Історія польсько-українських конфліктів т.3 - читать бесплатно онлайн полную версию книги автора Микола Сивіцький (ч. notes)

Примітки

1

Genocidium (латинське), genocide (англійське), genocide (французьке) — людиновбивство, знищення окремих груп населення, поєднаних спільністю раси, національності чи релігії. Він органічно зв'язаний з фашизмом, внаслідок чого у світлі міжнародного права визнається злочином проти людськості. Термін вживається у польській публіцистиці, але не встиг ще потрапити до польських словників (на час написання книги. — Ред.).

2

Ой у славнім Львові сталася новина, Там ляхи забили селянського сина…

3

Бюлетень: На Рубежі. — 1993. — № 1.

4

Мирослав Трухан. Негативний стереотип українця у польській післявоєнній літературі. — Львів. — 1992. —С. 241.

5

Piotr Lemcki. Wychodzenie Ukraińców z getta PRL //Nowa Republika. — 1989. -№ 31.

6

Сліди цього заповіту видно і сьогодні, після Другої світової війни. Прикладом є «Історичний атлас Польщі» (Atlas historyczny. — Wrocław, 1967. — С. 4), у якому держава Мєшка I перед 981 роком переходить Буг і майже сягає Бродів, затримуючись на згині річки Стир.

7

Історичні джерела: Географічно-статистична характеристика Польщі. Т. VI. Підляшшя/ За ред. Александра Яблоновського. — Варшава, 1908.

8

Jerzy Hawryluk. Podlasie na przestrzeni wieków // Nad Buhom i Narwoju. — 1991. -№ 1.

9

Mańa Miśkiemczowa. Mazowsze Wschodnie we wczesnym średniowieczu. — Warszawa, 1981; Kompleks osadniczy w Niewiadomej na tle osadnictwa Środkowego Pobuża we wczesnym średniowieczu // Dzieje Sokołowa Podlaskiego i jego regionu. — Warszawa, 1982.

10

Русское Забужье — Холмщина и Подляшье: Сб. статей Е.М.Крыжановского с предисловием И.П.Филевича. — С.-Петербург, 1911.

11

Це фрагмент Галицько-Волинської хроніки: Руський літопис/ За Іпатським списком переклав Леонід Махновець. — К., 1989. — С. 418.

12

Kazimierz Janczykowski. Powstanie і najdawniejsze dzieje Chełma // Ziemia Chełmska. — Lublin, 1961. — S. 158 (Матеріали наукової конференції істориків, яка відбулась у Хол мі 21 червня 1959 року).

13

Bolesław Zimmer. Miasto Chełm: Zarys historyczny. PWN. — Warszawa— Kraków, 1974. -S. 14.

14

Про це говорять два записи у Wielkiej Encyklopedii Powszechnej PWN (Warszawa, 1963–1969):

ДУЛІБИ, східнослов'янське плем'я, яке проживало на Волині у 2-й половині І тисячоліття; Д. на початку X століття опинилися під владою Київської Русі; їх ідентифікують з волинянами (т. З, с. 178).

ВОЛИНЯНИ, східнослов'янське плем'я, яке проживало на територіях понад верхнім Бугом і Стиром; спочатку воно мало назву дулібів, від IX століття — бужан, а потім в(олинян), може, від міста Волинь; приблизно у 981 році Володимир Великий включив їхню територію, яку потім назвали Волинню, до Київської Русі… (Т. 12. — С. 485).

15

Відомості про те, що дуліби перебували «під впливом» великоморавської держави, потім опинились у складі племен, які утворювали Київську Русь і вже у 907 році брали участь у поході київського князя Олега на Візантію.

16

Henryk Wierciński. Ziemia Chełmska i Podlasie. — Warszawa, 1919.

17

Ziemia Chełmska. — Lublin, 1961. — S. 9 (Матеріали наукової конференції істориків, яка відбулась у Холмі 21 червня 1959 року).

18

Źródła Dziejowe. Т. XVIII. Część II. Polska XVI wieku pod względem geograficzno-statystycznym; Т. VII. Część II. Ziemie ruskie. Ruś Czerwona. Opisane przez Aleksandra Jabłonowskiego. — Warszawa, 1903.

19

Latopisiec Litwy і kronika ruska. — Wilno, 1827. — S. 114–115.

20

Albin Koprukowniak. Rewolucja 1905 roku w powiecie chełmskim // Ziemia Chełmska. — Lublin, 1961. — S. 103 (Матеріали наукової конференції істориків, яка відбулась у Холмі 21 червня 1959 року).

21

Це фрагмент Галицько-Волинської Хроніки: Літопис Руський / За Іпатським списком переклав Леонід Махновець. — К, 1989. — С. 392.

22

Ярослав Дашкевич. Для кого дорога у нікуди? Про польсько-українські відносини у минулому та сучасності // Україна — наука і культура. — К., 1993. — № 26–27. — С. 53–73.

23

Ernest Skalski. Sami swoi we własnym domu // Gazeta Wyborcza. — 1993. — 2–3. 10.

24

Michał Fijałka. 27 Wołyńska Dywizja Piechoty AK. — Warszawa, 1986. — S. 46.

25

Виступаючи у травні 1992 року на пленарному засіданні польсько-української конференції у Кам'янці-Подільському, я зауважив, що є ще у Польщі такі історики, як Едвард Прус, які розпалюють ненависть між народами. Відповіддю було загальне обурення, мені пояснювали, що таких порівнянь не можна робити, бо вони принижують, що це є винятковий випадок, що цього «експерта» ніхто на жодну конференцію не запрошує і т. д. Але, на щастя, численнішою є група тих, хто намагається будувати приязні стосунки.

26

Zygmunt Mańkowski. Między Wisłą a Bugiem 1939–1944. — Lublin. — 1982. —. 185,188.

27

Zygmunt Mańkowski. Między Wisłą a Bugiem 1939–1944. — Lublin, 1978. — S. 180.

28

Євген Пастернак. Нарис історії Холмщини і Підляшшя. — Вінніпег — Торонто, 1968. — С. 279.

29

Zygmunt Mańkowski. Między Wisłą a Bugiem 1939–1944. — Lublin, 1978. — S. 106, 368.

30

Wsiewołod Wołczew. Przyczynek do stanowiska ugrupowań obozu londyńskiego na Lubelszczyźnie wobec kwestii ukraińskiej // Z dziejów stosunków polsko-radzieckich: Studia i materiały. — Warszawa, 1969. — T.V.

31

E.Gronczewski. Wspomnienia «Przepiórki». — S. 112–114.

32

33

П.Ісаїв, В.Кубійович. Перемишль — гасло в Енциклопедії українознавства. — Париж — Нью-Йорк, 1970. — С. 2006.

34

Андрій Кігічак. Населення Перемишльщини напередодні Другої світової війни // Перемишль — західний бастіон України. — Нью-Йорк — Філадельфія, 1961.-С. 151.

35

Joannis Długossii. Historiae Polonicae. — Libri IV. — S. 148–149.

36

Лев Шанковський. Дії УПА і українського збройного підпілля на терені Перемишльщини 1944–1947 рр.// Перемишль — західний бастіон України. — С. 180–209.

37

УПА на Волині налічувала тоді понад 30 тисяч членів, з них понад 10 тисяч бойового складу, решта — господарські підрозділи, вишкіл та самооборона. За оцінкою польської радіостанції «Світ» з Англії чисельність УПА у березні становила б тисяч, а в серпні — 30 тисяч.

38

Sztandar Ludu. - 1945. - № 85.

39

Dwutygodnik literacki «Współczesność». — 1964. — № 15. — S. 67.

40

Копію назвали іконою Матері Божої Турковицької, оригінальна ікона Белзької Матері Божої насправді потрапила на Ясну Гору, де під назвою Матері Божої Ченстоховської — Королеви Польщі стала найбільшою святинею польського народу

41

ЩЕБЖЕШИН. Греко-католицька церква: кам'яна, збудована у 1560 році, ремонтована у 1832, 1868, 1976, 1932–1953; нині склад ГС. На тому місці була православна мурована церква з 1184 року; зруйнована у міжвоєнний період в рамках ревіндикаційної акції польської влади у 1938 році. Це була найдавніша мурована церква на польських землях. Щебжешин належав до Галицько-Волинського князівства, у 1352 році в акті короля Казимира Великого згадується як «руське місто», від 1366 року належить Польщі. Andrzej Saładiak. Pamiątki і zabytki kultury ukraińskiej w Polsce. — Warszawa, 1993. — S. 313.

42

Спеціальний батальйон, виділений командуванням БХ для боротьби з українцями, був сформований весною 1942 року під командуванням Станіслава Басая, псевдонім «Рись». Після виходу з БХ Басай був працевлаштований у МО.

43

У «Обозі» на с. 38 помилково названо К. Залейського.

44

В оригіналі Лубна.

45

У спогадах є деякі відмінності, з часом хтось щось трохи забув, але в основному ці трагічні розповіді збігаються. — Ред.

46

У цьому документі є відмінності в деталях від двох попередніх. — Ред.

47

Є відмінності у прізвищах, а де правильніше — невідомо. — Ред.

48

«Ворон» — командир радянського підрозділу, який маскувався під УПА у Дубненському повіті на Волині за німців та «других» совітів. Нищив українську молодь, яка поверталася з німецької неволі, членів УПА, інтелігенцію. Вбивства невинних людей без огляду на їхній соціальний стан чи політичні симпатії мало за мету збурення загальної ненависті проти УПА.

49

Холодний Яр — місцевість у Черкаській області в Україні, відома як центр Коліївщини у XVIII столітті й антибільшовицького руху в 1918–1924 роках. Тут використовується як назва підрайону УПА, до якого входить Перемишльський регіон.