Зібрання творів

[56]Птеранодон — рід птерозаврів з великим виростом на голові і беззубим дзьобом.

[57]Стегозавр — рід стегозавроподібних щитоносних динозаврів, які мали подвійний ряд кісткових пластинок вздовж хребта, від шиї до хвоста. З метою оборони він користувався хвостом, що мав гострі шипи на кінці.

[58]Тут Кларк Ештон Сміт припускається неточности, адже стегозаври, на відміну від решти перелічених ящерів, були травоїдними.

[59]Мегалозавр — рід хижих двоногих ящеротазових динозаврів, що жили в середині юрського періоду. Мегалозавр є першим описаним наукою динозавром, сягав 9 метрів завдовжки і був двоногим хижаком, який важив близько тонни.

[60]Поділ (англ. fission) — біологічний процес безстатевого розмноження тваринних і рослинних клітин.

[61]Такі риси, як плодючість і поїдання власних дітей, споріднюють Абота з іншим божеством «міфів Ктулху», а саме з Шуб-Ніґґурат — туманною, подібною на хмару масою з безліччю довгих чорних мацаків, слинявими ротами і короткими цапиними ногами. Її супроводжує безліч породжених нею дрібних почвар, яких вона постійно вивергає, а потім знову пожирає і перетравлює. Шуб-Ніґґурат є вигадкою Г. Ф. Лавкрафта і вперше згадана в його оповіданні «Останній дослід» («The Last Test», 1928), проте детальний опис цього божества створили друзі та послідовники письменника, зокрема Авґуст Дерлет, Роберт Блох і Ремсі Кемпбелл.

[62]Лімб (лат. Limbus — «рубіж», «край») — у католицькій теології — місце перебування душ, що не потрапили в рай і не є пеклом або чистилищем. У «Божественній комедії» Данте лімб є першим колом пекла, де разом з нехрещеними немовлятами перебувають добродійні нехристияни — філософи, поети і лікарі античності, а також герої поганського світу; переддвер’я пекла.

[63]Книга Ейбона (лат. Liber Ivonis або Livre d’Eibon) — вигадана Кларком Ештоном Смітом чаклунська книга, автором якої він назвав прадавнього гіперборейського чаклуна Ейбона.

[64]Ім’я Ґаспар дю Нор (Gaspard du Nord) перекладається з французької як «Ґаспар із Півночі» або «Північний Ґаспар», що натякає на його зв’язок з північною країною Гіпербореєю.

[65]Бореальний — термін, що означає «північний», утворений від імені давньогрецького бога північного вітру Борея.

[66]Геомантія — методика пророкування, що ґрунтується на тлумаченні знаків та візерунків на землі, що утворюються внаслідок підкидання жмені землі, камінців або піщинок.

[67]Геомантія — методика пророкування, що ґрунтується на тлумаченні знаків та візерунків на землі, що утворюються внаслідок підкидання жмені землі, камінців або піщинок.

[68]Гаруспікація (від етруських слів harus — «кишки», «нутрощі» і specio — «спостерігаю») — ворожіння на нутрощах жертовних тварин.

[69]Коракл (валлійськ. cwrwgl, англ. coracle) — невеликий, легкий традиційний човен, який складається з подібного до половинки шкаралупи волоського горіха каркасу, плетеного з вербового пруття і обтягнутого шкірою.

[70]Йдеться про Пергаменти Пнома (англ. Parchments of Pnom) — одну з окультних книг у міфах Ктулху. Вигадана Кларком Ештоном Смітом. Пергаменти Пнома є рукописом, автором якого Сміт називає Пнома, «головного гіперборейського генеалога та видатного пророка» і містять у собі відомості про прадавніх богів, насамперед, детальний родовід бога Тсатоґґуа.

[71]Терпентинне дерево (лат. Pistacia terebinthus) — вид невеликих листопадних дерев і чагарників роду фісташкових родини сумахових. Усі частини рослини мають сильний смолистий запах.

[72]Ескарп (англ. escarpment) — крутий уступ або обрив, який розділяє ділянки з пологим нахилом земної поверхні.

[73]Ефір (з лат. Aether — «горішнє чисте та світле повітря», від давньо-грецького — «верхні шари повітря») — у давньогрецькій міфології — верхній, прозорий і променистий шар повітря, що править за осідок богів. Арістотель називав ефір п’ятою, найтоншою стихією.

[74]Бірема (лат. biremis), у греків — дієра (давньогрецькою — бойовий корабель античності з двома рядами весел, найпростіший та найменший з багаторядних кораблів. Біреми зазвичай мали сто весел, бували як палубними, так і безпалубними кораблями і широко використовувалися в античні часи як розвідувальні та легкі бойові судна.

[75]Кам’яний мішок або ублієт (від фр. Oublier — «забувати») — особливий тип підземелля у середньовічних замках, підземна в’язниця, що мала вигляд глибокої криниці з дверима нагорі. До кам’яного мішка скидали засуджених на голодну смерть або довічне ув’язнення.

[76]Кларк Ештон Сміт завершив роботу над оповіданням «Пришестя Білого Хробака» у вересні 1933 р. Проте через пишномовний стиль і численні архаїзми авторові було вкрай важко продати цей твір часописам. У 1941 році йому нарешті вдалося опублікувати оповідання (щоправда, у значно скороченому вигляді) у часописі Stirring Science Stories, який, втім, видав лише чотири числа і припинив своє існування. Вперше оповідання було видано у повному обсязі 1989 року. У цій книзі наведено оригінальну версію твору без скорочень.

[77]Посейдоніс — останній острів затонулої Атлантиди. Згадується в оповіданні Елджернона Блеквуда «Пісок» (1912) і детально змальовується у циклі оповідань Кларка Ештона Сміта, присвяченому легендарній Атлантиді.

[78]Адамант або адамантин — міфічний надміцний легкий метал, що його боги використовували для виготовлення зброї. Вживається як загальна назва на позначення надзвичайно твердого, незламного матеріалу.

[79]Прелат — у католицькій та англіканській церквах — почесний сан, титул представника вищого духівництва (кардинала, архиєпископа, єпископа тощо). Тут вживається на позначення релігійного сановника загалом.

[80]Фіал (англ. Vial, від грец. Phiale — «широка пласка посудина») — скляний посуд для рідини, який широко використовувався за часів Античности. Мав вигляд пласкої широкої чаші, згодом — невеликої пляшечки, флакона.

[81]Кротали — давньогрецький ударний музичний інструмент, рід тріскачки, давній попередник кастаньєт. Являють собою два пов’язані між собою дерев’яні або латунні бруски довжиною 12–15 сантиметрів.

[82]Кокодрил — архаїчна форма слова «крокодил».

[83]Балас-рубін, або бале-рубін, або шпінель (від лат. spinella — «невеликий шип» — за гострокутною формою кристалу) — мінерал класу оксидів і гідроксидів, складний оксид алюмінію і магнію. Деякі різновиди цього мінералу є коштовними каменями та використовуються як прикраси. Кольори різняться від червоного та помаранчевого до зеленого та фіолетового.

[84]Циноброва або кіноварна барва — тепла червона барва, яка являє собою відтінок червоного та помаранчевого кольорів. Походить від цинобри або ж кіновару — мінералу класу простих сульфідів, який є однією з найдавніших мінеральних фарб.

[85]Кларк Ештон Сміт написав це оповідання у вересні 1929 року. Воно стало однією з перших робіт автора для часописів і було надруковане в червневому числі Weird Tales за 1930 рік. У ньому з’являється тема, що стане загальною для Смітових творів, присвячених вмирущим світам: ідея про те, що пам’ять і спогади про колишнє щастя не приносять розради, а самі є прокляттям.

[86]Як і численні власні та загальні назви, вигадані Кларком Ештоном Смітом, слово Сфаномої цілком відповідає прагненню автора, викладеному в його нотатнику — «Чорній книзі», а саме: «[застосовувати] фонетику, яка наводила б на думку про незвичність і гротескність… обіграти найменш уживані сполучення літер [на кшталт] ch, j, h, qu, sph, y, wh, sm, x, z… oi, oo… і т.д.» Відомо, що назву «Sfanomoë» сам Сміт вимовляв із наголосом на другому складі: sfa-NO-mo-ee.

[87]Антилія (лат. Antillia) — легендарний острів, який, на думку картографів XV–XVI ст., існував в Атлантиці на захід від Піренейського півострова.

[88]Моарія — континент, який гіпотетично існував у Південній півкулі, від якого до нинішніх часів збереглися лише Нова Зеландія та прилегла до неї частина Полінезії.

[89]Найімовірніше, алюзія на так звані Хроніки Акаші (від санскритського ākāśa — «етер», «небо», «атмосфера») — у теософії та антропософії — світ думок, який перебуває поза межами фізичного світу, в ментальному плані буття, і містить у собі всі події, думки та наміри, які будь-коли відбувалися, відбуваються або відбуватимуться.

[90]Телуричний (від лат. tellus — «земля») — такий, що пов’язаний із Землею та її будовою.

[91]Ліга — міра довжини. Одна сухопутна ліга дорівнює 4,179 км.

[92]Люструм (від лат. lustrare — «очищати», «робити світлим») — проміжок часу тривалістю п’ять років.

[93]Орихалк — таємничий метал або сплав, який згадується давньогрецькими авторами ще у VII столітті до н. е. Платон згадував про орихалк у своєму діалозі «Критій», де описував Атлантиду, і зазначав, що цей метал видобувався у копальнях по всій Атлантиді та поступався цінністю лише золоту, проте на час створення того діалогу збереглася лише назва. Гесіод повідомляв, що з орихалку було зроблено щит Геракла.

[94]Стихійник, дух стихій, елементал або живолак — у середньовічній натурфілософії, окультизмі та алхімії — істота, що відповідає одній зі світових стихій (елементів), символізує і охороняє її. Відповідно, розрізняють вогняних, водяних, повітряних стихійників тощо.

[95]Трирема (лат. trirēmis — «трирядник») — у Давньому Римі — бойовий корабель, на якому веслярі розташовувалися в три яруси з обох бортів корабля.

[96]Тартесс — стародавнє місто та однойменна держава, що існувала у південній Іспанії у II–I тисячоліттях до н. е. Згадується, зокрема, в «Історії» Геродота.

[97]Давні греки виокремлювали чотири земні стихії — земля, вода, повітря та вогонь. Арістотель назвав ще одну, окрему небесну стихію — ефір, що його трактував як рушійну силу Всесвіту.

[98]Гагат — рідкісна складова вугільного пласту, чорний блискучий різновид викопного вугілля. Використовується як ювелірна прикраса.

[99]Василіск — міфічна тварина, яка мала голову півня, хвіст змії (або дракона) і тулуб жаби. Зображався у вигляді крилатого змія з півнячою головою. Згідно з переказами, погляд василіска був смертельним, а від його подиху гинула трава і тріскалися скелі.

[100] Каталепсія — руховий розлад, що полягає в тривалім збереженні хворим заданої йому пози (у тому числі й дуже незручної) і характеризується твердістю в м’язах, зниженням чутливости до больових відчуттів і тепла, а також відсутністю можливости рухати кінцівками або ворушитися.

[101] Ґномон — давній астрономічний інструмент для вимірювання часу, головним елементом якого є вертикальна жердина, що відкидає тінь на горизонтальний майданчик. Є вказівником або ж стрілкою сонячного годинника.

[102] Каріатиди — вертикальні підпори у вигляді скульптурного зображення жіночих постатей.

[103] Жад (англ. jade) — загальна назва мінералів, що мають щільну будову та колір, який різниться від білого до темно-зеленого. Широко використовується у прикрасах. Найпоширенішими різновидами жаду є нефрит і жадеїт.

[104] Агат — різновид халцедону зі смугастою або плямистою текстурою. Смужки можуть бути різних кольорів та відтінків, від світло-рожевих до сургучево-брунатних. Використовується як оздобний і напівкоштовний камінь.

[105] Хрисоелефантинна скульптура — техніка давньогрецького мистецтва, яка полягала у виготовленні скульптур із золота й слонової кістки. Застосовувалась переважно для створення колосальних образів богів. Власне статуя складалася з дерев’яного каркаса, на який прикріплювались пластини зі слонової кістки, що передавали оголене тіло, а одяг, зброя та волосся виготовлялися з листового золота.

[106] Соня або вовчок (лат. Dryomys; англ. Dormouse) — дрібний гризун родини соневих, подібний до миші.

[107] Інвольтація — середньовічний термін, яким позначали обряд насилання прокляття. Вважалося, що шкода жертві інвольтації завдавалася за допомогою її копії, виготовленої з глини чи воску.

[108] Мараната або Марана та — арамейська фраза, один раз згадана в Новому Заповіті, 1-е послання до коринтян 16:22 «Коли хто не любить Господа, нехай буде проклятий! Марана та!» (Біблія в перекладі Івана Огієнка). З арамейської ця фраза була транслітерована грецькою і в такому вигляді збереглася в подальших перекладах Біблії. Тут вживається у значенні прокляття.

[109] Тур (фр. Tours) — місто й однойменний муніципалітет у Франції. Розташований приблизно за 210 км на південний захід від Парижа.

[110] Мулен (фр. Moulins) — місто та однойменний муніципалітет у Франції, у регіоні Овернь. Розташований приблизно за 270 км на південь від Парижа.

[111] Шато (фр. Château — «замок») — замок французького феодала-землевласника, аристократа чи можновладця. Термін «шато» вживається також і на позначення палаців і маєтків, які не мають фортифікаційних споруд. Тут і далі — у значенні «замок».

[112] Ілер (фр. Hilaire) — ім’я, що, найімовірніше, походить від імені святого Іларія. Святий Іларій Піктавійський (315–367 рр.) був християнським святим, єпископом, учителем церкви й теологом і походив з Аквітанії — історичної області на південному заході сучасної Франції.

[113] Александрійська бібліотека — найбільша бібліотека елліністичного періоду (323 до н. е. — 30 р н. е.). Вважається, що основна частина книг Александрійської бібліотеки загинула в пожежі 47 до н. е. під час облоги Александрії Юлієм Цезарем, решту знищили у V ст. н. е. християнські фанатики, а у VII ст. н. е. — мусульманські.

[114] Інкунабула (лат. incunabula — «колиска», «початок») — першодрук, книжка чи односторонній відтиск, видрукований в Європі від початку книгодрукування і до 1 січня 1501 року, себто до початку друку палеотипів. Шрифтами та оформленням інкунабули нагадують рукописні книги, адже перші друкарі наслідували стиль манускриптів. Оскільки їхній наклад коливався від 100 до 300 примірників, інкунабули є вкрай рідкісними книгами.

[115] Гай Валерій Катулл (87–54 рр. до н. е.) — давньоримський поет-лірик, майстер любовної поезії.

[116] Сапфо (близько 630–570 рр. до н. е.) — давньогрецька поетеса та музикантка, творчиня «сапфічної строфи», майстриня любовної поезії. Платон називав її не інакше як «десятою музою». Першою в історії літератури оспівувала лесбійське кохання та секс між жінками. З усіх творів Сапфо до наших часів збереглося лише чотири поезії та численні короткі уривки.

[117] Мілет — давньогрецьке місто-держава. Можливо також, що йдеться про Гекатея Мілетського (близько 550 — близько 490 рр. до н. е.) — давньогрецького історика та географа, знаного, зокрема, за такі трактати, як «Мандри навколо світу» та «Землеопис».

[118] Перікл (495–429 рр. до н. е.) — давньогрецький державний діяч, стратег, оратор і полководець у Стародавніх Афінах. Період його правління вважають часом найвищого розквіту Греції.

[119] Аспасія (близько 470 р. до н. е. — близько 400 р. до н. е.) — одна з найвидатніших жінок у Давній Греції, дружина Перікла. Відома, зокрема, тим, що її домівка була осередком культурного життя Афін.

[120] «Histoire d’Amour» (фр.) — «Історія Кохання». І книга, і її автор є вигадкою Кларка Ештона Сміта. Прізвище Вальянкер (Vaillantcoeur) перекладається з французької як «Хоробре серце».

[121]Демуазель (фр. Demoiselle, спотворена форма латинського domnicella — «маленька пані», «панночка») — термін, який історично вживався на позначення молодої неодруженої жінки зі шляхетного роду. З часом трансформувався на «мадемуазель».

[122] Шато де Фоссфламм (фр. Château des Faussesflammes) — назва, яка українською перекладається як «Замок облудних вогнів».

[123] Шателен (від фр. Châtelain лат. Сastellanus — «що стосується замку, фортеці») — первісно титул, яким у Франції іменували власника замку, зазвичай, представника шляхетного роду. Вживався у значенні «володар замку».

[124] Світоч — велика свічка.

[125] Pax vobiscum (лат.) — «Мир з вами» або «Нехай мир буде з вами».

[126] Modus operandi — латинська фраза, яка означає «метод дії». Вживається на позначення принципу дії різноманітних механізмів і процесів, а також широко застосовується у карному праві для опису способу скоєння злочину.

[127] Асфодель (лат. Asphodelus) — рід квіткових рослин підродини асфоделевих, поширений у Середземномор’ї. Рослини мають доволі великі квітки, білі, рідше жовті, іноді з пурпуровими смугами, зібрані в кисті або колосся. Згадуються у давньогрецькій міфології — асфоделеві луки були місцем в Аїді, де безрадісно існували душі померлих, які випили води забуття з річки Лети.

[128] Аттична мова або аттичний діалект — діалект давньогрецької мови, притаманний давнім Афінам. Вважається класичним взірцем давньогрецької мови.

[129] Порфір — гірська порода з фенокристалами лужного польового шпату, кислого плагіоклазу, кварцу, біотиту в основній масі, що складається з тих самих мінералів. Може мати сіре, жовте, рожеве та буре забарвлення. Деякі порфіри мають високі декоративні якості й використовуються для виготовлення предметів декоративно-ужиткового мистецтва та як оздобний камінь.

[130] Літанія — в християнстві — урочиста церковна служба, а також молитва, в якій заклики до Бога чи святого доповнюються регулярно повторюваними проханнями.

[131] Ламія — у давньогрецькій міфології — вродлива жінка, яку покохав Зевс. Дружина Зевса, Гера, дізнавшись про їхні побачення, повбивала усіх дітей Ламії, через що та збожеволіла й перетворилася на чудовисько, що пожирає дітей. Ламію описували як напівжінку-напівзмію, яка спокушала юнаків, заохочуючи задовольнити їхні сексуальні апетити, а по тому харчувалася їхньою плоттю. У пізніших переказах ламіями стали називати вродливих, але жорстоких жінок або чарівниць, які зваблювали юнаків і висмоктували їхню кров.

[132] Аполлоній Тіанський (1–98 р. н. е.) — давньогрецький філософ. Більшу частину свого життя провів у мандрах як проповідник-мораліст. Запевняв, що може передбачати майбутнє і творити чудеса. Зокрема, вважається, що Аполлоній переміг спокусницю-ламію.

[133] Алюзія на Шуб-Ніґґурат або Чорну Козу Лісів з тисячним потомством — міфічну істоту, вигадану Говардом Філіпсом Лавкрафтом (1890–1937). Це створіння вперше згадане в оповіданні Лавкрафта «Останній дослід» («The Last Test» (1928)). Характеризується як «божество збоченої плодючості».

[134] Даґон — семітське божество, особливо шановане в Ханаані. У філістимлян був головним богом і описувався як напівлюдина-напівриба. Посідає місце у пантеоні міфів Ктулху, разом із Гідрою та Ктулху вважається покровителем Глибоководних. Зокрема, згадується Г. Ф. Лавкрафтом в оповіданні «Даґон» («Dagon») (1917).

[135] Деркето — грецька форма імені сирійсько-фінікійського божества, в якому змішалися образи Астарти, Кібели, Атаргатіс, пізніше й Афродіти. Була богинею плодючості та покровителькою сирійських земель. Була зна- на також як «Дворога Астарот» і зображалася з двома рогами на голові.

[136] Зім (англ. Ximes) — вигадане Кларком Ештоном Смітом місто, за прототип якого, найімовірніше, послугувало місто Нім (фр. Nîmes), розташоване на півдні Франції, у регіоні Окситанія.

[137] Азазель — злий демон пустелі, біблійний персонаж.

[138] Ліліт — у єврейському фольклорі — демониця ночі. За переказами, Ліліт прагне вректи немовля і його матір або вбити їх, особливо в перший тиждень після пологів. Деякі джерела називають Ліліт першою дружиною біблійного Адама, до створення Єви. Створена одночасно з Адамом, Ліліт народила від нього дітей, але вбила їх, за це Бог її прокляв і перетворив на демоницю.

[139] Іоґ-Сотот (англ. Yog-Sothoth (англ. — Yog-Sothoth (Йоґ-Сотот) у Г. Ф. Лавкрафта або Iog-Sotôt — стилізована на французький манер форма імені — у Кларка Ештона Сміта) — вигаданий персонаж пантеону Великих Древніх з міфів Ктулху. Вперше згадується в повісті Говарда Філіпса Лавкрафта «Справа Чарльза Декстера Ворда» (1927). У пантеоні міфів Ктулху Іоґ-Сотот відіграє роль нейтрального божества, охоронця воріт між світами, фізичного втілення світобудови. Іоґ-Сотот замкнений поза нашим Всесвітом, він існує одночасно в усіх часах і в усьому просторі. Кларк Ештон Сміт висловлював думку, що Іоґ-Сотот в одному зі своїх втілень міг керувати часом.

[140] Содаґві — альтернативна назва божества на ймення Тсатоґґуа, про якого йде мова у цій збірці.

[141] Жеан (фр. Jehan) — середньовічна форма імені Жан (фр. Jean). Мовесуар (фр. Mauvesoir) — вигадане автором промовисте прізвище, яке перекладається з французької як «поганий (лихий) вечір».

[142] Синекура (від лат. sine cura animarum — «без турботи про душу») — за середньовіччя — прибуткова церковна посада, не пов’язана з певними обов’язками. У переносному значенні — добре оплачувана посада, що не вимагає особливо напруженої роботи.

[143] Молох — божество природи та сонця, у жертву якому спалювали живцем дітей. Вшановувався у Ханаані, Палестині та Фінікії, і, як верховному божеству, йому приносилося у жертву найдорожче, насамперед, новонароджені діти знатних родів. Дітей спалювали у бронзовому ідолі з людським тулубом і руками та головою бика, всередині якого палало багаття (за іншими версіями дітей клали йому на руки, під якими розводилося багаття). Слово «Молох» стало символом жорстокої сили, що вимагає страшних жертв.

[144] Місал (лат. Missale) — у католицизмі — збірник книг для богослужіння, що містить у собі тексти для меси.

[145] Ілюмінації (від лат. illumino — «освітлюю», «роблю яскравим», «прикрашаю») — загальна назва кольорових мініатюр і орнаментів, якими прикрашали середньовічні рукописні книги.

[146] Тонзура (від лат. tonsura — «стрижка») — виголене місце на маківці голови у католицьких духовних осіб.

[147] Сиґіл або сиґілла (лат. Sigillum — «печатка») — символ або комбінація магічних символів. Використовувалися магами та алхіміками для прикликання надприродних сил і керування ними. Сиґіли широко представлені у гримуарах і книгах з демонології. Одним з найвідоміших сиґілів є пентаграма.

[148] Ереб — одне з начал всесвіту у давньогрецькій міфології: вічний морок, породження Хаосу. Також словом Ереб називали підземне царство мороку, проходячи яким, душі померлих потрапляють до Аїду.

[149] Асмодей — повелитель духів у давноєврейських переказах, згодом — демон, один із семи королів (князів) демонів. Назва «Асмодей» походить, імовірно, від давньоавестійського божества гніву Аешма-дева.

[150] Ґарґуйль або ґарґулья (від фр. gargoille) — витесаний з каменю та скульптурно оздоблений водостік, зазвичай у вигляді ґротескної фантастичної тварини, чудовиська, скерованої вперед фігури людини тощо. У Середньовіччі був характерним елементом романської та ґотичної архітектури.

[151] Абаддон — в юдаїзмі та християнстві — пекло, край померлих. Також іменем Абаддон названо князя пекла, уособлення смерті та хаосу.

[152] Вважалося, що Ліліт була першою дружиною Адама. Вона не побажала підкорятися своєму чоловікові, оскільки вважала себе таким самим творінням Бога, як і Адам.

[153] Bonne Jouissance (фр.) — «добра втіха» чи «добра радість», себто назва українською звучить як «Заїзд доброї втіхи».

[154] Cьє (давньофранцузьк. Sieur — «пан») — давньофранцузький титул, форма звертання до знатних осіб. Згодом, шляхом злиття слів усталеного звертання mon sieur (фр. — «мій пане») цей титул трансформувався у «мосьє» або ж «месьє».

[155] Сьє де Емо (Le Sieur des Emaux) перекладається з французької як «пан (володар) емалей», себто, ім’я є промовистим і натякає на хист його носія ховати своє істинне єство під зовнішнім шаром удаваної товариськости.

[156] Турень — колишня провінція Франції. Столицею було місто Тур. Під час політичної реорганізації території Франції 1790 року, територія Турені була розділена між департаментами Ендр і Луара, Луар і Шер та Ендр.

[157] Себто, міста, в межах якого розташований кафедральний собор. Свого часу наявність такого собору була однією з умов, які давали населеному пункту право називатися містом.

[158] Флеґетон або Піріфлеґетон — полум’яна річка у підземному царстві Аїд, а також однойменний річковий бог у давньогрецькій міфології.

[159] Вокабула (від лат. Vocabulum — «слово, ім’я, назва») — окремо взяте слово як предмет заучування напам’ять при первинному навчанні мовам; окремо взяте слово чужої мови.

[160] Сибілянти — у фонетиці — група передньоязикових щілинних приголосних звуків (с, з, ш, ж).

[161] Haute Esperance (фр.) — «висока (велика) надія», себто назва таверни українською звучить як «Таверна великої надії».

[162] Сен-Зенобі́ (англ. Saint Zenobie) — топонім, який, вірогідно, походить від імен святих Зиновія та Зиновії, ранньохристиянських мучеників і святих, які зазнали смерті від меча.

[163] Вогонь святого Ельма — явище, що полягає у виникненні досить тривалого електричного розряду при напруженні електричного поля в атмосфері. Виникає на гострих кінцях високих об’єктів і має вигляд світіння.

[164] Дорміторій (від лат. Dormire — «спати») — спільна спочивальня для ченців у католицьких монастирях. За часів середньовіччя ченці спали у загальній залі на вкритій соломою підлозі або на солом’яниках. Лише абати мали особисті келії.

[165] Ла-Френе (фр. La Frênaie) — вигадане Кларком Ештоном Смітом (як і переважна більшість топонімів Аверойну) місто, назву якого утворено від французького слова «Frênaie», яке означає ясен, а також ліс, у якому переважають ясени.

[166] Себто манускрипт з Александрійської бібліотеки.

[167] Летейські — cебто притаманні Леті — річці забуття в Аїді. Вважалося, що небіжчики, які пили воду цієї річки, забували усе своє земне життя. Звідси вислів — «канути у Лету», себто, піти у небуття.

[168] Келар — чернець, який завідує монастирським столом, коморою, харчовими припасами та їхнім розподілом.

[169] Cтигійський — від назви річки Стикс, яка, як вважалося у давньогрецькій міфології, розділяла світ людей та підземний світ — Аїд, а також неосяжне болото, що лежало у самому центрі підземного світу й до якого вливалися води усіх потойбічних річок — Стиксу, Ахеронту, Лети, Кокіту та Пірифлеґетону.

[170] Промовисте прізвище. Le chaudronnier у перекладі з французької означає «казаняр» або «котляр», себто, ремісник, який виготовляє казани. Тут, найімовірніше, натяк на казан як атрибут чаклунського мистецтва.

[171] Міський маршал — посадова особа у міських громадах, на яку покладаються обов’язки з охорони правопорядку.

[172] У цій книжці наведена первісна версія твору, написана Кларком Ештоном Смітом 18 червня 1932 року. Оригінальний варіант був відхилений редакцією часопису Weird Tales, для якого призначався, тому незабаром автор переробив оповідання, пожертвувавши викладом сюжету у формі своєрідного триптиха, в якому оповідь ведеться від імені різних дійових осіб (подібний виклад твору у формі документів і свідчень очевидців притаманний, зокрема, Г. Ф. Лавкрафту, взяти до прикладу його знаний «Поклик Ктулху»). Тож оповідання «Аверойнський Звір», опубліковане в травні 1933 року у Weird Tales, було суттєво скорочене, виклад подій у ньому ведеться від імені Люка ле Шадроньє, до якого в супроводі маршала з’являється сам абат Теофіль, а вигнання Звіра відбувається не за допомогою гіперборейського порошку, що його порадив застосувати позаземний демон, ув’язнений у персні Ейбона, як у першій версії, а за допомогою самого демона, якого ле Шадроньє звільняє, розбивши пурпуровий самоцвіт. І якщо скорочення тексту, яке принесло в жертву первісний триптих, загалом не покращило оповідання, то перероблена кінцівка твору припала Смітові до смаку, адже, як він згодом написав у листі до Авґуста Дерлета, датованому 22 березня 1933 року: «різноманітні переробки надзвичайно покращили [оповідання]». З огляду на це, перекладач вважає задоречне навести тут альтернативну кінцівку оповідання:

«Не ставлячи запитань й тримаючи списи напоготові, двоє ратників супроводжували мене у тім нічнім чуванні. Вони добре знали, з яким демонічним страхіттям можуть зустрітися очі в очі; однак у їхній поставі не було ані сліду тривоги. Я ж, знаючи чимало такого, чого вони відати не могли, зняв з пальця свого перстень Ейбона і приготувався вчинити згідно з тими настановами, що їх дав мені демон.

Чоловіки стояли до лісу ближче за мене і, згідно з моїм суворим наказом, невідривно вдивлялися у нього. Та ніщо не ворушилося у збриженому мороці; а небеса бліднули, немов у досвітніх сутінках. Аж ось, за годину до світанку, коли тінь великого дуба вже сягнула стіни й почала пі- дійматися до Теофілевого вікна, прийшла істота, на яку я чекав. Страхіття з’явилося зненацька, нічим не зрадивши своєї близькости. Оповите пекельним червоним світлом, швидке, немов роздмухане вітром полум’я, вистрибнуло воно з лісового мороку та скочило на нас, що стояли, закляклі й змучені цілонічним неспанням. Один ратник повалився на землю, й побачив я над ним, у пливкій, неначе кров, червіні, чорні та зміїсті обриси Звіра. Куляста змієподібна голова, безвуха й безноса, шарпала обладунок на чоловікові своїми незліченними гострими зубами. І я почув, як зуби ті скреготіли та брязкали об залізні ланки. Швидко поклав я перстень Ейбона на камінь, який заздалегідь помістив на землі й розбив темний самоцвіт ударом того молотка, що приніс із собою.

Із друзок розтрощеного самоцвіта здійнявсь у подобі димного вогню визволений демон — спершу невеличкий, ніби вогник свічки, він збільшувався й розростався, немов те пожарище, що охоплює поскладані на купу оберемки хмизу. І, тихо засичавши голосом вогню, що яскравішав, набуваючи гнівного, страхітливого золотавого відтінку, демон стрибнув уперед, аби стати до бою зі Звіром, як він і обіцяв мені зробити в обмін на свою свободу, здобуту після довгих циклів ув’язнення.

Палахкотячи мстивим полум’ям, високим, як вогнища автодафе, він упритул наблизився до Звіра, і той облишив упалого ратника, звинувшись, як обпечена змія від вогню. Звірові кінцівки та тіло билися в огидних корчах, й скидалося на те, що вони плавляться, як віск і страхітливо змінюються, зазнаючи неймовірних перетворень. Мить за миттю набувала істота мерехтливої подоби людини, неначе вовкулака, що повертається зі своєї звіринности; а червоне світло мерхло й видавалося, що нечиста чорнота її плоти попливла й завирувала, поступово набуваючи вигляду тканого полотна і перетворюючись на складки темної ряси з каптуром, подібної до тих, які носять бенедиктинці. А тоді з-під каптура почало прозирати обличчя, й обличчя те, хоч оповите тінню та спотворене, було обличчям абата Теофіля.

Лиш на якусь мить уздрів я сю дивовижу; і ратники теж уздріли її. Одначе й досі демон у подобі полум’я раз у раз нападав на істоту, що зазнала мерзенних перетворень, і обличчя знову розтануло у восковій чорноті, а тоді від неї здійнялися високі стовпи диму, а за ними долинув важкий дух, подібний до духу горілої плоти, до якого домішувався якийсь потужний мерзенний сморід. І тоді з клубочіння диму, перекриваючи сичання демона, долинув один-єдиний крик, і голос, що кричав, був голосом Теофіля. Одначе дим усе густішав, приховуючи нападника і те, на що́ він нападав; і вже не лунало жодного іншого звуку, окрім співу полум’я, що знайшло собі поживу.

Врешті-решт, жалобно-чорні клуби диму полинули вгору, здіймаючись і зникаючи серед верховіть, а над темними деревами зринуло у височінь мерехтливе золотаве світло, схоже на мандрівний вогник, і полетіло до зірок. І збагнув я, що демон з персня виконав свою обітницю і тепер полинув назад, у ті далекі позаземні глибини, з яких чаклун Ейбон свого часу прикликав його до Гіпербореї та ув’язнив у пурпуровому самоцвіті. Важкий горілий дух разом із потужним мерзенним смородом розвіялись у повітрі; а від того, що нещодавно було Звіром, зараз не лишилось ані сліду. І збагнув я, що полум’яний демон прогнав геть те страхіття, що його принесла з собою чорна комета. Той ратник, якого Звір повалив був на землю, підвівся на ноги: захищений кольчугою, він не зазнав ушкоджень. Він зі своїм побратимом стояли поруч мене, не кажучи нічого; але знав я, що вони бачили ті зміни, яких зазнавав Звір, і почасти здогадалися про те, якою була істина. Тож, поки місяць у небі сірішав із наближенням світанку, я змусив їх зложити жахливу присягу, що вони дотримуватимуться таємниці. І зобов’язав я їх бути вірними свідками тієї промови, що її я мусив виголосити перед ченцями Периґонськими. Залагодивши сю справу так, аби ніщо не нашкодило доброму імені святого Теофіля, розбудили ми воротаря та сповістили його про прикру абатову смерть. Ми ствердили, що Звір накинувся на нас зненацька і, перш ніж встигли ми йому завадити, досяг абатової келії, а коли з’явився знову, то тримав Теофіля у зміїстих лабетах своїх, немовби хотів забрати його до комети, що хилилася до обрію. І тоді сотворив я заклинання для вигнання й прогнав нечистого диявола, і щез той у хмарі сірчистого полум’я та пари; однак абата, на превеликий жаль, поглинуло полум’я. Та його смерть, казав я, була воістину мученицькою, й була вона не марною:

Звір більше не сіятиме лиха в країні й не мордуватиме Периґон, адже заклинання, до якого я вдався — то певний спосіб, що вигонить злії сили. Упевнила братчиків така оповідь й не ставили вони запитань, а тужили безутішно за своїм абатом. Й воістину, оповідь та була на свій лад доволі правдива, адже Теофіль насправді був невинним і не відав геть нічого ані про ту огидну переміну, що коїлася з ним щоночі, ані про діяння, що чинив Звір через його мерзенно видозмінене тіло.

Щоночі зіходила істота з комети, аби вгамувати свій пекельний голод; а позаяк була вона інакше безтілесна та безсила, користалася вона абатом як своїм одержимим, надаючи його плоті обрисів нечестивої почвари, що примандрувала з-поза зірок. Почвара та встигла вбити дівчину-селянку в Сен-Зенобі тієї ночі, коли ми чекали за абатством. Та звідтоді Звіра більше не бачили в Аверойні, й подібні смертовбивства більше не повторювалися.

Аж ось прийшов строк і комета, поволі згасаючи, полинула до інших небес; і чорне страхіття, що його вона принесла зі собою, перетворилося на мінливу леґенду, як перетворюється будь-яка минувшина. Абата Теофіля було канонізовано за його дивовижну мученицьку смерть; і ті, що читатимуть сей звіт у часи прийдешні, не йнятимуть йому віри й казатимуть, що жодний демон, а чи злий дух ніколи не здобув би перемоги над правдивою святістю. Воістину, вийде на краще, якщо ніхто не повірить у сю історію, адже тонкою є заслона між світом людей і без- божними глибинами позамежжя. Небесні сфери сповнені таких істот, що саме́ лише знання про них може позбавити людину здорового глузду, а несьогосвітня скверна безнастанно пролітає поміж землею та місяцем і крізь галактики. Істоти, яким годі добрати ймення, приходили до нас як несьогосвітні жахіття й приходитимуть знову. А зоряне зло — геть не таке, як зло земне».

[173] Натаїр — ім’я, що, імовірно, походить від давньоірландського cлова nathaire або nathir — «той, що подібний на змія».

[174] Лещата для великих пальців (англ. Thumbscrew) — знаряддя тортур, яке використовувалося у середньовічній Європі. Конструктивно були спеціальними лещатами, в яких за допомогою гвинта затискалися великі пальці ніг.

[175] Архиворог — у християнстві — одне з найменувань Сатани.

[176] Автодафе (лат. actus fidei, ісп. auto de fe, дослівно — «акт віри») — термін, що первісно вживався на позначення урочистого оголошення вироку Інквізиційного суду у середньовічній Іспанії, Португалії та їхніх колоніях. Згодом цим словом почали називати прилюдне спалення на вогнищі людей, оголошених інквізицією єретиками, а також так званих єретичних творів.

[177] Інвольтація — середньовічний термін, яким позначали різновид симпатетичної магії: обряд насилання прокляття. Вважалося, що шкода жертві інвольтації завдавалася за допомогою її копії, виготовленої з глини чи воску, яку проколювали шпильками, різали, палили тощо.

[178] Аластор — демон помсти у давньогрецькій міфології.

[179] Сарацини. Первісно так називали кочове розбійницьке плем’я бедуїнів, що жило вздовж кордонів Сирії. З часу хрестових походів європейські автори стали називати сарацинами всіх мусульман, зробивши ці слова синонімами.

[180] Окрім, власне, натяку на зв’язок цього персонажа з міфічною північною країною Гіпербореєю, ім’я Ґаспар дю Нор, імовірно, є також алюзією на збірку віршів у прозі «Нічний Ґаспар» (Gaspard de la Nuit) французького поета Алоїзіуса Бертрана, в якій чималу роль відіграє опис нічного життя часів середньовіччя.

[181] Нів, нівець, новомісяччя або новий Місяць — фаза, коли Місяць не видний.

[182] Спеціальні поховальні ноші.

[183] Конетабль (від лат. comes stabuli — «начальник стайні») — адміністративна посада, на яку в середньовічній Франції покладалися військові та правоохоронні функції.

[184] Йомен — у середньовічній Європі — особисто вільна людина, яка, втім, належала до прошарку слуг лицаря чи феодала. Зазвичай до класу йоменів входили дрібні землевласники, що самостійно обробляли свою землю.

[185] Від фр. châtelain — власник замку, кастелян.

[186] Стрільниця — вузький отвір у фортечних мурах і баштах, призначений для ведення вогню по супротивнику з ручної зброї (за середньовічних часів — з луків і арбалетів).

[187] Кренеляж (від фр. créneau; англ. battlement, crenellation) — в архітектурі оборонних споруд — зубчате завершення стіни, доповнене парапетом з бойовим ходом із внутрішнього боку.

[188] Барбакан (лат. Barbacana) — фортифікаційна споруда для захисту підступів до брами замку або міста. Барбакан складався з укріплень баштового чи бастіонного типу навколо зовнішньої брами, з’єднаних із внутрішньою міською брамою критим проходом, званим шиєю. Перед зовнішньою брамою був перекидний міст понад заводненим ровом, що охоплював барбакан.

[189] Донжон (фр. donjon — «володіння»; англ. Keep) — головна і найкраще укріплена вежа замку, що має форму масивної циліндричної або призматичної споруди з товстими міцними мурами зі стрільницями та амбразурами. Останній пункт оборони. Якщо ворог захоплював замок, то донжон залишався останнім «володінням», звідки й походить його назва.

[190] Відбивна піч (англ. reverberatory furnace) — промислова плавильна піч, де тепло матеріалу, що нагрівається, передається безпосередньо від продуктів згоряння палива, а також відбиванням від розжареного вогне- тривкого мурування.

[191] Промовисте прізвище. Лу Ґару або Луґару або Руґару (від фр. Loupgarou — «вовкулака») — у французьких легендах — перевертень, який може набувати вовчої подоби, різновид вовкулаки.

[192] Ялдабаот — у гностицизмі — деміург, злий бог, що створив недосконалий світ і людей. Часто ототожнювався з Ягве.

[193] Йдеться про згадану у біблійній історії тьму єгипетську або мемфійську — одну з так званих Десяти кар єгипетських, які Бог послав на Єгипет, аби змусити фараона відпустити євреїв із рабства.

[194] Атанор — алхімічна піч, у якій підтримується постійний, помірний, сталий вогонь. Призначена для алхімічних цілей, насамперед для отримання філософського каменя.

[195] Нава (від лат. navis — «корабель»). У християнській церковній архітектурі — поздовжня частина внутрішнього простору церкви від головних вхідних дверей до хору, відокремлена всередині з одного чи двох боків арками на стовпах або колонах.

[196] Тартар — у давньогрецькій міфології — темна безодня в глибині космосу, розташована нижче від Аїду. Вважалося, що Тартар віддалений від поверхні землі так само, як земля від неба. Тартар є одним із первинних об’єктів, які виникли з Хаосу. Вислів «тартарські криниці» перегукується з аналогічною фразою, вжитою Говардом Філіпсом Лавкрафтом у романі «Справа Чарльза Декстера Ворда» (1927).

[197] Купель — чаша для купеляції. Купеляція або купелювання (від фр. coupelle) — процес відокремлення благородних металів від свинцю шляхом окислювального плавлення.

[198] Алюдель — скляна, металева або глиняна посудина на кшталт реторти, але без дна. Використовується для сублімації летючих речовин, насамперед, ртуті.

[199] Анакім — у біблійних легендах — раса велетів, синів Анака. Згадана у Книзі Ісуса Навина 11:21–22.

[200] Міазми (від грец. Mіasma — «забруднення», «скверна») — за давніми уявленнями — отруйні випари, продукти гниття, які нібито поширювали заразні хвороби. З XIX сторіччя, з розвитком науки та знань про бактерії, термін «міазми» вживають тільки в переносному значенні.

[201] Каданс (від іт. Cadenza) — заключний гармонійний зворот, який надає музичній будові завершеності.

[202] Пеан — хорова пісня-молитва давньогрецької лірики. Первісно пеанами слугували гімни на честь Аполлона як бога-цілителя, який і сам іноді називався Пеаном. Переносно пеан — хвалебна пісня, славень.

[203] Мангонель, або требушет, або требюше (спотворене грец. монанкон — «однорукий»; від фр. trébuchet — «вага з коромислом») — метальна машина, що використовувалась у середньовіччі для руйнування оборонних мурів або щоб перекидати снаряди через них. Мангонель з противагою та довгим рухомим важелем діяв за принципом пращі і міг з великою швидкістю метати важкі снаряди у фортифікації ворога.

[204] Ґоліят (Голіаф) — філістимлянський воїн велетенського зросту та надзвичайної сили, який згадується у Старому Заповіті. Був переможений у двобої та обезголовлений молодим Давидом, майбутнім царем Юдеї та Ізраїлю.

[205] Цікавим є той факт, що цей самий ґарґуйль фігурує ще й в іншому оповіданні Кларка Ештона Сміта, яке називається «The Maker of Gargoyles» («Творець ґарґуйлів»).

[206] Щипець — в архітектурі — верхня частина стіни, зазвичай трикутної форми, обмежена схилами даху. Відрізняється від фронтону тим, що не відокремлений знизу горизонтальною тягою чи піддашком. Поширений елемент готичних кафедральних соборів.

[207] Аполіон — грецька назва Абаддона — демона загибелі, князя пекла, уособлення смерті та хаосу.

[208] Човник — деталь ткацького верстата, що прокладає утокову нитку між нитками основи. Під час ткання переміщається туди і назад від крайки до крайки вироблюваної тканини.

[209] Себто, до поближнього некрополя.

[210] Консорт — королева, яка має монарший титул, але не є правителькою, себто не має владних повноважень монарха (королева-консорт), а також чоловік королеви, який не є монархом (принц-консорт).

[211] Ахернар — найяскравіша зоря в сузір’ї Ерідан і дев’ята за яскравістю зоря нічного неба. Розташована над Південною півкулею Землі. Назва зорі походить від арабського ākhir annahr, що означає «кінець річки».

[212] Портик (від лат. porticus — «крита галерея») — в античній архітектурі — розміщена перед входом до будівлі галерея з відкритою колонадою.

[213] Амарант або щириця — рід рослин родини щирицевих із дрібними квітами, зібраними в густі суцвіття. Амарантовий колір — асичений червоно-фіолетовий, як суцвіття названої рослини.

[214] Про́ва — ніс судна.

[215] Адипоцир, також трупний віск, жировіск або могильний віск (англ. Adipocere) — жирова речовина, на яку перетворюються деякі трупи внаслідок анаеробного бактеріального гідролізу у жирових тканинах.

[216] Гуль — в арабській доісламській міфології — чудовисько або демон, перевертень, якого пов’язують із цвинтарями і якому приписують схильність до поїдання мертвеччини та розграбування могил. За переказами, гулі мешкають на цвинтарях, у пустелях, печерах та інших безлюдних місцях і можуть нападати на самотніх подорожніх та поїдати їх. Зокрема, Г. Ф. Лавкрафт використав образ гулів у своєму оповіданні «Натура для Пікмана» (1926) (у якому згадує, до речі, й творчість Кларка Ештона Сміта) та в повісті «Сновидні пошуки незвіданого Кадата» (1927).

[217] Дромадер або дромедар — одногорбий верблюд. Поширений в багатьох регіонах Азії і Африки як домашня тварина для перевезення вантажів або верхової їзди.

[218] Некрофагія (від грец. nekros — «мертвий» та phago — «поїдати», «пожирати») — поїдання трупів тварин або людей.

[219] Ієрофант — посвятитель, той, хто приводить вірян до того, що вважається святинею. Є тлумачем священних містерій і верховним жерцем. Тут це слово вживається радше на позначення вузького кола жерців, посвячених у таємниці божества.

[220] Ім’я персонажа перегукується з назвою Ут-Нарґаї, яку Г. Ф. Лавкрафт дав долині в країні снів із творів свого «сновидного циклу».

[221] В оригіналі — eidolon — слово, що означає «ідол», «подоба», «подобизна», «двійник», а також уживається в значенні «привид», «фантом». Давні греки позначали цим словом духо- вний образ живої чи мертвої людини, а також безплотний дух, примару загалом.

[222] Му — леґендарний зниклий континент. Є альтернативною назвою Атлантиди, яку запропонував Оґюст Ле-Плонжон (1825–1908) — археолог і фотограф, один із перших дослідників доколумбових цивілізацій Америки.

[223] Посейдоніс — останній острів затонулої Атлантиди. Кларк Ештон Сміт зробив його місцем дії циклу своїх оповідань «Оповіді про Атлантиду», частина з яких увійшла до цієї книжки.

[224] Самум — піщаний ураган, притаманний пустелям Північної Африки, Аравійського півострова. Характеризується короткочасними (до 20 хвилин) поривами спекотного та сухого вітру, який несе хмари піску та супроводжується підвищенням температури повітря, яка може перевищувати 50 градусів за Цельсієм.

[225] Канікула (від лат. Canicula — «маленький собака») або «Собача Зірка» — латинська назва зірки Сіріус — найяскравішої зірки в сузір’ї Великого Пса і на всьому зоряному небі загалом. Період, коли Сонце проходить сузір’я Великого Пса, відзначається найспекотнішою погодою.

[226] Одаліска — рабиня, що обслуговувала жінок у гаремі султана, покоївка. Часто бувала також наложницею правителя.

[227] Партер (фр. parterre від par terre — «при землі») — ділянка парку правильної геометричної форми, зазвичай з низькими рослинами, розташована на пласкій ділянці землі. Як правило, це квітник прямокутної форми, оздоблений травами та декоративними рослинами, розташованими у певному порядку.

[228] Тут автор, найімовірніше, відтворює середньовічне уявлення про існування краю світу, де земля межує з небом, і про небесну баню, себто про небо як непрозору запону, перетнувши яку можна потрапити за межі знаного світу.

[229] Отруйна рослина з родини окружкових.

[230] Фуст (від італ. fusto — «стебло», «стовбур») — циліндрична або гранована основна частина колони від бази до капітелі. Стовбур, стрижень колони.

[231] Сарабанда (ісп. zarabanda) — старовинний іспанський народний танець.

[232] Муст — щойно вичавлений сік винограду або інших фруктів.

[233] Абалон (лат. Haliotis) — рід морських їстівних молюсків родини Haliotidae з пласкими овальними мушлями у вигляді спіралі, зовнішній край яких має отвори з блакитнуватою перламутровою внутрішньою частиною.

[234] Іхор — у давньогрецькій міфології — кров богів і безсмертних, токсична для смертних людей, які, вступивши в контакт з пролитим іхором, вмить гинули.

[235] Філігрань (італ. filigrana, від лат. filum — «нитка» і granum — «зерно») — ювелірний виріб із тонкого дроту або закріплені на металевій поверхні складні мереживні візерунки з тонкого золотого, срібного чи мідного дроту.

[236] Кларк Ештон Сміт завершив роботу над цим оповіданням у грудні 1932 року. В листі до Авґуста Дерлета від 23 грудня 1932 року він писав, що вже надіслав оповідання головному редакторові Weird Tales і сподівається, що той візьме його до друку, адже цей твір є справжньою диявольською драмою, гідною екранізації та сповненою інфернальних видовищ. Втім, Фарнсворт Райт, головний редактор названого часопису, відхилив надіслане йому оповідання, попросивши Сміта переробити завершальну третину твору, яку назвав дещо затягнутою. Достеменно невідомо, наскільки Сміт скоротив свою історію, адже оригінальний рукопис, на жаль, донині вважається зниклим. Менше з тим, 16 січня 1933 року автор писав Авґустові Дерлетові, що таки дещо відредагував свою первісну історію, пожертвувавши деякими надміру розлогими описами, але загалом не шкодячи сюжетові. Переглянуте й відредаговане оповідання було прийняте редакцією і надруковане у січневому числі Weird Tales за 1935 рік. Воно містило понад 10 000 слів і стало найдовшим у циклі «Оповіді про Зотік» (первісна версія, вочевидь, була ще більшою за обсягом). За цей твір редакція заплатила авторові 100 доларів, які він назвав «чималою, як на той час, сумою», а за власний малюнок, яким цю історію було проілюстровано, Сміт одержав ще 7$. І читачі, і літературні побратими зустріли «Темного ідола» вельми схвально. Говард Філіпс Лавкрафт у своєму листі від 23–24 січня 1935 року писав Смітові, що це оповідання «здобуває серед усіх моїх кореспондентів гучні та одностайні панегірики — і воно безсумнівно на них заслуговує!», а також називав його «чи не найкращим з усього, що будь-коли друкували у Weird Tales».

[237] Загальна назва різних в’язких мінералів щільної будови від білого то темнозеленого кольору.

[238] У давньогрецькій міфології — кров богів, на відміну від нектару й амброзії (їжі богів), не дає безсмертя.

[239] Бріар (фр. bruyère — «верес») — матеріал, який виготовляють з наростів кореня куща еріки деревовидної (лат. Erica arborea) родини вересових. Деревина її коренів є надзвичайно міцною і жаростійкою та використовується, зокрема, для виготовлення якісних люльок.

[240]Цирк — напівкругла заглибина поміж гір, оточена крутими схилами, зазвичай льодовикового походження.

[241] Канопус — найяскравіша зірка південного сузір’я Кіля, друга за яскравістю після Сиріуса зірка нічного неба. Канопус є жовто-білою зорею-надгігантом. Її можна спостерігати в південній півкулі. За світністю вона перевищує Сонце в 13 000 разів.

[242] Тут — довгий відріз тканини, закріплений на кілках для захисту від сонця чи вітру; запона, пелена.

[243] Свиріль або флейта Пана, також сиринга — багатоцівкова флейта, що складається з кількох (трьох і більше) бамбукових, очеретяних, кістяних або металевих дудок — порожнистих, закритих знизу трубок різної довжини, що ступінчасто зменшуються.

[244] Зефір — теплий і вологий західний вітер, загалом теплий легкий вітерець, легіт.

[245] Кларк Ештон Сміт почав писати це оповідання у лютому 1934 р. і завершив 21 березня. Проте авторові не вдалося опублікувати цю історію у Weird Tales, адже Фарнсворт Райт, головний редактор часопису, вважав її радше поемою в прозі, аніж оповіданням. Тож Смітові довелося скоротити первісну версію твору, видаливши з нього близько двох тисяч слів, і саме у такому вигляді він був прийнятий редакцією Weird Tales та опублікований у числі за грудень 1934 р. Текст оповідання, наведений у цій книжці, є повною версією твору і походить з оригінального друкопи су Сміта.

[246] Собача зірка — давньогрецька та латинська назва Сиріуса — найяскравішої зірки в сузір’ї Великий Пес.

[247] Нативна карта — те саме, що гороскоп — схематичне зображення розміщення небесних світил, яке складають астрологи для пророкування долі людини і майбутніх подій. Нативною (від лат. nativus — «народження») така карта називається тому, що для її розрахунку необхідно знати дату народження людини, для якої вона складається.

[248] Сполучення — астрономічний термін на позначення особливого розташування об’єкта Сонячної системи (здебільшого, планети), за якого цей об’єкт розташований відносно Сонця таким чином, що їхні екліптичні довготи для земного спостерігача рівні. У сполученні об’єкт спостереження візуально розташований на небі поряд із Сонцем.

[249] Протистояння або опозиція — астрономічний термін на позначення особливого розташування Сонця, Землі та об’єкта сонячної системи, за якого цей об’єкт розташований відносно Сонця таким чином, що їхні екліптичні довготи для земного спостерігача відрізняються на 180°. У протистоянні об’єкт спостереження візуально розташований на небі навпроти Сонця, що створює найкращі умови для його споглядання.

[250] Мантичне мистецтво (від грец. mantike — «мистецтво віщування») — мистецтво, що полягає в умінні вгадувати волю богів, віщувати, пророкувати долю.

[251] Висхідний знак, або асцендент — астрологічний знак, який сходить над східним горизонтом під час якоїсь події, наприклад, народження людини, і, згідно з астрологічними теоріями, визначає людську долю за принципом «як угорі, так і внизу».

[252] Йдеться про видиму зоряну величину (позначається m — від англ. magnitude), яка характеризує блиск небесного тіла (кількість світла, що надходить від нього) з погляду земного спостерігача. Що яскравіший об’єкт, то менша його видима зоряна величина.

[253] Еманація (лат. emanatio — «випромінення», «витікання», «виділення») — у вченні неоплатоніків «випромінювання» вищими формами буття нижчих.

[254] Доми зодіаку або астрологічні доми — відтинки, на які за певною системою поділено річний шлях Сонця небосхилом. Зазвичай розрізняють дванадцять домів, кожен з яких відповідає певному зодіакальному знаку. У гороскопі зображуються у вигляді кола, поділеного на сегменти, що відповідають цим домам.

[255] Натр, їдкий натр, гідроксид натрію або каустична сода — неорганічна хімічна речовина, має сильні лужні властивості, завдяки яким використовувалася в процесі муміфікації.

[256] 1 ярд дорівнює 91,44 см.

[257] Осуарій (від лат. ossis — «кістка») — скриня, урна, колодязь, місце або окрема будівля для зберігання кісток померлих. Часто осуарії облаштовуються там, де місце для поховання обмежене.

[258] Оповідання «Останній ієрогліф» було опубліковане 7 квітня 1934 р. у часописі Weird Tales. За задумом Сміта, цьому твору мав передувати своєрідний пролог під назвою «In the Book of Vergama» («У книзі Верґами»), який, втім, у Weird Tales не надрукували і вперше оприлюднили лише 1989 року. З огляду на те, що цей пролог дещо розширює викладену історію, додаючи акценту на таємниці Верґами, перекладач вважає за доцільне навести його нижче.

У Книзі Верґами

Мовилося про Верґаму в останні епохи Землі, який існував, не відаючи смерті, відколи Зотік піднявся з руїн затонулих, забутих історією континентів. І повсякчас широкими краями та імперіями того останнього континенту ходили поголоски про Верґаму та розмаїті повір’я про його особу, про його єство, про місце його народження та про його оселю. Мудреці зі знанням справи сперечалися один з одним щодо того, чи був Верґама демоном, богом, чаклуном, а чи істотою зі світів, мешканці яких не мали нічого спільного з переліченими станами та родами. Так само сперечалися вони і щодо того, чи жив він у населеному самими лише муміями Сінкорі, чи серед страхітливих голих гір північного Зайлаку, чи на Нааті, острові лихих чаклунств, який лежав, оповитий імлою та піною, в океані, до якого сідало призахідне сонце, а чи в якомусь іншому королівстві чи на загубленому в морі острові. Жодного ідола не вирізьбили у подобі Верґами, і не було йому присвячено жодного вівтаря, а втім, часом до нього звертались у молитвах дикі народи, і ймення його прикликали найвідважніші з чародіїв, промовляючи темні рунічні формули. Дехто вважав, що ті молитви та заклинання діставали відповідь, однак істинність цього твердження, як і все, що стосувалося Верґами, була вельми сумнівною. Йому приписували предивні та майже безмежні сили й казали, що йому притаманні приголомшливі злостивість і милостивість; одначе ніхто й ніколи не наводив жодного достеменного доказу їхнього вияву. Незнаний, таємничий та окремішній перебував Верґама у краї похмурих чарів і різноманітних таїн. Вважалося, що незліченні сонмища людей входили до його прихованого дому протягом століть і тисячоліть, але ніхто вже не повертався звідти, щоб розповісти про істинну природу Верґами та про розташування його обителі. Деякі пророки, що з’явилися в останні роки, стверджували, ніби він був сучасником самих життя та смерті, і що був він першим і останнім із несотворених богів. Аж до кінця часів нагромаджувалися химерні легенди про Верґаму та про долю, що спіткала тих, хто увійшов до його примарного чертогу, і чимало ходило байок щодо то́му, званого Книгою Ієрогліфів, який належав цій незбагненній істоті. Серед таких оповідок і байок є також історія про те, що сталося з астрологом Нушейном.

[259] Лот або дномір — прилад для вимірювання глибини моря, річки або іншої водойми.

[260] Антропофаг — людина, яка їсть людське м’ясо; людожер, канібал.

[261] Кларк Ештон Сміт завершив написання цього оповідання у лютому 1935 року. Вперше його було опубліковано у Weird Tales в червні 1936 року, проте у скороченому вигляді, адже головний редактор цього часопису хотів, аби Сміт скоротив описи та переробив кінцівку на більш оптимістичну. Текст, наведений у цій книжці, є повною версією твору і походить з оригінального оповідання Сміта з деякими авторськими правками, які він зробив уже після публікації у Weird Tales.

[262] Пілон — первісно — масивна башта у вигляді зрізаної піраміди, що зводилася перед давноьоєгипетськими храмами обабіч порталу; згодом — архітектурний термін на позначення масивних, зде- більшого прямокутних колон, які служать опорою для арок, склепінь або правлять за оздобу обабіч в’їздів чи входів до парків, садів, на мости тощо.

[263] В оригіналі — mummia — термін, який в історії медицини означав як мінеральну смолу, так і розтовчені на порошок тіла мумій. Мінеральна смола знана також під назвою муміє́.

[264] Какодемон — злий дух, який в уявленні давніх греків протиставлявся нейтральним або добрим духам, яких називали, власне, демонами.

[265] Пулени (від фр. poulaine) — чоловіче взуття з надзвичайно довгими носаками, що було популярне серед заможних верств середньовічної Європи у XII–XV cт. Носаки пуленів часом сягали завдовжки 45 см і більше і, щоб мати змогу вільно ходити, їх доводилося припинати до черевика або до гомілки ланцюжком. Пулени були вкрай непрактичні, головним їхнім призначенням було підкреслення високого соціального статусу власника.

[266] Пулени (від фр. poulaine) — чоловіче взуття з надзвичайно довгими носаками, що було популярне серед заможних верств середньовічної Європи у XII–XV cт. Носаки пуленів часом сягали завдовжки 45 см і більше і, щоб мати змогу вільно ходити, їх доводилося припинати до черевика або до гомілки ланцюжком. Пулени були вкрай непрактичні, головним їхнім призначенням було підкреслення високого соціального статусу власника.

[267] Аррак — дистильований алкогольний напій з ферментованого соку квітів кокосу або цукрової тростини, зазвичай виробляється на Індійському субконтиненті та в Південно-Східній Азії.

[268] Кістянка (англ. drupe) — однонасінний м’ясистий плід з твердою дерев’янистою кісточкою і соковитим, сухим або волокнистим зовнішнім шаром.

[269] Дерево та його назва є вигадкою Кларка Ештона Сміта.

[270] Баядерка (фр. bayadère — «танцівниця») — європеїзована форма індійського слова девадасі (санскрит: «служниця бога») — термін, яким в Індії позначалися професійні храмові танцівниці та куртизанки, а також мандрівні танцівниці.

[271] Анакреонтична поезія — жанр поезії, в якому панує життєрадісне світосприйняття, перейняте мотивами земного щастя, гедонізму, кохання. Названа на честь засновника жанру, давньогрецького поета Анакреонта (бл. 570 до н. е. — бл. 485 до н. е.), якого вважають співцем любові та вина.

[272] Кварта (від лат. quarta — «чверть») — одиниця об’єму (місткості). Американська кварта для рідин становить 0,9463 дм3.

[273] Сибарит (від назви давньогрецької колонії на півдні Італії, званої Сибаріс і знаної своїм багатством і розкішшю) — людина, що любить розкіш і задоволення; український відповідник — розкошолюб, розкішник.

[274] Себто меланхолія — термін, запроваджений давньогрецьким лікарем Гіпократом (бл. 460 до н. е. — бл. 370 до н. е.) і до початку XX ст. застосовуваний на позначення пригнічених станів психіки, що характеризувалися похмурим, важким, тужливим настроєм, які пояснювалися надміром жовчі в організмі.

[275] Тисові дерева вважаються символом смутку, адже їх часто саджали на церковних цвинтарях.

[276] ½ галона дорівнює 1,89 л.

[277] Лупанар або лупанарій (лат. lupānar або lupānarium) — у Давньому Римі — дім розпусти, бордель, розміщений в окремій будівлі. Назва походить від лат. lupa — «вовчиця» — цим словом у Римі називали повій.

[278] Симпосій — ритуалізований бенкет у Давній Греції, що супроводжувався буйними веселощами і був важливою складовою чоловічого дозвілля.

[279] Кларк Ештон Сміт написав цей твір восени 1952 року, а вперше його було надруковано 1953 року в травневому числі Weird Tales. «Мортилла» — останнє завершене оповідання з циклу «Оповіді про Зотік» (у своєму нотатнику, «Чорній книзі», Сміт зазначив назви ще кількох історій, які так ніколи й не були дописані). У цьому творі автор, вочевидь, змальовує в образі Фамурзи свого старшого друга і наставника — поета Джорджа Стерлінґа, а самого себе зображує в ролі юного поета Вальзейна, якому набридли втіхи життя і який шукає серед буденності джерела тих прекрасних і нереальних світів, які являються йому уві сні.

[280] Містеріарх — давньогрецький термін, який дослівно означає особу, що керує релігійними таїнствами — містеріями.

[281] Сміт написав це оповідання 1925 року, випробовуючи себе в жанрі химерної прози. Запитавши думку Джорджа Стерлінґа про цей твір, автор дістав украй неоднозначну відповідь, у якій його наставник схвально відгукується про Смітів стиль, але не радить йому часто вдаватися до цієї царини. До певної міри Стерлінґ мав рацію, адже того часу серед читацького загалу найбільший попит мала переважно література реалізму, і єдиною доступною нішею для таких авторів, як Сміт, Лавкрафт і Говард, залишалися палп-журнали. Кларк Ештон Сміт у відповідь на такий відгук заперечив, що «відмовляється коритися безплідному, приземленому духові часу», одначе Стерлінґові слова на певний час віднадили його від написання химерних оповідань.

[282] Кратер-Рідж (англ. Crater Ridge) — місцевість у гірській системі Сьєрра-Невада поблизу перевалу Доннера, розташована в північній частині штату Каліфорнія, неподалік кордону з Невадою.

[283] Сьєрра-Невада (англ. та ісп. Sierra Nevada) — гірська система, хребет у західному поясі гір Північної Америки, що проходить майже через усю східну частину штату Каліфорнія. Іноді хребет називають просто Сьєрра.

[284] Йдеться, найімовірніше, про Вершину Доннера (англ. Donner Summit) — вершину в гірській системі Сьєрра-Невада, названу, як і одноіменний перевал, на честь першопрохідника Джорджа Доннера (1784–1847).

[285] Нодулярний (лат. nodularis — «вузлуватий») — у геології — різновид текстури гірських порід, для якого характерні дрібні вкраплення мінералів, які мають округлу форму та звуться нодулями. Найпоширенішими є нодулі хроміту в хромітових рудах.

[286] Жужіль або жужелиця — залишки від згоряння твердого палива, а також відходи, що залишаються після виплавки металу.

[287] Циклопічний або кіклопічний — за назвою велетів циклопів з давньогрецької міфології — такий, що належить циклопам, подібний до циклопів; а також — велетенський, величезний.

[288] Назва Рідж (Ridge) в перекладі з англійської буквально означає «пасмо гір» або ж «гірський хребет», «кряж».

[289] Касл-Пік (англ. Castle Peak) — гора у гірській системі Сьєрра-Невада. Дістала назву через конічну форму, що нагадує обриси замка.

[290] Тсуґа — рід, близький до ялиць та ялин, вічнозелене дерево з кону- соподібною кроною та плескатою хвоєю. Поширені в Північній Америці та Східній Азії. В оригіналі Кларк Ештон Сміт вживає народну назву — hemlock, себто цикута — так називають це дерево через подібність запаху його подрібненої хвої до запаху цикути.

[291] Прикметно, що опис такого самого дивного матеріалу наводить і Г. Ф. Лавкрафт у своїй повісті «У горах божевілля», написаній у лютому-березні 1931 р., майже одразу після Смітового «Міста Співочого Полум’я», завершеного 15 січня 1931 р. Найімовірніше, Лавкрафт запозичив у свого літературного побратима образ таємничого «зеленкуватого мильного каменю», адже Сміт мав на своїй земельній ділянці чимало зразків гірських порід, серед яких були й мильні камені — стеатит і діатоміт, які згодом стали матеріалом для його скульптур. Це один з прикладів взаємного запозичення образів, до якого незрідка вдавалися Сміт і Лавкрафт, який лише підтверджує згадка про малюнки Кларка Ештона Сміта у названій вище повісті Лавкрафта.

[292] Алголь — змінна зоря, друга за блиском у сузір’ї Персея, прототип затемнюваних змінних. На зображеннях сузір’я зоря Алголь роз- ташована на місці ока відрубаної голови Медузи.

[293] Sang froid (фр.) — холоднокровність.

[294] 20 квадратних футів дорівнюють 1,85 квадратних метрів.

[295] Теби або Васет — стародавня столиця Верхнього Єгипту. Місто було знане величною архітектурою, з якої дотепер збереглися Карнакський та Луксорський храми.

[296] Геліополь або Геліополіс — місто в Давньому Єгипті. У Геліополі був розташований головний центр поклоніння верховному богу сонця (спочатку Атуму, потім Атуму — Ра) і циклу пов’язаних з ним божеств — «Великої Дев’ятки Іуну».

[297] Ієратичний — такий, що притаманний священнослужителям, жерцям; обрядовий.

[298] Андросфінкс (від грец. Andr-, що означає «людина», «чоловік», «чоловічий») — людиносфінкс. Цим словом давньогрецький історик Геродот, який подорожував по Єгипту в середині V ст. до н.е., називав зображення фараонів з тілом людини, головою лева і геометризованої форми бородою (знаком царської влади).

[299] Це висловлювання Сміта подібне до твердження давньогрецького філософа Плотіна (205–270), який називав мистецтво видимістю другого ступеня і відмовляв охочим написати його портрет словами: «Сам я лише тінь, тінь архетипу, що перебуває на небі. Навіщо творити тінь цієї тіні?»

[300] Оберн (англ. Auburn) — містечко у штаті Каліфорнія, США, в якому пройшла більша частина життя Кларка Ештона Сміта.

[301] Альґеніб або Гамма Пегаса — зоря в сузір’ї Пегаса, розташована в південно-східному куті астеризму, відомого як Великий Квадрат. Альґеніб має загальну світність у 5840 разів більшу за світність Сонця.

[302] Альдебаран або Тельця — найяскравіша зоря у сузір’ї Тельця та одна з найяскравіших зірок на нічному небі. Світність Альдебарана у 150 разів більша за Сонце. Через розташування у «голові» Тельця та червоний колір, зорю часто називають Бичаче око.

[303] Тирський пурпур (англ. Tyrian purple) — природний барвник різних відтінків від чорного до темно-фіолетового кольору, який отримували з морських черевоногих молюсків родини Muricidae. Назва барвника походить від міста Тир (сучасна назва — Сур) у Лівані, яке у давнину було містом-державою.

[304] Марена фарбувальна (лат. Rubia tinctorum) — багаторічна трав’яниста рослина, з коріння якої виготовляють природний барвник. Мареновий колір — яскраво-червоний.

[305] Карнак — єгипетське село за два з половиною кілометри на північ від Луксора на місці староєгипетських Теб. Воно займає приблизно половину території великого храму Амона — Іпет-Сут (Опет), який служив основним державним святилищем протягом всієї історії Нового царства. Карнак знаний величною архітектурою та велетенськими колонадами.

[306] Мемнон — син Еос і Тітона, брата Пріама, один із героїв Троянської війни, що виступав на чолі ефіопського війська проти греків. За часів римської імперії з його ім’ям пов’язували дві колосальні статуї єгипетського фараона Аменхотепа III, одна з яких вважалася зображенням Мемнона. За переказами, при сході сонця з цієї статуї линув жалібний звук — Мемнон вітав свою матір Еос.

[307] Суперпризматичність — властивість фотонних кристалів, яка полягає у тому, що промінь світла, потрапляючи до них, зазнає надзвичайно сильної кутової дисперсії та розсіюється у різних напрямках хвилями різної довжини.

[308] Емпірей — в античній натурфілософії — одна з верхніх частин небес, наповнена вогнем і світлом, де мешкали боги.

[309] Кава, кава-кава або перець п’янкий (лат. Piper methysticum) — вид рослин роду перець родини перцеві, поширений на островах Океанії. З коріння цієї рослини виготовляють п’янкий напій, який сприяє розслабленню, не порушуючи ясності розуму.

[310] Он, Ону або Іуну — давньоєгипетська назва Геліополя, що дослівно означає «місто стовпів».

[311] Анґкор — стародавня столиця Кхмерської імперії в IX–XV століттях, розташована за 240 км від Пномпеня на березі озера Тонлесап, посеред джунглів, є найбільшою пам’яткою Камбоджі. Дотепер в Анґкорі збереглося близько 100 палаців і храмів.

[312] Мефітичний — сморідний, згубний (про випари). Слово походить від імені Мефітіс — богині шкідливих випарів землі, яка мала святилища в Потенції, Середній Італії, Кремоні, а також у Римі.

[313] Кларк Ештон Сміт дописав оповідання «Місто Співочого Полум’я» 15 січня 1931 року. Вперше воно було опубліковане у часописі Wonder Stories у липні того самого року і так сподобалося читачам, що головний редактор, Г’юґо Ґернсбек (який, до речі, був засновником Amazing Stories — першого у світі часопису, що спеціалізувався виключно на науковій фантастиці) запропонував Смітові написати продовження історії, викладеної в оповіданні. Сміт пристав на цю пропонову і 30 червня 1931 року завершив роботу над продовженням, яке назвав «По той бік Співочого Полум’я». Воно побачило світ того ж року в листопадовому числі Wonder Stories. Згодом, 1940 року Волтер Джиллінгз, редактор часопису Tales of Wonder, об’єднав ці два оповідання в одну цілісну історію, відтоді воно публікується переважно саме в такому сполученому вигляді. У книжці, яку ви зараз тримаєте в руках, наведено саме об’єднану версію твору. Первісно оповідання включало перші три розділи того, що наведене у цьому томі, мало дещо відмінний початок і складалося, власне, з переднього слова і щоденника, без поділу на розділи. Прикметним є той факт, що в першій версії твору Полум’я описане як біле, а вже згодом стало зеленим, і саме у такому вигляді воно зображене на обкладинках журналів Wonder Stories (липень 1931 року) і Tales of Wonder (№10 за 1940 рік). У цій книжці збережено первісне датування подій, які відбуваються у 1930–1931 роках; у версії, опублікованій 1940 року в Tales of Wonder, наведене інше датування — 1938–1939 рр., імовірно, така зміна дат мала надати описаним в оповіданні подіям більшої достовірності й сучасності. Сам Сміт був вельми задоволений цим твором, на який його надихнула подорож до Кратер-Ріджу, і в своєму листі до Лавкрафта від 27 січня 1931 року зокрема зазначав, що «…люди, які бували в тій місцині, високо оцінили опис Ріджу за його реалізм».

[314] Ґнейс (нім. Gneis — «іскра») — зерниста метаморфічна гірська порода, що складається переважно з польового шпату, кварцу та кольорових мінералів.

[315] Контрфорс (фр. contre force — «протидійна сила») — вертикальна конструкція у вигляді висунутої назовні частини стіни, вертикального ребра чи окремої опори. Призначена для посилення опорної стіни, надання їй міцності та стійкості.

[316] Мачу-Пікчу (кеч. Machu Pikchu — «стара вершина») — доколумбове місто інків, розташоване в Андах на висоті 2400 метрів на вершині гірського хребта над долиною річки Урубамби в Перу, за 80 км на північний захід від міста Куско.

[317] Теокалі (в перекладі з мови наватль (ацтекської) — «будинок бога») — тип культової споруди, мезоамериканська піраміда з храмом на вершині. Являє собою чотирикутну кам’яну піраміду, сторони якої, як правило, чітко орієнтовані по сторонах світу. Піраміда складалася з декількох уступів, що утворювали тераси, а також мала круті сходи на всю висоту.

[318] Марсіанська тканина, є вигадкою Кларка Ештона Сміта.

[319] Фобос — два природні супутники Марса.

[320] П’ядуни (лат. Geometridae) — родина нічних метеликів. Назву geometridae, себто, дослівно «землеміри», ця родина дістала через те, що гусінь цих метеликів має лише дві пари ніг, внаслідок чого гусінь спершу висуває вперед голову і груди за допомогою грудних ніг, а потім підтягує задню частину тіла. Збоку це схоже на те, неначе гусінь міряє землю п’ядями, звідси походить українська назва родини.

[321] Детрит — нагромадження уламків гірських порід, жорстви, скупчення рослинних або тваринних решток.

[322] Фумігант (від лат. fumigare — «обкурювати», «диміти») — речовина, що застосовується для фумігації — очищення приміщень від шкідників за допомогою отруйних або їдких випарів.

[323] Карту́ш (від фр. cartouche, буквально — «набій», «патрон») — подовгастий овальний контур, який окреслює собою ієрогліфи. Картуші з горизонтальною рискою під ними позначають написаний в них текст як царське ім’я.

[324] Кларк Ештон Сміт почав писати це оповідання наприкінці серпня 1931 року. Серед подій, які надихнули його на написання цього твору, стали лісові пожежі, що вирували в Каліфорнії того літа і з якими він мусив боротися. За словами Сміта, небо після них було «темне і закіптюжене, наче випалене небо над планетою Марс». А головним літературним джерелом натхнення був рукопис повісті Лавкрафта «У горах божевілля», яку Сміт захоплено перечитував у серпні 1931 року і з якої запозичив ідею оздобленої зображеннями підлоги катакомб. Спершу автор хотів назвати оповідання «The Vaults of Abomi» («Склепи Абомі»). Кларк Ештон Сміт закінчив роботу над першим нарисом цього оповідання 12 вересня 1931 року. Але Фарнсворт Райт, головний редактор Weird Tales, відхилив первісний твір, вважаючи, що Смітові слід «пришвидшити» першу половину історії та зазначив, що коли залишити оповідання в такому вигляді, то більшість передплатників часопису «ніколи не дочитають до цікавої частини». Тож Смітові довелося видалити близько двох тисяч слів детальних описів. У такому вигляді редакція Weird Tales таки прийняла оповідання і 1932 року опублікувала його у травневому числі. Цього разу Фарнсворт Райт назвав цей твір «приголомшливим оповіданням, потужною історією». А втім, цікавим є той факт, що насправді авторові поступки були відносно незначними і «пришвидшення» першої частини оповідання зумовлене насамперед тим, що Сміт видалив передмову, зробивши з неї післямову. Загалом Кларк Ештон Сміт вважав такі скорочення злочинами проти твору, називав їх «хірургічними видаленнями», а у листі до Лавкрафта висловлювався щодо цих вимушених правок так: «Щодо «Склепів Йог-Вомбіса», то я послав би Райта під три чорти, якби не мав підтримувати своїх батьків і платити борги. З цих причин для мене важливо, щоб якомога більше моїх оповідань були прийняті й опубліковані в прийнятні строки. Хай там як, а я не став скорочувати оповідання такою мірою, якою пропонував мені Райт, і відмовився жертвувати суттєвими деталями і подіями вступної частини. Те, що я насправді зробив, полягає переважно в ущільненні описів, деякі з яких видавалися дещо велемовними. Але я відновлю більшість з них, якщо колись це оповідання буде видане у формі книжки». Тут варто лише додати, що за життя Сміт так і не опублікував відновленого твору. Оригінальну версію цього оповідання Сміт 1934 року подарував Робертові Гейворду Барлов, і врешті-решт вона опинилася в приватній колекції. Текст, наведений у цій книжці, є найповнішою версією твору й походить головним чином з оригінального друкопису Сміта.

[325] Йдеться про поширений сюжет, який, зокрема, зустрічається в Біблії та «Книзі тисячі й однієї ночі». За цим сюжетом цар Соломон ув’язнив джинів, які повстали проти нього, в мідних (або, в інших варіантах сюжету — у латунних) глеках, що запечатав своєю печаткою так, що джини не могли звільнитися звідти самотужки, і кинув глеки в море. Лише через багато століть випадковий рибалка виловив один з таких глеків і, знявши з нього печатку, побачив, що зсередини вирвався стовп диму, який, сягнувши небес і загуснувши, набрав форми джина.

[326] Пустельний марсіанський смерч, є вигадкою Кларка Ештона Сміта.

[327] Проспектор — особа, яка займається пошуком родовищ корисних копалин.

[328] Долина Гінном — глибока та вузька долина на південно-західному боці стародавнього Єрусалима. Завдяки грекам стала відомою як Геєнна. Долина мала погану славу через поширене в ній ідолопоклонство й людські жертвоприносини Ваалові, а також Молоху, на честь якого спалювали немовлят. Певний час долину використовували для спалювання сміття з Єрусалима, а також, щоб викидати туди тіла злочинців, яких вважали негідними поховання. Через свою історію, в юдаїзмі, християнстві та ісламі ця долина стала синонімом пекла.

[329] Цікавим є той факт, що словом vortlup (вортлап) Кларк Ештон Сміт спершу хотів назвати безіменних істот з оповідання «Склепи Йог-Вомбіса», але, зрештою, використав цю назву для описаних вище марсіанських істот, яких використовують як в’ючних тварин.

[330] Гадес або Аїд — у давньогрецькій міфології — підземне царство мертвих.

[331] Facilis decensus Avernus (лат.) — слова з поеми «Енеїда» давньоримського поета Верґілія. В українському перекладі М. Білика вони звучать як: «легкий перехід до Аверна», або ж дослівно: «легкий спуск (сходження) до Аверна».

[332] Ночесвітка (лат. Noctiluca scintillans) — вид одноклітинних організмів. Найпростіша джгутикова морська тварина, що має здатність світитися.

[333] Надир — «протилежний») — найнижча точка небесної сфери, протилежна зеніту.

[334] Карапакс (лат. carapax) — спинна (верхня) частина екзоскелета або раковини у деяких тварин, у тому числі членистоногих, таких як ракоподібні і павукоподібні, а також хребетних, таких як черепахи.

[335] Гліптодон (лат. Glyptodon) — рід вимерлих близько 10 000 років тому тварин ряду неповнозубих. Зовні дещо подібні до сучасних броненосців, гліптодони досягали майже 3 м завдовжки і важили до 2 тонн, а також мали товстий панцир, що складався з численних зрощених кісткових пластинок і прикривав зверху весь тулуб тварини. На голові гліптодонів був невеликий кістковий щит, утворений такими ж пластинками, а хвіст був захи- щений, як чохлом, зрощеними шпичастими кістковими кільцями.

[336] Кларк Ештон Сміт написав це оповідання в серпні 1932 року. Первісно він назвав його «The Eidolon of the Blind» («Ідол сліпців») і в листах до Авґуста Дерлета писав, що це буде «жорстоке й страхітливе» оповідання із «закінченням у дусі Данте», «до пари» його попередній марсіанській історії — «Склепи Йог-Вомбіса». Та попри сподівання автора, з усіх його творів оповідання «Мешканець безодні» чи не найбільше постраждало від свавілля редакторів, а сама його публікація супроводжувалася такими негараздами, що згодом Сміт став називати його не інакше, як своїм «тричі безталанним оповіданням». Проблеми почалися у вересні 1932 року, коли головний редактор Weird Tales, Фарнсворт Райт відхилив оповідання, як таке, що може «викликати огиду» у багатьох читачів часопису. Сміт, обурений такою оцінкою, в жовтні спробував опублікувати твір у Wonder Stories, одначе Г’юґо Ґернсбек, головний редактор цього видання, зажадав від автора додаткових описів, які слугували б «псевдонауковим поясненням» того наркотичного екстазу, який ідол з невідомого матеріалу викликав у марсіан і людей. Тоді автор ще раз спробував подати оповідання до Weird Tales, але знову дістав відмову. Зрештою Сміт погодився на вимоги Ґернсбека і додав до твору близько тисячі слів, які, не шкодячи загальній атмосфері, вводили в текст нового персонажа — безокого землянина Джона Чалмерса, який колись був археологом і, потрапивши в полон до марсіан — здеградованих залишків вимерлого народу йоргі, прожив з ними під землею багато років, навчився їхньої мови і звичаю поклоніння ідолові таємничої підземної істоти. Він фігурує в тому епізоді, де земляни вперше бачать ідола, й розповідає про його властивості, а згодом згадується вже як напівз’їдений труп (замість тіла троглодита, про яке йдеться у первісній версії). Та хоч фрагмент із Чал- мерсом і додав до історії кілька деталей, його було дописано виключно для того, щоб редакція схвалила твір, нічого суттєвого до авторського задуму він не додавав. Натоді Сміт тішився вже тим, що зміг залишити основну частину тексту, і особливо — плекану ним розв’язку, недоторканими. Проте не так сталося, як гадалося. Вже після публікації Сміт виявив, що редакція без його відома та дозволу змінила назву оповідання на «The Dweller in the Martian Gulf» («Мешканець марсіанської безодні»), у самому тексті було видалено цілі абзаци ретельно вибудуваного описового матеріалу, а на додачу ще й переписано кінцівку. Її зробили більш «м’якою» (у ній Беллманові вдалося зберегти зір і втекти), і це було зроблено настільки непрофесійно й недолуго, що кілька доданих редакторами речень впадають в око відмінністю від філігранного Смітового стилю, і навіть містять у собі помилку! Автор мав усі підстави приписати ці зміни якомусь «напівписьменному конторському служці», адже вони так спотворили й понівечили текст, що первісну історію було фактично знищено. Цей випадок поклав край співпраці Сміта з Wonder Stories. Те, як редактори часописів поставилися до цього твору, стало однією з причин того, чому Сміт у середині 1930-х років облишив написання прози. Саме оповідання без редакторських змін уперше було опубліковане 1960 року в збірці «Abominations of Yondo» від видавництва Arkham House. Оригінальний друкопис цього твору, на жаль, не зберігся. В цій книзі наведено найповнішу версію оповідання, найближчу до першотвору, яким його хотів бачити Кларк Ештон Сміт.

[337] Genius loci (лат.) — дух місця або геній місця. У римській міфології — дух-покровитель певного місця, яким могли бути якийсь куточок землі, селище, будівля, гора, окреме дерево тощо. Латинський вираз genius loci у XVIII cторіччі запозичили британські письменники, які популяризували його і стали вживати для того, щоб передати атмосферу того чи іншого краєвиду.

[338] Сul-de-sac (фр.) — «глухий кут», «закут».

[339] Пісочник крикливий (лат. Charadrius vociferus) — прибережний птах ряду Сивкоподібних (Charadriiformes). Поширений практично всією територією Канади і Сполучених Штатів. Його можна зустріти на відкритих місцевостях, на низькотравних луках, часто коло води, на мілинах вздовж річок, на прирічкових луках. При польоті та для відвернення уваги від гнізда цей птах видає високий протяжний крик кіл-дііі, кіл-ді-ді-дііі, або киїт-киїт-киїт, за який дістав свою видову назву, а також англійську назву kildee або killdeer.

[340] Йдеться про друкарську машинку виробництва фірми «Е. Ремінґтон і сини» — знаної американської зброярні. Це була найперша друкарська машинка, що з’явилася в продажу 1873 року.

[341] Хоакін Соролья і Бастіда (1863–1923) — іспанський майстер декоративного живопису, найвидатніший представник іспанського імпресіонізму.

[342] Ситник тонкий (лат. Juncus tenuis, англ. Wiregrass) — вид трав’янистих рослин з родини ситникових (лат. Juncaceae), походить з Північної Америки; натуралізований, зокрема, у Євразії. Росте у вологих місцях, на луках і болотах.

[343] Кларк Ештон Сміт завершив роботу над оповіданням «Genius Loci» 26 вересня 1932 року. В листі до Авґуста Дерлета від 28 вересня 1932 року Сміт писав, що зовсім не певен, чи зможе продати оповідання хоча б якомусь часопису, адже «воно видасться надто витонченим для палп-журналів, а високочолим редакторам не сподобається елемент надприродного». Втім, сталося інакше. Редактор Weird Tales охоче прийняв оповідання, і воно вийшло друком 1933 року в червневому числі того часопису. Loci» 26 вересня 1932 року. В листі до Авґуста Дерлета від 28 вересня 1932 року Сміт писав, що зовсім не певен, чи зможе продати оповідання хоча б якомусь часопису, адже «воно видасться надто витонченим для палп-журналів, а високочолим редакторам не сподобається елемент надприродного». Втім, сталося інакше. Редактор Weird Tales охоче прийняв оповідання, і воно вийшло друком 1933 року в червневому числі того часопису.