Тотальний опір. Інструкція з ведення малої війни для кожного. Частина 1

Мала війна і цивільний рух опору в рамках швейцарської оборони

Віримо в силу серця!

Віримо, що переможе право і людяність, а не сила і ненависть!

Віримо, що Господь не на боці сильніших батальйонів, а на боці справедливості!

Постійна готовність сучасної та, відповідно до вимог сьогодення, озброєної і добре вишколеної армії є найважливішим завданням швейцарської оборони. При цьому, втім, не слід занедбувати другорядні завдання, одними з яких є необхідність підготовки до малої війни та до боротьби руху опору цивільного населення.

Тож у чому проблема?

Навряд чи на нас нападуть ізольовано від інших. Операція «Швейцарія» відбуватиметься, найімовірніше, як маргінальна акція в рамках всесвітнього конфлікту.

Під час боїв, що прогнозовано відбуватимуться повсюдно, не виключено, що сили вільного світу змушені будуть тимчасово відмовитися від значних територій — другорядних у світовому масштабі. У такому разі ми, швейцарці, не зможемо відвести нашу армію під час масштабних маневрів на значних ділянках фронту, а змушені будемо вести боротьбу там, де перебуваємо, тобто в Швейцарії. Оскільки ж самотужки нам не «перемогти» і в такій ситуації ми вимушені будемо цей «перший тур» програти, то нам залишиться тільки запекла мала війна та цивільний спротив як «другий тур» — допоки нам принесе звільнення могутній контрудар вільного світу.

У такій скруті «тотальний опір» переважить капітуляцію. Якщо ми хочемо уникнути рабства, то не маємо права відмовлятися від боротьби лише через те, що регулярну армію буде розбито. Уявлення, що війна є справою виключно армії і що результат боротьби може визначити перемога або ж поразка війська, — застаріле. Сьогодні вже недостатньо боїв регулярної армії, боїв аж до гіркого кінця, а тоді вже капітуляції та цілковитого припинення боротьби.

Наші шанси на успіх у малій війні

Що більшу світову територію охоплюватиме війна і що більше засобів треба буде супротивникові розпорошувати по щораз нових і нових територіях, то все менше військ він зможе задіювати тривалий час для розбудови своєї влади на захоплених територіях. Мабуть, супротивник таки впорається із завданням відносно швидко розбити невелику армію, проте, у порівнянні з зусиллями, які доведеться докладати для стримування затятої малої війни, що вестиметься роками на певній території, успіх його не буде значним.

З досвіду відомо, що успішне долання малої війни вимагає кількакратної переваги в чисельності піхоти. Ба більше, тривалий успіх може забезпечити тільки добра піхота. І таку кількакратну перевагу в піхоті не замінить навіть застосування значної кількості якнайсучаснішої важкої техніки (танки, літаки), адже в малій війні техніка ніяк не замінить людину.

Виставивши у малій війні навіть 30 тис. осіб (що не становить і 10% регулярної армії), ми змусимо супротивника тримати в країні щонайменше 100-150 тис. осіб (що відповідає чисельності 8-12 дивізій) — інакше стримувати малу війну просто не вдасться.

Ось отримані емпіричним шляхом приблизні цифри: на 1 км² захопленої території потрібно 2 особи з окупаційного війська. Тож передумовою припинення малої війни (загальної зачистки) буде п'ятикратне збільшення кількості таких «осіб».

Оскільки захоплено буде не лише Швейцарію, то супротивник потребуватиме в інших місцях ще більшої чисельності окупаційних військ. А одночасне ведення війни з якоюсь світовою державою додатково збільшуватиме наші шанси вистояти у малій війні, хоч і як безнадійно це не видавалося б на перший погляд.

Як би там не було, а організований по всьому вільному світу партизанський рух може шляхом відчутного сковування сил супротивника значно полегшити арміям їхню боротьбу. Окупація Європи або принаймні використання її ресурсів стануть практично неможливими, якщо всі країни розпочнуть малу війну і вдадуться до цивільного руху опору.

Якщо швейцарська армія зламається, капітулює і потрапить у полон (тобто в «рабство»), супротивникові нічого не коштуватиме, задіюючи відносно невеликі власні ресурси і допомогу «п'ятої колони», що існує і в нас, «принести мир» у деморалізовану країну, реорганізувати й використати наш економічний потенціал для своїх військових цілей.

Припинення боротьби і цілком помилкове віддання себе неуникненній долі лише піднімуть шанси на успіх (на кінцеву перемогу) супротивника у його світовій боротьбі. А наші страждання тільки продовжаться і зростуть, замість того, щоби, як помилково припускалося, зменшитися чи скоротитися.

Після провалу організованого опору війська за жодних обставин не можна йти на офіційну капітуляцію. Нам слід бути готовими до обох видів війни. Саме тому, що ми слабкі і, як би нам не хотілося цього визнавати, рано чи пізно програємо агресії, спрямованій на результат. Проте програний «перший етап» аж ніяк не визначатиме нашу подальшу долю. Адже тоді розпочнеться запекла збройна мала війна і спротив цивільного населення, що триватимуть аж до остаточної поразки супротивника у загальносвітовому масштабі. Було б помилкою відмовлятися від малої війни, цієї потужної зброї, керуючись страхом, неправильним уявленням про честь, а також поспішними висновками. Насправді, мала війна становить один із найдошкульніших і найстрашніших видів зброї малої держави. Супротивник, мабуть, радісно відреагує на нашу бездіяльність, проте точно не винагородить за неї. Ніщо не є для тирана милішим, аніж добровільне складання зброї жертвою. А саме цим завершиться будь-яка капітуляція і відмова від малої війни.

Аргументи за і проти малої війни

Противники малої війни завжди наводять три основні аргументи:

1. Форми боротьби малої війни становлять загрозу не лише для ворога, але й для т. зв. «внутрішнього порядку» власної держави.

2. Мала війна вестиме до жорстоких репресій і, отже, до численних жертв серед населення.

3. У малій війні нехтують «законами й традиціями війни».

На перший аргумент можна навести такі контраргументи:

■ прийнятного для нас політичного порядку ворог не збереже: сучасні війни — це «війни світоглядів», у яких ідеться про «бути чи не бути», і сьогодні їхньою метою вже не є військова перемога, а цілковита інтеграція в ідеологічну сферу;

■ ті, хто утримуються від боротьби руху опору, у повоєнний час, що рано чи пізно настане, будуть морально зламані й утратять свій політичний вплив або й право голосу;

■ ті, хто активно чи пасивно співпрацюють з ворогом або ж його поплічниками, не тільки програють війну, але й утратять честь;

■ політичний і моральний вплив тих, хто активно співдіятиме в боротьбі руху опору, у післявоєнний період тільки зросте.

На другий аргумент можна відповісти таке:

■ період окупації тоталітарним ворогом так чи інак обернеться для нас значними людськими й економічними втратами, і цього факту не змінить добровільна відмова від малої війни: якщо ми дозволимо супротивникові безперешкодно вгніздитися на нашій території і організовувати її для його власних військових цілей, то потрапимо хіба що під обстріли повітряних сил і зброї далекої дії вільного світу, який продовжуватиме боротьбу;

■ у будь-якому разі краще загинути у бою з ворогом країни, ніж від зброї союзників, гаруючи рабом на ворога на якійсь фабриці!;

■ навіть якщо не відразу, то напевно за якийсь час населення обов'язково розпочне боротьбу з окупаційними військами, які представлятимуть тоталітарний режим: адже ті, що прагнуть більшого, ніж просто вижити, раніше чи пізніше збунтуються проти нав'язаного постійного й брутального примусу; споконвіку боротьба за світогляд і політичні переконання була запеклішою, ніж — за кусень хліба!; бойові дії майже завжди будуть спричинені вчинками в стані афекту.

А щодо третього аргументу скажемо таке:

■ безжальне ведення бою тоталітарними силами неминуче призведе, на жаль, до загального здичавіння, а тому й огрубіння військових традицій[12]: ми не можемо заплющувати очі на такий розвиток подій; ми мусимо — хочемо цього чи ні — зробити відповідні висновки!; а т. зв. «партизанські безчинства» Другої світової війни були, не в останню чергу, лише відповіддю на безжальність тоталітарного агресора;

■ загалом, і у малій війні можна дотримуватися законів і традицій звичайної війни.

Висновки

Загалом, нам ідеться про таке:

1. Зберегти волю до самоутвердження («віру у свою справу») і виграти, таким чином, пропагандистську та деморалізаційну війну, що передує військовому конфліктові («духовний захист країни»).

2. Протидіяти терористичній дії атомного бомбардування, або ж — погроз застосувати його («цивільна оборона»).

3. Загальмувати «війну на її невпинному марші», ведену при максимальному зосередженні сил, аби якомога далі відсунути «операцію зі знищення Швейцарії» (з видалення цієї «демократичної болячки» з центру окупованої Європи).

За умови несприятливого розвитку подій (поразка регулярної армії), продовжувати боротьбу шляхом ведення малої запеклої війни і організації цивільного руху опору стільки часу, скільки буде потрібно[13].

Існує чимало сумнівів і застережень щодо малої війни. Деякі «фахівці» заявляють, що в технічну епоху партизан і боєць руху опору не мають жодних шансів. Через те, що нам бракує важкого озброєння, ми схильні переоцінювати роль техніки, вбачаючи в ній єдиний засіб порятунку. Однак не обманюймо самі себе! Наступна війна перебуватиме рівною мірою в світлі ідеології і техніки. Маючи численні технічні інновації, ми легко можемо забути про ідеологічну складову. Для нас це тим більше небезпечно, що гонку озброєння нам не виграти ніколи. Ми у кращому разі зможемо більш-менш вирівнятися за рівнем розвитку. А це ще більше має спонукати нас не занедбувати інші складові.

Попри те, що швейцарців характеризує загалом чимало людських недоліків та слабкостей, окремо взятий швейцарський громадянин не стане у разі поразки та окупації пасивно спостерігати за тим, як ворог депортуватиме десятки тисяч його співгромадян як підневільних робітників, ліквідовуватиме тисячі осіб, у яких вбачатиме потенційного ворога, а нашу молодь перевчатиме на зразках освітньої системи, яку ми б ніколи не схвалили.

Саме для цього останнього і веденого у ситуації крайнього розпачу бою ми маємо запропонувати нашим людям відповідний посібник, адже самої волі до опору ще не достатньо. Так, ця воля до опору слугуватиме необхідною базою. Та необхідно знатися на тактиці й техніці. Помилкові уявлення, як і недостатня підготовленість, призведуть до зайвих втрат.

Ми не маємо права бездумно дозволити собі скотитися до цілком імовірної окупації.

В оборонній війні проти нашого ймовірного супротивника — що цілком може трапитися — ми будемо змушені — хочемо ми цього чи ні — вступити «в останній бій» і боротися з усією затятістю й силою віри, не поступаючись перед вірою і затятістю нашого фанатичного ворога!

Раніше громадяни могли не брати участі в боях, спокійно передаючи право на це відносно невеликій частині народу — армії. З появою тоталітарних сил ситуація змінилася. Не можна було капітулювати перед фашистами та націонал-соціалістами, не можна буде капітулювати і перед комуністами!

Упевненість у тому, що боротьба припиниться лише тоді, коли буде депортовано чи убито останнього швейцарця, мала б стати такою ж складовою оцінки ситуації чужинським генеральним штабом (тобто, чи виплатиться операція «Швейцарія» взагалі), як і наявність кількох сотень танків та літаків[14].

Планувати з урахуванням можливої війни і потенційної поразки є однією з основ підготовки до оборони малої держави!

Завдання малої війни

Оперативні завдання:

■ Продовження опору в захоплених супротивником областях країни або ж продовження боротьби після поразки регулярної армії з метою продовження війни.

■ Для слабких націй або таких, котрі не можуть успішно воювати, мала війна може стати навіть важливішою за бої організованої армії! Ось відповідні історичні приклади[15]:

■ Усю окуповану територію потрібно впровадити у стан перманентного неспокою, щоби нікому не дати можливості пересуватися поодинці і беззбройно.

■ Формації малої війни повинні викликати за лінією ворожого фронту страх і сум'яття, змушуючи супротивника до продуманих заходів безпеки, що поглинатимуть його сили і призводитимуть до втрат і матеріальних збитків. Ось відповідний приклад з історії: загальні втрати військ Вермахту становили у боях з партизанами у період Другої світової війни близько 300 тис. осіб.

■ У віддаленій перспективі завданням малої війни є загальне відкрите повстання з метою вигнання ворога з країни, коли загальна воєнна ситуація зробить це можливим, тобто, коли окупаційна влада опиниться на порозі свого кінця. Ось відповідні приклади з історії Другої світової війни:

а) повстання французьких FFI[16] проти німців у зв'язку з вторгненням військ альянтів 1944 року;

б) витіснення німців із Югославії — у співдії з Червоною Армією;

в) повстання проти німців у Північній Італії в квітні 1945 року.

Тактичні / технічні цілі:

■ шляхи, транспортне сполучення (залізниця, автомагістралі);

■ мережа комунікацій (телефон, радіозв'язок, радіо, телебачення);

■ електромережа;

■ промислові підприємства, склади;

■ штаби, адміністративні та урядові установи.

Утворення формацій малої війни

■ Малій війні потрібна міцна серцевина добре вишколених військ, які слугували б прикриттям для симпатиків і помічників. Цю серцевину нам забезпечить ворожа тактика блискавичного «перестрибування» через фронти повітряним шляхом або ж шляхом «зминання» їх танковими військами, що дає можливість розбити чи вдалим маневром обійти багато військових формацій на великій території, не знищуючи їх цілком.

■ У нашій країні, де кожний хоча б частково придатний до військової служби чоловік підпорядкований якійсь військовій формації, основна маса «носіїв» малої війни завжди виникатиме з уламків військ[17].

■ Розпорошені штаби рот, батальйонів або полків намагаються згуртувати нові формації[18]. При відсутності таких штабів організацію та командування перебирають на себе рішучі офіцери чи унтер-офіцери.

■ Вище керівництво — якщо таке в принципі ще функціонує або ж із яким існує хоча б якийсь зв'язок — змушене буде обмежитися виданням «Вказівок щодо ведення боротьби».

■ Загалом див. рис.

Практичний приклад того, як у ситуацію малої війни може потрапити якась військова формація

■ Під час оборони опорного пункту Штайнеґґ розбито стрілецький взвод Гофера, який опиняється в тилу супротивника, що проривається вперед. Старший лейтенант збирає залишки загону збоку від дороги на порослій лісом височині. У долині внизу він бачить, що в південно-західному напрямку рухаються колони супротивника. Він кладе виснажених людей виспатися до кінця дня, а тим часом обдумує подальші дії.

■ Із тактичних занять йому відомі правила поведінки для розпорошених військових частин. У відповідному положенні регламенту «Командування військами»[19] читаємо, загалом, таке:

■ командири розбитих військових частин діють самостійно;

■ важливим є продовження бою;

■ доцільною поведінкою є:

а) утримування частин території, володіння якими є в загальних інтересах;

б) пошук шляхів приєднання до своїх військ;

в) перехід до винищувальної боротьби в тилу супротивника.

■ Командир взводу вирішує діяти згідно з пунктом б): він має намір, пересуваючись в обхід магістральних шляхів, знайти можливість приєднатися до своїх.

■ Після маршу, який протривав три ночі, на привалі в лісі йому стає зрозуміло, що наздогнати свої війська неможливо. Його взвод, що значно порідшав кілька днів тому, отримав тим часом підкріплення, складене з надзвичайно строкатих елементів (див. рис. на сс. 30-31).

■ Старший лейтенант Гофер здійснює переоцінку ситуації.

Завдання: згідно з положеннями вищезгаданого регламенту, вирішальною є не капітуляція, а продовження боротьби; тож завдання залишилося незмінним — «Боротися!».

Територія: підрозділ знаходиться позаду лінії фронту ворога на окупованій території; його місце перебування (горбиста, вкрита лісом місцевість) ворог поки що не прочісує; і це місце поки що забезпечує захист і дає змогу отримати час на перепочинок, під час якого будуть проведені необхідні організаційні зміни, а також піднято бойовий дух бійців.

Засоби (див. також рис. на сс. 30-31):

а) залишки взводу: одне стрілецьке відділення і одне відділення кулеметників, що зазнало втрат; один легкопоранений; висновок: стан добрий;

б) залучені під час пересування розпорошені військові: кількісно близько двох відділень, у складі яких є елементи, особливо вартісні для потенційного ведення малої війни (вишколені підривники); висновок: невідомо (фактор непевності);

в) залучені під час пересування цивільні особи — люди з найрізноманітніших груп населення щодо віку, походження, мілітарних знань та озброєння; висновок: патріоти; це добровольці, а частково люди, що з політичних причин приперті до стіни і яким немає на що сподіватися, окрім кулі чи зашморгу!; вибору в них немає, і вони триматимуться до кінця;

г) забезпечення: невеликий запас боєприпасів, медичного матеріалу; харчів вистачить ще на півтора дня.

Ворог: зайнятий продовженням наступу; бойові війська з високим воєнним потенціалом; ставлення до мирного населення, наскільки відомо, коректне; за якийсь час їх, найімовірніше, змінять менш цінні формації безпеки, а також політично заангажовані військові та поліція; тоді розпочнеться терор, спрямований проти мирного населення.

Власні можливості: існує лише принциповий вибір між полоном і переходом до малої війни.

Тож старший лейтенант Гофер вирішує перейти у стан малої війни. Це рішення дається йому нелегко. Йому відомо, що через неврегульованість питань житла, постачання і медичної служби формації малої війни страждають незрівнянно більше від регулярних військ. Він усвідомлює, що вже перше значне погіршення погодних умов і неуникненний прихід зими жорстоко скоротять чисельність його загону. Він ставить собі чесне запитання: «Чи ми взагалі в стані витримати фізичні й моральні негаразди, які будуть значно перевищувати ті, до яких звик мій взвод?»

У такій ситуації командир взводу не лише наказує, але й мусить провести бесіду зі своїми людьми. І тут таке ж значення, як і повноваження віддавати накази (які він усе ще зберігає за собою), матиме сила його вміння переконувати.

*

Відтепер старший лейтенант Гофер муситиме цілком самостійно вирішувати наступні питання:

Вирішення цих нагальних «проблем виживання» (постачання, житло, медичне забезпечення) матимуть помітний вплив на його думки і вчинки, а подекуди й цілком визначатимуть їх.

*

Аби відповідати вимогам воєнного права, змішаний загін, сформований з військових та цивільних осіб, повинен:

1. Мати відповідального провідника.

2. Носити розрізнювальні знаки, які можна було б розпізнати здалеку.

3. Неприховано носити зброю.

4. Дотримуватися законів і традицій ведення війни.

Пункт 1 виконано. Старший лейтенант Гофер — відповідальний командир. Якщо він вийде зі строю, то його замінить наступний після нього за званням.

Пункт 2:

а) не стосується неуніформованих цивільних;

б) вислів «розпізнати здалеку» означає дистанцію піхотного бою, тобто віддаль 100 метрів і менше;

в) розрізнювальним знаком може слугувати швейцарська пов'язка, яку носила у період активної служби у 1939-1945 роках наша територіальна оборона: це червона тканина з білим швейцарським хрестом на ній, ширина близько 12 см, носять її на лівій руці; пошити таку пов'язку неважко, використавши білу й червону тканини.

Пункт 3 зрозумілий і не потребує роз'яснень.

Пункт 4: див. «Ілюстрований посібник про закони і звичаї війни»[20], який мають усі військові.

Розподіл ролей між формаціями малої війни та цивільним рухом опору

■ Розрізняють між:

а) мобільними формаціями малої війни, що належать до армії або ж складаються зі залишків армії;

б) локальними, прив'язаними до місця елементами цивільного руху опору.

■ Бойова ідея полягає у веденні боротьби силами місцевого цивільного руху опору по всій окупованій території (пасивний спротив, диверсії, контрпропаганда тощо) та одночасному здобутті окремих «звільнених областей» силами мобільних формацій малої війни.

■ Звільнені області не мають якогось окресленого розміру: це можуть бути території, розміром у кілька квадратних кілометрів, але також весь кантон або й частина країни.

■ Звільнені області можна, як правило, утримати тільки протягом кількох тижнів чи місяців, поки супротивник не розпочне зачищувальні операції, перед якими доведеться відступати.

■ Шляхом постійних малих операцій (т. зв. «тактика уколів»), здійснених силами місцевих сил цивільного руху опору, можна домогтися розпорошення сил супротивника. Так можна втримувати ініціативу і убезпечити створення «мобільних сил» (формацій малої війни).

Кількісна структура формацій малої війни

Загальна заувага:

■ Основна складність полягає саме у визначенні збалансованого співвідношення чисельного складу формацій малої війни.

Ситуація при комплектуванні лише незначних формацій малої війни:

■ Незначні формації малої війни чисельністю від відділення до взводу дозволяють супротивникові задіювати, своєю чергою, лише нечисленні окупаційні загони, вивільняючи значний основний резерв нападу.

■ При оперуванні незначними окупаційними загонами можна дозволити собі створити багато окремих постів, тож велика їх кількість переросте в густу мережу спостереження й контролю, і повсюдно на перехідній території шпигуни, агенти і зрадники отримуватимуть підтримку й допомогу.

■ Густа мережа контролю значно ускладнить діяльність формацій малої війни.

■ Загалом див. рис. на с. 38.

Ситуація при комплектуванні боєздатніших формацій малої війни:

■ Чисельніші формації малої війни, з важкою зброєю, заставлять супротивника створювати, своєю чергою, сильніші гарнізони; супротивник буде змушений обмежитися зайняттям найважливіших постів і шляхів сполучення і не зможе створити сильний резерв для проведення каральних операцій.

■ Усі невеликі пости з перехідної території треба буде забрати, адже інакше вони стануть жертвою сильніших формацій малої війни: таким чином, шпигуни й агенти супротивника, як і зрадники, не матимуть підтримки, тож їх легко можна буде ліквідувати.

■ Невелика кількість постів створить негусту мережу спостереження й контролю, тож зросте мобільність формацій малої війни (пор. рис. на с. 39).

■ Утім формації малої війни, що за чисельністю відповідають полку чи й більшій військовій частині, надто мало мобільні. Вони легко піддаються спокусі розпочати відкритий бій згідно з правилами регулярної великої війни. Окрім того, такі формації важко забезпечити усім необхідним.

■ Найбільш відповідними є формації, що за чисельністю відповідають батальйонові і які мають на озброєнні важку зброю (міномети, безвідкатні гармати). Вони достатньо сильні, щоби успішно атакувати значні ворожі пости (ротні опорні пункти), проте, водночас, вони недостатньо сильні для того, щоби зважитися забути про основи тактики малої війни.

■ У несприятливу пору року (від пізньої осені до початку весни), коли таборування навряд чи можливе, чисельність формації варто скоротити, відпустивши людей (щонайменше до початку весни); влітку ці люди повертаються до своїх формацій; те ж саме, відповідно, відбувається і у разі проведення операцій на місцевості, де постачання ускладнене.

Висновки:

■ За умови успішного створення формацій малої війни, що за своєю силою близькі батальйонові, супротивник не зможе зайняти значну частину країни, а муситиме обмежитися утримуванням під своїм контролем лише найважливіших шляхів сполучення.

Початок і поширення малої війни

(див. на схематичній таблиці «Мала війна» додатка).

Оперативне забезпечення формацій малої війни

Цивільний рух опору переймає на себе оперативне забезпечення формацій малої війни за допомогою шпигунства та спостереження.

Шпигунство:

■ прослуховування радіо- та телефонного зв'язку;

■ систематичне підслуховування розмов представників окупаційних сил;

■ перехоплювання необережно кинутих фраз;

■ підкуп і шантаж функціонерів окупаційної влади.

Спостереження:

■ постійне спостереження за шляхами, залізницею та аеродромами з метою вчасного виявлення переміщень військ;

■ передача отриманих даних відбувається через кур'єрів, поштових голубів або радіозв'язок.

(Див. рис. на с. 40)