Слід босої ноги

Розділ 10. ПРИНАДНІСТЬ НЕСПОДІВАНКИ

Влад таки зняв захист над базою, і Бруно зв'язався з «Шукачем» та з пілотом модуля, передав, яке спорядження необхідне рятувальникам на Тріасі. Після сніданку вони вже вивантажували із модуля, що прибув з орбіти, танк-лабораторію «Мастиф».

Табір бази, розташований на рівному місці, займав площу з добрий гектар. З усіх боків його оточував ліс, хоч у смузі двохсот метрів від межі табору не росло жодного дерева.

— Ви навіщо дерева біля бази повирубували? — запитав у Влада Гнат.

— Мусили вирубати, — відповів той. — Мімікрозаври…

— Про мімікрозаврів ми начулися, — втрутився у розмову Томах. — Побачити б…

— Побачите… — якось загадково відповів Влад.

За годину рятувальники об'їхали базу і виявили двоє «дзеркал». Одне було сховане на стовбурі пологого лабіринтопода, друге — в чагарнику.

Момма тільки мугикнув, вислухавши гостей, а його заступник Зотов не приховував задоволення: неподалік від табору працювати було зручніше й безпечніше.

Рятувальники вивантажили апаратуру і, розділившись на дві групи, заходилися досліджувати «дзеркала».

До вечора першого дня стало відомо, що «дзеркала» точнісінько такі ж, як і на Шемалі. ТФ-трасери двічі фіксували відлуння хвильових передач: «дзеркала» справно передавали нагромаджену інформацію невідомому Оку. Однак визначити напрямок передач не вдалося, не допомогли ні розроблені спеціалістами методи ТФ-пеленгації ні надчутливі датчики.

Гнат працював у парі з Бруно на трасерах: обидва добре розумілися на ТФ-апаратурі, знали її плюси й мінуси. Інші експерти техсектора під орудою Романенка вивчали фізичні властивості «дзеркал», спектральний розподіл випромінювань і щільність полів біля цих об'єктів.

Відколи рятувальники повернулися на базу, горгони жодного разу не турбували їх, лише якось приповз мімікрозавр, але й той, ніби засоромившись свого грізного вигляду, поволікся в хащі.

— Моторошне затишшя, — наче аж скрушно мовив Влад до Богданова. — Вимерли ці звірюки, чи що? То носа не могли виткнути через усе це відьомське поріддя, а тепер тихо, як у вусі.

Богданов подивився на бузкове, з купками хмарин небо.

— Так, — кивнув він. — Дивно.

А за кілька хвилин по тому, немов почувши цю розмову, з лісу вистрибнула горгона. Й одразу завила сирена сторожового автомата.

— Усі в танк! — наказав Влад, хапаючись за «універсал».

До зони, захищеної енергозавісою, було всього метрів двісті п'ятдесят, але ніхто з рятувальників не зрушив з місця: бачили, що Богданов не збирається тікати.

— Спокійно, хлопці, я вас прикрию, — гукнув з танка Томах. — Тільки станьте ближче один до одного.

До них позадкував і Влад, виставивши короткий ствол зброї назустріч горгоні. Тепер Гнат міг добре роздивитися незвичайну тварину. Тіло горгони не мало певної форми, воно скидалося на складчастий наплив лави, завбільшки з добру гору.

Голови в звичайному розумінні цього слова не було, замість неї на тулубі випинався нарост з двома світлими трикутниками, напевне, очима. За розмірами звір перевищував усі живі створіння, що їх будь-коли бачили рятувальники.

Страховисько майже безшумно наблизилося до вкляклих людей. Якийсь час люди й тварина розглядали одне одного.

Несподівано з бази почувся сигнал, і з дверей ангара викотилася платформа, на якій височів плазмовий розрядник.

— Не стріляйте! — нестямно заволав Богданов. — Прошу, не стріляйте! ! Але його чи не почули, чи не зрозуміли. Платформа виїхала на космодромне поле, з решітчастого кожуха розрядника вихопилася неяскрава синя блискавка і вп'ялася в бік горгони. Звір гойднувся всіма своїми брижами і наростами й кинувся до лісу, на ходу зачепивши танк Томаха.

Услід горгоні платформа викинула довгий хвіст прозоро-голубого вогню, в лісі гримнуло, і всіх накрила хвиля гуркоту, немов десь поблизу рушилися скелі.

— Пронесло! — з полегкістю сказав Влад, ховаючи «універсал».

— А що воно так грякало? — запитав його Бруно.

— Кричала горгона…

З протилежного боку галявини до них бігли Романенко та члени його групи.

— Хто скомандував стріляти? — стримуючи гнів, запитав Богданов.

— Я, звичайно, — підійшовши до розвідників, з олімпійським спокоєм сказав Момма. — Треба ж було її відігнати. Тільки плазмогармати тварюка й боїться, отож надалі неодмінно беріть цю надійну зброю з собою.

— Ви чули крик? — допитувався в нього Лихолетов.

— Чув. Ну й що?

— А те, що немає крику без болю! Ви… Ви… — Гнат застережливо стиснув лікоть лікаря, і той замовк.

— Славо, — наказав тихо Богданов Томаху, — візьми Януша й Романенка, проскочте до найближчої стоянки планетологів, поговоріть з розвідниками. Одне слово, шукайте «дзеркала».

— Куди це вони? — здивовано спитав Влад, проводжаючи поглядом танк. — Небезпечно ж!

Йому ніхто не відповів.

Увечері наприкінці третьої доби перебування на планеті група рятувальників зібралася в кают-компанії бази. Ділилися враженнями дня.

— Нічого не чути про зниклу групу? — запитав Томах Гната.

— Чому ж? Живі, слава богу. Їх завалило в одній з печер, ледве вибралися на поверхню.

— Знайшли що-небудь?

— Новий вид тварин. Схожі на двопалих кротів.

— Нападів не було?

— Не цікавився.

— Даремно. А то звернув би увагу на одну дивну річ…

У цю мить до кімнати, широко ступаючи, зайшов Момма. З офіційно-холодним виразом на обличчі зупинився перед Богдановим:

— Хто вам дав право знімати енергозавісу навколо бази?

Балачки стихли, всі глянули на Момму. Микита нерозуміюче стенув плечима.

— А хіба я вас не попереджав?

— Щось не пам'ятаю…

— По-моєму, немає сенсу вмикати завісу в нічний час. Над базою є аеросторож, він подасть сигнал тривоги, коли виникне небезпека. До того ж з'ясувалися деякі цікаві обставини.

— Мене не цікавлять обставини, які не входять у компетенцію начальника експедиції. За безпеку експедиції відповідаю я, і ваші міркування, ваші аргументи… — Момма підвищив голос. — Надалі попрошу без мого дозволу не міняти внутрішній розпорядок бази.

Богданов дістав з кишені куртки білий прямокутник.

— Ось мій сертифікат офіціала УАРС.

— Можете його сховати… Тут командую я, і тільки я маю право скасовувати власні розпорядження.

— Ваші розпорядження я не скасовую, просто захист ночами вимикали, як було передбачено давнішою програмою. А єдиноначальність керівника експедиції поширюється до певних меж. Я не був готовий до сьогоднішньої розмови, та коли ви вже почали, то вислухайте. Право виносити рішення, що стосуються, до речі, не лише дотримання режиму роботи та необхідного ступеня безпеки, а й виконання норм екоетики, мають і ваші заступники. Чому ж тоді жодна з вимог заступника з екоетики Дарія не тільки не записана до журналу розпоряджень, а й взагалі не виконується? Чому Дарій, місце якого тут, на планеті, перебуває на борту корабля? І останнє: чому ви заохочуєте, підтримуєте конфліктну ситуацію експедиції з тваринним світом Тріаса?

Богданов пригладив долонею чуба і провадив далі:

— Ви можете запитати: чому торгони не напали на нашу групу, коли ми тільки-но приземлилися? Відповідь проста: ми не випромінювали страху і зла! І не випромінюємо зараз, тому й припинилися напади на базу, хоч захист і вимкнуто. А почуття, чи, якщо хочете, інстинкт, який змусив тварин звернути увагу на людину, не що інше, як допитливість! А ви тут з перших кроків сприйняли це як вияв агресивності, гатите з усіх стволів по не таких уже й дурних створіннях.

«Дурниця», — промовляв погляд Момми, але вголос він цього не сказав.

— Хвацько! — кинув репліку Зотов. — Хвацько ви підвели базу! Одначе дозволю собі засумніватися в деяких ваших висновках. Дуже вже швидко у вас виходить: прийшов, побачив, переміг! Фактичного ж матеріалу у вас майже немає. Я маю на увазі матеріал опрацьований, а не ті фантазії, якими вас напхали ваші хлопці-молодці…

— Справді, фактів у нас мало, — мовив Богданов, — тим-то й треба все перевірити. Але я ще не згадав про головний наш доказ. Судячи з ситуації на Тріасі, «дзеркала», до яких ви ставитеся так байдуже, з'являються саме в тих місцях, де людина свідомо чи несвідомо переступає межу дозволеного, чітко визначену нормами екоетики. Вдумайтеся в це слово: екоетика! Глобальна відповідальність людини за все живе! А ви — плазмові розрядники, лазери, «універсали»!..

У кают-компанії запала тиша, порушувана тільки тоненьким писком пульта біля незрячої стіни віома.

Вранці наступного дня, що народжувався в сірому, студеному тумані, Богданов першим рейсом відіслав на крейсер непотрібну більше техніку та групу експертів на чолі з Бруно. Другим рейсом вирушали четверо: Богданов, Томах, Гнат і лікар Лихолєтов, задоволений тим, що його допомога нікому не знадобилася.

Жодне з «дзеркал» взяти з собою не вдалося: на ранок їх просто не стало.

Модуль голубою стрілою полинув у синьо-фіолетові хмари. А потім рятувальникам здалося, що він на повній швидкості наштовхнувся на кам'яний мур: удар струсонув рубку, і людей огорнула пронизливо холодна пітьма…