У череві дракона

1

Назва села.

2

ГПУ — одна із чекістських абревіатур.

3

Філософський словник за редакцією М.М. Розенталя і П.Ф. Юдіна, стаття «Матерія». (Прим, автора).

4

Там само.

5

Автор, безумовно, розуміє, що фізичні формули, котрі тут і далі подаються, зацікавлять не кожного читача. А дехто навіть сприйме їх як засмічення художньої тканини твору — адже досі ніхто з письменників навіть у науково-фантастичних романах не зважувався нав’язувати читачеві фізичні формули. Що ж, у таких докорах, безперечно, є сенс. А проте автор гадає, що є сенс і в його міркуваннях, котрі зводяться ось до чого. 1) Все, зроблене людьми, видимо чи невидимо колись містило в собі оцей дратівливий знак: «Вперше». 2) У вік науково-технічної революції не так уже й мало охочих помізкувати над фізичними формулами. 3) Сама їх поява в романі засвідчує, що ця історія не вигадана автором. Щоправда, в Київському інституті філософії марно шукати людей, які тут названі й описані, — адже автор користувався правом романіста, яке добре відоме кожному культурному читачеві. 4) Кому заважають фізичні формули, той має законне право проминути їх, як здебільше роблять гуманітарії, читаючи філософські твори з приводу точних наук. Сьогодні на фізику звикли дивитися мов на дійну корову: якщо в дійницю не дзюрчить, то й не варто морочитися з абстрактними розумуваннями заради чистої гносеології. А коли сюди приплітається ще й онтологія (метафізика), тоді охочих до обговорення знайти майже неможливо.

Окремо слід зауважити: ніхто із знавців фізики не міг заперечити формул по суті — від них просто відмахувались як від чогось такого, що перебуває за межами фізичної реальності. Приблизно так, як від перпетуум-мобіле.

Ось чому з’явився цей роман: автор за його допомогою прагне розкрити філософську сутність субстанціональної фізики — тобто такої фізики, яка перебуває на грані фізичного й метафізичного. Час її народження вже наспів. Кому ця ідея не до вподоби, той знайде дуже простий вихід — відкине геть цю книгу. Автор, чемно вклонившись, погодиться з такою критикою: читач завжди правий. (Прим. автора).

6

Тепер, коли читачеві відома Сила Моносу як С⁴/G, ми, використавши формулу , зможемо переписати ньютонівський закон всесвітнього тяжіння на радіуси монад:

7

Імпульс на квантовому рівні виглядає так: , де λ — довжина хвилі, h — стала Планка, поділена на 2π. Підставивши цей вираз у формулу імпульсу монади, дістанемо: . Величини і λ мають ту саму розмірність, отже: см2. Звідси й отримуємо квант простору. Або, кажучи інакше, ми дістали найменшу просторову константу. Це, безумовно, світова константа, бо ми її отримали із трьох відомих світових констант. Радіуси атомних монад іще менші, але ж до світових констант вони не належать — вони є константами лише в межах своїх власних систем. (Прим. автора).

8

Українська Радянська Енциклопедія, т. 14, с. 143. — К., 1963.

9

Московська газета «За рубежом» (1978, ч. 24) передрукувала повідомлення із лондонської газети «Нью сайєнтист», в якому обстоюються згадані твердження. Вони повторюються в багатьох інших виданнях. (Автор).

10

Загальна маса нашої Галактики становить 2×10⁴⁴ г; отже, її загальна енергія (MС²) дорівнює 1,8×10⁶⁵ ергів. За формулою Сили Моносу, радіус живої плоті нашої Галактики має дорівнювати:

Якщо всю масу Галактики вписати в цей радіус, то густина живої плоті (монади) повинна становити:

11

У правій частині немає мас — є лише просторові величини й Сила Моносу. В лівій частині бачимо закон всесвітнього тяжіння в його традиційному вигляді. Неважко упевнитися, що ліва й права частини цілком дорівнюють одна одній. Докір може бути лише такий: надто незручно оперувати величинами правої частини — в ньютонівському варіанті все це виглядає простіше й наочніше. Але ж не забуваймо, що природі байдуже до наших зручностей і наочності формул: вона живе в собі й для себе, незалежно від того, що ми про це думаємо. Крім того, права частина подається нами лише заради гносеології, але ж не заради фізичної практики. Слід мати на увазі, що радіуси монад (¹ і ²) належать масам М₁ і М₂.

Із лівої частини напрошується висновок, що маси тяжіють одна до одної. Це, можна сказати, буденна очевидність, котра всюди піддається спостереженням, і через те вона здобула перемогу. Динаміка правої частини може бути витлумачена цілком протилежно: монади небесних тіл, що дірявлять, розсовують простір, мов металеві кульки, втиснуті в гуму, не тяжіють одна до одної, а навпаки — відштовхуються; проте всесвітня переповненість монадами змушує слабкіші з них прилучатися до сильніших, віддаючи власну енергію центрові системи. Цей процес глибоко схований від спостерігача, як і самі монади.

Із правої й лівої частин розглянутого рівняння можна отримати дещо позірно схоже на закон всесвітнього тяжіння, але зовсім не схоже за внутрішнім змістом:

Тут ми наочно бачимо, як Сила Моносу () розщеплюється на складники, але ж загалом лишається сама собою, — це вона зганяє монади докупи, мов чабан зганяв овець. А коли монади розійдуться на значну відстань (вони для нас виглядатимуть небесними тілами), Сила Моносу перетвориться на ньютонівську силу тяжіння. Та чи перестане вона бути Силою Моносу?..

Ньотон увійшов у майстерню Природи з боку видимих мас. Ми входимо з боку монад. Тож нехай читач розсудить сам, які двері слід вважати дверима самої Природи. (Прим. автора).

12

Від російських слів «секретний сотрудник». (Прим. автора).

13

«Розрахунок цей виглядає непослідовно бодай тому, що фактично для тіл зі швидкістю, порівняною зі швидкістю світла С, кінетична енергія дорівнює , а не МС² / 2 Якщо в наведеному розрахунку вважати енергію корпускули рівною МС², то для Rg ми одержали б значення GM / С².» (В. Л. Гінзбург. О физике и астрофизике. — Москва: Наука, 1980. — С. 111).