Сумую за тобою. Як пережити біль розставання, відновити стосунки та відпустити минуле

Розділ 8. Візьміть щось хороше, навіть якщо іншій людині НЕМА ЧОГО вам дати

Достеменно відомо, що можна отримати задоволення від того, щоб зберігати в своєму житті певну людину, навіть якщо вона не має чого вам дати, а навпаки — хоче лише отримувати. Найбільша насолода не в тому, щоб любили вас. Найбільша насолода в тому, щоб любити самому й бути поруч із кимось, хто вас потребує. Тому хтось може мати причини зберігати стосунки, де доводиться більше віддавати, ніж отримувати. Либонь, у вас обох є якась спільна історія, яка надає вашим стосункам особливої ваги. Можливо, інша особа хвилює вас у романтичному сенсі, тож варто підтримувати цей зв’язок, хоч він і незбалансований.

Кожна людина сама вирішує для себе, яка форма стосунків є для неї найбільш прийнятною. Та якщо ви піклуєтеся про іншу особу, не отримуючи піклування у відповідь, має бути хтось інший, хто дбатиме про вас, інакше це довго не триватиме.

У деяких людей буває кепсько з емпатією, тож їм складно помічати й враховувати, що саме потрібно їхнім друзям чи родичам. Мабуть, ви помічали, що якийсь приятель або близький родич не реагує на сигнали щодо ваших потреб. А коли робите спробу поговорити з ним про це, все закінчується тим, що ви засмучуєтесь і ніяковієте через видиме небажання іншої людини йти вам на зустріч. Як побачимо з наступних трьох прикладів, іноді варто ретельно проінструктувати таку людину.

Доросла дочка Ханне сердилася на неї та була дуже невдоволена своїм дитинством. Ханне усвідомлювала, що тоді вона й сама була ще незріла, тому досить часто діяла контрпродуктивно в ролі матері. За два епізоди їй було особливо соромно. Вона попросила вибачення в дочки і пояснила, що була тоді ще дурна. Та дочка й далі на неї сердилася, і Ханне катувало почуття провини та нечистої совісті. Мати й дочка зустрічалися й мали спільні справи, та Ханне однаково страждала від холодного відчуження, яке помічала в доччиному погляді. Коли вона робила спробу поговорити з нею про це, бесіда завжди була короткою. Дочка вочевидь не бажала розмовляти на цю тему.

Протягом дитинства Ульріка в його матері виникали проблеми з алкоголем. Вона могла мало дати синові, та Ульрік завжди пам’ятав декілька важливих моментів, пов’язаних із нею, тож не полишав спроб наблизитися. Утім, щоразу, коли він намагався стати ближчим до матері, все закінчувалось погано. Коли він згадував дитинство, мати одразу ж ставала на позиції самозахисту й самовиправдання. Її словесний потік не могло зупинити ніщо, тож Ульрік не мав змоги й слóва вставити, а розмова знову виявлялася невдалою. Мати не хотіла ані чути, ані бачити далі свого носа.

Вочевидь, мати Ульріка відчувала докори сумління, та не могла з ними впоратися, тому й повсякчас намагалася виправдатися. Так само було й тоді, коли Ульрік був малим. Колись у підлітковому віці він намагався переконати її облишити пиячити, а вона бовкнула йому, що п’є тому, що він — складна дитина. Хоч вона й сказала так лише раз, ця фраза застрягла глибоко в Ульріковій свідомості й стала частиною його комплексу неповноцінності. Попри те, що в дорослому віці він пропрацював це з терапевтом, йому не вдалося повністю позбутися його.

Син Метте давно не бачився з нею. Після конфлікту в підлітковому віці він обір­вав усі зв’язки. Спочатку вона сприйняла це за прояв типово підліткової поведінки й вирішила, що колись він оговтається і повернеться. Але тепер ця ситуація дедалі дужче непокоїть її. Метте намагалася налагодити контакт із сином усіма можливими способами, та він уникає спілкування. Минуло багато років відтоді, коли вони востаннє розмовляли, і вона вже майже вирішила облишити спроби повернутися в його життя як матір.

Ханне, Ульрік і Метте порадили ретельно підготуватися й написати листа родичеві, з яким вони хотіли зміцнити зв’язок, а також іншого листа — собі від його імені. Рекомендації щодо написання такого листа містяться в розділі 2. Зрештою, вони збагнули, що саме хочуть почути від іншої особи, яка вимовлена нею фраза нарешті заспокоїть їх.

Коли вони нарешті сформулювали для себе фразу, залишилося вибрати правильний час, коли в усіх був добрий настрій. Їм треба було апелювати до доброї волі іншої людини і якомога старанніше уникати будь-яких слів, що можуть збудити почуття провини або помилки.

Далі ви зможете дізнатись, які саме фрази вони дібрали і як це спрацювало. Ми розберемо їх по черзі.

Ханне з першого прикладу збагнула, що хоче почути від доньки таке: «Мамо, я гадаю, ти зробила все, що могла».

Після пари невдалих спроб вона все-­таки зуміла налагодити діалог із дочкою, сказавши таке: «Софі, хоча я припустилася багатьох помилок у твоєму дитинстві, та знаю, що сьогодні ти бажаєш мені лише найкращого». Помовчавши трохи, додала: «Ти можеш зробити дещо, що значно поліпшить моє життя. Якщо скажеш мені, що я зробила все можливе, я краще почуватимуся». Спочатку Софі не відповіла, але за декілька днів вимовила бажані слова. Хоч при цьому вона дивилась убік та уникала зорового контакту, Ханне відчула, що Софі це глибоко зачепило і вона мовила ці слова від щирого серця. Ханне усамітнилася і розплакалася від полегшення. Для неї це було визволенням.

Фраза, яку хотів почути від матері Ульрік, звучала так: «Ульріку, ти був не складною дитиною. Ти був дуже помічним».

Він збагнув, що нізащо в світі не хоче збудити в матері почуття провини. Зрештою придумав таке питання:

«Мамо, чи скаржився хтось у моєму дитинстві на мою погану поведінку?» Мати, не вагаючись, відповіла, що ні. Ульрік продовжив: «Коли одного разу ти сказала мені, що я ― складна дитина, то це, либонь, було помилкою». Тут усе й могло полетіти шкереберть, адже мати підвищила голос і почала наполягати, що такого взагалі не було. Ульрік зберігав спокій і вів своє: «Тоді, можливо, я погано розчув». Коли мати вгамувалася, він зробив ще одну спробу: «Мамо, я знаю, що тобі важливий мій добробут». Вона погодилася, тоді Ульрік продовжив: «Я хочу, щоб ти мені дещо сказала. Якщо ти це зробиш, я почуватимуся краще». Оскільки мати здавалася відкритою для діалогу, він промовив заготовлену фразу. Перша частина далася матері нелегко, натомість другу вона повторила декілька разів: «Ульріку, ти був дуже помічною дитиною. Дуже. Я це пам’ятаю. Ти був помічною дитиною». Ульрік завершив бесіду із приємним відчуттям, ніби виполов старий закинутий сад.

Метте дійшла висновку, що її реалістична мета полягає в тому, щоб син Расмус бодай двічі на рік надсилав їй електронні листи з новинами про своє життя. Вона сподівалася, що він зробить їй таку послугу, хоч дотепер не може перебувати з нею в одній кімнаті. Їй здавалося, що тоді вона відчуватиме свою присутність у його житті, навіть якщо вони й не бачаться. До того ж, тоді б їй було що розповісти іншим, коли вони питатимуть, як справи в її сина, і не довелося б визнавати болісну й ганебну правду, що в неї немає зв’язку з рідною дитиною.

Расмус погодився зробити матері таку послугу, і хоч його листи містять більшою мірою сухі факти, Метте вважає, що це значно краще, ніж нічого.

Звісно, Ханне, Ульрік і Метте хотіли б, щоб родичі сказали потрібні слова або писали електронні листи з власної ініціативи. Але якщо це неможливо, такий варіант запланованого діалогу, коли ви підказуєте іншій людині, що саме вона має вимовити, або даєте їй чіткі інструкції в якийсь інший спосіб, усе ж краще, ніж нічого.

Більшість людей бажає щастя своїм друзям та близьким родичам. Але декому з нас потрібна певна допомога, щоб він міг вимовити потрібні слова. Комусь навіть потрібно втамувати почуття провини, щоб ця спроба налагодити контакт не перетворилася на довгу й виснажливу виправдальну промову.

Якщо не зумієте досягнути певної фрази чи новин від близької людини, яка навмисне дистанціюється, ймовірно, ви зможете обійтись і так. Або попросити когось зробити це від імені цієї людини. Або отримати допомогу в психотерапевта. Проте, якщо це можливо, запевнення від близького друга або члена сім’ї, з яким у вас проблемні стосунки, може принести значне полегшення. Навіть якщо це не випадає зробити саме зараз, цілком вірогідно, що в майбутньому така змога з’явиться. Більшість із нас із плином часу м’якшає і стає гнучкішим.

Вправа

Подумайте, чи існує якась фраза, яку б ви хотіли почути від іншої людини. Подумайте, чи варто просити цю людину промовити цю фразу.

Деякі люди не мають чого дати іншим. Тим не менш, іноді з якоїсь причини важливо зберегти з ними контакт. Особ­ливо якщо йдеться про близьких родичів. Якщо визнати, як мало може вам дати якась особа, й облишити спроби від неї це отримати, стосунки однаково можуть бути продуктивними, зокрема й для вас.