Сон. Наука сну, або Пробудження після неспокійної ночі

Пошесть

Вигадане Габріелем Гарсією Маркесом селище Макондо, що зробилося легендарним завдяки його роману «Сто років самотності», якось охопила страшна хвороба, від якої деякі персонажі встигли врятуватися втечею: всіх тамтешніх мешканців уразила пошесть безпам’ятства. Вона виявилася такою заразною, що чужинці мусили носити балабончики, аби сповіщати, що вони здорові, й не могли нічого їсти й пити, бо все було інфіковане. На щастя, рід Буендіа спромігся подолати цю пошесть завдяки «речовині приємного кольору», яку привіз мандрівець Мельхіадес.

Однак не всім так щастить. Для початку зазначимо, що безсоння — не заразне й не здатне передаватися від людини до людини; воно — за визначенням — є розладом індивідуальним (принаймні якщо ми не будемо такими егоїстами, щоб будити людину, яка спить поруч, чи вдосвіта телефонувати приятелеві, аби потеревенити з ним).

Щасливчики, які сплять без проблем, лягають, збивають подушку — і готово, справу зроблено: за кілька хвилин вони поринають у першу фазу сну. А от ті, хто потерпають через безсоння, не можуть заснути або їм важко спати нормально впродовж ночі. Вони крутяться, намагаються знайти зручну позу, підводяться, прагнуть поринути в сон у найменш придатних для цього місцях і, якщо пощастить, раптом, знесилені, засинають. Певна річ, сплять вони недовго, і сон у них поганий. Інші, прокинувшись удосвіта, більше не можуть заснути.

Ці відхилення бувають випадковими або хронічними. І можуть бути різних ступенів тяжкості. Крайнім є, мабуть, випадок Дон Кіхота з Ламанчі, котрий так захопився читанням, що читав цілісінькими ночами, аж поки «мозок його до решти висох — ізсунувся бідаха з глузду»[79].

Книга безсоння

Інший доволі тривожний і, мабуть, більш достовірний випадок змалював Марсель Пруст, автор культового для багатьох «роману-ріки» «У пошуках втраченого часу», який хтось[80] назвав «книгою безсоння». Вже на початку цього знач­ною мірою автобіографічного твору письменник згадує: «Лягати рано я давно звик. Іноді, ледве меркла свічка, очі мої так швидко злипалися, аж я не встигав подумати, що засинаю»[81].

Проте в реальному житті ця ситуація тривала недовго, бо в дорослому віці французький письменник дуже потерпав через розлад сну. Щоб уникнути нападів астми, що мучили його змалку, ночами він гарячково писав. Лихі язики подейкували, нібито жив він завдяки заспокійливим та снодійним препаратам, вплив яких урівноважував непереборною пристрастю до кофеїну, а це страшна вибухова суміш.

Кіно також не пасло задніх і в багатьох випадках відтворило розлади сну. В перші ж хвилини «Бійцівського клубу»[82] головний герой із запаленими через неспання очима мовить: «У хвилини безсоння ніщо не є реальним. Усе здається віддаленим. Усе є копією копії копії».

Навіть персонажів анімаційних фільмів мучать ці проблеми. Схоже на те, що Волта Діснея тема сну хвилювала особливо і в багатьох своїх творах він зобразив різні його розлади. Приміром, у стрічці «Хто рано лягає» (1941) режисер показує, як знаменитий та улюблений качур Дональд не може склепити повіки через цокання будильника й цілу ніч крутиться та бореться з непогамовним тік-так.

Занадто активні клітини

Отже, ось запитання на мільйон: що заважає нам спати? Відповідей чимало. Якщо лягати в ліжко кожного дня в різний час, це не сприяє доброму сну. Так само й недостатні фізичні навантаження та напої, що містять кофеїн, якщо їх вживати на ніч. До того ж слід не випускати з уваги й психологічний фактор, не зводячи разом з тим усе до питань, що нас непокоять.

Аби трохи глибше зрозуміти цю хвилюючу тему, вчені застосували чудову сучасну технологію й вирішили подивитися, що відбувається з мозком у випадках безсоння. Картинки, які відтворила для них позитрон-емісійна томографія (РЕТ), виявили зони дуже активні (тобто з високим метаболізмом) як під час сну, так і в період неспання. Отже, проблема полягає в тому, що зони центральної нервової системи, які спричиняють неспання (як стовбур головного мозку та гіпоталамус), не деактивуються, коли людина хоче спати.

Вірна нічна подруга

Це класичний випадок, коли ми маємо завершити якусь роботу, і незрадливий товариш під час тривалих нічних занять. Для багатьох вона неодмінна умова, щоб розплющити очі, перш ніж дістатися до офісу. Так, пані та панове, ми маємо на увазі каву. Від цього стимулятора, такого необхідного, щоб підтримувати нас у бадьорому стані, походить слово «кофеїн» — назва речовини, що допомагає багатьом виконувати свої повинності, але водночас може зіграти з нами кепський жарт.

Усупереч поширеній думці цей складник міститься не лише в каві. Він присутній і в багатьох газованих та енергетичних напоях, мате, шоколаді й різних сортах чаю. Цей стимулятор діє на центральну нервову систему, блокуючи рецептор А2А аденозину. Згадаймо, що зазначена речовина накопичується впродовж дня й викликає у нас відчуття втоми. Коли вона не може сполучитися з рецептором, наш мозок не ідентифікує нашої втоми.

Коли ми хочемо залишатися бадьорими та бути напоготові і вживаємо його в малих дозах, кофеїн є ідеальним засобом. Однак, якщо ним зловживати, ввечері нам може бути важче заснути, ми подовжуємо час неміцного сну й залишаємо менше часу для міцного, коли краще відпочиваємо; існує навіть імовірність, що ми прокинемося вдосвіта. Добре в кофеїні те, що варто припинити вживати напої, які його містять, і того ж дня зникає ефект, а заразом проблема зі сном.

А проте завжди знаходяться охочі привернути до себе увагу. Ті, хто — чи то з погордою, чи то з сумом — вигукує: «На мене кава не діє, я можу щовечора випивати хоч кухоль і миттєво засинаю». Інститут наукової інформації про каву[83] підняв рукавичку й здійснив різноманітні дослідження, метою яких було з’ясувати, що відбувається з такими людьми. Було помічено, що ген, який кодифікує рецептор А2А, має варіанти, тобто не однаковий у всіх людей. Через це одні більш чутливі до кофеїну, тоді як на інших він практично не діє.

Зміна звичок

Випивати перед сном склянку теплого молока, робити гімнастичні вправи, не дивитися телевізор, купатися на ніч... Порад, які зазвичай дають, щоб подолати безсоння, багато, і деякі з них навіть мають наукове підґрунтя.

Приміром, молоко допомагає нам заснути, оскільки до його складу входить триптофан — речовина, необхідна для вироблення нейромедіатора серотоніну, завдяки якому ми відчуваємо спокій та сонливість. Інший напій, що сприяє цьому, — липовий чай, який виробляється з екстракту листя однойменного дерева: він має седативну дію, тобто заспокоює нас.

Вправи також сприяють кращому сну. Однак головним (як і в багатьох інших життєвих справах) тут є timing[84]: гімнастика підвищує температуру тіла та пришвидшує метаболізм, отже, якщо ми хочемо робити вправи наприкінці дня, то потім нам доведеться зачекати кілька годин, поки опуститься наша температура, бо це визначальний фактор для сну.

Хоча чимало вечірніх телевізійних програм і деякі французькі фільми для декого можуть виявитися справжніми снодійними, екран заважає сну, оскільки світло телевізора, комп’ютер та електронний планшет спантеличують наш біологічний годинник. Як ми вже пояснили, цей механізм синхронізується із зовнішніми факторами, тож якщо ми освітлюємо себе на ніч, це може розладнати наш циркадний ритм.

Відтак сновидам ми радимо обрати вихідною точкою один з цих народних засобів і змінити деякі звички. Втім, якщо вас мучить якийсь сумнів (або безсоння), порадьтеся зі своїм лікарем.

Іще деякі засоби для сну

Клоназепам, діазепам, алпразолам, міртазапін, нефазодон, лоразепам, тріазолам, залеплон, золпідем — перелік можна продовжити. Це лише деякі медикаменти, що їх лікарі приписують, коли інші засоби неефективні. Існують два види снодійних препаратів: бензодіазепінові та не бензодіазепінові.

Коли застосовують курс лікування на основі першої групи (або деякі не бензодіазепінові снодійні), притлумляють третю й четверту REM-фази та збільшують період другої. Отже, ті, хто вживає такі ліки, не матимуть ані глибокого сну, ані характерних для REM-фази яскравих сновидінь.

З іншого боку, якщо сновиди мають якусь алергію, це може піти їм на користь, оскільки деякі антигістамінні препарати (які зазвичай призначають, коли наявні симптоми таких розладів) спричиняють сонливість: гістамін — нейромедіатор, що виробляється й вивільняється в деяких зонах мозку та призводить до неспання. Як випливає з їхньої назви, антигістамінні препарати гальмують гістамін і в багатьох випадках викликають бажання спати.

Я сплю?

Разом з тим є люди, які страждають через протилежний розлад: нарколепсію. Хворі на неї відчувають сонливість упродовж цілого дня і потерпають від неконтрольованих нападів сну, а отже, можуть заснути будь-якої миті. Навіть тоді, коли вони щось говорять, кудись простують чи кермують автомобілем. До того ж іноді сон може супроводжуватися катаплексією (наші м’язи раптом втрачають силу й тонус), галюцинаціями під час переходу від сну до неспання і навіть паралічем у момент засинання.

Експерти досі не з’ясували до кінця, що спричиняє цей розлад, однак встигли сформулювати деякі переконливі гіпотези; приміром, вони вважають, що в окремих випадках можуть мати вплив зовнішні чинники, такі як мозкова травма. Проте не виключений і генетичний фактор, пов’язаний із орексином (чи то гіпокретином) — речовиною, яку виробляє гіпоталамус і яка бере участь у процесі сон/неспання та у REM-фазі. Вчені завважили, що у хворих на нарколепсію цієї речовини дуже мало або майже немає, і пов’язали її нестачу з двома причинами: помилкою в її виробленні або автоімунним порушенням (захисна система організму атакує сама себе, помилково бореться проти ней­ронів, що виробляють орексин, і організм неспроможний далі його виробляти).

Хоча досі немає ліків проти цього розладу, існують фармакологічні методи лікування, здатні покращити симптоми. Деякі стимулятори (такі як модафініл) та антидепресанти скорочують моменти паралічу, галюцинацій і катаплексії. Крім того, щоб подолати надмірну денну сонливість, рекомендують передбачати денний сон і вживати інші стимулятори, такі як кофеїн. Однак проблема з цією речовиною полягає в тому, що вона має чимало несприятливих властивостей, та й тіло може звикнути до неї, тож, аби досягти того самого ефекту, потребуватиме щораз більшої її кількості.

Розлад поведінки під час сну REM

Не всі проблеми поведінки людини спричинені тим, що вона щось робить не так. Розлад поведінки під час сну REM, приміром, означає просто, що в цій фазі сну відбуваються речі, які не повинні були б відбуватися. Зазвичай, входячи у REM-фазу, ми починаємо поринати в сон і наші шляхи рухливості блокуються. Іншими словами, те, що нам сниться, залишається в нашій голові й не приводить до дій, спрямованих на зовнішній світ. Однак у людей з цим розладом шляхи рухливості залишаються активними, тому ці люди відтворюють різкі рухи сну в реальному світі. Це вельми серйозна проблема, оскільки сплячі можуть травмувати себе або тих, хто спить поруч. Дехто при цьому ще й вигукує сповнені агресії слова.

Така поведінка відрізняється від говоріння вві сні. Базіки, які продовжують розмовляти і після того, як стомлені падають у ліжко, роблять це в обох фазах — REM і не-REM і зазвичай відтворюють буденні розмови. Одне слово, вони можуть бути дещо надокучливими, але більш безпечні, ніж у попередньому випадку.

Дісней також заповзявся навести приклад цього розладу. І навіть раніше, ніж наука навчилася розрізняти REM і не-REM-фази сну. У «Попелюшці», стрічці 1950 року, пес Бруно вві сні женеться за Люцифером, котом злої мачухи. Ми бачимо лежачого на килимі пса, який кусає той килим, рухає лапами й тілом, аж поки його будить героїня фільму.

Перемістімося, однак, трохи далі в часі й повернімося до історії премудрого гідальго з Ламанчі. Дон Кіхот, окрім того що бився з вітряками, в першій частині роману ­зустрічає й інших супротивників, які також є плодом його фантазії:

«...Він таки спав і снив, що з велетнем воює... Отож він і затинав мечем по бордюгах, думаючи, що рубає велетня, аж уся комірчина вином підпливла»[85].

Тож, здається, цей добродій не лише потерпав через безсоння, а й мав ще розлади сну в REM-фазі.

Бентежні шуми

Звуки, здатні нас тривожити, можуть бути будь-якого типу й тону. Точніше, будь-якої частоти й довжини хвилі. Однак, якщо обмежити їхній всесвіт тими, що лунають, коли ми спимо, панорама стає набагато чіткішою. Авжеж, ми маємо на увазі хропіння — звуки, від яких найбільше потерпають ті, хто спить поруч.

У фільмі «Білосніжка та семеро гномів», приміром, хропуть усі гноми за винятком одного, і йому, бідоласі, доводиться непереливки. Втім, ті, хто хропе, чинять так не навмисно й не тому, що зловтішаються, турбуючи ближнього. Ба більше: вони навіть не здогадуються, що видобувають бентежні шуми, і дізнаються про це лише тоді, коли хтось (імовірно, уриваючи хропіння) їм про це скаже.

Хропуть тоді, коли щось блокує повітряний потік, який лине через рот або ніс. Якби наш погляд міг проникнути в рот сплячої людини, ми завважили б, що він розслаблений, так само як язик та стінки горла. Це може призводити до того, що шлях, яким повітря потрапляє в легені й виходить звідти, звужується та робиться дещо закупореним. Під час дихання м’яке піднебіння (задня частина «стелі» рота) й інші тканини горла та носа зіштовхуються й вібрують. І разом видають цей характерний звук, здатний викликати у сплячих поруч бажання жбурляти подушки.

Як і за інших розладів сну, причини хропіння можуть бути різними. Одна з них — надмірна вага, оскільки в різних частинах тіла накопичується жир, здатний закупорювати дихальні шляхи. Інша — тютюнове отруєння. Хронічні курці більше схильні до хропіння, бо стінки горла у них вражені й подразнені димом. Їхні дихальні шляхи звужуються, і — voila![86] — починається надокучлива симфонія. До цього додаються ще й завади через деформації або носові поліпи.

Здається, роки не приходять самі: крім досвіду, вони приносять ще й хропіння. Зазвичай з плином часу м’язовий тонус тіла слабшає. І м’язи піднебіння не є винятком: вони перестають бути напруженими, дещо слабшають, звужують дихальні шляхи та блокують вихід повітря, спричиняючи таким чином це дратівне хропіння.

Не просто звук

Щоб уникнути цієї незручності, що так дошкуляє співмешканцям, існують оперативні методи лікування (приміром, хірургічне зміцнення м’якого піднебіння) та неоперативні, спрямовані на усунення завад у дихальних шляхах (приміром, зміна пози під час сну: ніколи не спати горілиць), схуднення, відмова від куріння тощо.

Утім, в Англії група дослідників з Ексетерського університету запропонувала набагато оригінальніше лікування. Ці фахівці проаналізували, як впливають на хропунів заняття співом, адже, щоб співати, треба добре контролювати м’яке піднебіння та горло. З цією метою дослідили сімнадцять осіб (виключивши курців і тих, чиї носові деформації не можна було вилікувати без хірургічного втручання). Їх попросили впродовж трьох місяців — по двадцять хвилин щодня — вправлятися в співі. Вчені виявили, що після цих вправ люди неогрядні хропіли менше. Отже, хропуни, затямте: ви можете почати співати в дýші, і хтозна, можливо, виявиться, що ви Паваротті ХХІ сторіччя.

Мандри вві сні

Пані та панове, перед вами ще одна «зірка» розладів сну: сомнамбулізм — феномен, безліч разів відтворений у літературі та кінематографі. Його визначення доволі просте: сомнамбулізм полягає в прогулянках чи якихось інших діях уві сні.

Перегорнімо деякі сторінки історії. Вже у ІІ сторіччі н. е. лікар Гален згадував, що провів чималу частину ночі, блукаючи вві сні, аж поки прокинувся, наштовхнувшись на камінь, який лежав на його шляху. Своєю чергою філософ Діоген Лаертський[87] стверджував, що вві сні читає, пише та виправляє написане.

З плином років та історичних епох уявлення про сомнамбулізм змінювалися. Деякі велемудрі мужі науки пов’язували його з епілепсією або конвульсіями. Навіть Еразм Дарвін[88], дідусь знаменитого Дарвіна, взяв участь у цій полеміці. Лише в ХХ сторіччі, після того як були визначені REM та не-REM-фази сну, вчені з’ясували, що такі нічні прогулянки відбуваються впродовж глибокого сну (тобто у третій та четвертій не-REM-фазах) і щойно западає ніч. Вони завважили також, що найбільш схильні до цього діти від 5 до 12 років.

Вигадки та інше зілля

Якщо ви колись були свідками випадку сомнамбулізму, то, мабуть, помітили, що нічний блукач робить щось упродовж кількох хвилин, а тоді знову засинає, не звернувши уваги на те, куди привели його кроки.

Інша типова риса блукачів уві сні: вони не пам’ятають, що робили вночі. Саме це трапилося в одній із серій «Чаво з восьмого»[89]. Симпатичний дон Рамон робить рухи, наче наливає в тарілку суп і залишає його Чаво, не фіксуючи, що чинить. Минають ночі, його посудна шафа поступово порожніє, а він не розуміє, чому. Врешті-решт йому пояснюють, що він сновида, й розповідають, що він робив.

Театр також відтворив цей розлад. Сам Вільям Шекспір включив до «Макбета» сцену, коли героїня, яку терзають докори сумління, впадає в сомнамбулізм. Лякаючи цим дам зі свого оточення, леді Макбет блукає коридорами замку: вві сні вона щораз відчуває запах крові на руках. А ось інший приклад: Вінченцо Белліні[90] присвятив цьому явищу одну з найвідоміших своїх опер — «Сомнамбула», в якій юна Аміна спричиняється до плутанини (яку сама й розв’язує) через нічні блукання та освідчення в коханні вві сні.

Утім, ще за сторіччя перед тим, у 1739 році, цю ж тему порушив у своїй п’єсі «Сомнамбула» французький письменник Антуан Ферріоль[91]. Сюжет, поза сумнівом, видасться вам знайомим: один юнак до безтями закохується в дівчину-аристократку, і та відповідає йому взаємністю. Однак, на біду для закоханих, матір дівчини вже знайшла їй багатого нареченого. Як і в усіх комедіях інтриг, з’являється неодмінний персонаж, який допомагає залагодити справу. В даному випадку це старий слуга багатія, котрий знає слабке місце господаря: сомнамбулізм. Слуга з юнаком роблять усе необхідне, щоб дівчина та її матір захопили зненацька сновиду-багатія, коли той блукає вночі: обидві так нажахані, що скасовують заручини. Любов тріумфує, й закохані залишаються разом, а бідолашний сновида так і не дізнається, чому його знехтували.

Народна міфологія також приділила увагу цій недузі. Приміром, подейкують, нібито сновиди блукають з простягнутими руками, а коли їх розбудити, з ними може трапитися щось жахливе, вони навіть можуть померти. Все це неправда. Якщо розбудити людину в цьому стані, найімовірніше, вона буде просто спантеличена. Тому найкраще в таких випадках відвести блукача знову до ліжка й не дати йому дорогою об щось ударитися.

Не спати, спати без просипу, не давати спати іншим, блукати вві сні... Розладів, які можуть дошкуляти нам уночі, чимало. Відтак, поки вчені й далі досліджують причини їхнього виникнення та методи лікування, ми — сьогодні, як ніколи, — перш ніж ви закриєте цю книжку, бажаємо вам міцного сну та приємних сновидінь.