В чужому пір’ю

Третя дія

Краєвид той же, що в першій дії. Ранок. Сходить сонце. Квіти сплять.

(будиться)

Минула вже нічка, сонце ясно світить.

На добрий день, сонце, на добрий день, квіти,

Вставайте, вставайте!

Потрясає руками, дзвінки дзеленькають.

(будиться, протирає руками очі)

Ах, вже ясна днинка!

Майська ніч минула, як одна годинка.

(будиться)

Мої пишні шати роса чиста вмила,

Сонечко обсушить — і буду всім мила.

(будиться)

В шовковій травиці солодко я спала.

Сонечко збудило — хвала сонцю, хвала!

(будиться)

Який свіжий подув, який ранок ясний,

Які чисті води, який світ прекрасний!

Який світ прекрасний, як радісно жити,

Любитися щиро, з усіма дружити!

Сверщик, що сидів за кущем, прискакує.

Сверщику, Сверщику, і ти вже збудився?

Збудився і вмився, у житі сушився.

А тепер сніданок будеш з нами пити.

Його зготувати — чи знаєте, квіти?

Я знаю.

Я знаю.

Медочок я маю,

З чистою росою його розмішаю,

В чашечки наллю я і всіх погощу.

Сверщика-музику найперше прошу.

Наливає напій з маленької кришталевої чаші у чарочки, зроблені з зелених листочків, і подає Сверщикові, Рожі, Дзвіночкові.

А мене забули?

А мене забули?

(жартом)

Та ви зготували самі, ми так чули.

Стривайте, маленькі, і вам ще остане,

Медочку є досить, для всіх стане.

(Наливає в чарочки й подає Фіалці й Братчикові.)

Дякую.

Дякую.

Спасибі, господине!

При добрій господині кухня не застигне.

Напився я смачно вашого медочку,

А тепер заграю гарну співаночку.

Заграй, заспівай нам!

Яку ж заспівати?

Веселу.

Веселу.

Будем зачинати.

(Настроює скрипку й співає.)

Злетів кіс на покіс,

Перепілка в’ється,

Дуже йому сподобалась,

Забаг ожениться.

— Перепілко моя,

Чи підеш за мене?

— Ой, не тепер, косарику,

Ще жито зелене.—

Пшениця у снопах,

Жито покосили,

Позвозили, змолотили,

У млин поносили.

Як змололи усе,

Учинили раду,

Щоб спросити, погостити

Пташину громаду.

А синичка місить,

Кача воду носить,

А сорока-білобока

На чай гостей просить.

Під час співання Братчик і Фіалка плещуть в долоні.

Танцюйте, маленькі!

То Вітрик крилатий

Прийти б сюди мусив і нас похитати,

Інакше не вміють квіточки гуляти.

І де то наш Вітрик по світі мандрує?

Поклич його, Сверщику, може, він почує?

(кличе)

Вітре, Вітре, Вітрику!

Милий, жвавий хлопчику,

Ти куди мандруєш, ти куди гуляєш,

Чи вже про нас забуваєш?

Вбігає Вітер.

Не забуду про вас, милі, ніде не забуду,

Із-за гори десятої я до вас прибуду.

Вітрику милий,

Ми за тобою дуже тужили.

(до Лелії)

І ти?

Я також.

Та що я чую?

А все сваришся, що я пустую.

Деколи мушу я нагадати,

Що міру треба в усьому знати.

(вдав засмученого)

То що ж тепер я, нещасний, вдію?

І погуляти собі не смію…

Не будь, Лелійко, така тривожна,

Чей, погуляти навесні можна.

Охоту я маю.

І я.

І я теж вмію.

Скажи, Лелійко, мені, чи смію?

Чом ні? Лиш чемно.

Лиш так я знаю.

Дивіться, квіточки, вже починаю.

(Танцює ритмічний танок, приспівуючи:)

Гей ви, квіти пахучі, пахучі,

Стрясіть роси блискучі, блискучі.

Станьте в коло гуляти, гуляти,

Сверщик буде нам грати, нам грати.

Гей ти, Сверщику, цікавий, цікавий,

Настрой скрипку на славу, на славу,

Заграй же нам дрібненько, дрібненько,

Звесели нам серденько, серденько.

Під час співу Вітер ставить квіти у коло. Сверщик, від слів «Гей ти, Сверщику цікавий», акомпанує на скрипці. Від слів «Ну же, квіти, лиш живо», слідує ритмічний танок квітів.

Ну же, квіти, лиш живо, лиш жваво,

Сюди-туди і вліво, і вправо,

Сюди-туди боками, боками,

Барвистими рядками, рядками.

Ну же, квіти, рядочком, рядочком,

Коло мене віночком, віночком,

Коло мене все в пари, все в пари,

Радуйтеся на яри, на яри.

Після слів «Радуйся на яри» всі плещуть радісно в долоні і вертаються на свої місця.

(кланяється квітам і Сверщикові)

Дякую.

Скажи нам тепер,

Вітрику милий,

Чого ти нині радий, веселий?

Бо нині можу сказати сміло,

Що своє добре докінчив діло.

Так, так, квіточки, ви всі вже спали,

Листки стулили і спочивали,

Я тоді крила свої розкинув

Та й усю нічку в чужий край линув.

До того краю летів я бистро,

Де пішла пташка, вбрана барвисто.

Ти був там, Вітре, бачив Синицю?

Ти бачив тую ледачу птицю?

Так, Сверщику, птичка ледача була,

Коли про рідний свій край забула.

Але тепер вже рідню згадала,

I повернутись знов забажала.

Як так, тоді вже іншеє діло -

Її сестричці це буде мило.

Що вона робить?

Тяжко сумує,

І її голосу ніхто не чує.

Он там сама вже вона надходить.

Глянь, як, сумненька, травою бродить.

З-поза кущів виходить заплакана Синичка II.

(звертається до Синички II)

Ой ти, Синичко, ти, щебетушко,

Веселу вістку шепну на вушко.

Вітрику, братику, ти все пустуєш,

Чи з цею вісткою ти не жартуєш?

Та де посмів би я жартувати,

Із твого горя та насміхатись.

Я тобі правду говорю щиру:

Нині побачиш сестричку милу.

О любий Вітре, чи добре чую?

Нині обніму ще й поцілую…

І приголублю до серця свого…

Твоя сестричка не варта того.

Не варта!

Знаю я, любі, знаю.

Згрішила важко супроти краю,

Супроти всіх вас.

Та ви забудьте —

І милосердні до неї будьте…

За таку зраду забути важко,

Але для тебе вчиним це, пташко.

Вчиним це радо!

Дякую дуже.

Дякую всім вам, а тобі,

Друже Вітре, найперше.

Ой, бо є за що…

А я то думав: Вітер — ледащо…

(жартуючи)

Хто так думає, зараз прилечу

І його скрипку пірву, розмечу…

Не руш ти скрипки, хто буде грати,

Як тобі схочеться потанцювати?

(прислухаючись)

Тихше, тихше…

Хтось над потічком квилить,

Аж цвіт головку клонить

До землі ближче…

Тихше…

(шепотом)

Тихше…

(складає крила)

Тихше…

(дивиться пильно вдаль)

Хтось до нас біжить бистро,

Аж нив хилиться колос.

Чути тихе схлипування за кулісами.

Пізнаю сестрин голос…

Ой, сестро!

Біжить назустріч сестрі. Усі дивляться в напрямку бігу Синиці II. По хвилі входить Синиця II з Синицею І, обіймаючи й цілуючи її.

Сестричко, люба, мила,

Прости, я завинила!

Давно вже я простила: щовечора стелила

Гніздо м’якенько,

Щоранку виглядала і ось тебе діждала,

Моє серденько.

(тулиться до сестри).

О, добра ти безмірно!

(обіймає Синицю І)

Бо люблю тебе вірно.

(плаче)

А я що учинила?

Вірне серце зранила…

(лагідно)

Тихо вже, тихо…

Давнєє люте лихо

Треба забути.

Спочинеш у гніздечку,

У милім холодочку

По довгій путі.

Але найперше мушу

Сумління своє й душу

Від гріха змити.

(Простягає руки благально до квітів.)

Сльозами землю зрошу,

У вас прощення прошу,

Ріднії квіти!

Прощаємо провину,

Приймаємо в гостину

В нашу долину.

(до Сверщика)

Тепер перед тобою виповім вину мою

Велику дуже.

Над тобою сміялась, твою скрипку стоптала…

Чи простиш, друже?

Радо тобі прощаю,

в ріднім краю вітаю,

І твердо вірю,

Що не будеш блудити

і по чужих ходити

В чужому пір’ю!

Ніколи вже, ніколи!

Отеє, по вольній волі

Вам присягаю;

В чужі не піду поля,

бо радість, щастя, доля —

Лиш в ріднім краю.

Лиш в ріднім краю!

Тепер, коли минула

Недобрая година,

Коли до нас вернула

Заблукана дитина,

Всі разом заспіваймо

Співаночку-веснянку.

Весело погуляймо

В проміннях ясних ранку.

(Настроює скрипку.)

Всі разом заспіваймо

Співаночку-веснянку.

Весело погуляймо

В проміннях ясних ранку.

Заграй нам, Сверщику, пісню,

А ми всі — за тобою;

Хай голос одізветься

За лісом, за горою.

Хай в цілім світі знають:

Землі цієї діти

Для неї виростають,

Для неї хочуть жити.

Сверщик ударяє на скрипці повний акорд, починає грати й співати, а всі — за ним:

Радуємся всі нині

В нашій гарній долині

Гей, гей, гоя, га,

В нашій гарній долині.

Вітрик дує, гуляє,

Квіти в танець скликає.

Сверщик грає та гуде,

Ціле літо так буде.

Гей, гей, гоя, га,

Ціле літо так буде.

Сонце з неба сяє,

Теплом всіх наділяє.

Гей, гей, гоя, га,

Теплом всіх наділяє.

А та рідна земленька

Горне всіх до серденька.

Гей, гей, гоя, га,

Горне всіх до серденька.

Ми припадем до неї,

До рідної, святої.

Гей, гей, гоя, га,

До рідної, святої.

Любов’ю змережем,

Для себе збережем.

Гей, гей, гоя, га,

Для себе збережем!