Збірка віршів

ХУТІР ВИШНЕВИЙ

В. Ц.

Там, за порогами, в степах,

де землі щедрі та розлогі,

сидять лелеки на стовпах

і ріллі дихають вологі,

там що не впало - проросло,

шляхи - як рокіт на бандурі,

там як зривались чорні бурі –

чорнозем тоннами несло, -

Вишневий Хутір... Ні душі.

А де ж ті вишні, де ті вишні?

І де ті сни давнеколишні?

Нема вже й стежки до соші.

Якийсь зальотний самосій -

і той аж сизий, аж смушевий.

Лише у пам'яті твоїй

той хутір все іще Вишневий.

Цвітуть іще ті вишняки,

за обрій стелиться пшениця,

і йде у школу навпрошки

маленький хлопчик пішаниця.

А Дике Поле, Дике Поле! –

по груди коням деревій.

А мати свій городець поле, -

все ще у пам'яті твоїй.

А мати поле, мати поле.

Земля тужавіє, тверда.

Згорів город, і жито кволе,

і в річці висохла вода.

Все обступили солонці.

Рілля вродила камінцями.

Стоять порожні криниці,

береться сіль до самих цямрин.

Земля - як панцир черепах,

лежить, не змита і грозою.

Вишневий Хутір у степах

немов пропечений сльозою.

А ваша хата ще стоїть,

Забиті навхрест ваші вікна.

Землі хоч тисячу століть –

Вона не втішиться, не звикне,

Що кінь в степу не заірже,

Що вже нема верби тієї,

Де мертвий хутір стереже

Могилу матері твоєї…