Читачу, салям[1]


«Сокіл у небі безсилий без крил. Людина на землі немічна без коня.

Все, що трапляється, має свою причину, початок мотузка тягне за собою кінець його. Обраний правильно шлях через рівнини всесвіту приводить мандрівника до наміченої мети, а помилка і безтурботність затягнуть його на солончак загибелі.

Коли людині випадає нагода спостерігати надзвичайне, як-от: вибух вогнедишної гори, що знищила квітучі селища, повстання пригнобленого народу проти всесильного володаря або вторгнення на рідні землі батьківщини небаченого дикого народу, — все це очевидець мусить повідати на папері. А якщо він не навчений мистецтва нанизувати кінцем очеретинки слова повісті, то він повинен розповісти свої спогади досвідченому переписувачеві, щоб той начертав сказане на цупких аркушах на науку внукам і правнукам.

А той, хто пережив надзвичайні події й не розповів про них, схожий на скупого, що, загорнувши в плащ коштовності, закопує їх у пустинному місці, коли холодна рука смерті вже торкається його голови.

Проте, загостривши очеретяне перо і вмокнувши його в чорнило, я замислився в нерішучості… Чи ж вистачить у мене слів і сил, щоб правдиво розповісти про нещадного винищувача народів Чінгісхана та про його люте військо?.. Жахливе було вторгнення цих дикунів з північних пустель, коли на чолі війська мчав їхній рудобородий володар, коли розлючені воїни на невтомних конях проносились мирними долинами Мавераннагру і Хорезму[2], лишаючи на дорогах тисячі порубаних тіл, коли кожна мить породжувала нові страхіття і люди запитували одне в одного: «Чи засяє знову небозвід, застелений димом палаючих селищ, чи то вже настав кінець світу?..»

Багато хто умовляв мене повідати на письмі все, що я знав і чув про Чінгісхана і про вторгнення монголів. Я довго вагався… А тепер я дійшов думки, що в моєму мовчанні немає ніякої користі, і я наважуюсь описати величезне лихо, подібного якому не бачили на землі ні день ні ніч і яке спіткало все людство, а особливо мирних трудівників твоїх полів, змучений нещастями Хорезм…

Тут моя розповідь уривається, щоб не забігати надто далеко. Старі люди підтвердять, що все, описане мною, дійсно сталося…

Наполегливий і терплячий побачить щасливий кінець розпочатої справи, той, хто шукав знання, знайде його…»


Загрузка...