Основи загальної психології-2. Том II

1. Поняття про темперамент.

2. Фізіологічні основи темпераменту.

3. Психологічна характеристика темпераменту.

4. Головні властивості темпераменту.

5. Темперамент і особистість.

6. Вплив темпераменту на діяльність людини.

1. Поняття про темперамент

Психічними властивостями особистості називають найбільш суттєві й стійкі індивідуально-психологічні особливості людини. До них відносяться спрямованість особистості, її темперамент, характер і здібності.

Темперамент — характеристика індивіда щодо динамічних особливостей його психічної діяльності (темпу, ритму, інтенсивності психічних процесів і станів).

Започаткував учення про темперамент давньогрецький лікар і філософ Гіппократ (460–377 до н.е.). Він та його послідовники (римський лікар Клавдій Гален та ін.) обстоювали гуморальну теорію (від лат. humor — рідина, соки організму: кров, флегма, жовч), згідно з якою, ознаки темпераменту зумовлюються переважанням в організмі певної рідини.

На підставі цих припущень було класифіковано типи темпераментів таким чином:

— сангвінічний (від лат. sanguis — кров, перевага в організмі крові);

— флегматичний (від грецьк. phlegma — слиз, перевага в організмі слизу);

— холеричний (від грецьк. сhole — жовч, перевага в організмі жовчі);

— меланхолійний (від грецьк. melas — чорний, похмурий та chole — жовч, перевага в організмі чорної жовчі).

Наукові дослідження довели, що темперамент людини зумовлений біологічними (фізіологічними) її особливостями, тобто він є біологічним фундаментом, базується на властивостях нервової системи людини і пов’язаний із будовою її тіла (конституцією), обміном речовин в організмі. Темперамент характеризує також динамічність особистості, але не конкретизує її переконань, поглядів, інтересів, не є показником цінності або малоцінності особистості, не визначає її можливості.

Темперамент як психобіологічна властивість особистості проявляється в особливостях освоєння предметного світу, тяжінні до розумової й фізичної праці, у соціальних контактах, у швидкості переходу від одного виду діяльності до іншого чи від одних засобів мислення до інших, у швидкості моторно-рухових актів, у швидкості мовлення, в емоційній чуттєвості, у чутливості до невдач і оцінки людей.

Теоретичні знання про типи темпераментів дають можливість розуміння того, які види діяльності більше відповідають природній схильності людини і що заважає повноцінному спілкуванню з оточенням; допомагають правильно будувати взаємостосунки. Також знання особливостей темпераменту дає можливість людині вибрати для себе відповідну сферу діяльності, яка відповідає його типу вищої нервової діяльності. Варто зазначити, що не існує «поганих» чи «хороших» темпераментів. Кожен темперамент у конкретних видах діяльності має свої переваги й недоліки. Існування в психіці людини стійких динамічних характеристик, які формуються на основі біологічних факторів, дозволяє їй найбільш оптимально витрачати свої енергетичні можливості. Знаючи свій тип темпераменту, будь- який індивід може усвідомлено регулювати режим, ритм, інтенсивність у різних сферах діяльності. Саме особливості темпераменту визначають шляхи й способи виконання будь-якого виду діяльності.

2. Фізіологічні основи темпераменту

У 20–30 роках ХХ століття І.П. Павловим було сформульовано положення про типи вищої нервової діяльності як основи темпераменту. Згідно з цим підходом, фундаментальними властивостями нервових процесів, які визначають у сукупності індивідуально-психологічні особливості, є збудження і гальмування, їх урівноваженість і рухливість (змінюваність). Основу того чи іншого типу темпераменту становлять такі фактори:

1. Сила нервових процесів виявляється у здатності нервових клітин переносити тривале чи короткочасне, але дуже концентроване збудження і гальмування. Це визначає працездатність (витривалість) нервової клітини, тобто людина може витримувати тривалі чи короткочасні подразники без помітного зниження працездатності або настрою.

2. Слабкість нервових процесів характеризується нездатністю нервових клітин до тривалого концентрованого збудження і гальмування. При дії сильних подразників нервові клітини швидко переходять у стан охоронного гальмування. Тому в слабкій нервовій системі вони характеризуються низькою працездатністю, їхня енергія швидко виснажується. Однак слабка нервова система має велику чутливість: навіть на слабкі подразники вона адекватно реагує.

3. Рухливість нервових процесів характеризується швидкістю змінюваності процесів збудження й гальмування, швидкістю виникнення й припинення їх (коли цього вимагають умови життя), швидкістю утворення нових умовних зв’язків, вироблення й зміни динамічного стереотипу. Протилежною якістю рухливості є інертність нервових процесів.

4. Урівноваженість процесів збудження й гальмування, певний баланс між силою їх проявів. Міра цієї врівноваженості також досить індивідуальна. В одних людей переважають процеси збудження, тоді як гальмування явно поступається їм за силою і рухливістю. В інших

— явно домінують гальмівні процеси, а перехід до активного стану здійснюється важко.

Комбінації вказаних властивостей нервових процесів збудження і гальмування були покладені в основу визначення типу вищої нервової діяльності.

Залежно від поєднання сили, рухливості й врівноваженості процесів збудження та гальмування розрізняють чотири основні типи вищої нервової діяльності:

1. Слабкий, неврівноважений, інертний тип. Представники слабкого типу нервової системи не можуть витримувати сильні, тривалі й концентровані подразники. Слабкими є процеси гальмування і збудження. При дії слабких подразників затримується вироблення умовних рефлексів. При цьому відзначається висока чутливість (тобто низький поріг) на дію подразників.

2. Сильний, неврівноважений, рухливий тип. Відзначаючись сильною нервовою системою, він характеризується неврівноваженістю основних нервових процесів — переважанням процесів збудження над процесами гальмування.

3. Сильний, врівноважений, рухливий тип. Процеси гальмування і збудження сильні і врівноважені, але швидкість, рухливість їх, швидка змінюваність нервових процесів призводять до відносної швидкості утворення й відносної нестійкості нервових зв’язків.

4. Сильний, врівноважений, малорухливий тип. Сильні й врівноважені нервові процеси відрізняються малою рухливістю. Носії цього типу зовні завжди спокійні, рівні, важкозбуджувані.

Тип вищої нервової діяльності належить до природних спадкових даних, це природжена властивість нервової системи. На цьому фізіологічному підґрунті можуть утворитися різні системи умовних зв’язків, тобто в процесі життя ці умовні зв’язки будуть по-різному формуватися у різних людей: у цьому й буде проявлятися тип вищої нервової діяльності. Темперамент і є проявом типу вищої нервової діяльності в активності людей.

Центральна нервова система функціонує у взаємозв’язку з ендокринною та гуморальною системами організму. Гіпофункція щитовидної залози, наприклад, спричинює млявість, монотонність рухів, а гіперфункція мозкового придатка спричиняє зниження імпульсивності рухів, уповільнення рухової реакції. Діяльність статевих залоз — статеве дозрівання, старіння, кастрація — помітно позначається на функціях усього організму, у тому числі й на особливостях темпераменту.

3. Психологічна характеристика темпераменту

У сучасній психології користуються гіппократівською класифікацією типів темпераменту: сангвінік, холерик, флегматик і меланхолік. Розглянемо психологічну характеристику темпераментів:

1. Сангвінік — сильний, урівноважений, рухливий тип темпераменту. Такі люди — енергійні, комунікабельні, товариські, оптимісти, жартівники, відкриті, балакучі, жваві, безтурботні; з високим рівнем працездатності й витривалості (здатні багато працювати не стомлюючись). Їм притаманні гнучкість розуму, винахідливість, швидкий темп мовлення, швидкі рухи, швидке включення в роботу, багатство міміки й жестів, емоційність, лабільність. Сангвініки швидко звикають до нових вимог і обставин, без особливих зусиль набувають нових навичок. Високий рівень пластичності виявляється в мінливості почуттів, настроїв, інтересів, прагненні до зміни вражень. Невдачі й неприємності переживають порівняно легко. Водночас сангвініки не вирізняються глибиною та стійкістю почуттів, їм притаманна похапливість у роботі, вони не завжди дотримуються своєї обіцянки. Сангвінікам важливо виробляти посидючість, цілеспрямованість, дисциплінованість, постійність у стосунках з іншими людьми, стійкість інтересів, чіткості, уміння доводити справу до кінця.

2. Холерик — сильний, неврівноважений, рухливий тип темпераменту. Представники цього типу вирізняються високою реактивністю й активністю (реактивність переважає над активністю). Вони менш пластичні й більш інертні, ніж сангвініки. Товариські, виключно наполегливі та пристрасні в роботі. Швидкі, нетерплячі, нерідко неврівноважені, схильні до зміни настроїв, емоційних спалахів, при недостатній вихованості — запальні. Для холериків є характерними різкість і стрімкість рухів, сильна імпульсивність та яскравість емоційних переживань. Мова швидка, енергійна, супроводжується яскравою мімікою і жестами. Холерикам з їхньою яскраво вираженою схильністю до лідерства бажано навчитися досягати позитивності стосунків з оточуючими, контролювати власні емоційні стани, прагнення тиснути на інших і підкорювати їх собі.

3. Флегматик — сильний, врівноважений, малорухливий тип темпераменту. Характеризується порівняно низьким рівнем активності поведінки, ускладненням переключення уваги, уповільненістю й виваженістю дій, міміки і мовлення, рівністю, постійністю почуттів і настроїв. Емоції і свої душевні стани виражає у виняткових випадках (важко розсмішити й засмутити). Ці люди на вигляд спокійні, врівноважені, повільні і незворушні; пасивні, старанні, вдумливі, розмірені, миролюбиві. Довго приймають рішення, але виявляють наполегливість у виконанні справи. Вирізняються терплячістю, витримкою, самовладанням. Важко переключаються з одного виду діяльності на інший, відчувають складності в адаптації до нової обстановки. У спілкуванні — вибіркові, мова виважена, емоції скупі. Спостерігається слабкий емоційний відгук на зовнішні враження та переживання інших людей. Вади виховання можуть сприяти формуванню у флегматика таких негативних рис як млявість, збідненість і слабкість емоцій, схильність до виконання лише звичних дій. Працьовитим флегматикам доцільно розвивати емпатійність та комунікабельність.

4. Меланхолік — слабкий, неврівноважений, інертний тип темпераменту. Представникам цього типу властивий високий рівень чутливості і незначної реактивності. Це призводить до того, що найменший привід може викликати сльози або глибоко образити людину. Для меланхоліків характерна стриманість і приглушеність моторики та мовлення, замкнутість недовірливість, глибина і постійність почуттів, але слабкий їх зовнішній вияв. За умови неправильного виховання в меланхоліка можуть розвинутися такі негативні риси, як хвороблива емоційна вразливість, замкнутість, відчуженість, схильність до тяжких внутрішніх переживань. Меланхолікам з їхньою вдумливістю і підвищеною сензитивністю не варто поспішати включатися у види діяльності й спілкування, у яких є жорстка субординація. Варто уникати переоцінки авторитету інших. Необхідно формувати установку на позитив як у професійній діяльності, так і в особистому житті. Для розвитку контактності і комунікабельності — не уникати громадських доручень, брати участь у всіляких заходах.

Варто зазначити, що представники «чистих» типів темпераментів зустрічаються не часто. Переважна більшість людей поєднують у собі окремі риси певного типу темпераменту з деякими рисами іншого. Також потрібно зазначити, що темперамент не визначає здібності й обдарованість людини. Свідченням цього є той факт, що талановитими представниками різних типів темпераментів були: Пушкін, Суворов (холерики); Герцен (сангвінік); Гоголь (меланхолік); Крилов, Кутузов (флегматики).

4. Головні властивості темпераменту

Темперамент як динамічна характеристика психічної діяльності особистості має свої властивості, які позитивно або негативно впливають на її поведінку. Розрізняють такі головні властивості темпераменту:

Активність — міра енергійності, напору, з яким людина прагне впливати на оточення, підкорювати його своєму впливу, перетворювати, долати окремі перешкоди. Протилежний полюс даної якості виявляється у швидкому відступі перед труднощами, прагненні уникати будь-яких зусиль, небажанні брати на себе відповідальність за те, що відбувається, підпорядковувати його своєму контролю.

Лабільність (лат. labilis — нестійкий) — швидкість виникнення й перебігу процесів збудження та гальмування.

Емоційність — чутливість до впливів зовнішнього середовища, емоційне реагування на події, що відбуваються, включення емоцій у контур саморегуляції, швидкість зміни одних емоцій і станів іншими. Емоційна збудливість відображає силу подразника, необхідного для виникнення емоційної реакції.

Динамізм рухів, моторики в цілому — швидкість, різкість, ритм, амплітуда м’язових рухів (включаючи мовлення).

Темп реакцій — швидкість перебігу й зміни психічних процесів та реакцій.

Сензитивність (лат. sensibilis — чутливий) — міра чутливості до явищ дійсності, що мають відношення до особистості. Незадоволення потреб, конфлікти, соціальні події в одних людей спричиняють яскраві реакції, страждання, а інші ставляться до них спокійно, а інколи й байдуже.

Пластичність — здатність швидко пристосовуватись до обставин, що постійно змінюються. Певні прояви психічної діяльності перебудовуються або компенсуються завдяки пластичності вищої нервової діяльності. Слабкість, неврівноваженість або недостатня рухливість типу нервової системи за належних умов життя та виховання набувають позитивних якостей.

Ригідність (лат. rigidus — твердий, заціпенілий) — особливість, протилежна пластичності, - це складність або нездатність перебудовуватися при виконанні завдань, якщо цього вимагають обставини. У пізнавальній діяльності ригідність виявляється у повільному переінакшенні уявлень при зміні умов життя, діяльності; в емоційному житті — у загальмованості, млявості, нерухливості почуттів; у поведінці — у негнучкості, інертності мотивів поведінки та морально-етичних вчинків за всієї очевидності їх недоцільності.

Резистентність — міра здатності чинити опір негативним або несприятливим обставинам. Досить яскраво ця особливість виявляється в умовах стресу, при значній напруженості в діяльності. Одні люди здатні чинити опір найскладнішим умовам діяльності або обставинам, що несподівано склалися (аварії, конфлікти, асоціальна бравада), а інші — розгублюються, легко відступають, нездатні продовжувати роботу, хоча за звичайних умов з ними цього не трапляється, незважаючи на втому чи важкі умови праці.

Реактивність — показник, який відображає силу й енергію, з якою людина реагує на той чи інший вплив, проявляє емоційну вразливість, ставлення до навколишньої дійсності та самої себе.

Екстравертованість та інтровертованість. Спрямованість реакцій та діяльності особистості назовні, на інших — це екстравертованість, а на саму себе, на свої внутрішні стани, переживання, уявлення — інтровертованість.

Екстравертованим типам властива сила й рухливість нервових процесів. Типовими поведінковими проявами екстраверта є комунікабельність, імпульсивність, гнучкість поведінки, ініціативність, швидке пристосування до нового середовища, відкритість і зовнішній прояв почуттів. Вони співчутливі, життєрадісні, упевнені в собі, прагнуть до лідерства, до розваг, мають багато друзів, нестримані, кмітливі не завжди відповідальні. Екстраверти не люблять самотності, завжди прагнуть спілкування. Ці люди легко знайомляться, мають широкі зв’язки але характер їхнього спілкування не відзначається глибиною. Для них важливу роль відіграє сам контакт із людьми.

В інтровертованого типу переважають слабкість та інертність нервових процесів, замкнутість, схильність до самоаналізу, тому вони мають проблеми щодо соціальної адаптації. Інтроверти заглиблені в себе, свої думки, переживання. Їх духовне життя може бути емоційним та багатим, але зовні це не проявляється. Інтроверти не люблять допускати сторонніх у свій внутрішній світ. Вони відчувають більший спокій та впевненість наодинці, не шукають широкого кола спілкування, обирають собі одного товариша і дуже прив’язуються до нього. Комунікативні здібності в інтроверта розвинуті слабо, а тому в компаніях та на публічних виступах вони почуваються невпевнено.

5. Темперамент і особистість

У процесі виховання потрібно шукати не шляхи зміни типологічних властивостей нервової системи дитини (цей процес відбувається дуже повільно і його шляхи ще не досить вивчені), а варто знаходити індивідуальні підходи — різноманітні форми, шляхи й методи виховання з урахуванням особливостей нервової системи вихованця. Адже немає «гарних» і «поганих» типів вищої нервової діяльності і відповідно — темпераментів. Там, де потрібна велика витривалість і працездатність, краще проявить себе сильний тип нервової системи; якщо в процесі діяльності треба проявити велику чутливість, тонку реактивність, з такою діяльністю краще впорається слабкий тип.

Кожен тип темпераменту має як позитивні, так і негативні сторони. Наприклад: пристрасність, активність, енергія холерика, рухливість, жвавість, чуйність сангвініка, глибина і стійкість почуттів меланхоліка, врівноваженість і відсутність поспішливості флегматика

— це ті риси, які є цінними для представників кожного типу темпераменту. І водночас, за певних умов виховання можуть розвиватися й закріплюватися небажані риси особистості, зокрема: холеричний темперамент може сприяти нестриманості, схильності до постійних емоційних «вибухів»; сангвінічний темперамент може призвести до легковажності, недостатності глибини і стійкості почуттів; при меланхолічному темпераменті може продукуватися надмірна відлюдькуватість, надмірна сором’язливість; флегматичний темперамент може сприяти розвитку таких рис: інертність, байдужість.

Позитивні риси особистості можуть проявлятися як при сильній, так і при слабкій нервовій системі, при наявності будь-якого темпераменту, але ці якості матимуть певну своєрідність.

Навчання й виховання дають змогу долати недоліки вищої нервової системи, створювати сприятливі умови для життєдіяльності людини, виробляючи прийнятні форми поведінки. Враховуючи те, що пластичність нервової системи відкриває широкі можливості розвитку, однак, за словами І.П. Павлова, вона не є пластичністю воску, який змінює свою форму в результаті одноразових і незначних впливів на нього. Пластичність нервової системи — це пластичність сталі, що потребує кропіткої праці з людиною, великих зусиль, багаторазових дій для удосконалення її форми.

Це саме стосується й темпераменту людини. Темперамент шліфується під впливом зовнішніх дій, індивідуальних підходів, позитивних прикладів оточення, самоусвідомлення самої особистості про необхідність працювати над собою, самовдосконалюватися, розуміти, що змінюється не її темперамент, а створюється нова, позитивна, цінна риса.

Значна роль у формуванні особистості належить батькам і педагогам різних типів освітньо-виховних закладів. Уміння вихователя розгадати в маленькій дитині тип темпераменту й обережно направляти позитивні та коригувати негативні якості, дозволить майбутній особистості усвідомлювати своє місце й значущість у суспільстві, зрозуміти, що без праці над собою людина не може нічого досягти як у дитинстві, так і в дорослому житті. Доречно навести приклад із життя видатного російського письменника А.П. Чехова, про якого переважна більшість людей може сказати, що він був людиною врівноваженою, скромною й делікатною. І от в одному із листів до дружини, актриси О.Л. Кніппер-Чехової, він зізнається: «Ти пишеш, що заздриш моєму характеру. Повинен сказати тобі, що від природи характер у мене різкий, запальний тощо. Але я звик стримуватися, бо розпускати себе порядній людині не годиться. Раніше я виробляв чортзна-що». Бібліограф А.П. Чехова підтверджує ці слова: «Ми знаємо, різкість, запальність це були фамільні риси Чехових… Безсумнівно, що характер був вироблений ним у наполегливій праці самовиховання, у боротьбі з самим собою, що розпочалася ще в ранні юнацькі роки».

6. Вплив темпераменту на діяльність людини

Будь-яка діяльність передбачає певні вимоги до психічних якостей людини. Одні професії вимагають неабиякої уважності, інші — швидкої реакції на зміну обставин або гнучкого мислення. Ці вимоги не можна змінити за бажанням, вони об’єктивно зумовлені змістом самої діяльності.

Визначаючи динаміку діяльності, темперамент може по-різному впливати на її продуктивність. У масових професіях (будівельник, електрик, токар, інженер та ін.) одні властивості темпераменту, необхідні для успішної роботи, але слабо виражені в конкретного працівника, можуть бути компенсовані за рахунок розвитку інших властивостей і зумовлених ними прийомів роботи.

Існують спеціальності, якими не можна успішно оволодіти лише завдяки компенсації одних властивостей іншими. Так, у професіях космонавта, льотчика-випробувача, диспетчера аеропорту, оператора швидкоплинних технологічних процесів, чия діяльність відбувається в екстремальних умовах, пов’язаних із небезпекою, великою відповідальністю, вимоги до психіки дуже високі. У них висока тривожність, ригідність, низький темп діяльності не можуть бути компенсовані іншими властивостями. Тому в цих випадках властивості темпераменту визначають професійну придатність.

Діяльність (трудова, навчальна, ігрова) вимагає не лише певного рівня знань, розумового та емоційно-вольового розвитку людини, а й наявності певних типологічних особливостей нервової системи, а отже, й темпераменту. Залежно від змісту та умов діяльності сила, врівноваженість і рухливість нервової системи (темпераменту) проявляються по-різному, відіграють позитивну або негативну роль. Коли необхідна значна працездатність, витривалість, краще проявляє себе сильний тип нервової системи, а де потрібні співчутливість, лагідність, там краще впорається слабкий тип нервової системи. Прикладне значення вчення про темперамент полягає насамперед у застосуванні цього знання щодо самого себе, визначення тих позитивних і негативних рис, які даються взнаки у власній поведінці. Потрібно не боротися з темпераментом, а знайти способи, які забезпечують можливість реалізації переваг кожного темпераменту у справі, а також методи, які забезпечують кооперацію і взаєморозуміння між людьми.

Якщо робоча група для укладання угоди з партнером буде створена без урахування доцільних сполучень темпераментів, то дуже ймовірна конфліктна ситуація та затримка переговорів. У такому випадку варто пам’ятати, що в парах партнерів, які не сприймають один одного, частіше зустрічаються сполучення «холерик-холерик», «сангвінік-сангвінік» та «флегматик-сангвінік». Найбільший діапазон узгодження з іншими типами темпераменту мають меланхоліки, які усталено зберігають відносини з меланхоліками, флегматиками та сангвініками. Поєднання в групі меланхоліка з холериком зустрічається не так часто, оскільки холерики через свою нестриманість погано співіснують з будь-якими типами темпераменту. Сангвінікам та флегматикам не потрібна довірча обстановка, бо вони здатні самі вирішувати свої проблеми. Тому їхні стосунки менш довірливі, але більш стабільні.

До представника кожного типу темпераменту потрібно знайти свій підхід, виходячи із певних психологічних принципів:

«Ні хвилини спокою». Такий принцип підходу до холерика, який спирається на використання його плюсів: енергійність, захопленість, пристрасність, рухливість, цілеспрямованість і нейтралізацію мінусів: запальність, агресивність, нестриманість, нетерплячість, конфліктність. Холерик увесь час повинен бути зайнятий справою, інакше він свою активність спрямує на колектив і зруйнує його із середини.

«Довіряй, але перевіряй». Цей принцип стосується сангвініка, який має такі плюси: життєрадісність, захопленість, чуйність, товариськість — і мінуси: схильність до зарозумілості, легковажність, поверховість, надтовариськість і ненадійність. Мила людина сангвінік завжди пообіцяє, щоб не образити іншого, але не завжди виконує обіцяне, тому потрібно проконтролювати, чи виконав він свою обіцянку.

«Не підганяй». Таким повинен бути підхід до флегматика, який має плюси: стійкість, постійність, терплячість, самовладання, надійність — і, звичайно, мінуси: повільність, байдужість, «товстошкірість», сухість. Головне, що флегматик не може працювати при дефіциті часу, йому потрібний індивідуальний темп, тому не потрібно його підганяти, він сам розрахує свій час і зробить справу.

«Не зашкодь». Цей девіз для меланхоліка, який має такі плюси: висока чутливість, м’якість, людяність, доброзичливість, здатність до співчуття — і, звичайно, мінуси: низька працездатність, недовірливість, вразливість, замкненість, сором’язливість. На меланхоліка не можна кричати, надмірно тиснути, давати різкі і жорсткі вказівки, оскільки він чутливий до інтонацій і дуже вразливий.

Умови оптимізації діяльності:

Перед сангвініком безперервно ставити нові і, якщо є можливість, цікаві завдання, які вимагали б від нього зосередження й напруження;

необхідно постійно залучати його до активної діяльності, систематично заохочувати його зусилля.

Контролювати діяльність холерика якомога частіше; у роботі з ним не припустимі різкість і нестриманість, оскільки це може викликати негативну реакцію у відповідь; водночас будь-який його негативний вчинок має бути вимогливо і справедливо засуджений.

Флегматика необхідно залучати до активної діяльності й зацікавити; він потребує систематичної уваги, його неприпустимо переключати з одного завдання на інше.

Щодо меланхоліка неприпустимі не тільки різкість, грубість, підвищений тон, іронія; про його вчинок, провину краще поговорити наодинці; для навчання вкрай необхідним є прояв уваги, вчасна оцінка успіхів, рішучості, та волі; негативну оцінку слід використовувати з великим застереженням, пом’якшуючи її негативну дію.

Особливо важливо пам’ятати про те, що в нормальних умовах темперамент має прояв лише в особливостях індивідуального стилю й не визначає результативність діяльності. В екстремальних ситуаціях вплив темпераменту на ефективність діяльності суттєво підсилюється, бо попередньо засвоєні форми поведінки стають неефективними, тому необхідна додаткова енергетична або динамічна мобілізація організму, аби впоратися з несподіваними чи дуже сильними впливами-подразниками.

Стиль діяльності кожної людини значною мірою залежить від типу вищої нервової діяльності, що є складовою її темпераменту. Щоб визначити, чи відповідають властивості темпераменту вимогам професії, здійснюють професійний відбір — спеціальну процедуру визначення професійної придатності, яку проводять на підставі психологічної діагностики властивостей темпераменту.

Запитання для самоконтролю

1. Як проявляються властивості темпераменту?

2. Які психологічні особливості мають холерики, сангвініки, флегматики, меланхоліки?

3. Як може позначитись темперамент на формуванні рис особистості?

4. Яким чином впливає темперамент на взаємодію і спільну діяльність людей?

5. Для чого потрібно враховувати темперамент людини при виборі професії?

6. У чому проявляються особливості поведінки екстраверта?

7. У чому проявляються особливості поведінки інтроверта?

8. Як може позначатися темперамент на формуванні рис особистості?

9. Чи може темперамент людини зазнавати істотних змін упродовж життя?

10. Які поєднання рис типів темпераменту найчастіше зустрічаються? Чим це можна пояснити психологічно?

Словник термінів

Активність — міра енергійності, напору, з яким людина прагне впливати на оточення, підкоряти його своєму впливу, перетворювати, долати окремі перешкоди.

Динамізм рухів — швидкість, різкість, ритм, амплітуда м’язових рухів (включаючи мовлення).

Інтровертованість — спрямованість реакцій та діяльності особистості на саму себе, на свої внутрішні стани, переживання, уявлення.

Емоційність — чутливість до впливів зовнішнього середовища, емоційне реагування на події, що відбуваються, включення емоцій у контур саморегуляції, швидкість зміни одних емоцій і станів іншими.

Екстравертованість — спрямованість реакцій та діяльності особистості назовні, на інших.

Лабільність — швидкість виникнення й перебігу процесів збудження та гальмування.

Меланхолік — тип темпераменту, що характеризується вразливістю, схильністю до глибоких переживань навіть незначних подій.

Пластичність — здатність швидко пристосовуватись до обставин, що постійно змінюються.

Ригідність — це складність або нездатність перебудовуватися при виконанні завдань, якщо цього вимагають обставини.

Резистентність — міра здатності чинити опір негативним або несприятливим обставинам.

Реактивність — показник, який відображає силу й енергію, з якою людина реагує на той чи інший вплив, проявляє емоційну вразливість, ставлення до навколишньої дійсності та самої себе.

Сангвінік — тип темпераменту, що характеризується рухливістю, схильністю до частої зміни вражень, чуйністю і товариськістю.

Сензитивність — міра чутливості до явищ дійсності, що мають відношення до особистості.

Темперамент — характеристика індивіда щодо динамічних особливостей його психічної діяльності (темпу, ритму, інтенсивності психічних процесів і станів).

Темп реакцій — швидкість перебігу й зміни психічних процесів та реакцій.

Холерик — тип темпераменту, що проявляється в бурхливих емоціях, різких змінах настрою, неврівноваженості і загальній рухливості.

Флегматик — тип темпераменту, що характеризується уповільненістю динамічних і емоційних сторін особистості, її діяльності та поведінки.

МАТЕРІАЛИ ДЛЯ СЕМІНАРСЬКОГО ЗАНЯТТЯ

Завдання 1

Наведіть три приклади з художньої літератури, які демонструють властивості темпераменту. Виконайте завдання письмово.

Завдання 2

Визначте можливий тип темпераменту.

1. Іра Н., 8 років. Дівчинка жвава, життєрадісна, кокетлива, любить поговорити; добра, але заздрісна, намагається бути помітною в колективі, заслужити похвалу. Товариська, але дуже вразлива. Іра цікавиться усім, але її інтереси не стійкі, вона швидко втрачає зацікавленість. Багато уваги приділяє своїй зовнішності: годинами може сидіти перед дзеркалом, змінювати зачіски, перев’язувати стрічки, уплітаючи у волосся квіти. Дівчинка в колективі активна, але якщо їй доводиться у загальній діяльності підпорядковуватися комусь з товаришів, вона втрачає будь-який інтерес до справи, стає до всього байдужою.

2. Ніні, учениці восьмого класу, важко розбиратися з клопотами життя у школі-інтернаті. Під впливом невдач вона швидко «опускає руки». Ніна добре співає й танцює, і тому прагне брати участь у концертах художньої самодіяльності. На репетиціях, коли щось не виходить, у неї різко змінюється настрій, і тоді вона може навіть розплакатися і розкиснути. Ніна досить недовірлива і досить болюче переживає несправедливість. У такі хвилини вона заглиблюється в себе, замикається в колі своїх переживань, покарання переживає дуже складно.

3. Слюсар А. А. працює на заводі вісім років. Завжди спокійний, тихий, непомітний, він тривалий час не привертав до себе уваги як організатор. Після неодноразово успішного виконання невеликих організаторських задач був висунутий в бригадири. В організаційній роботі непоспішний, мовчазний, більше показує, ніж розказує і доводить, справою навчає, прикладом виховує, усе робить повільно, але ґрунтовно. Про нього говорять, що робить повільно, але переробляти після нього не доводиться. Спокійна діловитість та емоційна врівноваженість вирізняють А.А. як бригадира.

4. Аїда не любила сміятися з приводу дрібниць. Вона сміялася зрідка, але від душі, довго. Почуття у Аїди виникають повільно. Ті факти, які у більшості учнів викликають сильні і бурхливі емоції, у Аїди або дуже слабку реакцію, або ж ніякої емоційної реакції не викликає. Для дівчинки характерна уповільненість і одноманітність моторики, міміки і пантоміміки. На уроках вона сидить майже завжди у тій самій позі, з одним і тим же виразом обличчя. Аїда повільно пише, малює, вишиває, навіть плаче повільно. Наприклад, коли вона згадала про образу товаришів, у неї з очей повільно капали сльози, а обличчя було спокійним, звичайним. Аїда повільно і розмірено розмовляє, повільно засинає і прокидається вранці.

5. У дитинстві Віталій був виключно діяльною і невтомлюваною дитиною. Також він вирізнявся розумовою працездатністю. Протягом навчального дня він з повною увагою і напруженням працював на всіх уроках, не проявляючи ознак в’ялості або зниження активності. Хлопчик ніколи не боявся незнайомих людей, поводив себе серед них повільно і невимушено. Смілива, небоязка поведінка в різноманітних обставинах і пов’язане із цим почуття впевненості властиві Віталію. Невдачі в навчанні не пригнічують хлопчика. Низька оцінка не позбавляє його бадьорості і віри у власні сили.

Завдання 3

Змоделюйте можливі ситуації, у вашій майбутній професійній діяльності, у яких демонструються прояви сангвінічного, холеричного, флегматичного, меланхолічного типів темпераменту. Завдання виконайте письмово.

Завдання 4

Розробіть психологічні рекомендації щодо поводження з холериком, сангвініком, меланхоліком, флегматиком в таких ситуаціях, коли:

— у міському транспорті вам сильно наступили на ногу;

— ви запізнилися з поважної причини на заняття;

— одногрупник звернувся з проханням після занять пояснити незрозумілу під час лекції інформацію;

— пізно вночі у вашій оселі лунає помилковий телефонний дзвінок;

— ваші сусіди вночі слухають гучно музику;

— викладач вам доручив терміново підготувати доповідь на студентську конференцію.

Завдання 5

Визначте спосіб реагування людей різних типів темпераментів на запропоновану ситуацію: трамвай наїхав на жінку, яка переходила рейки і наніс їй тяжких ушкоджень.

1. «Це була жахлива картина — пролунав роздираючий душу зойк, ринула кров. Мені почувся навіть хрускіт кісток, що ламалися. Ця картина стоїть у мене перед очима, переслідує мене, хвилює і тривожить».

2. «При мені вагон розчавив нещасну жінку. Ось людська доля: може вона поспішала до коханого чоловіка, до улюблених діток, під сімейний дах. І все зруйновано, знищено, залишились сльози і смуток за неповоротною втратою, і картина осиротілої сім’ї з біллю виникає у душі».

3. «Розчавили жінку! Я давно казав, що міська управа недбало ставиться до виконання власних обов’язків: чи можна доручати управління трамваєм таким вагоноводам, які не вміють вчасно дзвонити і попереджати неуважного або глухого перехожого. І ось результат. Судити потрібно за ці недогляди й суворо судити!»

4. «Їхав я в кареті бачу стоїть трамвай, біля нього натовп, щось дивляться, я піднявся і бачу: лежить якась жінка поперек рейок, ймовірно, наїхали і розчавили. Я сів на своє місце і сказав візнику: «Пішов швидше».

Завдання 6

Визначте спосіб поведінки людей різних типів темпераментів у проблемній ситуації: чотири стомлених мандрівники дісталися опівночі до міської брами. Брама зачинена і вартові сплять.

Перший мандрівник сів на землю і затужив: «Ось так не таланить, варто було вибратися з дому, і таке невезіння! Що ж робити — до ранку ще так далеко, згадайте мої слова, ще й дощ піде», — приказував крізь сльози.

Другий мандрівник: «Навіщо ж бурчати, виб’ємо браму, і всі справи!» — збуджено проговорив він, б’ючи кулаком у браму.

Третій мандрівник: «Друзі, зберігайте спокій, не метушіться, сядьмо і почекаймо, літня ніч коротка», — заспокоював він приятелів.

Четвертий мандрівник: «Навіщо сидіти й чекати? Давайте роздивимося браму ближче. Подивіться, під нею велика щілина. А раптом, ми зможемо в неї пролізти», — проявив ініціативу мандрівник.

Завдання 7

Запропонуйте бажані способи спілкування з холериком, сангвініком, меланхоліком, флегматиком. Завдання виконайте письмово.

Завдання 8

Складіть кросворд на 10 слів, використовуючи прізвища науковців, які досліджували темперамент та поняття теми.

Завдання 9

Подайте у вигляді структурної схеми типи темпераментів та їх психологічні характеристики. Завдання виконайте письмово.

Дослідження типу темпераменту

Мета дослідження: визначення рівня екстраверсії, емоційної стійкості і типу темпераменту.

Матеріали та обладнання: тест-опитувальник Г. Айзенка з 57 запитань, бланк для відповідей, ручка або олівець.

Процедура дослідження

Дослідження типу темпераменту можна проводити як з однією людиною, так і з невеликою групою. У іншому випадку необхідно забезпечити самостійність відповідей учасників опитування.

Кількість тестів і бланків для відповідей повинна відповідати числу досліджуваних.

На бланку відповідей записуються в колонки номери запитань, а поряд передбачено місце для відповідей: «Так» або «Ні». Завданням експериментатора є роздавання опитувальників, бланків, ручок або олівців, ознайомлення з інструкцією.

Інструкція досліджуваному: «Вам пропонується відповісти на 57 запитань. Уважно читайте ці запитання і по ходу читання на бланку проставляйте Вашу відповідь, яка може бути: «Так» або «Ні». Намагайтесь уявити типову ситуацію, яка випливає зі змісту запитання, і давайте першу відповідь без довгих і особливих роздумів. Пам’ятайте, що тут немає «поганих» і «хороших» відповідей. Свою відповідь на запитання запишіть у бланку відповідей залежно від номера. Намагайтесь не уникати відповідей».

Опитувальник

1. Чи часто у Вас проявляється потяг до нових вражень, щоб розважитися, пережити сильні відчуття?

2. Чи часто Ви відчуваєте потребу в друзях, які можуть Вас зрозуміти, підбадьорити, поспівчувати?

3. Чи вважаєте Ви себе безтурботною особистістю?

4. Чи дуже важко Вам відмовитися від своїх намірів?

5. Ви обмірковуєте свої справи, не поспішаючи, і вважаєте, що краще почекати, ніж діяти?

6. Чи завжди Ви дотримуєтесь своїх обіцянок, навіть якщо це вам невигідно?

7. Чи часто у Вас спостерігаються спади та підйоми настрою?

8. Як правило, Ви дієте і говорите без тривалого обмірковування?

9. Чи бувають випадки, коли у Вас виникають почуття без поважної на це причини?

10. Чи відповідає дійсності той факт, що на спір Ви б зробили все, що завгодно?

11. Чи ніяковієте Ви, коли хочете познайомитися з людиною протилежної статі, якій Ви симпатизуєте?

12. Чи буває з Вами, що, розгнівавшись, Ви втрачаєте самовладання?

13. Чи часто Ви вдаєтеся до дії під впливом хвилинного настрою?

14. Чи часто Ви буваєте стурбовані тому, що зробили або сказали щось таке, чого не варто було робити?

15. Ви, як правило, віддаєте перевагу читанню книг над зустрічами з людьми?

16. Чи легко Вас образити?

17. Чи любите Ви часто бувати в компаніях?

18. Чи бувають у Вас такі думки, якими Вам не хотілося б поділитися з іншими людьми?

19. Чи насправді Ви інколи до такої міри енергійні, що все горить у руках, а іноді зовсім кволі?

20. Чи прагнете Ви обмежити коло своїх знайомих невеликою кількістю близьких друзів?

21. Чи багато часу Ви проводите в мріях?

22. Коли на Вас кричать, Ви відповідаєте тим же?

23. Вас часто турбує почуття провини?

24. Чи всі Ваші звички гарні?

25. Чи здатні Ви дати волю своїм почуттям і щосили розважитися в компанії?

26. Чи можна сказати, що нерви у Вас часто бувають напружені до краю?

27. Чи вважають Вас людиною жвавою і веселою?

28. Після того як справу вже зроблено, чи часто Ви повертаєтесь до неї, вважаючи, що могли б зробити її краще?

29. Чи правильно те, що Ви, перебуваючи серед людей, як правило мовчазні та стримані?

30. Чи буває так, що Ви передаєте чутки?

31. Чи буває так, що Вам не спиться через те, що в голову лізуть усілякі думки?

32. Чи правда те, що Ви при потребі про щось дізнатися віддаєте перевагу книзі перед запитуванням в інших людей?

33. Чи буває у Вас сильне серцебиття?

34. Чи подобається Вам робота, яка вимагає напруженої уваги?

35. Чи бувають у Вас напади тремтіння?

36. Чи правильно те, що Ви завжди говорите про своїх знайомих тільки позитивне, навіть тоді, коли впевнені, що вони не дізнаються про це?

37. Чи насправді Вам неприємно бувати в компанії, у якій постійно кепкують один з одного?

38. Чи правда, що Ви дратівливі?

39. Чи подобається Вам робота, яка потребує швидкої дії?

40. Чи справді Вам не дають спокою думки про ті неприємності та «жахи», які могли б трапитися, незважаючи на те, що все закінчилося благополучно?

41. Чи дійсно Ви повільні в рухах?

42. Ви хоча б колись запізнювалися на побачення або на роботу?

43. Чи часто Вам сняться страхіття?

44. Чи правда, що Ви так любите поговорити, що не минаєте будь- якої нагоди поспілкуватися з незнайомою людиною?

45. Чи турбують Вас якісь болі?

46. Чи дуже б Ви засмутилися, якби тривалий час не змогли бачитися зі своїми друзями?

47. Чи можете Ви назвати себе нервовою людиною?

48. Чи є серед Ваших знайомих такі, які Вам відверто не подобаються?

49. Чи могли б Ви сказати, що Ви впевнена в собі людина?

50. Чи дуже Вас зачіпає критика недоліків або недоліків вашої роботи?

51. Ви вважаєте, що складно одержати задоволення від заходів, у яких бере участь багато людей?

52. Чи турбує Вас переживання, що Ви чимось гірші від інших?

53. Ви змогли б легко внести пожвавлення в нудьгуючу компанію?

54. Чи буває, що Ви говорите про речі, на яких не розумієтеся?

55. Чи піклуєтеся Ви про своє здоров’я?

56. Ви любите пожартувати з інших?

57. Чи мучить Вас безсоння?

Опрацювання результатів

Для визначення типу темпераменту потрібно мати величини показників екстраверсії та невротизму, а для оцінки надійності цих показників підраховують величину показника відвертості. Величина показників вимірюється в балах за кількістю відповідей досліджуваного, що збігаються із запитаннями шкал.

Індексом відвертості В є кількість збігань на такі запитання: відповідь «Так» — №№ 6, 24, 36; відповідь «Ні» — №№ 12, 18, 30,42, 48, 54.

Показник екстраверсії Е дорівнює кількості збігань з відповідями «Так» на запитання №№ 1, 3, 8, 10, 13, 17, 22, 25, 27, 39, 44, 46, 49, 53, 56; з відповідями «Ні» на запитання №№ 5, 15, 20, 29, 32, 34, 37, 41, 51.

Показник невротизму Н — це величина збігів відповідей «Так» з такими запитаннями відповідної шкали:

№№ 2, 4, 7, 9, 11, 14, 16, 19, 21, 23, 26, 28, 31, 33, 35, 38, 40, 43, 45, 47, 50, 52, 55, 57.

Наступним кроком опрацювання результатів дослідження є побудова схеми типів темпераменту.

Темперамент та його основні властивості можна подати як точки проекції величини екстраверсії та емоційної стійкості, одержаної при перетинанні перпендикулярів, віднесених до відповідних значень осей.

Результати доцільно аналізувати тільки в тому разі, коли вони були достатньо відвертими, при цьому величина індексу В не може перевищувати 4 бали.

Показник відвертості

Показник екстраверсії/інтроверсії

Показник невротизму

Тестові завдання для перевірки знань

1. Людям якого типу темпераменту доцільно розвивати у собі емпатійність:

а) меланхолічного;

б) флегматичного;

в) холеричного;

г) сангвінічного.

2. Людям якого типу темпераменту доцільно розвивати у собі комунікабельність та контактність:

а) меланхолічного;

б) флегматичного;

в) холеричного;

г) сангвінічного.

3. Психобіологічна властивість особистості, що проявляється в особливостях освоєння предметного світу, у соціальних контактах, у швидкості переходу від одного виду діяльності до іншого, називається:

а) темпераментом;

б) характером;

в) задатками;

г) здібностями.

4. Для людей якого типу темпераменту характерне довге «розкачування» на початку виконання завдання, але відповідальне і якісне його виконання:

а) холеричного;

б) сангвінічного;

в) флегматичного;

г) меланхолічного.

5. Характеристики: товариськість, відкритість, балакучість, жвавість, безтурботність, ініціативність — відповідають такому типу темпераменту як:

а) холерик;

б) сангвінік;

в) флегматик;

г) меланхолік.

6. Характеристики: пасивність, старанність, вдумливість, розміреність, миролюбність, надійність — відповідають такому типу темпераменту як:

а) сангвінік;

б) флегматик;

в) меланхолік;

г) холерик.

7. Студент запізнився у театр, його не впустили до зали. Він подумав: «Перша дія буде нецікавою. Сходжу тим часом у буфет і почекаю антракту». Така поведінка є характерною для людей такого типу темпераменту:

а) флегматичного;

б) меланхолічного;

в) холеричного;

г) сангвінічного.

8. Властивість темпераменту, яка виявляється в легкості пристосування до обставин, що змінюються, називається:

а) реактивністю;

б) ригідністю;

в) пластичністю;

г) сензитивністю.

9. Людям з яким типом темпераменту потрібно виробляти дисциплінованість, посидючість, стійкість інтересів, навчатися ділових контактів, чіткості, доводити справу до кінця:

а) меланхолічного;

б) холеричного;

в) сангвінічного;

г) флегматичного.

10. Студент запізнився у театр і його не впустили до зали. Він подумав: «Мені завжди не таланить. Один раз вибрався до театру, та й то невдало», і поїхав додому. Така поведінка є характерною для людей такого типу темпераменту:

а) меланхолічного;

б) холеричного;

в) сангвінічного;

г) флегматичного.

11. Для людей якого типу темпераменту є надзвичайно важливими схвалення, підбадьорювання, виховання почуттів колективізму, дружби, товариськості:

а) меланхолічного;

б) холеричного;

в) сангвінічного;

г) флегматичного.

12. Людям з яким типом темпераменту ви б рекомендували не уникати громадських доручень, брати участь у різноманітних заходах, виступати з доповідями, домовлятися про щось, координувати певну діяльність:

а) холеричного;

б) сангвінічного;

в) флегматичного;

г) меланхолічного.

13. Студент запізнився у театр, однак його не впустили до зали. Тоді він почав сперечатися з білетером, намагаючись проникнути в партер на своє місце. Така поведінка є характерною для людей, якого типу темпераменту:

а) холеричного;

б) сангвінічного;

в) флегматичного;

г) меланхолічного.

14. Від темпераменту залежить:

а) обдарованість;

б) гострота зору;

в) темп і ритм діяльності та поведінки;

г) талановитість.

15. Співвідношення процесів збудження й гальмування характеризує:

а) силу нервових процесів;

б) врівноваженість нервових процесів;

в) рухливість нервових процесів;

г) сензитивність.

16. Темперамент, який властивий людям «веселої вдачі», — це:

а) флегматичний;

б) сангвінічний;

в) меланхолічний;

г) холеричний.

17. В основі якого типу темпераменту лежить слабкий тип вищої нервової діяльності:

а) флегматичного;

б) сангвінічного;

в) меланхолічного;

г) холеричного.

18. Який тип вищої нервової діяльності лежить в основі сангвінічного типу темпераменту:

а) сильний неврівноважений;

б) сильний врівноважений малорухливий;

в) сильний врівноважений рухливий;

г) слабкий.

19. Психологічний опис «портретів» різних темпераментів уперше дав:

а) Гіппократ;

б) Гален;

в) Кант;

г) Платон.

20. Стабільність настрою, стійкість вражень є такими показниками нервової системи, як:

а) сила;

б) урівноваженість;

в) рухливість;

г) динамічність.

21. Високий ступінь працездатності, уміння спокійно знаходити вихід у важких ситуаціях виявляють такі показники нервової системи, як:

а) сила;

б) урівноваженість;

в) рухливість;

г) динамічність.

22. Знання типів темпераменту забезпечить:

а) неможливість висунення неправомірних претензій до інших;

б) відсутність внутрішньоособистісного конфлікту людини;

в) формування необхідних умов для розвитку певних рис характеру;

г) розвиток певного типу темпераменту конкретної особи.

23. Збираючись на природу, юнак помітив, що погода починає змінюватися. Настрій його миттєво зіпсувався. Він подумав про те, що йому, як завжди, не щастить. Він почав із сумом розпаковувати рюкзак. Така поведінка характерна для особи, що має такий тип темпераменту:

а) сангвінік;

б) флегматик;

в) меланхолік;

г) холерик.

24. Перед студентами було поставлене завдання прибрати територію перед гуртожитком. Один із групи почав активно розподіляти ролі, визначати конкретні ділянки для прибирання, час, необхідний для цього. Яку властивість темпераменту він виявив? Якому типу темпераменту вона найближча:

а) активність, сангвінік;

б) активність; холерик;

в) лабільність; меланхолік;

г) активність; флегматик.

25. Тип темпераменту та діяльність можуть співвідноситися в такому полі:

а) темперамент визначає динаміку діяльності;

б) темперамент визначає результативність діяльності;

в) темперамент визначає професійну орієнтацію молоді;

г) це поняття, які взагалі не співвідносяться.

26. Завдання, які ставляться перед сангвініком, повинні відповідати таким критеріям:

а) безперервно ставити нові і, якщо є можливість, цікаві завдання, які вимагали б від нього зосередження й напруження; необхідно

постійно залучати його до активної діяльності, систематично заохочувати його зусилля;

б) не припустимі різкість і нестриманість, оскільки це може викликати негативну реакцію у відповідь; водночас будь-який його негативний вчинок має бути вимогливо і справедливо засуджений;

в) він потребує систематичної уваги, його неприпустимо переключати з одного завдання на інше;

г) украй необхідним є прояв уваги, вчасна оцінка успіхів, рішучості, та волі; незадовільну оцінку варто використовувати з великим застереженням, пом’якшуючи її негативну дію.

27. Темперамент людини характеризує:

а) її переконання;

б) її погляди;

в) динамічність її поведінки;

г) її інтереси.

28. Представникам якого типу темпераменту важко витримувати тривалу дію сильного подразника:

а) холеричного;

б) меланхолічного;

в) флегматичного;

г) сангвінічного.

29. Який тип вищої нервової системи лежить в основі меланхолічного типу темпераменту:

а) слабкий;

б) сильний неврівноважений;

в) сильний врівноважений рухливий тип;

г) сильний врівноважений інертний тип.

30. Який тип вищої нервової діяльності характеризується переважанням процесів збудження над процесами гальмування:

а) слабкий;

б) сильний неврівноважений;

в) сильний врівноважений рухливий;

г) сильний врівноважений інертний.

31. Представником якого типу темпераменту можна вважати людину швидку, іноді поривчасту, з сильними почуттями, які швидко спалахують та яскраво проявляються в мовленні, міміці, жестах, нерідко така людина гарячковита, схильна до бурхливих емоційних реакцій:

а) меланхолічного;

б) флегматичного;

в) холеричного;

г) сангвінічного.

32. Який із типів темпераменту може бути передумовою для розвитку легковажності, схильності розпилюватись, недостатньої глибини і стійкості почуттів:

а) холеричного;

б) сангвінічного;

в) меланхолічного;

г) флегматичного.

33. Виникнення темпераменту як інтегрального психічного явища обумовлюють:

а) навчання;

б) виховання;

в) фактори соціального середовища;

г) конституційні фактори.

34. Людям з яким типом темпераменту ви рекомендували б обирати діяльність, пов’язану з великим напруженням, відповідальністю, потребою ризикувати, небезпекою:

а) холеричного;

б) сангвінічного;

в) флегматичного;

г) меланхолічного.

35. У стресовій ситуації людина із сангвінічним темпераментом:

а) конфліктує з людьми;

б) обдумано захищає себе;

в) залишається спокійною;

г) тривожна, невпевнена у собі.

Теми рефератів

1. Темперамент і формування небажаних форм поведінки.

2. Прояв психологічних властивостей темпераменту у пізнавальних процесах людини.

3. Залежність стилю спілкування від властивостей темпераменту.

4. Співвідношення будови тіла з типом темпераменту в теоріях Е. Кречмера й У. Шелдона.

5. Дослідження властивостей нервових процесів людини у працях Б.М.Теплова і В.Д.Нєбиліцина.

6. Шляхи пристосування темпераменту до вимог навчальної та професійної діяльності.

7. Методи діагностування темпераменту.

8. Проблема класифікації темпераментів.

9. Історія розвитку вчення про темперамент.

Список використаної літератури

1. Грановская Р.М. Психология в примерах. — СПб.: Речь, 2007. — С. 164–172.

2. Маклаков А.Г. Общая психология: Учебник для вузов. — СПб.: Питер, 2005. — С. 553–566.

3. Немов Р.С. Психология: Учеб. для студ. высш. пед. учеб. заведений: В 3 кн. — М.: ВЛАДОС, 2001. — Кн. 1. — С. 394–404.

4. Пашукова Т.І., Допіра А.І., Дьяконов Г.В. Практикум із загальної психології. — К.: Т-во «Знання», КОО, 2006. — С. 114–122.

5. Психологія / За ред. Ю.Л. Трофімова. — К.: Либідь, 2003. — С. 103¬108.

6. У лабіринтах психології особистості: Світ психічних явищ / Авт. — упоряд. О.В. Тимченко, В.Б. Шапар. — Х.: Прапор. 1997. — С. 312¬335.

7. Трофимова Н.М., Поленякина Е.В., Трофимова Н.Б. Общая психология: Практикум. — СПб.: Питер. 2005. — С. 132–134

8. Романов К.М… Гаранина Ж.Г. Практикум по общей психологии. Учеб. пособие / Под ред. К.М. Романова. — М.: Изд-во МПСИ; Воронеж: Изд-во НПО «МОДЗК», 2002. — С. 36–52.

9. Практикум по общей психологии: Учеб. пособие / Под ред. А.И. Щербакова. — М.: Просвещение, 1990. — С. 231–245.

Список рекомендованої літератури

1. Гамезо М.В., Домашенко И.А. Атлас по психологии: Информ. — метод. пособие к курсу «Психология человека».-М.: Педагогическое общество России, 2001. — С. 216–223.

2. Дрозденко К.С. Загальна психологія в таблицях і схемах: Навч. посібник. — К.: ВД «Професіонал», 2004. — С. 254–269.

3. Мерлин В.С. Очерк интегрального исследования индививдуальности. — М.: Педагогика, 1986. — С. 65–109.

4. Психологический словарь / Под ред. Ю.Л. Неймера. — Ростов-на- Дону: Феникс, 2003. - 640 с.

5. Психология. Учебник / Под ред. А.А. Крылова. М.: «Проспект», 1999. - 584 с.

6. Райгородский Д.Я. Психология и психоанализ характера. Хрестоматия по психологии и типологии характеров. — Самара: Изд. Дом «БАХРАХ-М», 2007. - 640 с.

7. Стреляу Я. Роль темперамента в психическом развитии. — М.: Прогресс, 1982. — С. 67–227.

1. Поняття про характер.

2. Структура характеру.

3. Риси характеру.

4. Акцентуації характеру.

5. Формування характеру.

1. Поняття про характер

Характер — це сукупність стійких індивідуальних особливостей особистості, які формуються і виявляються в діяльності й спілкуванні, обумовлюючи типові для індивіда способи поведінки.

У перекладі з грецької мови «характер» — це «прикмета, ознака, риса». Тому, дійсно, характер — це особливі прикмети, яких людина набуває протягом життя у суспільстві. Тобто, характер виникає і формується в суспільстві. Типові риси суспільства виявляються в характері кожної людини по-різному, залежно від її інтересів, мотивів, здібностей, почуттів.

Характер, як і темперамент, залежить від фізіологічних особливостей індивіда. І насамперед — від типу нервової системи. Водночас, варто зазначити, що він не є вродженим, а формується під впливом життєвих обставин. Основна відмінність між характером і темпераментом полягає в тому, що останній визначається головним чином природженими біологічними властивостями нервової й ендокринної систем людини, у той час як у становленні характеру відіграють головну роль середовище й виховання. Характер людини формується упродовж життя, у процесі діяльності та спілкування. Зокрема на це впливає спосіб життя людини, суспільні умови, певні життєві обставини.

У характері виражаються найбільш типові, суттєві особливості людини, знання яких дозволяють певною мірою передбачати її поведінку в тих чи інших обставинах., тобто її звичайну поведінку в типових ситуаціях. Наприклад, вираз «це характерно для нього» необхідно розуміти таким чином: певні дії і вчинки людини є для неї типовими, закономірними.

Характер як властивість особистості формується в діяльності й водночас впливає на результат діяльності. Так, лінощі та інертне ставлення до діяльності навіть за наявності здібностей, не призводять до високих досягнень. І навпаки — наполегливість та цілеспрямованість позитивно впливають на перебіг та результати діяльності. Це яскраво відображено в народній мудрості: «Посієш вчинок — збереш звичку, посієш звичку — збереш характер, посієш характер — збереш долю». Отже, від особливостей характеру значною мірою залежить вся життєдіяльність людини, її успіхи й невдачі.

2. Структура характеру

Характер складається з таких важливих компонентів, як:

1. Спрямованість — проявляється у вибірковому позитивному чи негативному оцінному ставленні людини до вчинків, діяльності інших та до самої себе.

2. Переконання — проявляються у принциповості, правдивості, вимогливості людини до себе; це знання, ідеї, погляди, що є мотивами поведінки людини, які визначають її поведінку, вчинки та ставлення до дійсності.

3. Інтелект — проявляється у теоретичному чи практичному складі розуму, у розсудливості, спостережливості, поміркованості, умінні аналізувати явища і факти, робити висновки.

4. Воля — зумовлює силу і твердість характеру, що проявляється в енергійних діях, завзятті, ентузіазмі, активності в діяльності, доведенні справ до кінця, подоланні труднощів.

5. Почуття — зумовлюють пристрасне або холодно-розсудливе ставлення до явищ дійсності і показником якісних особливостей характеру.

6. Темперамент — це природна основа й динамічна форма прояву характеру. Ця складова визначає у характері врівноваженість або неврівноваженість поведінки, велику рухливість або інертність, підвищений або понижений тонус активності, легкість або складність пристосування до нових обставин.

3. Риси характеру

Формування характеру відбувається в різноманітних соціальних групах, зокрема: у сім’ї, навчальному класі, компанії друзів, спортивній команді, студентській групі, трудовому колективі тощо. Залежно від того, яка група є референтною для особистості та які цінності вона культивує, у людини розвиваються відповідні риси характеру.

Риси характеру — це психічні властивості людини, які визначають її поведінку в типових обставинах та ситуаціях.

У структурі характеру виділяють декілька груп рис, які виражають різне ставлення людини до дійсності. У вітчизняній психологічні літературі існує два підходи до класифікації рис характеру. Відповідно до першого підходу, риси характеру розглядаються у співвідношенні зі спрямованістю особистості. Це виявляється у:

— ставленні людини до суспільства, до колективу, до інших людей (чуйність, гуманність, агресивність, товариськість, колективізм, тактовність, ввічливість, правдивість, доброзичливість, безпринципність тощо);

— ставленні до діяльності (працелюбність, працездатність, активність, ініціативність, діловитість, організованість, наполегливість, старанність, сумлінність тощо);

— ставленні до речей (охайність, бережливість, марнотратство тощо);

— ставленні до самого себе (скромність, пихатість, самокритичність, вимогливість, суворість, самовладання, зарозумілість, хвалькуватість тощо).

Згідно з іншим підходом, риси характеру розглядаються у співвідношенні з психічними процесами, і тому виокремлюють такі риси характеру:

— інтелектуальні: допитливість, кмітливість, критичність розуму, глибина думок, принциповість, упевненість, самостійність;

— емоційні: рвучкість, вразливість, гарячковість, байдужість;

— вольові: цілеспрямованість, рішучість, наполегливість, самовладання.

4. Акцентуації характеру

Спроби побудови типології характерів були в центрі уваги дослідників протягом усієї історії психології. Найбільш відомими типологіями є розробки К. Леонгарда (Берлінський університет ім. Гумбольдта) і А. Личко (Ленінградський психоневрологічний інститут ім. В. Бехтерєва). Класифікація характерів будувалася на описові акцентуацій характеру — це надмірне посилення окремих рис характеру, при якому спостерігається відхилення психіки й поведінки, що межують з психопатією. Однак акцентуації характеру відрізняються від останніх відсутністю одночасного прояву властивих психопатіям тріади ознак, а саме: стабільності характеру у часі, тотальності його прояву у всіх ситуаціях, соціальній дезадаптації. Для акцентуацій характеру притаманна вразливість особистості стосовно лиш певних психотравмуючих впливів. Акцентуації характеру можуть переходити одна в одну під впливом різноманітних факторів, наприклад, такими можуть виступати особливості сімейного виховання, соціального оточення, професійної діяльності, фізичного здоров’я. Врахування акцентуацій характеру є важливим для здійснення індивідуального підходу у вихованні дітей і підлітків та професійної орієнтації. Варто при цьому враховувати, що кожен з типів акцентуацій має свої переваги, недоліки, які проявляються в ситуаціях, що переносяться важко. Знання цих типів має важливе практичне значення для орієнтування в людях, особливо малознайомих і вибору ефективних способів спілкування з ними, які полягають у виключенні важких ситуацій і в максимальному використанні потенціалу позитивних рис характеру.

Типологію акцентуацій характеру у підлітків (за А. Личко) можна представити таким чином:

1. Гіпертимний тип: зверхактивні, напружено-діяльні.

Позитивні риси: енергійність, ініціативність, життєрадісність,

заповзятість, балакучість, відкритість, товариськість, швидкість реагування. Негативні риси: легковажність, невтримний ризик, брутальність, недисциплінованість, схильність до аморальних вчинків, зарозумілість, бравада, фамільярність, прагнення командувати на свій погляд.

Поведінкові стереотипи: припіднятий настрій, невтримна активність; товариськість: легко йдуть на контакт, з багатьма вступають у дружні відносини; активне прагнення до лідерства; постійна потреба у нових враженнях, ініціативність у вигадках і вчинках; присутня дружелюбність, винахідливість у прийнятті рішень і їх виконанні; навчальний матеріал «схоплюють на льоту», але навчаються нерівно внаслідок підвищеного відволікання, недостатньої зібраності й організованості; схильні до агресивних реакцій внаслідок підвищеної збудливості, в конфліктних ситуаціях займають позицію активного протиборства; присутнє усвідомлення власних помилок; переоцінюють власні сили, здібності, існує тенденція до завищеної самооцінки.

Важкі ситуації: підкорення строгим дисциплінарним правилам, позбавлення вільного контакту з оточуючими людьми; обмеження звичного кола спілкування; позбавлення рухової активності й вимушена бездіяльність; неможливість проявляти лідерство, ініціативу у видумках; одноманітна, монотонна діяльність.

2. Циклоїдний тип: періодична зміна настроїв.

Позитивні риси: в періоди настрою проявляються гіпертимні риси — життєрадісність, товариськість, висока активність і працездатність.

Негативні риси: в періоди придушеного стану проявляються млявість, замкнутість, непослідовність, неврівноваженість, моральна та емоційна нестійкість, занижена працездатність, байдужість, надмірна образливість і прискіпливість.

Поведінкові стереотипи: циклічно мінлива контактність; прагнення до спілкування в періоди емоційного підйому і замкненість в періоди емоційного спаду (всі набридли); у підлітковому віці яскраво проявляються субдепресивні фази і тоді настає підвищена втомлюваність, млявість, небажання вступати в конфлікти, можуть загострюватися стани переживань, самоприниження, самозвинувачення; коли цикл зниження емоційного тонусу минає, починається фаза нормального стану.

Складні ситуації: зміна життєвих стереотипів; суперечливі настроям неочікувані доручення; порушення правил, розпорядку, обов’язків, традицій, що склалися; психічні перевантаження, ситуації невдач.

3. Лабільний тип: емоційно-нестійкий, реактивний.

Позитивні риси: в періоди піднесеного настрою добродушні, охайні, товариські, здатні на дружбу і прив’язаність, чуйність, щирість, проявляють любов до тварин. Негативні риси: в періоди пригніченого настрою роздратовані, запальні, забіякуваті, ослаблений контроль за власними вчинками, схильні до конфліктів.

Поведінкові стереотипи: часта й немотивована зміна настроїв по декілька разів на день; емоційні коливання в настроях виникають у зв’язку із загостреним сприйманням ставлення до себе з боку оточення; незначні жарти інших можуть викликати непередбачувану реакцію; зауваження дорослих також можуть викликати зміну настроїв; на зовнішні подразники необхідно у таких підлітків формувати адекватні способи реагування, які допоможуть стабілізувати настрій і працездатність; здатні на глибокі почуття, на дружбу і прихильність до людей, які їм співчувають, наділені внутрішньою чуйністю до істинного піклування; схвалення і позитивна оцінка здатні підняти їм настрій, відволікти від неприємних думок і станів, перебудувати напрямок діяльності.

Складні ситуації: коли ображають, принижують власну гідність; дисгармонують із настроєм радості або смутку, задоволення або незадоволення; ситуації невдачі, критики, надмірної конкуренції, страху, погрози покарання.

4. Астеноневротичний тип: тривожно-насторожений.

Позитивні риси: старанність, акуратність, дисциплінованість, скромність, товариськість, слухняність, незлопам’ятність. Негативні риси: вередливість, плаксивість, невпевненість, в’ялість, боязкість, забудькуватість, особлива роздратованість через дрібниці, можлива «глуха» неприязність.

Поведінкові стереотипи: у спілкуванні не прагнуть до близьких стосунків через лякливість, невпевненість; не виявляють ініціативи в завоюванні дружби й визнання; мають вузьке коло спілкування; вирізняються швидкою втомлюваністю; спостерігається дратівливість через дрібниці — можуть виникати бурхливі емоційні спалахи, водночас, гнів швидко минає і завершується розкаянням, іноді зі сльозами; вирізняються підвищеною увагою до власного здоров’я і не опираються лікуванню; у конфліктних ситуаціях схильні до реакцій відмови; можуть відмовлятися від додаткових навантажень, завдань, пов’язане з індивідуальною пошуковою творчою роботою.

Складні ситуації: ситуації фізичних і психічних навантажень, змагань і суперництва, активного спілкування, конфліктів, глузування, швидкого переключення у спілкуванні й роботі, невизначеності й новизни, ситуації необхідності прояву волі.

5. Сенситивний тип: чутливий.

Позитивні риси: стійка прив’язаність у дружбі, альтруїзм, дисциплінованість, почуття обов’язку, відповідальність, сумлінність при виконанні завдань, уміння поступатися, високі вимоги до себе, самокритичність, прагнення долати власні недоліки, підвищена емоційна чутливість. Негативні риси: боязкість, сором’язливість, недовірливість, замкненість, полохливість самозвинувачення, іноді самоприниження, образливість і конфлікти на цьому підґрунті, розгубленість у неочікуваних ситуаціях.

Поведінкові стереотипи: контактують із вузьким колом людей, уникають спілкування зі жвавими однолітками, стійку потребу поділитися зі своїми переживаннями реалізують вибірково, зосереджуються на власних недоліках, мають почуття неповноцінності, яке може маскуватися зовнішніми проявами бравади; полохливість проявляється в боязкості темноти і тварин; віддають перевагу перебуванню на самоті, надають спокійним заняттям, у нових умовах або серед незнайомих людей розгублюються, проявляють сором’язливість; не виявляють бажання бути організаторами й лідерами; труднощі посилюються за необхідності самоствердження і вирішення життєвих проблем; надмірно переживають удари по самолюбству.

Складні ситуації: альтернативних виборів; різких переходів від одних справ до інших; несправедливих звинувачень; ситуацій складних доручень з організаторськими функціями, критики й глузування; неможливості поділитися з іншими власними переживаннями.

6. Психастенічний тип: недовірливий, застрягаючий.

Позитивні риси: поміркованість, самокритичність, охайність, серйозність, сумлінність, стабільний настрій, дотримання даних обіцянок, певна надійність у справах і почуттях.

Негативні риси: недовірливість, наявність нав’язливих ідей, прагнення дотримуватися інструкцій, певний формалізм, нерішучість у нових починаннях, безініціативність, нескінченні розмірковування, самокопання, небажання виконувати роботу, що вимагає прояву власної активності, нестандартності, обмежений прагматизм. Поведінкові стереотипи: встановлення контактів лише після тривалих розмірковувань, прояв недовірливості у спілкуванні, уникання конфліктів, нерішучість завжди й у всьому, з складністю вибору; стійкі песимісти, які побоюються майбутнього, копирсаються у власних переживаннях, бояться надуманої небезпеки, часто дотримуються ритуалів і вірять прикметам; у справах вирізняються формалізмом.

Складні ситуації: прийняття самостійних рішень за наявності альтернатив; виконання завдань за відсутності інструкцій або готових прикладів, швидкого переходу від одних справ до інших; ситуації надмірного страху, занепокоєння, тривалих фізичних і психічних навантажень.

7. Шизоїдний тип: замкнений, інтровертований.

Позитивні риси: серйозність, неметушливість, сталість захоплень та інтересів; поміркованість, цілеспрямованість. Негативні риси: холодність, замкненість, нетовариськість, відсутність емпатії, байдужість до справ та інтересів інших, афективні спалахи роздратованості.

Поведінкові стереотипи: слабка комунікабельність, добре обходиться без спілкування і не має друзів; замкненість і зосередження на самому собі, має напружене внутрішнє життя, сповнене фантазій; контакти мають як правило, формальний характер; вибаглива вибірковість в проявах симпатій; замкненість поєднується з нездатністю вловлювати настрої оточення: поділяти радість і горе; зовні намагається не демонструвати власних переживань; уникає суспільних справ і не бажає бути організатором або лідером, стійкі й глибокі захоплення, зазвичай, інтелектуально-естетичного характеру.

Складні ситуації: ситуації встановлення неформальних контактів, неформального спілкування, організаторської діяльності й активної участі у колективних справах, зміни стереотипів, що вже склалися, звичок і режимних традицій.

8. Епілептоїдний тип: агресивний.

Позитивні риси: наполегливість у досягненні поставленої мети, сміливість, рішучість, цілеспрямованість, охайність, скрупульозність.

Негативні риси: дріб’язковість, агресивність, злопам’ятність, деспотизм, грубість і розв’язність у стосунках, підлабузництво перед старшими, люті спалахи афективних реакцій, можливі асоціальні аморальні вчинки.

Поведінкові стереотипи: у спілкуванні вороже ставлення до оточення; прагнення придушення іншого; ініціативність у вербальній і фізичній агресії, прагнення розв’язувати конфлікти, прояв лютих афективних реакцій з безконтрольним відхиленням у поведінці, які слугують захисним механізмом для психіки в ситуаціях накопиченого роздратування; мислення вирізняється інертністю, в’язкістю.

Складні ситуації: ситуації обмеження інтересів, забаганок і примх; обмеження можливості проявляти владу й норовливість; ситуації, що потребують швидкого переключення в роботі, нестандартності рішень; ситуації критики й зауважень; надмірної конкуренції і пригноблення.

9. Істероїдний тип: демонстративний, егоцентричний.

Позитивні риси: наполегливість, ініціативність, цілеспрямованість, товариськість, винахідливість, самостійність, здатність взяти на себе керівництво, організаторські схильності. Негативні риси: егоїзм, надмірне себелюбство, жага уваги до власної персони, демагогія, брехливість, здатність плести інтриги, лицемірність, задерикуватість, відчайдушність і ризик, хвалькуватість.

Поведінкові стереотипи: швидкість і легкість встановлення контактів із широким колом людей, прагнення до лідерства у спілкуванні, бажання бути популярним і звертати на себе увагу; висока комунікативність і пристосовуваність до різних відносин; характерні неглибокі почуття і нестійка прив’язаність; провокування конфліктів; неспроможність об’єктивно оцінювати себе з боку, пов’язана з психологічним механізмом витіснення небажаної інформації; вирізняються нещирістю, нестійкістю почуттів, в одязі спостерігається демонстративність.

Складні ситуації: ситуації прояву байдужості й неуваги до себе; ситуації самотності або обмеження кола спілкування; неможливість проявити себе — обмеження діяльності; ситуації невизнання і нелюбові; одноманітне «сіре» життя; ситуації, що потребують постійного тривалого психічного або фізичного напруження.

10. Нестійкий тип: безвільний.

Позитивні риси: зовнішня слухняність, товариськість, відкритість, люб’язність, швидке переключення у справах і спілкуванні. Негативні риси: безвілля, прагнення до розваг, балакучість, вихваляння, бездуховність, конформізм, лицемірство, боягузливість, безвідповідальність.

Поведінкові стереотипи: прагнення уникати зіткнень і конфліктів; пасивна позиція у спілкуванні; безладні контакти з людьми; вияв безвілля; нездатність до самостійних і виважених дій, схильні до навіювання; нездатність до активної творчої діяльності; байдужість до власного майбутнього, безцільне бродяжництво; прагнення до розваг, задоволень, нових захоплень тощо; може бути співучасником аморальних дій.

Складні ситуації: ситуації концентрації психічних зусиль; відповідальних рішень, подолання труднощів і вирішення складних завдань, ситуації підкорення дисциплінарним правилам і вимогам, обмеження у спілкуванні, у нових контактах і враженнях, у справах та іграх, які приносять задоволення й не потребують зусиль.

11. Конформний тип: наслідувальний.

Позитивні риси: дружелюбність, дисциплінованість, поступливість, підкорення суспільній думці більшості. Негативні риси: несамостійність, слабка воля, некритичність, консерватизм, залежність від оточуючих, слабка реалізація своїх потенційних можливостей, за наявності негативного прикладу проявляються негативні риси людини, яка здійснює вплив.

Поведінкові стереотипи: пристосування до оточення, копіювання його стереотипів поведінки і думок, наслідування прикладів, легкість встановлення контактів, стосунки непостійні, відсутність прагнення до прояву ініціативи й лідерства у спілкуванні й діяльності, прагнення бути як усі, відсутність самостійності, прояв лінощів, недостатність гнучкості мислення, недовірливість і підозрілість до нових людей, відсутність сміливості, ініціативи, оригінальності.

Складні ситуації: самостійні рішення, вигнання з референтної групи, освоєння нових ідей і нових видів діяльності, ситуації різкої зміни стереотипів; ситуації, що потребують прояву вольових якостей, вирішення проблемних завдань.

6. Формування характеру

Важливу роль у формуванні й розвитку характеру дитини відіграє його спілкування з оточенням. У вчинках і поведінці дитина наслідує близьких дорослих людей. За допомогою научіння через наслідування й емоційне підкріплення дитина засвоює форми поведінки дорослих.

Сензитивним періодом для становлення характеру вважають вік від 2–3 років до 9-10 років, коли діти багато й активно спілкуються як з дорослими, так і однолітками.

Стиль спілкування дорослих один із одним на очах у дитини, способи ставлення до самої дитини надзвичайно важливі для становлення характеру. Одними з перших у характері людини закладаються такі риси: доброта, товариськість, чуйність, егоїстичність, байдужість. На думку науковців, формування саме цих рис починається у перші місяці життя дитини і залежить від поведінки та ставлення до малюка мами.

У ранньому дошкільному дитинстві формуються такі риси: як охайність, сумлінність, відповідальність, наполегливість, працелюбність. Вони формуються й закріплюються в дитячих іграх та різноманітних видах домашньої праці. У цей період важливими є позитивні підкріплення батьків у вигляді схвалення та заохочення вчинків і поведінки дитини.

У початкових класах школи оформлюються риси характеру, що проявляються у ставленні до інших людей. Якщо в школі існує підтримка рис, набутих дитиною в умовах сім’ї, то вони закріплюються і, як правило, зберігаються упродовж життя. Якщо отриманий досвід не схвалюється однолітками, учителями та іншими дорослими, відбувається перебудова характеру, яка супроводжується вираженими внутрішніми й зовнішніми конфліктами. У підлітковому віці активно розвиваються й закріплюються вольові риси характеру, а в ранньому юнацькому віці — базові моральні й світоглядні риси.

Варто зазначити, що характер не є сталим утворенням. Він формується і трансформується протягом життєвого шляху людину, тому після завершення навчання у школі або іншому навчальному закладі характер людини продовжує формуватися та змінюватися залежно від світогляду, переконань, звичок, моральної поведінки. Цей процес у психологічних джерелах розглядається як самовиховання особистості. Він передбачає, що людина здатна позбутися зарозумілості, здатна критично подивитися на себе, побачити власні недоліки. Це дозволить визначити напрямки й цілі подальшої роботи над собою.

Запитання для самоконтролю

1. Розкрийте сутність поняття «характер».

2. У чому полягає відмінність між характером і темпераментом?

3. Які компоненти можна виокремити у структурі характеру? Охарактеризуйте їх.

4. Доведіть взаємозв’язок характеру і волі особистості.

5. Як співвідносяться між собою характер і почуття людини?

6. Які підходи до класифікації рис характеру ви знаєте?

7. Розкрийте сутність поняття «акцентуація характеру» і їх причини виникнення.

8. Охарактеризуйте акцентуації характеру підлітків (за типологією А. Личко).

9. У чому полягають особливості формування характеру?

10. Як ви розумієте процес самовиховання особистості?

Словник термінів

Акцентуації характеру — це надмірне посилення окремих рис характеру, при якому спостерігається відхилення психіки й поведінки, що межують з психопатією.

Риси характеру — це психічні властивості людини, які визначають її поведінку у типових обставинах та ситуаціях.

Характер — це сукупність стійких індивідуальних особливостей особистості, які формуються і виявляються в діяльності й спілкуванні, обумовлюючи типові для індивіда способи поведінки.

МАТЕРІАЛИ ДЛЯ СЕМІНАРСЬКОГО ЗАНЯТТЯ

Завдання 1

Наведіть три приклади з художньої літератури, які демонструють властивості темпераменту. Виконайте завдання письмово.

Завдання 2

Визначить тип акцентуації характеру:

1. Позитивні риси: товариськість, дисциплінованість, поступливість, відсутність спротиву суспільній думці більшості.

Негативні риси: несамостійність, слабка воля, некритичність, консерватизм, залежність від оточення, слабка реалізація своїх потенційних можливостей, при наявності негативного прикладу проявляються негативні риси людини, яка здійснює вплив.

Поведінкові стереотипи: пристосування до оточення, копіювання стереотипів поведінки і думок, наслідування прикладів, легкість встановлення контактів, непостійність стосунків, відсутність прагнення до прояву ініціативи й лідерства у спілкуванні й діяльності, прагнення бути як усі, відсутність самостійності, прояв лінощів, недостатності гнучкості мислення, недовірливості і підозрілості щодо нових людей, відсутність сміливості, ініціативи, оригінальності.

2. Позитивні риси: наполегливість у досягненні поставленої мети, сміливість, рішучість, цілеспрямованість, охайність, скрупульозність.

Негативні риси: дріб’язковість, агресивність, злопам’ятність, деспотизм, грубість і розв’язність у стосунках, підлабузництво перед старшими, люті спалахи афективних реакцій, можливі асоціальні аморальні вчинки.

Поведінкові стереотипи: у спілкуванні вороже ставлення до оточення; прагнення придушення іншого; ініціативність у вербальній і фізичній агресії, прагнення розв’язувати конфлікти, прояв лютих афективних реакцій з безконтрольним відхиленням у поведінці, які слугують захисним механізмом для психіки в ситуаціях накопиченого роздратування; мислення вирізняється інертністю, в’язкістю.

3. Позитивні риси: серйозність, неметушливість, сталість захоплень та інтересів; поміркованість, цілеспрямованість.

Негативні риси: холодність, замкненість, нетовариськість, відсутність емпатії, байдужість до справ та інтересів інших, афективні спалахи роздратованості.

Поведінкові стереотипи: слабка комунікабельність, мінімум спілкування і відсутність друзів; замкненість і зосередження на самому собі, напружене внутрішнє життя, сповнене фантазій; контакти, як правило, формального характеру; вибаглива вибірковість у проявах симпатій; замкненість поєднується з нездатністю вловлювати настрої оточення: поділяти радість і горе; зовні не демонструє власних переживань; уникає суспільних справ і не бажає бути організатором або лідером, стійкі й глибокі захоплення, як правило, інтелектуально-естетичного характеру.

4. Позитивні риси: в періоди настрою проявляються гіпертимні риси — життєрадісність, товариськість, висока активність і працездатність.

Негативні риси: в періоди придушеного стану проявляються млявість, замкненість, непослідовність, неврівноваженість, моральна та емоційна нестійкість, занижена працездатність, байдужість, надмірна образливість і прискіпливість.

Поведінкові стереотипи: циклічно мінлива контактність; прагнення до спілкування в періоди емоційного підйому і замкненість в періоди емоційного спаду (всі набридли); у підлітковому віці яскраво проявляються субдепресивні фази і тоді настає підвищена втомлюваність, млявість, небажання вступати в конфлікти, можуть загострюватися стани переживань, самоприниження, самозвинувачення; коли цикл зниження емоційного тонусу минає, настає фаза нормального стану.

Завдання 3

Які риси характеру можуть проявлятися у нижче наведених ситуаціях:

1. Складання іспиту.

2. Зустріч друзів.

3. Знайомство.

4. Неспівпадіння думок.

5. Необхідність вибачитися.

6. Виступ у суді.

7. Прийняття на себе керівництва колективом.

8. Покарання.

9. Невизнання успіхів.

10. Конкуренція.

Завдання 4

Визначте, які властивості структури характеру (сила — слабкість, стійкість — ситуативність, цілісність — суперечливість) найбільш яскраво проявляються у наведених нижче характеристиках.

1. Сергій Г., 17 років. Легко підпадає під вплив інших. Його інтереси слабкі та нестійкі. Колись він цікавився технікою, пізніше — шахами, нині грає у шкільному оркестрі. Навчається посередньо. За громадські справи береться охоче, однак виконує недбало. Перед найменшими труднощами відступає.

2. Мишко С., 8 років. Дуже хитрий хлопчик, намагається обдурити друзів під час гри, і це йому вдається. Діти не люблять Мишка за хитрість, забіякуватість, наклепництво. Він намагається з усіх сил перекласти провину на інших. Хлопчик брехливий, лицемірний, радіє невдачам приятелів, часто пустує, але вчасно уникає викривання, і тоді вся провина падає на інших дітей. Він залишається цим задоволений. Водночас Мишко добрий, швидко забуває образи.

3. Сашко У., 18 років. Для нього характерними є відсутність ініціативи, самостійності, наполегливості. Він не може критикувати товаришів і бути вимогливим, навіть якщо бачить недоліки й не побоюється тих, хто заслуговує на критику. У нього погано розвинені цілеспрямованість і працездатність, а його активність найбільше проявляється у балакучості та смішкуватості. Навчається Сашко задовільно. Він не вирізняється працьовитістю; почуття відповідальності, самокритичності і вимогливості до себе розвинені погано.

Завдання 5

Прокоментуйте висловлювання:

1. Головне не те, що робить з людини природа, а те, що вона робить із себе, оскільки перше відноситься до темпераменту, і лише друге свідчить про те, що в неї є характер (І. Кант).

2. Риси характеру — це ті суттєві властивості людини, з яких певною логікою і внутрішньою послідовністю витікає одна лінія поведінки, одні вчинки, і якими виключаються як не сумісні з ними, протилежні їм інші (С. Рубінштейн).

3. Характер людини найбільше розкривається, коли вона описує характер іншої людини (Ж. Поль).

4. Про характер людини дізнаєшся тоді, коли вона стає твоїм начальником (Еріх Марія Ремарк).

5. Якщо жінка проявляє характер, про неї говорять: «Вередлива баба». Якщо характер проявляє чоловік, про нього говорять: «Він хороший чолов’яга» (М. Тетчер).

6. Упертість є тільки формою характеру, але не його змістом (І. Кант).

7. Посій вчинок — пожнеш звичку, посій звичку — пожнеш характер, посій характер — пожнеш долю (Східна приказка).

Завдання 6

Складіть кросворд на 10 слів, використовуючи прізвища науковців, які досліджували характер та поняття теми.

Завдання 7

Подайте у вигляді структурної схеми характер як психічну властивість особистості.

Діагностика акцентуацій характеру Г. Шмішека

Теоретичним підґрунтям питальника Г. Шмішека є теорія акцентуйованих особистостей Карла Леонгарда.

Матеріали та обладнання: бланк для відповідей, інструкція обстежуваному, текст питальника, «ключ».

Процедура обстеження

1. Ознайомити обстежуваного з інструкцією для виконання завдання, перевірити її розуміння, видати бланк для фіксації результатів і текст питальника.

2. Провести опитування.

3. Здійснити обробку результатів у відповідності до розподілу питань за окремими шкалами.

4. Виконати інтерпретацію отриманих результатів.

Інструкція досліджуваному: «Вам пропонується відповісти на запитання, які стосуються різних сфер життя. На кожне запитання можна дати відповідь «так» чи «ні». Відповідь відмічайте у відповідній клітинці бланку для відповідей. Не затримуйтесь довго на одному запитанні, фіксуйте першу відповідь, як спала вам на думку. Пам’ятайте, що немає ані поганих, ані гарних відповідей. Кожна відповідь повинна віддзеркалювати вашу думку про себе.

Текст опитувальника

1. Ваш настрій переважно буває ясним, не засмученим?

2. Чи чутливі (вразливі) ви?

3. Чи легко ви плачете?

4. Чи виникають у вас по завершенні будь-якої справи сумніви в якості її виконання і чи перевіряєте ви правильність усе зробленого?

5. Чи були ви в дитинстві такими ж сміливими як і ваші однолітки?

6. Чи бувають у вас коливання настрою від дуже веселого до дуже тужливого?

7. Знаходячись серед людей, вам подобається бути в центрі уваги?

8. Чи бувають дні, коли ви без будь — якого приводу впадаєте у незадоволено — роздратований настрій, так що краще нікому вас не зачіпати?

9. Чи серйозна ви людина?

10. Чи здатні ви захоплюватися, замиловуватися чим-небудь?

11. Чи заповзяті ви?

12. Чи швидко ви забуваєте, якщо ви кого-небудь образили?

13. Чи м’якосерді ви?

14. Опускаючи листа в поштову скриньку, чи перевіряєте ви рукою правильність його опускання в скриньку, чи не застряг у щілині?

15. Чи намагаєтеся ви на роботі із честолюбства бути одним із кращих?

16. Чи боялися ви в дитячі роки грози, собак?

17. Чи вважать вас інші люди дещо педантичним?

18. Чи залежить ваш настрій від зовнішніх обставин?

19. Чи люблять вас ваші знайомі?

20. Чи схильні ви інколи до душевних поривів, внутрішньої стурбованості?

21. Ваш настрій зазвичай дещо пригнічений?

22. Чи траплялося вам голосити, переживати важкі нервові потрясіння?

23. Вам важко тривалий час знаходитися на одному місці?

24. Чи енергійно ви відстоюєте свої інтереси, коли по відношенню до вас проявляють несправедливість?

25. Чи можете ви зарізати птицю?

26. Чи дратує вас, якщо гардина або скатертина висить криво, дещо нерівно? Чи прагнете ви відразу це виправити?

27. Чи боялися ви, в дитинстві залишатися вдома сам?

28. Чи бувають у вас безпричинні коливання настрою?

29. Чи ви є за своїми професійними якостями одним із кращих?

30. Чи здатні ви бути пустотливо-веселим?

31. Чи легко ви впадаєте у гнів?

32. Чи відчуваєте ви себе інколи дуже щасливим?

33. Чи можете ви розважати інших, бути душею компанії?

34. Чи можете ви прямо висловити комусь свою думку про нього?

35. Чи хвилює вас вигляд крові?

36. Чи охоче ви беретеся за справу, що вимагає від вас великої особистої відповідальності?

37. Чи стаєте ви на захист людей, по відношенню до яких проявлена несправедливість?

38. Чи турбує вас необхідність спускатися в темний льох, увійти в порожню неосвітлену кімнату?

39. Ви надаєте перевагу діяльності, що потребує повільності і точності, чи роботі швидкій, але не настільки кропіткій і ретельній?

40. Чи товариська ви людина?

41. Чи охоче ви у школі декламували вірші?

42. Чи здається вам життя важким?

43. Чи в дитинстві, Ви не втікали з дому?

44. Чи траплялося вам засмучуватися через якийсь конфлікт, сварки, що після цього ви не відчували себе здатним піти на роботу?

45. Чи можна сказати, що навіть зазнаючи невдач, ви не втрачаєте почуття гумору?

46. Чи намагаєтеся ви помиритися, якщо кого-небудь образили?

47. Чи любите ви тварин?

48. Чи доводилося вам, пішовши з дому, повернутися і перевірити, чи не трапилося чого-небудь?

49. Чи турбували вас коли-небудь думки, що з вами або з вашими рідними щось має трапитися?

50. Чи не думаєте ви, що ваш настрій інколи змінюється залежно від погоди?

51. Чи складно вам виступати на сцені або з кафедри перед великою аудиторією?

52. Чи можете ви, якщо на когось сердитесь, пустити в хід руки?

53. Чи подобається вам бувати серед людей?

54. Чи можете ви під впливом розчарування впасти у відчай?

55. Чи любите ви організаторську діяльність?

56. Чи наполегливі ви в досягненні мети, якщо на вашому шляху зустрічаються багато перешкод?

57. Чи може трагічний фільм вас так схвилювати, що на очах виступлять сльози?

58. Чи не буває вам важко заснути через те, що голова наповнена денними клопотами або проблемами майбутнього?

59. Чи підказували ви або давали списувати в шкільні роки своїм однокласникам?

60. Чи хвилює вас необхідність пройти одному в темряві кладовищем?

61. Чи стежите ви за тим, щоб у вашій оселі кожна річ лежала на своєму місці?

62. Чи буває так, що ви лягаєте спати з гарним настроєм, а прокидаєтесь з поганим?

63. Чи легко ви пристосовуєтеся до нової ситуації?

64. Чи схильні ви до головних болей?

65. Чи часто ви смієтеся?

66. Чи можете ви ставитися до людей, яких ні в що не ставите, так, щоб вони цього не помічали?

67. Чи вважаєте ви себе енергійною людиною?

68. Чи страждаєте ви від несправедливості?

69. Чи любите ви природу?

70. Йдучи з дому або лягаючи спати, чи перевіряєте ви чи закритий газ? Вимкнене світло? Замкнені двері?

71. Чи боязкі ви?

72. Чи змінюється ваш настрій під впливом алкоголю?

73. Чи берете участь нині або в молодості в аматорських виставах, у драматичному гуртку?

74. Чи відчуваєте ви коли-небудь потяг до чого-небудь заманливо- недосяжного?

75. Чи ставитесь ви до майбутнього песимістично?

76. Чи бувають у вас раптові переходи настрою від великої радості до глибокої туги?

77. Чи вдається вам при спілкуванні з людьми створювати певний настрій?

78. Чи довго ви зберігаєте почуття гніву, прикрості?

79. Чи переживаєте ви тривалий час туги інших людей?

80. Чи могли ви у шкільні роки переписувати через чорнильну пляму сторінку зошита?

81. Чи можна сказати, що ви ставитеся до людей швидше насторожено-недовірливо, ніж довірливо?

82. Чи часто у вас бувають страхітливі сновидіння?

83. Чи виникають у вас іноді раптово такі уявлення, що ви можете кинутися під колеса потягу, що мчить, або, якщо ви знаходитеся біля високо розташованого відчиненого вікна, що можете з нього вистрибну?

84. Чи стаєте ви веселішими в оточенні веселих людей?

85. Чи така ви людина, яка може відволіктися від гнітючих проблем досить добре, не думаючи постійно про них?

86. Чи здійснюєте ви під впливом алкоголю, раптові, імпульсивні дії, вчинки?

87. У розмові ви швидше небагатослівні, ніж балакучі?

88. Чи могли б ви, беручи участь у театральній виставі настільки ввійти в роль, вжитися в образ так, що забути при цьому, що ви сам не такий, як на сцені?

Обробка результатів

1. Підрахувати кількість збігів відповідей з «ключем» і помножити на вказаний для кожної шкали коефіцієнт.

Примітка: застосування множника необхідне для того, щоб можна було порівнювати різні типи акцентуацій між собою. При цьому максимальний показник по кожному типу акцентуацій дорівнює 24 балам.

2. Виявити типи акцентуацій характеру і темпераменту особистості. Ознакою акцентуації, тобто високої вираженості певної риси

особистості, вважається показник, вищий 19 балів. Показники, вищі

12 балів, свідчать про наявну тенденцію формування відповідної акцентуації (латентна акцентуація).

3. Проаналізувати отримані дані, зробити відповідні висновки.

Аналіз результатів

Залежно від ступеня вираженості розрізняють явні та приховані (латентні) акцентуації, які можуть переходити одна в одну під впливом різноманітних факторів, до найважливіших з яких відносяться особливості сімейного виховання, соціального оточення, професійної діяльності, фізичного здоров’я.

При тривалому впливові складних психогенних ситуацій, по відношенню до яких акцентуйована особистість є найбільш вразливою, на «місце найменшого опору» даного типу характеру, акцентуація може стати підґрунтям гострих афективних реакцій, неврозів, психопатичного розвитку.

Типологія акцентуацій характеру базується на детально розробленій у психіатрії класифікації психопатії, відображаючи одночасно і властивості характеру психічно здорової людини.

Гіпертимічний тип: гіпертимічний темперамент, різкий ступінь якого носить назву гіпоманіакального стану, характеризується підвищеним фоном настрою в поєднанні з жадобою діяльності, підвищеною балакучістю з тенденцією постійно відхилятися від теми розмови, що іноді може призводити до скачки думок. На думку К. Леонгарда, усі ці три ознаки одночасно в більшій або меншій мірі спостерігаються завжди.

Гіпертимічна акцентуація не завжди має негативні наслідки для особистості. Іноді вона може позитивно впливати на все життя людини. Так, людей цього типу відрізняє значна рухливість, енергійність, оптимістичність, вираженість жестів та міміки, високий життєвий тонус, хороший апетит та здоровий сон.

Жадоба діяльності стимулює у них ініціативу, постійно штовхаючи на пошук нового, завдяки чому досягають виробничих і творчих успіхів. Відхилення від головної думки породжує безліч несподіваних асоціацій, ідей, що також сприяє активному творчому мисленню.

У товаристві гіпертимічні особистості є блискучими співрозмовниками. Вони контактні, полюбляють компанії однолітків, постійно знаходяться у центрі уваги, усіх розважають, прагнуть домінувати. Проте, якщо даний темперамент виражений занадто яскраво, то позитивний прогноз знімається. Надмірна жадоба діяльності призводить до того, що людина береться за багато справ і нічого не доводить до завершення. Багатство ідей перетворюється на порожнє прожектерство.

Надмірна веселість може переходити у дратівливість. Постійно спостерігаються порушення етичних норм, оскільки у певні моменти вони наче втрачають почуття обов’язку. Надмірне прагнення до самостійності може стати джерелом конфлікту.

Вони важко переносять умови суворої дисципліни, монотонної діяльності, вимушеної самотності.

Дистимічний тип: дистимічний темперамент (при більш різкому прояві субдепресивний) є протилежністю гіпертимічного типу акцентуації. Людей цього типу відрізняє ослаблене стимулювання життєдіяльності, серйозність, пригніченість настрою, слабкість вольових зусиль, уповільнене мислення.

Для них характерне песимістичне ставлення до майбутнього, зосередженість передусім на сумних сторонах життя, занижена самооцінка, загострене почуття справедливості, низький рівень контактності, небагатослів’я, відлюдний спосіб життя.

Цим людям притаманні сумлінність та серйозна етична позиція, що є позитивним рисами дистимічного темпераменту. Пасивність та уповільнене мислення у тих випадках, коли вони виходять за межі норми, відносяться до негативних властивостей даного темпераменту.

Особливості дистимічного темпераменту, як правило, встановлюються вже в дитинстві. Такі діти вирізняються серед інших боязкістю, нерішучістю, відсутністю дитячої веселості та безтурботності. Депресивність і уповільненість реакцій та мислення іноді, не зважаючи на нормальний інтелект, можуть стати причиною неуспішності в навчанні та відставанні від однолітків.

Циклотимічний тип: афективно-лабільні (або при яскраво виражених проявах циклотимічні особистості) — це люди, для яких характерна зміна гіпертимічних та дистимічних станів. Під час душевного підйому вони поводять себе за гіпертимічним типом, що супроводжується загальною картиною гіпертимії: жадобою діяльності, підвищеною балакучістю, скачкою ідей. Під час спаду — за дистимічним, що проявляється у пригніченості та уповільненості реакцій і мислення. Зміна станів іноді може відбуватися без очевидних зовнішніх причин, а іноді у зв’язку з певними конкретними подіями.

Циклотимічним особистостям властива залежність від зовнішніх подій та «зараженість» настроєм оточення, тому у веселому товаристві афективно-лабільні особистості можуть бути в центрі уваги і розважати всіх оточуючих, а в серйозному — наймовчазнішими та замкненими.

Афективно-екзальтований тип: для людей афективно- екзальтованого темпераменту характерне бурхливе реагування на зовнішні події. Темп наростання реакцій та їх зовнішні прояви відрізняються надзвичайною інтенсивністю. Афективно-екзальтовані особистості однаково легко впадають у захват від радісних подій та у відчай від сумних, а також, через лабільність психіки, легко переходять від одного стану до іншого.

Екзальтація незначною мірою пов’язана з егоїстичними стимулами, значно частіше вона мотивована тонкими, альтруїстичними спонуканнями. Так, захоплення може бути викликано музикою, мистецтвом, природою, переживаннями релігійного порядку, радістю за близьких та друзів. А жалість, співчуття до нещасних людей та тварин здатні довести таку людину до відчаю. Людям афективно-екзальтованого темпераменту властиві висока контактність, балакучість, закохуваність, гарний смак. Вони не люблять самотніх роздумів, потребують підтримки і визнання людей, мають багато друзів, легко піддаються навіюванню, схильні до непродуманих вчинків. Часто сперечаються, проте не доводять справу до відкритого конфлікту.

Афективно-екзальтований темперамент часто властивий артистичним натурам — художникам, поетам, акторам, письменникам.

Тривожний тип: цим людям властива боязкість, лякливість, сором’язливість. Їм притаманна тенденція переживати почуття власної меншовартості, невпевненості у собі, низька контактність, монотонний настрій.

У дитячому віці почуття страху нерідко досягає крайнього ступеня. Діти тривожного темпераменту часто бояться темряви, собак, грози, залишатися на самоті в кімнаті. Часто вони відчувають сильний страх перед учителями, соромляться відповідати перед усім класом, тяжко переживають іспити та перевірки. Вони бояться інших дітей, уникаючи шумних компаній однолітків, тому останні їх часто переслідують.

З віком тривожність зменшується. У дорослому віці тривожний темперамент може проявлятися у двох типах боязкості, що диференціюється при простому спостереженні. Це боязкість з елементами покірності та приниженості або ананкастична тривожність, специфікою якої є внутрішня невпевненість у собі. У першому випадку людина постійно є настороженою перед зовнішніми подразниками, а в іншому — джерелом боязкості виступає власна поведінка людини. В обох випадках можлива гіперкомпенсація у вигляді самовпевненості або навіть зухвалої поведінки, що однак є неприродним для людини тривожного темпераменту, і тому легко розпізнається.

Емотивний тип: емотивність характеризується чутливістю, вразливістю і глибокими емоціями, що мотивовані, як і в афективно- екзальтованого темпераменту, тонкими альтруїстичними спонуканнями. Однак у емотивних особистостей емоції розвиваються з меншою швидкістю і для них не властиві межові гіпер- та гіпоемоційні переживання. Зазвичай таких людей характеризують як душевних і м’якосердих. Вони жалісні, їх легко розчулити.

М’якосердість та душевність людей емотивного темпераменту пов’язана з підсиленими зовнішніми проявами їх реакцій. Міміка емотивної особистості чітко відображає її почуття на те, наскільки глибоко вони її захоплюють. Особливо характерною для них є сльозливість: вони плачуть, розповідаючи про сумні події, але і сльози радості також легко з’являються на їхніх обличчях.

Особлива чутливість емотивних людей призводить до того, що душевні потрясіння викликають у них реактивну депресію. Іноді, коли душевний розлад досягає патологічного ступеня, можливі спроби самогубства. Варто зазначити, що, на відміну від дистимічної та циклотимічної акцентуацій, в емотивної особистості відсутня схильність до депресивних реакцій, тому важкість депресії завжди адекватна вчинку.

Емотивним особистостям властиві гуманність, співчутливість, безконфліктність, товариськість, почуття обов’язку, ретельність.

Демонстративний тип: сутність демонстративного (або, при більш вираженій акцентуації, істеричного) типу полягає в аномальній здатності до витіснення. Демонстративні особистості в будь-яку мить здатні витіснити зі своєї свідомості неприємну інформацію, а за необхідності «згадати» її. Проте припускається, що ці люди можуть повністю забути те, про що не бажають знати або те, що тривалий час витісняли зі свідомості. За яскраво вираженої акцентуації істерики здатні до витіснення навіть фізичного болю.

Демонстративній особистості притаманна надмірна комунікабельність, легкість у встановленні контактів, прагнення до лідерства, підвищена емоційність при відсутності дійсно глибоких почуттів та емоційна лабільність. Люди демонстративного типу схильні до фантазування, брехливості, удаваності, артистизму та авантюризму. Відмічається безмежний егоцентризм, неадекватно завищена самооцінка, високий рівень домагань. Характерними особливостями демонстративного типу акцентуації є прагнення бути в центрі уваги, жадоба визнання, необдумувані лінії поведінки.

У побуті багато характерних рис демонстративної психіки цінується позитивно. Їм властива здатність добре відчувати партнера, пристосовуватися до людей, «вживатися в роль», що високо оцінюється у тих професіях, де вимагається проникнення у психіку іншої людини (акторство, сфера обслуговування).

Педантичний тип: особистості педантичного типу характеризуються зниженою здатністю до витіснення. Вони не здатні витіснити сумніви, і це гальмує їхні дії. Педантичні особистості проявляють нерішучість при прийняті рішення, нездатність до прийняття остаточного рішення навіть у ситуаціях, коли загроза (ризик) від прийнятого рішення може виявитися мінімальною.

Педантичність шкодить особистості лише тоді, коли вона набуває хворобливого характеру. Здатність приймати рішення в цих випадках настільки порушена, що людина не в змозі нормально працювати. Охоплений сумнівами, особливо сильними у випадку доручення відповідальної роботи, працівник знову перевіряє, чи є задовільними результати його роботи, чи можна вважати роботу завершеною. Це призводить до понаднормового навантаження, відставання від інших працівників та колективу в цілому.

В особистому житті надмірна педантичність також може значно шкодити. Виконання побутових обов’язків (прибирання в кімнаті, приготування їжі, миття посуду) відбувається настільки ж складно, як і реалізація трудової діяльності.

Цим людям притаманні ригідність, інертність психічних процесів, довгі переживання травмуючих подій. Вони рідко вдаються до конфліктної взаємодії, виступаючи частіше пасивною стороною, ніж активною.

Однак, якщо педантичність лише як акцентуйована риса характеру, усі зазначені вище негативні моменти не проявляються. У поведінці педантичної особистості, навпаки, проявляються переваги, пов’язані з тенденцією до ґрунтовності, чіткості, охайності, сумлінності, надійності та закінченості у справах. Високі ділові якості у поєднанні з відданістю своєму підприємству роблять цих людей цінними для суспільства.

Застрягливий (стійкий, ригідний) тип: основою застряглого типу акцентуації особистості є патологічна стійкість афекту. Афект тримається дуже довго, хоча ніякі нові переживання його не активізують. Людині достатньо подумки повернутися до травмуючої події, як негайно «оживають» емоції, що супроводжували стрес.

Особливою силою відрізняються егоїстичні афекти, тому затрягливими особистостями, як правило, ніколи не забуваються образи та зачіпання власних інтересів. Їх характеризують як чутливих, легко вразливих, хворобливо образливих, злопам’ятних, мстивих, ревнивих, схильних до роздратування. Особливо яскравою рисою осіб

із надзвичайною стійкістю афектів є честолюбство, яке супроводжується самовпевненістю. Тому риси застрягання появляються не тільки при збитках, а й в ситуаціях успіху, оскільки заохочення таким людям завжди не вистачає.

Оскільки перешкоди егоїстичним прагненням ідуть від оточення, то при високому ступені застрягання, тобто у особистостей параноїдального типу, спостерігається така характерна риса, як підозрілість, яка розповсюджується на всі сфери та відносини.

Застрягливий тип особистості має однаковий потенціал позитивного й негативного розвитку характеру. У несприятливих умовах вони можуть стати нетерплячими, конфліктними, незговірливими, а у сприятливих — невтомними та цілеспрямованими працівниками з відмінними трудовими та творчими показниками.

Збудливий тип: цим людям притаманні недостатня керованість поведінки, імпульсивність реакцій, підвищена конфліктність, гнівливість, грубість, похмурість, нетерпимість до інших. Вони дратівливі, запальні, із труднощами вживаються в колективі, схильні до частої зміни місця роботи.

Інколи можуть проявляти жорстокість та піддаватися потягам. У випадку збудливого типу особистості можна говорити про патологічну владу потягів, трактуючи потяг як пранення до фізичної розрядки. З наростанням гніву такі люди зазвичай від лайки переходять до бійки. Іноді рукоприкладство випереджає слова, оскільки в’язкість, уповільненість та низький рівень мисленнєвих здібностей ускладнюють обмін думками під час суперечки.

Імпульсивність патологічного характеру відноситься також до потягів у вузькому розумінні слова. Так, збудливі особистості часто нерозбірливі у їжі, багато хто з них стають алкоголіками. Прояви збудливих особистостей у сексуальній сфері також характеризуються імпульсивністю, нерозбірливістю, непомірністю статевих потреб, низькою моральністю.

Варто зазначити, що на відміну від «чистих» типів, значно частіше зустрічаються змішані форми акцентуацій характеру — проміжні типи (нашаровування нових рис характеру на структуру, що вже сформувалася).

Тестові завдання для перевірки знань

1. Ознаками епілептоїдного характеру є:

а) рішучість;

б) агресивність;

в) емоційна холодність;

г) емпатійність.

2. Людина, яка ставить перед собою нижчі цілі ніж ті, яких вона може досягнути, перебільшує значення невдач, має гостру потребу в підтримці оточення, має таку самооцінку:

а) занижену;

б) завищену;

в) адекватну;

г) патологічну.

3. Здатність особистості самостійно ставити перед собою завдання й без нагадувань і спонукань інших здійснювати їх, характеризує:

а) цілеспрямованість особистості;

б) ініціативність особистості;

в) рішучість особистості;

г) наполегливість особистості.

4. У характері психастеніків проявляються такі риси:

а) твердість;

б) ініціативність;

в) нерішучість;

г) рішучість.

5. Псевдовиправдовування власних вчинків і поведінки називається:

а) проекцією;

б) раціоналізацією;

в) сублімацією;

г) витісненням.

6. Егоцентризм, потреба постійної уваги до своєї особи, виражена схильність до театральності у підлітковому віці є характерними для акцентуйованого характеру:

а) гіпертимного типу;

б) епілептоїдного типу;

в) істероїдного типу;

г) конформного типу.

7. Спрямованість реакцій та діяльності особистості назовні, на інших — це:

а) сензитивність;

б) ригідність;

в) інтровертованість;

г) екстравертованість.

8. Крайні варіанти норми як результат підсилення окремих рис характеру називаються:

а) акцентуацією;

б) конформністю;

в) ригідністю;

г) пластичністю.

9. Акцентуації — це такі варіанти розвитку характеру, яким не притаманні:

а) підвищена вразливість;

б) зниження здатності до соціальної адаптації;

в) порушення потребнісно-мотиваційної сфери у формі домінування амбівалентних станів;

г) підвищена здатність до соціальної адаптації.

10. Підкорення будь-яким авторитетам, більшості в групі, схильність до моралізаторства, консерватизму, готовність заради власних інтересів зрадити товариша є характерними у підлітковому віці для акцентуйованого характеру:

а) епілептоїдного типу;

б) істероїдного типу;

в) конформного типу;

г) гіпертимного типу.

11. Спрямованість реакцій та діяльності особистості на себе, на особисті переживання й думки — це:

а) ригідність;

б) інтровертованість;

в) екстравертованість;

г) сензитивність.

12. Однією з перших наукових розробок, у якій запропонована класифікація характеру, була праця:

а) Д. Мілля і А. Бена «Про вивчення характеру»;

б) Ю. Банзена «Нариси характерології»;

в) Теофраста «Характери»;

г) К. Любрюєйра «Характери або вдачі нашого часу».

13. Одним із засновників сучасної характерології є:

а) А. Бен;

б) Т. Рібо;

в) Сократ;

г) Платон.

14. Підвищена збудливість, схильність до апатії, дратівлива реакція на зауваження, різка зміна настрою від піднесеного до пригніченого є характерними у підлітковому віці для акцентуйованого характеру:

а) циклоїдного типу;

б) конформного типу;

в) гіпертимного типу;

г) сензитивного типу.

15. Складність або нездатність перебудовуватися при виконанні завдань, якщо цього потребують обставини, — це:

а) інтровертованість;

б) екстравертованість;

в) сензитивність;

г) ригідність.

16. У характері психастеніків має прояв така риса, як:

а) нерішучість;

б) жорстокість;

в) наполегливість;

г) ініціативність.

17. Зміна настрою від піднесеного до пригніченого є характерною для:

а) конформного типу;

б) гіпертимного типу;

в) сензитивного типу;

г) циклоїдного типу.

18. Характер не є вродженою якістю особистості. Він формується під впливом:

а) задатків;

б) відчуттів;

в) соціуму;

г) здібностей.

19. Для підлітків з істероїдною акцентуацією характеру найважче:

а) говорити неправду;

б) фантазувати;

в) адаптуватися в колективі;

г) коли не звертають на них увагу.

20. Особистість з шизоїдною акцентуацією характеру є:

а) замкнена;

б) емпатійна;

в) екстравертивна;

г) комунікабельна.

21. Про який тип акцентуації характеру свідчить занудливість, схильність до повчань, некомунікабельність:

а) застрягаючий;

б) педантичний;

в) тривожний;

г) збудливий.

22. Про який тип акцентуації характеру свідчить сильне прагнення до лідерства, прагнення влади й похвали:

а) емотивний;

б) екзальтований;

в) екстравертований;

г) демонстративний.

23. Теорія про екстраверсію/інтроверсію була розроблена:

а) А. Адлером;

б) 3. Фрейдом;

в) К. Юнгом;

г) К. Роджерсом.

24. Такі риси особистості, як скромність і самокритичність, егоїзм, характеризують ставлення особистості:

а) до людей;

б) до діяльності;

в) до суспільної й особистої відповідальності;

г) до себе.

25. Уміння за власною ініціативою ставити цілі й знаходити шляхи їх досягнення характеризують людину як:

а) цілеспрямовану;

б) рішучу;

в) настирливу;

г) самостійну.

26. У характері особистість проявляється більшою мірою з боку:

а) змістовного;

б) динамічного;

в) процесуального;

г) структурного.

27. Сила у відношенні до характеру є його:

а) типом;

б) рисою;

в) якістю;

г) акцентуацією.

28. Від характеру людини залежать:

а) темперамент та інтереси;

б) темперамент та здібності;

в) мотиви вчинків, цілі дій людини;

г) темперамент мотиви вчинків.

29. Переконаність людини визначає:

а) її ставлення до діяльності;

б) готовність до певного виду діяльності;

в) тип акцентуації характеру людини;

г) тривалу спрямованість діяльності людини.

30. Характер людини розвивається:

а) до трирічного віку;

б) до десятирічного віку;

в) упродовж усього життя;

г) він не розвивається, а є генетично зумовленою даністю.

31. Два студенти мають схожі інтереси, чи дає даний факт змогу дійти висновку про подібність їх характерів:

а) так, адже подібність інтересів визначає подібність характерів;

б) ні, адже схожість інтересів не передбачає аналогічності рис характеру;

в) можливо, адже подібність інтересів може свідчити про аналогічну спрямованість особистостей;

г) так, оскільки інтереси є визначальною рисою сформованого характеру.

32. Провідним компонентом сформованого характеру є:

а) система переконань;

б) навички та здібності;

в) темперамент та інтереси;

г) темперамент та здібності.

33. Риси характеру, які формуються у перші місяці життя дитини і залежать від поведінки та ставлення матері до малюка, — це:

а) доброта, товариськість, чуйність, егоїстичність, байдужість;

б) наполегливість, принциповість, цілеспрямованість, самостійність, витримка;

в) охайність, сумлінність, відповідальність, наполегливість, працелюбність;

г) чесність, справедливість, гуманність, тактовність, толерантність.

34. Компонент характеру, що проявляється у вибірковому позитивному чи негативному оцінному ставленні людини до вчинків, діяльності інших та до самої себе, називається:

а) темпераментом;

б) спрямованістю;

в) переконанням;

г) волею.

35. Аналізуючи суперечку з друзями, студент визначив власні негативні риси характеру: нестриманість, різкість, категоричність. Він зробив висновок про необхідність розвитку витримки, толерантності, уміння зрозуміло висловлювати власні думки. Описані дії характеризують такий процес:

а) самореалізацію;

б) самоповагу;

в) самоосвіту;

г) самовиховання.

36. Термін «характер» ввів:

а) Аристотель;

б) Теофраст;

в) Сократ;

г) Платон.

37. Переконання — це:

а) головна складова структури характеру;

б) вибіркове позитивне або негативне оцінне ставлення особистості до вчинків і діяльності людей;

в) знання, ідеї, погляди;

г) індивідуальний стиль соціальної поведінки особистості.

38. Хто з видатних учених звернув увагу на наявність у дітей таких негативних типів характеру, як «тишки», «ісусики», «нагромаджувачі», «пристосуванці», «ґави», «роззяви», «кокетки», «нахлібники», «мізантропи», «мрійники», «зубрили»:

а) В.О. Сухомлинський;

б) А.В. Петровський;

в) А.С. Макаренко;

г) Г.С. Костюк.

39. Астеноневротичному типу характеру притаманна:

а) зосередженість на своєму внутрішньому світі;

б) імпульсивність у діях і вчинках;

в) підвищена дратівливість і легка втомлюваність;

г) велика сором’язливість, емоційна нестійкість, невпевненість, висока самокритичність.

40. Сукупність найбільш стійких психічних рис особистості, які проявляються в діях і вчинках людини, — це:

а) звичка;

б) доля;

в) характер;

г) вчинок.

41. Самооцінка має бути:

а) адекватною;

б) неадекватно заниженою;

в) неадекватно завищеною;

г) патологічною.

42. Гіпертимний тип акцентуації характеру виявляється в:

а) інтересі до теоретичних наук, філософських міркувань;

б) схильності до професій, пов’язаних із постійним спілкуванням;

в) схильності до розчарування в професії;

г) схильності до професій, пов’язаних із близькістю до природи.

43. Демонстративний тип акцентуації характеру виявляється у:

а) вираженому прагненні бути в центрі уваги й досягати своїх цілей будь-якою ціною;

б) акторському обдаруванні;

в) дуже мінливому настрої, балакучості;

г) самостійності.

44. Педантичний тип акцентуації характеру виявляється у:

а) високій пристосовуваності до людей;

б) надмірній акуратності, «занудливості», сумлінності, рівному настрої, надійності в справах і почуттях;

в) схильності до затяжних конфліктів;

г) роботі, що дає відчуття незалежності.

45. Емотивний (емоційний) тип акцентуації характеру можна визначити за:

а) прагненням домогтися високих показників у будь-якій справі;

б) надмірною чутливістю, уразливістю;

в) комунікабельністю;

г) роботою, що не потребує широкого кола спілкування.

46. Особливі прикмети (риси), яких людина набуває в процесі життя в суспільстві, - це:

а) задатки;

б) здібності;

в) темперамент;

г) характер.

47. Надзвичайна роздратованість з нападами туги, страху, гніву, упертості, образливості, конфліктності є основними ознаками (за П.Б. Ганушкіним):

а) циклоїдів;

б) шизоїдів;

в) психастеників;

г) епилептоїдів.

48. Підвищена вразливість, збудливість, швидке психічне виснаження, роздратованість, нерішучість притаманні (за П.Б. Ганушкіним):

а) астеників;

б) шизоїдів;

в) психастеників;

г) епилептоїдів.

49. Зміст характеру особистості визначається:

а) темпераментом;

б) здібностями;

в) типом нервової системи;

г) суспільними умовами життя та вихованням.

50. У вибірковому позитивному або негативному оцінному ставленні особистості до вчинків і діяльності людей та самої себе виявляється такий компонент характеру, як:

а) розумові риси;

б) визначеність;

в) спрямованість;

г) сила.

Теми рефератів

1. Особливості характеру та їх урахування в професійній діяльності педагога.

2. Темперамент і характер.

3. Спрямованість і характер.

4. Характер і здібності.

5. Сензитивний період формування характеру.

6. Вікові особливості становлення характеру.

7. Чинники формування акцентуацій характеру та їх урахування в педагогічній практиці.

8. Вплив сім’ї на формування характеру дитини.

9. Самовиховання характеру педагога.

10. Шляхи формування професійно-важливих рис характеру педагога.

Список використаної літератури

1. Маклаков А.Г. Общая психология: Учебник для вузов. — СПб.: Питер, 2005. — С. 567–582.

2. Морозов С.М., Музичко Л.В., Тімакова А.В. Психодіагностика: опитувальники. Методика та практика застосуваня: Навч. — метод. посібник. — К.: Інститут післядипломної освіти КНУ ім. Т. Шевченка, 2005. — С. 138–150.

3. Немов Р.С. Психология: Учеб. для студ. высш. пед. учеб. заведений: В 3 кн. — М.: ВЛАДОС, 2001. — Кн. 1. — С. 405–423.

4. Психологія / За ред. Ю.Л. Трофімова. — К.: Либідь, 2003. — С. 108¬112.

5. У лабіринтах психології особистості: Світ психічних явищ / Авт. — упоряд. О.В. Тимченко, В.Б. Шапар. — Х.: Прапор. 1997. — С. 335¬346.

6. Трофимова Н.М., Поленякина Е.В., Трофимова Н.Б. Общая психология: Практикум. — СПб.: Питер. 2005. — С. 145–153.

7. Романов К.М., Гаранина Ж.Г. Практикум по общей психологии. Учеб. пособие / Под ред. К.М. Романова. — М.: Изд-во МПСИ; Воронеж: Изд-во НПО «МОДЗК», 2002. — С. 229–258.

8. Практикум по общей психологии: Учеб. пособие / Под ред.

А.И. Щербакова. — М.: Просвещение, 1990. — С. 246–258.

Список рекомендованої літератури

1. Гамезо М.В., Домашенко И.А. Атлас по психологии: Информ. — метод. пособие к курсу «Психология человека». — М.: Педагогическое общество России, 2001. — С. 223–226.

2. Дрозденко К.С. Загальна психологія в таблицях і схемах: Навч. посібник. — К.: ВД «Професіонал», 2004. — С. 270–285.

3. Левитов Н.Д. Психология характера. — М.: Просвещение, 1969. — С. 69–87, 182–217.

4. Райгородский Д.Я. Психология и психоанализ характера. Хрестоматия по психологии и типологии характеров. — Самара: Издательский Дом «БАХРАХ-М», 2007. - 640 с.

5. Рубинштейн С.Л. Основи общей психологии. — СПб.: Питер, 2008.

— С. 620–633.

Столяренко Л.Д. Основи психологи. Уч. пособие. — Ростор н/Д.: Феникс, 2007. — С. 298–306, 318–364.

1. Поняття про здібності.

2. Задатки як природжені передумови розвитку здібностей.

3. Види здібностей.

4. Рівні здібностей.

5. Розвиток здібностей.

1. Поняття про здібності

Здібності — це властивості особистості, що існують тільки відносно тієї або іншої, але обов’язково визначеної, діяльності. Вони проявляються в діяльності, і тому, доки не визначено, якою діяльністю займатиметься людина, не можна говорити про її здібності.

Здібність проявляється в процесі оволодіння діяльністю, у тому, наскільки людина за інших однакових умов швидко і ґрунтовно, легко й міцно засвоює способи організації та її виконання. У зв’язку з цим сутність здібностей становлять якості психічних процесів, що лежать в основі оволодіння знаннями, навичками й уміннями, визначають успіх діяльності. Таким чином, здібності — це те, що не зводиться до знань, навичок і вмінь, але забезпечує їх швидке набуття, закріплення й ефективне застосування на практиці.

Отже, здібності — це сукупність індивідуально-психічних особливостей особистості, які забезпечують успіх у будь-якій діяльності, легкість і швидкість оволодіння нею. При цьому не кожна особливість є здібністю, а тільки така, яка має безпосереднє відношення до успішної діяльності. Крім того, здібності — це не просто знання і вміння, а й можливості, сприятливі передумови успішного досягнення результатів у будь-якій діяльності.

Кожна людина має певні здібності, але різні види здібностей у різних людей розвинені неоднаково. Від чого це залежить?

По-перше, від природних задатків, різноманітність яких, визначена генетично.

По-друге, від типу вищої нервової діяльності (наприклад, художній, розумовий, проміжний).

По-третє, від того, які задатки конкретна людина розвиває в собі.

2. Задатки як природжені передумови розвитку здібностей

Задатки — це тільки природжені анатомо-фізіологічні особливості нервової системи, мозку людини, які становлять природну основу розвитку здібностей. Наприклад, до задатків належать деякі природжені особливості слухового аналізатора, які сприяють успішному розвитку музичних здібностей. Задатки не визначають здібності та не характеризують їх розвиток. Вони відображають лише одну з умов розвитку здібностей. Істотною їх характеристикою є багатозначність, оскільки на основі тих самих задатків (наприклад, гарних слухових задатків) можуть розвиватися різні здібності, залежно від характеру вимог, спричинених діяльністю (можуть розвиватися здібності співака, налаштувальника музичних інструментів, композитора, зв’язківця тощо).

Характеризуючись як багатозначні, задатки можуть бути більш чи менш загальними. Більш загальними є задатки, зумовлені загальним типом нервової системи. Але, окрім загальних властивостей нервової системи, існують і парціальні, що характеризують особливості діяльності окремих аналізаторів. Ці задатки пов’язані з відмінностями слухової, зорової, нюхової, смакової чутливості в різних людей. Вони безпосередньо пов’язані зі спеціальними можливостями. Задатки — це співвідношення першої і другої сигнальних систем. З цією ознакою І. Павлов пов’язував існування трьох типів людей — художнього, мислительного і проміжного.

Властивістю «художнього» типу є яскравість образів, вразливість, емоційність. Такі люди мають схильність до діяльності художника, скульптора, музиканта тощо. У них переважає перша сигнальна система. У «мислительного» типу переважає друга сигнальна система. Людина «мислительного» типу виявляє вміння оперувати абстрактними поняттями, математичними залежностями. Рівновага обох систем дає «проміжний» тип.

Задатки переходять у спеціальні здібності лише в результаті їхнього розвитку в процесі навчання, виховання та діяльності. Вони можуть залишатися невикористаними, не розвинутими в здібності, якщо людина живе в несприятливих умовах або якщо вона не працює над удосконаленням своїх здібностей. Навіть за наявності геніальних здібностей вирішальну роль відіграє активна діяльність. Видатний американський винахідник Т. Едісон говорив: «Геній — це на один відсоток натхнення, а на дев’яносто дев’ять — пітніння». Сам Т. Едісон умів «потіти». Його робочий день тривав, у середньому, 19 годин 30 хвилин. Спав він не більше 2–3 годин на добу. Коли йому минуло 50 років, він дозволяв собі розкіш зменшити свій робочий день на 30 хвилин. Після 70 років він працював близько 18 годин щодня.

При цьому здібності можуть проявлятися в різному віці. Так, B.-А. Моцарт почав писати музику в п’ять років, у композитора М. Римського-Корсакова музичний слух і музична пам’ять сформувалися в два роки, В. Сєров та І. Рєпін з шести років малювали фарбами, у О. Пушкіна літературний талант проявився в дев’ять років. Але відомі випадки дуже пізнього прояву здібностей: письменник

C. Аксаков написав першу книжку в 56 років, І. Крилов почав складати байки в 40 років.

Водночас для виявлення задатків необхідно створювати умови, усіляко допомагати їхньому розкриттю. Інакше можна потрапити в казусні ситуації, які мали місце у житті геніальних людей. Наприклад,

І. Ньютон у школі вважався тупим і його повернули додому як нездатного до навчальної діяльності. В. Скотту професор університету дав таку характеристику: «Він дурень і залишиться дурнем». Л. Пастер у школі не встигав з хімії. Також Ч. Дарвіна, Д. Менделєєва, А. Ейнштейна, у школі вважали нездібними учнями.

3. Види здібностей

Для класифікації здібностей використовують різні критерії. Наприклад:

на основі розвитку конкретних психічних процесів виокремлюють сенсомоторні, перцептивні, мнемічні, імажинативні, мислительні, комунікативні здібності;

на основі тієї чи іншої предметної галузі розрізняють наукові (математичні, лінгвістичні, гуманітарні), творчі (музичні, літературні, художні), інженерні тощо.

Пізнавальні здібності поділяють на здібності до:

— набуття знань (навчальність);

— перетворення знань (креативність);

— застосування знань (інтелект).

Розрізнюють загальні та спеціальні здібності. Під загальними здібностями розуміють такі властивості індивідуальності, які забезпечують відносну легкість оволодіння знаннями, навичками, уміннями й ефективність у різних видах діяльності. Саме загальні здібності демонструє учень у процесі вивчення таких далеких один від одного предметів, як математика, мова, історія, географія. У цьому випадку говорять про «здібність до навчання».

Задатками загальних здібностей є активність і саморегуляція. Активність зумовлює різноманітність дій, успішність виконання завдань, що потребують швидкого темпу, напруженості. Саморегуляція виявляється в методичності, організованості в діях, систематичності.

До загальних здібностей, необхідних для успіху майже у всіх видах діяльності, відносять інтелект, креативность.

Спроби психологів виміряти розумові здібності привели до розробки поняття «інтелект». Воно було ідентифіковане з коефіцієнтом інтелекту (КІ), що отримується за допомогою тестів розумових здібностей. Такі тести щонайменше частково вимірюють різні аспекти загальних розумових здібностей, важливих для адаптації в тому культурному середовищі, де ці тести розроблялися. За змістом тести розумових здібностей — завдання, що допускають тільки одну правильну відповідь. Правильною вважається та відповідь, яка використовує всю інформацію, що міститься в умові завдання.

Це положення добре ілюструє відоме завдання англійського психолога Р. Айзенка. Карлик живе на 20-му поверсі хмарочоса. Щоранку, йдучи на роботу, він входить у ліфт, натискає кнопку і спускається на 1-й поверх. Увечері, повертаючись з роботи, він входить в ліфт, піднімається на 10-й поверх, а з 10-го поверху до 20-го йде пішки. Чому він відразу не їде на 20-й поверх? Відповіді: «тренується», «зганяє вагу», «відвідує знайому на 10-му поверсі» — цілком правдоподібні, але не правильні. Правильна відповідь: «Карлик не може дотягнутися до кнопки 20-го поверху», так як тільки в цій відповіді використовується вся інформація, яка є в умові задачі. В інших відповідях не використана інформація про зріст.

Дослідження переконливо показали, що творчі здібності не зводяться до поняття «інтелект» і не можуть бути зміряні за допомогою КІ.

Поняття «інтелект» відповідає конвергентному типу мисленню, яке приводить до єдиноправильного рішення, яке випливає зі всього різноманіття безлічі наявних фактів.

Поняття «креативність» відповідає дивергентному типу мислення, тобто такому, що йде у різних напрямах, продукує безліч різних рішень. Дивергентне мислення менш обмежене заданими фактами і умовами завдання, допускає зміну шляхів вирішення проблеми, приводячи до несподіваних висновків і результатів.

При оцінці творчих здібностей використовуються такі категорії, як «легкість», «гнучкість» і «оригінальність».

Легкість оцінюється за швидкістю виконання завдань.

Гнучкість вимірюється кількістю переключень з одного класу об’єктів на інші.

«Гнучкість» і «легкість» — не тотожні категорії. Наприклад, у завданні, де потрібно вигадати різноманітні способи використання консервної банки, можуть бути наступні відповіді: чашка, каструля, скарбничка… При оцінці легкості це три різні відповіді, а при оцінці гнучкості — тільки два, тому що каструля і чашка, — це посуд, тобто предмети одного класу.

Оригінальність оцінюється за частотою даної відповіді в популяції. Якщо 15 % (і більше) випробовуваних дають такі відповіді, то він відноситься до категорії тривіальних. Оригінальність виконання завдань загалом узгоджується з творчими здібностями, але лише тоді, коли вона не перетворюється на химерність. Люди, що вигадують рішення, частота яких менше 0,5 %, не належать до особливо обдарованих.

Спеціальні здібності людини свідчать про її здатність до успішного виконання певної діяльності; вони формуються і розвиваються у процесі підготовки до виконання цієї діяльності та в процесі цілеспрямованого діяння. Вони ґрунтуються на відповідних задатках, потребують систематичних і наполегливих вправ, що зумовлюють їх розвиток.

Саморозвиток спеціальних здібностей є складним процесом. Кожна здібність має свій шлях розвитку, в ході якого вона диференціюється, формується і відпрацьовується.

Специфічність шляху розвитку спеціальних здібностей позначається і на часі їх виявлення. Можна емпірично встановити певну хронологічну послідовність виявлення творчих здібностей. Рано насамперед виявляється обдарованість у мистецтві, у музиці. Тому істотне значення має виявлення і розвиток юних художніх обдарувань, зокрема музичних. Прикладами дуже раннього прояву музичної творчості можуть бути 3-річний В.-А. Моцарт, 4-річний Ф. Гайдн, 5-річний Ф. Мендельсон, С.С. Прокоф’єв, що виступив композитором у 8 років, Ф. Шуберт — у 11 років, К.-М. Вебер — в 12, Л. Керубіні — 13 років. Але, за зовсім рідкісними виключеннями, самостійна творчість, що має об’єктивне значення, виявляється лише до 12–13 років.

У пластичних мистецтвах покликання і здібність до творчості виявляються дещо пізніше — у середньому близько 14 років. У

С. Рафаеля і Ж. Греза вони виявилися в 8 років, у А. Ван-Дейка і Джотто — в 10 років, у Б. Мікеланджело — в 13 років, у А. Дюрера — в 15 років.

У поезії схильність до віршування виявляється дуже рано, але поетична творчість, що має художню цінність, виявляється дещо пізніше.

У науці, де творчість виявляється пізніше, ніж у мистецтві, найбільш раннім є технічне винахідництво. Так, Ж. Понселе, у 9 років, розібрав годинник, вивчив його механізм і зібрав. О. Френель — французький фізик, у тому ж віці за допомогою дослідів з’ясував, при якій довжині і якому калібрі снаряд з іграшкових гармат летить найдалі.

У науці творчість взагалі виявляється значно пізніше, зазвичай лише після 20 років. Найраніше виявляються математичні обдарування. Майже всі учені, що проявили себе до 20 років, були математиками. Як приклади можна назвати творчість Б. Паскаля, Р. Лейбніца, І. Ньютона, Ж. Лагранжа, К. Гауса, Е. Галуа та інших.

Теоретичні й практичні здібності відрізняються тим, що перші визначають здатність людини до абстрактно-теоретичних міркувань, а другі — до конкретних, практичних дій. Такі здібності на відміну від загальних і спеціальних, навпаки, практично не поєднуються, лише в обдарованих, різнобічно талановитих людей.

Вивчаючи професійні здібності людини, треба з’ясувати: по- перше, наскільки в людини розвинуті такі риси характеру, як працьовитість, організованість, зосередженість, витримка, самоконтроль, необхідні для досягнення стійких успіхів у будь-якій діяльності; по-друге, виявити професійні інтереси і схильності у людини; по-третє, наскільки у людини розвинуті необхідні для даного фаху спеціальні елементарні здібності. Ця робота допомагає вихователю в цілеспрямованій роботі з формування і розвитку здібностей у вихованців. Існують різні методи вдосконалення здібностей, але головне в усіх цих методах — систематичне тренування.

4. Рівні здібностей

За рівнем розвитку здібностей розрізнюють людей обдарованих, талановитих і геніальних. Люди, спроможні швидко оволодівати конкретною діяльністю, досягають у ній високих результатів, вносять у свою працю елементи творчості.

Коли рівень розвитку загальних і спеціальних здібностей високий, говорять про загальну або ж спеціальну обдарованість — передумову творчих досягнень. При цьому, як правило, мають на увазі інтелектуальну обдарованість. Часто її виявляють обдаровані діти — діти, у яких рано виявляються здібності і які набагато випереджають своїх однолітків. Вони характеризуються актуалізованою пізнавальною потребою, яка забезпечує мимовільне пізнання довколишнього середовища, перетворення невідомого на відоме, породження образів уяви, і відповідною активністю. У міру психічного розвитку — до трьох-п’яти років — остання виявляється у самостійній постановці оригінальних запитань і пошукові відповідей на них, захопленому і вдумливому читанні. Далі відбувається інтенсивне становлення мислення, яке полягає у відкритості новому, чутливості до невідповідностей і суперечностей, явно не заданих елементів і відношень, нестандартних методів розв’язання складних завдань. При цьому, за даними Н. Лейтеса, обдаровані діти є «справжніми маленькими трудівниками», які відчувають «задоволення працюючи», їх схильність до праці він вважає «виявом самої обдарованості». Проте ця категорія дітей неоднорідна. Серед них є діти з прискореним розумовим розвитком, з ранньою розумовою спеціалізацією та з окремими ознаками непересічних здібностей.

Обдаровані діти з прискореним розумовим розвитком нерідко з двох-трьох років виявляють величезну пізнавальну потребу і вражаючу розумову активність. У три-чотири роки вони вміють читати і рахувати, на кілька років випереджаючи однолітків, що чітко простежується вже під час їх вступу до школи. Подекуди такі діти «перескакують» через класи, закінчують школу екстерном і вже в підлітковому віці стають студентами.

Обдаровані діти з ранньою розумовою спеціалізацією на тлі звичайного загального рівня інтелекту демонструють виразний інтерес до певної галузі знань, легко засвоюють і творчо використовують потрібний їм матеріал. Найчастіше це відбувається у підлітковому віці.

Обдаровані діти з окремими ознаками непересічних здібностей не випереджають однолітків за розвитком інтелекту і не мають високих успіхів у вивченні того чи іншого навчального предмета, проте в них дуже розвинені окремі пізнавальні процеси (наприклад, надзвичайна пам’ять, багата уява чи особлива спостережливість). Це, власне, потенційні ознаки обдарованості, які згодом можуть перерости у спеціальні здібності.

Отже, обдарованість — це рівень розвитку загальних здібностей, який визначає діапазон діяльностей, у яких людина може досягнути значних успіхів.

Талант — це високий рівень розвитку здібностей, передусім спеціальних, що особливо успішно втілюються в певному виді діяльності. Талановита людина створює щось нове, оригінальне, певною мірою неповторне. Однак вона творить у межах ідей, які вже склалися. Таким чином, розвиток таланту передбачає наявність, з одного боку, здібностей, а з іншого — схильності до певного виду діяльності, великого інтересу, бажання й напруженої праці. Схильність і здібності до праці — найважливіші складові справжнього таланту. Прикладом може бути життя багатьох видатних особистостей.

«Мене вважають улюбленцем долі, - писав Й. Гете. — Я не хочу скаржитись і нарікати на свій талан. Але насправді в моєму житті нічого не було, крім тяжкої праці, і я можу сказати нині, у 75 років, що за все життя і чотирьох тижнів не прожив для свого задоволення. Ніби я весь час тягнув на гору камінь, який знову котився донизу, і треба було знову тягнути його на гору».

Найвищий рівень розвитку здібностей, творчої обдарованості особистості, яка реально проявляється у видатних наукових і філософських відкриттях, технологічних чи технічних винаходах, соціальних перетворюваннях, у створені художніх полотен, що мають віддалені результати в багатьох галузях культури, називається геніальністю. Геній неповторний і незрівнянний. Ідеї, концепції, результати праць генія відкривають людству нові обрії, випереджають епоху, час.

5. Розвиток здібностей

Будь-які задатки, перш ніж перетворитися на здібності, мають пройти тривалий шлях розвитку. Для багатьох людських здібностей цей розвиток починається з перших днів життя і, якщо людина продовжує займатися тими видами діяльності, у яких відповідні здібності розвиваються, не припиняється.

У процесі розвитку здібностей можна визначити низку етапів. На одних із них відбувається підготовка анатомо-фізіологічної основи майбутніх здібностей, на інших — відбувається становлення задатків небіологічного плану, на третіх — створюється і досягає відповідного рівня певна здібність. Усі ці процеси можуть паралельно відбуватися у певній мірі накладатися один на одного.

Первинний етап у розвитку будь-якої здібності пов’язаний із дозріванням необхідних для неї органічних структур чи з формуванням на їх підґрунті потрібних функціональних органів. Він зазвичай відноситься до дошкільного дитинства, що охоплює період життя дитини від народження до 6–7 років. Тоді відбувається вдосконалення роботи всіх аналізаторів, розвиток і функціональна диференціація окремих ділянок кори головного мозку, зв’язків між ними і органів руху, перш за все рук. Це створює сприятливі умови для початку формування і розвитку в дитини загальних здібностей, певний рівень яких передумовою (задатками) для подальшого розвитку спеціальних здібностей.

Становлення спеціальних здібностей активно починається вже в дошкільному дитинстві і прискореними темпами продовжується в школі, особливо в молодших і середніх класах. Спочатку розвитку цих здібностей допомагають різні ігри дітей, потім істотно впливати на них починає навчальна й трудова діяльність. В іграх дітей початковий поштовх до розвитку отримують рухові, конструкторські, організаторські, художні та інші творчі здібності. Заняття різними видами творчих ігор в дошкільному дитинстві набувають особливого значення для формування спеціальних здібностей у дітей.

Важливим моментом у розвитку здібностей у дітей є комплексність, тобто одночасне вдосконалення декількох взаємно доповнюючих одна одну здібностей. Розвивати будь-яку одну зі здібностей, не турбуючись про підвищення рівня розвитку інших, пов’язаних з нею здібностей, практично не можливо. Наприклад, хоча тонкі й точні ручні рухи самі по собі є здібністю особливого роду, але вони ж впливають на розвиток інших, де потрібні відповідні рухи. Уміння користуватися мовою, досконале володіння нею також може розглядатися як відносно самостійна здібність. Але те ж саме уміння як органічна частина входить в інтелектуальні, міжособистісні, творчі здібності, збагачуючи їх.

Багатоплановість і різноманітність видів діяльності, до яких одночасно включається людина, є як однією з найважливіших умов комплексного й багатогранного розвитку її здібностей.

Набуваючи нових знань, оволодіваючи навичками, уміннями, дитина вдосконалює операції аналізу та синтезу матеріалу, що є об’єктом її діяльності. З ускладненням діяльності ускладнюються і її операції. При цьому, що дуже важливо, удосконалюється також процес їх застосування. Він виходить з-під контролю свідомості, узагальнюється і, зрештою, визначає успішність діяльності. Це залежить від внутрішніх і зовнішніх, сприятливих чи несприятливих, умов, а також від того, як організована діяльність дитини. За умови правильної організації навчальної діяльності здібності до навчання виявляють майже всі здорові діти. Цікаве явище: тут предметом особливого ставлення є не власні здібності, а здібності іншого.

Розвиток здібностей пов’язаний із виникненням у дитини інтересу. Це форма пізнавальної потреби, спонукувана відповідними цій потребі предметами та явищами, яка допомагає усвідомленню як цілей діяльності, так і способів її ефективного виконання. Інтерес має тенденцію переходити у схильність — потребу в здійсненні діяльності, яка становить інтерес. Що більше дитину приваблює певна діяльність і що активніше вона її виконує, то більше це позначається на її здібностях. До того ж, така діяльність дає позитивні емоції, що підсилює спонуку до неї.

Проте ця залежність передбачає певні умови. Так, інтерес часто не переростає в схильність тому, що в дитини погано розвинені такі властивості характеру, як працьовитість, відповідальність, самостійність. Йдеться про недостатньо активне ставлення до привабливої діяльності, що перешкоджає розвитку здібностей. Є підстави вважати, що в такий спосіб заявляє про себе особистісний рівень здібностей. Це пояснює, чому в шкільному віці інтереси та схильності не завжди збігаються з відповідними здібностями і впливають на успішність. Ще очевидніше цей рівень виявляється в підлітковому та юнацькому віці, коли, у зв’язку з інтенсивними процесами самосвідомості, учні починають ставитися до своїх здібностей як до засобу пізнавальної діяльності.

Важливим моментом розвитку людських здібностей є можливість їх компенсування, причому це відноситься навіть до тих здібностей, для успішного розвитку яких необхідні природжені фізіологічні задатки. О. Леонтьєв показав, що певного рівня розвитку музичного слуху можна досягти й у тих людей, вухо яких з народження не дуже добре пристосовано для забезпечення звуковисотного слуху (такий слух традиційно розглядається як задаток до розвитку музичних здібностей). Якщо за допомогою спеціальних вправ навчити людину інтонувати звуки, тобто відтворювати їх частоту за допомогою свідомої контрольованої роботи голосових зв’язок, то в результаті різко підвищується звуковисотна чутливість і людина виявляється в змозі розрізняти звуки різної висоти набагато краще, ніж вона робила до цього. Правда, таке розрізнення відбувається не на тональній, а на тембральній основі, але результат виявляється одним і тим же: навчений таким чином індивід демонструє майже такий музичний слух, як і люди, що мають чутливий від народження до висоти звуку орган слуху.

Запитання для самоконтролю

1. Які психічні якості особистості є обов’язковою умовою успішного розвитку здібностей?

2. Яка роль задатків у розвитку здібностей? Наведіть приклади задатків.

3. На які види поділяють здібності?

4. Чим можна пояснити помилки в оцінці здібностей до певної діяльності на ранніх етапах розвитку особистості?

5. Що забезпечує успіх формування професійних здібностей?

6. Що дає можливість людині нижчого рівня здібностей до певної діяльності виконувати її краще, ніж людині більш здібній? Які психічні якості особистості роблять це можливим?

7. За якими ознаками можна визначити незнання, невміння, нерозвинутість навичок і нездатність?

8. Назвіть вирішальні чинники розвитку здібностей.

9. У чому відмінність здібностей від задатків, як вони пов’язані?

10. Як охарактеризувати здібності і їх рівні?

Словник термінів

Здібності — це сукупність індивідуально-психічних особливостей особистості, які забезпечують успіх у будь-якій діяльності, легкість і швидкість оволодіння нею.

Задатки — це тільки природжені анатомо-фізіологічні особливості нервової системи, мозку людини, які становлять природну основу розвитку здібностей.

Обдарованість — це рівень розвитку загальних здібностей, який визначає діапазон діяльностей, у яких людина може досягнути значних успіхів.

Талант — це високий рівень розвитку здібностей, насамперед спеціальних, що особливо успішно втілюються в певному виді діяльності.

МАТЕРІАЛИ ДЛЯ СЕМІНАРСЬКОГО ЗАНЯТТЯ

Завдання 1

Поясніть, чому тренер невдоволений досягненнями свого учня- спортсмена, незважаючи на те, що той показує набагато вищі результати, ніж інші спортсмени команди? Чи означають однакові результати у різних спортсменів наявність у них однакових здібностей?

Завдання 2

Чи залежать життєві успіхи безпосередньо від здібностей? Обґрунтуйте свою думку й наведіть приклади.

Завдання 3

Наведіть по два приклади, які демонструють різні рівні розвитку здібностей у людей.

Завдання 4

Пригадайте декілька випадків із власного досвіду, коли Ви зрозуміли, що не тільки здібності, а наполеглива праця дозволила досягнути високих результатів у певній діяльності.

Завдання 5

Наведіть десять прикладів, які демонструють загальні та спеціальні здібності.

Завдання 6

Визначте, що із нижчезазначеного можна віднести до здібностей, а що ні. Відповідь обґрунтуйте.

Здібності педагогічні, кулінарні, мовні, розпізнавання запахів, прямоходіння, пред’явлення думок і почуттів в наочних образах, вольової регуляції поведінки, точного сприймання відтінків кольорів, гри на роялі, швидкого обрахування подумки, написання віршів, комбінування просторових образів, рефлексії, спілкування за допомогою мови, саморозвитку.

Завдання 7

Прокоментуйте висловлювання:

1. Геній — людина з талантом і старанністю людини без таланту (Г. Лауб).

2. Геній: людина, здатна вирішувати проблеми, про які ви й не знали, способом, незрозумілим для вас (Ф. Кернан).

3. Талант працює, геній творить (Р. Шуман).

4. Моцарт тому і став Моцартом, що працював набагато більше, ніж Сальєрі. Ця робота Моцарту давала втіху (В. Шаламов).

5. Кожна дитина частково геній, а кожний геній частково дитина (А. Шопенгауер).

6. Головна ознака таланту — це коли людина знає, чого вона хоче (П. Капіца).

7. Не може бути генія без надзвичайної енергії і надзвичайної працьовитості (К. Лібкнехт).

8. Геній — один відсоток натхнення і дев’яносто дев’ять відсотків поту (Т. Едісон).

Завдання 8

Визначте умови, які сприяли розвитку здібностей у нижчезазначених прикладах:

1. Тато і мама Миколи — художники. Хлопчик часто спостерігав за їхньої роботою і намагався допомогти їм. З раннього дитинства він багато малював. Йому подобалося розміщувати складні композиції на папері, що мав розмір сірникової коробки. У сім років Миколка самостійно опанував закони перспективи. Хлопчик не розлучався зі своїми альбомами, куди замальовував усе, що вражало його уяву, пробуджувало почуття. Він багато спостерігав і рано почав читати спеціальну літературу, вивчав життя та діяльність видатних художників, відвідував картинні галереї, виставки. Дванадцятирічний хлопчик захопився фарбами, кольорами, пошуками власного колориту. До творчості ставився з виключною вимогливістю і самокритичністю, працював постійно й захоплено.

2. Хлопчик 3,5 років, ледве познайомившись із цифрами, проводив багато часу за друкарською машинкою, натискаючи послідовно знаки від 1 до 2000. Дуже швидко він засвоїв операції додавання і віднімання, практично не затримуючись, як інші діти, у межах десяти. В оточенні його приваблювало все те, що можна було виміряти і виразити числами: вік і роки народження родичів, вага, температура, відстані, кількість сторінок у книжках, ціни тощо. З будь-якого приводу він активно розпитував, переживав, роздумував. Персонажами його уявних ігор були цифри, які він наділяв власним характером і поведінкою. Він сам «відкрив» операцію множення і від’ємні числа.

3. Зіну в першому класі усі вважали тупою і бездарною: вона не вміла зв’язано говорити, не знала, скільки пальців у неї на руках. Особливо важко їй давалася математика: не вміла рахувати навіть до чотирьох, не могла виконувати ніяких дій із числами. Складалося враження, що у дівчинки відсутня пам’ять і кмітливість. Учителька знайшла метод, за допомогою якого Зіна засвоїла склад і назви чисел. Вчителька помітила, що дівчинка добре пам’ятає назви букв. І тоді вона вирішила кожну цифру, починаючи з трьох, позначати буквою і склала таблицю з малюнків, цифр і букв — зверху намалювала морквинки, під кожним малюнком — цифру, що відповідає кількості намальованих морквинок, і під нею букву, з якої починалася назва намальованої цифри. Дівчинці давали завдання знайти відповідну цифру. Після тижневих вправ вона засвоїла склад і назви чисел, могла їх назвати і показати без букв. Відчувши результати своєї праці, Зіна почала наполегливо працювати і повірила у власні сили. Вчителька спостерігала за її успіхами і заохочувала дівчинку. Зіна навчилася наполегливості, умінню долати труднощі. Вона зрівнялася у знаннях з іншими учнями і не відрізнялася за здібності від однолітків.

Завдання 9

Складіть кросворд із 10 слів, використовуючи прізвища науковців, які досліджували здібності, та поняття теми «Здібності».

Завдання 10

Подайте у вигляді структурної схеми здібності як психічну властивість особистості.

Методики діагностування здібностей

На виконання всієї роботи відведено 40 хвилин (на знайомство з тестом та інструкцією потрібно 10 хвилин).

Інструкція: Прочитайте зразки питань, позначте на листку правильну відповідь.

Практичні приклади

Приклад 1

ОКО відносно ЗІР як ВУХО відносно..?

а) голова; б) мова; в) слух; г) ніс; д) щока.

Правильна буде відповідь в) — слух. На листі відповідей поруч із цифрою 1 ставимо хрестик під літерою в.

Приклад 2

Хлопчик купив 3 олівці по 5 копійок. Скільки він заплатив за придбання?

а) 5 коп.; б) 10 коп.; в) 20 коп.; г) 25 коп.; д) немає відповіді.

Правильна відповідь — 15 коп. Цієї відповіді тут немає, тому пункт д) — підходить найбільше. На листі відповідей поруч з цифрою 2 ставимо хрестик під літерою д.

Приклад 3

Правильна відповідь — а). На листі поруч з цифрою 3 ставимо хрестик під літерою а.

Відмітьте найвідповідніший варіант на кожне запитання у тесті. Якщо ви хочете змінити відповідь, необхідно стерти перший варіант.

У тесті 80 питань. На роботу відведено 40 хвилин, після чого треба припинити роботу. Не затримуйтесь довго на кожному окремому питанні. Не дійте наздогад, але ви можете відмітити відповідь на запитання, навіть якщо повністю не впевнені у її правильності.

Якщо ви закінчите раніше, перевірте свою роботу.

Покладіть тест перед собою. Починайте роботу за сигналом.

Тестові завдання

1. Зоопарк без тварин як бібліотека без…?

а) стільців; б) бібліотекарів; в) книг; г) читачів; д) вікон.

2. Протилежністю до СЛАБИЙ є…?

а) бідний; б) хворий; в) високий; г) молодий; д) сильний.

3. Якщо одна цукерка коштує 5 копійок, скільки цукерок можна купити за 20 копійок?

а) 2; б) 3; в) 5; г) б; д) нема відповіді.

4. ВОДІЙ відносно МАШИНА як ВЕРШНИК відносно…?

а) кінь; б) корова; в) бичок; г) шабля; д) пасовище.

5. Виберіть сполучник, який найкраще доповнює це речення: Його шлунок болить… він голодний.

а) якщо; б) тому; в) хоча; г) або; д) поки.

6. Протилежністю до ЛЕГКИЙ є…?

а) утомливий; б) повільний; в) короткий; г) важкий; д) простий.

7. Якого числа не вистачає у цьому ряду? 3 5 7…? 11 13

а) 8; б) 9; в) 10; г) 14; д) 15.

8. Слова складають певний розряд. Доберіть слово, яке підходить до ряду замість знака питання.

бабуся — мати — дочка — дідусь — батько — …?

а) хлопчик; б) чоловік; в) родич; г) брат; д) син.

9. Слово РАНА означає…?

а) біль; б) перев’язка; в) питання; г) звинувачення; д) лікарня.

10. Числа складають певний ряд. Доберіть число, яке підходить до ряду замість знаку питання.

7 5 3 6 4?

а) 1; б) 2; в) 3; г) 4; д) 5

11.

12. Для того, щоб жити, людина повинна…?

а) читати; б) оженитися; в) займатися спортом; г) вчитися; д) їсти.

13. Коли створюється новий тип машин, це називається…?

а) запозичення; б) винахід; в) виробництво; г) новина; д) відкриття.

14. Іван старший за Петра. Петро старший за Миколу. Якщо Миколі 10 років, то ми знаємо, що…

а) Івану 10 років;

б) Івану більше, ніж: 10 років;

в) Петро старший за Івана;

г) Петрові менше, ніж: 10 років;

д) Микола старший за Івана.

15.

16. Яке число буде наступним у цьому ряду?

2,3,5,6,8,9…?

а)4; б)7; в) 11; г)12; д)13.

17. Сашко і Тарас однакові за віком і на зріст. Якщо Сашкові 12 років і Тарас на зріст 1 метр, то ми знаємо, що…

а) тільки одному хлопчикові 12 років;

б) тільки один хлопчик має зріст 1 метр;

в) обидва хлопчики мають 12 років і 1 метр зросту;

г) тільки один із двох хлопчиків має 1 метр зросту;

д) жоден з двох хлопчиків не має 12 років і зросту 1 метр.

18. Креслення в першій частині ряду складають певну послідовність. В наступній частині ряду знаходиться креслення, яке продовжує ряд і повинно стояти замість знака питання.

19. Виберіть слово, яке найкраще доповнює це речення:

Коли складаєте букет, ви… квіти. а) зміщуєте; б) викидаєте; в) вставляєте; г) їсте; д) комбінуєте.

20. ВЕЛИКИЙ відносно ПРЕДМЕТ як ГУЧНИЙ відносно…?

а) тихий; б) маленький; в) звук; г) тяжкий; д) вага.

21. Яке число буде наступним у цій послідовності?

7 — 1–7 — 2–7 — 3–7 — 4–7 — 5–7 — 6–7…?

а) 4; б) 5; в) 6; г) 7; д) 8.

22. Яке зі слів зайве в даному ряді за значенням?

а) таксі; б) автомобіль; в) автобус; г) мотоцикл; д) велосипед.

23. ТІЛО відносно НОГА як ЛОКОМОТИВ відносно…?

а) колесо; б) пальне; в) рух; г) дим; д) вогонь.

24. Електрична лампа не потрібна без…?

а) свічки; б) абажура; в) струму; г) ліхтарика; д) читання.

25. Компанія складається з чоловіка та його дружини, їх двох синів з дружинами та чотирьох дітей в кожній сім’ї синів. Скільки людей в компанії?

а) 1; 6)8; в) 12; г) 13; д) 14.

26. ПРОСИТИ означає…

а) відмовитися; б) звернутися; в) дбати; г) будь ласка; д) битися, з проханням;

27. БДЖОЛА відносно МЕД як КОРОВА відносно…?

а) стадо; б) бик; в) корівник; г) молоко; д) теля.

28. Яке зі слів найкраще підходить до наступних?

літак, велосипед, вантажівка

а) вітрило; б) колесо; в) шосе; г) поїзд; д) шина.

29.

30. Виберіть слово, яке найкраще доповнює це речення:

Нічого не може так… як втрата.

а) докоряти; б) догодити; в) заміняти; г) пригадати; д) засмутити.

31. ПРЕЗИДЕНТ відносно КРАЇНА як ГЕНЕРАЛ відносно…?

а) армія; б) війна; в) король; г) капітан; д) командир.

32. ТЕСЛЯРУВАТИ означає…

а) дерева; б) обробляти в) скло; г) рубати; д) музичний.

деревину; інструмент

33.

34. Протилежністю до ВИННИЙ є…

а) сміливий; б) невинний; в) безкорисливий; г) бездоганний; д) дружній.

35. СИНИЦЯ відносно ПТАХ як ТРІСКА' відносно…?

а) печінка; б) фрукт; в) їжа; г) комаха; д) риба.

36. Якщо наступні слова впорядкувати, то отримаємо речення. З якої літери тоді буде починатися перше слово у реченні?

я Львова коли-небудь поїду до

а) Ж; б)Л; в) Я; г) Н; д) Ш.

37. Малюнки у рамці разом складають певний порядок. Знайдіть малюнок, який підходить замість знака питання у рамці.

38. Для спілкування з людиною, яка знає тільки іспанську мову, англомовна особа повинна:

а) говорити з нею іспанською;

б) вивчати англійську;

в) купити словник;

г) говорити повільно;

д) говорити англійською.

39.

40. Яке зі слів найкраще підходить до наступних? стілець, ліжко, шафа….

а) книга; б) палка; в) стіл; г) вікно; д) стеля.

41. Малюнки у рамці разом складають певний порядок. Знайдіть малюнок, який підходить замість знака питання в рамці.

42. КОЛІЯ відносно ТРАМВАЙ як СТЕЖКА відносно..?

а) пішохід; б) тепловоз; в) доярка; г) дерева; д) гора.

43. РОЗВИТОК означає…

а) порада; б) вибух; в) перспектива;) удосконалення; д) зміна.

44. Яке число буде наступним у цій послідовності?

1 3 5 7 9 7 5…?

а) 1; б) 3; в) 6; г) 7; д) 8.

45. СТИЛЬ відносно СТАЛЬ як СТІК відносно…?

а) стан; б) сік; в) стук; г) тік; д) вода.

46. Протилежністю до ЗМЕНШУВАТИ є…

а) втратити; б) вимірювати; в) продовжувати; г) збільшувати; д) змінювати.

47. Креслення у першій частині ряду разом складають певну послідовність. У наступній частині ряду міститься креслення, яке продовжує ряд і повинно стояти замість знака питання.

48. ПОРОХ відносно ЧАСТКА як ВОДА відносно…?

а) крапля; б) океан; в) хвиля; г) тонути; д) струмінь.

49. Степан бігає швидше за Дмитра, Дмитро повільніше за Андрія, Андрій швидше за Степана. Якщо вони змагалися, то ряд хлопчиків за швидкістю від першого до останнього буде такий:

а) Дмитро, Степан, Андрій;

б) Степан, Дмитро, Андрій;

в) Степан, Андрій, Дмитро;

г) Андрій, Степан, Дмитро;

д) Андрій, Дмитро, Степан.

50. Малюнки у рамці разом складають певний порядок. Знайдіть малюнок, який підходить замість знака питання в рамці.

51. ЯГОДА відносно КУЩ як ВИШНЯ відносно…?

а) дерево; б) пиріг; в) рослина; г) кістка; д) садок.

52. Креслення у першій частині ряду разом складають певну послідовність. У наступній частині ряду міститься креслення, яке продовжує ряд і повинно стояти замість знака питання.

53. Набір літер у рамці разом складають певний ряд. Доберіть набір літер, який підходить замість знака питання:

трап — страп — рап

пар — парт —?

а) парс; б) парте; в) пратс; г) тап; д) тар.

54.

55. А відносно Я як ПЕРШИЙ відносно…

а) другий; б) абетка; в) наступний; г) останній; д) алфавіт.

56. Який набір чисел складає правильну послідовність?

а) 1 3 5 7 8;

б) 1 4 7 10 13;

в) 2 4 6 8 9;

г) 3 6 9 12 14;

д) 2 5 8 11 12.

57. Малюнки у рамці разом складають певний порядок. Знайдіть малюнок, який підходить замість знака питання в рамці.

58. Якщо наступні слова упорядкувати, то отримаємо речення. З якої літери тоді буде починатися перше слово у реченні?

це речення присудок член головний

а) Ц; б) Р; в) П; г) Ч; д) Т.

59. КАЧКА відносно КАЧЕНЯ як ВЕДМІДЬ відносно…

а) мед; б) дитинча; в) ведмежа; г) полярний; д) барліг.

60.

61. Протилежністю до ВИПАДКОВИЙ є…

а) перенесений; б) правильний; в) незнайомий; г) постійний; д) незв’язаний.

62. Тетяна має шматок глини у формі цеглини. Якщо вона зліпить із нього кульку, що станеться з масою та об’ємом глини?

а) вага зменшиться, а об’єм збільшиться;

б) вага збільшиться, а об’єм зменшиться;

в) обидва параметри збільшаться;

г) обидва параметри зменшаться;

д) обидва параметри залишаться незмінними.

63. Креслення у першій частині ряду разом складають певну послідовність. У наступній частині ряду міститься креслення, яке продовжує ряд і повинно стояти замість знака питання.

64. Усе, що є чистим від бруду або інфекції, називається…

а) пристосованим; в) лікарським; д) заразливим; б) стерильним;

г) гігієнічним;

65. Протилежністю до ГЛИБОКИЙ є…

а) великий; б) мілкий; в) маленький; г) дрібний; д) ставок.

66. ЩОРІЧНО означає…

а) раненько; б) регулярно; в) щомісячно; г) випадково; д) тимчасово.

67. Підкинута монета 1 раз з 2 впаде на орла (гербом догори). Якщо монету підкинути 50 разів, скільки разів можна сподіватися, що вона впаде догори зворотнім боком?

а) 0; 6)10; в) 25; г) 50; д) немає відповіді.

68. Людина, яка знає, що зможе виконати завдання, називається..?

а) упевненою; б) сміливою; в) безстрашною; г) самостійною; д) гонористою.

69. Сашко вирушив на північ. Він пройшов 1 квартал, поверну праворуч, пройшов 2 квартали і знову повернув праворуч. Куди зараз прямує Сашко?

а) на північ; б) на південь; в) на захід; г) на схід; д) неможливо визначити.

70. Якщо наступні слова впорядкувати, то отримаємо речення. З якої літери тоді буде починатися перше слово у реченні?

є їжа для найважливішою людини життя

а) Є; б) Р; в) Ж; г) Л; д) Ї.

71. Продавець знає кількість проданих яблук у минулому і поточному роках. Як визначити, зменшилась чи збільшилась кількість проданих яблук?

а) відніманням; б) додаванням; в) відніманням, а потім додаванням;

б) діленням, а потім відніманням;

в) додаванням, а потім множенням.

72. Яке число пропущене в цьому ряду?

1 2 4 7 11…? 22

а) 14; 6) 16; в) 17; г) 18; д) 20.

73. ПОЛУДЕНЬ відносно ПІВНІЧ як ЗАХІД відносно…

а) ранок; б) світанок; в) сонце; г) вечір; д) ніч.

74. Яке число є наступним у цій послідовності:

8 2 7 3 6 4 5…?

а) 3; б) 4; в) 5; г) 6; д) 7.

75. Яке зі слів найкраще підходить до наступних?

куля, дріт, копійка…

а) карбованець; б) ключ; в) мотузок; г) олівець; д) квітка.

76. НІЖ відносно ЛЕЗО як ВИДЕЛКА відносно…

а) ложка; б) сила; в) дорога; г) лопата; д) зуб.

77. Набір літер разом складає певний ряд. Доберіть набір літер, який підходить замість знака питання у рамці.

ГДЕ ДЕЄ ЕЄЖ ЛМН МНО…?

а) ОПР; б) ПРС; в) КЛМ; г)МНП; д) НОП.

78. Який вислів справедливий для кожного дідуся?

а) йому більше, ніж: 60 років; б) він має онука; в) у нього сиве волосся; г) він має сестру; д) він має сина.

79. Якщо телефонні переговори коштують 1 грн. за перші 3 хвилини і по 10 коп. за кожну наступну хвилину, скільки буде коштувати 6 хвилин розмови?

а) 60 коп.; б) 90 коп.; в) 1 грн. 30 коп.;г) 1 грн. 60 коп.; д) немає відповіді.

80. ЛІД відносно ВОДА як ВОДА відносно…

а) пара; б) земля; в) холод; г) рідина; д) спрага.

Аналіз результатів

Спочатку збираються картки для відповідей, а потім — книжечки з тестовим завданням. Для обробки результатів тесту дуже зручно зробити трафарет. Для цього потрібно наклеїти одну картку відповідей на твердий папір, відмітити клітини правильних відповідей (див. ключ) та прорізати їх. Такий трафарет накладається на заповнену карту, після чого підраховується кількість позначених відповідей, які видно у вирізаних клітинах.

Правильна відповідь на кожний пункт тесту дорівнює 1 балу- показнику. Сума балів є кількісною характеристикою досягнутого рівня розумового розвитку — інтелекту. Цей рівень зумовлений освітою, здатністю сконцентровувати увагу, абстрактним мисленням, математичними і просторовими здібностями.

Певна складність у розв’язанні завдань тесту зумовлена лімітом часу та необхідністю швидкого вироблення певної тактики вибору завдань. Інтелект, який вимірюється за допомогою тесту, ми розглядаємо як динамічну структуру пізнавальних властивостей особистості. Складовими цієї структури є:

— загальний кругозір і культура мислення, швидкість обробки інформації, здатність до мобілізації уваги;

— вербальний інтелект (словесно-логічний, абстрактне мислення, абстрагування);

— формально-логічне мислення;

— невербальний інтелект: математичний інтелект (осмислення умов, встановлення закономірностей, усний рахунок);

— просторова візуальність.

Тест сконструйований для встановлення рівнів розвитку інтелекту — загальних розумових здібностей — загальної обдарованості.

Мета тестування

1. Встановити загальний рівень інтелекту особистості.

2. Визначити особливості деяких компонентів структури інтелекту, які зумовлюють потенціал розвитку здібностей: індуктивне мислення, здатність до розсудливості, до абстрагування, аналізу і синтезу, комбінаторне (просторово-візуальне) мислення і уява, практичне математичне (арифметичне) мислення, теоретичне математичне мислення.

Крім загальної оцінки розвитку інтелекту в умовних балах (чи коефіцієнті інтелектуальності) психолог має можливість за результатами тестування дати характеристику рівня розвитку складових структур інтелекту.

Під час тестування виявляються й такі властивості психіки, як здатність до концентрації уваги, мобілізації пам’яті, деякі емоційно- вольові властивості особистості.

Тест розрахований на одночасне тестування 20–30 осіб.

Уніфікація відповідей, чітка регламентація й організація тестування, дотримання інструкцій, належність тестових завдань і

карток відповідей (чи комп'ютерної програми тестування) — усе це зумовлює ефект швидкого отримання результатів.

Необхідно зауважити, що на результат розумової діяльності негативно впливає велика кількість людей. Тому не радимо проводити одночасне тестування інтелекту у групі більш як 20–30 осіб.

Обладнання:

1. Інструкція для досліджуваного.

2. Тест (збірка тестових завдань).

3. Картка (бланк) відповідей.

4. Олівець або ручка.

5. Секундомір.

Наявність друкованих карток-відповідей дає можливість перфорувати шаблон-відповідь і по ньому швидко перевіряти картки.

Хід тестування:

Бажано, щоб число обстежуваних дорівнювало кількості столів, парт. Необхідно притримуватися принципу: одна людина — один стіл.

1. Установка для обстежуваного: психолог коротко і зрозуміло пояснює мету тестування, що і як робити; створює оптимальну атмосферу.

2. Роздача інструкцій, карток-відповідей. Психолог відповідає на запитання. Перевіряє наявність ручок, правильність заповнення карток (прізвище, клас тощо).

3. Тестування. Психолог повільно проходить по ряду, роздає тестові завдання. На кожного обстежуваного — один примірник. Рахунок часу тестування починається від першого учня, якому дали тест. Під час тестування не можна відповідати на запитання, допомагати тим, хто тестується, підказувати. За декілька хвилин до закінчення строку тестування подається попередження: «Увага, за 1 хвилину тестування буде закінчено». Картки відповідей збираються у тому ж порядку, в якому вони роздавались. Спочатку збираються відповіді, потім — тести.

4. Підрахунок, аналіз й інтерпретація результатів.

Оцінка за кожну правильну відповідь — 1 бал. Психолог робить підсумок і виставляє загальну оцінку.

Якщо більшість правильних відповідей отримана за завдання під номерами 1, 4, 8, 13, 24, то можливе припущення, що особа, яка тестувалась, має інтелект, розвинений на рівні «здорового глузду».

На розвиток вербального інтелекту вказують позитивні результати завдань за номерами: 2, 3, 5, 6, 7, 9, 11, 14, 16, 19, 20, 22, 28, 34, 35, 38, 47.

Формально-логічне мислення: 20, 25, 30, 36, 43, 48.

Невербальний інтелект — решта номерів.

Серед них: — «математичний» розум: 10, 12, 15, 18, 23, 27, 31, 33, 39, 40, 42, 44, 45, 46, 50;

просторово-візуальне (конструктивне) мислення: 17, 29, 32, 49.

Таким чином, на переважаючий в структурі інтелекту провідний тип вказує відсоток правильних рішень завдань певного напрямку.

Нормальна дистрибуція складності дорівнює 60 %. Кореляція між місцем завдання в структурі тесту та індексу складності перебільшує 90.

Вірогідність помилки за сумарним результатом — від 1,3 до 1,6. Наприклад, результат тестування — 20 балів. Із них три правильні відповіді отримані за тестові завдання «здорового глузду»:

— 10 — словесно-логічні;

— 5 — формально-логічні;

— 1 — просторові;

— 2 — математичні.

У структурі інтелекту (за даними тестування) питому вагу має розвиток здорового глузду:

З х 20 = 60; вербальний інтелект:

(10 х 5,5 = 55 + 5 х 16,5 = 82,5) = 137,5. Оцінка невербального інтелекту:

(їх 25)+ (2x6) = 37.

Інструкція: «Цей тест перевірить Ваше вміння вирішувати різноманітні проблеми. До нього входять задачі й питання різних типів. Нижче наведено характерні приклади завдань тесту. Уважно прочитайте інструкцію і точно виконуйте всі вказівки».

Приклад 1

«Жати» — протилежне:

1) добувати; 2) підтримувати; 3) продовжувати; 4) жити; 5) сіяти;

Правильна відповідь — «сіяти» — під номером 5.

У бланку відповідей ви повинні перекреслити (поставити «Х») № 5.

Приклад 2

МІНОР — МІНЕР Значення цих слів:

1) подібні; 2) протилежні; 3) ні подібні ні протилежні;

Правильна відповідь пронумерована цифрою 3. Перекресліть № 3.

Тест містить 50 питань — завдань. Можливо, що Вам не вдасться відповісти на всі; але намагайтесь зробити все за 16 хвилин. Не поспішайте — Ви тільки збільшите число помилок; питання ускладнюються у міру зростання номерів. Не затримуйтеся надто довго над розв’язанням одного питання — переходьте до наступного. Пам’ятайте: є Ви, тест і 16 хвилин.

Тестові завдання

1. Одинадцятий місяць року:

Жовтень. 2. Травень. 3. Листопад. 4. Лютий. 5. Грудень.

2. СУВОРИЙ — протилежне:

1. Грубий. 2. Лютий. 3. Ніжний. 4. Жорсткий. 5. Непоступливий.

3. Яке слово в наведеному ряду відмінне від інших?

1. Впевненість. 2. Сумління. 3. Гарантованість. 4. Самовпевненість. 5. Твердість.

4. «н.е.» — це означає «нашої ери».

1. Так. 2. Ні. 3. Не знаю.

5. Яке слово в наведеному ряду відмінне від інших?

1. Співати. 2. Кликати. 3. Кричати. 4. Слухати. 5. Говорити.

6. ПОРЯДНИЙ — протилежне:

1. Бездоганний. 2. Непристойний. 3. Непідкупний. 4. Невинний. 5. Класичний.

7. Яке слово з наведених нижче належить до «жувати» так, як «нюхати» належить до «ніс»?

1. Солодощі. 2. Сморід. 3. Зуби. 4. Запах. 5. Чистка.

8. Скільки у наведених нижче парах прізвищ точних копій?

Шарп М.Г. Шорп М.Г.

Фініков Е.Х. Фініков Е.Х.

Конор М.А. Конер М.А.

Фіндерб А.С. Фіндірб А.С.

Соваляус Н.Г. Соваляус І.Г.

1. Одна. 2. Дві. 3. Три. 4. Чотири.

9. ЯСНО — протилежне:

1. Просто. 2. Вірогідно. 3. Точно. 4. Розбірливо. 5. Невиразно.

10. Фермер купив кілька бичків за 3500 грн., вигодував їх та продав за 5500 грн., заробивши на кожному бичкові 500 грн. Скільки було у фермера бичків?

1. Два. 2. П’ять. 3. Шість. 4. Чотири.

11. МАСА-МАСИВ значення цих слів:

1. Подібні. 2. Протилежні. 3. Ні подібні, ні протилежні.

12. Лимони продаються по 150 грн. за 3 шт. Скільки коштує 1,5 дюжини?

1. 800. 2. 600. 3. 1200. 4. 750.

13. Скільки пар з наведених нижче груп тотожні?

1. Одна. 2. Дві. 3. Три. 4. Чотири. 5. П’ять.

14. ЗНАЙОМИЙ-протилежне:

1. Дружній. 2. Старий. 3. Чужий. 4. Байдужий. 5. Відмінний.

15. Яке із наведених нижче чисел має найменшу суму цифр?

71, 92, 36, 31, 50

1. Перше. 2. Друге. 3. Третє. 4. Четверте. 5. П’яте.

16. Вам треба скласти слова так, щоб вийшло речення, яке містило б правильну думку, тоді остання літера останнього слова буде…

два, лише, язик, говорили, для, і, ми, більше, а, маємо, слухали, того, один, вуха, менше, щоб.

1. и. 2. н. 3. к. 4. а. 5. м.

17. Одна з нижченаведених фігур найбільш відмінна від інших. Який її номер?

18. Два чоловіка впіймали 36 рибин. «X» піймав у 8 разів більше риб, ніж «У». Скільки рибин зловив «У»?

1. Дві. 2. Чотири. 3. Шість. 4. Шістнадцять. 5. Вісім.

19. РЕФЛЕКТОР-РЕФЛЕКС — значення цих слів:

1. Подібні. 2. Протилежні. 3. Ні подібні, ні протилежні.

20. Складіть із наведених нижче слів речення. Якщо думка, яка висловлена у ньому, правильна, то відповідь № 1 «так», якщо неправильна — відповідь № 2 «ні».

лежачий, вода, камінь, тече, під

21. Припустимо, що перші два судження правильні.

«Більшість черствих людей не любить жартів». «Більшість черствих людей — бюрократи».

Тоді останнє судження: «Деякі бюрократи не люблять жартів».

1. Правильне. 2. Неправильне. 3. Невизначене.

22. Деякі з наведених прислів’їв мають подібний зміст. Скільки їх?

Не все золото, що блищить.

Остання крапля переповнює келих.

У семи няньок дитя без ока.

Одна голова — добре, а дві краще.

Скільки голів, стільки думок.

1. Два. 2. Чотири. 3. Три. 4. П’ять.

23. Подивіться на даний ряд чисел. Яке число потрібно поставити замість трьох крапок?

66, 59, 52, 45, 38…

1. 42. 2. 58. 3. 64. 4. 31. 5. 46.

24. Довгота дня і ночі у вересні майже дорівнює тривалості дня в:

1. Червні. 2. Березні. 3. Травні. 4. Листопаді. 5. Квітні.

25. Припустимо, що перші два судження правильні.

«Гнат одного віку з Катериною». «Катерина молодша за Івана».

Тоді останнє судження: «Гнат молодший за Івана».

1. Правильні. 2. Неправильні. 3. Невизначене.

26. Літак пролітає 75 метрів за 1/4 секунди. Скільки він пролетить за 5 секунд, рухаючись з тією ж швидкістю?

1. 3000; 2.4500; 3. 1500; 4. 3750.

27. 5 кг. грибів продавалось за 2 грн. Скільки кілограмів можна було купити за 80 коп.?

1. Чотири. 2. Два. 3. Один. 4. Три.

28. ПРОСТИРАТИСЯ — РОЗПОВСЮДЖУВАТИСЬ — значення цих слів:

1. Подібні. 2. Протилежні. 3. Ні подібні, ні протилежні.

29. Ця геометрична фігура може бути розділена прямою лінією на 2 частини, склавши які, можна отримати квадрат. Які крапки потрібно з’єднати, щоб накреслити цю лінію? Вкажіть їх.

1. 2, 13. 2. 3, 11. 3. 3, 10. 4. 11, 7. 5. 13, 6.

30. Припустимо, що перші два судження вірні.

«Тарас привітав Антона». «Антон привітав Федора».

Тоді останнє судження: «Тарас не привітав Федора».

1. Вірне. 2. Невірне. 3. Невизначене.

31. Ціна моторного човна, який коштував 2490 грн., знизилась до закінчення сезону на 33,3 %. Яка нова вартість човна?

1. 1280. 2. 660. 3. 1080. 4. 1660.

32. Одна з фігур найбільше відрізняється від інших. Який її номер?

33. Для пошиття сукні потрібно 21/3 метра тканини. Скільки суконь можна пошити з 42 метрів тканини?

1. 16; 2. 14; 3. 18; 4. 20; 5. 24.

34. Змістові значення наступних виразів:

«Кожен сам собі лікар». «Скільки лікарів — стільки хвороб».

1. Подібні. 2. Протилежні. 3. Ні подібні, ні протилежні.

35. ДУПЛЕТ-ДУБЛЕТ — значення цих слів:

1. Подібні. 2. Протилежні. 3. Ні подібні, ні протилежні.

36. Змістові значення наступних виразів:

«Налякана ворона куща боїться». «Обпікшись на молоці, будеш дмухати на воду».

1. Подібні. 2. Протилежні. 3. Ні подібні, ні протилежні.

37. Перекупник купив на ринку за 360 грн. 144 апельсини. Через декілька днів 24 апельсини зіпсувались. За якою ціною він повинен продати ті, які залишились, щоб отримати 1/3 прибутку?

1. 520. 2. 460. 3. 420. 4. 540. 5. 480.

38. ІНВЕНТАР — ОПИС — значення цих слів:

1. Подібні. 2. Протилежні. 3. Ні подібні, ні протилежні.

39. Якщо авокадо продають по 125 грн. за кілограм, скільки кілограмів авокадо Ви купите за 5000 грн.?

1. 10 2. 20 3. 40

40. Одне число з наступної серії випадає із загального ряду чисел. Яке число потрібно поставити на його місце, щоб не порушити закономірність

1/4 1/8 1/8 1/4 1/8 1/8 1/4 1/8 1/6…

1. 1/8. 2. 1/6. 3. 1/4. 4. 1/12.

41. ДИКТАНТ — ДИКТАТ — значення цих слів:

1. Подібні. 2. Протилежні. 3. Ні подібні, ні протилежні.

42. У скільки разів велетень, який має зріст 2 метри, важить більше за карлика, який має зріст 1 метр?

1. У два. 2. У чотири. 3. У шість. 4. У вісім.

43. Змістовні значення цих виразів:

«Серед сліпих і одноокий цар». «Вугляр — цар у своєму домі».

Подібні. 2. Протилежні. 3. Ні подібні, ні протилежні.

44. Солдат, що стріляв по цілі, влучив лише 12,5 % з можливих попадань. Скільки разів він повинен вистрілити, щоб бути впевненим, що влучить 100 разів?

1. 760. 2. 775. 3. 180. 4. 220. 5. 140.

45. Одне число з наступної серії випадає із загального ряду чисел. Яке число потрібно поставити на його місце, щоб не порушити закономірності серії?

1/4 1/6 1/8 1/9 1/12 1/14…

1. 7/76. 2. 1/18. 3. 1/15. 4. 1/13. 5. 1/10.

46. Заробітна плата менеджера разом з понаднормовими складає 13000 грн. Основна плата на 10000 грн. більша понаднормових. Яка плата менеджера без понаднормових?

1. 12000. 2. 12500. 3. 10500. 4. 11500. 5. 1000.

47. Деякі з наведених прислів’їв мають подібний зміст. Які їх номери?

Той, хто не хоче, коли може, вже не зможе, коли захоче.

Той, хто вкрав яйце, вкраде й бика.

Хто не помиляється, той нічого не робить.

Той, хто любить позичати, не любить віддавати.

Той, хто служить богу за гроші, послужить і дияволу, якщо він заплатить більше.

2, 4. 2. 3, 5. 3. 2, 3. 4. 1, 3. 5. 2, 5.

48. Змістовні значення цих висловлювань:

«У надлишку води мірошник втопився». «Все добре в міру».

Подібні. 2. Протилежні. 3. Ні подібні, ні протилежні.

49. Три із наступних п’яти частин можуть знадобитись для того, щоб зібрати трикутну піраміду. Які це частини?

50. Набираючи статтю, працівник друкарні вирішив використати шрифт двох розмірів. При використанні більшого шрифту одна сторінка вміщує 900 слів, а при використанні меншого — 1200. Якщо друкувати непарні сторінки дрібним шрифтом, а парні — великим, то стаття займе 12 сторінок. Скільки сторінок займе стаття, якщо друкувати її всю великим шрифтом?

5; 2. 16; 3. 14; 4. 20; 5. 18.

Аналіз результатів

Підрахуйте кількість набраних балів

Оцінка 20 балів — центральна тенденція результатів осіб, які мають середню освіту. Центральні тенденції освіти обсягом 7 років — 9 балів,

8 років — 11 балів, 9 років — 13 балів, 10 років — 16 балів, 11 років — 20 балів, 15–16 років — 26 балів.

Рівень загальної інтелектуальної обдарованості починається з 27 балів для учнів середніх шкіл.

Валідність коефіцієнту між роками освіти і результатами тестування — 0,95-0,99. Для осіб, які мають більше, ніж 30 років, треба додавати до результату 1 бал (число віку).

30-39 — 1 бал;

40-49 — 2 бали;

50-55 — 3 бали;

55-59 — 4 бали;

60 — 5 балів.

Тест дає змогу встановити, у якій переважно царині найкраще діє інтелект:

— у царині слів;

— у царині чисел;

— у царині символів;

— у царині ідей.

Ґрунтуючись на цих даних, передбачити «зону» розвитку здібностей особистості за таблицею 1.

Тестові завдання для перевірки знань

Здібності, які визначають успіхи людини в найрізноманітніших видах діяльності, називаються:

а) творчими;

б) загальними;

в) навчальними;

г) спеціальними.

Природжені передумови до розвитку здібностей називаються:

а) талантом;

б) обдарованістю;

в) задатками;

г) геніальністю.

Найвищий щабель розвитку здібностей, що виявляються у творчій діяльності, результати якої мають історичне значення в житті суспільства, у розвитку науки, літератури, мистецтва, називають:

а) талантом;

б) обдарованістю;

в) навичками;

г) геніальністю.

Частково автоматизоване виконання й регулювання дій людиною — це:

а) уміння;

б) звички;

в) навички;

г) інстинкти.

Видатні здібності в якійсь одній чи декількох галузях діяльності називають:

а) обдарованістю;

б) навичками;

в) талантом;

г) геніальністю.

Індивідуально-психологічні особливості особистості, які є умовою успішного здійснення певної діяльності й визначають відмінності в оволодінні необхідними для неї знаннями, уміннями та навичками, це:

а) задатки;

б) здібності;

в) темперамент;

г) характер.

Здатність усвідомлено виконувати певні дії називається:

а) звичкою;

б) операцією;

в) вмінням;

г) автоматизмом.

Здібності, які визначають схильність людини до абстрактно- теоретичних роздумів, називаються:

а) загальними;

б) теоретичними;

в) практичними;

г) спеціальними.

Найвищий рівень розвитку здібностей — це:

а) майстерність;

б) талант;

в) обдарованість;

г) геніальність.

Вроджені особливості зорового й слухового аналізаторів відносять до:

а) здібностей;

б) темпераменту;

в) характеру;

г) задатків.

Друга сигнальна система переважає у людей:

а) мислительного типу;

б) проміжного типу;

в) художнього типу;

г) усіх типів.

Розвиненість здібностей у людей залежить від:

а) природних задатків;

б) виду їх діяльності;

в) роботи над собою;

г) всього перерахованого.

Здібності людини, які забезпечують відносну легкість в оволодінні знаннями, навичками, уміннями та ефективність у різних видах діяльності називають:

а) спеціальними;

б) природними;

в) пізнавальними;

г) загальними.

Сукупність індивідуально-психічних особливостей особистості, які забезпечують успіх у будь-якій діяльності, легкість і швидкість оволодіння нею, називаються:

а) обдарованістю;

б) здібностями;

в) задатками;

г) типом вищої нервової діяльності.

Людину, яка творить у межах ідей, що вже склалися, називають:

а) обдарованою;

б) здібною;

в) талановитою;

г) геніальною.

Найбільш сприятливе поєднання здібностей, що дає можливість особливо успішно, творчо виконувати певну діяльність, — це:

а) талант;

б) обдарованість;

в) геніальність;

г) задатки.

Хто вважав, що шляхом виховання можна сформувати геніальність:

а) У. Ешбі;

б) Ф. Галль;

в) Ф. Гальтон;

г) К. Гельвецій.

Спадковість здібностей, виходячи з еволюційної теорії Ч. Дарвіна, відкрив:

а) Дж. Гілфорд;

б) Ф. Галль;

в) Ф. Гальтон;

г) К. Гельвецій.

Подивившись малюнки малого Тараса Шевченка, решетилівський дяк сказав, що у хлопця відсутні здібності до малювання. Насправді ж він оцінив: а) уміння;

б) талант;

в) здібності;

г) задатки.

Здібності проявляються у:

а) вміннях, навичках;

б) динаміці набуття умінь та навичок;

в) характері;

г) темпераменті.

На думку Платона, здібності людини зумовлені такими факторами:

а) спадковими;

б) соціальними;

в) біосоціальними;

г) індивідуальними.

Формуючи команду студентів-баскетболістів, тренери насамперед орієнтувались на зріст претендентів. Основними критеріями їх відбору були:

а) здібності юнаків;

б) уміння претендентів;

в) хист і результативність;

г) задатки студентів.

Необхідними умовами формування та розвитку здібностей людини є:

а) інтеграція різних видів діяльності, розширення кола інтересів особистості;

б) оволодіння культурним надбанням людства, посередництво старших, активна діяльність особистості, інтеграція різних видів діяльності, розширення кола інтересів особистості;

в) інтеграція різних видів діяльності, посередництво старших;

г) ігнорування людиною здобутків попередніх поколінь, активна діяльність особистості, посередництво старших.

Рівень розвитку здібностей визначають такі показники:

а) наявність специфічних знань та вмінь;

б) успішне виконання певного виду діяльності;

в) успішний результат діяльності, самобутність її виконання, швидкість оволодіння знаннями та вміннями;

г) самобутність виконання конкретного виду діяльності.

Укажіть особливість, притаманну здібностям:

а) здібності проявляються в процесі оволодіння діяльністю;

б) здібності закладені в людині від народження;

в) будь-які здібності можна сформувати;

г) люди від народження мають однакові здібності.

Укажіть особливість, не притаманну задаткам:

а) переходять у спеціальні здібності лише в результаті їхнього розвитку в процесі навчання, виховання та діяльності;

б) задатки визначають здібності та характеризують їх розвиток;

в) можуть залишатися невикористаними, не розвинутими в здібності, якщо людина живе в несприятливих умовах або якщо вона не працює над удосконаленням своїх здібностей;

г) істотною їх характеристикою є багатозначність.

Між здібностями та діяльністю існує зв’язок, що виражається у тому, що:

а) діяльність є підґрунтям формування здібностей;

б) здібності визначають знання та вміння людини;

в) особистість адаптується до певного виду діяльності;

г) здібності індивіда є результатом його попередньої діяльності та передбачають наступну.

Організаторські здібності передбачають наявність таких якостей:

а) комунікабельність, прагматичність, вимогливість, пасивність, незібраність;

б) нерішучість, зібраність, занижена самооцінка, категоричність;

в) мужність, упертість, нахабність, настирливість, почуття власної гідності, завищена самооцінка;

г) соціальна енергійність, практичний розум, психологічна вибірковість, критичність, тактовність, загальний рівень розвитку, самостійність, спостережливість, саморегуляція, комуні кабель- ність, працездатність, схильність до управління іншими.

Здібності, пов’язані з особливостями будови черепа, вивчав:

а) Р. Кеттел;

б) Ф. Галль;

в) А. Біне;

г) Г. Айзенк.

Дослідження яких видів здібностей здійснюється при професійному відборі:

а) потенційних;

б) спеціальних;

в) актуальних;

г) загальних.

Уміння засвоювати знання, оволодівати діяльністю — це:

а) творчий рівень здібностей;

б) репродуктивний рівень здібностей;

в) організаційний рівень здібностей;

г) активний рівень здібностей.

Стійка орієнтованість індивіда на певну діяльність — це:

а) майстерність;

б) нахил;

в) обдарованість;

г) задатки.

Що з названого сприяє розкриттю здібностей особистості:

а) умови проживання;

б) умови праці;

в) умови виховання;

г) умови відпочинку.

Рівень розвитку здібностей залежить від:

а) якості знань і вмінь, від міри їх об’єднання в єдине ціле;

б) наявності специфічних знань та вмінь;

в) швидкості оволодіння знаннями та вміннями;

г) соціальних вимог.

Найвищий рівень розвитку здібностей як загальних (інтелектуальних), так і спеціальних — це:

а) обдарованість;

б) геніальність;

в) талант;

г) схильність.

Розвиток музичних здібностей відбувається особливо сприятливо у період:

а) з 5 до 6 років;

б) з 7 до 8 років;

в) до 5 років;

г) з 6 до 7 років.

Психолог Б.М. Теплов установив, що важливою складовою музичних здібностей є:

а) узагальнення матеріалу;

б) чутливість до точності інтонацій;

в) скорочення процесу міркування;

г) швидке переключення на інший хід думки.

Домінуючими здібностями в навчанні та вихованні є:

а) творчі;

б) навчальні;

в) специфічні;

г) загальні.

До психологічних особливостей особистості відносять:

а) пам’ять і мислення;

б) здібності;

в) відчуття і сприйняття;

г) уяву.

Від яких факторів залежить формування спеціальних здібностей:

а) задатків;

б) виховання;

в) потреб суспільства;

г) виняткової пам’яті.

Яка сигнальна система краще розвинена у людей художнього типу:

а) друга;

б) і перша, і друга;

в) перша;

г) третя.

До якого типу вищої нервової системи відносяться люди мислительного типу:

а) з відносною врівноваженістю сигнальних систем;

б) з відносним переважанням другої сигнальної системи;

в) з відносним переважанням першої сигнальної системи;

г) всіх типів.

До якого типу вищої нервової системи відносяться звичайні люди (не науковці, не митці):

а) з відносним переважанням другої сигнальної системи;

б) з відносною врівноваженістю сигнальних систем;

в) з відносним переважанням першої сигнальної системи;

г) усіх типів.

Літературні здібності проявляються у:

а) здатності запам’ятовувати дрібниці та відображати їх;

б) здатності до логічного мислення у сфері кількісних і просторових відношень;

в) спостережливості, вразливості, наявності яскравих, наочних образів пам’яті, естетичних почуттях, виразності мови;

г) легкому й вільному переключенні від однієї розумової операції до іншої.

Загальні розумові здібності — це:

а) здібності, необхідні для успішного виконання якої-небудь однієї діяльності;

б) здатність до логічного мислення;

в) легке і вільне переключення від однієї розумової операції до іншої;

г) задатки, потрібні для виконання не якої-небудь однієї, а багатьох видів діяльності.

Як пов’язані між собою здібності, знання, уміння та навички:

а) такого зв’язку немає;

б) від здібностей залежить легкість і швидкість набуття знань, умінь, навичок;

в) набуття знань, умінь сприяє подальшому розвитку здібностей;

г) від здібностей залежить легкість і швидкість набуття знань, умінь, навичок, при цьому набуття знань, умінь сприяє подальшому розвитку здібностей.

Чи можна стверджувати наявність прямого зв’язку здібностей людини з масою її мозку:

а) ні;

б) так, маса мозку видатних людей дещо вища середньої;

в) так, маса мозку видатних людей дещо нижча середньої;

г) так, маса мозку обдарованих людей значно вища середньої.

Чи можна стверджувати, що успішність виконання конкретного виду діяльності залежить від конкретної здібності:

а) так;

б) ні, успішність виконання будь-якої діяльності залежить не від однієї, а від поєднання різних здібностей;

в) ні, оскільки той самий результат може бути забезпечений різними способами (дефіцит одних здібностей може бути компенсований за рахунок більш високого розвитку інших);

г) ні, оскільки успішність може забезпечуватись різними способами та поєднанням різних здібностей.

Для того, щоб діяльність сприяла розвитку здібностей дитини, вона повинна бути:

а) дуже простою;

б) дуже складною;

в) перебувати в зоні оптимальної складності;

г) перебувати на межі можливостей дитини.

Яка з наведених характеристик не є ознакою здібностей:

а) це індивідуально-психологічні особливості, що відрізняють одну людину від іншої;

б) це індивідуальні особливості, що стосуються успішності виконання якоїсь однієї діяльності чи кількох;

в) це ті знання, уміння й навички, якими володіє людина;

г) це індивідуально-психологічні особливості, що розвиваються на базі природних передумов у процесі життя.

Теми рефератів

Шляхи розвитку пізнавальних здібностей.

Літературні та художні здібності.

Рівні розвитку здібностей і їх індивідуальні відмінності.

Вплив сімейного виховання на розвиток здібностей.

Здібності і спрямованість особистості.

Здібності чоловіків і жінок.

Здібності і вік.

Концепції здібностей.

Творча особистість і її життєвий шлях.

Професійні здібності та шляхи їх розвитку.

Список використаної літератури

Комінко С.Б., Кучер Г.В. Кращі методи психодіагностики: Навч. посібник. — Тернопіль: Карт-бланш, 2005. - 406 с.

М’ясоїд П.А. Загальна психологія: Навч. посіб. — 5-те вид., стер. — К.: Вища шк., 2006 р. — 487 с.

Общая психология: Учеб. для студ. пед. ин-тов / А.В. Петровский,

А.В. Брушлинский, В.П. Зинченко и др.; Под ред.

В. Петровского. — М.: Просвещение, 1986. - 464 с.

Психология: Учеб. для ин-тов физ. культ. / Под ред.

М. Мельникова. — М.: Физкультура и спорт, 1987. - 367 с.

Список рекомендованої літератури

Максименко С.Д. Загальна психологія: Навч. посіб. — 2-є вид., перероб., доп. — К.: Центр навчальної літератури, 2004. - 272 с.

М’ясоїд П.А. Загальна психологія: Навч. посіб. — 3-є вид., випр. — К.: Вища шк., 2004. - 487 с.

Маклаков А.Г. Общая психология: Учебник для вузов. — СПб.: Питер, 2005. - 583 с.

Немов Р.С. Психология: Ученик для студ. высш. пед. учеб. заведений: В 3-х кн. — Кн. 1: Общие основи психологии. — 4-е изд.

М.: Владос, 2001. - 687 с.

Общая психология. Курс лекций / Сост. Е.И. Рогов. — М.: ВЛАДОС, 1995. — С. 81–86.

Основи психології: Підручник / За заг. ред. О.В. Киричука,

В.А. Роменця. — Вид. 5-те, стереотип. — К.: Либідь, 2002. - 632 с.

Рубинштейн С.Л. Основи общей психологии: В 2-х т. — М.: Педагогика, 1989. - 328 с.