Заповіт

Не для людей, тієї слави,

Мережані та кучеряві

Оці вірші віршую я.

Для себе, братія моя!

Мені легшає в неволі,

Як я їх складаю.

З-за Дніпра мов далекого

Слова прилітають

І стеляться на папері,

Плачучи, сміючись,

Мов ті діти. І радують

Одиноку душу

Убогую. Любо мені.

Любо мені з ними,

Мов батькові багатому

З дітками малими.

І радий я, і веселий,

І Бога благаю,

Щоб не приспав моїх діток

В далекому краю.

Нехай летять додомоньку

Легенькії діти.

Та розкажуть, як то тяжко

Було їмна світі.

І в сім’ї веселій тихо

Дітей привітають,

І сивою головою

Батько покиває.

Мати скаже: «Бодай тії

Діти не родились».

А дівчина подумає:

«Я їх полюбила».