Записки в узголів’ї - читать бесплатно онлайн полную версию книги автора Сей-шьонаґон (ч. notes)

Примечания

1

Дзуйхіцу (随筆, досл.: «услід за пензлем») – філософсько-ліричне есе, сповідь; оригінальний прозовий есеїстичний жанр літератури середньовічної Японії, особливістю якого була необмежена свобода письма автора, без будь-якого заздалегідь складеного плану чи сюжету, тобто вільне «слідування пензлю», коли автор записував в окремих, не пов’язаних єдиним стилем, темою та сюжетом розділах (данах) особисті переживання, почуття, емоції, різноманітні роздуми, власні філософські міркування, цікаві спостереження, спогади тощо.

2

Переклад здійснено за виданням: 枕草子・(訳・松尾聡, 永井和子) ・本古典文学全集・11・小学館・1974年 [Макура-но соші. Ніхон котен бунґаку дзен-шю] [Записки в узголів’ї /Коментарі Мацуо Сатоші, Наґаі Кадзуко] // Повне зібрання творів давньояпонської класичної літератури). – Т. 11. – Токіо, Шьоґакукан, 1974. Оригінал твору не зберігся. На сьогоднішній день існує декілька десятків його значно пізніших списків, які датуються XIV–XX ст. На відміну від чудового російськомовного перекладу, зробленого у 1975 р. В. Марковою з одного з найпізніших списків цього твору, так званого «Маедабон» («Книга родини Маеда»), знайденого в 30-ті роки XX ст., україномовний переклад був виконаний Н. Бортнік на основі списку «Ноімбон» (яп.: 能因本 – «Книга Ноіна», XIV ст.), що надрукований у зазначеному вище академічному виданні. Текст «Записок» саме цього списку визнається японськими і зарубіжними фахівцями одним із найдавніших і, відповідно, ближчим до автентичного. Він є також найбільшим за обсягом серед усіх наявних списків цього твору.

3

Перший європейський дослідник японської літератури В. Дж. Астон (1841–1911) у книзі «Історія японської літератури» (William George Aston. A History of Japanese Literature». – London: William Heinemann, 1898 р.), описуючи загальне враження від «Записок в узголів’ї» Мурасакі-шікібу, не приховував свого захоплення та здивування: «Важко повірити, що це написано в Японії 900 років тому. Якщо ці нариси порівняти з будь-яким літературним пам’ятником, створеним в Європі у відповідний історичний період, то доведеться погодитися, що вони дійсно є прекрасним літературним твором. Скільки відкрилось би нового, якби придворне життя часів Альфреда чи Канута було змальоване саме таким чином!» [У. Дж. Астон. История японской литературы: От истоков до конца XIX века. Пер. с англ. / Вступ. ст. В. М. Мендрина; Под ред. и с предисл. Е. Г. Спальвина. Изд. 2-е. – М.: Книжный дом «ЛИБРОКОМ», 2012. – С. 86].

4

На думку відомого російського вченого-японіста, перекладача давньої японської класичної літератури В. Н. Горегляда, «Якби в хейанській літературі не було інших пам’ятників, окрім «Записок в узголів’ї» Сей-шьонаґон та «Повісті про Ґенджі» Мурасакі-шікібу, епоха Хейан все одно зберегла б за собою право називатися «золотою добою» середньовічної японської літератури. Цілком зрозуміло, чому на долю авторів цих пам’яток випало стільки захоплених епітетів з боку читачів, дослідників і перекладачав на інші мови» [Горегляд В. Г. Дневники и эссе в японской литературе X–XIII вв. – М.: Наука, 1975. – С. 97].

5

Йдеться про принца Тонері (676–725), який разом з придворним чиновником на ім’я Фуджівара-но Фухіто був офіційним укладачем другого за часом створення історико-міфологічного літопису «Ніхон-ґі» (або ще «Ніхон-шьокі» – «Аннали Японії», 720 р.).

6

Йдеться про імператора Ічіджьо (980 – 1011, роки правління: 986 – 1011).

7

Історію про те, як її рукопис «потрапив до рук однієї людини», Сей-шьонаґон описує в 322-му розділі своїх «Записок»: «Чюджьо (військове звання; сучас.: генерал-лейтенант. – І. Б.) Лівої гвардії Цунефуса, коли був правителем провінції Ісе, якось прийшов до мене додому. Циновку, що була на веранді, підсунули гостю, не помітивши, що на ній лежить мій рукопис. Я поквапилась і хотіла забрати рукопис, та було вже пізно: він узяв його з собою. Побачила я рукопис своєї книги лише через тривалий час. Відтоді мою книгу побачив світ».

8

Дайнаґон – старший радник; офіційна посада при японському імператорському дворі VIII–XIX ст.

9

Дан (досл. з яп.) – «сходинка», «щабель» (драбини); «абзац», «розділ»; «розряд», «ґатунок». За визначенням Т. П. Григор’євої: «Дан – це буквально “сходинка”, горизонтальний рядок алфавіту. Важко знайти адекватний переклад цього слова. Це і не “розділ”, оскільки між данами немає послідовного зв’язку, і не “параграф”, оскільки параграф за великим рахунком підпорядковується загальній програмі. Це та літературна одиниця, яка тільки й могла виникнути на ґрунті японської традиції. Інтровертність, зосередженість на внутрішньому призвела до своєрідного “дискретного” стилю, коли окремі фрагменти (дани) мають цілісну природу, але живуть окремим життям» [Григорьева Т. П. Красотой Японии рожденный. – М., 1993. – С. 156].

10

Сучасні літературознавці виділяють декілька складових моно-но аваре: кандобі (感土美) – краса душевних поривань, юбі (優美) – краса вишуканості, тьовабі (弔侘美) – краса гармонії, хіайбі (悲哀美) – краса смутку.

11

Кацушіка Хокусай (1760–1849) – один із видатних художників доби Едо, автор відомих тематичних серій гравюр «8 знаменитих видів Едо», «36 видів гори Фуджі», «53 станції Токайдо», «Хяку-нін іш-шю» («По одному віршу ста поетів», «Подорожі до водоспадів різних провінцій», «Поети Японії та Китаю». Серію подорожніх малюнків «Манґа» (досл.: «Жанрові картинки») Хокусай почав створювати ще в 1814 р. і працював над нею до самої смерті. Три останні альбоми цієї «енциклопедії дорожніх малюнків», що стали своєрідним підручником для наступних поколінь японських художників, побачили світ уже після смерті відомого майстра. Хокусай залишив по собі понад 30 000 гравюр, малюнків і картин, а також близько 500 ілюстрованих книг. За своє довге життя він мав майже 50 різних псевдонімів, оскільки, змінюючи стиль та манеру малювання, зазвичай, обирав собі нове ім’я.

12

Уже згадуваний проф. Наканіші Сусуму у своїй лекції з цього приводу зауважував: «В основі японської релігії синто лежить поклоніння природі, тож вважалося, що немає божества, яке існувало б само собою. За синтоїстськими уявленнями, божества існують в усьому, що є в природі, і тому вшанувується кожна річ. Для японців кожен предмет був тим, чим він є насправді, і саме в цьому полягала його цінність».

13

Хібачі – жаровня для обігрівання приміщення.

14

Какемоно – декоративні настінні сувої з малюнками або ідеограмами.

15

«На сьомий день нового року» – число «сім» вважалося магічним числом. На сьомий день нового року у палаці влаштовували «Свято молодих трав» та ходу «Білих коней». Ці два ритуали прийшли з Китаю. Сім молодих трав варили разом із рисом і підносили імператору. Вважалося, що ця страва відганяє злих духів і сприяє довголіттю.

16

Мочіґаю – клейка рисова каша, яку заправляли кульками з рисового тіста.

17

Качалка – довга палиця, покрита візерунками. Вважали, якщо у п’ятнадцятий день першого місяця року вдарити жінку такою качалкою, то вона народить хлопчика.

18

За доби Хейан (794 – 1185) серед аристократів Японії набув розповсюдження шлюб «цумадоі», коли молодий зять або жив у родині своєї дружини, або навідувався до неї лише вночі.

19

Йдеться про імператрицю Садако, дружину імператора Ічіджьо (980 – 1011; роки правл.: 986 – 1011).

20

Свято Камо – синтоїстський храм Камо влаштовував храмове свято двічі на рік – у четвертий та одинадцятий місяці. Свято відзначалося дуже пишно, у присутності великої кількості глядачів. Із палацу вирушала урочиста хода на чолі з імператорським послом, яка прямувала столицею у напрямку храму, де відбувалося головне церемоніальне дійство.

21

Тайра Нарімаса – був на посаді мажордома (дайджін) при дворі імператриці Садако. Він залишався при ній навіть тоді, коли імператриця після смерті свого батька потрапила в немилість.

22

Донька імператриці, принцеса Осако (996 р. н.).

23

Кішки в епоху Хейан були дуже цінними і рідкісними тваринами, їх тільки починали завозити до країни.

24

Мьобу – звання фрейліни середнього рангу.

25

То-но бен – цензор; куродо – начальник придворних служителів шостого рангу, який очолював штат прислуги імператорського палацу. У цьому випадку йдеться про Фуджівару Юкінарі (971 – 1027), який був гарним приятелем Сей-шьонаґон.

26

Танабата – свято Зустрічі закоханих зірок, що святкується сьомого числа сьомого місяця. Згідно з давньою легендою, Ткаля і Пастух (зірки Вега та Альтаїр) так покохали одне одного, що, забувши про все, стали недбало ставитися до своєї роботи, а тому боги їх покарали за це, роз’єднали і помістили по різні боки Небесної ріки (яп.: Ама-но ґава; укр.: Чумацький Шлях). З тих пір дві зірки мають можливість зустрітися на небі лише раз на рік – 7-го дня 7-го місяця. Однак, якщо піде дощ, то зустріч не відбудеться.

27

На хризантеми звечора клали вату, щоб вона зранку набрала роси. Існувало повір’я: якщо умиватися росою з хризантем, це допомагає уникати хвороб і сприяє довголіттю.

28

Чюджьо – другий (досл.: «середній») начальник імператорської гвардії (суч.: генерал-лейтенант).

29

Каннон – в японській міфології богиня милосердя, що здатна перевтілюватися.

30

Куродо – придворний шостого рангу (найнижчим вважався восьмий, найвищим – перший). Посада не дуже висока, та багато хто прагнув отримати саме її, оскільки куродо прислуговували імператору, що відкривало гарні можливості для подальшого підвищення при дворі.

31

Палац Сейрьоден – «Чистий і прохолодний», палац, де зазвичай мешкав імператор.

32

Шяку – давня міра довжини, 30,3 сантиметра.

33

Дайнаґон – імператорський радник вищого рангу.

34

Танка (досл.: «коротка пісня») – п’ятивірш, строфічна форма якого складається з послідовного чергування п’яти і семискладових рядків (5–7 – 5–7 – 7).

35

Нанівадзу – морська гавань поблизу м. Осака. Цей вірш-танка відомий під назвою «Нанівадзу». Згадується у відомій передмові Кі-но Цураюкі до антології «Кокін-вака-шю» (905 р.). Навчання письму зазвичай починали саме з цієї танки.

36

Імператор Ен’ю (роки правління: 969–984) – батько імператора Ічіджьо, який, прийнявши чернечий постриг, відрікся від престолу.

37

Кокін-шю (повна назва: Кокін-вака-шю) – «Збірка давніх і нових японських пісень» – антологія японської поезії (вака) доби Хейан, перша збірка віршів, упорядкована за імператорським наказом від 905 р. комісією на чолі з Кі-но Цураюкі.

38

Муракамі – японський імператор (роки правління: 947–967).

39

Кото – традиційний японський щипковий тринадцятиструнний музичний інструмент з довгим дерев’яним корпусом.

40

Свято П’яти танцівниць (яп.: Ґосечі) – давній ритуальний танець у виконанні п’яти кращих танцівниць, який виконувався з нагоди церемонії першого куштування рису нового врожаю.

41

«Зміна напрямку» (яп.: ката-таґае) – один із засобів захисної магії. Перед подорожжю мандрівники зверталися до гадателя, який вираховував, чи не «загороджує шлях» у цей день хтось із численних божеств неба. Якщо так, то спочатку треба було поїхати в іншому напрямку, зупинитися на нічліг у чужому домі, а вже потім їхати туди, куди було заплановано.

42

«Молоточок щастя» – мініатюрний молоточок, який виготовлявся із заліза або міді і символізував небесну зброю проти будь-якої недуги. Його часто застосовували у магічних заклинаннях.

43

Мисливський одяг (яп.: каріґіну) – раніше мисливське вбрання слугувало лише для полювання, проте пізніше воно стало елементом повсякденного одягу придворних.

44

За давньою традицією, заміжні японки чорнили собі зуби, що сприяло їх кращому збереженню. Ця традиція (яп.: охаґуро) проіснувала аж до революції Мейджі (1868 р.)

45

Ебоші – високий ковпак з туго накрахмаленого дірчастого шовку чорного кольору.

46

«День віддалення» (яп.: імі-но хі) – синтоїстський ритуал. У ці дні не виходили зі свого будинку, не приймали гостей, не відповідали на листи, не їли м’яса. А все для того, щоб не накликати на себе біду.

47

«Вісім повчань» – спеціальна храмова проповідь, присвячена тлумаченню змісту буддійської «Сутри Лотоса».

48

Тайшьо – воєначальник, найвищий військовий чин.

49

Чюнаґон – члени Державної ради мали такі звання: дайнаґон (старший радник), чюнаґон (другий радник), шьонаґон (молодший радник).

50

То-дайнаґон – йдеться про Фуджівара-но Тамеміцу.

51

Сейхан (962–999) – відомий буддійський священик доби Хейан.

52

Натяк на притчу з «Сутри Лотоса», де йдеться про те, що коли Будда читав проповідь перед п’ятитисячною аудиторією, одна особа встала й пішла геть, на що Будда зауважив: «Правильно зробив цей чоловік, оскільки прийшов сюди лише заради хвастощів».

53

Мічіноку – назва місцевості, де з давніх часів японські майстри виробляли з бруслини жорсткий, шерхуватий папір, який використовували для листування.

54

Ян Гуй-фей – легендарна китайська красуня VIII ст., коханка імператора Сюань Цзуна, що була страчена заколотниками. Героїня популярної в Японії доби Хейан поеми Бо Цзюй-і «Довічна печаль».

55

Хітомаро (повне ім’я: Какіномото-но Хітомаро, др. пол. VII – поч. VIII ст.) – видатний японський поет, значна кількість віршів якого увійшла до складу першої японської поетичної антології «Ман-йо-шю» (18 «довгих пісень», 67 танка), котра датується серединою VIII ст., а також багатьох інших зібрань давньої японської поезії. Укладач другої за часом появи поетичної антології «Кокін-вака-шю» (905 р.) Кі-но Цураюкі (859–945) у своїй відомій передмові до неї називає Какіномото-но Хітомаро разом з Ямабе-но Акахіто (пер. пол. VIII ст.) «чародійниками японської пісні», зазначаючи при цьому, що «важко поставити Хітомаро вище за Акахіто, так само, як і Акахіто поставити нижче за Хітомаро».

56

Мікурі (бот.) – вид прісноводних водоростей (укр.: їжача голівка; лат.: Sparganium stoloniferum).

57

Цілющий шар кусудама – один з інструментів магічної медицини; круглий мішечок, прикрашений штучними квітами та кольоровими нитками. Його вішали в опочивальні над ліжком у п’ятий день п’ятого місяця, щоб він відганяв усіляких злих духів.

58

Тасоба-но кі (бот.) – фотинія (лат.: Photinia); вид вічнозеленого чагарника.

59

Маюмі (бот.) – бересклет Зибольда (лат.: Euonymus sieboldianus); вид вічнозеленого чагарника.

60

Сакакі (бот.) – клеєра японська (лат.: Cleyera ochnacea); вид вічнозеленого чагарникового дерева, яке в синтоїзмі вважається священним і завжди використовується в синтоїстських церемоніях.