Війна Калібана

- Ні, - сказала вона сама собі.

- Ні? – перепитав керівник охорони, який сидів на підлозі біля неї, тримаючи в руках інструмент, який міг їй знадобитися наступним. Він сидів так тихо, шо вона типу забула про його існування.

- Я більше не боюся знову вдягти це, - закінчила сержант.

- Ага, - відповів Котіяр і кивнув головою, повертаючи інструмент у футляр, - як скажеш.

Боббі підвелася і дістала з скрині чорне трико, яке одягала під костюм. Не оглядаючись, скинула все до білизни і почала убиратися в обтягуючий одяг. Дістала з костюми проводи і під’єднала їх до різних сенсорів на трико і аж тоді помітила, що Котіяр сів до неї спиною, його світло-брунатна шия стала червоною, як буряк.

- Ой, - мовила вона. - пробач. Я так часто роздягалася і вдягалася перед побратимами, що зробила це не задумуючись.

- Нема причин для вибачень – Котяр навіть не повернувся, - ти мене заскочила зненацька.

Він ризикнув кинути погляд через ліве плече, і побачивши що та уже вдягнута, повернувся і став допомагати їй під’єднувати дроти.

- А ти, - він зробив паузу, - гарненька.

Тепер вже настала її черга червоніти.

- Хіба ти не одружений?

Звичайна людяність у неприємних парувальних сигналах відігнала монстра з її голови геть далеко.

- Так, - відповів чоловік, - звісно. Але ж я не сліпий.

- Дякую, - відповіла Дрейпер і по дружньому поплескала його по плечу. Після кількахвилинної боротьби з тіснотою, вона сіла у відкритих грудях костюму і почала пропихувати ноги і руки.

- Застібай мене.

В середині шолому, вбудований дисплей показував перебіг звичної перевірки систем перед запуском. Її оточив ніжний, майже на межі чутності гул. Сержантка увімкнула масив мікро моторів і помп, які рухали її псевдо м’язи, потім сіла.

Котіяр дивися на неї запитально. Увімкнувши зовнішні динаміки повідомила: - тут все в порядку. Панель зелена.

Боббі без зусиль піднялась на носки, згадавши старе відчуття ледь стримуваної сили, що ширилась кінцівками. Якби вона як слід відштовхнеться, то може пошкодити стелю. Невдалий рух руки може швиргонути важенне ліжко через кімнату або зламати котіярові хребет. Це змушувало її рухатись зі зваженою ніжністю довгих тренувань.

Чоловік поліз під піджак і дістав лискучий чорний пістолет, один з тих що стріляв штирями. Такими ж будуть користуватися охоронці Мао. Він почав простягати їй зброю, але помітивши товщину її армованих пальців і значно менший отвір для пальця перед гачком – змигнув плечима у жесті вибачення.

- Мені це не потрібно, - її голос звучав жорстко, металево, нелюдськи.

Котіяр знову посміхнувся.

- Як скажеш.

Боббі натисла кнопку виклику кілевого ліфту, потім пройшлася туди і назад по лаунжу, призвичаюючи рефлекси для використання обладунків. Між рухом кінцівки і відгуком заліза була наносекундна затримка. Вона робила прогулянку незрозумілою-сонною, немов акт аби твої кінцівки рухались і сам рух кінцівок були двома окремими подіями. Варто було Дрейпер одягнути обладунки і години тренувань та використання майже побороли це відчуття – але завжди були потрібні декілька хвилин щоби цю дивину перебороти.

Авасарала увійшла в кімнату з приміщення, яке грало роль центру зв’язку і сіла біля шинквасу. Вона націдила джину у келишок і майже в останній момент вкинула туди дольку цитрини. Останнім часом старенька пила значно більше, але це не справа Боббі вказувати на це. Мо’ це допомагає їй заснути.

Коли ліфт не прибув за пару хвилин, вона прогупала до панелі і ще пару разів натисла на кнопку. На маленькому екранчикові з’явився напис «не працює».

- Холєра, - буркнула собі під ніс марсіянка, - вони насправді нас викрали.

Вона лишила гучномовці увімкнутими, і її жорсткий голос заповнив приміщення. Крісьєн не відводячи погляду від склянки мовила:

- Пам’ятай, що я тобі сказала.

- Га? – запитала сержант, не звертаючи уваги. Вона незграбно піднялась по трапу до люку між

палубами і натисла кнопку. Люк сковзнув вбік. Це означало що всі продовжували робити вигляд що ніякого викрадення немає. Щодо ліфту вони можуть легко виправдатися. Пояснити чому асистент помічника генсека відрізана від решти судна буде важче. Можливо вони вважають що жінка за сімдесят буде неохоче дертися по кораблю драбиною, тож має бути достатньо відімкнути ліфт. Можливо вони й мали рацію. Авасарала точно не виглядає спроможною виконати підйом на шістдесят метрів, навіть в умовах низької гравітації.

- Ніхто з цих людей не був на Ґанімеді, - пояснила Крісьєн.

- Нехай, - відповіла Боббі на цю, здавалося non sequitur ⁵² фразу.

- Скільки б з них ти не вбила, твого взводу не повернути, - закінчила розмову літня леді, ковтком покінчила з джином і відштовхнувшись від шинквасу почимчикувала до своїх покоїв.

Дрейпер не відповіла. Вона піднялася на наступну палубу, дозволивши люку під собою зачинитися.

Її обладунки були розроблені для таких місій. Справжні костюми розвідників класу Голіаф були розроблені для тих абордажних партій морпіхів які мали брати участь у сутичках «корабель-корабель». Це означає що їх створено для активних дій у обмеженому просторі. Не важливо наскільки добрими були обладунки, якщо вони не дозволяли морякові, що їх зодягнув, підніматися драбинами, прослизати люками, звичних для людей розмірів і граціозно маневрувати в умовах мікрогравітації.

Боббі дісталася наступного люку і вдарила по кнопці. Консоль відповіла червоним сигналом попередження. Кілька секундне гортання меню дозволило зрозуміти що причина в наступному: вони запаркували ліфт прямо над люком і вимкнули, створивши таким чином барикаду. Це означало що вони в курсі що хтось піднімається.

Дрейпер огледіла приміщення: ще один лаунж, майже ідентичний тому, що в низу. Підійшла до місця, де найімовірніше усього було сховано камеру спостереження і помахала рукою. Хлопчики, це мене не зупинить.

Спустилась нижче і пройшла до розкішного душового приміщення. На такому класному кораблі язик не повернеться назвати його гальюном. Після декількох спроб, вона знайшла справді чудово прихований службовий люк і відірвала його від стіни.

З іншого боку мався плутаний клубок трубопроводів і вузенький коридор, ледь достатній аби впихнути її броню. Вона дерлася і проштовхувала себе здовж труб наступними двома палубами, потім вибила службовий люк і влізла в кімнату.

Приміщення виявилось допоміжним камбузом з набором плит і духовок під стіною, декількома холодильниками і масою робочих поверхонь що вилискували нержавіючою сталлю.

Костюм попередив що її узято на приціл і змінив картинку в шоломі так, щоби зазвичай невидимі інфрачервоні промені направлені на неї, стали тусклими червоними лініями. Штук шість впиралося їй в груди, виходячи з компактної зброї чорного кольору в руках охоронців з компанії Маоквік, які стояли по інший бік кімнати.

Сержант підвелася. Треба віддати їм належне: бандюгани з охорони не відступили. Екран просканував базу даних озброєнь і повідомив, що чоловіки мали на озброєнні п’яти міліметровими автоматами з магазинами стандартної ємності на триста патронів і здатністю випустити десять куль за секунду. Позаяк, вони не використовували фугасно-бронебійні набої з огляду що позаду неї була переборка судна, костюм визначив рівень небезпеки як низький.

Боббі впевнилася що її зовнішній динамік все ще увімкнута і мовила:

- Добре, хлопці, нумо…

Вони відкрили вогонь.

За одну коротку мить увесь камбуз перетворився на хаос.

Високоміцні пластикові кулі відстрибували від її броні, рикошетили від переборок і носилися камбузом. Вони розривали контейнери з сухими продуктами, збивали каструлі і сковороди з їх магнітних тримачів, піднімали у повітря дрібне приладяя, додаючи його до хмари уламків нержавіючою сталі та ластику. Одна куля дуже невдало відрекошетила і поцілила одного з охоронців в середину носа. Куля пробила діру в голові, штовхнувши його на підлогу з майже комічним виглядом здивування на обличчі.

Менше ніж за дві секунди, Боббі рушила, штовхнувши себе через сталевий острів у центрі кімнати. З розчепіреними руками вона вхурделила у п’ятірку охоронців, немов футболіст шо кинувся на перехват. Вони уперіщились в дальню переборку з м’ясистим звуком і сповзли нерухомо на підлогу. Її обладунки почали виводити на шолом їх життєві показники, але жінка вимкнула їх навіть не глянувши. Один з чоловіків ворухнувся і почав підводити зброю. Боббі ніжно копнула його і той перелетівши через все приміщення бахнувся об перегородку. Він більше не рухався.

Огледіла камбуз на предмет камер. З першого виду непомітно, але мають бути. Якщо вони це бачили, то можливо, більше не захочуть кидати своїх людей під її молотки.

На кільовому трапі вона віднайшла як саме вони блокували ліфт: лишивши між палубний люк заклиненим у відкритому положенні за допомогою лома. Базові протоколи безпеки не дозволяли ліфту рухатися на наступну палубу, якщо люк попередньої лишався відкритим. Боббі вивільнила лом і швиргонула його в куток, потім натисла кнопку. Ліфт піднявся по трап шахті до її рівня і зупинився. Сержант застрибнула в нього і натиснула кнопку «місток». Їхати їй ще вісім палуб. Ще вісім гермо люків.

Вісім можливих засідок.

Вона стискала руки в кулаки так, що ті аж заболіли у панцирних рукавицях. Давай-но.

Трьома палубами вище ліфт знову зупинився, панель проінформувала шо всі гермо люки над ними примусово відкриті навстіж. Вони ризикнули лишити пів корабля без повітря, аби лиш не допустити її на місток. Той факт що тебе боялися більше аніж раптову декомпресію втішав.

Боббі вийшла з ліфту на палубу, яка виявилась житловою. Звідси усих мали б евакуювати. Швидкий огляд виявив дванадцять маленьких кают і дві ванні кімнати, які можна було назвати гальюнами. Для команди – ні краплі золота на арматурі. Ні відкритого бару. Ні сервісу їжі двадцять чотири години на добу. Споглядання майже спартанських умов для типового екіпажу на «Ґуаньїні» нагадало їй слова Авасарали. Вони просто матроси. Ніхто з них не заслуговує смерті за те, що сталося на Ґанімеді.

Боббі раптом відчула вдячність за те, що не мала зброї.

Вона знайшла наступний технічний люк в гальюні і відкрила його. Але на подив, службовий коридор закінчувався за декілька кроків над голово. Через те що Дрейпер ніколи не бачила «Ґуаньїнь» ззовні, то не мала гадки що робити далі. Але перед нею були ще п’ять палуб і невідомість її повинна стати у неї на заваді.

Десятихвилинний пошук виявив службовий люк у зовнішній обшивці. Вона відкрила два люки на двох різних палубах, тож якщо їх лишити відкритими, ці дві палуби втратять повітря. Хоча центральна трап-шахта герметизована на палубі Авасарали, тож її люди будуть в порядку. В цілому вона це робить через те, що люк до верхніх палуб де зосередилась уся команда, зачинено.

Боббі згадала про шістьох чоловіків у відключці і відчула докір сумління. Звісно, вони першими почали, але якщо з них хоч хтось вижив то дозволити їм померти від нестачі кисню задоволення не принесе.

Виявилося, що проблеми немає. Люк вів до маленького, не більше туалету шлюзу. За хвилину вона вже пройшла цикл шлюзування і вибралася на зовнішню палубу.

Потрійні борти. Звісно. Повелитель імперії МаоКвік не бажає довіряти свою дорогоцінну шкуру до будь-чого, що не є найбезпечнішим з побудованого людиною. Як виявилось, чванькуватий дизайн корабля добігав навіть до зовнішньої обшивки. Якщо більшість військових кораблів були пофарбованими у чорний колір – аби ускладнити візуальне розпізнавання на тлі космосу, більшість цивільних бортів навпаки або взагалі лишались непофарбовано-сірими, чи мали ліврею у базових корпоративних кольорах.

«Гуанїнь» мала мурал в яскравій гамі. Боббі була заблизько аби огледіти увесь малюнок, але під її ногою схоже що була зелена трава і копито величезного коня. Мао звелів на обшивці свого корабля намалювати мурал з кіньми і травою. При тому що майже ніхто ніколи його не побачить.

Сержант впевнилася що її черевики і рукавиці налаштовані на утримання при чверті прискорення, яке все ще мав корабель, і почала підніматися. Швидко досягши точки де починався тупик між корпусами, вона виявила пустий ангар для шатла. Якби ж тільки Крісьєн дозволила їй вихід до того, як Мао відбув на шатлі.

Потрійний корпус, міркувала собі Боббі. Максимум дублювання.

Інтуїтивно вона порачкувала через корабель на інший бік. Звісно, там був ще один ангар для шатла. Але борт у ньому не мав відношення до стандартних суденець для коротких перельотів. Довгий і прилизаний, він мав двигуни завбільшки в двоє проти звичних для суден такого розміру. Прописними червоними літерами через прову значилася назва – «Рейзербек».

Пінас для перегонів.

Сержант поповзла назад навколо пустої вантажної палуби і скористалася шлюзом аби увійти в корабель. Військові коди перехоплення керування, що їх костюм увів у зачинений люк як не дивно спрацювали. Шлюз вів до палуби яка використовувалася для обслуговування шатлів та зберігання їх припасів і розташовувалась якраз під містком. Центральне місце займала майстерня. В ній стояв капітан «Гуанїня» і старші офіцери. Охоронців або зброї видно не було.

Капітан постукав себе по вусі у античному жесті «чуєте мене?». Боббі кивнула йому одним кулаком, потім увімкнула зовнішні гучномовці і сказала : - так.

- Ми не військовий персонал, - мовив капітан, - ми не можемо захистити себе від віськового обладнання. Проте я не маю наміру віддавати це судно у ваші руки без розуміння ваших намірів. Мій старпом палубою вище тримає руку на кнопці яка перетворить це судно на уламки, якщо ми не зійдемось в умовах.

Боббі у відповідь посміхнулась не маючи уявлення чи побачить він це через шолом:

- Ви незаконно утримуєте високопосадовця уряду ООН. В ролі члена загону охорони, я прийшла вимагати аби ви негайно доставили її до порту на її вибір на найвищій з можливих швидкостей. -

Вона стенула плечима на белтерський манер, - або ви можете підірвати себе. Схоже що це кардинальна гіперреакція на вимогу асистента помічника секретаря повернути їй в користування радіо.

Капітан кивнув і візуально розслабився. Щоб не відбулося далі, не схоже що він має вибір. А так як у нього немає вибору то немає і відповідальності:

- Ми підкоряємося наказам. Ви маєте відмітити в журналі, коли переберете командування.

- Я зроблю так, щоб вона про це дізналася.

Капітан знову кивнув:

- Ну тоді судно ваше.

Боббі викликала по радіо Котіяра:

- Ми перемогли. Ти не міг би передати слухавку її величності?

Поки вона чекала на Авасаралу, то нагадала капітанові про охоронців:

- Там шестеро поранених унизу. Відправте медиків.

- Боббі? – почувся голос Крісьєн по радіо.

- Мадам, корабель ваш.

- Чудово. Передайте капітанові, що нехай на всій можливій швидкості пензлює на перехоплення Голдена. Ми маємо його дістати раніше за Нґуєна.

- Еее..це яхта для задоволень. Вона побудована аби заради комфорту йти при низьких прискореннях. Закладаюся, що одне g вона дасть при потребі, але сумніваюсь що вона здатна на щось більше.

- Адмірал Нґуєн от-от вб’є всіх, хто знає про те що відбувається, - Авасарала ледь не кричала, - у нас немає часу на повільне катання, немов ми знімаємо йобаних хлопців за викликом!

- Хех, - відповіла Боббі. І додала за мить: - якщо це перегони, то я знаю де є підходящий корабель.

Розділ тридцять дев’ятий: Голден.

Джим націдив собі горня кави з глечика на камбузі і сильний запах полинув кімнатою. Він майже шкірою відчував погляди команди на спині. Він усіх покликав сюди, а коли вони зібралися і вмостилися, повернувся до них спиною і почав робити каву. Я тягну час бо забув, як я хотів це висловити. Він додав трохи цукру, хоча згадав що завжди вживає її чорною. Мішання займе ще пару секунд.

- Отже. Хто ми такі? – запитав він, калатаючи цукор.

Відповіддю на його питання була тиша, тож він повернувся і сперся на робочу поверхню, продовжуючи помішувати небажану каву.

- Серйозно, - вів він далі, - хто ми є? Це питання до якого я весь час повертаюсь.

- Еее.., - Амос заборсався на своєму сидінні, - мене звати Амос, кепе. Ти добре почуваєшся?

Інші мовчали. Алекс вирячився на стіл перед собою, під жорстким білим світлом камбузового освітлення його темний скальп виблискував крізь ріденьке волосся. Пракс сидів на столі біля мийки і роздивлявся свої руки. Він їх періодично згинав і розгинав, неначе не розуміючи для чого вони потрібні.

На нього дивилася лише Наомі. Її волосся було міцно стягнуте у товстий хвіст, чорні, мигдалевидні очі вдивлялися прямо в очі капітана, що серйозно його бентежило.

- Я тут дещо про себе зрозумів недавно, - продовжував Голден, не дозволяючи немигаючому погляду жінки збити його з пантелику.

- Я ставився до вас так, немов ви мені щось винні. Що, звісно, не так. А це означає що я ставився до вас як до лайна.

- Ні, - почав було Алекс не підводячи очей.

- Так, - відповів Голден і припинився, допоки пілот не підвів на нього погляд, - так. І до тебе більше аніж до інших. Я був переляканий до смерті, а боягузи завжди шукають слабшу ціль. А ти Алексе, одна з найприємніших осіб, яких я зустрічав. Тож я погано до тебе ставився, бо міг зігнати на тобі свої почуття. Я дуже сподіваюся що ти пробачиш мене, бо я справді ненавиджу те як я поводився.

- Йо, кепе, певнє жи я пробачу тобі, - відповів марсіянин зі звичним глибоким акцентом

- Я спробую заслужити це, - стурбований простотою слів, відповів капітан, - але Алекс дещо мені недавно нагадав, про що я давно і сам думав. Він нагадав мені про те, що ніхто з вас не є найманим працівником. Ми не на «Кентербері». Ми більше не працюємо на П’юр-н-клін. І я не є більшим власником цього судна аніж ви всі. Ми приставали на контракти з АЗП у обмін на утримання корабля і кишенькові гроші. Але ми ніколи не вирішували як витрачати надлишки.

- Ти відкрив той рахунок, - озвався Алекс.

- Ага, є рахунок з усіма нашими залишками на ньому. Після останньої перевірки там було щось більше восьмидесяти кусків. Я сказав що ми їх притримаємо на корабельні видатки, але хто я такий щоби це вирішувати без вас? Це ж не мої гроші. Це наші гроші. Ми їх заробили.

- Але ж ти капітан, - сказав механік і потім вказав на кавник.

Джим наливав каву і відповідав:

- Я? Я був старпомом на «Кентербері». Був сенс стати капітаном, після того як «Кента» знищено атомним вибухом.

Капітан передав каву Бертону і сів за стіл до решти команди:

- Проте ми давно не ті. Хто ми тепер – так це четверо людей які наразі ні на кого не працюють.

На цих словах Пракс прочистив горло і Джим кивнув йому, вибачаючись: - ні на кого у довгій перспективі. Жодні з корпорацій чи урядів не надавали мені влади над цією командою. Ми просто четверо людей які володіють кораблем, що його Марс спробує повернути при першій же можливості.

- То є легітимне вратоване майно, - озвався пілот.

- Я сподіваюсь що марсіянці погодяться з твоїми словами, коли ти їм поясниш, - відказав Голден, -але все це не змінює тему: хто ми є?

Наомі вперше кивнула йому кулаком:

- Я бачу до чого ти хилиш. Ми багато питань лишили підвішеними у повітрі, бо летіли на повній швидкості від самого «Кентербері».

- І це якраз чудовий час, аби цій купі дати лад. У нас є контракт згідно якого ми маємо

допомогти Праксові віднайти його маленьку дівчинку а він – нам заплатити, аби ми могли утримувати корабель. Відшукавши Мей як ми знайдемо іншу роботу? Чи продамо «Росі» АЗП і – у відставку на Титан? Я вважаю що ці речі варто знати.

Нікому не кажучи ні слова, доктор Менґ відштовхнувся від столу і почав порпатися у ящиках. За хвилину чи дві, він дістав пакет з написом «Шоколадний пудинг» і запитав: - можу я цю штуку приготувати?

Наомі засміялася. Алекс посміхнувся:

- Не стримуйси, доку.

Пракс дістав миску і почав змішувати інгредієнти. Досить дивно, але ботанік звертаючи увагу на щось інше, створював почуття близькості в команді. Чужинець робив чужинські речі, лишаючи інших обговорювати питання між собою. Джим міркував чи вчений розуміє ситуацію і вчиняє так за потребою.

Амос досьорбав каву і запитав:

- Кепе, ти погукав нас на збори. Ти щось придумав?

- Ага, - Голден взяв секундну паузу аби подумати, - так, типу.

Наомі поклала руку на його лікоть і посміхнулась: - ми слухаємо.

- Я думаю ми одружимося, - нарешті висловився капітан, - зробим це чинно і офіційно.

- Чекай, - відповіла жінка. У її погляді було більше жаху, аніж він міг очікувати.

- Ніі, це типу жарту, - розрядив Джим ситуацію, - але лиш типу. Дивіться, я думав про моїх батьків. Вони сформували свій первинний колектив через ферму. Всі вони були друзями, вони хотіли придбати власність у Монтані, тож утворили спілку, яка могла собі це дозволити. Це було не про секс. Батько Том і батько Цезар вже були партнерами в ліжку і партнерами моногамними. Мати Тамара була сама. Батьки Джозеф і Антон і матері Еліс з Софією вже були полі амурною громадянською одиницею. Батько Дмитро приєднався через місяць, поли почав упадати за ма Тамарою. Вони оформили громадянський союз аби разом володіти власністю. Вони не могли б цього собі дозволити, якби усі платити податки за окремих дітей, тож вони отримали мене як група.

- Земля, - похитав пілот головою, - є до біса дивним місцем.

- Вісім батьків для дитини це точно не щось спільне, - докинув механік.

- Але в цьому є сенс з економічної точки зору стосовно дитячих податків, - відказав Джим, - тож це не в дивовижу.

- А ті люде які заводєть дітей без сплати податку? – запитав Алекс.

- Це значно складніше приховати, аніж ти вважаєш, - відповів капітан, - хіба що ти або ніколи не звертаєшся до лікарів або користуєшся лише чорним ринком.

Амос і Наомі швидко глянули один на одного, хоча Джим волів би цього не бачити.

- Нехай, - закінчував він, - забудемо на хвильку про дітей. Я веду про інкорпорацію. Якщо ми плануємо об’єднатися, то давайте легалізуємо це. Ми можемо оформити папери для об’єднання на одній з незалежних зовнішніх станцій-планет типу Церера чи Європа і стати спільними власниками цієї корпорації.

- Чим саме, - поцікавилась Наомі, - наша маленька фірма займатиметься?

- Саме цим! – капітан вимовив це з тріумфом.

- Ой, - знову озвався Амос.

- Ні, тобто, це саме те про що я запитував, - продовжив Джим, - хто ми? Що ми хочемо робити? Бо коли цей контракт з Праксом закінчиться, калитка наша буде гарненько набита, в руках наших матимемо високотехнологічний бойовий корабель і можемо робити, все, що к бісу захочемо.

- Боже, чекай, кепе, - механік не втримався, - в мене вже наполовину встав.

- Я знав що так і буде, - посміхнувся той.

Пракс закінчив мішати у мисці і поставив її у холодильник. Обернувся і глянув на них, рухаючись повільно мов людина, яку попросять на вихід якщо помітять. Голден підійшов до нього і поклав руку на плече:

- Наш друг Пракс може бути не єдиним, кому потрібно буде винайняти таке судно, еге ж?

- Ми борші і файніші ніж всьо, між чим може обирати штацький, - погодився пілот.

- А коли ми відшукаємо Мей, наше резюме буде таким, що ми й не сподіваємося, - відказав капітан, - яку кращу рекламу можна буде забажати?

- Визнай кепе, - мовив Амос, - тобі типу просто подобається бути відомим.

- Звісно, якщо це дасть нам роботу.

Наомі міркувала більш тверезо:

- Вірогідність того що ми долітаємося до аварії, лишимось без повітря і дрейфуватимемо мертвими у космосі значно вища.

- Це завжди можливо, - погодився Голден, - але, людино добра, невже б ти не хотіла на переміну стати сама собі хазяйкою? Якщо побачимо що самі не справляємось, ми завжди зможемо продати корабель за купу грошей і розбігтися. У нас є запасний план.

- Ади! - озвався Алекс, - до біса! Давайте зробимо се. З чого зачнемо?

- Нуу, - відповів капітан, - це вже інша справа. Вважаю, нам тре’ голосувати. До того ж, так як ніхто з нас судном не володіє, то відтепер варт почати голосувати по серйозним питанням, як оце, наприклад.

Амос сказав:

- Хто за те щоб об’єднатися у компанію заради володіння кораблем, підніміть руки.

На голденове полегшення усі вони підняли руки. Навіть Пракс почав піднімати, але усвідомивши що робить, опустив руку.

- Я доставлю нас до нотаріуса на Церері і почнемо паперову роботу, - Голден пояснив план, - але це привело нас до наступного питання. Компанія може володіти судном, але капітан не може зареєструвати компанію. Нам тре’ проголосувати за того, хто зможе набути цей чин.

Амос почав реготати: - зачекай, курва, хвилинку. Підніміть руки ті, для кого Голден не капітан.

Ніхто не підняв.

- Бач? – запитав Бертон.

Джим почав було говорити але припнувся від якоїсь незручності у горлі і грудях.

- Поглянь-но, - продовжив механік, його обличчя розпилилося приємністю, - ти саме той хлопчина що треба.

Наомі кивнула і посміхнулась Джимові, від чого туга в грудях стала сильнішою, але приємнішою.

- Я інженер, - сказала вона, - на борту немає жодної програми яку б я не покращила або не переписала. Я, скоріш за все, можу розібрати його і скласти знову власноруч. Але не можу блефувати з картами і ніколи не стану тією, яка дивитиметься на об’єднані флоти внутрішніх планет і скаже, - забирайтеся до пекла.

- Йо, - погодився з нею Алекс, - я іно хочу літати на свому красунчику. І всьо. Єк зможу то робити, то буду щісливим.

Голден хотів було щось сказати, але на власний подив і бентегу, у ту хвилину як він відкрив рота, його очі змокріли. Його врятував Амос:

- А я просто маслопуп, - повів він, - я гайки кручу. І більшість часу чекаю, коли Наомі скаже яку саме і де крутити. В мене немає бажання керувати чимось більшим, аніж наша майстерня. Ти балакун. Я бачив як ти перемагав Фреда Джонсона, капітанів військового флоту ООН, АЗПшних ковбоїв та накурених космічних піратів. Ти сракою розмовляєш краще аніж більшість людей ротом і головою.

- Дякую, - нарешті зміг вичавити Джим, - я вас люблю, народ. Ви ж це знаєте, так?

- І на додачу, - закінчував механік, - ніхто не цьому кораблі не намагатиметься стрибати перед кулями аніж ти. Це мені в капітані подобається найбільше.

- Дякую, - повторив Голден.

- Єк по мені, то ми доворилиси, - Камаль підвівся і посунув до трапу, - тра позирити чи ми не збираємси влетіти в скалу або де.

Джим дивися як він виходить і був радий побачити що пілот похапцем витирає сльози. Бути плаксивим маленьким хлопчиком цілком нормально, якщо всі навколо плаксиві маленькі діти.

Пракс якось дивно ляснув його по плечу і мовив:

- Вертайся на камбуз за годину. Пудинг має бути готовим, - і посурганив у каюту. Ще двері не зачинилися а він вже читав пошту.

- Добре, - озвався Амос, - тепер що?

- Амосе, - Наомі підвелася і стала перед Голденом, - приглянь там у ходовій трохи.

- Прийнято, - посмішка здорованя помітна була лише в голосі. Він подерся трапом, люк перед ним відкрився. Коли зник очей - закрився.

- Привіт, - сказав Джим, - я все правильно сказав?

Жінка кивнула.

- Я думав що от-от побачу твою спину. Боявся, що більше тебе не побачу.

Вона кивнула:

- Якщо ти силою не витягатимеш мене з нори, яку я сама собі тут викопала то нікому такого не доведеться відчути.

Наомі потягнулася уперед аби його поцілувати і той обняв її і міцно притиснув. Коли вони перестали дихати, чоловік поцікавився: - чи це не зашвидко?

- Стули писок, - сказала вона і поцілувала його знову. Не відриваючи вуст, вона відсторонилася і почала розстібати блискавку спортивного костюму. Ці безглузді марсіянські військові спортивки, які з’явилися разом з кораблем мали надпис «ТАЧІ» через усю спину. Тепер, коли вони хочуть заснувати власну компанію, їм потрібно щось краще. Спортивки важливі в умовах життя на борту, в умовах змінної гравітації і змащених механізмів. Щось пошите по їх міркам, в їх власних кольорах і з написом «РОСІНАНТ» на спині.

Рука Наомі пробралася рукою йому під спортивний костюм і майку і він раптом забув про всі модні прибамбаси.

- Моя каюта чи твоя? – запитав він.

- В тебе є власна каюта?

Більше нема.

Кохатися з Наомі завжди було інакше аніж з будь-ким іншим. Щось з цього було на фізіологічному рівні. Щось – на психологічному, адже Наомі це перша белтерка, що в нього була. Але не це було найважливішим. Що відрізняло Нагату, так це те, що до першого разу вони п’ять років товаришували.

Це не найкращий бік його особистості, тож згадуючи, взагалі хочеться забути минуле: коли діло доходило до сексу він ставав бездушним, черствим.

Він підшукував потенційних коханок за хвилини після зустрічі з новою жінкою, і через власну вроду та шарм зазвичай отримував ту, якою цікавився. Він завжди дозволяв собі приймати захоплення за щире зацікавлення. Один з найболючіших спогадів був про те, як Наомі його в цьому звинуватила. Пояснила йому що маленька гра, якою він захоплювався і яка полягала у щирій турботі про жінок з якими він спав, насправді мала на меті не давати йому почуватися споживачем.

Але він почувався. Той факт, що жінки також використовували його не дозволяв йому почуватися краще.

Через те що Нагата фізично відрізнялася від ідеалу, який сформувався в умовах Землі, Голден при першій зустрічі просто не побачив в ній потенційного сексуального партнера. Це означає він поступово пізнавав її як людину без жодних сексуального багажу, що його він зазвичай мав. І коли ці почуття виросли за межі товариських, Джим здивувався.

І якимось чином це змінило все що стосувалося сексу. Рухи могли бути тими самими, та бажання передати прихильність а не демонструвати майстерність робило все інакшим. Після їх першого разу капітан годинами лежав у ліжку відчуваючи, що роками робив це неправильно і лиш тепер це зрозумів.

Він знову так робив.

Наомі спала на боці біля нього, руки розкидані на грудях чоловіка, її стегна сплетені з його стегнами, її живіт проти його стегна, її груди проти його ребер. Так як тепер, не було ні з однією до цього але так воно і мало бути. Відчуття повного полегшення і вдоволеності. Джим міг уявити собі майбутнє, в якому він не міг довести що змінився і в якому вона ніколи не повернулася. Він міг бачити роки, декади партнерів по сексу, постійне намагання відновити це почуття і ніколи не маючи змоги його відчути знову, тому що насправді справа була не в сексі.

Від таких думок йому боліло в шлунку.

Нагата розмовляла у сні. Її рот шепотів щось таємниче йому в шию, раптовий лоскіт розбуркав його настільки, що він зрозумів що він таки задрімав. Він обійняв її голову, поцілував маківку, потім розвернувся на бік і дозволив собі заснути.

Над ліжком задзеленчав настінний монітор.

- Хто там, - запитав капітан, раптово зморений не менше аніж був до того. Він лиш секунду тому закрив очі і знав що відкрити їх буде неможливо.

- Я, кепе, - мовив Алексів голос. Капітан хотів було рявкнути на нього, але не мав наснаги.

- Так.

- Тобі варто подивитись на це, - повідомив пілот, та щось у його голосі розбудило Голдена. Він сів, прибрав з дороги руку Наомі. Вона щось пробурмотіла крізь сон, але не прокинулась.

- Так, - повторив він вмикаючи монітор.

На нього дивилася сива літня жінка з дуже дивними рисами обличчя. Голденовому пригаслому розумові знадобилася секунда, аби розпізнати що воно не деформоване а зім’яте через велике прискорення. Голосом, який через збільшене g ледь виходив з горла вона мовила:

- Мене звати Крісьєн Авасарала. Я асистент помічника виконавчого адміністратора ООН. Адмірали ООН відрядили з Юпітеріанської системи шість есмінців класу «Манро» аби знищити ваше судно. Відслідкуйте цей код транспондера і перехопіть мене, або всі на вашому борті загинуть. Це не жарт, блядь.

Розділ сороковий: Пракс.

Прискорення втиснуло його в протиперевантажувальне крісло. Це було лиш чотири g, але кожне повне g запускало введення майже повної дози медичного коктейлю. Він жив в місці, яке тримало його у слабкості. Звісно, він знав це, але більше в термінах ксилеми⁵³ і фолеми⁵⁴. Він обрав нормальні, призначені для умов низької гравітації медикаменти, призначені для стимулювання росту кісток. Він виконував стільки фізичних вправ, скільки вимагали вказівки. Зазвичай. Але його ніколи не покидала думка що він був ідіотом. Він же ботанік. Він би жив і помер у знайомих тунелях, зі зручною низькою гравітацією – ледь п’ята частина від земної. Земля, на якій йому не було жодних причин бувати. А причин, через які йому доводиться страждати від високого перевантаження було і того менше. Але ось, будь-ласка: він лежить на шарі гелю, немов на дні океану. Зір туманиться і доводиться боротися за кожен подих. Коли його коліна занадто перенапружилися, він спробував заверещати але не зміг відновити дихання.

Інші, можливо почуваються краще. Вони звичні до таких речей. Вони знають, що вціліють. А от його задній мозок взагалі не був у цьому впевнений. Голки увійшли в плоть його стегна, накачуючи його ще одним коктейлем гормонів і паралітиків. Він точок ін’єкцій почав розходитись холод а розум заповнився парадоксальним почуттям послаблення і жаху. Тут був баланс між утримання його судин достатньо еластичними, аби вони не порвалися і досить твердими, аби не зколапсували. Його свідомість витікала з-під нього, лишаючи по собі якусь калькулюючу частину. Немов якась виконавча машина без долі самосвідомості. Те що було його розумом знало те що він знав, пам’ятало речі які він пам’ятав проте не було ним.

В його альтернативній свідомості він зрозумів шо почав складати список. Чи нормально буде, якщо він помре зараз? Чи бажає він жити, і якщо так, то на яких умовах? Він вважав втрату дочки втратою якогось фізичного об’єкту. Втрата була рожевою піною розчавленої морської мушлі, на тому місці, де малася бути стара, шкорупляна кров. Червонястість пуповини, яка чекає на викидання. Він пам’ятав Мей, пам’ятав як вона виглядає. Насолода від її сміху. Більше вона не така. Якщо жива. Але скоріш за все мертва.

У його покрученій гравітацією свідомості дівчинка посміхалася. Звісно, його губи не можуть відреагувати. Він помилявся. Увесь час - він помилявся. Годинами сидячи наодинці з собою і запевняючи самого себе, що Мей померла. Він вважав що тужавіє душею. Готується до найгіршого. Це було в корені неправильно. Він так казав, він намагався у це повірити, тому що міркувати так було комфортно.

Якщо вона мертва, то її не катують. Якщо вона мертва, вона не боїться. Якщо вона мертва, то цей біль буде лиш його, повністю його, а вона опиниться у безпеці. Він без задоволення відмітив, що це патологічна рамка в його уяві. Але у нього відібрали дочку і життя, він вцілів при голодуванні, коли каскадний ефект доїдав те, що лишилося від станції Ґанімед, в нього стріляли, він стояв лицем до лиця з напівчужинською машиною для вбивства а тепер на всю сонячну систему він відомий як педофіл і той, хто б’є жінок. У нього немає причини бути при здоровому глузді. Це йому не допоможе.

Але сильніше за все йому боліли коліна.

Десь дуже далеко, у місці з повітрям і світлом щось тричі прозуділо і гора зповзла з його хребта. Повернення до нормального себе, було схоже на спливання з дна басейну.

- Гальо, всі – по гучному зв’зяку мовив Алекс, - назвемо це сніданьом. Маєте пару хвилин би ваші кишки вернулиси до вашого черева і вздримоси на камбузі. Разом п’єтнайціть хвилин, то кіш тиси закім можете.

Пракс глибоко вдихнув, видихнув крізь зуби і сів. Все тіло було йому як побите. Ручний термінал підказав що наразі прискорення складає третину g, що співпадало з відчуттями. Перекинув ноги через край і коліна волого, болісно стали на місце. Він натиснув на терміналі кнопку.

- Ой, я не впевнений що зможу ходити, - мовив він, - мої коліна.

- Тримайся, доку, - долинув з гучномовця голос Амоса, - я прийду і гляну. Я наразі найбільш схожий на те, що можна назвати медиком, якщо ти не бажаєш пройти через лазарет.

- Просто не пробуй приварити їх назад. Це не працює, - підколов Голден.

На каналі запала тиша. В очікуванні, ботанік перевірив вхідні. Перелік був задовгим для одного екрану, але так було завжди, відколи вони опублікували звернення. Заголовки листів змінилися.

ГВАЛТІВНИКІВ ДІТЕЙ ТРЕБА КАТУВАТИ ДО СМЕРТІ НЕ СЛУХАЙ НЕНАВИСТНИКІВ Я ТОБІ ВІРЮ МІЙ БАТЬКО РОБИВ ЗІ МНОЮ ТЕ САМЕ ПОВРЕНИСЬ ДО ЙСУСА ПОКИ НЕ ЗАПІЗНО

Він їх не відкривав. Він пошукав у новинах своє їм’я, Мей і побачив сім тисяч активних стрімів з цими ключовими словами. Нікола була лише в п’ятидесяти.

Колись були часи і він кохав Ніколу, або думав що кохав. Він так сильно хотів близькості з нею, як ні з ким до того. Він сказав собі що були і хороші часи. Ночі, які вони проводили разом. Мей вийшла з тіла Ніколи. Важко повірити що щось, настільки дорогоцінне і важливе в його житті також було частиною жінки, яку, згідно з доказами він ніколи на справді не знав. Навіть як батько її дитини, він не знав жінку, яка могла зробити той запис.

Він відкрив відео на ручному терміналі, увімкнув камеру для селфі і облизнув губи.

- Нікола…

Через двадцять секунд він вимкнув камеру і видалив запис. Йому не було чого сказати. Хто ти така і хто, на твою думку, я? пасували б найкраще але відповіді на обидва питання були йому байдужі.

Він повернувся до повідомлень, увімкнув фільтр по іменам людей, які допомагати йому з розслідуванням. З останнього разу нічого нового не надійшло.

- Привіт, Доку, - в крихітну кімнату незграбно увійшов Бертон.

- Мені шкода, - вимовив ботанік відкладаючи термінал назад у тримач, зліва від проти перевантажувального крісла, - щось сталося під час останнього прискорення.

Він вказав на коліна. Їх роздуло, але не так погано як він очікував. Менґ вважав що вони мали би бути вдвічі більшими проти звичного розміру, але протизапалювальні, які потрапили йому у синьожилу робило свою роботу. Амос кивнув, поклав руку на груди і штовхнув назад на ліжко.

- В мене так іноді палець на нозі вискакує, - сказав він, - малесенький дрібний суглоб, але поверни його під неправильним кутом при перевантаженні і пече як курва. Намагайся не напружувати, доку.

Механік двічі зігнув коліно, відчуваючи як суглоб треться, - все не так погано. Давай-но виправимо. Ось так.

Амос узяв вченого за кісточку однією рукою, вперся у раму крісла іншою і повільно але нестримно потягнув. Коліно вибухнуло болем а потім в глибині щось волого луснуло і в голові запаморочилось від сухожилля, що посунулось по кістці.

- Ось, маєш, - сказав здоровань, - ми повертаємось до прискорення. Упевнись що нога твоя у правильному положенні. Ще одне перенапруження прямо зараз і в тебе вилетить колінна чашка, ясно?

- Ясно, - Пракс намагався підвестися.

- Мені не просто таке казати, доку, - кремезний механік знову поклав руку йому на груди і штовхнув назад на ліжко, - тобто в тебе був тяжкий день і все таке. Але ти знаєш як воно буває.

Ботанік скривився. Кожен м’яз на його обличчі почувався надвердженим.

- В чому справа?

- Та про цю маячню, що її торочать про тебе і дитину. Це ж все лайно, еге ?

- Звісно.

- Бо іноді, знаєш, речі трапляються навіть коли ти не бажаєш. Важкий день, на нервах можливо? Або, холера, випив трохи. Деякі речі, які я робив коли геть синій був? Я навіть не знав, поки мені не розповідали, - посміхнувся Амос, - просто, хочу, сказати, якщо в цьому є хоч зернятко правди, з якого почалося все це перебільшення, воно б на краще якби ми про це дізналися зараз, вірно?

- Я ніколи не робив нічого з того, про що вона казала.

- Доку, мені можеш сказати правду. Я зрозумію. Іноді мужики вчворюють. Але поганими їх це не робить.

Пракс відхилив бертонову долоню в бік і все таки сів. Коліно почувалося значно краще.

- Взагалі-то, - сказав він, - це робить їх поганими.

Вираз Амосового обличчя пом’якшав, його посмішка змінилась, але вчений не міг зрозуміти в який бік.

- Все в порядку, доку. Як я вже казав мені таке не просто говорити. Але я мав запитати.

- Все добре, - сказав вчений, підвівшись. На секунду здалося що коліно може підвести, але воно не підвело. Він зообив крок на пробу, потім ще один. Спрацює. Він повернув у бік камбузу, але розмову ще не було закінчено: - А якби я це зробив. Всі ті речі, чи тобі б це було норм?

- Ні, блядь. Я б тобі шию зламав і через шлюз викинув, - Амос поплескав його по плечу.

- Ну, - Менґові полегшало в грудях, - дякую тобі.

- Звертайся.

Коли він з Бертоном увійшли на камбуз, там вже зибралися троє інших, проте відчуття наповненості на половину мало місце. Менше. Наомі і Алекс сиділи за столом навпроти один одного. Ніхто з них не виглядав змученим настільки, наскільки почувався Пракс. Голден повернувся від стіни з мисками зробленими зі сформованої піни у кожній руці. Брунатна бовтанка пахла теплом, землею і приготованим листям. Варто аромату досягти його носа, як Пракс відчувся зголоднілим.

- Сочевичної юшки? – запитав капітан, коли вчений і механік вмостилися з алексового боку.

- Було б чудово, - відказав ботанік.

- Я візьму просто тубу жижи, - відказав Амос, - від сочевиці мене пучить і мені здається що посилене моє посилене пердіння при перевантаженні не буде для вас кумедним.

Голден поставив перед вченим повну миску а Амосові простягнув білу тубу з чорним пластиковим ніпелем, тоді сів біля Наомі. Вони не торкалися, але безпомилково зв'язок між ними був. Він міркував, чи не бажала Мей щоби вони з Ніколою зійшлися знову. Тепер це неможливо.

- Окей, Алексе, - проказав капітан, - що ми маємо?

- Всьо то само, - відповів пілот – шість есмінців летєт на максимальному прискоренні в сей бік. Адекватний загін летит за ними і прегоновий пінас віддалєєси від нас з єнчого боку.

- Чекай, - не зрозумів Пракс, - віддаляється від нас?

- Вони коригують свій курс відповідно нашому, - пояснив Камаль, - вони вже розвернулись і тепер набирають швидкість аби наздогнати нас.

Вчений прикрив повіки, уявляючи вектори.

- Але ж ми майже там? – запитав він.

- Дуже близько, - пояснював пілот, - вісімнадцять-двадцять годин.

- Чим це закінчиться? Земні кораблі нас захоплять?

- Вони злапають нас – до ворожки не ходи. Але не раніше ані ми – пінас. Десь дня чотири по тому.

Пракс набрав ложку юшки. Смакувало так само добре як і пахкотіло. Темне, зелене листя було перемішане з сочевицею. Він ложкою розпрямив один листок аби спробувати ідентифікувати його. Можливо шпінат. Краї стрижня були не зовсім правильні, але ж його в решті-решт готували.

- А чому ми впевнені що це не пастка? – поцікавився Амос.

- А ми й не впевнені, - але я не розумію як вона спрацює.

- Якщо вони нас хочуть кинути за ґрати а не вбити, - запропонувала Наомі, - то ми обговорюємо відриття шлюзу для якогось високопосадовція з земного уряду.

- То вона та, за кого себе видає? – вчений не вгавав.

- Схоже на те, - погодився капітан.

Алекс підняв руку.

- Як вибирати між бабцев з ООН і тим, що мус підстовлєти гузицю під шіск бойових суден, то ліпше зробити переву і напитиси чаю з файними андрутими, нє?

- Може бути так, що стане запізно змінювати гру, - відповіла жінка, - мені якось некомфортно від того що Земля рятує мене від Землі.

- Структури ніколи не є монолітними, - озвався ботанік, - з белтерами і марсіянами чи землянами є значно більше генетичних варіацій, аніж між ними. Еволюція передбачила певні відмінності між груповими структурами і альянси з не – членами. Те саме ви можете помітити у папороті.

- Папороті? – перепитала старпом.

- Папороті можуть бути дуже агресивними, - відповів вчений.

Їх перервав м’який дзвін: три ноти, кожна наступна вища за попередню. Немов перегук дзвіночків.

- Добре, досьорбуймо, - відреагував пілот, - це п’ятнадцяти хвилинне попередження.

Амос видав довгий смоктальний звук: - туба в його руках зів’яла. Пракс відклав ложку і підніс миску до рота не бажаючи і краплі лишати. Джим вчинив так само а потім почав збирати використаний посуд.

- Якщо хтось хоче відвідати гальюн, то саме час, - нагадав він, - поговоримо через…

- …вісім годин, - підказав Алекс.

- Вісім годин, - повторив капітан.

Пракс відчув що груди йому стисло. Черговий раунд нищівного прискорення. Години підтримки голками з крісла занепадаю чого метаболізму. Звучало пекельно. Він підвівся з-за столу, кивнув усім і повернувся до каюти. Коліну було значно краще. Ботанік сподівався, що так воно й буде коли він встане. Прозвучало десятихилинне попередження. Він ліг на крісло, намагаючись розміститися правильно, потім чекав. Чекав. Перекрутився і узяв термінал. Сім нових вхідних. Два з підтримкою, три з ненавистю, одне помилкове і фінансовий звіт з благодійного фонду. Не відкрив жодного.

Увімкнув камеру.

- Нікола, - сказав він, - я не знаю що вони тобі сказали. Я не знаю чи справді ти віриш у всі ці речі, які кажеш. Але я ніколи не торкався тебе з люттю навіть в кінці. І якщо ти насправді мене боїшся, то я не знаю чому. Мей я люблю найбільше в житті. Я помру радше аніж дозволю комусь зробити їй боляче. А тепер половина Сонячної системи вважає що боляче їй зробив саме я.

Він натис на паузу а потім почав знову:

- Ніколо. З усією повагою я не думаю що між нами можна щось зрадити.

Зупинився. Коли проводив рукою по волоссю, то почув п’ятихвилинне попередження. Боліла кожна окрема фолікула. В голову надійшла цікава думка: чи не тому Амос брив череп наголо. При перебуванні на кораблі виникає стільки усіляких дрібниць, які є абсолютно не очевидними, допоки ти не поживеш тут.

- Нікола..

Він витер всі записи і увійшов в обліковий запис доброчинного банку. Там був захищений формат запиту, який міг закриптувати і надіслати переказ як тільки швидкість світла доправить його до банківського комп’ютера. Швиденько його заповнив. Двохвилинне попередження прозвучало голосніше і чіткіше. За тридцять секунд що лишались, він відіслав її гроші назад. Більше нічого говорити не треба.

Повернув термінал на місце і знову ліг. Комп’ютер почав відлік від двадцяти і гора накотилась знову.

- Як коліно? – запитав Амос.

- Дуже добре, - відповів Менґ, - я навіть здивувався. Вважав, що буде більш ушкоджене.

- Просто не перенапружив цього разу, - відказав механік, - з моїм пальцем теж все в порядку.

По кораблю пролунав глибокий тон і палуба під ботаніком змістилася. Голден, який стояв справа від нього ворухнув гвинтівкою у лівій руці і натиснув щось на контрольній панелі.

- Алексе?

- Так, це було трошки невчасно, пробачте. Але.. чекай. Ага. Є герметичність. І вони стукають.

Голден повернув гвинтівку до іншої руки. Амос теж мав зброю на поготові. Наомі стояла поряд, в її руках був тільки термінал з заведеним на нього керуванням кораблем. Якщо щось піде не так, контроль за функціями корабля може стати значно кориснішим за зброю. На всіх була надіті чітко впізнані марсіянські обладунки, які дісталися їм разом з кораблем. Поєднані судна прискорювались на третині g. Земні есмінці продовжували насуватися.

- Що, капітане, - озвався Амос - зброя у руках передбачає пастку?

- З почесною вартою все в порядку, - відповів Голден.

Пракс підняв руку.

- Ти знову з пустими руками, - прокоментував Голден, - не ображайся.

- Ні, я просто… я вважав що почесна варта на тому самому боці що й люди яких вони охороняють?

- Ми дещо розсунули рамки цього визначення, - відповіла Наомі. В її голосі напруги була лиш одна дрібка.

- Вона просто маленька стара політикиня, - мовив Джим, - а на цьому пінасі більше двох людей не влізе. Ми переважаємо її кількісно. Якщо ситуація поверне не туди, Алекс приглядає з пілотського крісла. Алексе, ти ж приглядаєш, вірно?

- О так, - відповів Камаль.

- Так що на випадок сюрпризів, Наомі нас звільнить а Алекс вивезе.

- Але ж з земними кораблями нам це не допоможе, - не вгавав вчений.

Наомі поклала йому руку на плече і ніжно стисла:

- Праксе, я не впевнена що ти допомагаєш.

Зовнішній шлюз відкрився з віддаленим гулом. Червоний вогник змінився на зелений.

- Йой, - озвався пілот.

- Проблеми? – випалив Голден.

- Ні, це просто…

Внутрішній люк відкрився і на порозі, у підсилених обладунках з’явилася найбільша персона, яку тільки доктор Менґ бачив за все життя. Якби не прозора лицьова пластина, він міг би подумати що це двометровий двоногий робот. Крізь лицьову пластину Менґ бачив жіночі риси: великі, чорні очі і шкіру кольору кави з молоком. Її погляд оббігав їх з відчутною на дотик загрозою насилля. Позаду нього, Амос несвідомо зробив крок назад.

- Ви капітан, - сказала жінка. З динаміків костюму її голос звучав штучно і підсилено. Питанням це не було.

- Я, - відказав Голден, - маю зауважити, що на екрані ви виглядаєте трохи інакше.

Жарт не вдався і гігант ступив в приміщення.

- Плануєте в мене стріляти з цього? – запитала вона, вказуючи масивним броньованим пальцем на голденову гвинтівку.

- А допоможе?

- Можливо ні, - відповіла гігант, зробивши ще один маленький крок уперед. Її обладунки при рухах робили ниючі звуки. Капітан і механік зробили відповідні кроки назад.

- Тоді назвемо це віддачою честі, - відказав Джим.

- Честь отримано. Тепер можете їх прибрати?

- Звісно.

Через дві хвилини зброю було відкладено і огрядна жінка, їм’я якої лишалось невідомим, щось натисла підборіддям у шоломі і сказала:

- Добре, тут чисто.

Шлюз знову змінив червоний вогник на зелений і загудів, відкриваючи двері. Жінка, яка увійшла на цей раз була меншою за будь-кого з них. Сиве волосся стовбурчилось навсебіч, а помаранчеве сарі дивним чином розбухло від низької гравітації.

- Помічник секретаря Авасарала, - мовив Голден, - ласкаво просимо на борт. Якщо я можу чимось вам …

- Ви Наомі Наґата, - озвалася маленька, сухорлява жіночка.

Джим і Наомі перезирнулися, і старпом знизала плечима.

- Я.

- Як, блядь, ви тримаєте волосся в порядку? Я виглядаю так, неначе мій череп виїбав бабак.

- Ее…

- Задача побачити вас живими виконана наполовину. У нас немає часу розпускати соплі.

Наґата, ти зробиш мене красивою і жіночною. Голдене…

- Я інженер а не клятий перукар, - з ледь прихованою люттю відповіла Наомі.

- Мем, - повів Голден, - це мій корабель і моя команда. Половина з нас навіть не мають земного громадянства, так що ваших команд ми не сприймаємо.

- Нехай. Пані Наґато, якщо ми плануємо утримати цей корабель від перетворення на хмарку гарячого газу, то нам потрібно випустити заяву а я до цього не готова. Будь-ласка, чи не допоможете?

- Добре, - погодилась та.

- Дякую. І капітане? Вам, блядь, потрібно поголитися.

Розділ сорок перший: Авасарала.

Після «Ґуаньїнь», «Росінант» здавався суворим, похмурим і утилітарним. Плюшу на стінах не було, лиш піна вкрита тканиною аби пом’якшити кути і вугли, де солдати могли вдаритися при жорсткому маневрування корабля. На відміну він корично-медового аромату, повітря тут пахло пластиком і теплом військових рециклерів. Ні дорогих робочих столів, ні широких пасьянсових, ні особистого простору крім капітанського – розміром з кабінку вуличного туалету.

Більшість матеріалу вони відзняли у вантажному відсіку, роблячи так, аби ні амуніція ні зброя в кадр не потрапили. Хтось знайомий з марсіянськими військовими бортами міг здогадатись, де вони є. Для всі інших це був простір з вантажними контейнерами на задньому плані. Наомі Наґата допомогла змонтувати реліз – виявилось що вона непоганий візуальний редактор, а коли стало ясно що ніхто з чоловіків не може розібратися зі звуком – то звела і його також.

Команда зібралася в лазареті, де механік Амос Бертон вивів на екран відео з її ручного терміналу. Тепер він сидів на одній з койок зі схрещеними ногами привітно посміхаючись. Якби Авасарала не читала розвідувальний звіт по голденівцям, то ніколи б і не здогадалась, на що цей чоловік здатен.

Інші розташувались у нерівному півколі. Боббі вмостилась збоку від Алекса Камаля – марсіяни несвідомо групувалися разом. Праксідікі Менґ стояв біля задньої стіни. Крісьєн не могла сказати чи це через її присутність йому незручно, чи він завжди такий.

- Добре, - сказала вона, - останній шанс для відгуків.

- Шкода попкорну немає, - мовив механік і медичний сканер мигнув раз, демонструючи код передачі а потім білі великі літери ДЛЯ НЕГАЙНОГО ПОКАЗУ.

На екрані з’явилися Авасарала і Голден. Вона говорила, виставивши попереду руки, немов ілюструвала свою думку. Голден виглядав стримано, нахилився до неї. Голос Наомі Наґати був спокійним, сильним і професійним.

- Сьогодні події розвиваються дивовижно: помічник генерального секретаря виконавчої адміністрації, Садавір Еррінрайт зустрівся з представником АЗП Джеймсом Голденом і представником військових Марсу аби висловити занепокоєння щодо потенційно-шокуючого відкриття яке стосується спустошливої атаки на Ґанімед.

Зображення перемкнулось на Авасаралу. Вона нахилилась уперед аби приховати зморшкувату шкіру і щоб шия здавалася довшою. Довгі тренування зробили цей рух майже природнім, але вона майже бачила як сміятиметься Арджун. На біжучий рядок знизу було виведено її ім’я і посаду.

- Я очікую на подорож до Йовіанської системи з капітаном Голденом, - мовила Авасарала, - Об’єднані Нації Землі почуваються дуже впевнено щодо багатовекторного розслідування інциденту, що є найкращим способом відновити баланс і мир у системі.

Картинка перемкнулася на Голдена, Авасаралу і ботаніка які розмістилися на камбузі. Цього разу говорив вчений а вони з капітаном удавали що слухають. Начитка зазвучала знову.

- Щодо питання гучних звинувачень в бік Праксідікі Менґа, чиї пошуки дочки стали обличчям трагедії на Ґанімеді, точка зору земної делегації не мала жодних двозначностей.

Камера наїхала на Крісьєн, її вираз обличчя був сповнений скорботи. Її голова хиталася з ледь помітним запереченням.

- Роль Ніколи Мулко в цьому є трагічною і я особисто засуджую безвідповідальність цих нерозважливих медіа, які дозволили собі подати твердження людей з ментальними порушеннями як доконані і підтверджені факти. Її відмова від чоловіка і дочки поза межами обговорення а її боротьба з психологічними проблемами заслуговує на більш професійну та приватну увагу.

За кадром Наґата запитала:

- Тож ви звинувачуєте медіа.

- Однозначно, - сказала Авасарала, і в кадрі з’явилась маленька дівчинка с посмішкою в темних очах і з чорним хвостиком, - ми однозначно віримо в любов і відданість доктора Менґа до Мей.

- Ми цілком віримо у любов і відданість доктора Менґа до Мей і нам приємно докладати зусиль для її безпечного доправлення додому.

Запис скінчився.

- Ну, - запитала літня леді, - коментарі будуть?

- Взагалі-то я більше не працюю на АЗП, - мовив капітан.

- А я не маю права представляти військових Марсу, - додала Боббі, - я навіть не впевнена чи мені ще дозволено на вас працювати.

- За це дякую. Будуть ще важливі зауваження?

Запала секундна тиша.

- Працюйте на мене, - озвався Праксідікі Менґ.

Лиш в одному «Росінант» був безмірно шикарніший за «Гуанїнь» і лиш про це вона турбувалася найбільше. Вузький промінь належав їй. Затримка була ще гіршою, і з кожною годиною вона віддалялася від Землі, але той факт що її повідомлення полишають корабель без доповіді Нґуєну і Еррінрайту дозволяли їй дихати вільніше. Вона була не в змозі контролювати що відбувалося, коли вони досягали Землі але так було завжди. Такі вже правила гри.

Адмірал Саутер виглядав втомленим, та більше по зображенню на маленькому екрані сказати було важко:

- Ти розворушила осине гніздо, Крісьєн. Неймовірно скидається на те, що ти щойно стала живим щитом для купи людей які не працюють на нас. Я підозрюю що в цьому план і полягає.

Я зробив те що ти просила. Так, Нґуєн зустрічався з Жулем-П’єром Мао. Вперше – одразу після свідчень по Протоґену. Так, Еррінрайт знав про нього. Але це майже нічого не означає. Я зустрівся з Мао. Він змія, але якщо не мати справу з такими як він, лишиться небагато.

Брудна кампанія проти твого друга-вченого народилася в утробі виконавчого офісу, і через неї маю сказати, тут у нас у горі, у збройних силах добряче засіпалось. Починає здаватися що десь серед керівництва є розбіжності і вже не дуже зрозуміло, чиї накази ми маємо виконувати. Якщо так станеться, то наш друг Еррінрайт все одно тебе переграє. Він, або генеральний секретар прийде до мене з прямим наказом, і в мене має бути до біса серйозна причина вважати, що він незаконний. Вся ця ситуація добряче смердить, але причин для такого вчинку в мене поки що немає. Ти знаєш, що я маю на увазі.

Запис зупинився. Авасарала притисла пальці до вуст. Вона знала. Їй не подобалося, але вона знала. Підвелася з крісла. Суглоби боліли від гонів до «Росінанта», а від того що судно під нею регулярно сіпалося, коригуючи траєкторію на один-два градуси лишалося дещо нудотне відчуття. Так вже далеко вона зайшла.

Коридор який вів на камбуз був куцим, але мав поворот прямо на вході. Голоси звучали достатньо гучно, аби Авасарала стишила кроки. Низька марсіянська говірка належала пілоту, а по тембру голосних було неможливо не впізнати Боббі:

- ..каже капітанови де би він мов стояти і єк визирати. Я пару раз думов що Амос викине її через шлюз.

- Він міг спробувати, - відповіла Дрейпер.

- А ти на неї працюєш?

- Я більше, холєра, не знаю на кого я працюю. Схоже що я все ще отримую платню з Марсу, але всі мої видатки включені в бюджет її офісу. Я би так як воно є і продовжувала.

- Звучить дико.

- Я морпіх, - сказала Боббі і Авасарала принишкла. Тон був неправильним. Він був тихим, майже розслабленим. Майже мирним. Цікаво.

- Вона взагалі хоч комусь подобається? – запитав Камаль.

- Ні, - майже миттєво після запитання відповіла вона, - з біса ні. Але вона підтримує це. Ця хєрня, коли вона шарпає Голденом, ходить по кораблю і роздає накази направо і на ліво, типу все навколо належить їй? Вона завжди така. А генеральний секретар? Вона його бовкалом у вічі називає.

- Чо вона така чорнописка?

- Частина образу, - відповіла сержантка.

Пілот посміхнувся і почулося легке сьорбання, неначе він щось пив.

- Я політику тагі ніц не розумію, - сказав він і за мить запитав: - вона тобі подобаєси?

- Так.

- Най так буде, коли спитаюси чо?

- Ми турбуємось про одне й те саме, - відповіла Дрейпер роздумливо, і ця нотка в її голосі змусила Крісьєн почуватися незручно через підслуховування. Вона прочистила горло і увійшовши на камбуз запитала:

- Де Голден?

- Можливо спить, - відказав Алекс, - згідно заведеного на кораблі розкладу, зараз друга година ранку.

- Ага, - зрозуміла старенька. Згідно її розкладу зараз була середина дня. Все воно якось дивно виглядає. Все в її житті, здається, має затримку, очікує немов повідомлення що проходить крізь чорноту вакууму. Але вона, як мінімум, може приготуватися.

- Мені потрібно зустрітися з усіма на борту, як тільки вони прокинуться, - сказала вона, - Боббі, тобі потрібна парадна форма.

Боббі знадобилося декілька секунд аби зрозуміти.

- Ти покажеш їм монстра.

- А потім ми сядемо тут і будемо говорити, допоки не розберемося, в точності, що їм відомо. Їх знання змусило негідників надіслати поганих хлопців аби їх знищити, - сказала вона.

- Ага, саме воно. Ці кораблі скинули прискорення до крейсерського, але ще не відвернули.

- Не важливо. Всі знають що я на цьому борту. Ніхто по ньому не вистрілить.

Місцевим ранком – по авасаралиному був ранній вечір, команда знову зібралась. Аби не перти увесь підсилений костюм на камбуз, вона скопіювала відео і віддала його Наомі. Члени команди виглядали ясними і схоже добре відпочили, крім пілота який розмовляючи з Боббі засидівся до пізньої години і ботаніка, який виглядав немов постійно був стомленим.

- Я не маю цього нікому показувати, - почала Крісьєн, - дивлячись на Голдена, - але наразі на цьому судні ми маємо викласти усі наші карти на стіл. І я бажаю зробити це першою. Це атака на Ґанімеді. Істота яка її почала. Наомі?

Наомі запустила відтворення і Боббі відвернулася, втупившись у стіну. Сама Авасарала теж не дивилася, її увага була прикута до облич інших. Поки позаду неї демонструвалися кров і розправа, вона вивчала їх, дізнавалась нове про людей, з якими вона мала справу. Амос, інженер, дивився з розважливістю професійного кілера. Тут ніяких сюрпризів. Голден, Наомі і Алекс спочатку жахнулися, пілот і старпом навіть отримали щось типу шоку. У очах пілота стояли сльози. Голдена навпаки, вкурвило. Його плечі розправились а в очах і в кутиках рота застиг вираз чистісінької люті. Це вже було цікаво. Боббі відкрито рюмсала, повернувшись до стіни, обличчя було меланхолійним, немов на похороні. Похоронна служба. Праксідікі – всі інші кликали його Праксом, був єдиний хто виглядав майже щасливим. Коли наприкінці файлу чудовисько здетонувало, він ляснув у долоні і заскавчав від задоволення.

- Це воно, - мовив він. - Ти, Алексе, був правий. Бачив як воно почало відрощувати більше кінцівок?

Катастрофічна відмова системи обмежень. Це був запобіжник.

- Так, - сказала літня леді, - чуму б вам не повернутися трохи назад. Що було запобіжником?

- Інша форма протомолекули видобула вибуховий пристрій з свого тіла до того як він здетонував. Ви бачите ця… штука – протомолекулярний боєць абощо, - зламав свою програму і я думаю Мерріану про це було відомо. Він не знайшов способу зупинити це, тому що обмеження відмовили.

- Хто така Меріон і який стосунок вона має до цього всього? – запитала Авасарала.

- Вам би не завадило більше слів вжити, бабусю, - прокоментував Амос.

- Дозвольте почати спочатку, - мовив Голден і переповів атаку безбілетної потвори, пошкодження вантажного люку, Праксову ідею як виманити його з корабля і розкласти на атоми вихлопом двигунів.

Крісьєн передала дані енергетичних піків на Венері і Пракс ухопився за них, розповідаючи про вирахування секретної бази на Іо, де виготовляли цих монстрів. У старенької закрутилося в голові.

- І вони туди забрали вашу дитину? – перепитала вона.

- Вони усіх туди забрали, - відповів вчений.

- Чому вони це зробили?

- Тому що діти не мали імунної системи. Тобто їх було простіше переформатовати протомолекулою. В них був відсутній ряд психологічних систем, що боролися б з новими клітинними обмеженнями, тож бійці отримані з них, протягнули б значно довше.

- Йсусе, доку, - не витримав Амос, - вони хотіли Мей обернути на одну з цих довбаних штук?

- Можливо, - скривився Менґ, - я лиш щойно до цього дійшов.

- Але навіщо взагалі це робити? – поцікавився капітан, - в цьому ж немає сенсу?

- Аби продати їх військовим як зброю першого удару, - відповіла Авасарала. – Аби зібрати сили перед… ет!… блядським апокаліпсисом.

- З сего місцє, прошу пана, троха більше - попрохав пілот, піднявши руку, - тово вот-вот прийде апокаліпсис? Шо ми за него знаємо?

- Венера, - відказала старенька.

- Йой. Той апокаліпсис, - Алекс опустив руку, - вірно.

- Солдати, які можуть літати без кораблів, - сказала Наомі, - ви можете вистрелити ними з високим прискоренням на короткий час, а потім вимкнувши двигуни йти по балістичній траєкторії. Як таких помітити?

- Але це не спрацює, - втрутився вчений, - пам’ятаєте? Вони вислизнули з обмежень. А так як вони можуть обмінюватись інформацією, то їм буде все простіше загнати їм нову програму.

В кімнаті запанувала тиша. Пракс виглядав збентежено.

- Вони можуть обмінюватися інформацією? – перепитала Крісьєн.

- Звісно, - відповів Пракс, - погляньте на ваші енергетичні спалахи. Перший стався під час того, як річ воювала Боббі і інших морпіхів на Ґанімеді. Другий – коли інша звільнилась в лабораторії. Третій – коли ми вбили його двигунами. Щоразу коли одне з них атакують, Венера реагує. Вони поєднані мережею. Я б вважав що можна обмінюватись будь-якою критичною інформацією. Наприклад, як позбавлятися обмежень.

- Якщо їх використати проти людей, - сказав Голден, - то їх же не можливо спинити. Вони видеруть бомби-запобіжники і продовжать. Битва не скінчиться.

- Гм. Ні, - не погодився вчений, - це не проблема. Тут також каскад. Протомолекула раз отримала більше свободи і заразом отримала інструмент зняття обмежень, що дає їй нові інструменти аби знищувати нові обмеження і так далі. Первинна програма, чи що там було поглинула нову. Вона повернулася.

Боббі нахилилася уперед, її голова на декілька градусів була нахилена на правий бік. Тихим, але з такою погрозою в голосі, яка була гучніша крику вона мовила:

- Отже якщо вони викинуть цю штуку на Марсі то воно ненадовго стане таким бійцем як перший. А потім повикидають бомби, як зробив ваш. А потім Марс перетвориться на Ерос?

- Ну… гірше аніж Ерос, - визнав Менґ, - будь-яке пристойне місто Марсу має на порядок більшу кількість жителів за Ерос.

В кімнаті знову запала тиша. На моніторі, камера Боббі дивилася в зоряне небо, поки бойові кораблі вбивали один одного на орбіті.

- Мені треба відіслати ряд повідомлень, - озвалася Крісьєн.

- Ця напівлюдська штука яку ви зробили? Вона не ваша служка. Ви його не можете контролювати, - казала вона, - Жуль-П’єр Мао продав вам кота в мішку. Я розумію навіщо ви мене відсунули від цього, зробившись йобаним придурком, але зараз про це не будемо. Наразі це не важливо. Просто не натискайте на йобаний гачок. Ви зрозуміли що я сказала? Не натискайте. Ви особисто відповідатимете за найсмертельніший пройоб в історії людства, а я на борту корабля з Джеймсом, їбать його в сраку Голденом, так що козир ще на руках.

Запис склав майже півгодини. Додали відео з камери спостереження «Росінанта» з безбілетником. П’ятнадцятихвилинну лекцію Пракса відкинули після того, як досягши місця про перетворення його дочки на протомолекулярного бійця він почав неконтрольовано рюмсати. Вона приклала максимум зусиль аби переповісти, проте не могла бути впевненою що пригадала усі деталі. Вона вагалась, чи кидати це Жону-Мішелю, проте відкинула намір. Краще тримати все в родині.

Вона надіслала повідомлення. А скільки вона знає Еррінрайта, він не відповдає миттєво. Буде година чи дві для оцінки, зважування її слів а потім, коли її довгенько помаринує, він відповість.

Вона сподівається він буди у здоровому глузді, роблячи це. Має бути.

Її треба поспати. В закутках свідомості почала ворушитися втома, гальмуючи її, але коли вона вляглася, покій був так само далекий як і домівка. Як Арджун. Тре’ записати повідомлення для нього, але це лиш принесе почуття ще моцнішої ізоляції. Годину покрутившись, вона вилізла з койки і вирішила пройтися коридорами. Тіло було впевнене що зараз північ чи ще пізніше, але активність на борту – музика з машинного, голосна розмова Голдена з Алексом щодо обслуговування електронних систем та навіть Праксідікі, який вмостився на камбузі, нянькаючись з коробкою ошурків для гідропоніки – мали сюрреалістичне відчуття пізньої ночі.

Вона вирішила надіслати ще одне повідомлення Саутеру. До нього затримка буде значно меншою та й чекала вона на відповідь значно сильніше аніж на будь що. Коли надійшла відповідь, вона не мала нічого спільного з повідомленням.

- Капітан, - озвався Камаль через гучний зв’язок, - тобі тра піднєтиси і рубку і подивитиси на тово.

Щось у його голосі казало Авасаралі що мова йтиметься не про обслуговування систем. Вона відшукала ліфт у рубку і вирішила що краще пхатиметься сходами, аніж чекатиме своєї черги, бо стала не єдиною, кого зацікавив виклик. Боббі сиділа на запасному сидінні, впершись очима в тий само екран що й Голден. Миготливі тактичні дані змінилися і тузень яскравих червоних точок змінився. Вона не розуміла більшості того, на що дивилася, але суть була звичною. Есмінці заворушилися.

- Добре, - запитав капітан, що ми бачимо?

- Усі земні бойові одиниці увімкнули серйозне прискорення. Шість g.

- І вони йдуть на Іо?

- Збіса ні.

Це й була відповідь Еррінрайта. Жодних повідомлень. Жодних перемовин. Жодних підтверджень того, що він почув її прохання втримати себе. Бойові кораблі. Відчай продовжувався лиш секунду. Його заступила лють.

- Боббі.

- Га.

- Пам’ятаєш свої слова, якими ти запевняла що я не розумію небезпеку в якій опинилася?

- А ви казали що я не в курсі як грати в цю гру?

- Так, саме їх.

- Пам’ятаю. І що?

- Якщо ти хочеш сказати «Я ж вам говорила», то схоже що саме час.

Розділ сорок другий: Голден.

Голден провів місяць в Даймонд Хедівській лабораторії електронного озброєння на Охау. Це було його перше місце служби після офіцерської школи, після якого він зрозумів що не отримає задоволення, якщо стане флотським розвідником: йому не справді не подобається поі, і йому справді подобаються полінезійські жінки. Він був занадто заклопотаний аби активно зайнятися хоч однією, але він щиро кайфував провівши декілька вільних часинок на пляжі, спостерігаючи за ними. З тих пір в нього з’явився пунктик щодо повненьких дівчат з довгим чорним волоссям.

Марсіянська морпіхиня була схожою на тих симпатичних дівчаток з пляжу, яку за допомогою софта збільшили на сто п’ятдесят процентів від нормального розміру. Пропорції, чорне волосся, темні очі, - все було те саме. Лиш гігантським. Від цього йому в голові щось коротнуло і ящірка що малася на самому денці мозку стрибала від «злягайся з нею!» до «тікай від неї»! Вони познайомилися, а це погіршило ситуацію. Схоже, глянувши на нього, жінка вирішила що він вартий лише стомленої напівпосмішки у момент їх зустрічі.

- Ти хочеш щоби я повторила? – самовдоволена напівпосмішка дражнила його. Вони сиділи удвох на камбузі, де сержант описувала марсіянські напрацювання по задіянню легких есмінців типу «Манро».

Ні! – хотілося йому кричати. Я чую тебе. Я не навіжений. В мене є кохана дівчина якій я повністю відданий, тож припини ставитися до мене як до надокучливого підлітка, який намагається заглянути тобі під спідницю!

Але коли він знову підвів до неї очі то ящірка знову почала стрибати між привабливістю і страхом, а його мовні центри почали жити своїм життям.

- Ні, - відповів капітан, вирячившись на впорядкований перелік, який вона йому надіслала на термінал, - я вважаю що ця інформація дуже …важлива.

Він помітив що посмішка на його обличчі робиться ширшою і серйозніше зосередився на переліку.

- Нехай, - сказала Боббі, - я піду покемарю трохи. Звісно, з вашого дозволу капітане.

- Дозволяю, - погодився Голден, - звісно. Йдіть. Покемарте.

Вона піднялася на ноги не торкнувшись підлокітників сидіння. Вона виросла в марсіянській гравітації. Вона мала кіл сто при нормальному тяжінні, льогко. Вона хизувалася. Він робив вигляд що ігнорує, і вона покинула камбуз.

- Та ще штучка, еге ж? – мовила Авасарала, увійшовши на камбуз і вмостившись на місце, яке щойно звільнилося. Джим глянув на неї і побачив інший тип посмішки. Старенька леді дивилася прямо на невгамовну ящірку в його голові. Але вона не була ґіґантською полінезійкою, тож він міг вилити на неї своє роздратування: - Вона персик, звісно, але ми так само йдемо на смерть.

- Що?

- Коли тії есмінці уловлять нас, чого їм дуже хочеться, ми помремо. Єдина причина по якій вони не засипають нас торпедами, це наявність у нас ГТЗ, які дадуть ладу будь-чому, випущеному з такої відстані.

Авасарала відкинулась у кріслі назад, важко позіхнула і крива посмішка змінилась на втомлену, проте ніжну.

- Я не сподіваюсь що маю хоч один шанс аби ви знайшли горня чаю для старої жінки, чи не так?

Голден похитав головою:

- Мені шкода, але ніхто з команди не п’є чаю. Зате кави є бочка, якщо бажаєте я принесу горня.

- Я занадто втомлена для цього. Багато вершків, багато цукру.

- Як щодо, - Джим простягнув їй чашку, - багато цукру, багато речовини що зветься «забілювач»?

- Звучить як сциклини. Беру.

Джим сів і посунув столом до жінки чашку з посолодженою, підфарбованою кавою. Вона узяла її і протягом декількох довгих ковтків кривилася.

- Поясніть будь-ласка, - відірвалася вона від горня, - все що ви тільки що сказали.

- Тії крейсери прямують аби знищити нас, - повторив капітан, - сержантка сказала що ви відмовилися повірити в те, що кораблі ООН можуть стріляти по вам, але я з нею погоджуюсь. Це наївно.

- Нехай, але що таке «мережа ГТЗ»?

Голден спробував не скривитися. Він очікував від жінки різних речей, але ігнорування в цей набір не входило.

- Гармати точкового захисту. Якщо ці крейсери вистрелять торпеду в нас з цієї відстані, комп’ютер наведення ГТЗ не матиме жодних проблем з їх збиванням. Тож вони чекають щоби підібратися ближче і переважити нас. Дня три до початку у нас ще є.

- Зрозуміла. І який у вас план?

Капітан реготнув сміхом в якому не було жодної молекули гумору:

- План? Мій план - це смерть у кулі надкритичної плазми. В прямому сенсі штурмовий корвет типу нашого не має жодного позитивного шансу в бою проти шістьох легких крейсерів. Ми в різних вагових категоріях навіть з одним, і проти одного може спрацювати щасливий постріл. Проти шістьох? Шансів немає. Ми помремо.

- Я читала вашу справу, - сказала старенька, - ви протистояли корвету ООН під час інциденту з Еросом.

- Ага, одному корвету. Ми співпадали. Я змусив його відступити лиш пригрозивши неозброєному науковому судну, яке він супроводжував. Це навіть віддалено не те саме.

- Тож що робитиме славнозвісний Джеймс Голден під час своєї останньої вахти?

Вони замовкли.

- Він заволає, - відповів капітан. – Ми знаємо що відбувається. Тепер маємо всі деталі пазла. МаоКвік, протомолекулярний монстр, місце куди вони забрали дітей… все. Ми зберемо всі дані у файл і передамо на увесь всесвіт. Вони можуть вбити нас, якщо захочуть, проте це буде лиш безглуздий акт помсти. Їм це вже не допоможе.

- Ні, - сказала Авасарала.

- Га? Ні? – Ви, можливо, забули на чиєму ви кораблі.

- Пробачте, але чи я не давала зрозуміти що мені до сраки, що це ваш корабель? Якщо так, то насправді я ще дуже стримувалась, - відреагувала жінка, нищівно глянувши на нього, - ви не підставите цілу сонячну систему через те, що вмієте співати лиш однієї. Нам треба ухопити більшу рибу.

Голден подумки порахував до десяти і запитав:

- В чому полягає ваша ідея?

- Відправити оце двом адміралам ООН, - вона щось натиснула на власному терміналі. Його термінал дзенькнув прийнятим файлом, - Саутеру і Ленікі. Більше Саутеру. Ленікі мені не подобається, та й він не в темі того що відбувається. Але і він згодиться на крайні випадок.

- Ви хочете аби моєю останньою дією, перед тим як мене вб’ють оонівські адмірали, було надсилання всієї життєво важливої інформації оонівському адміралу.

Авасарала відхилилася на спинку крісла і постукувала кінчиками пальців по скроні. Джим чекав.

- Я втомилася, - сказала вона після декількох секунд, - і я сумую за чоловіком. В мене руки сверблять від того, що я не можу зараз його обійняти. Знаєш на що це схоже?

- Абсолютно точно знаю на що це схоже.

- Отже я хочу щоби ти зрозумів, що я сиджу отут і прямо зараз намагаюся примиритися з ідеєю, що я його більше ніколи не побачу. І мої онуків. І мою дочку. Мої лікарі кажуть що мені добрих років тридцять лишилось. Часу аби дивитися як ростуть мої внуки, мо’ навіть пра-правнук чи два. Але натомість я буду забита імпотентним, сопливим сучим сином типу адмірала Нґуєна.

Голден відчував величезну вагу цих шести крейсерів, що наближалися з думкою про вбивство у своїх серцях. Це було на кшталт пістолету позад тебе під ребрами. Йому хотілося трусонути літню жінку і сказати аби вона поспішила.

Вона йому посміхнулась.

- Моєю останньою дією не буде підстава усієї сонячної системи і всього що я знаю.

Джим довгенько намагався ігнорувати розчарування. Він підвівся і відкрив холодильник:

- О, тут ще пудинг лишився. Хочете ?

- Я читала твій психологічний профіль. Я знаю все про твоє «всі мають знати все» собаче лайно. Наскільки остання війна є твоєю помилкою через твою кляту безкінечну піратську передачу? Га?

- Ні на скільки, - відказав капітан, - відчайдушні психопати вчиняють відчайдушно-психопатичні дії, коли їх викривають. Я відмовляюсь гарантувати їм імунітет від викриття, через побоювання їх реакції. А коли ви це робите, то відчайдушні психи беруть на себе відповідальність.

Жінка засміялась неочікувано приємним сміхом.

- Кожен хто розуміє що відбувається, як мінімум відчайдух і скоріше за все психопат до кінчиків вух. Як мінімум дісоціятивні. Дозволь мені ще ось так пояснити, - запропонувала вона, - ти розповідаєш усім і точно маєш реакцію. І можливо за тижні, місяці чи роки відтепер, вони розберуться. Але скажи ти це потрібним людям, і ми можемо розібратися з цим прямо зараз.

Амос і Пракс разом увійшли на камбуз. Механік тримав у руці свій величезний термос і прямував до кавника. Пракс пішов за ним і узяв чашку. Авасарала звузила очі і сказала: - можливо навіть урятувати тую маленьку дівчинку.

- Мей? - миттєво перепитав вчений, поставивши назад чашку і повернувшись.

А це було низько, - подумав Голден. Навіть для політика.

- Так, Мей, - відповіла Авасарала, - хіба це все не для того, Джиме? Не просто якийсь індивідуальний хрестовий похід а спроба врятувати маленьку дівчинку від дуже поганих людей?

- Поясніть як, - почав було капітан, але Авасарала продовжувала говорити разом з ним: - ООН це не монолітна структура. Це навіть не одна корпорація. Це тисячі маленьких, незначних фракцій які воюють між собою. Сторони до їхніх послуг, але ненадовго. Завжди ненадовго. Я знаю людей, які можуть рушити проти Нґуєна і його групи. Вони можуть обрізати йому постачання, відібрати судна, навіть відкликати і піддати трибуналу – дай лиш їм досить часу. Але вони не в змозі цього зробити, поки ми знаходимось у гарячі фазі війни з Марсом. І якщо накинути на вентилятор усе що ти знаєш, Марсу не стане часу аби чекати і розбиратися з підтекстом; у них не буде іншого вибору, окрім превентивного удару по Нґуєновому флоту, Іо, залишкам Ґанімеду. По всьому.

- Іо? - перепитав ботанік, - але Мей..

- Тож ви бажаєте аби я віддав усю інформацію вашій маленькій купці змовників на Землі, не зважаючи на те, що головною причиною усіх проблем є маленька купка політичних змовників на Землі.

- Так, - погодилася жінка, - і я єдина їх надія. Ви маєте мені довіряти.

- Я не маю. Навіть трохи. Я вважаю що ви є частиною проблеми. Я вважаю що ви розглядаєте все це як політичні маневри і гру м’язами. Я вважаю що ви бажаєте перемогти. Отже ні, вам я не довіряю взагалі.

- Той во... агов, кепе, - озвався Амос, потроху скручуючи кришку термоса, - чи ти чого бувало, не забув?

- Що, Амосе? Про що я забув?

- Чи ж ми не голосуємо за таке лайно відтепер?

- Ну, не комизся, - мовила Наомі. Вона потягнулася на протиперевантажувальному кріслі біля головної панелі керування у ходовій рубці. Джим сидів через кімнату на посту зв’язку. Він щойно надіслав Авасаралині дані двом оонівським адміралам. Йому свербіли пальці від бажання передати це на всю сонячну систему. Але вони обговорили питання між командою і вона виграла голосування. З початку, коли тільки він її висунув, ідея голосування виглядала привабливою. Після того як він програв перше голосування – вже не дуже. Вони, можливо, за пару днів будуть мертвими, тож це скоріш за все не повториться.

- Якщо нас буде забито а кишенькові адмірали Авасарали нічого з цією інформацією не зроблять, то все це було задарма.

- Ти вважаєш що вони її покладуть під сукно? – запитала Наомі

- Я не знаю, і в цьому основна проблема. Я не знаю що вони зроблять. Ми зустріли цю ООНівську політикиню два дні тому і вона вже рулює кораблем.

- Тож відправмо її ще комусь, - запропонувала Наґата, - комусь, кому можна довіряти але хто може озватися, якщо виявиться що оонівці працюють на іншу команду.

- Непогана думка.

- Мо’ Фред?

- Ні – засміявся Джим, - Джим розглядатиме це як політичний капітал. Для політичного торгу. Це має бути хтось, хто не втратить або не набуде чогось отримавши її.

Наомі підвелася, потім зробила пару кроків аби розім’яти ноги, - а ми типу маємо загинути. Прийняття рішень це не полегшує.

Ні для кого.

- Наомі, збери всю команду, морпіхиню і Авасаралу теж запроси. На камбузі, думаю. Маю дещо їм сказати наостанок. Зустрінемося там за десять хвилин.

Вона легенько поцілувала його в ніс, - добре, будемо там.

Коли жінка зникла з очей, Голден відкрив скриньку чергового офіцера. Там був набір дуже застарліх кодових книг, посібник по марсіянському флотському праву і особиста зброя з двома магазинами куль з балістичним гелем. Він узяв пістолет, вставив набої і припасував пояс з кобурою до своїх стегон.

Потім став до посту зв’зяку і приготував дані Авасарали для передачі по променю що дійде до Церери, потім через Марс, Луна, до Землі використовуючи публічні роутери. Навряд чи ця інфа підніме тривожні прапорці при передачі. Він натис кнопку запису і сказав:

- Привіт Мамо. Глянь на це. Покажи родині. Я не знаю як ви зрозумієте що настав влучний час для використання, але коли він настане зробіть те, що вважатимете за потрібне. Люди, я вам довіряю і люблю вас.

Перед тим як він міг би щось додати або переробити увесь запис, то натиснув кнопку «відправити» і вимкнув панель.

Викликав трапліфт, бо прокататись ним займе більше часу за підйом по трапу власноруч а йому ще треба час аби продумати що саме казати наступні десять хвилин. Досягши кубрика він так нічого до купи і не зібрав, але розпрямив плечі і увійшов на камбуз.

Амос, Алекс і Наомі сиділи на одному боці столу, обличчям до нього. Пракс звично умостився на столі. Боббі з Авасаралою сіли з іншого боку столі але також могли його бачити. Через таке розташування марсіянка опинилась менше ніж в двох метрах пустого простору від нього. Залежно від того, куди розмова може завернути, це може стати проблемою.

Він поклав руку на рукоятку пістолета так, аби всі бачили і сказав:

- Десь за два дні судна флоту ООН підійдуть достатньо близько, аби залпом торпед приголомшити нашу систему захисту і знищити наш корабель.

Алекс кивнув але ніхто не промовив ні слова.

- Але в нас є при стикований гінчий пінас Мао, яким прибула до нас Авасарала. Він розрахований на двох. Ми так і вдіїмо, потім розвернемося і чкурнемо прямо на ООНівців, аби дати пінасу час. Хто зна, мо’ ми когось із собою прихопимо. Забезпечимо себе парочкою прислужників у наступному житті.

- Ахуєнчик, - відреагував Амос.

- Я можу це підтримати, - сказала Авасарала, - а хто ці грані щасливчики? І як ми змусимо військових не знищити їх після того, як знищать нас.

- Пракс і Наомі, - миттєво мовив Голден, аби більш ніхто не зміг вставити слово, - на пінас перейдуть Пракс і Наомі.

- Пристаю, - кивнув Амос.

- Чому? – Наґата і Авасарала запитали одночасно.

- Пракс через те що він є обличчям всього цього. Він той, хто все розклав по полицям. І коли хтось урятує його дочку нарешті, було б непогано щоб і її татусь був там, - пояснив капітан, і постукуючи пальцями по рукояті пістолета додав, - а Наомі бо, я блядь, так сказав. Питання?

- Жодних, - відказав пілот, - мені підходить.

Джим уважно дивився на сержанта. Якщо хтось і спробує забрати у нього зброю, то лиш вона. А вона працює на Авасаралу. Якщо старенька леді забажає опинитися на борту «Рейзербека», то Дрейпер буде єдиною, хто допоможе їй. Але на його подив вона не ворухнулась, лиш підняла руку.

- Сержантко? – передав їй слово капітан.

- Два з цих шістьох марсіянських суден, що сидять на хвості оонівців є новими швидкохідними крейсерами типу «Раптор». Вони теоретично можуть наздогнати пінас, якщо забажають.

- Можуть? – уточнив Голден, - мені здавалося що вони тут лиш для того аби приглядати за земним кораблями і більш ні для чого.

- Ну, можливо ні… - вона зависла на середині з замисленим поглядом.

- Тож план такий, - вів дали Голден, - Праксе, Наомі, беріть все що вважаєте за потрібне і переходьте на «Рейзербек». Буду вдячним, якщо всі інші поки почекають тут.

- Зажди хвилинку, - злим голосом озвалась Наґата.

До того як капітан встиг відповісти, Боббі заговорила знову:

- А ви знаєте? Мені щойно спало на думку…

Розділ сорок третій. Боббі.

Вони усі щось пропустили. Схоже було як якась думка шкребеться їй у потилиці, вимагаючи впустити. Боббі впустила. Звісно, ций ховряк Нґуєн демонструє всі ознаки того, що бажає знищити «Росінанта» в незалежності чи є на борту високопосадовець ООН. Авасарала ризикнула, мов її присутність на борту змусить відступити кораблі Землі. Схоже, що вона програє. Шість есмінців земного флоту все ще йшли до них.

Але була ще шістка суден, що висіли у них на хвості.

Включаючи, як вона сама щойно вказала Голдену, два швидкохідні крейсери типу «Раптор». Вищий клас марсіянських військових технологій, вони більше аніж просто співпадали з оонівськими. Поряд з двома крейсерами були четверо марсіянських есмінців. Вони співпадали або не співпадали з земними, проте маючи на флангах крейсери отримали чудовий тоннаж і перевагу у вогневій силі. І вони йшли за земним з’єднанням аби приглядати чи не планують земляни щось зробити для роздмухування війни.

Типу вбивства одного з політиків ООН, який не зривався з повідка аби розпочати війну з Марсом.

- А ви знаєте? - мовила вона перед тим як зрозуміла що хоч щось хоче сказати, - мені щойно спало на думку…

Камбуз затих.

Боббі раптом спали на думку неприємні спогади як вона промовляє у конференц-залі ООН, одночасно руйнуючи свою військову кар’єру. Капітан Голден, занадто самозакоханий красунчик вирячився на неї, з неособливо приємним виразом на обличчі. Він був схожий на дуже злу людину, яка втратила хід думок на півслові. І Крісьєн на неї дивилася теж. Та вивчивши трохи емоції старенької, було схоже що вона не злилась. Їй було цікаво.

- Ну, - Дрейпер прочистила горло, - он шістка марсіянських бортів переслідує кораблі ООН. І марсіянські вище класом. Обидва флоти підняті по тривозі.

Ніхто не говорив і не рухався. Цікавість політикині перетворилося на насупленість, - отже, - вела далі сержант, - вони можуть захотіти нам допомогти.

Авасарала насупилась ще більше, - якого дідька Марс захищатиме мене від вбивства моїм власним флотом?

- Але ж від запиту гірше не стане?

- Ні, - озвався Голден, - не стане. Чи хтось ще вважає що стане гірше?

- А хто викликатиме? – запитала Авасарала, - ти? Зрадниця?

Слова були мов удар в живіт. Але Дрейпер зрозуміла навіщо вони були сказані. Вона готувала Боббі до найнеприємнішої відповіді марсіян. Перевіряла реакцію.

- Так, я зроблю перший крок, - відказала морпіх, - але ви єдина хто має їх переконати.

Крісьєн дивилася на неї довгу хвилину, потім сказала: - добре.

- Повторіть, «Росінант», - сказав марсіянський командувач. Зв’язок був настільки якісним, неначе вони стояли з чоловіком в одній кімнаті. Його не якість звуку турбувала. Авасарала говорила повільно, ще раз повторюючи те саме.

- Це асистент помічника генерального секретаря Об’єднаних націй Землі Крісьєн Авасарала, - повторила вона, - у той час коли я на шляху до миротворчої місії в систему Юпітера, мене збирається атакувати злочинний елемент флоту ООН. Врятуйте мене, на хуй. Я віддячу вам умовивши мій уряд не обертати на скло поверхню вашої планети.

- Я маю відправити це по ланцюгу, - відповів командуючий. Відео зв’язок вони не використовували, але посмішка була чутна у його голосі.

- Викликайте того кого маєте викликати, - відповіла Крісьєн, - лиш прийміть рішення до того, як ці вишкребки почнуть насипати мені ракет. Домовились?

- Мем, я зроблю все що в моїх силах.

Худорлява , - її звали Наомі розірвала зв’язок і перевели погляд на Боббі, - ще раз: чому вони мають нам допомагати?

- Марс не хоче війни, - відповіла Боббі, сподіваючись що її голос звучить достатньо вагомо, - якщо вони второпають що на кораблі який от-от зіб’ють оонівські яструби війни, присутній голос розуму, то цього вже достатньо для втручання.

- Звучить якось непереконливо, - відповіла Наомі.

- До того ж, - підтримала підлеглу Авасарала, - я щойно дозволила їм стріляти по кораблям ООН без політичних наслідків.

- Якщо навіть вони допоможуть, - озвався капітан, - вони ніяк не зможуть зупинити землян від декількох пострілів по нам. Потрібен план дій.

- Ми тільки-но цю маячню всю до купи зібрали, - в серцях мовив механік.

- Я все ще наполягаю на тому, щоби Пракс і Наомі перейшли на «Рейзербек».

- Мені починає здаватися що це погана ідея, - мовила Авасарала, сьорбнула каву і скривившись. Старенька таки нудьгує за своїми п’ятьма чашками чаю в день.

- Поясніть, - запропонував Голден.

- Ну якщо марсіянці вирішать що вони на нашому боці, це змінить усю картину для ООНівців. Вони нас сімох не поб’ють – наскільки я правильно рахую.

- Далі, - підтримав її Джим.

- Таким чином їм важливо аби їх не запам’ятали як злочинний елемент. Якщо Нґуєнівські змовники програють, усі з його команди як мінімум постануть перед трибуналом. Найкращий варіант упевнитись що цього не станеться – зробити так аби я не вижила в цьому бою. Не важливо, при цьому, хто переможе.

- Що означає що всі стрілятимуть по «Росі» а не по пінасу.

- Звісно ні, - засміялась Крісьєн, - тому що звісно я маю бути на пінасі. Чи ви вважаєте що вони повірять що на кораблику, який ви так самовіддано намагаєтесь захистити мене немає? І закладаюся, - на «Рейзербеку» немає тих штук, про які ви розповідали – ГТЗ.

До Дрейперівого подиву, Голден кивав на слова Авасарали. Вона, певне, тримала його за розумаку, який закоханий в свої ідеї.

- Ага, - погодився капітан, - ви абсолютно праві, - вони запустять все що мають в «Рейзербек», коли той спробує втікти, а він не має захисту.

- Що означає що ми усі або існуватимемо на цьому кораблі або помремо на ньому, - докинула старпом, - як і завжди.

- Ще раз, - відповів їй капітан, нам потрібен план дій.

- Це дуже невелика команда, - озвалася Боббі, бо балачка зайшла в її царину знань, - хто чим займається?

- Оперативний офіцер – Голден вказав на Наомі, - вона також відповідає за електронне озброєння і протидію. До того ж вона геній, тому що ніколи не бралася за це до того, як ступила на борт цього судна.

- Механік… – капітан почав було, вказуючи на Бертона.

- Маслопуп, - обірвав капітана здоровань, - я роблю що можу, аби утримати ций корабель у купі, коли в ньому понароблювано дірок.

- Я зазвичай на бойовому посту, - розповів про себе капітан.

- А стрілець хто? – уточнила Боббі?

- А я, - пілот вказав на себе.

- Ти і літаєш і про цілі турбуєшся? Я вражена.

Алексову темна шкіра стала ще темнішою. Його говірка долини Маринера з нерозбірливої стала обворожливою. А рум’янець – приємним:

- Нє. Капітан грезети іно з боєвого посту. Але я маю контролювати вогневі канони.

- Ну то от вам маєте, - Дрейпер повернулася до Голдена, - віддайте мені стрілковку.

- Не ображайтеся, сержанте… почав капітан.

- Ґанні, - перебила його сержант.

- Ґанні, - погодився кивком Джим, - але чи стане у вас кваліфікації для керування вогнем на військовому судні?

Боббі вирішила не ображатися і замість того посміхнулася:

- Я бачила у шлюзі ваші обладунки і зброю. Ви знайшли МШН у вантажному відсіку, еге?

- МШН? – не зрозуміла Авасарала.

- Мобільний штурмовий набір. Штурмове приладдя морпіхів. Не таке добряче як мої підсилені розвідницькі, але все що потрібно для шістки піхтури.

- Так, там ми їх і знайшли, - відповів капітан.

- Це тому що «Росінант» - багатоцільовий швидкохідний корабель. Торпедоносець – це лиш один з варіантів. Висадка підрозділу проникнення – інший. А сержант-комендор це звання з дуже вузьким значенням.

- Атож, - втрутився пілот, - спеціаліст по обладнанню.

- Від мене вимагається ефективне використання усіх систем озброєнь, які можуть використовуватись моїм взводом або ротою під час типового розгортання. Включаючи озброєння на штурмових бортах типу цього.

- Я зрозумів, - почав було Голден, але Боббі перервала його кивком: - Я ваш комендор.

Як більшість речей у житті Дрейпер, крісло комендора було призначене для когось дрібнішого аніж вона. П’ятиточковий ремінь безпеки врізався в її стегна і плечі. Навіть якщо відсунутися якнайдалі, пульт керування вогнем були трохи заблизько для комфортного розташування рук на підлокітниках проти перевантажувального крісла. Все вищеперераховане може стати серйозною проблемою, якщо їй доведеться працювати звідси під час справді високих перевантажень. Які, звісно, будуть, варто початися справжньому бою.

Вона поклала лікті так близько як тільки можливо, аби їй перевантаженням не повикручувало руки в суглобах і погралася з пасками. Цього має стати.

З свого місця, що було з боку і вище, озвався Алекс:

- Сего разу всьо скінчитси так живо, жи ти навіть не будеш мов чьису змучитиси.

- Це підбадьорює.

По системі гучномовців зазвучав голос капітана:

- Ми знаходимось у радіусі максимально ефективного вогню. Вони почнуть або прямо зараз, або через двадцять годин. Тож лишайтесь пристебнутими. Пости покидати лише при загрозі життю або по моєму прямому наказу. Сподіваюсь усі припасували свої катетери правильно.

- Мій щось дуже тугий, - буркнув механік.

Позад неї заговорив Алекс і за мить його слова прозвучали з динаміків:

- Друже, це катетер типу презервативу. Він має бути ззовні.

Боббі не могла втриматися від реготу і тримала руку піднятою позаду до ти пір, поки пілот не ляснув по ній.

Джим сказав:

- Тут в командному на пульті все зелене. Всім перевірити пости і доповісти статус гоу\но гоу .

- На пульті пілота все зелене, - доповів Алекс.

- Електронне озброєння все зелене, - доповіла Наомі.

- Машинне дає добро. Статус гоу, - озвався Амос.

- Озброєння зелене і розігріте, - останньою доповіла Боббі. Не зважаючи на те, що вона пристебнута до крісла вдвічі меншого за потрібне, що знаходиться на вкраденому марсіянському кораблі під керівництвом найбільш розшукуваної обома внутрішніми планетами людини, їй до біса приємно було бути тут. Боббі утрималась від захопленого вигуку і натомість відправила Голдену екран загроз. Він вже відмітив на ньому шістку земних крейсерів. Боббі відмітила головне судно і дозволила «Росінанту» розрахувати можливі варіанти. Бортовий комп’ютер визначив можливість влучання у 1%. Вона переходила від цілі до цілі, насолоджуючись часом і відгуком пульту керування. Комендор натисла кнопку виклику інформації по цілі і огледіла специфікації земних крейсерів.

Втомившись від технічної інформації, вона відкрила тактичний вид. Одна зелена точка яку пере слідували шість трохи більших, червоних точок, яких в свою чергу переслідували шість синіх точок. Щось було не вірно. Земні кораблі мали бути синіми а марсіянські червоними. Вона наказала комп’ютеру змінити кольорову схему. «Росінант» було переорієнтовано носом до ворога. На мапі це стало схоже на те неначе вони летять прямо одне на одного. Насправді, їх борт був посередині гальмівного прискоренні, уповільнюючись аби Оонівські судна ухопили його раніше. Всі чотирнадцять суден на цій схемі рухалися в бік Сонця. Просто «Росі» робив це сракою уперед.

Боббі зиркнула на годинник і помітила що її забавки з управлінням зайняли не більше п’ятнадцяти хвилин.

- Ненавиджу очікувати у польоті.

- Як і я, сестро, - відповів Алекс.

Вона постукала по пульті і запитала:

- В тебе на цій штуці ігри є?

- Граємо у вгадайку, - відказав пілот, - я загадав слово на літеру К.

- Крейсер, - відповіла Дрейпер, - шість торпедних апаратів, вісім ГТЗ і вмонтований в кіль швидкострільний рейкотрон.

- Нівроку, вгадала! Твій хід.

- Я піздєц як ненавиджу очікування у польоті.

Коли бій почався, то все почалося одночасно. Боббі очікувала на якісь ранні постріли. Декілька торпед з далекої відстані виключно аби перевірити чи команда «Росінанта» повністю керує усім озброєнням і чи все працює як слід. Натомість кораблі ООН зменшували дистанцію а «Росі» тис на гальма аби зустрітися з ними.

Боббі дивилася як земні борти все ближче і ближче підходили до червоної лінії на її моніторі, що означала межу за якою повний залп з усіх шістьох противників заглушить мережу ГТЗ їх корабля.

Тим часом марсіянці підходили до зеленої риски на тому ж моніторі – в даному випадку вона мала на увазі оптимальну точку для залпу по оонівцям. Це була серйозна гра в «Яструбів і голубів», і усі чекали хто ж перший ухилится.

Алекс грався гальмівним прискоренням з метою, аби марсіянці вийшли на кордон вогню раніше від землян. Коли почнеться стрілянина, він може натиснути на газ і спробує прошмигнути крізь зону активного бою так швидко, як зможе. Ось чому вони мали зустріти оонівський загін першим. Летіти навтьоки означало перебувати у зоні прицільних пострілів значно довше.

Потім одна з червоних точок – швидкохідний крейсер К.Р.Ф.М перетнув зелену лінію і по всьому «Росінантові» зазвучали сирени.

- Хуткорухи, - попередила Наґата, - Марсіянський крейсер вистрелив вісьмома торпедами!

Боббі могла їх бачити. Маленькі жовті крапочки змінили колір на помаранчевий, набравши значну швидкість. Загін ООН миттєво відповів. Половина з них розвернулася в лоба марсіянам і відкрили вогонь з ГТЗ і рейкотронів.

Простір на тактичному дисплеї між двома групами раптом заповнився жовто-помаранчевими крапочками.

- Віхдні! – заволала Наомі, - шість торпед по курсу зіткнення!

Через пів секунди вектори і швидкості торпед виникли на екрані контролю ГТЗ каноніра. Голден був правий. Жилувата белтерка була в цьому мастаком. Час її реакції був вражаючим. Боббі відмітила шість торпед для ГТЗ і корабель завібрував від дрібного стакато їх пострілів.

- Зара’ буде «сік», - попередив пілот і Дрейпер відчула як крісло кольнуло її у різних місцях. По її судинам розтікся холод, швидко перетворюючись на білий жар. Вона струснула головою, аби позбавитись від тунельного зору а ж тут Алекс почав відлік: - три…два…

Він так і не сказав «один». «Росінант» сильно буцнув комендора ззаду, розчавивши її кріслом. Вона зуміла в останню секунду випрямити лікті, аби вберегтися від їх ламання, бо вся її маса намагалася рухатися назад при десятикратному прискоренні.

На дисплеї загроз первинна хвиля з шести торпед повільно танула, позаяк «Росі» відслідковував і збивав їх по черзі. Було вистрілено ще більшою кількістю торпед, але тепер з оонівцями зчепилося усе крило марсіян і простір навколо кораблів зробився клубком вихлопів і детонацій. Дрейпер наказала комп’ютеру позначати як ціль і збивати усе що лягало на курс наближення, лишивши бій на волю марсіянських інженерів і всесвіту.

Один з великих екранів вона перемкнула на носову камеру, немов відчинила вікно до бою. Попереду небо було сповнене яскравими білими спалахами світла і танучими хмарками газу від торпед що вибухнули. Земляни вирішили що кораблі з червоної планети є реальною загрозою і розвернулися до них усі. Боббі порухом пальця наклала на відео схему загроз і небо раптом сповнилося неможливо-швидкими згустками світла, через те що комп’ютер підсвічував кожну торпеду і кулю.

«Росінант» швидко зблизився з загоном землян і прискорення впало до двох g. – а ось і ми, - озвався Алекс.

Боббі відкрила систему наведення торпед і відмітила дюзи двох кораблів.

- Пара пішла, - мовила вона, натиснувши кнопку і випустивши дві рибини. Небо засвітилося яскраво-білим кольором їх вихлопу. Індикатор готовності до стрільби горів червоним, поки механізми перезаряджали торпедні апарати. Комендор відмітила дюзи наступних двох кораблів і дочекавшись зеленого вогнику готовності до стрільби випустила і їх. Відмітила останні два есмінці і перевірила прогрес перших двох торпед. Вони пропали, збиті кормовими ГТЗ землян. Хвиля швидкоплинних світлових плям рвонулась до них і Алекс кинув корабель вбік, відтанцьовуючи від лінії вогню.

Цього виявилося не достатньо. Жовті мигалки атмосферної небезпеки закрутилися в кокпіті, загудів двотональний клаксон.

- В нас влучили, - спокійним голосом сказав капітан, - відкачую повітря. Сподіваюсь, в усіх шоломи правильно пристібнуто. Поки Голден вимикав повітряну систему, звуки на кораблі стихали допоки Боббі не почула в навушниках лиш власне дихання і тихе шипіння на загальному каналі корабельного оповіщення.

- Ого! – здивувався Амос, - три влучання. Маленькі часточки, скоріш за все кулі від ГТЗ. Вирішили проштрикнути нас та не зачепили нічого важливого.

- Вони через мою кімнату пройшли, - повідомив Пракс.

- Вони тебе розбудили, їй-бо, - підколов Бертон.

- Я обкелявся, - відповів вчений без тіні жарту.

- Тихо, - без злоби сказав капітан, - будь-ласка, покиньте канал.

Боббі дозволила раціональній, мислячій частині свідомості прислухатись. Прямо зараз ця частина була не задіяна. Та свідомість яку тренували для визначення цілей і пуску торпед по них працювала сама по собі, без втручання. Тепер горувала ящірка.

Вона не знала скільки торпед використала аж поки неймовірно потужний спалах пригасив екран на секунду. Коли зображення повернулося, один з есмінців ООН виявився розірваним на дві частини, шматки корпусу швидко розліталися, лишаючи ледь помітний хвіст газів і уламків. Якісь частки покришеного судна могли бути моряками ООН. Дрейпер не звертала на це уваги. Ящірка тішилася.

Знищення першого земного борту змінило рівновагу і менше ніж за хвилину інші п’ятеро були знищені або серйозно пошкоджені. Оонівські капітани надіслали сигнали аварії і миттєво здалися.

Боббі глянула на свій монітор. Три Нґуєнівскі судна знищено. Три серйозно пошкоджено. Марс втратив два есмінці а один з крейсерів було пошкоджено. «Росінант» отримав три кульові отвори через які вийшла атмосфера але більше жодного ураження.

Вони перемогли.

- Шляк би го трафив, - озвався пілот, - капітан, єдного з цих завалили ми.

Боббі знадобилася хвилина аби зрозуміти що це про неї.

- Ви маєте вдячність від уряду ООН, - казала Авасарала командиру марсіянського крила, - як мінімум тієї частити уряду ООН якою керую я. Ми йдемо на Іо аби спалити ще парочку суден і можливо, зупинити апокаліпсис. Бажаєте скласти нам компанію?

Боббі відкрила приватний канал зв’зяку з Крісьєн:

- Ми всі тепер зрадники.

- Ха! – відповіла старенька, це лише у тому випадку, якщо програємо.

Розділ Сорок Четвертий: Голден.

Ззовні пошкодження «Росінанта» були ледь помітними. Три кулі, які були випущені ГТЗ одним з есмінців ООН поцілили в лазарет і після короткого діагонального польоту через корабель, вийшли двома палубами нижче, через машинне. По дорозі одна з них пронизала три каюти на палубі екіпажу.

Джим очікував що низенький ботанік буде розчавлений, особливо після власного визнання щодо калякання в штани. Проте коли капітан заглянув до нього після бою, то здивувався, коли науковець безтурботно знизав плечима.

- Це було дуже вже навдивовижу, - все що він сказав.

Це легко списати на шок. Викрадення дочки що супроводжувалося місяцями життя на Ґанімеді під час вмирання соціальної системи. В спокої Пракса можна легко помітити перший крок до повного розумового та емоційного зламу. На Бога, чоловік разів шість міг втратити самоконтроль без жодних свідків. Але Джим підозрював що доктор Менґ має щось інше. Чоловік невмолимо рухався уперед. Всесвіт міг штовхнути його на землю знову і знову, але допоки той був живим, він весь час піднімався і сунув уперед до своєї мети. Голден вважав що професор, скоріш за все був чудовим вченим. Збуджений маленькими перемогами, не наляканий невдачами. Тупцюючий навколо, допоки не опинявся там, куди йшов.

Навіть тепер, лиш годину після того як його ледь не розрізало на двоє гострим, високошвидкісним осколком, Пракс разом з Наомі і Авасаралою латав дірки на нижніх палубах. Його навіть не просили. Він просто вийшов з каюти і приєднався.

Джим стояв над одним з трьох вхідних отворів у внутрішньому корпусі. Маленький шматок металу лишив по собі ідеально круглий отвір майже без лунки. Він пройшов крізь п’ять сантиметрів високоміцного сплаву броні так швидко, що навіть не надщербив її.

- Знайшов, - сказав він, - світло не вибивається, тож схоже її вже залатали з середини.

- Іду вже, - Амос зацокав своїми магнітними підборами з портативним зварювальним апаратом у руках. За ним у своїх цікавих підсилених обладунках йшла Боббі, несучи великі шматки матеріалу для латок.

Поки Боббі з Амосом працювали над заварюванням пробоїн у зовнішній обшивці, Джим посунув далі, шукаючи наступні дірки. Навколо них плили троє вцілілих марсіянських кораблів, створивши щось на кшталт почесної варти. Позаяк двигуни були вимкнено, то їх було видно лише як чорні місцини на фоні зіркового поля. Навіть за допомогою «Росі», який вказував його обладункам куди дивитись і нашоломному екранові, який вказував прямо на кораблі, їх майже неможливо було побачити.

Голден слідкував за марсіянським крейсером на екрані шолому, поки той не перетнув яскравий спалах екліптики Чумацького шляху. На момент, усе судно перетворилося на чорний силует, оправлений в прадавнє біле декількох мільйонів зірок.

Слабкий полиск напівпрозорого білого відбився від одного з боків корабля, і він знову поплив назад, у поцяцьковану зорями чорноту. Джим відчув бажання мати поряд Наомі, аби вони вдвох дивились на однакове видиво, що було неймовірним аж до фізичного болю.

- Я вже й забув, як тут, ззовні, красиво, - натомість сказав він їй на приватному каналі.

- Ти там розмріявся а роботу за тебе хай хтось інший робить? – відповіла вона.

- Ага. Зірок з планетами більше за тих, які без планет. Мільярди світів. По останнім оцінкам п’ятсот мільйонів планет можуть бути в придатній для життя зоні. Як думаєш, наші пра-правнуки побачать хоч одну з них?

- Наші правнуки?

- Коли це закінчиться.

- На додачу, - докинула жінка, як мінімум одна з цих планет має хазяїв протомолекули. Нам варт її оминути.

- Щиро? Саме її я і хотів би побачити. Хто цю штуку створив? Навіщо? Я б хотів мати змогу запитати. Вони, як мінімум мають спільний з нами потяг знайти і зайняти кожний, придатний для життя куток. У нас може бути більше спільного, аніж ми вважаємо.

- На додачу вони вбили усіх, хто там жив до цього.

Джим засопів: - ми робимо те саме, відколи винайшли лук і стріли. Вони просто вправні в цьому аж до переляку.

- Ти вже знайшов наступну дірку? – запитав Амос на загальному каналі, голосом небажаного гостя. Капітан відвів погляд від зірок і повернувся до металу під ногами. Використовуючи схему пошкоджень на екрані шолому, на наступну пробоїну він витратив лише пів секунди.

- Так-так, прямо тут, - сказав він, і механік з каноніром почали рухатися в його бік.

- Кеп, - озвався пілот з кокпіту, - капітан тогово марсіянського крейсеру шукає би побалакати з тобов.

- Давай його сюди.

- Капітане Голдене?

- На прийманні. Кажіть.

- Це капітан Річард Цзен з борту «Кідонії», КРФМ. Пробачте, у нас не було змоги поспілкуватися раніше. Я давав раду контролю пошкоджень і організовував порятунок і відновлення суден.

- Розумію, капітане, - Джим намагався знову помітити «Кідонію» але не зміг, - я сам тут ззовні латки ставлю власноруч. Я бачив як ви, хлопці, пронеслися тут хвилину тому.

- Мій старпом казав що ви бажали зі мною поговорити.

- Так. Від свого імені щиро дякую їй за всю допомогу, яку нам було надано, - відповів Джим, - Слухайте, у цій сутичці ми геть спустошили наш склад. Випустили чотирнадцять торпед і майже половину набоїв до ГТЗ. Позаяк ми типу марсіянський корабель, я подумав мо’ ви маєте набої які підійдуть нашим системам.

- Звісно, - капітан Цзен відповів без коливання, - я відправлю до вас крейсер «Саллі райд» з набоями.

- Еее.. – Голден був шокований миттєвою угодою. Він був готовий до довгих торгів, - дякую.

- Я перешлю вам резюме мого офіцера розвідки щодо перебігу бою. Вам буде цікаво подивитися. Але, якщо коротко, щодо першого знищеного, того який відкрив діру у екрані захисту оонівців і скінчив бій? Це ваша робота. Їй-бо, їм не варто було до вас повертатися спинами.

- Хлопці, це ваших рук справа, - з посміхом відповів Джим, - за постріл відповідав сержант-комендор морської піхоти Марсу.

Запала тиша, потім Цзен мовив, - коли це закінчиться, я б хотів поставити вам могорич і послухати про те, як звільнений з безчестю флотський офіцер ООН дійшов до того що літає на вкраденому торпедоносці КРФМ, маючи в команді марсіянських військових і вищого чиновника ООН на борту.

- Це з біса цікава історія, - відповів Голден, - до речі, якщо вже про марсіян зайшла мова, я б волів зробити одному з своїх подарунок. Ви маєте підрозділ морпіхів на «Кідонії» ?

- Так, а до чого ви запитуєте?

- Маєте розвідників у групі?

- Так, але знову-таки, чому ви цікавитесь?

- Тож повинні мати деякі припаси, які мені дуже потрібні.

Він описав Цзену те що йому потрібно, і той відповів:

- Я завантажу на «Райд» все що вам стане у нагоді.

Схоже що «Саллі Райд» з флоту КРФМ пройшла через бій без жодної подряпини. Коли він підійшов до «Росінанта», його темний борт виглядав таким же гладеньким і незаплямований як басейн з чорною водою. Після того як Алекс і пілот «Райду» ідеально співпалали курсами, великий люк у його борті відкрився, випускаючи назовні приглушене червоне аварійне світло. Вилетіли дві магнітні кішки, з’єднавши кораблі десятиметровим тросом.