Утопія; Місто Сонця

Лист Еразма Ротердамського Ульріхові Гуттену ^{Переклав Йосип Кобів}

Те, що ти так захоплюєшся розумом Томаса Мора і, так би мовити, ледь не гинеш від цього, сповнений, зрозуміло, подиву стосовно його творів, у порівнянні з якими, як ти слушно пишеш, немає нічого вченішого й привабливішого,— в цьому, повір мені, славетний Гуттене, твій погляд збігається з поглядами інших. Та й Мор відповідає тобі взаємністю. Бо він, у свою чергу, так насолоджується змістом твоїх творів, що мене аж заздрість бере. Саме це й є ота дивовижна мудрість Платона, яка пробуджує у смертних куди палкішу любов, ніж будь-яка чарівна тілесна краса. Її, ясна річ, не можна побачити тілесними очима, але ж і в душі є свої очі. Доречно тут згадати відому давньогрецьку приказку: від споглядання в людей виникає кохання[175]. Трапляється не раз, що людей, яким не доводилося ніколи ні розмовляти між собою, ні бачити одне одного, єднає найполум’яніша приязнь. І подібно до того, як часто буває, що з незнаних причин різних людей приваблює різна зовнішність, так, очевидно, існує якась незбагненна душевна спорідненість, завдяки чому ми одними умами сильно захоплюємося, а іншими — ніскільки.

Стосовно твого настійного прохання охарактеризувати тобі докладно Мора, немов намалювати його портрет[176], то мені хотілося б виконати твоє прохання так досконало, як пристрасно ти цього бажаєш. Адже я сам зазнаю неабиякої насолоди, подумки спілкуючись з найулюбленішим з моїх друзів. Усе ж, по-перше, не кожному під силу охопити всі грані обдаровання Мора. Далі, я не знаю, чи він дозволив би будь-якому художнику малювати його портрет. Та й не думаю, що зобразити Мора справа легша, ніж Александра Македонського чи Ахілла[177], до того ж вони не більше заслуговують безсмертя, ніж наш сучасник. Така тема вимагає руки прямо-таки якогось Апеллеса[178], а я потерпаю, щоб не виявитися часом більш схожим на Фульвія з Рутубою[179], ніж на Апеллеса. Отож спробую скорше накреслити контури портрета, ніж у всій повноті відтворити образ Мора, наскільки зможу це зробити на підставі своїх спостережень і спогадів про тривале й сердечне приятелювання з ним. Якщо ж трапиться коли-небудь, що ви познайомитесь особисто під час якогось посольства, то ти тоді нарешті зрозумієш, наскільки невправного художника ти вибрав для цього завдання; я, чесно кажучи, боюся, чи, бува, ти не звинуватиш мене колись у заздрощах або в сліпоті за те, що я з такого багатства його гарних рис помітив так мало, немов якийсь короткозорий, чи не захотів згадати про них, спонуканий заздрістю.

Отже, почну з того, що тобі про Мора зовсім невідомо: він середнього зросту, будова тіла така в нього пропорційна, що кращої й бажати годі; шкіра біла, лице швидше біле, аніж бліде, і хоч без будь-якої червоності, але всюди просвічує дуже делікатний рум’янець. Чуприна темно-золотиста або, якщо хочеш, золотисто-темна, борода досить рідка, очі синювато-сірі з якимись цяточками: це звичайно вказує на талановитий розум. Такі очі британці навіть вважають гарними, хоч у нас більше подобаються чорні. Вони кажуть, що очі такого кольору, як у Мора, свідчать про доброту. Обличчя Мора відповідає його вдачі, завжди виражає милу й дружелюбну привітливість, нерідко осяває його весела усмішка. По суті, Мор більше схильний до жартівливості, ніж до поважності, хоча й далекий від пустого блазенства. Його праве плече здається трохи вищим від лівого, особливо коли він ходить; це в нього не від природи, а від звички, вплив якої дещо позначається на поставі. У всьому іншому будова його тіла бездоганна. Ось тільки руки дещо грубуваті, причому це вражає лише тоді, коли порівняти їх з рештою його зовнішності. Своїм зовнішнім виглядом вія нехтував уже змалку настільки, що анітрохи не турбувався про те, про що, за порадою Овідія[180], повинні турбуватися чоловіки. Як він виглядав у юності, можна тепер догадуватися, як-то кажуть, із соломи[181]; я особисто познайомився з ним, коли йому було не більше двадцяти трьох років, а нині йому трішки перевалило за сорок.

Здоров’я в нього скорше задовільне, ніж міцне, але його цілком досить, щоб переносити силу-силенну клопотів, які випадають на долю поважного громадянина. Не схильний він до захворювань, крім хіба що до дуже незначних. Можна сподіватися, що він проживе довго, бо батько його — людина похилого віку[182], але напрочуд бадьора й діяльна. Мені досі не доводилося бачити нікого менш вибагливого у виборі їжі. Аж до юнацького віку Мор любив пити лише воду; це в нього від батька. Правда, щоб нікого не дивувати, він обманював товаришів тим, що пив з олов’яного кухля пиво, до того ж змішане з водою, а часто просто чисту воду. Оскільки там є звичай передавати з рук до рук ту саму чару з вином, то інколи йому випадало пригубити її краєчком рота, щоб не виказувати відрази й заодно щоб не відступати від загальноприйнятого звичаю. Яловичину, солену рибу, простий і добре заквашений хліб він їсть з більшим смаком, ніж ту їжу, якою звичайно люди ласують; зрештою, він ніскілечки це відмовляється від усього того, що приносить людині здоров’я без шкоди для здоров’я. Завжди йому більше до смаку молочні страви й плоди, які ростуть на деревах, а яйця для нього — справжні ласощі.

Голос його не гучний, але й не слабий, такий, що легко почути, не співучий і не ніжний — взагалі голос людини, яка говорить виразно; він, мабуть, від природи нездібний до співу, хоч дуже любить усіляку музику. Мова в нього на диво ясна й чітка, аж ніяк не кваплива і без запинок.

Йому до вподоби простий одяг; він не носить ні шовку, ні пурпуру, ні золотих ланцюгів, хіба що цього вимагав необхідність. Диву даєшся, як дуже він нехтує умовностями, які люди звичайно вважають ознакою доброго виховання. Як ні від кого він їх не вимагає, так і сам сміливо не дотримується їх ні на зборах, ні на бенкетах; все ж, якщо захоче дотримуватися, то прекрасно їх знає. Проте він вважає, що тратити багато часу на такого роду дурниці — справа жіноча й не гідна чоловіків.

Від двору і спілкування з правителями колись він стояв осторонь, тому що йому завжди була особливо ненависна тиранія, а рівноправність, навпаки, дуже мила. Бо ледве можна знайти якийсь двір, хоч би й скромний, де не буде ні надмірної метушні, ні честолюбства, ні лицемірства, ні пишноти, двір, який не мав би нічого спільного з тиранією будь-якого виду. Навіть до двору Генріха VIII його насилу вернули, хоч не можна побажати ввічливішого і скромнішого правителя, ніж цей. Від природи Мор прагне до свободи й дозвілля. Однак як радо він насолоджується дозвіллям, коли воно йому дістається, так і не знайти людини терплячішої й наполегливішої, коли вимагає цього справа. Прямо-таки народжений і створений для дружби, він є її найщирішим і найпослідовнішим поборником. І не боїться великої кількості друзів, від чого застерігає Гесіод[183]. З кожним він ладен заприятелювати, анітрохи не перебірливий у виборі друзів, винахідливий у підтримуванні дружби, постійний у намаганні зберегти її. Якщо трапиться хтось, кого годі вилікувати від вад, з таким він при слушній нагоді розстається, поступово припиняючи дружбу, але не обриваючи раптом. Товаришування й розмови з тим, кого він визнає людиною сердечною, так його радують, що в цьому він вбачає головну життєву насолоду. Але цурається гри в м’яч, кості, карти та інших розваг, за якими звикли гаяти час вельможі. Мало того, наскільки він безтурботний у власних справах, настільки не знайдеться ніхто, хто б самовідданіше турбувався про справи друзів. Чого ж тут більше? Хто шукає досконалого зразка справжньої дружби, той не знайде кращого від Мора.

У співжитті він відзначається такою рідкісною чесністю й приємною поведінкою, що немає жодної похмурої людини, якої він не міг би розвеселити, будь-яку гнітючу нудьгу вміє розвіяти. Уже від дитинства Мор так полюбив жарти, що складалось враження, немов він для них народився, але при всьому тому ніколи не скочувався до блазенства, ніколи не любив ущипливості. В молоді роки він писав невеликі комедії і грав у них. Будь-яке гостре слово, хоч і спрямоване проти нього, йому, однак, подобалося. До такої міри його радує доречна й тонка дотепність. Тим-то замолоду він полюбляв епіграми, а особливо захоплювався Лукіаном[184]. Та й мене Мор надихнув думкою написати «Похвалу Глупоті»; це він, так би мовити, примусив танцювати верблюда[185].

У будь-яких справах з людьми, які йому доводиться мати, навіть у серйозних, він уміє підмітити щось потішне. Якщо він має справу з людьми вченими й розумними, то захоплюється їхнім розумом; якщо з неуками й дурнями; то знаходить утіху в їхній глупоті. З жінками й навіть зі своєю дружиною він невтомно жартує й дуже дотепний. Його можна назвати якимось другим Демокрітом[186] або скоріше філософом-піфагорійцем, який, безтурботно проходжаючись по ринку, спостерігає метушню продавців і покупців[187]. Ніхто менше від нього не зважає на думку юрби й ніхто більше від нього не прислухається до здорового глузду. Особливе задоволення відчуває він, споглядаючи вигляд, поведінку та вияв почуттів різних тварин. Тому він годує вдома птахів майже всіх видів, а також усіляких рідкісних тварин, як мавпу, лисицю, тхора, ласицю та інших їм подібних. До того ж, коли йому трапиться нагода придбати щось чужоземне й гідне уваги, він звичайно жадібно купує. Усім таким дивом заповнена його оселя, так що відвідувачам є там на що подивитись. А він тільки-но помітить, що гостям щось подобається, сам знову проймається радістю. Поки дозволяв йому вік, не цурався він дівочого кохання, не виходячи, однак, поза межі пристойності, причому більше насолоджувався коханням дівчат, які самі на це напрошувалися, ніж тих, коло яких треба упадати, але до вподоби йому була більше душевна взаємність, ніж тілесне зближення.

З ранніх років Мор поринув у красне письменство. Ще юнаком він зайнявся вивченням давньогрецької мови та філософії, але його батько, до речі, людина розумна й поважна, не лише не підтримав його захоплення, а й відмовив йому в будь-якій допомозі; мало того, він ледве не позбавив сина права на спадок лише за те, що той намірявся відійти від заняття батька, який був визначним знавцем британського права. Хоч ця професія не має нічого спільного з наукою, британці вважають людей, що здобули в ній визнання, вельми знаменитими й впливовими. І немає в них іншого, надійнішого шляху, щоб доробитися маєтку і стати славним, як правознавство. І справді, цей вид діяльності спричинився там до виникнення значної частини знаті. Британці твердять, що ніхто не спроможний досягти в ній досконалості, не попрацювавши в поті чола багато років. Таким чином, хоча юнак, народжений для кращого покликання, відчував справедливу відразу до правознавства, проте, пройшовши шкільну науку, так опанував його, що позивальники ні до кого не зверталися за порадою охочіше, як до нього, і ніхто з тих, хто виключно цим займався, не заробляв більше. Така велика була слава його розуму й діловитості.

Чимало праці вклав він у вивчення творів отців церкви. Ще у зовсім молодому віці він тлумачив численним слухачам книги Августина «Про місто боже»[188], а священики й старі люди не соромились і не жалкували, що світський юнак пояснював їм релігійні питання. У той час усією душею він присвятив себе благочестю: неспанням, постами, молитвами та іншими подібними вправами підготовляв себе до вступу в духовний сан. Але тут він виявив більше здорового глузду, ніж багато таких, що необачно обирають таку відповідальну діяльність, анітрохи не перевіривши себе попередньо. І ніщо йому не заважало вибрати такий життєвий шлях, крім бажання одружитися. Волів-бо стати добропристойним чоловіком, аніж порочним священиком.

Одружився Мор з молоденькою дівчиною[189] благородного походження, ще без освіти, тому що весь час жила разом з батьками й сестрами на селі; ця обставина дала йому змогу виховати її відповідно до своїх моральних поглядів. Він подбав про те, щоб вона стала грамотною, і дав їй грунтовну музичну освіту. Та й вдалося йому зробити її майже такою, з якою він хотів провести все життя, але бідолашна передчасно померла. Вона встигла народити йому кількох дітей; з них тепер ще живуть три дочки — Маргарита, Алойзія[190] та Цецілія, і один син — Йоанн. Але довго вдівцем він не зумів бути, хоч друзі не радили йому вдруге одружуватися. Через декілька місяців після похорону він узяв шлюб з вдовою[191], більше керуючись турботою про сім’ю, ніж з любові; вона не була, як він сам жартував, ні гарною, ні молодою, зате невтомною й чуйною матір’ю сім’ї. Живе він, однак, з нею в злагоді й взаємопошані, немов з молодою й неабиякою красунею. Навряд чи який-небудь інший чоловік домігся б від своєї дружини такої слухняності владою й суворістю, як Мор домігся цього ласкавістю і жартами. Та й чого тільки він не доб’ється, коли йому вдалося переконати вже підстаркувату, до того ж не зовсім лагідної вдачі, зайняту домашнім господарством жінку, щоб вона вчилася грати на гітарі, лютні, флейті, щодня виконуючи на вимогу чоловіка урок. З такою ж увічливістю він керує своєю сім’єю, завдяки чому в ній не буває ніяких непорозумінь, ніяких суперечок, а якщо навіть щось таке трапиться, то він це або відразу ж припинить, або вміло владнає, і ніхто не виходить з його оселі як ворог чи немов від ворога. Очевидно, цьому будинку судилося щастя: кожний, хто в ньому жив, підіймався до ще більшого щастя, і ніхто ніколи не заплямував свого імені. Ледве ти знайдеш кого-небудь, хто так ладнав би зі своєю матір’ю, як він з мачухою, бо його батько одружився вже вдруге. Її любив Мор не менше, ніж рідну маму. Недавно батько одружився втретє; Мор клянеться, що ніколи не бачив кращої жінки. До батьків, дітей і сестер він так ставиться, що не набридає їм своєю любов’ю й не занедбує своїх обов’язків щодо них.

Немає в ньому ні крихітки прагнення до брудної наживи. Для своїх дітей він виділяє стільки коштів, скільки вважає за достатнє; те, що залишається, він щедро витрачає. Одержуючи з адвокатської діяльності гарні прибутки, він нікому не відмовляє у дружній і діловій пораді, більше дбаючи про чужу вигоду, ніж про власну; багатьох переконує, за своїм звичаєм, помиритися, доводячи, що це обійдеться меншими витратами. Якщо цього не може домогтися, тоді вказує спосіб, як вести процес при найменших витратах, адже бувають люди, опановані жадобою судитися й знаходити в цьому насолоду. В Лондоні, де Мор народився, він був суддею для розгляду цивільних справ[192]. Ця посада не дуже обтяжлива (засідання відбуваються лише щочетверга й то тільки до обіду) і вважається дуже почесною. Ніхто не розглядав стількох справ, як Мор, ніхто не провадив їх сумлінніше. Багатьом він знижував плату, що її, згідно з законом, повинні вносити сторони, які процесуються, бо до початку процесу як позивач, так і відповідач уносять по три шилінги, більше брати не дозволяється. Такою поведінкою Мор здобув велику любов своїх співгромадян.

Задовольнитися своїм становищем він вирішив тому, що воно було досить визначне й разом з тим не таїло в собі ніяких небезпек. Два рази включали його в посольство; оскільки ж він впорався з дорученнями дуже вдало, найясніший король Генріх VIII не заспокоївся, поки не притягнув його до свого двору. Чому не сказати мені «притягнув»? Річ у тім, що ніхто настійніше не прагнув бути допущеним до двору, ніж Мор старався триматись осторонь його. Оскільки наймилостивіший король забажав оточити себе людьми вченими, поважними, розумними й бездоганними, то серед багатьох інших у першу чергу запросив Мора; той настільки став йому близьким, що король не відпускає його від себе. Коли доводиться вирішувати важливі справи, немає в короля досвідченішого порадника; коли забагнеться королю розважити себе приємною розмовою, немає в нього веселішого співрозмовника. Часто важкі справи вимагають розумного й серйозного судді. Мор так їх вирішує, що обидві сторони залишаються задоволеними. І ніхто не домігся того, щоб Мор прийняв який-небудь подарунок. Щасливими були б держави, якби правителі ставили на їх чолі службових осіб, подібних до Мора! І при всьому цьому в нього не проявилося б ні на крихітку зарозумілості.

Попри велику зайнятість, він не забуває своїх давніх друзів і вряди-годи повертається до улюблених літературних занять. Усю свою вагу, весь вплив, який він має в його величності короля, Мор віддає на користь держави, на користь друзів. Адже завжди від щирого серця він прагнув творити добро на радість усім і напрочуд був схильний до милосердя; а тепер, чим більше він може допомогти, тим яскравіше ця риса виявляється. Одних підтримує грошима, інших оберігає своїм впливом, ще інших висуває своїм клопотанням. Кому нічим Мор не може допомогти, тому дає добру пораду. І нікого не відпускає від себе засмученим. Його можна назвати громадянським опікуном усіх бідарів. Він вважає для себе за велике добро підтримувати пригнобленого, рятувати того, хто потрапив у халепу або скрутне становище, повернути в милість відстороненого. Ніхто з більшою радістю, ніж він, не чинить добродійства, ніхто менше, ніж він, ним не дорікає. Досі мені не доводилося зустрічати нікого, хто, маючи стільки чеснот, був би такий далекий від чванливості,— невід’ємної супутниці всілякого успіху.

Але повертаюся до занять, які мене найбільш зріднили з Мором і Мора зі мною. В юні роки він переважно пробував себе у віршуванні, потім довго всю силу віддавав на удосконалення прозової мови, вправляючись у всіляких стилях. Про що ще варто було б згадати? Особливо в листі до тебе, адже руки твої не розстаються з його книжками! Так ось, він дуже полюбляв декламації, зокрема на складні теми, тому що в них, як ніде, виявляється винахідливість розуму. Тим-то, ще юнаком, він узявся за написання діалогу, в якому відстоював учення Платона про спільність жінок. Написав відповідь на «Тирановбивцю»[193] Лукіана; хотів мати в мені противника своїх доказів, щоб краще перевірити, чи домігся він успіхів у складанні творів такого роду. «Утопію» Мор видав з метою вказати на причини занепаду держави, але передусім у ній він зобразив Британію, яку наскрізь вивчив і знав. Спочатку на дозвіллі він написав другу книгу, а згодом, користуючись нагодою, приєднав до неї першу, написавши її без підготовки. Звідси і походить деяка нерівномірність стилю.

Ледве чи знайдеш когось іншого, хто краще говорив би без підготовки, до такої міри його незрівнянному розумові слугує його незрівнянна мова. Розум у нього кмітливий і проникливий, пам’ять чудова: все у Мора неначе напоготові, він умить і влучно вловлює те, чого вимагає стан справи. На диспутах годі уявити собі більшу гнучкість мислення, через що він часто заганяє у безвихідь навіть найвидатніших теологів, немов вступаючи з ними в бій на їхній власній арені. Йоанн Колет, людина гострого і виняткового розуму, інколи в розмові каже, що в Британії є, либонь, одна-однісінька талановита людина — Мор. Хоча на цьому острові процвітає багато знаменитих умів.

Мор — ревнивий прихильник справжнього благочестя і разом з тим не визнає забобонів. У певні години він звертається до бога з молитвами, не для годиться, а з глибини душі. Його розмови з друзями про життя прийдешніх часів свідчать, що він говорить від щирого серця і з вірою в краще завтра. А тут знаходяться люди, які твердять, ніби християн можна знайти лише в монастирі.

Таких людей мудрий правитель не лише допускає у свою сім’ю й свої хороми, а навіть особисто запрошує туди. І не тільки запрошує, а й змушує приходити. Їх він вважає суддями і постійними свідками свого життя. Вони стають його дорадниками, його супутниками в дорозі...

Ось маєш портрет, виконаний з якнайкращого зразка, але не найкращим художником. Він тобі, певно, не сподобається, якщо пощастить тобі познайомитись з Мором ближче. Одначе, як би там не було, я потерпав, щоб ти мені не дорікнув, що я не виконав твого прохання, і щоб ти не нарікав на надмірну стислість моїх листів. Проте якщо мені, авторові цього листа, він не видався надто довгим, то і тобі, гадаю, при читанні він не видасться розтягнутим. А посприяє цьому привабливість особи Мора.

Будь здоровий.

В Антверпені, 23 липня 1519 р.