Червоний горобець

5

Після вбивства Устинова дядько Ваня викликав Домініку в Ясенєво. Її провели до ліфту в штаб-квартирі СВР. У ліфті висіла емблема СВР із зіркою та земною кулею. Домініка досі відчувала мідний присмак у роті та не могла забути слизьку кров Устинова на своєму тілі. Протягом тижня вона боролася з жахливими спогадами, марно намагаючись заснути, долаючи бажання зняти шкіру зі своїх грудей та живота. Нічні кошмари зникли, але тепер їй було ніяково, вона впала в депресію і лютувала від факту, що нею скористалися. Саме тоді дядько Ваня послав по неї.

Вона ніколи раніше не бувала в Ясенєві, всередині штаб-квартири СВР, тим паче на четвертому поверсі, де розташовувалися кабінети керівництва. В коридорах стояла мертва тиша, з жодних дверей не долинало й звуку. Вона йшла повз підретушовані офіційні портрети – кожен окремо підсвічений – колишніх керівників КГБ, що вишикувалися в один ряд у довгому, вкритому червоним килимом коридорі, який вів від ліфта до кабінетів керівників: Андропов, Федорчук, Чебриков, Крючков. Берлін, Угорщина, Чехословаччина, Афганістан. На протилежній стіні висіли портрети нового керівництва СВР: Примаков, Трубников, Лебедєв, Фрадков. Чечня, Грузія, Україна. Вони потрапили на небеса чи до пекла? Очі стариганів стежили за тим, як вона проходить коридором.

Праворуч були двері директора. Зліва за такими самими дверима розташувався його перший заступник. Домініку запросили всередину. Дядько Ваня сидів за великим столом з полірованого світлого дерева. Поверхня столу була покрита масивним склом. Окрім записника в червоній шкіряній обкладинці, на столі не було нічого. Кілька білих телефонів примостилося на тумбі біля столу. У просторому кабінеті, вкритому темно-синім килимом, стояв зручний диван та кілька крісел навпроти, поруч із трьома панорамними вікнами, з яких відкривався чудовий краєвид на сосновий ліс. Стояв блискучий зимовий день, і сонячне світло заливало кабінет.

Ваня жестом запросив Домініку сісти. Він пильно на неї поглянув. Вбрана у синю спідницю і білосніжну блузку, підперезану на талії вузьким чорним ремінцем, вона була красива, як завжди, але під очима лежали темні кола, а обличчя – хворобливо бліде. Використати її для роботи з Устиновим – це була вдала думка. Шкода, що цей досвід виявився для неї настільки… екстремальним. Їй не пощастило, що терміновий наказ із Кремля збігся з її виключенням із балетної школи та смертю батька.

Ніхто з них не говорив. Згідно з рапортом, вона бездоганно виконала своє завдання, зачарувала Устинова по самі вуха, настільки, що він відпустив охорону, давши змогу Маторіну підібратися до своєї цілі. Попри те що вона не впала в істерику, його методи виявилися надто жорсткими. Для непосвячених це було занадто. Та вона переживе.

– Домініко, вітаю з бездоганною роботою під час останньої операції, – сказав Ваня.

Він не зводив очей зі своєї небоги, яка сиділа навпроти.

– Розумію, тобі, певно, було нелегко, ти була шокована.

Він нахилився вперед.

– Та все вже позаду, можна забути про неприємні деталі. Звісно, не варто нагадувати тобі про твій обов’язок, відповідальність ніколи нікому про це не розповідати.

Її мати сказала, що з ним завжди слід бути обережною, та вона явно перебільшувала. Стиснувши горло, Домініка поглянула на жовтий серпанок навколо нього. Її голос тремтів.

– Ви кажете «неприємні деталі». Я бачила, як убили чоловіка, прямо перед моїм обличчям. Ми були голі, він був на мені, як вам чудово відомо. Мене заляпало його кров’ю, від крові злиплося волосся. Я все ще чую її запах.

Вона стежила за очима свого дядька й відчувала, як він напружився. «Обережно, – подумала вона, – там усередині ховається ще й гнів». Її голос став м’якшим:

– «Це лиш маленька послуга, проста справа, – казали ви, – я тобі допомагатиму».

Вона усміхнулася.

– Якщо довелося його вбити, він, певно, на це заслужив.

Клята зухвалість. Ваня не збирався обговорювати політику, токсичний нарцисизм Путіна чи необхідність зробити з Устинова приклад для інших. Ні, він викликав свою небогу з двох причин. Він хотів оцінити її стан, зрозуміти, чи зможе вона тримати рот на замку, чи зможе вона пережити той інцидент, відійти від травми. І залежно від відповіді на перше запитання він збирався розглянути ще два варіанти.

Якщо Домініка скочить зі стільця, розгнівавшись і відмовляючись слухати, з будівлі штабу живою вона не вийде. Маторін владнає цю проблему. Домініка могла не розуміти цього, але вона стала очевидицею політичного вбивства, про яке вороги Путіна з радістю розповіли б світові. Якби так сталося, його, Єгорова, одразу б прибрали. Цієї миті відповідні державні органи подають смерть Устинова як жахливе вбивство від рук ділового конкурента. Всі знали правду; це було очікувано. Але якщо його двадцятип’ятирічна небога з блакитними очима та грудьми третього розміру згодом піде й розповість, що бачила і з якої точки, опозиційна преса ніколи не зупиниться.

Однак якщо вона зможе себе контролювати, він вживе всіх необхідних заходів, аби упевнитись в її подальшому мовчанні. Його політичний добробут залежав від її гарної поведінки. Він уже вирішив, що закінчить справу, взявши її до Служби, під постійну увагу та контроль Центру.

З цим не виникне труднощів. Робота з документами в архіві. Їй приділятимуть увагу, навчатимуть, вона дізнаватиметься про всі процедури та правила. За нею приглядатимуть. Як би успішно вона не навчалася, багато від неї він не очікував – вона могла працювати з документами в одному з відділів або ж бути окрасою кабінету якогось генерала. Пізніше, мабуть, її можна було б призначити на роботу за кордоном, сховати в резидентурі в Африці чи Латинській Америці. Через п’ять років – до того часу він уже стане керівником служби – її навіть можуть розжалувати й вигнати.

Ваня говорив м’яко:

– Домініко, твій обов’язок – завжди лишатися вірною, робити все від тебе залежне, служити своїй країні. А про твоє мовчання й говорити нічого. Його від тебе вимагають у будь-якому разі. Це ж не викличе у нас із тобою проблем?

Ваня не відводив від Домініки погляду, збиваючи попіл зі своєї сигарети.

Саме цієї миті визначався наступний етап її життя. Звичний жовтий німб над головою Вані потемнішав, ніби налившись кров’ю, і тембр його голосу змінився, став якимось обривистим. У телепатичному спалаху Домініка все зрозуміла, пригадавши слова своєї матері. «Заледеній», – подумала вона, намагаючись опанувати себе. Вона поглянула на дядька, якого починала зневажати, а ще – побоюватися. Їхні погляди зустрілися.

– Про моє мовчання можете не хвилюватися, – мовила вона холодно.

– Знаю, – сказав Ваня.

Вона була розумною дівчиною, він бачив її в роботі, вона була розсудливою. А тепер додати ложечку цукру.

– І позаяк ти гарно впоралася із завданням, я маю пропозицію.

Він відкинувся у своєму кріслі й закурив ще одну сигарету.

– Я пропоную тобі роботу в штаті Служби. Хочу, щоб ти приєдналася до нас.

Домініка напустила на себе байдужий вигляд і з задоволенням спостерігала, як очі Вані аналізують її обличчя в пошуку реакції.

– Працювати на Службу? – запитала вона. – Ніколи про це не думала.

– У нинішніх обставинах це чудова нагода. Постійна зайнятість, почнеш накопичувати пенсію. Якщо ти працюватимеш на Службу, я й надалі зможу гарантувати, що квартира лишатиметься твоїй матері. Крім того, чим ще тобі зайнятися, підеш навчати танців чи що?

Він схрестив руки на столі.

Домініка подумки позначила точку на сорочці дядька Вані, куди встромила б олівця, який лежав на столі. Вона опустила очі й заговорила тихим голосом:

– Допомога матері – це дуже добре, – сказала вона. Ваня махнув рукою, «ну аякже».

– Дивно буде тут працювати, – додала дівчина.

– Не так уже й дивно, – сказав Ваня. – І ми працюватимемо разом.

Слова кружляли над його головою, змінюючи кольори разом із сонячним світлом за вікном. «Звісно, – подумала Домініка, – звичайний співробітник щодня тісно співпрацює із заступником директора».

– І які обов’язки будуть на мене покладені? – спитала Домініка. Вона вже достатньо знала, аби вгадати відповідь.

– Звісно, почнеш ти з базового рівня, – сказав Ваня. – Але кожна з функцій Служби задовольняє критичну потребу. Документи, звіти, архіви. Добробут розвідки залежить від того, як співробітники обробляють інформацію.

Звісно, їм треба було поховати її у підвалі, якомога глибше.

– Не впевнена, що розуміюсь на таких обов’язках, дядьку, – сказала Домініка. – І не думаю, що впораюся.

Ваня приховував своє роздратування. З цією Венерою Мілоською він мав лише два варіанти. Або ж ще до обіду Маторін позбудеться її, або ж він зможе завербувати її до Служби, взяти під контроль. Середини бути не могло. Не можна було дозволити їй просто розгулювати Москвою, адже роздратування зростало б, і, можливо, вона почала б планувати помсту. Sookin syn.

– Впевнений, ти швидко навчишся. Це досить важлива робота, – сказав Ваня. Тепер він змушений був переконувати цю дурепу.

– Гадаю, мені цікавіше було б працювати в іншому відділі Служби, – сказала Домініка.

Ваня глянув на неї з-за столу: руки складені разом, нерухомі. Вона сиділа прямо з упевнено піднятою головою. Ваня нічого не сказав, він чекав.

– Я хотіла б вступити до Академії зовнішньої розвідки, стати стажером.

– Академія, АВР, – повільно вимовив Ваня. – Ти хочеш стати агентом розвідки. В Службі?

– Так, гадаю, я добре впоралася б, – сказала Домініка. – Ви самі сказали, що з Устиновим я гарно попрацювала, завоювавши його довіру.

Згадка про Устинова зробила свою справу. Ваня закурив третю сигарету за три хвилини. Не рахуючи жінок з обслуги, було всього дві, може, три, які працювали в першому головному управлінні старого КГБ, і одна з них була старою істеричкою в президії. Жодну жінку ніколи не приймали до вищої школи КГБ, до Інституту Андропова чи нинішньої АВР. Єдиними жінками, причетними до польових операцій, були кооптовані дружини офіцерів резидентури, і горобці, натреновані зваблювати свої мішені.

Та за тридцять секунд Ваня Єгоров зробив блискавичний розрахунок. У ролі кандидатки до АВР його небога буде під ще пильнішим контролем. Її результати, підхід до навчання, а також місце перебування на найближче майбутнє будуть постійно відстежуватися. На тривалий час вона виїжджатиме з Москви. Якщо не втримається і відкриє рота, то потрапить під дисциплінарну юрисдикцію Служби. Її звільнення, ба навіть тюремне ув’язнення, можна організувати розчерком пера.

У ширшому сенсі, він зможе отримати політичну вигоду від присутності її імені серед кандидатів до Академії. Він стане благородним заступником директора, який уперше обрав жінку – атлетичну, освічену, яка вільно володіє різними мовами, – для формального навчання в сучасній СВР. Керівництво в Кремлі точно побачить у цьому перевагу з точки зору піару.

Сидячи навпроти, Домініка бачила його обличчя, зосереджене на розрахунках. Тепер настав час для вимушеної згоди, для неминучих суворих застережень.

– Ти просиш забагато, – сказав Ваня. – В Академії треба пройти вступний іспит, де дуже високий рівень відмов, потім тривалий тренінг, украй суворий.

Він повернувся в кріслі, щоб поглянути в панорамне вікно, розмірковуючи. Він прийняв рішення.

– Ти готова присвятити себе цьому шляху? – спитав він.

Домініка кивнула. Звісно, вона не була впевнена на сто відсотків. Та це випробування дуже її вабило. Крім того, вона була вірною, любила свою країну, знала, що хоче приєднатися до однієї з головних організацій у Росії, можливо, думала вона, навіть внести свій вклад. Убивство Устинова відштовхнуло її, але водночас показало, всього за один вечір, що їй під силу секретні завдання, що в неї є голова на плечах, є мужність і сила духу.

Було ще щось, і вона це розуміла, щось невизначене, що накопичувалося в грудях. Нею скористалися. Тепер вона хотіла проникнути в їхній світ, до цих домовласників, які зловживали системою і народом. Їй було цікаво, що б про це сказав батько.

– Я це обдумаю, – сказав Ваня, повернувшись, щоб поглянути на неї. – Якщо я вирішу подати твоє ім’я і якщо тебе приймуть, твої успіхи в АВР напряму матимуть вплив на мене, на всю сім’ю. Ти ж розумієш це, чи не так?

Як мило. Попри своє занепокоєння її долею та долею родини, він усе одно відіслав її до Устинова.

Вона ледь не сказала: «Я докладу всіх зусиль, аби зберегти вашу репутацію», та стримала гнів і натомість знову кивнула, цього разу більш упевнена у своєму бажанні вступити до Академії. Ваня підвівся.

– Чому б тобі не спуститися донизу й не пообідати? Я повідомлю своє рішення сьогодні, трохи згодом.

Йому треба було обговорити цю справу з директором (легке вмовляння) та навчальним керівником (задоволення). Місце для Домініки зарезервують, усе буде зроблено, його проблема з нею буде залагоджена. Коли вона пішла, Ваня підняв слухавку та швидко почав говорити.

Домініку провели коридором до ліфта. Здавалося, всі колишні директори злегка всміхаються. У просторому кафе Домініка замовила котлету по-київськи, булочку з кунжутом та пляшку мінеральної води. В кафетерії було людно, тож Домініці довелося шукати вільне місце. Вона знайшла столик, з іншого боку якого сиділо дві жінки середнього віку. Вони поглянули на вродливу дівчину з утомленими очима та бейджем відвідувача, але нічого не сказали. Домініка почала їсти. Курка була злегка панірована, із золотою скоринкою, і смачна. Цівка масла витекла з котлети; насичений смак часнику та естрагону. Котлета перетворилася на горлянку Устинова, а масло стало яскраво-червоним. Вона тремтячими руками поклала виделку та ніж. Домініка заплющила очі, її починало нудити. Дві жінки за столом дивилися на неї. Таке не щодня побачиш. Вони й не здогадувалися, наскільки близькі до правди.

Домініка підвела погляд і побачила чорний вир. Сергій Маторін сидів за столом з іншого боку кафетерію, нахилившись над тарілкою, підносячи ложкою суп до рота. Він дивився на неї, доки їв, його мертвотні очі не кліпали. Немов вовк, який споглядає, навіть коли п’є воду зі струмка.