Останній пророк

1

Прецизійний — який відзначається високою точністю.

2

Бахур — хлопець, дитина (тут і далі примітки редактора).

3

Буцина — мідний духовий інструмент, який використовували в армії Стародавнього Риму.

4

Тайстра — торбина, яку носять через плече.

5

Рінь — крупний пісок, гравій.

6

Дактиль — фінік.

7

Барбениця — діжечка, барило.

8

Лектика — криті ноші для перенесення людей.

9

П’ястук — кулак.

10

Парван — ширма.

11

Варвітня — сварка.

12

Каліґа — взуття вояків у давніх римлян.

13

Шарлатовий — пурпуровий.

14

Матиця — матка.

15

Кадлуб — тулуб.

16

Тук — жир.

17

Гаон — духовний лідер.

18

Віґілія — нічна варта у стародавніх римлян.

19

Ошуст — шахрай.

20

Фалерн, самос — вино.

21

Фалерн, самос — вино.

22

Зуз — давня єврейська монета.

23

Опона — завіса.

24

Гекатомба — жертва богам, пожертва.

25

Ґніт — стрічка, шнур.

26

Перґола — навіс, або прибудова з повторюваних секцій стовпів, колон, арок.

27

Омен — прикмета.

28

Кіс — чорний дрізд.

29

Стультус — бевзь (телепень).

30

Футерал — футляр, чохол.

31

Сотер — спаситель.

32

Катрага — курінь.

33

Мошт — виноградна вичавка.

34

Шпихлір — комора.

35

Кукіль — бур’ян.

36

Сікль — антична монета.

37

Галабурдя — бешкет, скандал.

38

Запона — застібка для одягу.

39

Ковтки — сережки.

40

Спряжка — пряжка.

41

Ас — давньоримська монета.

42

Мідниця — мідний таз.

43

Бурнус — широкий плащ.

44

Мосяж — латунь, жовта мідь.

45

Терпуг — вид напилка.

46

Спиж — бронза.

47

Талант — найбільша в античні часи лічильно-грошова одиниця.

48

Рискаль — заступ.

49

Менаанім — різновид систра.

50

Сіструм (систр) — брязкало, має форму груші.

51

Потир — чаша.

52

Тац (таця) — піднос, таріль.

53

Ретязь — ланцюг.

54

Мажа — різновид воза.

55

Ось думки двох видатних росіян, яких бентежив цей посил. «Мы говорим теперь о евреях-социалистах. Деятельность их не оправдана с точки зрения разума, умудрённого опытом, и преступна перед законом, но она вытекает всё-таки из побуждений альтруистических, и мы её только в этом смысле и ставим на вид. Кто так поступает — тот небольшой згоист.

При этом ещё надо добавить, что евреи сего последнего закала обрекают себя на верную гибель не ради своего еврейского племени, к которому они принадлежат по крови, а, как им думается, ради всего человечества, то есть в числе прочих и за людей тех стран, где не признавали и не хотят признать за евреями равных человеческих прав.

Больше этой жертвы трудно выдумать» (Лесков Н. Евреи в России. Москва, 1990. С. 30).

Це написано у відповідь на звинувачення євреїв у терористичних актах соціалістів-революціонерів проти Олександра II та Олександра III. З нібито протилежної точки зору виходить Василій Розанов — чи не найпарадоксальніший, після Петра Чаадаєва, російський мислитель, ворог революції та революціонерів, — але приходить фактично до тих самих висновків: про особливу творчу роль євреїв у світовій історії. «Евреи — самый угнетённый народ в Европе. Только по глупости и наивности они пристали к плоскому дну революции, когда их место — совсем на другом месте, у подножия держав (так ведь и поступают, и чтут старшие настоящие евреи, в благородном: „мы — рабы Твои“, у всего настояще великого. „Величит душа моя Господа“ — это всегда у евреев, и всегда — в отношении к великому и благородному истории). (…) Но — сорвалось. Сорвалось не-„великое“, и он ушёл, мстительно, как еврей, — ушёл в богему. „Революция так революция“. „Вали всё“. Это жид и жидок, и его нетерпеливость» (Розанов В. Апокалипсис нашего времени. Москва, 1990. С. 35).

56

«Позірно антиримський бунт євреїв був, в основі своїй, сутичкою між єврейською і грецькою культурою, — пише П. Джонсон. — До того ж сутичка ця виникла з книг. На той час існували тільки дві великі літератури: грецька й єврейська, оскільки змодельовані на еллінському взірці латинські тексти ще тільки починали ставати літературою. Дедалі більше людей робилося письменними, особливо в греків та євреїв, які мали початкові школи. Письменники почали вирізнятись як особистості: ми знаємо імена понад 1000 елліністичних авторів, і єврейські автори також почали ідентифікуватися. Вже існували великі бібліотеки, як державні, так і приватні. Александрійська мала понад 700 000 сувоїв. Грецька література належала міжнародному цивілізованому суспільству, однак євреї куди заповзятіше переписували, розповсюджували, читали й вивчали свої власні священні писання.

І справді, гебрейська література була в багатьох аспектах динамічніша за грецьку. Грецькі тексти, починаючи від Гомера, були провідниками до доброчесності, вихованості й способів філософування, тоді як гебрейські тексти мали чітку тенденцію ставати планами дії. На додачу, цей динамічний елемент ставав дедалі важливішим. Наміром своїм він був пропагандистський, тоном полемічний і ґрунтовно ксенофобічний, з особливою антигрецькою ворожістю. В око впадало наголошування на мучеництві, як наслідок маккавеївських борінь. Типовий для цієї тенденції твір, написаний греком на ім'я Ясон із Кирени і первісно ділений на п'ять томів, дійшов до нас у короткому викладі, що називається Друга Книга Маккавеїв. Хоча автор і послуговується всіма риторичними засобами грецької прози, це — антигрецька діатриба, ще й запальний мартиролог» (Джонсон П. Історія євреїв. Київ, 2000. С. 143).

57

Резистанс — опір.