Навколо світу за вісімдесят днів

Розділ шістнадцятий,

«Рангун» — одне із суден компанії «Пенінсюлер-енд-Орієнталь», що здійснюють рейси в Китайському і Японському морях, — залізний ґвинтовий пароплав валовою місткістю тисяча сімсот сімдесят тонн і потужністю чотириста кінських сил. За швидкоплавністю він наближався до «Монголії», але в плані зручностей значно їй поступався; тому місіс Ауді не вдалося влаштуватися так добре, як того хотів би Філеас Фоґґ. Та зрештою, треба було подолати всього три з половиною тисячі миль, на що потрібно одинадцять-дванадцять днів, а молода леді виявилася не надто вибагливою пасажиркою.

У перші дні подорожі місіс Ауда ближче познайомилася з Філеасом Фоґґом. При кожній нагоді вона висловлювала йому свою найщирішу подяку. Флегматичний джентльмен вислуховував її, на позір, досить холодно, принаймні жодним жестом чи інтонацією не виявляв ані найменших ознак почуття. Він ретельно стежив, аби супутниці нічого не бракувало: у певні години регулярно відвідував її, і якщо не розмовляв, то хоча б вислуховував. До неї він ставився найвищою мірою поштиво, але діяв при цьому зі своєрідною грацією автомата. Місіс Ауда не знала, що й думати, аж поки Паспарту пояснив їй, наскільки дивна людина його пан. Від слуги вона довідалася, яке парі жене цього джентльмена навколо світу. Місіс Ауда усміхнулася; та врешті-решт вона завдячувала йому життям, і її рятівник нічого не втрачав від того, що вона дивилася на нього крізь призму вдячності.

Місіс Ауда підтвердила зворушливу історію, яку розповів про неї провідник. Вона справді була з племені парсів, що відіграє важливу роль серед народів Індії. Багато парсійських купців нажили собі великих статків на торгівлі бавовною. Один із них, сер Джемс Джіджібой, навіть одержав від англійського уряду дворянське звання. Місіс Ауда доводилася родичкою цьому багатому купцеві, що мешкав у Бомбеї. До двоюрідного брата сера Джіджібоя, поважного Джіджі, вона саме їхала у Гонконг. Чи знайде в нього притулок і підтримку, жінка не знала напевне. Та містер Фоґґ зазвичай відповідав, що їй не варто тривожитися і що все влаштується «математично». Саме так він і висловився.

Чи зрозуміла леді цей дивний вислів? Хтозна. У всякому разі, її великі очі, «прозорі, як священні озера Гімалаїв», часто спиняли погляд на містерові Фоґґу. Але потайний джентльмен аж ніяк не скидався на людину, готову поринути в ці озера.

Перша частина плавання на «Рангуні» минула пречудово. Погода була гарна. По всій довжині величезної затоки, яку моряки називають «Бенґальським басейном», стихії сприяли подорожі. Незабаром з «Рангуна» помітили Великий Андаман, головний з Андаманських островів, із мальовничою горою Седл-Пік, що височіє на дві тисячі чотириста футів і яку мореплавці бачать із далекої відстані.

Пароплав пройшов досить близько від берега. Диких папуасів, мешканців острова, не було видно. Ці істоти перебувають на останньому щаблі людської цивілізації, проте їх абсолютно безпідставно вважають людожерами.

Здаля острів виглядав просто фантастично. На передньому плані виступали могутні ліси латаній, капустяної пальми, бамбуку, мускатного горіху, індійського дубу, гігантських мімоз і деревоподібних папоротей, а позаду вимальовувалися витончені силуети гір. Береги кишіли тисячами дорогоцінних саланг, їстівні гнізда яких вважаються вишуканою стравою у Піднебесній імперії. Та строкаті пейзажі Андаманських островів швидко промайнули повз «Рангуна», що на всіх парах продовжував свій шлях до Малаккської протоки — воріт у Китайське море.

А що робив упродовж цього плавання детектив Фікс, так недоречно втягнутий у навколосвітню подорож? Від’їжджаючи з Калькутти, він лишив розпорядження переслати йому ордер на арешт містера Фоґґа, якщо той нарешті надійде, у Гонконг. Сідаючи на пакетбот, він щасливо уник зустрічі з Паспарту й розраховував бути непоміченим до прибуття «Рангуна» в Гонконг. І справді, Фіксу було б важко пояснити Паспарту, не викликаючи в нього підозр, чому він опинився на пароплаві, в той час як мав би бути в Бомбеї. Та обставини склалися так, що йому все-таки довелося відновити знайомство з нашим парубійком. Як саме? Зараз ми про це довідаємось.

Усі детективові надії і бажання зосередилися тепер на одній точці земної кулі — Гонконгу, тому що зупинка пакетбота в Сінгапурі була надто короткою, аби Фікс міг щось розпочати в цьому місті. Отже, він мусив заарештувати злодія в Гонконгу, інакше той знову вислизнув би від нього, і цього разу, напевне, назавжди. Адже Гонконг був останньою англійською територією на шляху Філеаса Фоґґа. Далі — Китай, Японія, Америка, що могли надати йому майже надійний притулок. У Гонконгу, якщо тільки ордер прибуде вчасно, Фікс заарештує Фоґґа і передасть його в руки місцевої поліції. І тут не виникне жодних ускладнень. Але за межами Гонконга простого ордера на арешт уже недостатньо. Там знадобиться спеціальна постанова про видачу злочинця. Звідси — усілякі затримки і перешкоди, якими злодій неодмінно скористається, аби назавжди втекти від англійської поліції. Коли спроба заарештувати його в Гонконгу не вдасться, буде вкрай важко, навіть неможливо повторити її з шансами на успіх.

«Отже, — повторював про себе Фікс у ті нескінченно довгі години, що просиджував у каюті, — або ордер буде в Гонконгу і я заарештую цього молодчика, або його там не виявиться, і тоді я за всяку ціну мушу затримати від’їзд цього Фоґґа! У Бомбеї в мене зірвалося, у Калькутті теж! Якщо я схиблю і в Гонконгу, пропала моя репутація! Мені треба будь-що домогтися мети. Питання в тому, як за потреби затримати від’їзд цього триклятого Фоґґа!».

У крайньому разі Фікс вирішив у всьому зізнатися Паспарту й розповісти йому, що за людина його хазяїн. Після такого викриття слуга, який явно не є спільником Фоґґа, побоюючись бути скомпрометованим, без сумніву, перейде на бік Фікса. Проте це ризикований хід, і скористатися ним варто, якщо лишень не випаде інших можливостей. Досить було одного слова Паспарту своєму панові, аби з тріском провалити всю справу.

Отже, справи поліцейського інспектора були кепські. Однак присутність місіс Ауди в товаристві Філеаса Фоґґа на «Рангуні» додавала йому нових надій.

Хто ця жінка? Який збіг обставин пов’язав її з Філеасом Фоґґом? Очевидно, їхня зустріч відбулася десь між Бомбеєм і Калькуттою. Але де саме? Чи лише випадок звів містера Фоґґа із цією молоденькою мандрівницею? Чи, може, сама подорож через Індію була затіяна заради побачення з цією красунею? Вона й справді чарівна! Фікс добре розгледів це у залі суду в Калькутті.

Зрозуміло, цікавість поліцейського інспектора не мала меж! Він міркував, чи це, часом, не злочинне викрадення? Чом би й ні, цілком можливо. Ця думка міцно засіла в мозку Фікса, і він одразу збагнув, який зиск міг би мати з цієї обставини. Заміжня ця жінка чи ні, та викрадення очевидне, а це означає, що в Гонконгу можна влаштувати її викрадачеві таку пастку, з якої він не виборсається ні за які гроші в світі.

Та не варто чекати прибуття «Рангуна» в Гонконг. Цей Фоґґ має огидну звичку скакати з одного корабля на інший і, перш ніж Фікс візьметься до справи, той, чого доброго, опиниться вже далеко. Тому треба передусім заздалегідь попередити англійську владу в Гонконгу. Це зробити легко, позаяк пакетбот заходить у Сінгапур, а Сінгапур пов’язаний із китайською територією телеграфною лінією.

Однак, перш ніж діяти і щоб улучити в ціль, Фікс вирішив ще раз розпитати Паспарту. Він знав, що французові неважко розв’язати язика, тому агент наважився порушити своє інкогніто. Не можна гаяти часу. На календарі було 30 жовтня; наступного дня «Рангун» мав прибути в Сінгапур.

Тому Фікс вийшов того дня з каюти й піднявся на палубу з наміром першим підійти до Паспарту й висловити надзвичайне здивування з приводу зустрічі. Паспарту проходжувався на передній частині палуби, як раптом до нього кинувся інспектор зі словами:

— Як, ви на «Рангуні»?

— Містер Фікс тут! — вигукнув приголомшений Паспарту, упізнавши свого попутника з «Монголії». — Як? Я залишив вас у Бомбеї і зустрічаю на шляху до Гонконга! Чи ви, бува, не здійснюєте навколосвітню подорож також?

— Ні, ні, — відповів Фікс, — я збираюся зупинитись у Гонконгу, принаймні на кілька днів.

— Он як? — протягнув трохи здивований Паспарту. — Чого ж я жодного разу не бачив вас після від’їзду з Калькутти?

— Так, трохи занедужав… морська хвороба… Я залишався в каюті… Бенґальську затоку я переношу гірше, ніж Індійський океан. А ваш пан, містер Філеас Фоґґ?

— Цілком здоровий і так само пунктуальний, як його розклад. Жодного дня запізнення! До речі, містере Фікс, ви ж іще не знаєте: з нами їде молода пані.

— Молода пані? — запитав поліцейський, прекрасно вдаючи блаженне невідання.

Паспарту одразу ввів його в курс справ. Він розповів про випадок у бомбейській пагоді, про купівлю слона за дві тисячі фунтів, про справу «сутті», про викрадення Ауди, про судовий вирок у Калькутті й про звільнення під заставу. Фікс, обізнаний про останні події, вдавав, ніби йому нічого не відомо, і Паспарту залюбки розповідав уважному слухачеві про свої пригоди.

— То, — зрештою запитав Фікс, — ваш хазяїн збирається відвезти цю молоду даму в Європу?

— Зовсім ні, містере Фікс, зовсім ні! Ми просто супроводжуємо її до родича, заможного купця в Гонконгу.

«Нічого не вдієш!» — подумки підсумував детектив, намагаючись приховати розчарування.

— По склянці джину?

— Охоче, містере Фікс. Гріх не випити за нашу зустріч на «Рангуні»!