Юрій Липа Суворість

* * *

Лікар, митець і мислитель Ю. І. Липа народився 5 травня 1900 року в містечку Старі Санжари на Полтавщині. Дитинство і юність його пройшли в Одесі в українському оточенні. Навчаючись у гімназії, Юрій почав писати і друкуватися. Під час революційних подій у складі Одеської Січі та студентської сотні отримав бойове хрещення.

У 1920 р. емігрував до Польщі. По закінченні медичного факультету Познаньського університету мешкав і лікарював у Варшаві, де здійснював також літературну, публіцистичну, видавничу й наукову діяльність. Брав активну участь у студентському корпораційному чорноморському русі. Був співзасновником Українського Чорноморського Інституту.

Восени 1943 р. д-р Липа виїхав з родиною на Яворівщину. Лікував селян і повстанців, проводив медичні курси для молоді, збирав досвід народної медицини, вивчав історію краю, читав лекції, писав художні й публіцистичні твори. З наближенням фронту категорично відмовився емігрувати на Захід. Залишився біля своїх хворих, серед свого народу, на своїй землі. 19 серпня 1944 р. був заарештований енкаведистами, підданий тортурам і розстріляний. Похований у с. Бунів.

Творча і наукова спадщина Ю. Липи налічує понад 360 творів і праць, серед яких вірші, поетичні переклади, драми, новели, літературознавчі есе, історичний роман, публіцистичні статті, підручники з медицини тощо.

Головною книгою свого життя Ю. Липа вважав «Призначення України» (1938), що була з’єднана його послідовниками з двома наступними — «Чорноморська доктрина» (1940) і «Розподіл Росії» (1941) у геополітичну «Всеукраїнську трилогію».

Бог і непримиримість

Ми — Нація, сузір’я міліонів,

Ми — серце воль, ми — буйна кузня сили,

Що розсипає блиски, що як громи-стріли,

І думці не догнать тих громів-перегонів, —

Ми — Нація, сузір’я міліонів!

Від нас, звиваючись, ростуть залізні руки,

Бескиди торсають, глухі лани зорали,

І дзвінко б’ють сусід у груди мідні, —

Ми — Нація! Злились усі хорали,

Ми — Нація! Усі — в один побідний!

Куди завзятих лиць полив’янії лави,

Куди женетеся під прапорами слави?

Ми — Нація! Ми килими колоній

Розкидали йдучи, верховодимі шалом.

Глухі в нас — шоломи. Мечі нам — як долоні.

Бог і Непримиримість! — Ми ж є Божим валом!

(1921)

Святий Юрій

Націє, народжена з огня,

Націє, великая, молись, —

Яснозбройний Юрій, як колись,

Осідлав могутнього коня;

Мов лавина біла поплила,

Гуркіт скель ляка малі серця,

Розбігається отрутна мла

Від проміння дивного лиця;

Націє, народжена з огня,

Ось прийшов твій Юрій, мов воскрес,

Стримує могутнього коня,

Простягає руку до небес.

(1921)

Тризуб

Всупереч Азії жаху і всупереч зимній Європі

Впертість, як кров, пливе в жилах людей цих

Міцних, тяжкостопих,

Світиться знаком Тризуба уся ця земля.

Горнами чорних воль розпаляється знак цей,

І все страшніший, величний, огненний, палаючий

Сходить над краєм, як дивна планета.

Навкруг

Юрби чужинців дрижать. Найстрашніше для них:

чи він стопить,

Чи перетопить в землі цій руду на метал?

І от поволі зростають міста, як хотіння, як гордість,

Поволі тужавіють села, з містами поєднані міццю,

Тяжке багатство й пишнота вбирають цей край.

Ось він зіп’явся у ритмі. Ось ідуть

І я чую їх кроки.

(1931)

Загрузка...