В пошуках Аляски

останні слова про останні слова

к і Пампушечок Голтер, я обожнюю останні слова. Це почалося ще в дванадцять років. У підручнику з історії я натрапив на передсмертні слова президента Джона Адамса: «Зате Томас Джефферсон досі живий». (Як виявилося, ні: Джефферсон помер трішки раніше того самого дня, 4 липня 1826 року; Джефферсонові останні слова були: «Сьогодні Четверте липня?»)

Я не можу сказати напевне, чому мене й досі цікавлять останні слова, чому я ніколи не припиняв їх вичитувати. Це правда, у дванадцять років мені дуже подобалися останні слова Джона Адамса. Але мені ще й дуже подобалася дівчинка на ім’я Вітні. Кохання здебільшого нетривке. (Кохання до Вітні було точно нетривким. Я навіть її прізвища не пам’ятаю). Але іноді кохання лишається з нами.

Я також не можу сказати напевне, що всі наведені в моїй книжці останні слова — точні. Майже завжди справжність передсмертних висловлювань важко перевірити. Свідків переповнюють емоції, час усе стирає, а самого автора тих слів уже немає, щоб усе прояснити. Я намагався бути точним, але не дивуюся, що з приводу двох головних цитат у романі «В пошуках Аляски» й досі точаться суперечки.

Симон Болівар

«Як же я вийду з цього лабіринту?»

Як по правді, то цілком можливо, що «Як же я вийду з цього лабіринту?» зовсім і не останні слова Симона Болівара (щоправда, такі слова він справді говорив). Може, перед смертю він сказав щось на кшталт: «Хосе! Неси валізи. Нам тут не раді». Бо я, так само як і Аляска, переважно спираюся на роман Габрієля Гарсії Маркеса «Генерал у своєму лабіринті».

Франсуа Рабле

«Іду на пошуки Великого Можливо».

Франсуа Рабле приписують чотири різні варіанти останніх слів. Вони перелічені в «Оксфордській книзі смерті»: а) «Іду на пошуки Великого Можливо»; б) (після помазання) «Начищаю черевики перед останньою подорожжю»; в) «Опустіть завісу, фарс закінчено»; г) (закутуючись у доміно, тобто плащ із каптуром) «Beati qui in Domino moriuntur». Останнє висловлювання — гра слів, яка означає: «Благословенні ті, хто вмирає в ім’я Господнє», і водночас: «Благословенні ті, хто вмирає в плащі», та оскільки це латина, зараз його цитують рідко. Хай там як, варіант (г) я відкидаю тому, що мені складно уявити, щоб Рабле перед смертю спромігся на жарт, який вимагає фізичних зусиль, ще й латиною. Варіант (в) найбільш відомий, оскільки він кумедний, а люди обожнюють кумедні останні слова.

Я вірю, що останні слова Рабле були такі: «Іду на пошуки Великого Можливо»,— почасти тому, що зі мною погоджується Лора Ворд у своїй поважній праці «Найвідоміші останні слова», а почасти тому, що я й сам у це вірю. Я народився в лабіринті Болівара, тож я мушу вірити в надію на Велике Можливо Рабле.