Україна у революційну добу. Рік 1917

1

Довідка: Грушевський Михайло Сергійович (17.ІХ.1866, м. Холм Люблінської губ., нині Хелм, Польща — 25.ХІ.1934, Кисловодськ, РСФСР) — видатний український вчений, політичний дія. Після закінчення Київського університету і захисту магістерської дисертації — ординарний професор кафедри всесвітньої історії зі спеціальним оглядом історії Східної Європи (фактично — кафедра історії України) Львівського університету. Один з керівників Наукового товариства імені Т.Г.Шевченка, співредактор „Літературно-наукового вісника”, керівник Українського національного товариства в Києві (1906 р.). Сформував самостійну „історичну школу”, яка в основу досліджень клала національний принцип і неонародницькі орієнтації.

Один з організаторів і керівників Української народно-демократичної партії (1899, Галичина). Поряд із плідною науковою роботою (автор біля 2000 праць, найвідомішою з яких стала фундаментальна „Історія України — Руси” — вийшло 10 томів) постійно займався громадською діяльністю. Запропонував конституційний проект перебудови Росії на основі обласного і національно-територіального самоврядування. Відстоював доцільність широкої національно-територіальної автономії України у федеративній демократичній республіці Росія.

Один з лідерів Товариства українських поступовців. Підтримував постійні зв’язки з ліберальними колами російських політиків, виступав за створення єдиного фронту опозиційних сил. У роки війни — „пораженець”.

2

Довідка: Антонович Дмитро Володимирович (14.ІІ.1877, Київ — 12.Х.1945, Прага) — український історик мистецтва і театру, політичний діяч. Після закінчення Харківського університету керував низкою театральних труп. Один із засновників Революційної української партії (1900), редагував низку партійних видань. У роки війни створив із членів РУП групу на платформі СВУ.

Відіграв особливо важливу роль у створенні і становленні Центральної Ради, на першому етапі був заступником (товаришем) її голови. Член Бюро ЦК УСДРП (1917), міністр морських справ, міністр мистецтв УНР (1918). Брав участь у створенні Української Академії Наук і Академії мистецтв (1918). Очолював українську дипломатичну місію в Італії. З 1921 — на еміграції. Один з фундаторів Українського вільного університету у Празі, його ректор (1928–1930, 1937–1938), ініціатор створення і директор Музею визвольної боротьби (1915, Прага). Автор численних наукових праць.

3

Довідка: Пятаков Георгій Леонідович (6(18).VIII.1890, Маріїнський цукровий завод біля с. Городище Черкаського повіту Київської губернії — 31.І.1937, Москва) — діяч Комуністичної партії і радянської держави. Походив з багатої родини. Навчаючись на юридичному факультеті Петербурзького університету, в 1910 р. вступив до РСДРП. За революційну діяльність був виключений з університету і висланий до Києва, де війшов до місцевої організації більшовиків, з весни 1912 р. очолив місцевий партійний комітет.

Після арешту і суду був висланий на довічне поселення до Іркутської губернії, однак здійснив втечу до Швейцарії, де взяв участь у Бернській конференції (1915), активно співпрацював з європейськими лівими соціал-демократами, брав участь у виданні партійної літератури. Займав осібну позицію і вів затяжні дискусії з В. Леніним з ключових питань теорії імперіалізму, стратегії соціалістичної революції, шляхів розв’язання національного питання.

4

Довідка: Оберучев Костянтин Михайлович (1865–1929) — військовий діяч, полковник російської армії, командир гарматної бригади. За участь в революційному русі в 1907 р. був звільнений з військової служби, емігрував до Швейцарії. Співробітничав у журналі “Киевская старина”. Після повернення до Києва на початку 1917 р. був заарештований, однак у березні звільнений разом з іншими політичними в’язнями. Вступив у партію соціалістів-революціонерів, був призначений комісаром Київської військової округи, а з травня 1917 р. став її командуючим. Звільнений з останньої посади в листопаді 1917 р. рішенням Генерального Секретаріату УНР.

5

Довідка: Капкан Юрій Євгенович (1875-?) — військовий діяч, підполковник російської армії. Командир Першого українського полку ім. Б. Хмельницького. На І Всеукраїнському військовому з’їзді обраний членом Українського генерального військового комітету, а відтак автоматично став членом Центральної Ради. Наприкінці 1917 р. — командир Першої Сердюцької дивізії, був призначений командуючим збройними силами УНР на протибільшовицькому фронті. Полковник армії УНР, у 1919 р. — інспектор піхоти армії УНР.

6

Довідка: Ворошилов Климент Єфремович (23.І.1881, село Верхнє Бахмутського повіту Катеринославської губернії — 2.ХІІ.1969, Москва). Походив з робітничої сім’ї. Освіта — двокласна приходська школа. З 1903 р. — член більшовицької партії. З 1904 р. — член Луганського комітету РСДРП. До революції неодноразово заарештовувався, засуджувався до різних строків ув’язнення і заслань. Кілька разів міняв місце ведення партійної роботи. Брав участь в Лютневій революції. Був обраний до складу Петроградської ради робітничих і солдатських депутатів. Наприкінці березня 1917 р. повернувся до Луганська. Невдовзі очолив Слов’яносербське повітове бюро рад і редакцію газети “Донецкий пролетарий”. Був обраний гласним Луганської міської думи, а згодом її головою.

7

Довідка: Крейсберг (Ісааков) Ісаак Миронович (1898 — 16.І.1919, Полтава) — учасник боротьби за владу рад в Україні. Член більшовицької партії з 1914 р. Після Лютневої революції — секретар Київського комітету РСДРП(б), член виконкому ради робітничих депутатів, член ревкому під час жовтневого (1917 р.) і січневого (1918 р.) збройних повстань у Києві. В січні-лютому 1918 р. — народний секретар фінансів в уряді радянської України. На Таганрозькій партійній нараді (квітень 1918 р.) обраний до складу Оргбюро по скликанню І з’їзду КП(б)У. Делегат з’їзду, член ЦК КП(б)У. В часи гетьманату — в підпіллі, член Одеського ревкому, президії Харківської ради робітничих депутатів, один з керівників збройного повстання за владу рад в Катеринославі у грудні 1918 р. Розстріляний петлюрівцями.

8

Затонський Володимир Петрович (1888–1938) — діяч більшовицької партії. Походив із сім’ї волосного писаря, в 1912 р. закінчив Київський університет. У соціал-демократичному русі з 1905 р., меншовик. В роки Першої світової війни — меншовик-інтернаціоналіст. З березня 1917 р. — член РСДРП(б). З травня 1917 р. — член Київського комітету більшовиків. Член ревкому і один з керівників жовтневого (1917 р.) повстання в Києві. З листопада 1917 р. — голова Київського комітету партії. В першому уряді радянської України — народний секретар освіти.

9

Довідка: Рафес Мойсей Аронов — Гіршев (Григорович) — (1883–1942) — єврейський політичний діяч, публіцист. Член ЦК Бунда, член Центральної Ради і Малої Ради. З липня 1917 р. — генеральний секретар державного контролю в Генеральному Секретаріаті. З 1919 р. — лідер лівого крила Бунда, Комфарбунда, згодом — член КП(б)У.

10

Довідка: Іванов Андрій Васильович (1888–1927) — діяч Комуністичної партії і радянської держави. Член більшовицької партії з 1906 р. Робітник заводу „Арсенал”. В 1917 р. — член Київського комітету РСДРП(б), ради робітничих депутатів, заступник голови профспілки металістів, член Центральної ради фабзавкомів Києва. Делегат VI з’їзду РСДРП(б). Під час жовтневого (1917 р.) збройного повстання в Києві — голова ревкому. Один з керівників київського січневого (1918 р.) збройного повстання. З грудня 1917 р. — член ЦВК рад України, у березні-квітні 1918 — член президії ЦВК, народний секретар внутрішніх справ радянської України. В 1918 р. — член Всеукраїнського Центрального Військово-Революційного Комітету, який керував повстанською боротьбою проти гетьманату і австро-німецьких окупантів. В 1919–1920 рр. — заступник голови, голова Київського губвиконкому, з листопада 1920 р. — голова Харківського губвиконкому. Далі — на партійній і радянській роботі. В 1925–1927 рр. — секретар Ради Союзу ЦВК СРСР. З 1919 р. — член ЦК КП(б)У, 1920 р. — кандидат у члени, 1921 р. — член Політбюро ЦК КП(б)У.

11

Довідка: Каледін Олексій Максимович (1861–1918) — генерал від кавалерії. В 1916–1917 рр. — командуючий VIII армією Румунського фронту. Через воєнні невдачі в травні 1917 р. усунутий з посади. 17 червня 1917 р. обраний отаманом Війська Донського. Активний учасник корніловської змови. 25 жовтня 1917 р. очолив антирадянський заколот, перетворивши козачі формування на головну воєнну загрозу Радянській Росії. У грудні 1917 р. разом з М. Алексєєвим і Л. Корніловим склав „тріумвірат” — керівний орган антисоціалістичних сил на Півдні Росії. Заколотники спробували захопити Донбас, однак революційні загони й червоногвардійці під командуванням Надзвичайного Комісара по боротьбі з контрреволюцією на Півдні Росії зустрічним ударом розбили основні козачі формування й придушили заколот. 11 лютого 1918 р. А. Каледін покінчив життя самогубством.

12

Довідка: Бакинський Сергій (Бернгейм Людвіг Маркович (1886–1939) — професіональний революціонер. Член більшовицької партії з 1904 р. З вересня 1917 р. — член Південно-Західного обласного комітету РСДРП(б). У листопаді 1917 р. відряджений обласним комітетом до Петрограда для погодження з ЦК РСДРП(б) питань, пов’язаних з об’єднаннями більшовицьких організацій України в республіканському масштабі і створенням крайового центру. У грудні прибув до Харкова для участі в боротьбі з контрреволюцією на Півдні Росії. Обраний І Всеукраїнським з’їздом Рад членом ЦВК Рад України, призначений народним секретарем міжнаціональних справ. У роки громадянської війни — на керівних посадах, згодом на профспілковій, господарській роботі.

13

Довідка: Криленко Микола Васильович (1885–1938) — радянський державний і партійний діяч. Народився на Смоленщині. Навчаючись на історико-філологічному факультеті Петербурзького університету, в 1904 р. вступив у більшовицьку партію. В 1909 р. закінчив університет, був на нелегальній партійній роботі, кілька разів заарештовувався, деякий час перебував у еміграції. Вдруге вступив до Петербурзького університету на юридичний факультет, однак державні екзамени склав у 1914 р. екстерном у Харківському університеті, де перебував як адміністративно висланий. В роки імперіалістичної війни — мобілізований до армії, прапорщик. В 1917 р. — голова полкового, дивізійного, армійського комітетів ХІ армії Південно-Західного фронту. Учасник липневих подій в Києві, зазнав арешту.

Був обраний членом Всеросійського бюро військових організацій при ЦК РСДРП(б). Учасник Жовтневого збройного повстання в Петрограді, член Петроградського ВРК, делегат ІІ Всеросійського з’їзду рад, обраний членом ВЦВК. Війшов до складу першого радянського уряду як член комітету з військових і морських справ.

9 листопада 1917 р. призначений Верховним головнокомандуючим. Був обраний депутатом Установчих зборів від Південно-Західного й Румунського фронтів. Керував ліквідацією антирадянських заколотів і обороною радянської республіки в перші місяці її існування. Через суперечності у питаннях формування радянської армії у березні 1918 р. залишив посаду, далі працював у сфері організації суду і прокуратури, де займав керівні посади.

14

Довідка: Зінов’єв Григорій Євсійович (справжнє ім’я — Радомишльський Овсій — Герцен Аронович, 29.Х.1883 р., Єлисаветград, Херсонської губернії — 25.VIII.1936, Москва). Походив із міщан. Одержав домашню освіту. З кінця 90-х років — у революційному русі. В 1901 р. вступив у РСДРП. З 1903 р. — більшовик. Вів революційну роботу, заарештовувався, кілька разів виїжджав за кордон. Навчався на хімічному та юридичному факультетах Бернського університету. З 1908 р. постійно в еміграції. Повернувся в Росію у квітні 1917 р.

Член ЦК РСДРП, редколегії „Правды”, член ВЦВК і виконкому Петроградської ради робітничих і солдатських депутатів. Після липневих подій перейшов на нелегальне становище. Висловлювався проти проведення жовтневого повстання в Петрограді, відстоював ідею „комбінованого типу республіки” — ради й Установчі збори, виступав за „однорідно-соціалістичний уряд”. На деякий час виходив зі складу ЦК, на деякий час у листопаді-грудні 1917 р. приїжджав в Україну. З 13.ХІІ.1917 р. до кінця 1925 р. — голова Петроградської ради. В 20-ті роки у вищих ешелонах партійного керівництва СРСР, учасник багатьох партійних опозицій, кілька разів виключався і знову відновлювався в ВКП(б). Репресований.

15

Довідка: Терлецький Євген Петрович (1892–1938) з учасник революційного руху в Україні. З 1910 р. — есер, з 1917 р. — лівий есер, з 1918 р. — боротьбист. У 1920 р. — член КП(б)У. В квітні-грудні 1917 р. — член Полтавської ради робітничих і солдатських депутатів. У грудні 1917 р. — квітні 1918 р. — член ЦВК Рад України, народний секретар земельних справ. Був членом української радянської делегації на Брестській мирній конференції. У квітні-липні 1918 р. — член Всеукраїнського бюро для керівництва повстанською боротьбою проти австро-німецьких окупантів („Повстанської Дев’ятки”). З грудня 1919 р. — член Всеукраїнського революційного комітету. У 1920–1922 рр. — нарком юстиції УРСР, член ЦК КП(б)У. З 1922 р. — на дипломатичній, партійній і радянській роботі.

16

Довідка: Чудновський Григорій Ісакович (1890–1918) — член РСДРП(б) з 1917 р., до цього — меншовик-партієць, „міжрайонець”. Працював у Військовій організації при ЦК РСДРП(б), за її дорученням вів революційну роботу в ХІ армії Південно-Західного фронту. Член Петроградського ВРК, один з керівників штурму Зимового палацу. На ІІ Всеросійському з’їзді рад обраний членом ВЦВК. У листопаді 1917 р. призначений РНК надзвичайним комісаром Південно-Західного фронту. У грудні заарештований органами Центральної Ради і ув’язнений в „Косому капонірі” в Києві. Після встановлення в Києві радянської влади — комісар міста по цивільному управлінню. З лютого 1918 р. — командир загону, який вів боротьбу з австро-німецькими окупантами на Київщині й Полтавщині. Загинув у бою під Люботином у квітні 1918 р.

17

Довідка: Антонов-Овсієнко Володимир Олександрович (справжнє прізвище — Овієнко, 9.ІІІ. 1883 р., Москва). Походив із родини офіцера. В 1901 р. закінчив Воронезький кадетський корпус і вступив до Миколаївського військово-інженерного училища в Петрограді. Через відмову скласти присягу був звільнений з вузу та заарештований. В 1902–1904 рр. навчався у Володимирському піхотному юнкерському училищі в Петрограді, яке закінчив у чині поручика. В 1902 р. став членам РСДРП (меншовик), брав активну участь у першій російській революції. Постійно вів підпільну партійну, військово-бойову роботу. Неодноразово заарештовувався й засуджувався, одного разу до страти, заміненої двадцятьма роками каторги. В 1910 р. емігрував, брав активну участь у виданні бойових соціал-демократичних видань. В роки імперіалістичної війни — інтернаціоналіст. Після повернення в 1917 р. в Росію вступив до лав більшовиків, працював у військовій організації при ЦК РСДРП(б) в Фінляндії. Після липневих подій заарештований провів місяць у тюрмі „Кресты”. Обраний до Установчих Зборів. В жовтні 1917 р. — секретар Петроградського ВРК, один з керівників штурму Зимового палацу. Член президії ІІ Всеросійського з’їзду Рад. Війшов до складу РНК як член Комітету з військових і морських справ.

В грудні 1917 р. — травні 1918 р. В. Антонов-Овсієнко — комісар по боротьбі з контрреволюцією на Півдні Росії. Керував розгромом каледінщини, наступом на Київ радянських військ, організацією відсічі австро-німецьким окупантам.

В листопаді 1918 р. — червні 1919 р. командуючий групою військ Курського напрямку, Українського фронту. Член Ради Оборони УРСР, Реввійськради республіки. Після громадянської війни — на військовій і дипломатичній роботі. Репресований.