Збірка віршів

ТІНЬ СІЗІФА

В корчах і в кручах умирають міфи.

Чугайстер щез. Покаялись нявки.

І тільки ми, подряпані Сізіфи,

тябричим вгору камінь-рюкзаки.

Руді стежки роз’їдені дощами.

З крутих плаїв зриваємся, йдемо.

У сьоме небо вийдемо з гущавин,

задавлені гранітними трюмо.

Цей мисник днів – мальовані тарелі,

ця тінь Сізіфа – потойбічний гість,

в столицях меду, в райдугах форелі,

у гіркоті покинутих обійсть.

Ми – гості бджіл. Посидим па бенкетах,

у кріслах пнів, на покуті проваль,–

Попович Женя, Мефістофель в кедах,

і мавки в шортах. І моя печаль.

І тінь Сізіфа, тінь тії печалі,

горбата тінь, трагічна тінь сторіч.

Лілові хмари іван-чаю

пливуть над прірвами у ніч…

Тут буде твердо душу відіспати.

Сидить Сізіф і журиться, біда.

І п’є за нас шампанські водоспади

потік гірський, веселий тамада.

Я знаю, важко. У твоєму віці.

Либонь, я знаю, що й подумав ти:

“Вже краще йти до Бога пасти вівці,

ніж на Вкраїні камінь цей тягти”.

Ще крок, Сізіфе. Не чекай на оплески.

Для глядачів тут сцена закрута,

де чорний беркут з крилами наопашки

хребет землі до сонця поверта.

А ми йдемо, де швидше, де поволі.

Йдемо угору, і нема доріг.

І тінь Сізіфа, тінь моєї долі…

І камінь в прірву котиться з-під ніг…