Тридцятирічна жінка

1

Склала Олена Алексєєнко

Роман «Тридцятирічна жінка» вперше надруковано 1842 року. Він входив до 3-го тому першого видання «Людської комедії». Після незначної авторської переробки роман знову опубліковано 1844 р. В цьому варіанті Бальзак розширює рамки дії на два роки — до 1844-го. Відповідно змінюється час написання твору: замість «1828–1842» — «1828–1844».

Роман складається з окремих оповідань, які були створені Бальзаком у 1831–1834 рр.: «Побачення», «Тридцятирічна жінка», «Покута» та ін. Деякі з них уже виходили друком в паризьких журналах, або були включені до другого і третього видання «Сцен приватного життя». В 4-му томі третього видання «Сцен приватного життя» (1834–1835) ці оповідання було вперше об'єднано під спільною назвою: «Та сама історія». Працюючи над створенням роману «Тридцятирічна жінка», Бальзак дещо змінив їхні тексти, уніфікував імена персонажів, замінив час дії в окремих фрагментах твору, поділив роман на 6 розділів тощо.

Роман «Тридцятирічна жінка» не став визначним звершенням у творчості письменника, однак цей твір завжди користувався великою популярністю завдяки захоплюючій фабулі, екзотичності окремих фрагментів. В художньому плані роман зберігає певні риси, притаманні творчості письменника в першій половині 30-х років, тобто в період становлення реалістичного методу Бальзака. Як і в інших творах цього періоду, реалістичні засоби відображення дійсності співіснують у ньому з елементами романтичної поетики.

Романтичних формул в романі чимало. В традиціях літератури так званого «шаленого романтизму» змальовано, наприклад, історію згубного кохання Елени д'Еглемон до пірата, вбивці барона де Моні. Образ цього героя схожий на тип героїчного злочинця, який склався ще в «готичних романах», а потім проник у романтичну літературу. Звичайно, це — носій бунтарських поривань, вигнанець, скривджений жорстоким суспільством. Образ пірата, до речі, зустрічався і в ранніх творах самого Бальзака («Арденнський вікарій», «Пірат Аргоу, або Аннета і злочинець»). Великий інтерес до могутніх пристрастей та яскравих почуттів є типовим і для роману «Тридцятирічна жінка».

У цьому творі проявився також інтерес автора до екстраординарного, таємничого. Велику роль в сюжеті відіграє випадок. Так, неумисне вбивство брата багато в чому зумовило подальшу долю Елени. Не слід, проте, вбачати в цьому лише формальне наслідування популярних штампів. Романтична естетика допомагала письменникові знайти адекватну манеру художнього відтворення дійсності в усій її багатогранності й суперечливості. Бальзак тяжіє до синтезу пересічного і незвичайного, стикає буденність і світ несамовитих пристрастей. Саме в 30-і роки, тобто в період створення оповідань, які ввійшли до «Тридцятирічної жінки», зображення незвичного особливо приваблювало письменника. В названому творі цей синтез позбавлений органічності. Проте і в ньому романтичні елементи підпорядковані реалістичній в цілому поетиці роману.

Тематично історія Жюлі д'Еглемон пов'язана з численними творами автора «Людської комедії», в яких письменник протиставляє природу і суспільство, підкреслюючи, що суспільство базується на придушенні природних пристрастей людини. Ця тема звучить уже в «Фізіології шлюбу» (1829). Є вона провідною і в багатьох оповіданнях та повістях, написаних у 30-і роки. В подальшій творчості Бальзака ця тема набуває яскравого соціального забарвлення. Письменник усе більше включає героїв у систему реальних життєвих стосунків. З надзвичайною майстерністю розкриває він згубний вплив користолюбства на особу та сім'ю, на родинні зв'язки й відносини. Палка пристрасть перетворюється на банальний зв'язок обридлих одне одному коханців («Провінційна муза»), щоб не втратити багатства, дружина відмовляється від чоловіка, якого вважала померлим («Полковник Шабер»), заради грошей інша героїня оголошує свого чоловіка божевільним («Справа про опіку») тощо.

Тема шлюбу є майже в кожному творі Бальзака. З її особливим варіантом зустрічаємось і в «Тридцятирічній жінці». Психологічний план тут виразно домінує над соціальним. В основі сюжету — метання головної героїні твору Жюлі д'Еглемон, шлюб якої виявився невдалим, її чоловік Віктор д'Еглемон — людина пересічна, жадібна до примітивних утіх. Любовна інтрига є провідною в творі. В романтичному коханні до Артура Ормонта, більш прозаїчному — до Шарля де Ванденеса героїня намагається знайти те особисте щастя, якого вона позбавлена в подружньому житті. Але першій же спробі Жюлі змінити свою долю заважає власна малодушність. Її драма — це драма компромісу. Неможливість проявляти свої природні пристрасті поступово спотворює душу героїні, завдає їй страждань, викривлює навіть її материнські почуття.

Активна функція образу Жюлі д'Еглемон обмежується рамками роману «Тридцятирічна жінка». Її ім'я, однак, з'являється і в інших творах Бальзака. Вона намагається скомпрометувати Поля де Манервіля («Шлюбний договір»), прагне одружити свого сина з Урсулою Мірует («Урсула Мірует»). Про Жюлі д'Еглемон згадують як про одну з найелегантніших жінок Парижа («Батько Горіо», «Чиновники»).

2

С. 62. …Наполеон збирався вирушити у фатальний похід… — Мається на увазі похід Наполеона І 1813 р. проти шостої антинаполеонівської коаліції (Росія, Пруссія, Англія, Швеція). Він завершився поразкою Наполеона І.

3

Бесьєр — наполеонівський генерал.

4

Дюрок Жерар Крістоф Мішель, герцог Фульський — французький генерал, великий маршал при Наполеоні І, його постійний супутник у військових походах. Загинув біля Вуршена.

5

С. 63. Лейпцігська битва 1813 р. — вирішальна битва кампанії 1813 р. у війні Росії, Австрії, Пруссії і Швеції проти наполеонівської Франції. Відбулася 16–19 жовтня поблизу Лейпціга. Союзники завдали нищівного удару по військах Наполеона І.

6

С. 65. Площа Каруселі — споруджена в 1806 р. архітектором Ш. Персьє. Прикрашена Тріумфальною аркою. Розташована між Тюїльрі та Лувром.

7

С. 68. Ваграм — село поблизу Відня, біля якого 5–6 червня 1809 р. під час австро-французької війни відбулася вирішальна битва між армією Наполеона І і австрійськими військами. Перемогла армія Наполеона І.

8

С. 69. Жерар Франсуа (1770–1837) — французький художник. Найбільш відома його картина «Битва під Аустерліцем».

9

С. 76. Ам'енський договір — мирний договір 1802 р. між Францією, її союзниками (Іспанія, Голландія) і Англією. Ам'єнський договір був, власне, лише перемир'ям. У 1803 р. Англія знову розпочала військові дії.

10

С. 78. Сульт Нікола, герцог Далматійський (1769–1819) — маршал Франції. Відіграв велику роль у битві під Аустерліцем (2 грудня 1805), під час якої Наполеон І завдав нищівного удару по австрійських і російських військах. Військовий міністр у 1814, 1830, 1832 рр. і прем'єр-міністр під час Липневої монархії.

11

С. 79. Дюкло — Шарль Піно-Дюкло (1704–1772) — другорядний французький історик і письменник-мораліст. Автор книги «Роздуми про звичаї нашого століття».

12

Маршал Рішельє, Луг Франсуа Арман дю Плессі (1696–1788), нащадок кардинала Рішельє. Придворний Людовіка XV, друг Вольтера. З його ім'ям пов'язано чимало любовних пригод.

13

С. 80. Ченці-траппісти — чернечий орден з надзвичайно суворим статутом.

14

С. 82. …цікавився ж Регент хімією — мається на увазі герцог Філіпп Орлеанський, який до 1723 р. був регентом Франції при Людовіку XV.

15

С. 89. …Франція захоплено вітає Бурбонів… — 30 березня 1814 р. війська союзників вступили до Парижа. Наполеон І підписав акт зречення. На французький трон повернулися Бурбони. Королем став Людовік XVIII, брат страченого Людовіка XVI.

16

С. 92. …знаходить вихід у злочині — так учинила Катерина II… — мається на увазі вбивство чоловіка Катерини II царя Петра III.

17

«Сто днів» — так в історії Франції називають другий період панування Наполеона І — від 20 березня 1815 р. до 22 червня 1815 р.

18

«Консерватор» — газета ультрароялістів. Проіснувала лише 2 роки (1818–1820).

19

С. 101. Малібран Марія Фелісите (1808–1836) — славетна французька співачка, іспанка за походженнім.

20

Паста Джудітта (1798–1865) — відома італійська співачка, неодноразово виступала перед паризькою публікою.

21

С. 103. …арію Семіраміди… — арія з опери Россіні «Семіраміда» (1823).

22

С. 116. Матюрен Чарлз Роберт (1782–1824) — англійський письменник-романтик, автор роману «Мельмот-блукач».

23

С. 139. Артеміда Ефеська — дружина Мавсола, правителя Карії (377–353 до н. е.). Після смерті чоловіка Артеміда спорудила Мавсолові пам'ятник — Мавсолей, який вважався одним із семи чудес світу.

24

С. 141. …ця чарівна властивість кохання зникла в 1789 р. — тобто після Французької буржуазної революції 1789 р.

25

С. 142. Сганареля вважали знавцем латини… — Сганарель — герой комедії Мольєра «Лікар мимоволі». Змушений видавати себе за лікаря, Сганарель вживає латинські фрази, що являють собою набір окремих слів і виразів.

26

С. 160. Дім Інвалідів — споруджений у 1671 р. як притулок для воїнів-інвалідів. У церкві Дому Інвалідів було поховано Наполеона І.

27

С. 163. Шарле Нікола Туссен (1792–1845) — французький художник і літограф. Автор картин на батальні теми, які зображували військові походи Наполеона I.

28

С. 165. …не дрібний нотар, як у романі Стерна… — мається на увазі роман англійського письменника Лоренса Стерна (1713–1768) «Життя і погляди Трістрама Шенді, джентльмена».

29

Амгібю-Комік — паризький театр. Спочатку це був театр маріонеток, потім він перетворився на театр комедії, де грали фарси, інтермедії, пантоміми.

30

С. 167. «Долина потоку, або сирота і вбивця» (1816) — мелодрама Фредеріка Дюпеті-Мере (1784–1827), твори якого свого часу користувались популярністю серед невибагливих глядачів.

31

С. 176. …певну спорідненість між Вільгельмом Теллем… та Йоганном Парріцидою… — Вільгельм Телль і Парріцида — дійові особи драми Ф. Шіллера «Вільгельм Телль» (1804). Мається на увазі сцена, коли після вбивства Альбрехта Габсбургського його племінником Йоганном Парріцидою (батьковбивцею) останній намагається знайти притулок у домі відважного мисливця Вільгельма Телля, який вбив тирана Геслера.

32

С. 194. …за кілька днів до того, як Іспанія визнала незалежність південно-американських республік… — Ця подія відбулася в 1826 р.

33

С. 204. Жакото Марі-Віктор (1778–1885) — майстер розпису севрської порцеляни.

34

Гюден Теодор (1802–1880) — французький художник. Його романтичні пейзажі користувалися особливою популярністю за часів Реставрації.

35

Терборх Жерар (1617–1681) — голландський художник, портретист і жанрист.

36

Жіроде Тріозон Анн Луї (1767–1824) — французький художник.

37

Герард Доу (1613–1675) — нідерландський художник-жанрист.

38

Дроллінг Мартін (1752–1817) — художник. Особливою популярністю користувалися його жанрові сцени та інтер'єри в стилі Делакруа.

39

…Давід зобразив на своїй картині «Брут»… — Давід Луї (1748–1825) — французький художник. Очолював неокласичну школу. Картину «Брут» було виконано на замовлення Людовіка XVI і виставлено в паризькому художньому салоні в 1789 р.

40

С. 210. …молодої республіки, де гримить ім'я Сімона Болівара… — Болівар Сімон (1783–1830) — один із керівників війни за незалежність іспанських колоній в Америці. Після проголошення в 1824 р. незалежності Верхнього Перу нову республіку назвали на честь Болівара Болівією.

41

С. 219. …обличчя Беатріче Ченчі, якому Гвідо зумів надати зворушливого виразу невинності… — Гвідо Рені (1575–1642) — видатний італійський художник, належав до Болонської школи. Беатріче Ченчі разом з братом убила свого батька. В 1599 р. страчена за наказом Папи Римського.