Таємниця піратських печер

Розділ XXII ПОЛОНЕНІ!

Тим часом у наметі Хасінто морочився з ліхтарем.

— Він ледь блимає,— сказав старий.

— Сходи до «крамниці», пошукай батарейки, — попросила Аліна близнюка. Вона мала на увазі Карликову печеру.

Хлопчик підійшов до задньої запони і проник до маленького грота. Далі все сталося блискавично. Почулися кроки.

— Це Маркос і Пако! — зраділа Аліна. Запона, що закривала вхід до намету, рвучко відхилилась.

Спалахнув промінь ліхтарика і пробіг по обличчях Хасінто та Аліни. На якусь мить освітилось лице непроханого гостя. Щоку його перерізав шрам. Аліна аж зойкнула з переляку.

— Замовкни! — наказав їй чоловік і ступив до намету.

Друга постать стала на виході. Спалахнув ще один ліхтарик.

— Якщо поворухнешся, я тебе пристрелю, — сказав чоловік зі шрамом до Хасінто. Нажахана Аліна помітила, що в лівій руці він тримав пістолет. — Хто ще є з вами?

Аліна притулилась до Хасінто. Хто такі ці люди, що вдерлися до намету? Чому вони погрожують їм зброєю?

Дівчинка та старий злякались і розгубились, бо не розуміли, що відбувається. Відчували тільки, що нічого доброго чекати не доводиться. Такі люди здатні на все.

Пепе, що закляк як укопаний з несподіванки, чув усе з Карликової печери. Він уже хотів був кинутись назад, коли до нього долинув Алінин голос:

— Н-немає більше нікого. Я с-сама з Хасінто, — і повторила, схлипуючи, щоб Пепе її зрозумів — 3 нами більше нікого немає.

Хлопчик стримався. Першим його бажанням було заступитися за Аліну. Але краще залишитися на волі, щоб покликати допомогу. Тому він зачаївся.

— А решта? — спитав чоловік. — Хіба вас не четверо? Одного ми зловили. Де ще двоє?

Кого схопили бандити? Пако чи Маркоса?

Аліна тільки здвигнула плечима.

— Гаразд, ви підете з нами, — наказав той, зі шрамом. — І без вибриків! Чув, старий? Виходьте! — і обернувся до того, що стояв на вході:— Наглядай за ними, Спруте, бо ці шмаркачі можуть повідомити міліцію.

Хасінто й дівчинка вийшли з намету. У Спрута теж був у руці пістолет. Перший, що був, мабуть, за ватажка, вийшов за ними.

— Ідіть, — сказав він. — І швидше.

— А як же ті двоє, що зникли, Капітане? — спитав Спрут, прямуючи кам’янистою стежкою.

— Хай благають бога, щоб не зустрітися з нами, бо…

Аліна заплакала. Хто вони, ці люди? Чого хочуть?

Чому вони озброєні? Отак несподівано вони ускочили в халепу.

Хасінто взяв її за руку і потис, щоб підбадьорити. Бо що він міг вдіяти під пістолетом.

— Ти що, віриш у бога, Капітане? — спитав жартома Спрут.

— Я не вірю навіть у диявола. Ти це добре знаєш. Навіть у диявола.