СПІВИ

Україно-Україно,

Що ти за то да­ла,

Що ста­ро­го Апос­то­ла

Гетьманом об­ра­ла?

Ук­раїно-Україно,

Що ти зап­ла­ти­ла,

Що до се­бе та Пет­ри­ка

Ти так при­хи­ли­ла?

Україно-Україно,

Що то з мос­ка­ля­ми,

Що пос­ланці по­вер­та­ють

До те­бе з да­ра­ми?

І за ни­ми Ли­зо­губ нас,

Чарниш, Жу­ра­ковський?

І чим же так при­хи­лив­ся

До них цар мос­ковський?

Не пи­тай­те, добрі лю­ди,

Каже Ук­раїна:

Колись бу­ла в Мос­ков­щині

Тяжкая го­ди­на.

Колись бу­ла в Мос­ков­щині

Тяжкая го­ди­на:

Петро су­див ца­ре­ви­ча,

Су­див сво­го си­на.

І про­сив­ся син Пет­ро­вий

А Пет­риків та­то,

І бу­ло там се­на­торів

Багато-багато;

Але жо­ден не по­ду­мав

За нього обс­та­ти,

Не смів жо­ден про­ти ка­ри

Голосу по­да­ти.

Їдна тілько Ук­раїна

За нього обс­та­ла,

Їдна тілько Ук­раїна

Голос свій по­да­ла.

І був гетьман в Пет­ро­полі,

Як Пет­рик вінчав­ся,

І до гетьма­на ста­ро­го

Петрик обізвав­ся:

"Спасибі вам, добрі лю­ди,

Що ви сер­це ма­ли,

Що ви в кровлі мо­го батька

Рук не по­ка­ля­ли.

За то те­пер і гетьма­на

Я вам поз­во­ляю,

За то те­пер і пра­ва вам

Давні по­вер­таю!

І чо­го лиш бу­де тре­ба,

Просіть, добрі лю­ди,

Усе для вас я учи­ню,

Усе для вас бу­де!"

І по­дя­ку­вав Апос­тол,

Назад по­вер­тає

Та й до ца­ря, до Пет­ри­ка,

Послів по­си­лає,

Посилає до Пет­ри­ка,

Просить ми­лость ма­ти:

Позволити поспільную

Старшину об­ра­ти.

Не пе­ре­чить доб­рий Пет­рик,

Зараз поз­во­ляє.

Не че­кає і Апос­тол,

Зараз оби­рає.

І Ли­зо­губ став обоз­ним

І за­раз до діла;

У судці пішов Кан­ди­ба

І сот­ник Забіла;

В пи­сарі пішов Тур­новський,

Па­нич чи по­по­вич,

В оса­ули пан Ли­сен­ко

І пан Ма­нуй­ло­вич;

І поспільнії хо­рунжі -

Горленко-бунчужний,

А в поспільнії бун­чужні

Борозна не­дуж­ний.

І підняв на но­ги гетьман

Слабу Ук­раїну

І ще чо­гось до Пет­ри­ка

Іде в Мос­ков­щи­ну.

Аж там Пет­рик по­ми­рає,

Ган­на нас­ту­пає,

Во­на ж уже Ук­раїну

Не так при­гор­тає.

Вона тілько Апос­то­ла

В очі при­гор­тає,

А за очі трид­цять ти­сяч

Людей ви­ма­гає.

І підня­лось трид­цять ти­сяч

З пол­ков­ни­ком Танським,

Пішлі, бідні, з Ук­раїни

В сте­пи ба­сур­манські.

І підня­лось трид­цять ти­сяч,

Та усі чу­баті,

Пішли в сте­пи ба­сур­манські

Вали ви­си­па­ти.

І підня­лось трид­цять ти­сяч

Ще до схо­ду сон­ця,

Висипають вал від До­ну

До са­мо­го Дон­ця.

На дру­гий рік трид­цять ти­сяч

Свіжих по­си­лає,

А торішніх трид­цять ти­сяч

Назад по­вер­тає.

На третій рік із Польшею

Бійка роз­по­ча­лась,

Щоб від естів і від курів

Польща відцу­ра­лась;

Бо лю­бов­ник Ган­нин Бірон

Став її про­си­ти,

Щоби йо­го у тих Ку­рах

Князем ізро­би­ти.

І по­ча­лась тая бійка,

Військо зне­ма­гає…

Тоді гетьман за­по­рож­цям

Стиха про­мов­ляє:

"Покидайте, - ка­же, - хлопці,

Турецькі гра­ниці

Та давнього собі місця

Просіть у ца­риці…"

І про­сяться у ца­риці,

Цариця прий­має

І бу­ла­ву, бун­чук, пер­нач,

Хоруг по­си­лає.

І ка­же їм, за­по­рож­цям,

На вра­жую ка­ру,

Заселити два Ко­да­ки

І річку Са­ма­ру.

А тим ча­сом в Білій Церкві

Каже при­сяг­ну­ти

Та у Польшу з ота­ма­ном

На час за­вер­ну­ти.

І пігна­лись за­по­рожці

З Білецьким Іва­ном,

Зди­ба­ли­ся з Ли­зо­гу­бом

Та із Га­ла­га­ном;

Здибалися, по­летіли,

Назад пог­ля­да­ють -

Аж там уже Апос­то­ла

Козаки хо­ва­ють.

Аж там уже Апос­то­ла

Козаки хо­ва­ють,

Аж там уже і ука­зи

З Моск­ви по­си­ла­ють,

Лизогуба півгетьма­ном

Тілько оби­ра­ють…

Ли­зо­гу­ба півгетьма­ном

Тілько оби­ра­ють,

А дру­го­го півгетьма­на

З Моск­ви по­си­ла­ють.