Tristesse royale — група письменників напрямку «поп» (Б. фон Штукрад-Баре, К. Крахт, Й. Бесінг, А. фон Шьонбурґ, Е. Ніке), представники т. зв. дендизму кінця XX ст. Свою назву група здобула за однойменною книжкою Й. Бесінга 1999 року.
Переклад Олександри Григоренко
Переклад Христини Назаркевич
Тут знову можна згадати Бюхнера: Мерсьє у «Смерті Дантона» каже: «Підіть за Вашими фразами до тієї точки, де вони втілюються».
Переклад Христини Назаркевич
Тут і далі в перекладі Катерини Міщенко
Попільна середа (нім. Aschenmittwoch) — перший день сорокаденного посту перед Великоднем та завершення масляного карнавального тижня (Фашінґу). — Прим. перекладачки.
Чінечітта (італ. Cinecitta) — відома італійська кіностудія у південно-східному передмісті Риму, збудована Б. Муссоліні 1937 року. — Прим. переклалзчки.
Можлива алюзія до пісні Джиммі Гендрікса «Гей Джо», в якій чоловік, що вбив свою дружину за зраду, мріє втекти до Мексики, де ніхто не зможе накинути йому мотузку на шию. — Прим. упорядників.
Обидва ока історії (італ.). — Прим. перекладача.
Постать суворого доґматичного батька, що надто пристрасно формує зі свого нащадка партійно виваженого, правильного й слухняного громадянина, типовий як для письменників ґенерації 60-х (І. Шрам, К. Єнтцш, К. Гензель, Й. Янзен), так і старших письменників: (М. Марон, К. Драверт та ін).
Панков — північно-західний окраїнний район Берліна. — Прим. перекладачки.
Дівчинка, яку герой роману викрав за дорученням штазі. — Прим. перекладачки.
Згадка про один із попередніх епізодів: коли Клаусові ввели сироватку, яка ледь його не доконала: це надало його крові якихось цілющих властивостей, і нею вакцинували самого Гонекера. — Прим. перекладачки.
Будівництво дамби Соса в Саксонії та осушення фридландських лугів у Мекленбурзі-Передній Померанії були великими будівельними проектами НДР, на яких масово працювала молодь зі СВНМ. — Прим. перекладачки.
Есбан — переважно наземний транспортний засіб у містах Німеччини, подібний до міської електрички. — Прим. перекладачки.
Клаус із самого дитинства вигадував фрази, які могли би бути назвами газетних статей про нього, підписами до знімків тощо. — Прим. перекладачки.
Один із ідеологічних міфів НДР про місто, в якому під час націонал-соціалістичної диктатури герої-комуністи переховували червоний прапор, подарований німцям комуністами Кривого Рогу. — Прим. перекладачки.
Ця жінка, із якою Клаус колись безуспішно намагався переспати, була такою товстою, що уявлялася йому складеною зі шматків ковбаси; він подумки навіть визначав, де була шинка якого сорту. — Прим. перекладачки.
Е. Брюнс, посилаючись на «Широке поле» Ґ. Ґраса, навіть пропонує вести мову про типаж «неприємного західного німця».
ІҐ Фарбен — синдикат корпорацій фарбувальних матеріалів, створений у 1925 році як об’єднання шести найбільших хімічних корпорацій Німеччини — Badische Anilin, Bayer, Agfa, Hoechst, Weilerter-Meer і Griesheim Elektron. До закінчення Другої світової війни концерн ІҐ Фарбен випускав інсектицид Циклон Б, який використовували для масового знищення у концентраційних таборах Аушвіц і Майданек. — Прим. перекладачки.
Об’єднання Німеччини привело до переписування топографії як країни, так і Берліна як її політичної авансцени: Кройцберґ (сурма вільного західного світу) втратив своє уявне центральне розташування. Об’єднання, злиття частин міста парадоксальним чином спричинилося до його нової фрагментизації на непривітні східні райони, мігрантський Нойкьольн, престижний Пренцлауер Берґ (колись найбільш дешевий і непривітний район Східного Берліна через свою близькість до Муру тощо) та Кройцберґ, з якого поступово витісняється мігрантсько-мультикультурне середовище. Вочевидь, втрата утопічного локусу в площині реальності й призвела до загального суму.
Перед цим його кидає дівчина, обдирають східні митники, найкращий друг Карл впадає в кому від надмірного споживання наркотиків через свої естетські переживання тощо.
«Зютерлін» — форма німецького пропису, запроваджена у 1911 році за наказом пруського міністра культури й освіти Людвіга Зютерліна. — Прим. перекладачки.
Бауцен — місто на північному сході Німеччини, в землі Саксонії. В ідіоматичних висловах вживається на позначення в’язниці в НДР. — Прим. перекладачки.
Кабаре — вистава (з сер. XX ст. також радіо та телевистава) з епічними, ліричними, музичними елементами у формі скетчів, пародій, сатиричних сценок тощо. Свого розквіту берлінське кабаре досягло в 20-ті роки XX ст., коли було усунуто політичну сатиру. Традиція збереглася до наших днів, також в обох Німеччинах побутувала під час Холодної війни. Для кабаре писали Курт Тухольськи, Клаус Манн, Еріка Манн та ін.
У ФРН до об’єднання на світлофорах не малювали фігурку людини, що стоїть чи рухається; світлофорний чоловічок став одним із небагатьох «улюбленців» Об’єднання й успішно інтегрувався до західної продукції.
Вільна демократична партія ФРН. — Прим. перекладачки.
Роман про батьківщину — жанроформа, що виникла в німецькомовній Швейцарії кінця XIX ст. як реакція на натуралістську літературу великого міста. Це тривіальна література середнього класу, орієнтована на створення буколічного світу, опозиційного міській цивілізації; критику індустріалізації та технічного прогресу; утвердження консервативних ідеалів пристойності, моралі, добропорядності тощо. У часи націонал-соціалістської диктатури теми й основні характеристики роману про батьківщину продовжила «література землі і крові» — пропагандистська література III Райху. Після війни жанроформа відродилася у драмі, фільмах та серіалах. Нині розглядається як форма кітчу в літературі.
Мотив відмінності Заходу і Сходу, ілюстрований їжею, зустрічаємо у К. Гензель «В заторі. З мого чорновика» (1993). Описуючи вечірку з нагоди відкриття готелю Гілтон у колишньому Домготелі Східного Берліна, вона зазначає: «Звісно, висока культура старих часів також принагідно винагороджувала нас (…) суперовими прийомами на конґресах та в міністерствах: але що це були лише примітивні домашні страви, нам сяйнуло лише під час споглядання кулінарних ексцесів ГІЛТОН», до яких оповідачка зараховує морського диявола, омарів, кав’яр, жаб’ячі лапки і т. ін., аж до устриць. Проте ця їжа виявляється неперетравною, тож оповідачка мусить її виблювати.
Вірш К.Ф. Маєра «Der römische Brunnen» (1882) у перекладі Тимофія Гавриліва
Перший рядок гімну НДР «Auferstanden aus Ruinen». — Прим. перекладачки.
Наступного разу дівчинка заточить у видовбаний зсередини корок гусінь гольдафтерів, щоб побачити, на яких саме комах вона перетвориться. Але полонені безславно загинуть, марно кидаючись на ґрати своєї в’язниці й випускаючи зелену рідину.
Німецький аналог «закону невезіння». — Прим. перекладача.
Дедерон (DDRon) — торгова марка штучного поліамідного волокна в НДР. — Прим. перекладача.
Переклад Катерини Міщенко
Вольф Бірман (нар. 1936) — поет і пісняр, 1953 року добровільно переселився з Гамбурґа до НДР, з поч. 60-х виступав з критикою Берлінського муру та ін. явищ в НДР, за що втрапив «під ковпак» штазі, протягом 11 років йому було заборонено виступати на публіці. Твори та пісні видавав самвидавом, частково у ФРН. 1976 року під час поїздки до ФРН його було позбавлено громадянства НДР і заборонено в'їзд до країни. Заборона діяла аж до Повороту.
Алюзія на працю А. Шопенгауера «Світ як воля і уявлення» (1818).
Алюзія на працю Ф. Ніцше «Так говорив Заратустра. Книга для всіх і ні для кого» (1883—1885).
Організовані націонал-соціалістським урядом масові погроми німецьких євреїв у листопаді 1938 року.
Рудольф Людвіґ Карл Вірхов (1821—1902) — німецький лікар, засновник сучасної патології, поборник медицини, жорстко орієнтованої на природничі науки. Відомий як засновник перших комунальних лікарень у Берліні. — Прим. упорядників.
Професор Матерн носить ім’я головного героя сатиричного роману Ґ. Ґраса «Собачі роки» Вальтера Матерна — «типового» хлопака, нездатного до будь-якої інтелектуальної праці, який не вміє забувати й витісняти свої минулі гріхи II світової війни. — Прим. упорядників.
Шаріте (франц. милосердя) — одна з найвідоміших клінік Берліна, заснована у XVIII ст. як лікарня для хворих на чуму. Нині є однією з найбільших університетських клінік Європи. — Прим. упорядників.
Соціалізація в тоталітарній НДР, свідомий вибір на користь ліберальної південної ФРН, габітусні матриці обох систем і глибока ненависть до них.
Колективні персонажі Їрґля не говорять діалектом, а переважно літературною мовою, проте максимально спрощеною, редукованою до кострубатих повідомлень про основи виродженого комунального співбуття: сексизм, ксенофобію, ненависть, жагу примітивного задоволення й розваг. У такому вигляді мова не лише каструє свободу волі суб’єкта, а й сама перебуває в стані кастрації.
Ця «стадія дзеркала» відрізняється від Лаканівської саме тим, що топос тваринного (зіниця) як медіум самоідентифікації не віртуалізує суб’єкта і його місце, вписуючи його в символічне буття, а укорінює його в «зовнішньому світі», позбавленого знання про смерть, як позбавленого мови: «Тварина дає нам зрозуміти, що ми не лише дивимося, а й є побаченими. Безперечно, у погляді тварини Рільке вражає (…) те, що вона, бачачи нас, скеровує свій погляд на інший бік», — зазначає І. Подорога.
Біженство як екзистенційна категорія, за Їрґлем, передбачає не тільки екзистенційну безпритульність і готовність до небезпеки з будь-якого боку, а й нав'язливу пунктуальність: «Біженці, якщо вони після втечі не опускаються остаточно (…) перетворюються на втілення пунктуальності», «ти, як завжди, прийшов на зустріч надто рано (:риса, успадкована від (…) біженців після останньої війни, коли Надто-Рано часто означало Якраз-Вчасно, щоб вижити… від однієї втечі до іншої')». Водночас рисою екзистенційного біженства є намагання зберегти пристойний вигляд: «!завжди пристойно вдягатися, !завжди виглядати не гірше за інших & навіть в дорозі слідкувати за тим, щоб із хиткої, перевантаженого скарбом дитячого&вантажного візка (…) виглядав кутик свіжозастеленого, в квіточку, дитячого простираделка». Цей бюргерський педантизм, часто кодований як стрижень інтернаціонального стереотипу німця, постає ефектом витіснення колективної травми.
Алюзія до Послання до філіпійців. — Прим. перекладачки.
Пристрасно, з жаром (італ., муз.) — Прим. перекладачки.