Злочин і кара

1-01

На початку липня, надзвичайно жаркої пори... — У вересні 1865 р. в листі до М. Каткова Достоєвський зазначив, що в «Злочині і карі» «дія сучасна, цього року». Літо 1865 р. в Петербурзі справді було надзвичайно спекотним. Столична газета «Голос» повідомляла: «Жара нестерпимая (сорок градусов на солнце, духота, зловоние с Фонтанки, каналов» (1865. 18 июля, № 196).

1-02

...наймав у пожильців... — Себто «свою» комірчину двічі бездомний Раскольников наймав у людей, які й самі наймали житло.

1-03

...в С-му провулку... до К-на мосту. — 1907 р. вдова письменника А. Г. Достоєвська розшифрувала деякі скорочення в тексті. Так, С-й провулок — це Столярний провулок, де мешкав сам Достоєвський під час створення роману, а К-н міст — Кокушкін міст через Єкатерининський канал (нині канал Грибоедова), поблизу Сінної площі.

1-04

...у дратівливому напруженні, схожому на іпохондрію. — Іпохондрія — хворобливий стан людини, що характеризується страхом за своє здоров’я й надмірним занепокоєнням.

1-05

Через близькість Сінної, велику кількість певного гитибу закладів... — Сінна площа на той час являла собою великий стихійний базар, навколо якого було багато таких «закладів», як найдешевші й найбрудніші доми розпусти.

1-06

У цих глибинних петербурзьких вулицях і провулках... — Тобто тих, які прилягали до центру міста (на відміну від окраїнних).

1-07

«Гей ти, німецький капелюшник! » Капелюх цей був високий, круглий, ціммерманівський ... — Ціммерман — відомий у Петербурзі власник капелюшної фабрики і крамниці на Невському проспекті, у домі лютеранської («німецької») церкви св. Петра.

1-08

...до величезного будинку, оберненого однією стіною на канаву, а другою — на -у вулицю. — Канавою мешканці Петербурга XIX ст. називали Єкатерининський канал; -а вулиця — може бути і Садова, і Горохова (обидві виходять на канал).

1-09

Сходи були темні й вузькі, «чорні»... — Доми мали зазвичай парадні й «чорні» сходи.

1-10

Кацавейка — утеплена простора коротка кофта, в яку в XIX ст. вбиралися лише люди похилого віку або простолюд.

1-11

Два білетики — два рубля.

1-12

Сибірка — довгий двобортний сюртук «у талію», який на «гладкому, здоровезному» дядьку мав виглядати досить кумедно.

1-13

По Под’ячеській пішов,

Свою милую знайшов... — варіація популярної на ті часи пісні «Трактирщик»:

В первый год я постарался,

Сот пяток домой послал,

Тогда мил в долгу остался —

Свою женушку ласкал <...>

Вдруг случилося несчастье

Мне по Невскому пройти!

Мне по Невскому пройти!

Я по Невскому прошел,

Свою прежнюю нашел...

Мы нечаянно сошлися,

Поздоровалися...

1-14

З-під нанкового жилета стирчала манишка... — Нанка — груба дешева бавовняна тканина (назва походить від місця первісного виробництва — китайського міста Нанкіна), ознака бідності. Манишка — «дешева розкіш», як називали її сучасники Достоєвського: ця вставка-нагрудник імітувала наявність білої сорочки, якої вимагав чиновницький «дрес-код», але бідний чиновник не міг собі її дозволити.

1-15

Титулярний радник — 9-й чин у введеній ще Петром І «Табелі про ранги», згідно з якою всі чини цивільної та військової служби розподілялися на 14 класів (найвищий — 1-й). Титулярний радник — цивільний чин, що відповідав військовому чинові капітана.

1-16

...чи ночували ви коли-небудь на Неві, на барках з сіном? — Ідеться про місце ночівлі жебраків і волоцюг у 1860-х роках. Див., наприклад, роман В. Крестовського «Петербурзькі нетрі», розділи якого друкувалися в журналі Ф. М. і М. М. Достоевських «Эпоха» (1864. № 1).

1-17

...що жалість у наш час навіть наукою заборонена і що так уже робиться в Англії, де політична економія. — 1865 р. вийшов друком перший повний російський переклад праці англійського економіста і філософа Джона Стюарта Мілля (1806—1873) «Основания политической экономии с некоторыми из их применений к общественной философии» (СПб.: Изд. А. Н. Пыпина, 1865). В етиці Мілль дотримувався теорії так званого утилітаризму. Ось приклад його етичних міркувань: «Нравственность может быть определена следующим образом: такие правила для руководства человеческими поступками, через соблюдение которых всему человечеству доставляется существование, наиболее свободное от страданий и наиболее богатое наслаждениями, притом не только человечеству, но, насколько это допускает природа вещей, и всякой твари, которая только обладает чувством». Етика Мілля справила неабиякий вплив на моральну концепцію головного ідейного антагоніста Достоєвського — М. Г. Чернишевського, втілену в його романі «Що робити?» (1863), популярному в молоді 1860-х років. До речі, Олександр Пипін, який видав переклад Мілля, був не лише одним із найближчих співробітників Чернишевського, а й його кузеном.

1-18

...по жовтому білету пішла... — Повія, аби легалізуватися, мала отримати в поліції спеціальне посвідчення (жовтого кольору).

1-19

...все таємне стає явним... — 3 Євангелія від Марка (4: 22): «...немає нічого захованого, що не виявиться, і немає таємного, що не вийде наяв».

1-20

«Се людина! » — слова Понтія Пілата про Христа з Євангелія від Івана (19:5).

1-21

...штаб-офіцерська дочка. — До штаб-офіцерів належали старші офіцерські чини: майори, підполковники і полковники.

1-22

...при випуску з шаллю танцювала... — Такою була почесна нагорода для випускниць інститутів шляхетних дівчат, які закінчили навчання з відзнакою.

1-23

На Кірі Перському спинились. — Тобто ледве розпочали вивчення давньої історії: Кір (бл. 593 — 530 до н. е.) — засновник Давньоперського царства.

1-24

...«Фізіологію» Льюїса... — Джордж Генрі Льюїс (1817— 1878) — англійський філософ-позитивіст, учений, популяризатор науки і літературний критик. Ідеться про російське видання: Физиология обыденной жизни. Сочинение Д. Г. Льюиса. Перевод с английского профессоров Московского университета С. А. Рачинского и Я. А. Борзенкова. Издание книгопродавца А. И. Глазунова. М., 1861—1862. Т. 1—2. Зберігся рахунок на цю книжку на ім’я Достоєвського з книгарні Базунова: письменник придбав її 1863 р. Його явно цікавили спроби Льюїса розв’язувати морально-філософські питання людського життя з погляду природничих наук. Публіцисти «молодої генерації» сприйняли цю згадку в романі як «пасквіль»: «...г. Достоевский в своем новом романе... не говорит прямо, что либеральные идеи и естественные науки ведут молодых людей к убийству, а молодых девиц к проституции, а так, косвенным образом дает это почувствовать. <...> Обратим внимание читателя <...> на следующее обстоятельство. Автор, пред тем как пустить “по желтому билету” едва грамотную Соню, дочь пьянчужки Мармеладова, дает ей прочесть, что бы вы думали? Поль де Кока? Баркова? Нет — “Физиологию Льюиса” (!!!) Тут автор, обыкновенно столь верный художественной правде, не отступил даже пред очевидной несообразностью: девушке, всё образование которой, по собственным словам его, остановилось на “Кире Персидском”, он дает читать ученое сочинение, в котором она не в состоянии понять ни бельмеса» (Неделя. 1866. № 5, 10 апреля).

1-25

...чи багато може, на вашу думку, бідна, але чесна дівчина чесною працею заробити?.. — Проблема організації та оплати жіночої праці — одна зі злободенних тем суспільної полеміки 1860-х років, зокрема роману Чернишевського «Що робити?», а також популярних публічних лекцій Є. П. Карновича «Про жіночу працю». Цієї теми неодноразово торкалися журнали братів Ф. М. і М. М. Достоєвських «Время» і «Эпоха».

1-26

Статський радник — цивільний чин 5-го класу.

1-27

...наділа бурнусик — Бурнус — просторий плащ із капюшоном, шитий по краях тасьмою, загальнопоширений одяг як жінок, так і чоловіків: «Ведь уж все нынче носят бурнусы, уж все; кто же нынче не носит бурнусов?» (О. Островський. «Старий друг краще нових двох»).

1-28

...взяла тільки нашу велику драдедамову зелену хустку (спільна така у нас хустка є, драдедамова)... — Автор недаремно змушує Мармеладова зупиняти увагу свого слухача Раскольникова (і читача роману) на цій хустці, бо вона ще не раз з’явиться у книзі як неодмінна «спільна» деталь, що розкриває не просто бідність родини Мармеладових, а трагічний сюжет їхнього життя. Драдедам (від фр. drap de dames) — тонке («дамське») сукно. На той час це була найдешевша тканина, що легко рвалася.

1-29

«Хуторок » — популярна на той час пісня Є. Климовського на слова О. Кольцова.

1-30

Манишки коленкорові — подвійний сурогат: манишка замість сорочки (див. прим. 1-14) і коленкор замість шовку, як от у «Шинелі» Гоголя: «На подкладку выбрали коленкору, но такого добротного и плотного, который, по словам Петровича, был еще лучше шелку и даже на вид казистей и глянцевитей».

1-31

Віцмундир — формений фрак цивільних чиновників (від лат. vice — «замість»: замість мундира).

1-32

... яко тать у нощі — «Як розбійник вночі», вислів з церковнослов’янського тексту Біблії.

1-33

...у пивниці біля Єгипетського мосту — Цей міст через Фонтанку в «єгипетському стилі» (ієрогліфи на порталах і на огорожі, чотири скульптури сфінксів на в’їздах), споруджений у 1825 — 1826 pp., сполучав парадну частину імперської столиці з районом армійських казарм. Отже, на пивницю, де Мармеладов пропивав свій віцмундир, дивився сфінкс як на «одвічну загадку руської душі».

1-34

Півштоф (від нім. Stoff — пляшка, що вміщує 1,23 л) — посудина, що дорівнює пляшці вина.

1-35

«Прощаються ж і тепер гріхи твої мнозі, за те, що возлюбила много...» — Змінена цитата з Євангелія від Луки (7: 47—48).

1-36

«...образу звіриного і печаті його...» — Йдеться про Антихриста, який зображений в Апокаліпсисі у вигляді звіра, що правитиме світом і всіх, хто прийме його царство, відзначатиме своєю печаткою.

1-37

...полювання на красного звіра... золотопромисловість... — «Красний звір» — старовинний вираз, означає «пушний звір». Тут Раскольников іронічно порівнює «ремесло» Соні з найбільш непевними, ризикованими видами заробітку.

1-38

Так буває у деяких мономанів — Тобто у людей, що аж до божевілля зосереджені на одній думці, ідеї тощо (від гр. monos — один, єдиний і mania — божевілля).

1-39

...з Р-ї губернії. — Єдина губернія в Росії XIX ст., назва якої починалася на літеру «Р», — Рязанська. Так само і прізвище «Раскольников» натякає на Рязанську губернію, де мешкало багато старовірів («раскольників»). З Рязанщини походить також і один із «двійників» Раскольникова — маляр-старовір Миколка (див. далі).

1-40

...лист був чималий, важкий, на два лоти ... — Лот (від нім. Loth) — міра ваги в Росії XIX ст. (один лот дорівнював 12, 797 г). Тоді, як і тепер, плата за доставку кореспонденції залежала від її ваги.

1-41

...під впливом Бахуса. — Бахус (Вакх, Діоніс) — давньогрецький бог виноградарства, виноробства, родючих сил природи, натхнення і релігійного екстазу.

1-42

... намірялися учинити нам страшну образу, вимазавши дьогтем ворота нашої оселі ... — За давнім народним звичаєм, так учиняли з розпусними жінками.

1-43

Надвірний радник — цивільний чин 7-го класу, відповідав військовому чинові підполковника.

1-44

...він хоче відкрити в Петербурзі публічну адвокатську контору. — Після судової реформи 1864 р. було дозволено відкривати приватні (публічні) адвокатські контори. Один з імовірних прототипів Петра Петровича Лужина — присяжний повірений Павло Петрович Лижин, який у червні 1865 р. подав позов на Достоєвського щодо неплатежів за векселями. Восени 1866 р. той самий П. П. Лижин фігурував у процесі Каракозова (див. статтю) як один з можливих адвокатів. Утім, Лижин відмовився захищати царевбивцю, пославшись на брак досвіду в кримінальних справах (див.: Покушение Каракозова. М., 1928. С. XVII).

1-45

...там у нього одна велика справа в сенаті. — Сенат — найвищий судовий орган у тогочасній Росії, розглядав зокрема апеляції за вироками місцевих судів (очевидно, саме таку апеляцію подав адвокат Лужин).

1-46

...cправити весілля в ці ж м’ясниці... — «М'ясниці» — народна назва «загальниць», тобто тих періодів у православному літургічному році, коли немає постів навіть у середу та п’ятницю. Саме у дні «м’ясниць» воліли справляти весілля: посту ще немає і можна приготувати щедру трапезу для гостей. У церковному році було п’ять загальниць. Мати Раскольникова має на увазі літню «загальницю зелених свят» (троїцьку), що триває від дня Святої Трійці до неділі Всіх Святих (у червні — липні).

1-47

...зразу ж після Пречистої. — Очевидно, мається на увазі Перша Пречиста (народна назва; повна назва за церковною традицією — день Успіння Пресвятої Богородиці), що святкується 28 серпня (16 серпня за ст. ст.). Успінню (кінець земного життя Пресвятої Богородиці й початок її небесного життя) передує двотижневий Успенський піст (1 — 15 серпня за ст. ст.).

1-48

...преблагополучно прокотимося в третьому класі. — Місця 3-го класу в потягах залізниці були найдешевші. Особам дворянського стану, до якого належали Раскольникови, не личило їздити у вагонах 3-го класу.

1-49

Прямував же він до Васильевського острова через В-й проспект ... — Ідеться про Вознесенський проспект — початок звичного для Раскольникова шляху на Васильєвський острів (цей шлях неодноразово згадано в романі): Вознесенським проспектом, потім Ісаакіївською площею, Конногвардійським бульваром і через Неву Миколаївським мостом. На Васильєвському острові розташований Санкт-Петербурзький університет, студентом якого все ще вважають Раскольникова (хоч фактично він покинув навчання).

1-50

Голгофа (від давньоєвр. gulgoleth — череп) — місце страти за воротами давнього Єрусалима. Тут, згідно з Євангеліями, розп’яли Ісуса Христа. Алюзія Родіона прозора: сестра Дуня бажає бути «розп’ятою», принести себе в жертву за свою сім’ю.

1-51

І отак воно завжди у цих шіллерівських прекрасних душ буває... — Йоганн Фрідріх Шіллер (1759 — 1805), великий німецький поет і драматург, співець шляхетних душ, мав великий вплив на творчість Достоєвського.

1-52

...Анна в петлиці є... — Орден св. Анни мав чотири ступені. Найвищим ступенем був четвертий. Анна 1-го ступеня вважалася незначною нагородою, і таких орденів було доволі багато.

1-53

...за весь Шлезвіг-Гольштейн не віддасть... — Шлезвіг-Гольштейн — земля у південній частині Ютландського півострова. 1864 р. через Шлезвіг-Гольштейн воювали Пруссія і Данія. У рік публікації роману (1866) точилася австро-прусська війна, після якої Шлезвіг-Гольштейн перейшов до Пруссії.

1-54

...радше в негри піде до плантатора... — Північно-Американські Сполучені Штати були одною з останніх держав світу, де існувало рабство і, відповідно, жорстока експлуатація праці чорношкірих рабів. Майже одночасно зі скасуванням кріпацтва на теренах Російської імперії (царським указом від 19 лютого 1861 р.) у Північній Америці внаслідок Громадянської війни 1861— 1865 pp. також було офіційно скасовано й фактично ліквідовано рабство.

1-55

...в латиші до остзейського німця... — У прибалтійських (остзейських) губерніях Російської імперії, зокрема на території сучасної Латвії, поміщиками здебільшого були німці. У російській публіцистиці 1860-х років жваво обговорювалося питання про те, як не допустити подальшої поміщицької експлуатації селян після офіційного скасування кріпацтва. Гостру статтю з цього приводу, в якій наводився саме аргумент німецької експлуатації селян-латишів, збиралися друкувати брати Достоєвські у своєму журналі «Время» 1862 p., однак цю статтю не пропустила цензура. «В статье проводится мысль, — писав цензор, — что положение свободных (с 1817 г.) остзейских крестьян хуже, нестерпимее быта наших крепостных» (див.: Русская литература. 1962. № 1. С. 228).

1-56

...власну казуїстику вигадаємо... — Казуїстика (від лат. casus — випадок) — у середньовічній юриспруденції й теології — застосування до окремих випадків загальних догматів; звідси ширше або переносне значення — спритність у доведенні хибних або сумнівних положень.

1-57

...в єзуїтів запозичимо... — Єзуїти (від лат. форми ім’я Ісус — Jesus) — члени католицького «Ордену Ісуса», заснованого у XVI ст. з метою усталення влади католицької церкви, що похитнулася під ударами нового вчення — протестантизму. Задля досягнення цієї мети єзуїти користалися будь-якими засобами. Саме єзуїти сформулювали знамените гасло «Мета виправдовує засоби» (лат. Finis sanctificat media). Його авторство приписується єзуїтському казуїсту Ескобару-і-Мендозі (1589—1669). Ця знаменита фраза увійшла до єзуїтської «Книги моральної теології» (1644) і стала девізом «Ордену Ісуса». Родіон звинувачує Дуню і Соню в запозиченні «казуїстики єзуїтів», хоч сам, як ми далі побачимо, давно вже взяв на озброєння цю ж саму «казуїстику».

1-58

Чули ми це, але ж це буки — Буки — назва другої літери слов’янського алфавіту — у говірній мові «означает нечто неверное, гадательно будущее» (див.: Даль В. Толковый словарь живого великорусского языка. М., 1955. T. I. С. 139).

1-59

Зевес (Зевс) — верховний бог у давньогрецькій міфології.

1-60

...йшов він тоді по К-му бульвару. — По Конногвардійському.

1-61

...без парасольки і без рукавичок — Жінці або дівчині «з благородного суспільства» не личило виходити з дому теплої пори без парасольки (від сонця) і без рукавичок.

1-62

Якийсь процент, кажуть, повинен йти щороку... кудись... до чорта, мабуть, щоб інших освіжати і їм не перешкоджати. Процент! — 1865 р. 30-річний професор економіки, німець Адольф Вагнер очолив кафедру етнографії, географії та статистики в Дерптському університеті (тоді територія Російської імперії, нині Тартуський університет в Естонії), і в російській пресі почали жваво обговорювати його ідею «відповідності людських учинків законам статистики».

1-63

Острови — збірна назва Кам’яного, Крестовського та Єлагіна островів.

1-64

Кумач — льняна тканина яскраво-червоного кольору.

1-65

Кичка — традиційний святковий головний убір заміжньої жінки, який повністю ховав волосся.

1-66

Коти — тут: жіноче взуття (напівчобітки).

1-67

...подався на T-в міст. — На Тучков міст, тобто рушив назад.

1-68

Коло самого К-ного провулка ... — Конного провулка.

1-69

Колезька реєстраторша — дружина або (як у даному випадку) вдова колезького реєстратора — чиновника найнижчого, 14-го, класу.

1-70

...мало не ідіотка... — Слово «ідіот» у XIX ст. взагалі й у Достоєвського зокрема означало не стільки розумову відсталість, скільки душевну простоту (пор. з князем Мишкіним — головним героєм роману Достоєвського «Ідіот»).

1-71

...колезьку секретаршу... — Вище автор повідомляв, що Альона Іванівна — колезька реєстраторша (колезький секретар — чин 10-го класу, тобто на 4 класи вищий за колезького реєстратора). Залишається тільки міркувати, хто в даному разі помиляється: епізодичний персонаж-студент, що «говорить офіцерові про лихварку», умовний (не «всевідаючий») автор або реальний автор роману (просто помилка Достоєвського, який не зіставив інформацію з сусідніх сторінок рукопису через брак часу на його підготовку до друку — див. статтю).

1-72

...у Н-ій губернії — Очевидно, у найближчій до Санкт-Петербурга — Новгородській.

1-73

Проходячи повз Юсупов сад, він навіть дуже захопився був думкою про будівництво високих фонтанів... — У Юсуповому саду на Садовій вулиці був високий фонтан.

1-74

...коли б поширити Літній сад на все Марсове поле і навіть з’єднати з палацовим Михайлівським садом... — Тобто, засадивши деревами великий військовий плац (Марсове поле), з’єднати два не дуже великі парки в центрі міста і перетворити задушливі кам’яні джунглі на місто-сад.

1-75

...зазирнувши в кухню і побачивши на ослоні відро з водою... — У 60-х роках XIX ст. в Петербурзі ще не було водогону. Водовози продавали мешканцям воду, яку брали з річок та каналів. У деяких дворах стояли колодязі.

2-01

...в контору квартального наглядача. — Тобто представника поліції, який відповідав за дотримання правопорядку на певній міській дільниці, що називалася кварталом. Квартальному наглядачеві був підпорядкований невеличкий штат службовців, розміщений у спеціальній конторі.

2-02

Чухонці — фіни, корінне населення місцевості, де на початку XVIII ст. постала нова столиця Російської імперії. Звісно, Достоєвський добре пам’ятав стислу й точну пушкінську характеристику цієї місцини, якою вона була усього лише за півтора століття до подій роману: «приют убогого чухонца» (див. пролог «петербурзької повісті» — «Мідного вершника»). У неврожайні, та ще й холерні 1860-ті роки фіни масово бігли в Санкт-Петербург із навколишніх сіл. Ця друга на той час за чисельністю після німців етнічна меншина злидарювала в місті. Отож «чухонці» в нетрях навколо Сінної площі, описаних Достоєвським, і залишалися доволі «убогими».

2-03

...двірники з книжками під пахвою... — Йдеться про так звані «подвірні книжки», в яких реєстрували мешканців.

2-04

Письмоводитель — чиновник, який вів канцелярські справи.

*

Дякую (нім.)

2-05

Ви в присутствії. — Тобто: «Ви перебуваєте в офіційному (державному) закладі».

2-06

...ганц фортеп’ян ...зайн рок ... ман мус ... гедрюкт ... (нім.) — все піаніно ... його сюртук ... має ... надруковане.

2-07

...то я тебе саму на цугундер... — Тобто на розправу, від нім. zu hundert — до сотні (ударів).

2-08

Будинок — Ноїв ковчег ... — Письмоводитель згадує біблійну оповідь про праведного Ноя, якого Бог попередив про всесвітній потоп, і той збудував ковчег, у якому врятував усе розмаїття земної фауни. У Петербурзі XIX ст. цей вираз вживали щодо домів столичних меценатів Олексія Оленіна (набережна Фонтанки, 101) та Михайла Вієльгорського (Михайлівська площа, 4), де збирався вищий світ, але туди міг прийти і бідний студент, і митець-початківець. Отже, порівняння письмоводителя будинку, де вбито стару лихварку, з «Ноєвим ковчегом» має не тільки суто побутове поверхове значення (там багатолюдно). У контексті та підтексті роману воно спрямовано проти ідеї про те, що таке створіння, як стара лихварка, «нікому не потрібне і, навпаки, для всіх шкідливе». Адже в Ноєвому ковчезі мають жити й рятуватися всі Божі істоти, і чинити тут будь-який відбір означає не більше й не менше, як перебирати на себе функції Бога.

2-09

Він пішов до Неви В-м проспектом ... — Знов ідеться про Вознесенський проспект як початок звичного для Раскольникова шляху до Неви: Вознесенським проспектом, далі через Ісаакіївську площу і Конногвардійський бульвар.

2-10

...на Товкучому — Мається на увазі «товкучий торг» на Олександрівському ринку на Садовій вулиці.

2-11

...жінка — людина чи не людина? Ну і, зрозуміло, урочисто доводиться, що людина. Херувимов це по лінії жіночого питання готує... — Прототипом Херувимова (попівсько-семінарське прізвище) деякі достоєвськознавці вважають випускника Тобольської семінарії, радикального публіциста журналу «Современник» Г. 3. Єлисеєва, з яким автор роману запекло полемізував у своїх журналах. Таке припущення вірогідне, бо в тому ж таки журналі «Современник» (1861. № 5) Єлисеєв надрукував науково-популярний огляд «Разные мнения о том, женщины — люди ли? — Мнения древних, мнения новейшие. — Наше предубеждение в пользу женщин».

2-12

...потім з другої частини «Confessions»... — «Сповідь» великого французького письменника і філософа Жан-Жака Руссо (1712—1778), видана після його смерті, вразила сучасників відвертістю опису почуттів автора і тим поклала початок сентименталізмові як новому літературному напряму.

2-13

Херувимову хтось сказав, що нібито Руссо — це своєрідний Радищев. — Хтось — це, очевидно, ідейний наставник і кумир Єлисеєва М. Г. Чернишевський, який у своїй статті «Антропологічний принцип у філософії» (1860) назвав Руссо «революційним демократом». Звісно, така характеристика більше підійшла б молодшому сучасникові Руссо — російському публіцисту О. М. Радищеву (1749— 1802), якого Катерина II за книжку «Подорож із Петербурга до Москви» назвала «бунтівником, гіршим за Пугачова» і заслала в Сибір.

2-14

На Миколаївському мосту... — Перший постійний міст через Неву, відкритий 1850 р. Спочатку його було названо Благовіщенським, оскільки він виводив до Благовіщенської площі та Благовіщенської церкви, але після смерті імператора Миколи І в 1855 р. міст дістав назву Миколаївський (з 1918 р. — міст Лейтенанта Шмід-та, від 2007 р. — знову Благовіщенський).

2-15

Тим промишляють... — Тогочасна преса повідомляла про випадки, коли бідняки навмисно кидалися під колеса, аби отримати винагороду за отримані тілесні пошкодження.

2-16

...обличчям до Неви, в напрямі палацу. — Зимового палацу, себто імператорської резиденції.

2-17

...собору, який ні з якої точки не вимальовується краще, ніж коли дивитись на нього звідси... — За свідченням художника М. В. Добужинського, це спостереження є абсолютно точним: саме з середини Миколаївського мосту можна споглядати, як уся маса Ісаакіївського собору розкладається по діагоналі, демонструючи повну симетрію у розташуванні складових частин.

2-18

...не доходячи кроків із двадцять до каплиці... — Мармурова каплиця Миколаївського мосту (всередині був мозаїчний образ св. Миколая, а ззовні — св. Олександра Невського) до наших днів не збереглася.

*

Від фр. avenante — приємна, принадна.

2-19

...про графиню нічого не було сказано. — Алюзія на поезію Пушкіна «Паж, або П’ятнадцятий рік»:

Хотите знать мою богиню,

Мою севильскую графиню?..

Нет, ни за что не назову!

2-20

...пом'ятого круглого капелюха... не знати чому називаючи цю річ пальмерстоном ... — Справді, «пальмерстонами» наприкінці 1850-х років називали не капелюхи, а чоловічі пальта особливого крою. Саме таке вдягав лорд Генрі Джон Темпл Пальмерстон, який був членом парламенту 58, а міністром — 48 років поспіль (абсолютний рекорд усіх часів і народів!), а у 1855—1865 pp. обіймав посаду прем’єр-міністра Великобританії. На початку Кримської війни був міністром внутрішніх справ, вимагав від уряду рішучого наступу на Росію. У російській агітаційній поезії часів Кримської війни саме Пальмерстон уособлював ворожі сили:

Вот в воинственном азарте Воевода Пальмерстон Поражает Русь на карте Указательным перстом.

(В. П. Алфер’єв)

На хвилі мілітаристських настроїв 70-річний Пальмерстон очолив уряд і разом із союзниками Великобританії (Францією й Туреччиною) домігся перемоги у Кримській війні. 26 травня 1856 р. у Лондоні було навіть влаштовано його «тріумф» — на кшталт тріумфів римських імператорів. Відтоді улюблене британським політиком пальто стало модним у Європі, а в Росії — впізнаваною деталлю карикатур. Зі смертю 81-річного Пальмерстона (18 жовтня 1865 р.) відійшла в небуття ціла епоха. Очевидно, саме це має на увазі Разуміхін, іронічно називаючи чудернацький старомодний капелюх Раскольникова «пальмерстоном».

2-21

...от що значить у самого Шармера замовляти! — Є. Ф. Шармер — відомий петербурзький кравець, у якого замовляв одяг і сам Достоевський.

2-22

Реляція (від лат. relatio — донесення) — письмове повідомлення командування про хід воєнних дій.

2-23

«Пале де Кристаль» («Кришталевий палац») — готель з рестораном, відкритий 1862 р. на розі Садової вулиці та Вознесенського проспекту.

2-24

...пристав у слідчих справах... правознавець. — Після судової реформи 1864 р. приставів у слідчих справах було замінено на судових слідчих, незалежних від поліції, однак на момент дії (який по суті збігається з роком написання роману — 1866-м) судових слідчих ще за звичкою називали «поліційним» словом «пристав», і вони, як-от Порфирій Петрович, ще користувалися казенними квартирами. До того ж Порфирій Петрович не простий «пристав», а «правознавець», тобто закінчив спеціальне Імператорське училище правознавства, що готувало працівників судів з дітей дворян.

2-25

І руки гріє. — Тобто бере хабарі.

2-26

«А на Пісках, каже, у коломенських ». — Піски — тодішня окраїна Петербурга, назва пов’язана з піщаними ґрунтами цієї місцевості. Артіль малярів з м. Коломни (Московської губернії) справді мешкала на Пісках.

2-27

Жувенівські рукавички — від імені французького рукавичника Ксав’є Жувена, який 1834 р. винайшов спеціальну колодку, що надавала рукавичкам відповідної форми.

2-28

А ми замалим не двісті років як від усякого діла відучені... — У цих словах Разуміхіна віддзеркалюється парадоксальне ставлення Достоєвського до реформ Петра І. На думку самого царя-реформатора, вони мали на меті саме залучення широких кіл росіян до справжнього діла — у європейському розумінні діловитості. Однак, як уважав автор «Злочину і кари», своє справжнє, соборне і самобутнє «діло» російський народ і його нечисленна еліта творили саме до Петра, а петровська реформа завела Росію у глухий кут. У записних зошитах Достоєвського за 1864 — 1865 pp. читаємо: «З петровською реформою, з життям європейським ми прийняли в себе буржуазію та відділилися від народу, як і на Заході».

2-29

А наука каже: возлюби передусім самого себе, бо все на світі на особистому інтересі побудовано. Возлюбит самого себе, то й справи свої улаштуєш як слід, і каптан твій лишиться цілий. — У цих сентенціях Лужина пародіюються погляди інтелектуалів із табору російських демократів-шістдесятників, насамперед їхніх вождів. Джерела міркувань Лужина легко знайти в їхніх творах (звісно ж, поверхово прочитаних та примітизованих), насамперед у романі Миколи Чернишевського «Що робити? ». Дмитро Писарев, зокрема, у статті «Історичні ідеї Огюста Конта» (Русское слово. 1865. № 11. С. 206) писав: «Если каждый будет постоянно стремиться к своей собственной выгоде и если каждый будет правильно понимать свою собственную выгоду, то, конечно, никто не будет снимать рубашку с самого себя, но зато это добродетельное снимание окажется излишним, потому что каждый будет отстаивать твердо и искусно собственную рубашку, и вследствие этого каждая рубашка будет украшать и согревать именно то тело, которое ее выработало».

2-30

...колишній студент на великій дорозі пошту пограбував... — У листі до М. Н. Каткова (вересень 1865 p.), у якому Ф. М. Достоєвський знайомив видавця зі змістом майбутнього роману (див. статтю), наведено цей реальний факт із російського життя першої половини 1860-х років. Отже, він був важливий для формування задуму «Злочину і кари».

2-31

...передові, за громадським своїм станом, люди фальшиві гроші роблять — Улітку 1865 р. в Харкові розглядалася гучна справа про підробку грошей загальною сумою 70 тис. карбованців. Молодий юрист Анатолій Коні, який не побоявся навести незаперечні докази співучасті у злочині трьох «передових, за громадським своїм станом» людей — предводителя дворянства, відомого в губернії поміщика й відставного гусарського полковника, — фактично на цій справі зробив собі ім’я (див: Кони А. Ф. Дело о подделке серий// Собр. соч. М., 1966. T. I. С. 74—83).

2-32

...у Москві ловлять цілу компанію підроблювачів білетів останньої позики з лотереєю, — і серед головних учасників якийсь лектор всесвітньої історії — Достоєвський уважно читав детальні звіти про розгляд цієї справи в газеті «Московские ведомости» (серпень — вересень 1865 та січень 1866 pp.). Справді, головні речові докази у справі було знайдено під час обшуку на квартирі професора всесвітньої історії Олександра Неофітова. З’ясувалося, що Неофітов позичив у багатої московської купчихи Куманіної 15 000 карбованців під заставу трьох облігацій (вартістю 5 000 карбованців кожна), підроблених його спільниками. Куманіна і Неофітов були родичами між собою, а також родичами й самого Достоєвського (з боку матері), котрий, як і Неофітов, був одним з офіційних спадкоємців Куманіної (див.: Ильин Н. Достоевский в споре за куманинское наследство// Звенья. М., 1951. T. IX. С. 548—559).

2-33

...убивають нашого секретаря за кордоном, з причини грошової й загадкової... — Газета «Голос» (1865. 24 авг., № 233) повідомляла про слухання справи відставного поручика російської армії, що звернувся (у квітні того ж року) до російського посольства в Парижі з вимогою грошей для повернення на батьківщину. Отримавши офіційну відмову, він наступного дня прийшов до посольства й поранив кинджалом трьох дипломатів.

2-34

...мов панночка, в криноліні, в мантильці... — Кринолін — конструкція з лозини, китового вуса або металу для надання форми жіночій спідниці; мантилья — мереживна накидка, покривало. Криноліни та мантильї були в моді протягом 1850-х років, а на час написання роману таке вбрання виглядало вже дещо пародійно: тому не панночка, а мов панночка.

2-35

Фланер (фр. flâneur) — гультяй, швендя.

2-36

...ліхтарі газові блищать... — Газові ліхтарі у Петербурзі запроваджено від 1822 р. У 60-х роках XIX ст. газові ліхтарі освітлювали всю центральну частину міста, а всі інші райони — гасові.

2-37

...у напрямі до В-го. — До Вознесенського проспекту.

2-38

Арм’як — довгополий каптан з грубого домотканого сукна.

2-39

...де це я читав, як один якийсь засуджений до страти, за годину до смерті, говорить чи думає, що коли б довелося йому жити де-небудь на височині... на скелі — Йдеться про роман Віктора Гюґо «Собор Паризької богоматері» (кн. XI, розд. 2), переклад якого було надруковано в журналі братів Достоєвських. «По временам он взглядывал на род узкой площадки, случайно устроившейся из скульптурных украшений футах в десяти ниже его, и молил Бога, чтобы он допустил его провести весь остаток жизни на этом крошечном пространстве, если бы даже довелось ему жить еще двести лет» (Время. 1862. № 12. С. 230).

2-40

Аршин (тюрк.) — застаріла міра довжини (71,12 см).

2-41

Ізлер — власник заміського парку «Мінеральні води».

2-42

Ацтеки... — Бартола — Массімо — 1865 р. всі петербурзькі газети повідомляли про те, що на Малій Морській вул., № 16 можна побачити знаменитих ліліпутів, нібито нащадків ацтеків — давнього індіанського племені в Мексиці, — юнака Массімо і дівчину Бартоло. 29 червня 1865 р. їм було навіть надано аудієнцію в царському палаці в Петергофі.

2-43

Сюртук (фр. surtout — поверх усього) — чоловічий верхній одяг, що поступово протягом XIX ст. витісняв фрак з різних сфер суспільного життя (зрештою залишивши йому лише офіційну) та став прообразом сучасного піджака.

2-44

...читав у «Московских ведомостях », що в Москві цілу зграю фальшивомонетчиків викрили. — Див. прим. 32.

*

Молокососи, жовтороті (від фр. blanc-bec)

2-45

Assez causé! («Годі базікати!» фр.) — слова Вотрена в романах Бальзака. Читачі мали сприймати цю репліку Раскольникова як саме літературну, запозичену в конкретного автора. Недарма вже в наступній сцені Разуміхін йому каже, що такі, як він, обкрадають чужих авторів або є перекладом з іноземного.

2-46

Спермацетна мазь — біла жироподібна речовина, видобувається з черепної коробки кашалотів, використовується в парфумерії, медицині та техніці.

2-47

Раскольников пішов просто на -ський міст — Вознесенський міст через Єкатеринінський канал.

2-48

Бекеша — чоловічий верхній одяг на хутрі, в талію.

2-49

Татусь був статський полковник і вже майже губернатор... — Цивільний чин статського радника прирівнювався до військового чину полковника. Губернаторами призначали чиновників або військових, які мали нижній генеральський чин дійсного статського радника (генерал-майора).

2-50

...у предводителя... — Йдеться про почесну виборну посаду предводителя дворянства повіту або губернії, якому надавалося право виступати від імені дворян свого повіту або губернії, захищати їхні інтереси тощо.

2-51

Камер-юнкер (від нім. Kammerjunker) — найнижче придворне звання.

2-52

...священик із запасними дарами... — Рештки хліба та вина, якими причащалися віруючі у неділю, священики зберігають «про запас» — саме на випадок, якщо хтось вмиратиме і його треба буде сповідати і причастити вдома.

3-01

Клавікорди (від лат. clavis — ключ та гр. chorde — струна) — клавішно-струнний музичний інструмент XV — XVIII ст., на час дії (написання) роману — дещо в музичному сенсі примітивно-архаїчне.

3-02

...пісенька є, російська справжня: «Зальюсь слезьми горючими...» — Така пісня знавцям російського фольклору невідома. Очевидно, назва пародійно сконструйована автором роману, який «зачепився» за пораду Аполлона Григор’єва російським поетам не псувати народне слезьми книжним слезами (див.: Григорьев А. Русские народные песни с их поэтической и музыкальной стороны // Отечественные записки. 1860. Апр.).

3-03

Рубінштейн Антон Григорович (1829 — 1894) — видатний композитор і піаніст. Достоєвський чув гру Рубінштейна, коли вони разом виступали в березні 1862 р. на літературно-музичному вечорі на користь «Товариства допомоги нужденним літераторам та вченим».

3-04

...про прусську палату панів... — Законодавчий орган Пруссії — рейхсрат — за зразком парламенту Великобританії складався з двох палат: верхньої (палата панів, Herrenhaus) та нижньої (палата депутатів, Abgeordnetenhaus).

3-05

...тририбна підвалина світу... — За народним повір’ям, земля стоїть на трьох китах.

3-06

Кацавейка — див. прим. 1-10.

3-07

Дебаркадер (від фр. débarquer — висадитися з човна) — цікавий випадок розширення семантики слова для визначення нового явища (у даному випадку — платформи залізничного вокзалу) за аналогією зі старим (місця для висадки пасажирів у морському порту). Перший потяг у Російській імперії пройшов 30 жовтня (11 листопада) 1837 р. від столиці до приміського Царського Села.

3-08

Та королева... яка штопала свої панчохи в тюрмі... — Йдеться про французьку королеву Марію-Антуанетту (1755—1793), ув’язнену під час Великої Французької революції та страчену за вироком революційного трибуналу.

3-09

Тафта — тут: чорна бавовняна тканина, яку використовували як бинт.

*

Здихайте, собаки, коли вам погано! (фр.)

3-10

...на Митрофаніївському... — Тобто на Митрофаніївському цвинтарі, розташованому на окраїні міста: тут зазвичай ховали солдат, ремісників і бідних чиновників.

3-11

...треба б у часть заявити. — Часть — підрозділ міської поліції. У 1860-х роках таких підрозділів у Петербурзі було 12. їх, у свою чергу, було поділено на 38 дільниць.

3-12

Ну і матеріальний старий метод... — Тобто метод, оснований на «матеріальних» доказах (фактах), а не на модних в описувану добу «психологічних» прийомах розслідування.

3-13

Лазаря співати... — Вираз походить від «вірша про бідного Лазаря», який, за євангельським сюжетом, збирав крихти з-під столу багатія. Цього «вірша» співали жебраки-каліки, випрошуючи милостиню.

3-14

Ромео — герой трагедії В. Шекспіра «Ромео і Джульетта» (1595).

3-15

...десяти вершків на зріст! — Вершок — старовинна міра довжини (= 4,45 см). У XIX ст. зріст людини визначався вершками «понад два аршини», тобто зріст Разуміхіна два аршини (71,12 см х 2 = 142,24 см) плюс десять вершків (4,45 см х 10 = 44,5 см) — більш ніж 186 см.

3-16

Та навіщо ж стільці ламати... — репліка з першої дії комедії М. Гоголя «Ревізор» (1836).

3-17

Це на звичайному, на простому папері? — поспішив перебити Раскольников, знову цікавлячись фінансовою стороною справи. — Як правило, офіційні документи до державних установ громадяни мали подавати на спеціальному «гербовому» папері, що продавався також у державних установах і коштував чималі гроші.

3-18

Почалося з погляду соціалістів. Він відомий: злочин є протест проти ненормальності соціального устрою... — Російські соціалісти на чолі з М. Чернишевським — постійним ідейним опонентом Достоєвського — зазнали очевидного впливу в цьому питанні класиків соціал-утопізму, російські переклади праць яких також належали прихильникам автора роману «Що робити?» На доказ сказаного порівняймо дві цитати. Роберт Оуен (Об образовании человеческого характера. СПб., 1865. С. 62): «Лица, совершающие теперь преступления, не виноваты в них: вся вина лежит на системах, в которых они были воспитаны. Устраните обстоятельства, способствующие совершению преступлений, — и преступлений не будет. Замените их условиями, при которых зарождается склонность к порядку, правильности, воздержанности, трудолюбию — и эти качества непременно явятся». М. Чернишевський («Що робити?», розд. 24): «Теперь вы занимаетесь дурными делами, потому что так требует ваша обстановка, но дай вам другую обстановку, и вы с удовольствием станете безвредны, даже полезны».

3-19

Через те вони так інстинктивно и не люблять історії: «неподобства самі в ній та дурощі»... — Об’єкт полеміки Достоєвського (власне, Разуміхіна) стає ширшим за «соціалістів» й поступово захоплює весь спектр руху Просвітництва. Адже саме просвітники XVIII ст. постійно й від самого початку протиставляли «природну», «добру від природи» людину — людству, «зіпсованому історією». Варто лише пригадати, як палко боронив «велику історію» Великої Британії Ґуллівер при дворі короля Бробдінґнеґу і як розумно та логічно король і королева велетнів ганьбили одвічну криваву чвару дрібних істот, яку ці дурні істоти називають «великою історією» («Мандри Ґуллівера» Дж. Свіфта).

*

Фаланстер — у теорії утопічного соціалізму тип будинку, в якому мали селитися общини.

3-20

Іван Великий — дзвіниця церкви Івана Великого на території Московського Кремля. Ця найвища споруда Москви XIX ст., збудована ще у XVI ст., насправді сягає у висоту понад 80 м, тобто приблизно 40 сажнів. Сажень — старовинна міра довжини (=2,134 м).

3-21

Кеплерові і Ньютонові відкриття — Йоганн Кеплер (1571 — 1630) — великий німецький астроном, відкрив закони руху планет; Ісаак Ньютон (1643 — 1727) — великий англійський фізик і математик, відкриття якого здійснили революційний переворот у природознавстві.

3-22

...законодавці й установники людства, починаючи від най-стародавніших, продовжуючи Лікургами, Солонами, Магометами, Наполеонами — Лікург — легендарний законодавець Спарти. Солон (бл. 638 — бл. 559 до н. е.) — політичний діяч давніх Афін, великий реформатор і законодавець. Магомет (бл. 570—632) — засновник ісламу. Наполеон Бонапарт (1769—1821) — французький імператор, за правління якого було прийнято Цивільний та Кримінальний кодекси Франції.

*

Xай живе віковічна війна (фр.)

3-23

Новий Єрусалим — образ із Апокаліпсиса (Одкровення Івана Богослова, розд. 21), що символізує віру християн у майбутнє здійснення всіх людських сподівань на Бога. Новий Єрусалим відкрився улюбленому учню Ісуса Христа — Івану Богослову — у видінні на острові Патмос: «І я, Іван, бачив місто святе, Новий Єрусалим, що сходив із неба від Бога... І почув я гучний голос із престолу, який кликав: “Оце оселя Бога з людьми, і Він житиме з ними! ...і Бог кожну сльозу з очей їхніх зітре, і не буде вже смерті. Ані смутку, ані крику, ані болю вже не буде...”»

3-24

Воскресіння Лазаря — подія, описана в Новому Заповіті (Євангеліє від Івана, розд. 11).

3-25

...хто ж у нас на Русі себе Наполеоном не вважає? — Відверта цитата з «Євгенія Онегіна» Пушкіна:

Мы все глядим в Наполеоны;

Двуногих тварей миллионы

Для нас орудие одно.

(Розд. 2, строфа XIV)

3-26

...тридцять градусів Реомюра... — Рене Антуан Реомюр (1683—1757) винайшов 1730 р. спиртовий термометр, шкала якого визначалася точками кипіння й замерзання води, розділялася на 80 градусів. Отже, 100 градусів за шкалою Цельсія, прийнятою в наш час, дорівнюють 80 градусам шкали Реомюра. Таким чином, 30° за Реомюром = 37,5° за Цельсієм.

3-27

Дзвіниця В-ї церкви — Вознесенської церкви на перетині Вознесенського проспекту з Єкатеринінським каналом («канавою»).

3-28

...справжній володар, якому все дозволяється, громить Тулон, вчиняє різанину в Парижі, забуває армію в Єгипті, витрачає півмільйона людей у московському поході і відбувається каламбуром у Вільні; і йому ж, після смерті, славу співають, — отже, і все дозволяється. — Йдеться про Наполеона Бонапарта (1769— 1821). 1793 р. капітана Бонапарта призначили начальником артилерії в армію, що облягала зайнятий англійцями Тулон. Тулон було взято, а сам Наполеон отримав звання бригадного генерала за внесок у підсумковий успіх облоги. На той час Наполеону було 24 роки. Через два роки, 13 жовтня 1795 p., він розгромив у Парижі повстання роялістів, застосувавши артилерію на вулицях міста: жертви обчислювалися сотнями. 1799 р. Наполеон — головнокомандувач французької армії в Єгипті — таємно покинув її, щоб очолити державний заколот. Втративши у російському поході 1812 р. 550 тисяч лише загиблими, Наполеон після втечі до Литви у Вільні (нині Вільнюс) заявив (і ця фраза стала крилатою): «Від великого до смішного лише один крок, і хай судять нащадки».

3-29

Наполеон, піраміди, Ватерлоо... — Перед початком одної з битв у Єгипті Наполеон так звернувся до своїх солдатів: «З висоти цих пірамід сорок століть дивляться на вас». Ватерлоо — містечко в Бельгії, де 18 червня 1815 р. відбулася остання битва Наполеона (він її програв).

3-30

Несу, мовляв, цеглинку на загальне щастя ... — Майже буквальна цитата улюбленого гасла французького соціаліста-утопіста Віктора Консідерана (1808 — 1893), учня Шарля Фур’є.

3-31

О, як я розумію «пророка», з шаблею, на коні: велить Аллах, і корися, «тремтяче» створіння! — В оригіналі: «дрожащая» тварь — пряма цитата не з Корану (який тут мається на увазі), а з «Наслідування Корану» (1824) О. С. Пушкіна:

...Люби сирот и мой Коран Дрожащей твари проповедуй.

Пушкін, у свою чергу, скористався з дуже неточного французького перекладу слів Аллаха, сказаних пророку Магомету і так записаних у Корані (сура 50, аят 45): «Нагадуй Кораном тому, хто боїться Моєї загрози! »

3-32

Салоп — верхній, як правило, утеплений ватою або хутром жіночий одяг з довгою пелериною, з широкими рукавами або без рукавів (у вигляді накидки). Вже від 1830-х років салопи вийшли з моди, і цей одяг залишився в гардеробі тільки бідних чиновниць.

*

3 латинського вислову: Homo sum et nihil humanum a me alienum puto (Я людина, і ніщо людське мені не чуже).

**

Добра війна (фр.)

4-01

Апоплексія (від гр. apoplesso — вражаю, приголомшую) — тяжкий хворобливий стан, що настає внаслідок крововиливу в головний мозок.

4-02

...кілька років тому, ще за часів благодійної гласності, осоромили у нас всенародно і все літературно якогось дворянина — забув прізвище! — та того, що німкеню відшмагав у вагоні, пригадуєте? — Про поміщика Козляїнова, який відшмагав випадкову сусідку по вагону — німкеню з Риги, на початку 1860-х років писала мало не вся російська преса, що тоді ж викликало іронічне зауваження про благодійну гласність у журналі братів Достоєвських «Время»: «Только во времена незнакомой нам гостьи, прозванной благодетельной гласностью, стало возможным осмеивать некоторые лица всем надоевшие, или злоупотребившие закон и власть им предоставленную, или, наконец, такие, как, например, господин Козляинов, которые нет-нет да отдуют немку...» (Время. 1861. № 1. С. 53).

4-03

«Неподобний вчинок Века » стався (ну, «Єгипетські ночі », оте читання публічне, пригадуєте?...) — «Безобразный поступок Века» — сенсаційна стаття у «С.-Петербургских ведомостях» (1861. 3 марта), автором якої був відомий публіцист та борець за права жінок М. Л. Михайлов. Об’єктом його полеміки стала стаття Петра Вейнберга у журналі «Век» (1861. № 8). Цей популярний поет і перекладач висловлював обурення вчинком дружини голови пермської казенної палати Толмачова, яка насмілилася на літературно-музичному вечорі в Пермі прочитати вірші Пушкіна (з його незакінченої повісті «Єгипетські ночі») про легендарну пропозицію єгипетської цариці І ст. до н. е. Клеопатри чоловікам її країни провести з нею ніч в обмін на життя. Достоєвський слідом за Михайловим також осудив виступ Вейнберга (Время. 1861. № 3): «Читать такое художественное произведение, как “Египетские ночи” Пушкина, вслух, в обществе, разумеется, нисколько не стыдно, так же точно как не стыдно останавливаться в восторге перед Венерой Медицейской на выставке в зале, где толпятся посетители всех возрастов и обоих полов. Но в обществе много предрассудков: обнаженные статуи ставить перед публикой принято; читать “Египетские ночи” тоже можно... Но на женщину за это чтение восстанут. Женщине у нас еще нет таких прав».

4-04

Оті чорні очі! — Про чорні очі Толмачової, які «палали» під час її читання еротичної поезії Пушкіна, писав у звіті про цю непересічну для свого часу подію пермський кореспондент «С.-Петербургских ведомостей».

4-05

А відносно цих клубів, Дюссотів, пуантів цих ваших... — Ідеться про місця зустрічей або прогулянок великосвітської публіки: аристократичні клуби, модний ресторан Дюссо (Dussot) на Великій Морській вулиці і так звану «стрілку» (фр. pointe) Єлагіна острова.

4-06

...грек один там ніжинський. — У Ніжині на Чернігівщині у XIX ст. була велика і багата грецька громада, дехто з ніжинських греків займався лихварством.

4-07

Я б, може, тепер в експедицію на Північний полюс поїхав... — 1865 р. російські газети повідомляли, що готується експедиція «для достижения и исследования Северного полюса земного шара» (Голос. 1865. 14 апр.).

*

Я у п’яному вигляді поганий (фр.)

4-08

...Берг у неділю в Юсуповому саду на величезному аеростаті полетить... — Берг — власник петербурзьких атракціонів, який у 1865—1866 pp. неодноразово літав на повітряних кулях з Юсупово-го саду.

*

Щоб догодити вам (фр.)

4-09

...на станції Малій Вішері ... — Мала Вішера — місто і залізнична станція на однойменній річці в Новгородській губернії.

4-10

Літія — богослужіння, що відбувається під час виносу тіла померлої людини з її дому або, за бажанням рідних, при церковному поминанні померлого.

4-11

А годинник цей я справді, всі сім років, щотижня сам заводив, а забуду — то завжди, було, й нагадає. — Прихована цитата з популярного в літературних колах роману англійського письменника Лоренса Стерна «Життя та думки Трістрама Шенді, джентльмена» (1760—1767). У цьому романі батько головного героя так само регулярно раз на тиждень заводить годинник, а мати головного героя регулярно про це нагадує батькові. Однак у Стерна це нагадування має подвійний сенс: це ще й нагад чоловікові про його чоловічі обов’язки, оскільки після заведення годинника неодмінно був секс, тож заведення годинника пов’язане і з самим фактом народження Трістрама Шенді. Отже, читач «Злочину і кари», знайомий з романом Стерна, міг здогадатися, для чого саме Марфа Петрівна щоразу нагадувала Свидригайлову завести годинник.

4-12

Кухмістерська (від нім. Küche — кухня і Meister — майстер) — дешева їдальня.

4-13

Рафаелева Мадонна — йдеться про Сікстинську мадонну, величезне за розмірами (256 х 196 см) полотно, створене великим італійським живописцем Рафаелем (1483 — 1520) для вівтаря церкви монастиря святого Сікста в П’яченці на замовлення папи Юлія II. Була придбана 1754 р. курфюрстом Саксонії Августом III Фрідріхом і досі експонується у Дрезденській галереї. Саме там її бачив Достоєвський, який називав цю картину «найвищим виявом людського генія».

4-14

.../ в будинку Вяземського на Сінній колись не раз ночував... — «Будинок Вяземського» біля Сінної площі — так звана «В’яземська лавра» — виходив двома великими флігелями на Забалканський проспект і одним на Фонтанку. Тут було багато трактирів, вертепів, домів розпусти, а також нічліжка мешканців петербурзького «дна». «Вяземська лавра» описана В. Крестовським у романі «Петербурзькі нетрі» (1864 — 1866).

4-15

Любов до майбутнього супутника життя, до чоловіка, повинна переважати любов до брата — Тут схильність Лужина «мислити самостійно», заглиблюючись мало не у «гамлетівські» запитання, і його конфлікт із братом нареченої пародійно зіставляються зі знаменитою суперечкою Гамлета і Лаерта біля могили Офелії (В. Шекспір. «Гамлет», 5-й акт), під час якої Гамлет у полемічному запалі вигукує, що він «її любив, що й сорок тисяч братів, з’єднавши всю свою любов, мою не здужали б». Лужин при цьому на характерний для нього наївно-егоїстичний манір міняє місцями суб’єкт та об’єкт гамлетівського кохання: адже він каже не те, що його любов до нареченої повинна переважати любов до неї брата, а що її любов до нього повинна переважати її любов до брата.

4-16

Сентенційно (від лат. sententia — думка, судження) — повчально.

4-17

... пробившись із низів, до хворобливості звик милуватися собою, високо цінив свій розум і здібності і навіть іноді, наодинці, любувався своїм обличчям у дзеркалі. — Перші читачі роману, серед яких надзвичайно популярними були гоголівські «Мертві душі» (1842), мали помітити схожість цього портрета Лужина з портретом гоголівського Чічікова (аж до звички любуватися своїм обличчям у дзеркалі). Отже, для них очевидним мав бути «родовід» персонажа Достоєвського, його належність до певного типу персонажів російської літератури та реалій російського життя — хоча й не без деякої еволюції за двадцять із чимось років. Загалом Гоголь для персонажів «Злочину і кари» є мірою спостережливості й дотепності. (Див. слова Порфирія Петровича, які він скаже далі, у главі VI, Раскольникову: «Дотепні, дотепні ви. І все ото ви помічаєте! Справді грайливий розум! Найкумеднішу ж ото струну і зачепите... хе-хе! Це ж, здається, Гоголю, з письменників, кажуть, ця риса була найбільш властива?»)

4-18

...черевички Поленьці і Лені купити... — Досі молодшу дівчинку в родині Мармеладових автор роману називав Лідою. Цю помилку, пропущену автором і першими редакторами через те, що роман писався і друкувався поспіхом (див. статтю), не прийнято виправляти в подальших виданнях.

4-19

На сьому версту — себто у божевільню, розташовану в містечку Удільна за сім верст від Петербурга.

4-20

Вона Бога узришь. — Пор. російський переклад Євангелія від Матвія (5: 8): «Блаженны чистые сердцем, ибо они Бога узрят». Це одна з так званих «заповідей блаженства» з Нагірної проповіді Ісуса Христа.

4-21

«Був же хворий один, Аазар у Віфанії... » — початок 11-ї глави Євангелія від Івана.

4-22

...закінчиш на Сінній... — Тобто в домі розпусти на Сінній площі.

4-23

«Царство Небесне належить таким». — Цитата з Євангелія від Матвія (19:14): «Ісус же сказав: “Пустіть діток, і не бороніть їм приходити до Мене, — бо Царство Небесне належить таким” ».

*

На короткій нозі (фр.)

*

Так уж заведено (фр. )

4-24

...статські, дійсні статські і навіть таємні радники... — Йдеться про чиновників 5,4 і 3 класів, що відповідали генеральським чинам в армії.

4-25

Он реформа йде, і ми хоч у назві будемо перейменовані ... — Судовою реформою 1864 р. передбачалося запровадження судів, незалежних від адміністрації, а в певних категоріях справ — судів присяжних. Станові суди, за винятком комерційних, військових та духовних, було скасовано. Уводилися гласність, змагальність, усність судочинства, рівноправність сторін і т. ін. Порфирій Петрович має на увазі ту частину судової реформи, за якою попереднє слідство передавалося судовим органам і ставилося під контроль суду та прокуратури. Слова ми хоч у назві будемо перейменовані слід розуміти в тому сенсі, що 1864 р. було створено незалежний від поліції інститут судових слідчих, які замінили приставів слідчих справ.

4-26

...у Севастополі, зараз же після Альми... — Під час Кримської війни 1853—1856 pp. після поразки російської армії в битві на річці Альмі 8 вересня 1854 р. англо-французькі війська розпочали облогу Севастополя.

4-27

...першу лінію будує... — Тобто будує першу лінію траншей.

4-28

За кордон поляк утече — Після жорстокого придушення царським військом польського повстання1863 — 1864 pp. багато поляків емігрувало.

*

Блазень (фр.)

4-29

...точнісінько як колишній австрійський гофкрігсрат на папері ото вони і Наполеона розбили... а дивись, генерал їхній Мак і здається в полон з усією своєю армією — Гофкрігсрат — військова рада при дворі австрійського імператора. Йдеться про події 1805 p., коли австрійську армію під проводом фельдмаршала Карла Мака (1752—1828) оточили французи під Ульмом (австрійська фортеця на Дунаї). Іронічне ставлення Порфирія Петровича до дій австрійського гофкрігсрату перегукується з таким самим ставленням до них Кутузова в романі Л. Толстого «Війна і мир», перший том якого друкувався у журналі «Русский вестник» 1865—1866 pp. — тобто там само, де й «Злочин і кара», але трохи раніше. Отже, Достоєвський змусив свого героя пригадати подію хоча й 60-річної давнини, але актуальну для перших читачів його роману.

4-30

...отой поодинокий випадок, incognito, і збреше як слід у найхитріший спосіб ... — Словом incognito (лат. невідомий, нерозпізнаний) персонажі комедії М. Гоголя «Ревізор» (1836) називають псевдоревізора Хлестакова, який саме збрехав як слід у найхитріший спосіб.

4-31

Правительствуючий сенат — установа, створена Петром І 1711 р. як вища державна інституція; у XIX ст. набув функцій найвищої судової інстанції.

4-32

Пароксизм (від гр. збудження) — сильне напруження, спричинене хворобою, а в здоровому стані — пристрастю або сильним почуттям.

4-33

...брешеш, полішинель проклятий! — Полішинель (фр. polichinelle) — блазень, персонаж французького лялькового театру.

4-34

...приголомшити раптом попами та депутатами... — Під «депутатами» тут маються на увазі поняті, тобто неупереджені свідки «з вулиці», яких кличуть слідчі для того, аби своєю присутністю і підписами у протоколі вони засвідчили, що слідчі дії відбувалися згідно із законом і саме так, як це документально зазначено. Приблизно таку саму роль у відповідних випадках відігравали представники церкви: вважалося, що в їхній присутності ані обвинувачувані, ані слідчі або інші учасники слідчих дій не будуть брехати.

4-35

...з волоссям, остриженим кружальцем... — Поширена на той час зачіска простолюду «під макітру»: на голову ставили горщик (макітру) і вистригали все волосся, що під нього не потрапило.

5-01

...несесери, сердоліки, матерії і на всю цю дурницю від Кнопа та з англійського магазину — Несесер (фр. від лат. necessarius — необхідний) — маленька валізка або коробка, в якій зібрані необхідні дрібниці для дороги, туалету і т. ін. Сердолік (від гр. sardonyx, sardion) — напівдорогоцінний камінь, звичайно яскравого червоно-жовтого або червоного кольору, використовують у ювелірній справі. Кноп — власник галантерейного магазину на Невському проспекті. Англійський магазин, що так само торгував переважно галантереєю (з Англії), розташовувався на Мільйонній вулиці.

5-02

Нігілісти (від лат. nihil — ніщо) — цим словом, придуманим автором роману «Батьки і діти» (1862) І. Тургенєвим, консервативні письменники і публіцисти, не вдаючись до деталей, називали всю шістдесятницьку молодь, налаштовану більш-менш революційно.

5-03

Комуна (від фр. commune — община) — ідейна община, у якій люди спільно живуть, мають спільні інтереси, власність, ресурси і, у найрадикальніших випадках, спільну роботу, спільні прибутки. Ідею життя комунами пропагував М. Чернишевський у романі «Що робити?» (1863). Інший письменник-шістдесятник В. Слепцов, перейшовши від слів до діла, організував комуну на Знаменській вулиці. На Середній Міщанській вулиці також у 1860-ті роки існувала комуна. Очевидно, саме її мав на увазі автор «Злочину і кари».

5-04

П’ятипроцентні білети — облігації державної позики.

5-05

Кредитки — кредитні білети, грошові знаки, паперові гроші.

5-06

Серії — білети державного казначейства.

5-07

...занадто грубо повелася... з батьками, мовляв, можна було б зглянутись на них — Неодноразово повторений ліберальними критиками закид головному героєві роману І. Тургенева «Батьки і діти» — «нігілісту» Базарову.

*

Будемо розрізняти (фр.)

5-08

Добролюбов Микола Олександрович (1836—1861) — відомий критик і публіцист революційного табору, один із провідних співробітників журналу «Современник», який видавали М. Некрасов і М. Чернишевський. Наприкінці 1850-х уважався радикалом, але після ранньої смерті був перевершений у радикалізмі іншими представниками молодої публіцистики (Д. Писарев, В. Зайцев), згуртованої навколо журналу «Русское слово». Як зазначали достоєвськознавці, в уста Лебезятникова автор «Злочину і кари» вкладав слова, «мало не прямо взяті зі статей Писарева» (Кирпотин В. Я. Разочарование и крушение Родиона Раскольникова. М., 1970. С. 265).

5-09

Бєлінський Віссаріон Григорович (1811—1847) — критик і публіцист, відомий своїм радикалізмом. У 1840-ві роки очолював гурток літературної молоді, звідки вийшло чимало знаменитих письменників, зокрема й сам Достоєвський. Останній до кінця життя вважав Бєлінського своїм учителем, але не поділяв його радикальних поглядів.

5-10

...зрозуміла шкоду цілування рук, тобто що мужчина зневажає жінку нерівністю, цілуючи їй руку. — Пародія на слова Віри Павлівни в романі Чернишевського «Що робити?»: «Не надобно мужчинам целовать рук у женщин. Это, мой милый, должно бы быть очень обидно для женщин: это значит, что их не считают такими же людьми...»

5-11

Про асоціації робітників у Франції вона теж слухала уважно. — Див. статтю Ю. Жуковського (Современник. 1864. № 4, 6) «Историческое развитие вопроса о рабочих ассоциациях во Франции», у якій акцентувалися ті ж самі моральні принципи, якими керувалися персонажі роману Чернишевського «Що робити?» при організації швацьких майстерень.

5-12

...багато вища, наприклад, за діяльність якого-небудь Рафаеля або Пушкіна, бо корисніша! — Пор. максими «нігіліста» Базарова з «Батьків і дітей» І. Тургенева: «Порядочный химик в двадцать раз полезнее всякого поэта» і «Рафаэль гроша медного не стоит».

5-13

...а тепер звернімося до рогів! Цей поганий, гусарський, пушкінський вислів... — Ідеться про рядки Пушкіна з «Євгенія Онєгіна»:

И рогоносец величавый,

Всегда довольный сам собой,

Своим обедом и женой.

(Розд.1, строфа XII)

5-14

«Друже мій, — сказав би я їй, — я тебе люблю, але ще крім того хочу, щоб ти мене поважала, — от! » — Пор. з відповідним епізодом у романі Чернишевського «Що робити?» і словами Лопухова, який дізнався, що Віра покохала Кірсанова: «Разве ты перестанешь уважать меня? (...) Не жалей меня: моя судьба нисколько не будет жалка оттого, что ты не лишишься через меня счастья».

5-15

Хорунжева — дружина хорунжого (пол. chorąży) — молодшого офіцера в польській армії.

5-16

Штабс-капітан — військовий чин, середній між поручиком і капітаном.

5-17

Провіантський чиновник — чиновник, який заготовляв провіант для армії (інакше — інтендантський).

*

Повністю (фр.)

5-18

...дочка надвірного радника і кавалера, отже, й справді майже полковницька дочка. — Цивільний чин надвірного радника дорівнював армійському чинові підполковника. Отже, батько Катерини Іванівни — не тільки надвірний радник, а ще й кавалер (якогось ордена) — справді був «майже полковником».

5-19

«...гельд не платив» — грошей не платив (нім. geld — гроші).

5-20

Бурмейстер — від нім. Btirgermeister — бургомістр, градоначальник.

*

Боже милосердий! (нім. Gott der barmherzige).

5-21

...то й ти туди ж, ковбаснице — На той час майже всі ковбасні крамниці у Петербурзі належали німцям.

5-22

...як це там кажуть: щоб права рука, чи що, не знала... одним словом, якось так... — У Євангелії від Матвія (6:3—4) сказано: «А як ти чиниш милостиню, — хай не знатиме ліва рука твоя, що робить правиця твоя, щоб таємна була твоя милостиня, а Отець твій, що бачить таємне, віддасть тобі явно». Характерно, що Лебезятников переплутав ліву руку з правою, тобто уподібнився до язичників, людей нетямущих, про яких у тій же Біблії (Книга пророка Йони, 4:11) сказано, що вони «не вміють розрізняти правиці своєї від своєї лівиці», себто не орієнтуються бодай в елементарних етичних питаннях.

5-23

...«Загальний висновок позитивного методу» й... статтю Підерита (а втім, також і Вагнера)... — Збірка перекладів статей іноземних учених-матеріалістів «Общий вывод положительного метода» вийшла друком у Петербурзі в рік написання та публікації «Злочину і кари». До неї увійшли статті Рудольфа Вірхова, Клода Бернара, Якоба Молешотта, а також згадані тут статті німецького лікаря й письменника Теодора Підерита та німецького ж економіста Адольфа Вагнера. Назви цих статей у збірці звучать так: Підерита — «Мозг и дух. Очерк физиологической психологии для всех мыслящих читателей», а Вагнера — «Законосообразность в, по-видимому, произвольных человеческих действиях с точки зрения статистики».

5-24

«Пан є лайдак! » — Вжите Достоєвським польське слово «лайдак» (łajdak), тобто мерзотник, зафіксовано також у словниках української мови.

5-25

Монблан — гірський масив у Західних Альпах, через який Наполеон на чолі армії рушив у травні 1800 р. до Італії та розгромив австрійське військо у битві під Маренго 14 червня.

5-26

Легістраторша — просторічний варіант слова «реєстраторша » (див. прим. 1-69 ).

5-27

Катехізис (гр.) — стислий виклад християнського віровчення у формі запитань та відповідей. Тут ужито іронічно, себто за протилежністю.

5-28

...вчить співати «Хуторок»... — див. прим. 1-29

5-29

...а чи відомо вам, що в Парижі вже провадилися серйозні досліди щодо можливості виліковувати божевільних, впливаючи самим тільки логічним переконанням? Один там професор — він недавно помер... — 1866 р. у 66-річному віці помер відомий французький психіатр Жан-Батіст Паршапп. У статтях із цього приводу, надрукованих у петербурзьких газетах та журналах, можна було прочитати «науково-популярні» виклади дослідів цього лікаря і вченого на кшталт розповідей Лебезятникова.

5-30

...на канаві біля -ського мосту... — Тобто на Єкатеринінському каналі біля Вознесенського мосту.

5-31

Гарус (пол. harus) — м’яка кручена вовняна пряжа.

*

Тримайся прямо (фр.)

5-32

...біля аркуша, на якому розписувались, і я розписалася... — У домах високих сановників у передпокої у святкові дні клали спеціальний аркуш, аби відвідувачі, котрі за своїм низьким соціальним статусом не мали доступу в дім, але були так чи інакше пов’язані з його хазяїном, приходили й розписувалися на цьому аркуші з метою засвідчити свою повагу.

*

Говори до мене по-французьки (фр.)

5-33

...не «Петрушку » ж ми якогось виставляємо на вулицях... — Ідеться про головну дійову особу однойменної народної лялькової драми, яку виконував лялькар у супроводі шарманщика. Імпровізована дія «Петрушки» полягала, як правило, у розмові лялькаря з лялькою, тобто із самим Петрушкою.

5-34

Не співати ж «Гусар на саблю опираясь»! — Мова йде про популярну в XIX ст. пісню на слова поезії К. Батюшкова «Розлука». Музику приписують відомому меценатові графу М. Вієльгорському, у петербурзькому салоні якого у 1840-ві роки бував Достоєвський.

5-35

«Cinq sous» («П’ять су») — приспів пісні «Посаг дівчини з Оверні», музика Пюже. Ця пісня виконувалася у популярній французькій драмі А. Деннері та Г. Лемуана «Божа милість» (1841), яка мала великий успіх у Петербурзі у 1840-х роках.

5-36

Можна б навіть: «Malborough s’en va-t-en guerrel », бо це зовсім дитяча пісенька і її співають у всіх аристократичних домах, коли заколисують дітей. — Ця жартівлива французька пісенька виникла як сатира на англійського герцога Мальборо (1650—1722), або Мальбрука, як його називали французи, на початку XVIII ст., коли англійські війська на чолі із герцогом Мальборо вели загарбницьку війну у Франції. Як будь-яка політична сатира, вона не пережила б свого часу, якби на початку 1780-х років годувальниця французького принца, вивезена з глухої провінції, не співала цю пісню, заколисуючи наступника престолу. Колискову підхопила королева Марія-Антуанетта, а за нею весь її двір. Відтоді в усіх аристократичних домах Парижа заколисували дітей, співаючи цю пісню. Під час Великої Французької революції (1789 — 1793), після страти Людовіка та Марії-Антуанетти, багато хто з французьких аристократів знайшов притулок у Росії, де місцева аристократія залюбки переймала їхні звичаї, слівця, анекдоти, пісні і т. ін.

*

Мальбрук в похід зібрався,

Невідомо, коли повернеться... (фр.)

**

П’ять су, п’ять су,

Щоб влаштувати наше господарство... (фр.)

5-37

...гліссе-гліссе, па-де-баск! — Назви танцювальних фігур.

5-38

Du hast Diamant en und Perl en... ( «У тебе є алмази і перла... ») — романс німецького композитора Г. Стігелі на вірші Г. Гейне з циклу «Знов на батьківщині » ( «Книга пісень »). Достоєвський уперше почув цей романс у Любліні влітку 1866 p., саме під час роботи над п’ятою частиною роману.

*

Ти маєш чудові очі,

Дівчино, чого ж тобі ще? (нім.)

5-39

В жар полудня, в долині Дагестана... — романс на слова поезії М. Лєрмонтова «Сон» (1841), музика X. Г. Пауфлера (1854).

6-01

...поїхав оце до Б-на, — цей кожного хворого minimum по півгодини оглядає... — Йдеться про Сергія Петровича Боткіна (1832 — 1889) — хоча й молодого, але вже й тоді знаменитого лікаря, професора петербурзької Медично-хірургічної академії, в якого Достоєвський сам був на прийомі 1865 p., тобто у рік роботи над романом.

6-02

Дим, туман, струна бринить у тумані. — Неточна цитата із «Записок божевільного» М. Гоголя («сизый туман стелется под ногами; струна звенит в тумане»). Достоєвський пригадував ці рядки у листі до І. Тургенева 23 грудня 1863 р.

*

Даремно (нім.)

6-03

От що значить укріпився, мов адамант. — Адамант (за-стар.) — діамант, алмаз.

6-04

...він з розкольників, та й не те щоб з розкольників, а просто сектант; у нього в роді бігуни бували, і сам він ще недавно в селі аж два роки у якогось старця під духовним проводом перебував. — Бігуни — одна із сект російського розколу, яка виникла наприкінці XVIII ст. серед селян, міщан, біглих солдатів і була ще відомою в народі як «прочанська», або «сопілківська» (від назви села Сопілки поблизу Ярославля). Бігуни вірили, що спасіння душі треба заслужити тяжкими і, головне, несправедливими, незаслуженими стражданнями. Старці — духовні наставники із ченців-пустельників.

6-05

Шукайте і знайдете. — Пряма цитата з Нагірної проповіді Ісуса Христа (Євангеліє від Матвія, 7:7).

6-06

Мічман Дірка — персонаж, який згадується в комедії М. Гоголя «Одруження», хоча надто смішливим був не він, а згаданий там само мічман Петухов. Очевидно, Достоєвський переплутав двох персонажів гоголівської комедії.

6-07

Турецький барабан — дуже гучний барабан, який спочатку військові, а потім і всі інші європейські оркестри запозичили в турецьких військових оркестрів.

6-08

Тирольський капелюшок зі стрічками — елемент народного вбрання в австрійській провінції Тироль, популярній серед європейських туристів починаючи з середини XIX ст. Щоправда, у самому Тиролі цей крислатий капелюх був чоловічим — мисливським: оздоблювали його не стрічками, а пір’ям і видавали за успішне полювання (кількість пер дорівнювала кількості вбитої дичини).

6-09

Жовтенька кредитка — один карбованець (рубль), який був жовтого кольору.

6-10

Клубний гастроном — тобто той, хто любить смачно поїсти і для цього відвідує Англійський клуб у Петербурзі або в Москві. Адже саме Англійський клуб славився своїми кухарями (хоч зазвичай не англійцями, а французами).

6-11

...без усякого фанфаронства... — Тобто без нахабної, пихатої похвальби (від фр. fanfare — звук труби, fanfaron — хвалько).

*

Надгробне слово (фр.)

6-12

...в другому або в третьому сторіччі нашої ери, десь дочкою можновладного князька або там якогось правителя чи проконсула в Малій Азії. — 3 півостровом Мала Азія пов’язані житія багатьох святих — перших християн. Однак свята мучениця, з якою далі Свидригайлов порівнює Дуню, — свята Агата, або Агафія, справді жила в III ст. (пом. 251 p.), але не на півострові Мала Азія, а на острові Сицилія в період гонінь на християн імператора Деція. Агата народилася у багатій сицилійській родині. Вона знехтувала залицяння міського префекта, тоді той «пригадав», що вона була християнкою, і, скориставшись з антихристиянських законів імператора Деція, піддав її всіляким знущанням. Спочатку Агату відправили в дім розпусти, потім запроторили в тюрму, де відтяли їй груди. Після тортур святу Агату спалили на кострі. На картині італійського художника Себастьяно дель Пьомбо (1485—1547) «Мучеництво святої Агати », яку Достоєвський бачив у флорентійській галереї Пітті 1862 p., двоє римських катів з обох боків підносять до грудей Агати розпалені щипці. Зовнішність Агати на картині дель Пьомбо дуже нагадує портрет Дуні, як вона описана на початку роману.

6-13

...а в четвертому і в п’ятому сторіччях подалася би в Єгипетську пустелю і жила б там тридцять років, живлячись корінням, екстазом і видіннями. — Йдеться про святу Марію Єгипетську (пом. 522 p.), яка спочатку була блудницею, а потім навернулася до віри й прожила сорок сім років у пустелі Йорданській, замолюючи свої гріхи.

6-14

Весталка — в Давньому Римі жриця Вести, богині домашнього вогнища. Весталка давала обітницю цноти.

6-15

Падуча — епілепсія, тобто довготривалий неврологічний розлад, що характеризується виникненням судомних нападів. Епілептиком був і сам автор роману.

*

Любий друже (фр.)

*

Природність і щирість (фр.)

6-16

Канкан — французький жіночий естрадний танець із «нескромними» рухами — скандальна новина Європи середини XIX ст.

6-17

Візаві (фр. vis-à-vis) — «обличчям до обличчя», одне проти одного.

6-18

Où va-t-elle la vertu se nicher? («Де тільки не гніздиться доброчесність?») — Так сказав великий французький комедіограф Жан-Батіст Мольєр (1622—1673), коли його зупинив жебрак, якому він щойно подав золоту монету: бідолаха вирішив, що добродійник помилився і дав золоту замість срібної.

*

Годі язиком ляпати! (фр.)

*

Прощай, моя радість (фр.)

6-19

Сирітські заклади — сирітські будинки, що існували в Російській імперії ще від часів Катерини II. Тут утримувалися сироти обох статей у віці від 7 до 11 років. У 12 років сиріт відправляли або до навчальних закладів, або на службу, на фабрики та заводи, або до приватних осіб для навчання ремесел.

6-20

3 усіма онерами (фр. honneur — почесті, пошана) — з усіма почестями.

*

Теорія, як і будь-яка інша (фр.)

6-21

Вокзал — слово, яке спочатку вживалося в Росії у значенні «місце розваг» (від англ. Vauxhall — назви містечка поблизу Лондона, де був великий парк розваг). Після відкриття першої в Росії залізниці від Петербурга до Павловська залізничну станцію було влаштовано біля павловського вокзалу (у первісному значенні слова), і лише відтоді слово «вокзал» поступово набуло нового значення (залізнична станція), однак ще певний час зберігало й старе.

6-22

Владимирка — так у просторіччі називали тракт від Москви в напрямку міста Владимира. Цим трактом каторжні пішки йшли до Сибіру.

6-23

...через -ков міст, прямуючи на Петербурзьку сторону. — Ідеться про Тучков міст через Малу Неву з Васильєвського острова на Петербурзьку сторону.

6-24

Кафешантан (від фр. café і chantant — той, що співає) — кафе з естрадою. 1865 р. в Петербурзі було три кафешантани.

6-25

Ця труна була оббита білим гроденаплем і обшита білим густим рюшем. — Гроденапль (фр. gros de Naples) — міцна шовкова тканина, яку спершу виготовляли в Неаполі; рюш (фр. ruche) — смуги матерії або стрічки, складені зборками, використовується для оздоблення жіночих суконь, капелюхів тощо, а також трун.

6-26

Камелія — повія (від назви роману Дюма-сина «Пані з камелією», головною героїнею якого була повія).

6-27

...в мідній ахіллесівській касці. — Героя давньогрецьких міфів Ахілла (Ахіллеса) зазвичай зображували в шоломі з гребенем.

*

Ніщо (лат.)

6-28

...записки Аівінґстона, може, читали? — Девід Лівінґстон (1813 — 1873) — англійський мандрівник, дослідник Африки. 1865 р. в Лондоні вийшла його книга «Мандри по Замбезі», а під час роботи Достоєвського над романом його друг М. Страхов готував російське видання «Мандрів» Лівінґстона.

6-29

От ще цих повитух надміру розвелося. — У такий спосіб поручик Порох висловлює своє негативне ставлення до жіночої освіти. Адже освічені жінки могли на той час працювати лише за двома спеціальностями: ті, що дістали медичну освіту, — акушерками, а всі інші — вчительками.

E-01

Сибір. На березі широкої, пустинної ріки стоїть місто, один з адміністративних центрів Росії; у місті фортеця, у фортеці тюрма. — Ідеться про Омський острог на березі Іртиша, де сам Достоєвський відбув чотири роки каторги.

E-02

...зсильнокаторжний другого розряду — Розряди визначалися за ступенем тяжкості злочинів. Згідно з Уложенням про покарання 1845 р. каторжні роботи розподілялися на три розряди залежно від місця їх проведення : 1) в рудниках; 2) у фортецях; 3) на заводах.

E-03

...приспіла найновіша модна теорія тимчасового божевілля — 1865 р. вийшла друком і широко обговорювалася стаття німецького психіатра Людвіґа Снелля про «мономанію», яка пасувала до «випадку Раскольникова».

E-04

Кордегардія (фр. corps de garde) — караульне приміщення.

Е-05

...якісь не знані досі трихіни, істоти мікроскопічні ... — Наприкінці 1865 — на початку 1866 pp. у російських газетах з’явилися публікації про не відомі на той час медицині мікроскопічні істоти — трихіни та спричинювані ними масові епідемії (див., напр.: Петербургский листок. 1866. № 7). Тоді ж вийшла і набула популярності брошура М. Руднєва «О трихинах в России. Нерешенные вопросы трихинной болезни» (СПб., 1866).

E-06

...наче й не минув ще вік Авраама, коли він пас свої череди. — У Старому Заповіті (Книга Буття, розд. 12) розповідається про 75-річного Авраама — багатого мешканця халдейського (шумерського) міста Ура на річці Євфрат, власника великих черед худоби, якому Бог наказав вийти з родиною й чередами із землі халдейської та йти до обітованої землі, аби утворити новий народ. Вони перейшли на той берег Євфрату і стали називатися «іврим» (євреї), тобто «ті, що перейшли річку». Отже, вік Авраама, коли він пас свої череди — це доба, коли історія починається з чистого аркуша.