Камінний хрест

КОМЕНТАРІ

Наше видання є спробою якомога повніше представити творчий доробок В. Стефаника. Окрім суто художніх творів, воно охоплює також автобіографії й автобіографічні твори, публіцистичні та літературно-критичні статті, виступи письменника та його листи. Вважаємо за потрібне подати й деякі з не-закінчених творів, котрі не просто вводять у творчу лабораторію автора, а й відкривають окремі нові грані його художньої обдарованості.

Перед упорядниками творів В. Стефаника завжди стояли принаймні дві важливі й досі остаточно не вирішені проблеми. Перша стосується «останньої авторської редакції», тобто текстів, які слід брати за основу публікації. В Україні масові видання художніх текстів новеліста (приміром: Твори. — К.: Дніпро, 1964; Вибране. — Ужгород: Карпати, 1979 та ін.) здійснювалися на основі останньої прижиттєвої збірки «Твори», виданої ювілейним комітетом у Львові в 1933 році. Не будемо порушувати усталеної традиції, та не вважаємо такий підхід оптимальним. Адже ювілейне видання — хоча й готувалося за участю автора, а зміни в текстах погоджувалися з ним — усе ж зазнало деякої редакторської правки, зокрема, мову оповідань та новел наближено до тодішньої літературної норми. Необхідно зважати й на загальний фізичний і психологічний стан письменника на початку 30-х років. 8 січня 1930 року він зазнав паралічу, і вся права частина тіла омертвіла. З приходом весни здоров’я дещо поправилося, але остаточно побороти недугу вже ніколи не вдалося. «Він, що ніколи не вмів поволи ходити, а як той вітер шугав з місця на місце», тепер «шкутильгає, ледве ходить»; «він, що так гарно і сильно вмів говорити, щораз частіше забуває слова і з труднощами може складати речення», — писав син новеліста, який частіше виступав під маминим прізвищем (Гаморак Юрій. Василь Стефаник: Спроба біографії // Стефаник Василь. Твори: Друге видання. — Реґенс-бурґ, 1948. — С. ХШ, ХШІ). Зрозуміло, що в такому стані про «згоду» автора з редактором і видавцями можна говорити лише умовно. Найкраще й науково найбільш коректно було б здійснювати передруки на основі тих збірок, які В. Стефаник сам готував до друку («Дорога», «Моє слово» й «Земля»), а також першодруків у періодиці, звіривши тексти з автографами. Але в нас досі немає наукового видання, яке б ґрунтувалося на такому принципі. Видавці й упорядники академічного видання: Василь Стефаник. Повне зібрання творів: В 3 т. — Т. 1.— К.: Вид-во АН УРСР, 1949) почасти намагалися застосувати такий підхід, опираючись на збірки «Синя книжечка», «Камінний хрест», «Дорога», «Моє слово» й «Земля», але до кінця не дотримувалися заявлених «правил гри», і з текстологічного погляду їхнє видання має чимало вад. За таких умов доводиться йти за усталеною традицією. За основу нашого видання узято найбільш повне масове видання творів В. Стефаника — В и б р а н е (Ужгород, 1979), упорядковане В. Лесиним і Ф. Погребен-ником. Натомість незакінчені твори й листи подаємо переважно за академічним тритомником (К., 1949—1954), відповідно за ІІ і ІІІ томами. Аби не повторюватися і з метою економії місця в примітках обумовлюємо лише ті позиції, які стосуються інших видань.

Друга, не менш складна й досі остаточно не вирішена проблема видання творів В. Стефаника зв’язана з мовними особливостями його художніх структур, а відтак й інших форм самовияву авторської свідомості. Зрозуміло, що наше видання не є академічним, отож задля кращого їх розуміння тут допустимі деякі корективи. Однак покутський діалект для Стефаника був однією з найважливіших прикмет його художнього мислення. Крім діалектних особливостей (на лексичному, фонетичному, морфологічному і синтаксичному рівнях), творам новеліста була властива ще деформація слів в устах дитини та неосвічених селян, що виконувало стилістичну роль, а також деякі суто мовленєві відмінності, залежні від характеру творчого задуму, психологічного стану персонажа, його реакцій на світ і на оточення. Тому й застерігав автор редакторів: «Тільки мужицької мови мені не калічте». З іншого боку, його гнітило, що через певне перенасичення елементами покутського говору його оповідання й новели важкі для сприйняття, тому просив мовознавців, аби якось «при-способили» такі діалектні відмінності до української літературної мови. Зважаймо й на те, що тодішній правопис, як, зрештою й поліграфічна техніка, неспроможні були адекватно відтворити говіркову специфіку покутян, тому в Стефаника часто трапляються різні — наближені до «головної» — форми написання одного й того самого слова.

Виходячи з цього, ми намагалися якомога менше втручатися в текст. Зміни торкнулися лише правописних норм і деяких незначних діалектних ознак фонетичного характеру. Розділові знаки вживаємо відповідно до сучасних правил пунктуації, унормовано вживання апострофа, розділових знаків при прямій мові і т. ін.

Перша збірка художніх творів письменника вийшла навесні 1899 року в Чернівцях накладом друкарні «Руська рада» і складалася з невеличкої передмови і 15 новел (жанрове визначення «новела», як, зрештою, й «оповідання», вживаємо умовно, оскільки творчий набуток В. Стефаника з погляду геноло-гії дуже й дуже розмаїтий). Повна назва її — «Синя книжечка: образки Василя Стефаника». Деякі з поміщених тут творів («Синя книжечка», «Виводили з села», «Стратився», «У корчмі», «Побожна» і «Сама-саміська») вперше були надруковані — зі значними редакторськими «втручаннями», що викликало невдоволення автора, — наприкінці 1897 року в чернівецькій газеті «Праця» під криптонімом «С». отож при підготовці збірки до друку виникла потреба їх не просто наново редагувати, а почасти й переробляти. За свідченням сина Юрія, «цю збірку письменник дуже дбайливо підготовляв до друку, більшу частину новел, що ввійшли до неї, проредаґував ще раз, сам переводив коректу...» (див.: Примітки // Стефаник Василь. Твори. — С. 318). Деякі зміни й виправлення вносив автор у тексти поміщених у «Синій книжечці» творів при підготовці їх до передруку в збірці «Моє слово». Саме тексти надрукованих тут новел та оповідань Юрій Гаморак вважає «за останню і найкращу їх редакцію» (с. 328).

1914 року в Києві з’явилося друге видання книги з портретом автора, коротенькою редакційною передмовою і статтею В. Гна-тюка «Кілька уваг про мову творів В. Стефаника». Передруковані тут твори без будь-яких змін, порівняно з першим виданням; не ввійшла до книги лишень новела «Портрет», бо, мовляв, вона «не відноситься до мужицького життя».

Синя книжечка. Вперше надруковано в чернівецькій газеті «Праця», 1897, 21 листопада (3 грудня), № 15—16, с. 119— 120 і присвячено «Дунічці» — Євдокії Калитовській, дочці Євгенії і Василя Калитовських із с. Трійці, в домі яких написано твір. Тут же готувалася до друку збірка «Синя книжечка». За спогадами Д. Лукіяновича, творча історія новели сягає 1890 року, часу навчання В. Стефаника в Коломийській гімназії, коли в журналі «Поступ», № 3, який редагували в Станіславові, а вибили на гектографі в Тернополі, був опублікований її первісний варіант під назвою «Форналь Антін». Про зміст і характер цього твору нічого конкретно сказати не можна, бо журнал не зберігся.

В и в о д и л и з с е л а. Вперше надруковано під назвою «Ви-водини з села» в чернівецькій «Праці» за 24 жовтня (5 листопада) 1897 року, № 14, с. 111—112. Готуючи новелу для збірки, письменник дещо переробив її і змінив назву на «Виводили з села» (інші редакції твору див.: І, 264—266). А своєрідним прототипом її став написаний влітку цього ж року твір без заголовка, який починався словами «З хорім надвір...», що його разом з сімома іншими «образками» автор надіслав Вацлаву (1867— 1950) і Софії (1866—1925) Морачевським зі Сторожинця на Буковині, де тоді гостював у домі батька Софії. Власне їй і присвячено новелу. А написано її, судячи з усього, влітку-восени 1897 року.

С т р а т и в с я. Тематично новела продовжує «Виводили з села». Безпосереднім поштовхом до її написання стало самогубство двоюрідного брата письменника Луки у Львові під час перебування на військовій службі. Припускають, що написана вона влітку-восени 1897 року, а надрукована вперше без підпису в газеті «Праця», 1897, 21 листопада (3 грудня), № 15—16, с. 116— 117. Вміщена в «Праці» редакція (див.: І, 266—268) значно різниться від тексту збірки.

У корчмі. Цю новелу було написано приблизно тоді ж, коли й попередню, і вперше надруковано в тому самому номері чернівецької «Праці» (с. 117—119). Підписано криптонімом «С».

Лесева фамілія. Новелу створено в 1898 році, а вперше вона з’явилася друком у «Синій книжечці» (с. 38—44).

М а м и н с и н о к. Твір написано в 1898 році і вперше надруковано в збірці «Синя книжечка» (с. 47—53). Присвячено трирічному синові В. і С. Морачевських «Юрчикові» (1896— 1935).

М а й с т е р. Новела створена, скоріше за все, в 1898 році і вперше надрукована в «Синій книжечці» (с. 57—64).

Побожна. Вперше надруковано під криптонімом «С» в чернівецькій «Праці» за 1897 рік, 19 (31) грудня, № 17, с. 132— 133. Написана новела, як припускають, невдовзі перед публікацією. Готуючи до видання «Синю книжечку», автор суттєво її доопрацював (пор. із першодруком: І, 270—271).

Катруся. Точна дата написання твору невідома. Припускають, що сталося це десь у 1898 або на поч. 1899 року. Новелу вперше надруковано в «Синій книжечці» (с. 75—84).

А н г е л. Новела з такою назвою вперше з’явилася в «Синій книжечці» (с. 87—92) з присвятою «Зонечці» — Софії Данилович. У листі письменника до С. Морачевської за 1898 рік стрічаємо художню оповідку з такою самою назвою і близьким сюжетом. Цей останній присвячувався синові адресатки Ю. Морачевсько-му. В українському стефаникознавстві його прийнято вважати за першу чорнову редакцію новели «Ангел» (див.: І, 272—273). Однак син новеліста, Юрій Гаморак, вважає ці твори за цілком самостійні і подає їх окремо. «Дві новели під однаковим наголовком, сюжетом, правда, нагадують одна одну, але з огляду на їх мистецьке оформлення треба визнати їх за два самостійні оповідання» (Твори, 325). Ми дотримуємося усталеної в українському літературознавстві традиції і подаємо лише твір, надрукований у «Синій книжечці»; написаний він десь у кінці 1898 або на поч. 1899 року. Якби В. Стефаник вважав ці новели за самостійні, то неминуче опублікував би їх так у якомусь із видань своїх оповідань та новел чи принаймні згадав би про свій твір із такою назвою. Але про присвяченого «Юрчикові» «Ангела» в нього ніде й ніколи не згадано.

Сама-саміська. Новелу написано влітку-восени 1897 року і вперше надруковано в газеті «Праця», 1897, 21 листопада (3 грудня), № 15—16, с. 124—125, під криптонімом «С». одну із ранніх — та не перших — редакцій твору, що її Юрій Гаморак вважає за самостійну поезію в прозі, В. Стефаник надіслав В. та С. Морачевським. У Відділі рукописів і текстології інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України (далі — іЛШ) зберігаються два початки перших редакцій твору. У першодруку новела значно різниться від тексту збірки «Синя книжечка» (інші редакції див.: і, 273—275).

О с і н ь. Новелу написано в 1898 році і вперше опубліковано в збірці «Синя книжечка» (с. 101—108).

Ш к о д а. Як і попередня, ця новела створена в 1898 році й уперше надрукована в «Синій книжечці» (с. 111—115).

Новина. Зовнішнім поштовхом до написання твору стала реальна подія, що трапилася в с. Трійця на Покутті. Про неї письменник не раз оповідав у листах до В. Морачевського та о. Кобилянської (див.: ііі, 160—162). Власне ті листи стали першими начерками майбутнього твору, написаного на поч. 1899 року і вперше опублікованого в збірці «Синя книжечка» (с. 119—124).

Портрет. Новелу написано навесні 1897 року. Перший варіант її письменник надіслав у листі до В. й С. Морачевських у серпні цього ж року (див.: і, 279—280). Прототипом головного героя твору став батько Софії — Анастасій окуневський, який був лікарем у Сторожинці на Буковині, а ще раніше певний час (1865—1866) займав парафію в Русові; пізніше, уже як повітовий лікар, на прохання В. Стефаника приїжджав лікувати матір письменника. Йому й присвячно новелу («Д-рові А. о.»). Згодом автор ґрунтовно доопрацював, а в багатьох моментах і переробив її. Вперше надруковано в «Синій книжечці» (с. 127—130). У наступних виданнях творів В. Стефаника ця новела з різних причин не передруковувалася.

Друга збірка новел та оповідань В. Стефаника вийшла у Львові в 1900 році накладом М. Яцкова і С-ки. Повна назва її — «Камінний хрест: Студії і образки». Вона була присвячена священикові з сусіднього з Русовим села Стецева Кирилові га-моракові (1835—1909) — добре знаному в краї українському патріотові й громадському діячеві, «людині високої культури і предоброго серця» (Юрій Гаморак). У дім о. Кирила Гаморака письменник загостив починаючи десь із 1888 року, і відтоді близькі стосунки єднали його з усією родиною, особливо з дочками пароха. Сердечні почуття до Євгенії (по чоловікові — Калитов-ської) спричинили появу таких шедеврів ліричної прози, як «Дорога» і «Моє слово», Ольга 26 січня 1904 року стала дружиною новеліста, а після її смерті дітей виховувала й опікувалася сім’єю її сестра Олена Плешкан. У збірку «Камінний хрест» увійшло 9 творів. Усі вони пізніше передруковані, часом із доповненнями і виправленнями, в збірці «Моє слово» (1905).

Камінний хрест. Новелу написано в кінці 1898 або на поч. 1899 року. Однак творча історія її почалася, можна сказати, ще з перших років медичних студій В. Стефаника в Кракові. Живучи неподалік від залізничного вокзалу, він постійно бачив там понурі валки емігрантів, що тягнулися за океан у пошуках кращої долі. А безпосередній поштовх творчому горінню дала зустріч на краківському двірці зі своїм земляком Стефаном Ді-духом. Тривалий час В. Стефаник із ним листувався. На одному з русівських горбів він справді поставив перед виїздом до Канади кам’яний хрест, який стоїть там і нині. Допомагає збагнути смислові глибини твору стаття «Для дітей». Творча праця над «Камінним хрестом» відзначалася особливою напругою і драматизмом. Пізніше автор гірко посміхався: «Волосся мені паде цілими жменями від того “Хреста камінного”, а в одному з листів до О. Гаморак переповідав у трохи іронічній формі розповіді Сафата Шміґера, з яким тоді разом винаймали квартиру, серед краківських друзів (див.: Костащук Василь. Володар дум селянських. — Ужгород: Карпати, 1968. — С. 79—80). Вперше новелу надруковано в «Літературно-науковому віснику» (Т. УІ. — Кн. 5. — С. 255—265) з присвятою К. Гаморакові, в листі до якого від 8 черня пояснює концепцію твору й сенс присвяти. В однойменній збірці його друковано з незначними виправленнями.

З а с і д а н н я. Новелу створено наприкінці 1897 або, ймовірніше, на поч. 1898 року і разом із двома іншими («З міста йдучи» та «Вечірня година») надіслано до журналу «Літературно-науковий вісник». Редакції вони здалися «занадто сирими» і «борзо шкіцованими», одне слово — «сирий матеріал», про що автора й повідомив один із редакторів Осип Маковей (1967—1925). В. Стефаник не погодився з такою оцінкою і в листі-відповіді від 11 березня 1898 року обґрунтовував своє право і право українського письменства загалом на нові художні форми і нові принципи художнього освоєння дійсності, а відтак і вимагав повернути «скрипти». Редакція, очевидячки, погодилася з аргументами молодого автора і надрукувала всі три новели у розділі «Фотографії з життя» (Т. ІІ. — Кн. 5. — С. 129—142). Упорядники видання творів В. Стефаника 1964 року В. Лесин і Ф. Погребенник припускають, що вирішальним тут стало слово І. Франка. Перша редакція твору під назвою «Старі і молоді» дещо відрізняється від тексту першодруку (див.: І, 281—284).

З міста йдучи. Як і попередню, цю новелу теж було написано, очевидячки, на початку 1898, а може, навіть наприкінці 1897 року. У процесі підготовки до друку вона зазнала подібної долі. У збірці «Камінний крест» передрукована без змін (с. 40—51).

Святий вечір. Новелу написано в 1898 або на поч. 1899 року. Уперше вона з’явилася друком в газеті «Будучність» (Львів. — 1899. — № 2. — 1 липня) із підзаголовком «Із квітів нашої землі». У збірці «Камінний хрест» передрукована без змін (с. 51—59).

Діти. Вперше надруковано в збірці «Камінний хрест» (с. 59—62). А перша редакція твору, без заголовка, що починалася словами «Йшов з поля...», була надіслана разом з іншими сімома творами зі Сторожинця на Буковині Морачевським у серпні 1897 року. Правдоподібно, що безпосередньо тоді вона була й написана, хоча Юрій Гаморак припускає, що час створення новели — весна 1897 року (див.: Твори, 319). Готуючи новелу для збірки, письменник її ґрунтовно переробив і майже вдвічі розширив (пор. із першодруком: І, 284—285).

Підпис. Новелу написано в січні-лютому 1899 року й невдовзі надруковано в «Літературно-науковому віснику» (Т. V. —

Кн. 3. — С. 287—289). Поштовхом до творчої активності письменника послужила реальна подія, що мала місце в Русові: небога В. Стефаника Євдокія вчила селян писати свої прізвища, щоби не платити за це поручителям і нотарям. У процесі підготовки до друку збірки «Камінний хрест» новелу суттєво перероблено й змінено структуру (пор. первісний варіант: і, 285—287).

Л а н. Уперше надруковано в збірці «Камінний хрест» (с. 69— 70). А приблизна дата написання мініатюри — 1898 або початок 1899 року.

Лист. В основі сюжету лежить правдива подія, яка мала місце в с. Пістинь на Косівщині: відомий діяч української радикальної партії і добрий приятель Стефаника з гімназійних років федір Котюк убив свою дружину, бо не дозволяла йому вести активну виборчу агітацію (детальніше про це див. лист письменника до В. Морачевського за листопад 1897 року). Був засуджений до семи років ув’язнення і помер у тюрмі. Довідавшись про нещастя, В. Стефаник всіляко намагався полегшити долю федора, збираючи гроші на адвоката, а пізніше турбуючись про його дітей (див.: ііі, 123—125). Новелу створено влітку або восени 1897 року на підставі реального листа арештованого і вперше надруковано в чернівецькій «Праці» (1897. — № 17. — 19 грудня. — С. 130—132) під криптонімом «С». Для збірки «Камінний хрест» автор ґрунтовно її доопрацював, а місцями й переробив (пор. із текстом першодруку й змістом листа Федора Котюка, що його В. Стефаник цитує В. Морачевському: і, 287—290). Твір має присвяту: «Політичним арештантам-мужикам на Святий вечір».

Вечірня година. Як згадувалося, новелу вперше надруковано разом із «Засіданням» та «З міста йдучи» у «Літературно-науковому віснику». Вона має кілька редакцій, і всі вони надзвичайно цікаві для розуміння фактів внутрішньої біографії письменника. Перший начерк цього автобіографічного твору див. у листі до В. Морачевського за січень 1898 року (ііі, 133— 135), автограф же другої, чистової редакції зберігається в іЛШ. Він датований 30 січня 1898 року і має назву «Мужицька дитина» (опубліковано: і, 292—295).

Роман Піхманець