Війна очима дитини

Передмова

Діти Великої Вітчизняної війни давно стали дорослими, виростили своїх дітей, діждалися онуків та правнуків, завершують свій нелегкий, та все ж щасливий життєвий шлях, тому що не всім їх ровесникам судилося прожити доросле життя. Цезар Вознюк обгорів влітку 1944 року і в страшних муках пішов із життя на 12 році, Іра Добровольська та Саша Пастушенко померли від туберкульозу в голодному 1947 році на 15 році життя, Толя Покотило втопився на 19 році. То — мої друзі дитинства... Їх сучасні ровесники щодня, на жаль, дивляться кінофільми про війну і «герої» вбивають, калічать, палять, невредимі вискакують з полум’я, викликають захоплення у маленьких глядачів і бажання самим бути схожими на Шварцнегерів. Отож 14 річний Андрій облив бензином свого меншого товариша і підпалив. Кілька місяців лікарі боролися за життя хлопчика, спасли його, та на все життя залишиться він з потворенним обличчям і травмованою душею. Сергій і Володимир вбили молотком свого однокласника за те, що він був лідером у класі, відзначався успіхами у навчанні, викликав симпатії у більшості дівчаток; закопали на пустирі. Сергій, зустрічаючи матір вбитого, чемно здоровкався з нею, «співчутливо» допитувався, чи нема у неї новин про сина, разом з іншими шукав його у підвалах та дахах, аукав у пустку, добре знаючи, де він.

...Троє підлітків зустріли пізнього вечора молодого чоловіка, батька двох дітей, без попередження накинулись на нього, побили по-звірячому так, що він потрапив у лікарню...

Автори цієї книги, які бачили Велику Вітчизняну війну своїми дитячими очима, звертаються до всіх діячів від культури з закликом: «Схаменіться, припиніть пропагувати насильство, гвалтування, війну. Війна — це горе, страждання, смерть». Наші спогади про минулу трагедію людства допоможуть молодим цінувати життя, сприятимуть вихованню поваги до людини.