Пісенні обрії "АНТЕЯ"

Зиновій Демцюх

Пісенні обрії

«Антея»

Львів

Видавництво «Край»

2010

ББК85.325.2

УДК 793.31

Д173

У книзі – розповідь про творче становлення, професійне зростання одного із

відомих колективів Львова – хорової капели «Антей», про понад двадцятилітню історію

її натхненного служіння українській музичній хоровій культурі, про шлях, пройдений

згуртованим колективом хорового співу, який увінчувався визнанням і щирим захопленням

слухацьких аудиторій у різних містах і селах України й на концертних сценах багатьох

європейських країн.

Для шанувальників української пісенної культури, організаторів і провідників

хорових колективів, викладачів та студентів мистецьких закладів освіти та культури,

широкого читацького загалу.

Демцюх З.

Д173 Пісенні обрії «Антея». Спогади та роздуми диригента. – Львів: Край, 2010. – 176 с.

ISBN 978-966-547-326-8

ISBN 978-966-547-326-8 © Демцюх З., 2010 © Вид-во «Край», 2010

Зиновій Демцюх

Пісенні обрії

«Антея»

Спогади та роздуми диригента

ПІСЕННІ ОБРІЇ «АНТЕЯ»

5

Частина перша

Десятиліття творчого злету

Колись геніальний композитор Петро Чайковський, висловлюючи своє

захоплення пісенною спадщиною нашого народу, сказав: «Бувають щасливо

обдаровані музикальні натури і бувають також щасливо обдаровані народи. Я

бачив такий народ-музикант, це – українці». Мені спали на думку ці слова,

коли осмислював шляхетну долю прославленого творчого колективу – Львів-

ської хорової капели «Антей», чиї мистецькі здобутки добре відомі не лише

у Львові, в Україні, а й далеко за її межами. Творчий шлях капели, її активна

участь у культурно-просвітницькій діяльності як у Західному регіоні, так і на

теренах Східної України, численні концертні виступи як репрезентанта україн-

ського хорового мистецтва у Швейцарії, Німеччині, Італії, Іспанії, Люксембур-

зі, Франції, Бельгії, Югославії, Угорщині, Латвії, Словаччині, Польщі – яскрава

сторінка в історії нашої вітчизняної пісенної культури.

Уже у самій назві капели – знакова символіка. Колективно обираючи

цю назву, капеляни та їхні шанувальники на пам’ятних загальних зборах якось

одностайно зупинилися на імені міфічного велетня, який був непереможним

доти, поки доторкався матері-землі, яка додавала йому нових сил. У цьому іме-

ні ми уздріли втілення ідеї оновлення сил, їх відродження від дотику до співо-

чих традицій рідної землі. Усі погодилися і фактично в той день ми й «охрести-

ли» наш хор, але про це згодом.

Моє знайомство з майбутніми співаками хорової капели відбулося 24

грудня 1984 року. На першу зустріч з ними я йшов, тамуючи певне хвилюван-

ня; не давало спокою питання: хто ці люди? Я знав, що вони співали у вокаль-

ному ансамблі «Вишиванка» клубу Львівського авіапідприємства, але вже на

той час цей колектив припинив своє творче існування. Ініціатором створення

хорового колективу був Микола Брегін, співак ансамблю. Завдяки його напо-

легливості і стала можливою ця пам’ятна зустріч, під час якої я познайомився

з Миколою і Марією Лазуркевичами, Володимиром Демчишиним, Марією і

Дмитром Лапичаками, Мирославою і Володимиром Онишкевичами, Семеном

Коцовським, Богданом Козаком, Зиновієм Жовніром, Надією Паздерською,

Любов’ю Подвірною, Зеновією Федик, Іриною Стадник, Степаном Хомою, На-

талією Брегін, Світланою Луцан. Послухавши їх і познайомившись з кожним

6

Зиновій ДЕМЦЮХ

із них ближче, я відчув і зрозумів, що з ними можу поєднати свою долю, роз-

почати новий творчий шлях (до речі, тоді я ще працював художнім керівником

і головним диригентом студентської хорової капели «Гаудеамус» Львівського

політехнічного інституту). Чому я прийшов до такого висновку? Ці люди бук-

вально заворожили мене своєю жагучою любов’ю до української народної піс-

ні. Та не тільки їх ентузіазм та патріотичні пориви справили на мене сильне

враження, а й те професійне відчуття, що переді мною – чудовий потенціал:

більшість із них володіли добрими тембральними голосами, прекрасним гар-

монічним слухом (а це дуже важливо для співака-ансамбліста), деякі із них

навчалися мистецтву гри на бандурі. А головне, що їх і мене об’єднало, – го-

товність на будь-які компроміси задля встановлення оптимально вигідного гра-

фіка нашої творчої співпраці.

На початку репетиційного процесу через мою зайнятість ми могли

збиратися лише раз на тиждень, щосуботи. Це були незабутні години нашого

напруженого творчого спілкування. Пригадую, з яким натхненням і відпові-

дальністю працював кожен. Безумовно перші кроки були нелегкими, але разом

долали труднощі. Академічна манера співу (саме такий курс ми взяли з перших

наших репетицій) вимагала чималих зусиль, щоб досягти певного рівня доско-

налості. Наближались Різдвяні свята. Було велике бажання підготувати про-

граму з колядок і щедрівок. Часу було обмаль. Інколи на репетиції збиралися у

квартирі когось із співаків.

Попри всілякі незручності й ускладнення, наші старання не пропали

марно. Скільки було радості, коли на свята могли привітати один одного, свої

родини і знайомих задушевною українською колядою у стройному хоровому

звучанні. Святкові колядування стали утвердженням колективу, адже відчува-

лася одностайність у ансамблевому поступі, у прагненні до досконалості не

тільки професійно, а й духовно, возвеличуючи у піснеспівах Божу Матір, про-

славляючи таїнство народження Святого Дитяти.

На одному із чергових репетиційних зборів вирішили одне з важливих

організаційних питань – обрали президента хору. Ним став Микола Лазурке-

вич, юрист за фахом, митець за покликанням. Тоді ж остаточно визначилися і з

назвою колективу. Ім’я «Антей» ні у кого не викликало жодних застережень чи

сумнівів, скажу більше, було сприйняте схвально і одностайно. Заімпонувала в

імені глибока і сильна символіка.

Колектив поступово формувався, згуртовувався, збагачувався. Його

репертуар поповнювався все новими й новими творами. Шліфувалася май-

стерність їх виконання. Наближався той час, коли ми мали право «виходити

на люди». У лютому 1985 року відбувся прем’єрний виступ хору в клубі Львів-

ського аеропорту на концерті, присвяченому Дню Аерофлоту. Це був наш пер-

ший сценічний іспит. Наш дебют показав, що, незважаючи на вкрай короткий

термін підготовки програми, «Антей» витримав з честю і гідністю перше кон-

цертне випробування. Були поздоровлення, схвальні відгуки і слова вдячності

слухачів. Привітали нас і керівники нашого базового підприємства.

ПІСЕННІ ОБРІЇ «АНТЕЯ»

7

Наш другий виступ відбувся на тій самій сцені 8 травня 1985 року. Хор

підготував концерт, присвячений 40-й річниці Перемоги над німецько-фашист-

ськими загарбниками. Крім творів, приурочених до свята, у програмі було і

декілька народних перлин. Серед них – «Ой з-за гори кам’яної» та «Ой устану

я в понеділок» (обробка М. Леонтовича), «Зеленая рута, жовтий цвіт» (оброб-

ка Ф. Колесси), «Степь да степь кругом» (обробка В. Захарова). Виконали ми

також авторські пісні О. Зуєва (слова М.Ткача) «П’є журавка воду», В. Ма-

тюка (слова Б. Кирчіва) «Крилець, крилець, сокола дай», К. М’яскова (слова

В. Луценка, аранжування З. Демцюха) «Пилоты Родины». Концертмейстером

(партія фортепіано) виступив тоді учень спеціальної музичної школи імені С.

Крушельницької Остап Демцюх. Супроводжував концерт також і квартет бан-

дуристок, у складі якого була і Надія Поворозник, тепер відомий хормейстер,

реґент Архикафедрального собору святого Юра.

Не можу не згадати і тих хористів, які на момент нашої другої прем’єри

підставили «Антею» своє плече. Це відомі тепер диригент В. Гречинський, єгу-

мен о. Лазар (О. Гнатів). Залучили ми також студентів О. Хміля, А. Лисенко, Л.

Луцишин, Н. Касперську. Співали в українських народних строях. Кількісний

склад – 25 осіб, з них – 13 жінок, 12 чоловіків.

Окрилені успіхом і визнанням, ми почали ще наполегливіше працювати

над удосконаленням професійної майстерності, над поповненням свого репер-

туару. Кількість наших репетицій збільшилася, урізноманітнився репертуар.

Частіше збираючись, ми стали працювати над творами світової і вітчизняної

класики, представленої композиторами Д. Каччіні, Й. Штраусом, С. Людке-

вичем, Л. Ревуцьким, М. Колессою, Є. Козаком, а також наших сучасників В.

Іконника, В. Яциневича, О. Албула, М. Костецького. Однак особливу увагу

приділили українським народним пісням у прекрасних обробках Миколи Ле-

онтовича. Поповнювався наш репертуар також піснями, створеними різними

композиторами на слова невмирущої поезії Тараса Шевченка.

Уже на початку своєї концертної діяльності «Антей» (тоді ще камер-

ний хор) часто виступав перед учнями і вчителями загальноосвітніх шкіл, тру-

дівниками міст і сіл області, працівниками авіапідприємства. Це було доброю

традицією, яку всіляко підтримували тогочасна влада і до якої прилучалося

чимало аматорських і професійних колективів. Такі виступи давали змогу що-

разу об’єктивно оцінити, орієнтуючись на реакцію слухачів, наші творчі до-

сягнення, нагромаджувати професійний досвід, формувати свій виконавський

стиль. Водночас після таких виступів я переконувався в тому, як усе більше

згуртовується наш колектив, які ще великі резерви таяться в кожній особистос-

ті, скільки під силу зробити громаді, якщо її об’єднують благородні помисли і

велика любов до пісні.

Тому й співали родинами. Дехто із хористів залучав до концертних ви-

ступів і своїх обдарованих дітей, переважно учнів музичних шкіл Львова. Пев-

не емоційне забарвлення нашим концертам додавали виступи дуету бандурис-

тів у складі юнаків Тараса Лазуркевича і Богдана Ховзуна, скрипальки Лесі і

8

Зиновій ДЕМЦЮХ

цимбаліста Тараса Онишкевичів (сестри і брата), тріо сопілкарів Тараса Ла-

зуркевича, Богдана Ховзуна, Тараса Онишкевича. Ці талановиті юні виконавці

створювали особливу атмосферу в нашому колективі, готуючись до виступів і

концертуючи, зростали професійно, формувалися інтелектуально і духовно як

музиканти. Мушу відзначити, що ініціатором і натхненником усіх цих новацій,

а також багатьох інших культурно-просвітницьких заходів був Микола Лазур-

кевич, шанований усіма нами президент хору. Його надійними помічниками,

порадниками завжди були колеги, які своїм інтелектом, любов’ю до мистецтва,

особистим авторитетом допомагали зміцнювати колектив. Це – Володимир

Демчишин, Микола Брегін, Володимир і Мирослава Онишкевичі, Семен Ко-

цовський, Дмитро і Марія Лапичаки, Марія Лазуркевич, Богдан Козак, Любов

Подвірна, Зеновія Федик, Надія Паздерська, Світлана Луцан. Не минуло й двох

років, як наш хор став дружною творчою сім’єю, колективом однодумців, який

мав чітко визначену мету і не боявся труднощів. А його праця увінчалася пер-

шими успіхами.

1986 року на республіканському огляді-конкурсі колективів народної

творчості цивільної авіації хор «Антей» здобув перше місце. Цього ж року на

базі колективу було проведено семінар і показову репетицію для працівників

культосвітніх установ, що діяли при підприємствах цивільної авіації республі-

ки. Керівництво відзначило хор грошовою премією, виділило кошти на пошит-

тя нових концертних костюмів. Вдалося придбати добротне піаніно.

Усе свідчило про те, що у «Антея» склалися добрі стосунки з керівни-

ками Львівського авіапідприємства. Зважаючи на особливий статус цього май-

же воєнізованого закладу в умовах тоталітарної системи і панування комуніс-

тичної ідеології, ми знаходили порозуміння з командиром авіазагону Віталієм

Гусєвим, головою профкому Сергієм Бєловим, начальником клубу Юхимом

Ельгартом. Саме від них певною мірою залежало стабільне функціонування

хорового колективу, якому за їхнього сприяння створювалися нормальні умови

для творчої роботи.

Ще одна знакова подія відбулася того ж року. 23 листопада хор «Антей»

взяв активну участь в урочистях, присвячених відкриттю музею-садиби Маркі-

яна Шашкевича у с. Підлиссі на Золочівщині (Львівської області). У цьому селі

6 листопада 1811 року народився зачинатель нової української літератури на

Західній Україні. Садибу відбудували за кошти Львівської обласної організації

Українського товариства охорони пам’яток історії та культури з нагоди 175-річ-

чя від дня народження поета. Дух і атмосфера свята ще більше об’єднала нас

у прагненні творити для рідного народу, засобами мистецтва розбурхувати дрі-

мотні сили людського єства, утверджувати красу і правду на землі.

Минав час. Протягом трьох років відбулося чимало змін, насамперед

пов’язаних з становленням нашого хору. Творчі ряди «Антея» поповнило чи-

мало талановитих і обдарованих співаків. З-поміж них назву володарку сопра-

но чудового тембрального забарвлення, популярну у Львові співачку Ярославу

Крилошанську (згодом багатолітню солістку заслуженої академічної хорової

ПІСЕННІ ОБРІЇ «АНТЕЯ»

9

капели «Трембіта»), співаків з великим досвідом Ореста Купчинського і Ми-

хайла Витрикуша, вихованок молодіжної капели бандуристок «Галичанка» –

Лілію Марущак та Ірину Тарнавську, музикантів-педагогів – Любов Григорчук,

Наталію Ходоровську, братів Володимира і Богдана Модлів (обидва незаба-

ром стали солістами нашого хору), Романа Борецького, Надію Матвіїв, Лесю

Демцюх, аматорів-ансамблістів – Любомира Котика, Тетяну Калитин, Лесю

Осьмак, Оксану Смаль, Галину Волоцюгу, Віталія Рудомира.

Отже, кількісний склад нашого колективу зріс майже у півтора раза.

Поступово формувалося його творче обличчя. Захоплення хоровим співом

об’єднувало людей різних професій – вчителів (загальноосвітніх і музичних

шкіл), юристів, інженерів, лікарів, музичних керівників дошкільних закладів,

студентів і викладачів вузів, робітників. Тішило те, що чимало з них мали му-

зичну освіту, а більшість володіла нотною грамотою.

З вірою у добре майбутнє починав «Антей» 1988 рік, який виявився дово-

лі плідним і різноманітним. Народжувалася традиція відзначати різдвяний цикл

свят виконанням популярних колядок і щедрівок. А пізніше, у березневі дні, ми

виступали з низкою доброчинних шевченківських концертів у залі органної і ка-

мерної музики, театрі юного глядача (тепер – це Перший український театр для

дітей та юнацтва), у загальноосвітніх школах Львова. Участь у цих заходах ра-

зом з нами брали відомий громадський діяч Михайло Косів, знаний поет-пісняр

Богдан Стельмах, авторитетний шевченкознавець доцент Львівського універси-

тету імені Івана Франка Андрій Скоць. Таким чином наш колектив докладав

і свої зусилля для гідного проведення Всесоюзного шевченківського свята «В

сім’ї вольній, новій», що проходило в різних установах і закладах. Часто-густо

наші виступи перетворювалися на пізнавальні концерти-лекції.

Після таких акцій приходило визнання, популярність. Перше серйоз-

не творче випробування для «Антея» випало на 12 червня 1988 року. У цей

день у Будинку органної та камерної музики відбувся творчий звіт хору перед

громадськістю м. Львова. Це був іспит на зрілість, підсумок невтомної праці

колективу за три з половиною роки. Концертний зал був вщент заповнений

заповнений шанувальниками хорового мистецтва. У співаків панувало велике

емоційне піднесення, що поєднувалося з почуттям відповідальності. Програма

складалася з двох відділів і для молодого хору була доволі складною. «Антей»

виконував твори Д. Каччіні, Й. Штрауса, Д. Бортнянського, С. Гулака-Артемов-

ського, С. Рахманінова, С. Людкевича, В. Гавриліна, М. Леонтовича, Ф. Колес-

си, Є. Козака, М. Колесси, Г. Давидовського. Особливий успіх випав на долю

Ярослави Крилошанської, яка зачарувала слухачів своїм високопрофесійним

виконанням солоспівів «Ave Maria» Д. Каччіні, «Тиха мелодія» С. Рахманінова

(в оригіналі «Тебе поем»), «Мама» В. Гавриліна (в аранжуванні З. Демцюха).

Її красивого тембру ліричне сопрано ще не раз буде хвилювати шанувальників

вокалу, які відвідували наші концерти.

А на тому пам’ятному першому творчому звіті полонив серця слухачів

і соліст Львівського оперного театру імені Івана Франка В’ячеслав Прокопен-

10

Зиновій ДЕМЦЮХ

ко. Образно, проникливо і молитовно прозвучали в його виконанні «Молитва

Андрія» з опери С. Гулака-Артемовського «Запорожець за Дунаєм» та «Кант

про Почаївську Божу Матір» в обробці М. Леонтовича. Добре зарекомендували

себе також і молоді солісти капели Наталія Крижанівська (Ходоровська), Тарас

Лазуркевич, Богдан Модла.

Певним сюрпризом для наших слухачів стало виконання «Королівсько-

го вальсу» Й. Штрауса та негритянського спірічуелсу «Облога Ієрихону» в об-

робці Р. Шоу. Складні за формою і стильовими ознаками, мовою оригіналу (ні-

мецькою і англійською), наявність колоритного фортепіанного супроводу, вони

створювали немало виконавських проблем для хору. Зауважу, що ці твори для

львівської публіки звучали вперше.

Великою приємністю для нас стало те, що на концерті був присутній

професор Микола Колесса, який високо оцінив виконавський рівень цих тво-

рів, особливо пісні «Говорили люди, сусіди» в його обробці. Прозвучав також

комплімент з уст видатного маестро і на адресу молодого концертмейстера

Остапа Демцюха.

На момент виступу «Антей» збагатився не тільки різноманітною про-

грамою, а й цікавими особистостями, закоханими в пісню. Серед них – Сте-

фанія і Наталія Луцишин, Тетяна Сливинська, Ірина Ковалик (Бобик), Богдан

Ховзун, Юрій Вівчар, Оксана Когут, Володимир Яскевич, Дмитро і Наталія Бо-

гоніс, Степан Марущак.

А незабаром надійшла радісна звістка з Києва: 26 вересня 1988 року

за постановою президії Укрпрофради нашому хору присвоїли почесне зван-

ня «народний». Після успішно проведеного творчого звіту на «Антей» чекала

ще одна мистецька вершина, яку слід було підкорити – конкурс імені Соломії

Крушельницької в м. Тернополі. Цей конкурс започатковано 1986 року за по-

становою Тернопільського обласного управління культури, секретаріату об-

лпрофради і президії правління обласного відділення Музичного товариства

України. Тоді ж організатори вирішили зробити його традиційним, відзнача-

ючи переможців спеціальною премією імені геніальної співачки, уродженки

Тернопілля.

1 жовтня 1988 року відбувався конкурс вдруге. За рішенням оргкомі-

тету до участі в ньому запрошувалися хорові колективи, у репертуарі яких

обов’язково мали бути по одному твору української, російської та зарубіжної

класики, а також твори композитора-класика із союзних республік, і сучасного

радянського композитора. До цієї складної програми додавалася як обов’язкове

виконання обробка української народної пісні. Не менше двох творів хор-

учасник конкурсу мав співати акапельно.

Як бачимо, програма досить вимоглива. Для її підготовки довелося до-

бре попрацювати. У нашій програмі були твори Г. Ернесакса (слова Л. Кай-

дули) «Моя Батьківщина»; Д. Бортнянського «Херувимська №7»; К. Стеценка

(слова П. Грабовського) «Сон»; Д. Каччіні «Ave Maria» (соло – Я. Крилошан-

ська); В. Гавриліна (слова А. Шульгіної) «Мама» (аранжування З. Демцюха,

ПІСЕННІ ОБРІЇ «АНТЕЯ»

11

соло – Я. Крилошанська) та Г. Давидовського «Фантазія на українські теми

«Кобза». Партію фортепіано виконував Остап Демцюх. Конкурс проходив у

актовому залі фінансово-економічного інституту.

До складу журі входили відомі виконавці, музикознавці, діячі культури

і мистецтва. Серед них – знаний хоровий диригент заслужений артист УРСР,

професор Богдан Дерев’янко. Очолювала журі народна артистка УРСР, профе-

сор Львівської державної консерваторії імені М. Лисенка Марія Байко.

У творчому змаганні «Антей» отримав найвищу оцінку і став лауреатом

конкурсу. Йому було присуджено першу премію. З-поміж інших колективів ла-

уреатом стала також хорова капела «Мрія» Львівського торговельно-економіч-

ного інституту (диригент І. Чупашко).

Окрилений перемогою, колектив «Антея» наступного дня поїхав у село

Біла (біля Тернополя) до родинного гнізда Соломії Крушельницької, де про-

вела дитячі і юнацькі літа майбутня співачка. До музею-садиби прибули також

представники оргкомітету конкурсу, мистецтвознавець Михайло Головащенко,

автор книг та численних публікацій про С. Крушельницьку, діячі культури і

мистецтва, хорові колективи, відзначені на конкурсі. Після оглядин музею на

подвір’ї садиби відбулося урочисте вшанування світової слави співачки. У ві-

нок шани вплелися і виконані співаками «Антея» декілька творів із конкурсно-

го репертуару.

Із гарними напрацюваннями ми закінчували 1988. Вірили, що 1989 року

колектив буде спроможний освоювати нові творчі обрії. Тож цей рік у творчій

біографії «Антея» став тим періодом, коли його концертна діяльність прибрала

виразно культурно-просвітницьке спрямування. Саме це, як виявилося згодом,

набуло традиційного характеру і стало визначальним творчим кредо колективу.

Свідченням цього були численні концерти і виступи у м. Львові та області. Ми

співали для льотного складу Львівського об’єднаного авіазагону, трудівників

сіл Київець і Хоросно Миколаївського і Перемишлянського районів, науковців

Західно-української геологорозвідувальної експедиції, працівників Львівсько-

го облагропрому, вихователів і адмінперсоналу дитячого дошкільного закладу

«Оленка» (м. Львова), викладачів і студентів технікуму механізації сільського

господарства селища Рудки, службовців облсоцзабезу (м. Львова), працівників

підприємств зв’язку (м. Львів, Будинок культури). Велику насолоду нам давала

участь у різдвяних концертах у Палаці культури заводу ЛОРТА (м. Львів), у

клубах заводу «Хвиля» (м. Львів), Дніпроводгоспу (м. Львів).

Надзвичайно тепло і щиро приймали колектив на шевченківських

концертах викладачі і студенти Львівського технікуму механічної обробки

деревини, учні і викладачі ПТУ (м. Львів, вул. Кульчицької, 1), медичний,

обслуговуючий персонал і відпочивальники санаторію «Нива» (м. Моршин),

працівники агропрому (м. Львів), учителі та учні львівських загальноосвітніх

шкіл №40 та 46.

12 грудня 1988 року у концертному залі імені С. Людкевича Львівської

обласної філармонії за участю хорової капели «Антей» відбувся доброчинний

12

Зиновій ДЕМЦЮХ

концерт пам’яті українського диригента і громадського діяча, священика Йо-

сипа Вітошинського (до 150-річчя від дня народження). Концерт організувала

Спілка композиторів України, Львівське обласне відділення Музичного това-

риства України, Українського фонду культури і Товариства рідної мови імені Т.

Г. Шевченка. Крім «Антея», у концерті також взяли участь хорові колективи м.

Львова «Боян», «Черемош», «Дударик», «Прометей», артисти Львівського ака-

демічного драматичного театру імені Марії Заньковецької Юрій Брилинський і

Леся Бонковська (згодом стали заслуженими артистами України), письменник

Роман Іваничук. Слово про Й. Вітошинського виголосив знаний громадський

діяч Михайло Косів. Кошти від концерту були перераховані Товариству рідної

мови імені Т. Г. Шевченка на програми Львівського відділення Фонду культури

України – «Рідна мова» та «Народна пісня».

Безперечно, з плином літ такі події сприймаються як особливі епізоди у

творчій біографії колективу, який дедалі більше згуртовувався, певною мірою

«відшліфовувався» творчо, урізноманітнював свої репетиційні заняття пошу-

ком нових форм самовираження. А поклик служіння рідній пісенній культурі,

її величності Музиці спонукав декого із наших хористів до «підвищення свого

кваліфікаційного рівня». У цьому сенсі для всіх нас світлою подією був дер-

жавний екзамен з диригування Надії Паздерської, який вона складала 27 берез-

ня 1989 року, диригуючи рідним колективом перед державною кваліфікацій-

ною комісією Рівненського інституту культури. Надія була душею колективу,

провідною співачкою, володіла гарним сопрано. Водночас навчалася у цьому

інституті заочно, а практикувалася з наших хором. Співала вона в «Антеї» з

першого дня його заснування. Атмосфера іспиту була піднесеною і святковою,

що значною мірою було обумовлено виконанням досить складної й різнома-

нітної програми, до якої Надія включила як класичні твори, так і популярні

народні пісні. Комісія відзначила високий професійний рівень молодого дири-

гента, оцінивши її працю високими балами. Водночас члени комісії дали добру

оцінку виконавській майстерності нашого колективу.

А влітку того ж таки року відбулася ще одна пам’ятна подія, щоправда

трохи інакша і за формою, і за змістом. До Львова завітав камерний хор «Ріта-

вейш» («Ранковий вітер») Латвійського виробничого об’єднання «Сарканайс

квадратс» (м. Рига). 2 червня 1989 року на сцені актового залу Львівського

торгово-економічного інституту виступали обидва колективи. Очолював хор

наших гостей молодий диригент Вернерс Креслиньш. Такі концерти-зустрічі

у львівських шанувальників хорового співу постійно викликали особливий ін-

терес, і досі збереглася добра традиція вшановувати такі виступи винятковою

увагою і теплотою. А стосовно приїзду хорів з Балтики, то такі зацікавленість

і прихильність були виявами щирої гостинності. І не випадково. Адже відо-

мо, що хорові колективи з Балтики традиційно вирізнялися високою культурою

співу і рівнем професійної майстерності. Зажили світової слави їхні велелюдні

Свята пісні, що проводяться на Співочих полях у Таллінні, Ризі та Вільнюсі.

Ці масштабні пісенні урочистості мають понад столітню історію. У цих респу-

ПІСЕННІ ОБРІЇ «АНТЕЯ»

13

бліках (а тепер – суверенних державах) на державному рівні приділяється дуже

серйозна увага хоровому мистецтву, адже відповідальні державні чиновники

давно усвідомили велике його значення у самоідентифікації та об’єднанні на-

ції.

Камерний хор «Рітавейш» було створено 1979 року. Він неодноразово

завойовував перші місця в районних і зональних оглядах художньої народної

творчості. В 1980 і 1985 роках брав активну участь у Святах пісні Латвії. Мав

друзів у Польщі, Вірменії, Естонії, Литві. Перед початком концерту обидва ди-

ригенти (хору «Рітавейш» і «Антея») запалили свічки на підсвічнику як символ

єдності і дружби двох народів, незгасимого творчого горіння і вічної любові до

хорового мистецтва, яке сприяє духовній досконалості людини.

Програма концерту складалася з творів західної класики, латиських на-

родних пісень, творів сучасних композиторів. Найбільший успіх випав на долю

латиських народних пісень, а також виконання рок-ораторії молодого латись-

кого композитора Атварса Сирмайса. По закінченні виступу гостей президент

хору «Антей» Микола Лазуркевич від імені присутніх подякував нашим новим

друзям за щедрий дарунок високомистецького виконання музичних творів.

Наступного дня (3 червня 1989 року) колектив «Антея» разом з побра-

тимами із Риги вирушив до м. Дрогобича, щоб зустрітися зі знаменитим камер-

ним хором «Легенда» та її славним диригентом Ігорем Циклінським (згодом

маестро став заслуженим діячем мистецтв України). Того ж дня у приміщенні

недавно відкритого музею релігії і мистецтв відбувся великий концерт за учас-

тю трьох хорових колективів, що перетворився у свято єднання і дружби двох

близьких за духом народів. Особливо піднесеним і зворушливим був фінал,

коли три хорових колективи разом заспівали латиську народну пісню в обробці

А. Юряна «Вій, вітерець» та українську народну пісню в обробці С. Людкевича

«Сонце ся сховало». Цей концерт ще раз продемонстрував той факт, що хорове

виконання – акт духовний, який об’єднує людей, нації, сприяє взаємопорозу-

мінню і взаємозбагаченню національних культур.

Завдяки активній концертній діяльності й високій виконавській май-

стерності хор «Антей» набував все більшої популярності і визнання. Його ста-

ли запрошувати на відзначення урочистих дат, святкових подій, інших заходів. І

наш колектив завжди з повагою ставився до таких ініціатив, толерантно на них

відгукувався. Так, 8 червня 1989 року хор виступав з концертом у приміщен-

ні Львівської обласної організації українського товариства охорони пам’яток

історії та культури, де під патронатом Західного наукового центру АН УРСР,

Інституту суспільних наук АН УРСР і Львівської організації Спілки письмен-

ників України відбувався науковий симпозіум «Т. Шевченко і українська на-

ціональна культура» (до 175-річчя від дня народження Великого Кобзаря та

115-річчя заснування НТШ у Львові). Програма цього симпозіуму передбачала

і наш пісенний виступ. Науковці з усієї України мали можливість послухати

музику українських композиторів на слова Т. Шевченка, українські народні

пісні, твори патріотичної тематики.

14

Зиновій ДЕМЦЮХ

Друга половина 1988 і перше півріччя 1989 року для нашого колективу

ознаменувалися насамперед тим, що в нього влилося молоде талановите по-

повнення - Наталія Чмир, Наталія Коваль, Любов Качмар, Тамара Мідянець.

У той час дев’ятнадцятирічним юнаком прийшов у хор Дмитро Янівський (те-

нор), вихованець хорової школи «Дударик». Збагатив звучання басів досвідче-

ний Роман Мартинюк, а партія альтів зміцніла завдяки голосам Зоряни Турчин,

Уляни Єнкало, Ольги Божик, Оксани Скульської.

12 червня 1989 року в приміщенні концертного залу імені С. Людкевича

Львівської обласної філармонії відбувся творчий звіт «Антея». Хор виходив на

сцену у новому статусі – «народного» і лауреата конкурсу хорових колективів

імені Соломії Крушельницької. Перший виступ в залі, освяченому видатними

іменами, своєрідність акустики – все це посилювало почуття відповідальності,

зобов’язувало і водночас надихало на творче горіння. Програма концерту на

відміну від попереднього звіту значно збагатилася й урізноманітнилася. У ній

були твори композиторів А. Лотті, П. Чайковського, К. Стеценка, Б. Лятошин-

ського, М. Леонтовича, А. Кос-Анатольського, А. Андрійчука. Духовні твори,

які «Антей» в умовах цензурних переслідувань змушений був співати в інших

редакціях, цього разу виконувалися в оригінальних редакціях. Відзначу, що ми

зробили кроки очищення від ідеологічних перекручень, які були засадничими

в умовах тоталітаризму. Стан душі кожного із нас був піднесений ще й тому,

що на тому творчому звіті ми вперше у Львові повинні були озвучити твір,

який тривалий час забороняли виконувати. Це була «Дума про козацькі моги-

ли» Анатолія Кос-Анатольського.

Пригадується, як, зустрівшись якось зі мною, Анатолій Йосипович бід-

кався, що має давно готовий цікавий твір на козацьку тематику, але йому не да-

вали дозволу на виконання. Дуже обурювався тим. Ніяк не міг збагнути, чому

навіть на козацьку тему накладено табу, адже йшлося про бій козаків на чолі з

Богданом Хмельницьким під Берестечком.

...І ось ми – на сцені. У залі філармонії – аншлаг. Ми сподівалися, що

прийде на концерт багато людей, але щоб аж так переповнився і партер, і бал-

кон... Запанувала піднесена творча атмосфера, в якій об’єдналися виконавці й

слухачі. Вони зустріли нас радісно і привітно. Бурхливими оваціями сприй-

няла публіка виконання твору Б. Лятошинського на слова Тараса Шевченка

«Тече вода в синє море». А далі така ж реакція була на українську народну

пісню в обробці А. Андрійчука «Повіяв вітер степовий» (соло – Я. Крилошан-

ська), «Фантазію на українські теми «Кобза» Г. Давидовського, «Чуєш, брате

мій» в обробці для хору К. Стеценка. Великий успіх випав на долю наших

солістів – провідного співака Львівського оперного театру імені Івана Фран-

ка, заслуженого артиста УРСР Ігора Кушплера («Кант про Почаївську Божу

Матір» М. Леонтовича), Ярослави Крилошанської (Д. Каччіні «Ave Maria»,

В. Гаврилін «Мама», С. Рахманінов «Тебе поем»), соліста опери В’ячеслава

Прокопенка (С. Гулак-Артемовський «Молитва Андрія із опери «Запорожець

за Дунаєм»), молодих солістів нашого хору Тараса Лазуркевича, Богдана і Во-

ПІСЕННІ ОБРІЇ «АНТЕЯ»

15

лодимира Модлів (негритянський спірічуелс в обробці Роберта Шоу «Облога

Ієрихону»).

Окремо слід згадати про перше виконання «Думи про козацькі могили»

А. Кос-Анатольського (соло – артист Львівської обласної філармонії Богдан Ко-

сопуд). Твір прозвучав наприкінці другого відділу концерту. Глибоке, проникли-

ве художньо-емоційне трактування твору солістом до глибини душі схвилювало

львівського слухача. У залі довго не вщухали оплески, лунали вигуки «браво»,

«біс». На настійливе прохання публіки соліст і хор змушені були твір повторити.

В цю мить я подумав про Анатолія Йосиповича (на той час уже покійного), про

те, як би він сяяв від щастя, побачивши такий тріумфальний дебют свого твору.

Після успішного творчого звіту через деякий час «Антей», не зраджу-

ючи своєму творчому кредо, продовжував концертно-просвітницьку місію на

теренах свого краю. З почуттям обов’язку і винятковою відповідальністю ста-

вився колектив до концертів не тільки у Львові, а й у районних центрах та

селах області. Особливо великого значення надавалося виступам у школах. У

той час такі концерти формували національну свідомість учнівської молоді,

підіймали її патріотичний дух.

Завершував 1989 рік «Антей» трьома вельми поважними виступами: на

пленумі Львівської організації Спілки композиторів України, концертом у Тер-

нопільській обласній державній філармонії, куди нас запросило обласне управ-

ління культури, і записом колядок і щедрівок на Львівському телебаченні. Цих

трьох творчих подій у біографії хору не можна обминути, бо вони відіграли ва-

гому роль в утвердженні і популяризації молодого колективу, стали важливим

етапом його творчого злету.

На початку вересня 1989 року «Антей» отримав запрошення від Львів-

ської організації Спілки композиторів України взяти участь у роботі пленуму,

який мав відбутися з 10 по 15 жовтня 1989 року. Потрібно було підготувати

концерт з творів львівських композиторів. Ми охоче погодились. Відповідаль-

ність була велика, адже йшлося про престиж і гідність колективу, якому дові-

рено такий поважний виступ.

Визначилися з програмою. Твір В. Барвінського «Пісня на честь святого

Володимира» я віднайшов у племінника композитора. Після багаторічної забо-

рони на його виконання твір мав отримати своє друге народження. З цензурних

причин не звучав і твір С. Людкевича «Їхав стрілець на війноньку». Готували

також і «Думу про козацькі могили» А. Й. Кос-Анатольського. У вінок програ-

ми ми вплели дуже популярний на той час твір Є. Козака на слова Лесі Україн-

ки «Не всихайте, пишні квіти», а також українську народну пісню з Буковини в

обробці М. Колесси «Говорили люди, сусіди».

Концерт відбувся 11 жовтня 1989 року у філармонійному концертному

залі. «Антей» отримав високу оцінку Львівської організації Спілки компози-

торів України, а також теплий прийом від шанувальників хорового мистецтва.

На пленумі також виступали народна чоловіча капела «Прометей» Львівського

Будинку вчених (художній керівник і диригент –заслужений артист УРСР Ігор

16

Зиновій ДЕМЦЮХ

Жук), народна жіноча капела «Горлиця» Львівського обласного аптекоуправ-

ління (художній керівник і диригент І. Небожинський), заслужена академічна

хорова капела УРСР «Трембіта» (художній керівник і головний диригент В.

Яциняк, тепер народний артист України), лауреати Першого республіканського

конкурсу хорових колективів імені М. Леонтовича народна хорова капела «Го-

мін» Львівського обласного відділення Музичного товариства УРСР (художній

керівник Олег Цигилик, згодом – заслужений діяч мистецтв України), «Леген-

да» (керівник Ігор Циклінський), лауреат Державної премії України імені Т.

Шевченка народна хорова капела хлопчиків та юнаків «Дударик» Львівського

обласного Будинку вчителя (керівник заслужений працівник культури УРСР

Микола Кацал, тепер – народний артист України).

Минув рік як «Антей» став володарем першої премії конкурсу хорових

колективів імені Соломії Крушельницької. Про наш виступ пішла добра слава у

Тернополі та за його межами. Умови конкурсу не давали можливості колективу

повною мірою розкрити свій творчий потенціал, а саме цього прагнула музич-

на громадськість і шанувальники хорового мистецтва цього обласного центру,

в якому плекалися славні музичні традиції, а з Тернопіллям було пов’язано не-

мало яскравих сторінок історії української музичної культури.

І ось 14 жовтня 1989 року відбулася наша нова довгоочікувана зустріч,

яка була надзвичайно теплою і привітною. Зал обласної філармонії був пере-

повнений. Приймали тернополяни нас як найдорожчих гостей. Чимало творів

доводилось виконувати «на біс». Наприкінці концерту ми з приємністю вислу-

хали щирі слова подяки від представників обласного управління культури, му-

зичної громадськості, колег диригентів-хормейстерів.

А закінчувався цей рік ще однією знаковою подією для нашого хору:

ми здійснили перший запис колядок і щедрівок на Львівському телебаченні.

Цю натхненну творчу працю цілком справедливо можна вважати особливою

сторінкою в нашій історії. На хвилі українського національного відродження

вона випорхнула першою ластівкою і принесла колективу велике моральне, па-

тріотичне і професійне задоволення. Ініціаторами запису були редактори Ми-

рон Скочеляс і режисер Галина Ярема. Два дні поспіль тривав цей нелегкий

творчий процес (фоно- і відеозаписи). Натхненна праця увінчалася записом

десяти колядок і щедрівок, оброблених для мішаного хору українськими ком-

позиторами С. Людкевичем «Бог предвічний» і «Новая радість», К. Стеценком

«Ой, видить Бог», «Ой сивая та і зозуленька», «По всьому світу», «Нова радість

стала», Я. Ярославенком «Херувими свят», Т. Купчинським «Не плач, Рахиле»,

В. Барвінським «Що то за предиво», Н. Ступницьким «Ой рано, рано». Записа-

на була також і колядка австрійського органіста Франца Грубера «Тиха ніч» (на

той час дуже популярна). Протягом кількох років колядки і щедрівки в нашому

виконанні звучали з екранів телевізора на Різдво, в тематичних передачах, кон-

цертах на замовлення.

...Україна вступала у 90-ті роки, останнє десятиліття буремного ХХ сто-

ліття. Це був час багатолюдних мітингів і маніфестацій, живого ланцюга і масо-

ПІСЕННІ ОБРІЇ «АНТЕЯ»

17

вого святкування Акту злуки 1919 року. Незважаючи на тиск тодішньої влади,

хвиля романтизму і революційного піднесення у суспільстві зростала. Йшлося

не лише про загальнодемократичні цінності, а й про суверенітет, незалежність

держави. Не стояв осторонь цих подій і наш колектив. «Антей», виступивши 17

січня з різдвяно-новорічним концертом на Львівському автобусному заводі, по-

чав активно готувати програму, присвячену вшануванню пам’яті українських

січових стрільців, вояків УГА, учасників Визвольних змагань 1918-1920 років.

27 січня 1990 року у приміщенні Львівського театру опери та бале-

ту імені Івана Франка за сприяння Львівської регіональної історико-про-

світницької організації «Меморіал» відбувся великий концерт, в якому взя-

ли участь провідні майстри мистецтв та художні колективи Львова. Серед

них своє вагоме мистецьке слово виголосила і наша хорова капела. У вінок

пам’яті полеглих за волю України ми вплели цілу низку творів патріотич-

ної тематики, а саме: «Ой у лузі червона калина» М. Гайворонського, «Ой

там при долині» в обробці Є. Козака, «Коли ви вмирали» М. Гайворонського,

«Повіяв вітер степовий» в обробці А. Андрійчука, «Дума про козацькі моги-

ли» А. Кос-Анатольського, «Чуєш, брате мій» в обробці К. Стеценка, «Мо-

литва за Україну» М. Лисенка.

2 лютого 1990 року колектив виступив у Львівському Будинку архітек-

тора (у Пороховій вежі) перед активом товариства «Надсяння» з нагоди першої

розширеної зустрічі його членів. Крім пісень, в яких прославляються звитяжні

подвиги борців за волю України, ми виконували також твори з багатої духовної

скарбниці нашого народу.

Програму двох останніх наших концертів 25 лютого цього ж року ми

записали на Львівській студії телебачення. Вперше з екранів телевізора про-

звучали твори: «Пісня на честь святого Володимира» В. Барвінського, «К кому

возопію, Владичице» невідомого автора (у чудовому виконанні сольної пар-

тії Ярослави Крилошанської), «Благослови, душе моя, Господа» К. Стеценка,

«Тебе поем» С. Рахманінова (в оригіналі), «Молитва за Україну» М. Лисенка в

аранжуванні О. Кошиця, «Херувимська №7» Д. Бортнянського та інші.

Аналіз наших студійних записів показав, що колектив став ще більш ан-

самблево виваженим, досвідченим і розкутим. Провідні працівники телебачен-

ня редактор Мирон Скочеляс і звукорежисер Ростислав Саєнко (на жаль, вже

покійні), режисер Галина Ярема висловлювали почуття вдячності за плідну ро-

боту і рівень виконавства, запрошували до співпраці над майбутніми творчими

проектами.

Хористи «Антея» були щасливі, адже усвідомлювали, що, крім вдово-

лення особистих мистецьких амбіцій, прилучаємося до вкрай важливої на той

час просвітницької місії, затираючи численні «білі плями» в історії нашого на-

роду, повертаючи йому із забуття та упослідження перлини духовної культу-

ри. У цій благородній справі ми знаходили порозуміння, підтримку і сприяння

від згаданих національно свідомих і патріотично налаштованих працівників

Львівського телебачення.

18

Зиновій ДЕМЦЮХ

Уже ставало доброю традицією долучатися у перші березневі дні кож-

ного року до вшанування пам’яті Великого Кобзаря – Тараса Шевченка. Цього

разу колектив взяв участь у постановці літературно-музичної композиції «Та-

расові шляхи» (сценарій її було скомпоновано за фрагментами неопублікова-

ного роману Г. Хоткевича «З сім’ї геніїв»). Це дійство відбувалося щовечора

з 7 по 10 березня 1990 року в приміщенні Львівського Палацу культури імені

Г. Хоткевича з нагоди 176-х роковин від дня народження поета. Крім нашого

хору виступали камерний хор В. Гречинського, вокальна студія Андрія Сеника,

ансамбль народної музики Юліана Слобідського, бандуристка Любов Олендій,

народний ансамбль танцю «Мрія». Супроводжували фахові коментарі й оголо-

шення музикознавців Наталії Самотос та Євгенії Цаповської.

У цій композиції «Антей» виконав ряд творів на слова Т. Шевченка,

зокрема «Заповіт» в обробці Л. Ревуцького, «Думи мої» в обробці Є. Козака,

«Реве та стогне Дніпр широкий» в обробці А. Авдієвського, «Така її доля» в об-

робці О. Албула, «Тече вода в синє море» Б. Лятошинського, «Сонце заходить»

В. Іконника. У цьому концерті успішно дебютував молодий і перспективний

бас Василь Демчишин.

А незабаром наш колектив отримав запрошення взяти участь у поваж-

ному науковому заході. 16-17 березня 1990 року в приміщенні Палацу культури

імені Ю. Гагаріна (тепер Ю. Петрушевича) у Львові почала роботу Перша на-

укова сесія «Наукове товариство імені Т. Шевченка і українське національне

відродження». Її проводили за рішенням президії відновленого НТШ.

Почалися урочистості того суботнього дня з відкриття меморіальної та-

блиці на будинку № 8 на проспекті Тараса Шевченка, в якому було перше при-

міщення Наукового товариства. А ввечері у Палаці культури ми виступали у

святковому концерті. Нам аплодували відомі вчені з України, багатьох країн, де

живуть і працюють українці. Вони прибули на сесійне засідання з нагоди від-

новлення діяльності НТШ у Львові.

Минуло трохи більше місяця (а весь той час ми працювали у звичному

режимі – кількагодинні репетиції двічі на тиждень, робота з солістами і ново-

прибулими співаками, вивчення нових партитур) – нам надійшло запрошення

від Львівської організації Спілки письменників України, Львівського обласного

відділення українського Фонду культури і товариства «Надсяння» взяти участь

в урочистому вечорі з нагоди 130-річчя від дня народження Уляни Кравченко.

25 квітня 1990 року в Будинку архітектора відбулося вшанування пам’яті відо-

мої поетеси, творча доля якої тісно пов’язана з Іваном Франком. Вступне слово

виголосив професор Львівського державного університету І. Денисюк. У кон-

церті взяли участь народна артистка України М. Байко, провідні оперні співаки

С. Степан і В. Дудар, актори драматичного театру імені Марії Заньковецької І.

Завадська та С. Максимчук (тепер народні артисти України), співачка філармо-

нії Л. Голинська.

З цієї нагоди ми підготували ряд творів на патріотичну тематику. Цього

вечора вперше прозвучала у виконанні соліста Василя Дударя з хором старо-

ПІСЕННІ ОБРІЇ «АНТЕЯ»

19

винна галицька народна пісня «На славній річеньці, на Сяну» в обробці М.

Гриценка. Цікавою, на мій погляд, є історія появи цього напрочуд яскравого

твору в нашому репертуарі. А було це так. 1978 року мешканець м. Львова

палкий поціновувач хорового мистецтва (інженер за фахом) Володимир Чабан,

перебуваючи у відрядженні в м. Іркутську (Росія) купив платівку під назвою

«Галицийские песни». Згодом подарував її мені. Унікальність цього запису по-

лягала в тому, що один з провідних басів Великого театру СРСР (Москва) О.

Ведерніков виконав українською мовою низку старовинних галицьких пісень

на історичну тематику у супроводі оркестру російських народних інструмен-

тів. Виконання вражало експресією, глибиною і проникливістю донесення дра-

матургії твору, добротною орфоепією. Це захопило мене. Визріла ідея – аран-

жувати твір для соліста, хору a capella і виконати з «Антеєм». Концертмейстер

і співак капели Остап Демцюх з ентузіазмом взявся до роботи, переклавши

оркестрову фактуру (слухаючи платівку) на хорову. Згодом я відредагував цей

матеріал з орієнтацією на мішаний і чоловічий хор з солістом (басом). Таким

чином, виникла партитура, яка дала «друге життя» цьому надзвичайно попу-

лярному твору, особливо на теренах Галичини. До речі, згадану платівку не

можна було придбати на території України, бо ж цензура пильно стежила за

тим, що українцям можна слухати, а що ні (пригадаймо відому історію із за-

писом колядок і щедрівок у виконанні І. С. Козловського на його 70-річчя). Зда-

валося б, у словах цієї пісні й не було нічого антирадянського, і навіть від неї

«не попахувало» українським буржуазним націоналізмом, та все ж на її опри-

людення накладалося табу. Важко навіть збагнути, що такого небезпечного для

влади таїли слова цієї пісні:

На славній річеньці, на Сяну,

на зеленім на берегу,

розорали люди поле ярове

не плугом, не сохою, а мечем,

боронили широке поле не бороною,

а тілом козацьким, серденько, тобою,

засіяли поле не житом, не пшеницею,

а списами та шаблями та палицями.

Поливали поле не дощем, а кров’ю,

ой я з того горя слова не промовлю.

До вас, люди, буду я кричати,

аби йшли ви землю захищати.

Доки руською кров’ю будуть землю заливати,

доти руська мати буде гірко плакати.

Доки руські сироти будуть по світу ходити,

на весь світ з горя-жалю голосити.

20

Зиновій ДЕМЦЮХ

Отже наш хор став першим і єдиним виконавцем цього славного твору.

«Чудовий бас соліста, героїчний тонус виконання, органна звучність

хору – все це глибоко вразило слухачів, пробудило в них почуття кровного

зв’язку з землею предків», – писала про презентацію цієї пісні мистецтвозна-

вець Л. Яросевич, яка належала до товариства «Надсяння». Благодійні кошти

від концерту були перераховані на спорудження пам’ятника Уляні Кравченко у

Перемишлі.

Минуло п’ятиріччя нашої творчої діяльності, і в колективі визріла думка

про те, що слід було б якимось чином підбити підсумки, а отже, проаналізува-

ти нашу роботу за ту «п’ятирічку», охарактеризувати досягнення, розважливо

приглянутись до прорахунків й упущень (а таке також траплялося), подумати

над перспективами. І найкращою формою відзначення нашого скромного юві-

лею міг стати творчий звіт. Готувалися до цього ретельно і наполегливо.

13 червня 1990 року відбувся концерт в актовому залі Львівського тор-

говельно-економічного інституту (тепер – комерційна академія). На моє пере-

конання, тут найкраща з-поміж подібних залів у м. Львові акустика (до речі,

згодом свою першу аудіокасету ми записували саме в цьому приміщенні). Чому

ми обрали цього разу саме цей зал? Не знаю, не можу пригадати. Очевидно,

була на це якась вагома причина, адже йшлося про особливий звіт нашої робо-

ти за п’ять років.

Присутні на концерті слухачі (і на цей раз був аншлаг) кожен твір сприй-

мали із захопленням. Деякі пісні довелося виконувати «на біс». Солістів І.

Кушплера, Б. Косопуда, Я. Крилошанську, В. Прокопенка, а також колектив

хору щедро винагороджували оплесками. На сцені росла гора квітів. Після

концерту, обмінюючись думками і оглядаючись на пройдений творчий шлях,

дійшли висновку, що можемо бути задоволеними обсягом виконаної нами ро-

боти, але водночас усвідомили, що заспокоюватися на досягнутому було б ве-

ликою помилкою. Тож одностайність виявилася у розумінні – треба працюва-

ти, працювати, працювати. А до цього спонукали перспективи участі у нових

творчих проектах.

У кожного народу є постаті, які залишили найпомітніший слід в його

історії. Вони все своє життя поклали на алтар удосконалення людського духу,

а своєю жертовністю проклали народу шлях до світла і свободи. Таким Велет-

нем Духу в Україні є Митрополит Андрей Шептицький.

30 липня 1990 року в Львівському академічному драматичному театрі

імені М. Заньковецької відбулася Святочна Академія з нагоди 125-річчя від дня

народження Слуги Божого Митрополита Андрея. Брати участь у цьому вельми

поважному заході наш колектив вважав справою честі і гідності. З капелою спі-

вали солісти Львівської опери В. Дудар, О. Лихач, а також М. Галій-Моравська,

О. Бень, Н. Дацко, Б. Косопуд, Я. Крилошанська. Партію фортепіано виконував

О. Демцюх. До участі в цьому концерті також були залучені заслужена хорова

капела «Боян» (художній керівник і диригент заслужений артист України Є.

Вахняк, згодом – народний артист України), ансамбль національної пісні «Ві-

ПІСЕННІ ОБРІЇ «АНТЕЯ»

21

рли» (художній керівник М. Процев’ят, тепер – заслужена артистка України),

фольклорний ансамбль Моршинської школи мистецтв (художній керівник І.

Король, згодом – заслужений працівник культури України), тріо бандуристок

«Червона калина» Львівського відділення українського Фонду культури у скла-

ді М. Сороки, М. Салагай, М. Шишак, поет І. Калинець (тепер лауреат Націо-

нальної премії імені Т. Шевченка).

Пролог до поеми «Мойсей» Івана Франка прозвучав у виконанні С. Мак-

симчука. На завершення Святочної Академії всі учасники концерту виконали

«Молитву за Україну» М. Лисенка в аранжуванні О. Кошиця та Гімн України.

Мені випала честь диригувати зведеним хором. Концерт підготували П. Зозу-

ляк, М. Процев’ят, народний художник України М. Кипріян, В. Щурат-Глуха,

Я. Журавель, Є. Волошинський.

Після довгого вимушеного мовчання це було перше достойне вшану-

вання Владики. Панували особливий дух і особлива атмосфера. Патріотично

налаштовані учасники свята з винятковим піднесенням виконували святкову

програму. Відчувалося, що з кожним таким концертом хвиля національного

відродження ставала дедалі потужнішою.

Пам’ятною для хору була поїздка з 2 по 8 серпня 1990 року в м. Ригу

на святкування Всесвітнього свята хорової пісні латвійського народу. Свято

традиційно відбувалося на Співочому полі. Багатотисячні мішані, чоловічі,

жіночі, дитячі хорові колективи приголомшили нас своїм високопрофесійним

виконанням. Феномен цього свята і секрет його рівня полягає в тому, що для

того, щоб потрапити на Співоче поле, слід пройти дуже ретельний конкурсний

відбір, який триває протягом п’яти років. Оргкомітет і високоповажне журі від-

бирає колективи надзвичайно прискіпливо. Зате, коли зійдуться на Співочому

полі найкращі, то спів їх опановує все твоє єство, а душа підноситься до небес.

Зведений багатотисячоголосий хор звучить як добре настроєний інструмент,

вражає дивовижним ритмічним, динамічним і тембральним ансамблем, ви-

тонченістю у фразуванні, проникливістю і глибинністю в драматургії. Все це

до сліз хвилює та заворожує красою. Тільки у такий момент можеш збагнути,

чому балтійські народи таке велике значення надавали і надають Святам пісні,

чому їхні представники ще тоді, в радянські часи, неодноразово повторювали:

«Це єдина можливість, коли ми можемо бути разом».

Не менш хвилюючим був ще й той момент, коли президент Латвії, від-

криваючи свято, проголошувала разом з усіма присутніми на Співочому полі

клятву, в якій давали обітницю бути вірними своїй Батьківщині, рідному краю,

його культурі, мові, традиціям. Завершувалася ця присяга словами: ніщо не

може стояти нам на перешкоді, ми здолаємо всі труднощі і обов’язково пере-

можемо. Ця висока патетика звучала як молитва всього народу і проймала уми

і серця всіх, хто був свідком дійства. Наш колектив був заворожений. Чудовий

приклад високого патріотизму латвійців підіймав творчий дух, кликав до праці

на благо рідного мистецтва. Ми отримали надзвичайно потужний заряд по-

зитивної енергетики. Повернувшись на такому піднесенні до рідного Львова,

22

Зиновій ДЕМЦЮХ

ще з більшим завзяттям приступили до творчої роботи. Нам належало добре

підготуватися до з’їзду «Українська молодь – Христові», на який отримали за-

прошення.

У зверненні ієрархії Української Греко-Католицької Церкви до молоді

підкреслювалося: «Наш з’їзд «Українська молодь – Христові» відновлює у

Львові традицію, започатковану 1933 року під патронатом Слуги Божого Ми-

трополита Андрея Шептицького. Це нагода для всіх зустріти Христа і відпо-

вісти на його поклик любити Бога і ближнього. Нехай Дух Божий виллється

до нас, щоб ми пізнавали християнську благовість і втілення її в нашій багатій

українській християнській культурі і благочесті. Сьогодні, після довгого лихо-

ліття, видніє перед нашою молоддю дорога до Христа і Його Церкви».

Урочисте відкриття з’їзду відбулося 8 вересня 1990 року на стадіоні

«Україна». Після вітального слова Митрополита Володимира Стернюка від-

правлено Архієрейську Божественну Літургію. По її закінченні розпочався

концерт сучасної духовної музики і молитва за український народ. Програмою

з’їзду, який тривав п’ять днів, були передбачені виступи провідних львівських

хорових колективів. Так, «Дударик» давав концерт духовної музики у Музеї іс-

торії релігії, заслужена хорова капела «Трембіта» – концерт духовної музики,

присвячений 6-й річниці з дня смерті Патріарха Йосифа Сліпого у концертному

залі імені С. Людкевича (Львівської філармонії). Наш колектив разом з хорами

«Легенда» та «Гомін» виступив з великим концертом 10 вересня у залі обласної

філармонії. У рамках з’їзду 11 вересня 1990 року в актовій залі університету

імені Івана Франка відбувся вечір поезії Ігоря Калинця. На урочистому закрит-

ті з’їзду 12 вересня біля пам’ятника Маркіянові Шашкевичу співала Державна

заслужена хорова капела «Думка» з Києва.

Молодіжний християнський форум завершився, але не припинили ре-

лігійно-просвітницьку роботу душпастирі, які прибули на з’їзд з усіх куточків

світу. Протягом тривалого часу відбувалися численні зустрічі з учнівською і

студентською молоддю, різними молодіжними колективами і організаціями.

Особливу активність проявили священики чину отців селезіян, основним мі-

сійним покликанням яких є робота з молоддю.

Запам’яталася одна із таких зустрічей, що проходила у великому залі

Політехнічного інституту (тепер – університет «Львівська політехніка»). До

студентів та викладачів цього навчального закладу прийшов єпископ з Арген-

тини Андрій Сапеляк, який після десятиліть еміграції повернувся в Україну.

Усі з величезною цікавістю слухали змістовний виступ Владики, а потім він

відповів на численні запитання. Завершилося це велелюдне зібрання концер-

том за участю хорової капели «Антей» та інших творчих колективів. Більшість

творів, які прозвучали на цьому концерті, були із духовної скарбниці нашого

народу, ввійшли до репертуару хорів у час українського національного відро-

дження.

1990-й рік для нашого колективу ознаменувався ще однією важливою

подією – участю в урочистому відкритті пам’ятника класикові української літе-

ПІСЕННІ ОБРІЇ «АНТЕЯ»

23

ратури Маркіяну Шашкевичу та музею «Русалки Дністрової», що розмістився

у відреставрованій пам’ятці архітектури XVIII століття дзвіниці Святодухів-

ської церкви на вулиці Коперніка, 36 у Львові. Виготовлення пам’ятника і рес-

таврація пам’ятки архітектури під музей проведені за кошти Львівської облас-

ної організації Українського товариства охорони пам’яток історії та культури,

зібрані громадянами спеціально для цієї мети. Автори пам’ятника – скульпто-

ри Дмитро Крвавич, Микола Посікіра, архітектори – Віталій Дубина, Михайло

Федик.Урочисте відкриття пам’ятника та музею відбулося 15 вересня 1990 року.

Освячення (пам’ятника та музею) супроводжувалось «Молитвою за Україну»

М. Лисенка у виконанні хору «Антей». Вступне слово виголосив голова прав-

ління Львівської організації Спілки письменників України Роман Лубківський.

Відкрили пам’ятник Дмитро Павличко, поет, народний депутат СРСР та Укра-

їни, Богдан Бойчук, поет (США), Дмитро Крвавич, народний художник Украї-

ни, автор пам’ятника, Борис Возницький, директор картинної галереї. Під час

відкриття пам’ятника пролунав «Вічний революціонер» М. Лисенка (на слова

Івана Франка) у виконанні нашого колективу.

Згодом до слова були запрошені В’ячеслав Чорновіл, голова обласної

Ради народних депутатів першого демократичного скликання, Михайло Ша-

лата, професор Дрогобицького педагогічного інституту імені І. Франка, Віра

Вовк, поетеса з Бразилії, лауреат Міжнародної премії імені І. Франка 1990

року, Богдан Рубчак, поет (США), Яр Славутич, поет і перекладач з Канади,

Дмитро Павличко, поет і громадський діяч. Актор театру імені М. Заньковець-

кої С. Максимчук прочитав «Великі роковини» І. Франка. Між виступами хор

«Колос» з шашкевичівського краю виконав пісню Л. Калитина на слова М.

Шашкевича «Підлисся».

Після подяки і заключного слова Р. Лубківського пролунав шевченків-

ський «Заповіт» (обробка Л. Ревуцького), який ми співали з особливим на-

тхненням. Завершилося свято Українським національним гімном «Ще не вмер-

ла Україна» у виконанні обох хорових колективів.

А 12 жовтня цього ж року «Антей» вирушив у свою першу закордон-

ну подорож. Їхали ми на запрошення осередків Об’єднання українців Польщі,

з якими тісні творчі зв’язки підтримувало Львівське товариство «Надсяння»

(голова – В. Середа, тоді депутат міської ради). І перемишльський осередок

Об’єднання українців Польщі, яким керував Мирослав Сидор, і ярославський,

очолюваний Іванною Зубель, доклали багато зусиль до того, щоб «артистична

мандрівка» нашого колективу була змістовною.

Хор віддав шану святим місцям надсянської землі: насамперед покло-

нився героям нашого народу – Січовим Стрільцям у селі Пикуличі, відвідав

могилу славетного композитора Михайла Вербицького у Млинах, поклав кві-

ти на гробівець відомої поетеси, сучасниці Івана Франка Уляни Кравченко на

міському цвинтарі у Перемишлі. У пошані схилялися голови хористів, лунали

звуки духовних і стрілецьких пісень, Державного гімну України.

24

Зиновій ДЕМЦЮХ

Усіх приємно вразив дбайливий догляд за могилами. На стрілецьких

братських могилах – барвисті килими з живих квітів, а також свіжі квіти, при-

несені добрими людьми. Це свідчило про велику любов і шану, яку віддають

тим місцям наші надсянські земляки. А в Млинах біля могили автора україн-

ського національного гімну М. Вербицького підійшло до нас багато старших і

молодих людей, приязно розмовляли, пропонували Біблії і молитовники укра-

їнською мовою.

Програма триденної подорожі хору «Антей» була максимально насиче-

ною. Перший концерт пройшов у Кальникові, що славиться згуртованістю й

українською національною свідомістю своїх громадян, незважаючи на трагічні

події 1944-1946 років. Місцевим українцям вдалося уникнути виселення під

час операції «Вісла». Люди вперше за весь післявоєнний час почули живу укра-

їнську пісню. Багато пісень вони слухали стоячи і співали разом з хором, а на

очах слухачів і виконавців рясніли сльози. Ця зустріч з простими селянами, які

не забули своїх родинних коренів, була для нас найбільш хвилюючою.

Другий концерт відбувся у старовинному місті Ярославі, заснованому

1031 року київським князем Ярославом Мудрим. Тут народився славетний

український композитор Станіслав Людкевич. Концерт відбувся в Будинку

культури і був приурочений до передачі церкви греко-католицькій громаді. Він

об’єднав усі національні прошарки міста.

Третій, основний виступ «Антея» пройшов у переповненому україн-

ському Народному домі в Перемишлі. На концерті був присутній представник

офіційної влади міста – президент. Усі концертні виступи «Антея» мали вели-

кий успіх, деякі твори ми повторювали, а іноді навіть співали тричі. З особли-

вим хвилюванням слухали стрілецькі пісні і коронний номер хору «На славній

річеньці, на Сяну» (соло Василя Дударя). Велику симпатію у слухачів завоюва-

ли також солісти Я. Крилошанська і Б. Косопуд.

У цьому концертному турне «Антей» збагатив свою програму ще од-

нією патріотичною піснею, яка мала великий успіх, «Засяло сонце золоте» І.

Недільського. Цей твір належав також до тих, що були заборонені. Скомпоно-

вана у стилі бадьорого, енергійного маршу, пісня особливо актуально з погляду

життєвих реалій голосила словами: «Засяло сонце золоте, народ збудивсь зі

сну…»Вдячність публіки проявлялася у бурхливих оваціях, у численних буке-

тах квітів, які дарували хорові, солістам на всіх концертах.

Перебування хору в Перемишлі співпало з прибуттям туди офіційної

делегації Львівської міської ради, керівником якої був її очільник голова ради

В. Шпіцер. До складу делегації входив також представник польської громади

нашого міста відомий музикознавець, професор Львівської консерваторії Л.

Мазепа.

Доцільно нагадати також і про ще один момент просвітницького харак-

теру. Перед кожним концертним виступом голова товариства «Надсяння» В.

Середа розповідав присутнім про зміни, що відбуваються в Україні, зокрема

ПІСЕННІ ОБРІЇ «АНТЕЯ»

25

на Львівщині, про труднощі, з якими доводиться боротися, долаючи спротив

тоталітарної системи, про голодування наших студентів у центрі Києва. До-

цент Львівської державної консерваторії імені М. Лисенка, мистецтвознавець

Любомира Яросевич розповідала про роль надсянських композиторів в україн-

ській музичній культурі та творчі досягнення хору «Антей».

Така преамбула доповнювала і збагачувала нашу програму інтелекту-

ально, духовно, створювала відповідний патріотичний настрій.

Повертаючись додому, ми ще і ще раз переконувались у тому, що ніщо

так не єднає українців, де б вони не проживали, як рідна пісня. Ми були зігрі-

ті радісним усвідомленням того, що прокладено ще один місток братерського

єднання штучно розділених частин нашого народу. На прощання пролунало

традиційне українське (донедавна також заборонене) «Многая літа».

Торкнувшись материнської, надсянської землі, співаки «Антея» зачерп-

нули нових сил і енергії для подальших творчих звитяг.

По приїзді до Львова нам надійшло запрошення відділу культури Дро-

гобицької міської ради взяти участь у хоровому фестивалі, присвяченому

900-річчю заснування Дрогобича. Фестиваль відбувався з 25 по 28 жовтня

1990 року. Численні хорові колективи з Дрогобича, Львова, Мукачево, Умані,

Цесіса (Латвія) вітали старовинне місто із славним ювілеєм, приносячи в дар

своє мистецтво на різних сценах: у міському Будинку культури імені І. Франка,

актовому залі педагогічного інституту, концертному залі музичного училища,

мистецькій вітальні. Наш колектив виступав 27 жовтня 1990 року в актовому

залі педагогічного інституту імені І. Франка. Чудова акустика, теплий і сердеч-

ний прийом слухачів, спілкування з колегами-хормейстерами, щира вдячність

представників влади – все це залишило приємні враження від перебування у

Дрогобичі і виконаної нами творчої роботи.

Капела поступово почала звикати до такого різноманітного і доволі на-

сиченого ритму творчої діяльності. Через кілька днів (31 жовтня) «Антей» ви-

ступав у концерті, присвяченому річниці проголошення ЗУНР в актовому залі

Львівського державного університету імені І. Франка.

Невеликою, майже місячною, перервою на репетиційні приготування і

низкою виступів запам’яталося закінчення грудня. Нас слухали на з’їзді Союзу

українок (22 грудня), на загальних зборах НТШ (27 грудня), медичний персо-

нал поліклініки №2 м. Львова, яку посвячували, а також учні й педагоги загаль-

ноосвітньої середньої школи №60. 1990 рік «Антей» завершував двома поваж-

ними різдвяно-новорічними концертами у Палацах культури Кам’янки-Бузької

і Буська, куди нас запросили керівники районних відділів культури місцевих

адміністрацій. Після закінчення концертів вдячні слухачі цих міст влаштували

нам сердечний прийом і спільну з нами зустріч Нового року. Були слова вдяч-

ності, вітання з наступаючим Новим роком і Різдвом Христовим.

Рік, ознаменований актом проголошення незалежності України, «Ан-

тей» розпочав із запису Львівським телебаченням різдвяної програми в хра-

мі Преображення Господнього. Це відбулося 3 січня 1991 року о 15-й годині.

26

Зиновій ДЕМЦЮХ

Записував капелу майстер своєї справи, досвідчений звукорежисер Ростислав

Саєнко. Наша зустріч і спільна робота з цим чудовим фахівцем і винятково до-

брозичливою та інтелігентною людиною відбувалася не вперше.

Теплі взаємини, добра акустика, сама атмосфера величного храму – все

це сприяло творчій роботі, хоча сувора зима досить-таки серйозно випробувала

нас, адже в церкві було холодно. Та, незважаючи на це, за порівняно короткий

час ми записали низку хорових творів на різдвяну тематику, а серед них – бага-

то колядок і щедрівок.

Приурочені до Різдва Христового, Нового року та Водохреща, світські і

церковні колядки та щедрівки, взаємодіючи між собою, міцно ввійшли в народ-

ний побут і засвоїлися людом. Вони стали культурним феноменом великого мо-

рально-етичного значення. З тієї причини, а також з огляду на музично-поетич-

ні якості колядки і щедрівки не могли пройти повз увагу композиторів і стали

в їхній творчості предметом індивідуальної обробки. Не дивно, що майже всі

визначні українські композитори зверталися до цього пласту нашої культури.

На превеликий жаль, ця плідна традиція на тривалий час була штучно

перервана через відомі обставини суспільно-політичного життя в Україні піс-

ля Першої світової війни (у Західній Україні – після «золотого вересня» 1939

року). Насильно культивований войовничий атеїзм завдав великої, часом непо-

правної шкоди не лише архітектурі, руйнуючи храми, а й музиці, намагаючись

викорінити традиційні народні звичаї та обряди. З концертної та творчої прак-

тики вилучалося все, що хоч трохи було пов’язане з релігійною тематикою.

Очевидно, цінні, істинні зерна духовності неможливо знищити, і про це, зокре-

ма, свідчило відродження, що переживало наше суспільство на момент нашого

запису в храмі Преображення Господнього.

Колядки і щедрівки давно стали органічною часткою української на-

ціональної культури, яка живе і приносить радість людям ось уже впродовж

кількох століть. І справді, ми пережили щасливі хвилини творчості, записуючи

ці прекрасні народні перлини, оброблені для хору визначними українськими

композиторами М. Лисенком, С. Людкевичем, К. Стеценком, М. Леонтовичем,

О. Кошицем, О. Нижанківським, В. Барвінським, Т. Купчинським, Д. Котком.

Родзинкою нашої програми були твори, які дали можливість продемон-

струвати свої вокальні можливості нашим солістам Б. Косопуду («Не плач, Ра-

хиле» в обробці Т. Купчинського), Я. Крилошанській («Що то за предиво» В.

Барвінського). Вперше у нашому виконанні прозвучали дві колядки, філігран-

но оброблені композитором, професором С. Стельмащуком, «Землю юдейську

нічка вкрила» і «Господь Бог предвічний». «Антей» мав честь бути першим

виконавцем цих творів.

Багатогодинна творча робота успішно завершилася пізно ввечері. Всі

отримали велике задоволення, але особливо раділи наші друзі телевізійники,

хоч їм ще потрібно було здійснити монтаж плівок і підготувати матеріал за-

пису до ефіру. Згодом, коли все було виконано і ми переглянули зроблені нами

записи, до нас прийшло відчуття гордості й невимовної радості, а також усві-

ПІСЕННІ ОБРІЇ «АНТЕЯ»

27

домлення того, яку добру справу зроблено: багатомільйонна телеглядацька ау-

диторія дістала можливість познайомитися з перлинами нашої вітчизняної об-

рядової музичної культури – колядками і щедрівками в аранжуванні видатних

українських композиторів.

Плідна співпраця з телебаченням фактично була немов би генеральною

репетицією перед цілою низкою різдвяних концертів, які «Антею» довелося

відспівати в січні спочатку в Церкві Пресвятої Євхаристії (в колишньому Домі-

ніканському костелі) (3 січня) наступного дня, у приміщенні Львівського агро-

сервісу, 8 січня – у Церкві Преображення Господнього, а також у центрі Львова

біля міської ялинки.

10 січня колектив вирушив до м. Чернігова на запрошення обласного

Товариства української мови імені Т. Шевченка «Просвіта» з концертною про-

грамою «Щедрий вечір, добрий вечір». Усвідомлюючи важливість цієї місії,

«Антей» радо відгукнувся на запрошення. Нашій поїздці активно сприяла

Львівська крайова організація Народного руху України на чолі з її головою

Любомиром Сеником. Він звернувся з відповідним листом до громадсько-по-

літичних організацій міста з проханням допомогти в нашій подорожі. Обста-

новка в країні в цей час була дуже неспокійною. Можновладці чинили всілякий

спротив процесу українського національного відродження. Ми довідалися, що

відомий хоровий колектив «Гомін» з Києва разом з його незмінним керівником

Леопольдом Ященком не пустили на територію Чернігівщини, де верховодили

комуністи у виконавчій владі. Така ж доля могла спіткати і нас. Але ми вірили

в те, що ніяка сила не зможе стати на перешкоді нашому прагненню допомогти

братам з північних теренів України.

У Чернігові капелу зустріли представники «Просвіти» і крайової орга-

нізації Народного руху України. Нас попередили, що у місті є провокатори,

які діють за вказівкою «зверху», щоб перешкодити заходам національно-де-

мократичного спрямування. Порадили як діяти у таких випадках. І справді,

провокація не забарилася. Дорогою до місця нашого розташування агресивно

налаштований чоловік зі словами «это – руховцы!» підійшов до відповідаль-

ного секретаря чернігівської «Просвіти» В. Ступака і диригента хору «Антей»,

вкрай нахабно поводив себе (мета була очевидною – вивести нас з рівноваги і,

створивши конфліктну ситуацію, досягнути своєї підступної мети). Але ми на

провокацію не піддалися.

Цього ж дня відбулася й інша зустріч: представників «Просвіти» і ав-

тора цих рядків на аудієнцію запросив начальник управління культури Черні-

гівської обласної державної адміністрації Олег Васюта. Розмова в його кабі-

неті була щирою, доброзичливою, безпосередньою. Говорили про стан нашої

культури, про проблему встановлення пам’ятника Кобзареві в м. Чернігові.

Поділився також думкою про те, що хоче поїхати до Львова, Тернополя, щоб

ознайомитися з досвідом роботи Народних домів, просив розповісти про наш

край, його проблеми в боротьбі за демократизацію суспільства. По всьому

видно було, що цей чоловік добре розумів, що час адміністрування минув,

28

Зиновій ДЕМЦЮХ

що тільки власним прикладом – порядністю, зацікавленістю справою, компе-

тентністю, людяністю можна викликати у людей довіру. Олег Павлович був

на всіх наших концертах, щиро аплодував і сердечно вітав. Згодом, уже після

нашої поїздки, в інтерв’ю журналісту газети “Культура і життя” на запитан-

ня: “А часто Вас лякали?”, він скаже: “Не злічити! Ось у січні цього року ми

з “Просвітою” запросили відомий хор “Антей” зі Львова, щоб почули люди

його спів. Відразу ж засторога з обкому: покладете партквиток! Та хор чу-

дово приймали і в музучилищі, і в Палаці хіміків. Під час другої поїздки на

Чернігівщину “Антей” брав участь у науковій конференції на тему: “Батурин

– гетьманська столиця України”.

Перший концертний виступ хору відбувся ввечері 11 січня у приміщенні

музичного училища. На афіші було вказано, що на цьому концерті звучати-

муть козацькі і стрілецькі пісні. Це, очевидно, і стало предметом особливого

зацікавлення працівників тамтешнього КДБ, бо вже о сімнадцятій годині вони

без запрошення сиділи в порожньому концертному залі на нашій репетиції.

Першим на це звернув увагу відповідальний секретар “Просвіти” В. Ступак,

вказавши при тому на некоректність їхньої присутності.

Зацікавленість концертом була величезною. У великому залі музично-

го училища ніде було й яблуку впасти, місць для сидіння не вистачало, люди

стояли у проходах і коридорі. За кожен номер програми вдячні слухачі винаго-

роджували нас рясними оплесками. А виконання таких творів як «На славній

річеньці, на Сяну» (соло – В. Дудара), «Дума про козацькі могили» (соло – Б.

Косопуда), «Ой там при долині» (соло – В. Дудара), «В’язанка стрілецьких пі-

сень», пісні української повстанської армії викликало цілий шквал оплесків і

доводилося повторювати «на біс». На завершення концерту “Антей” проспівав

“Боже великий, єдиний” М. Лисенка і Державний гімн України. Це було по-

дією, зрештою викликом системі, адже більшість творів, які були заборонені

тоталітарним режимом, прозвучали в цьому залі вперше. Це сприймалося як

відважний і сміливий крок з боку виконавців. Зал, стоячи, довго і пристрастно

аплодував, скандуючи: «Єдність, єдність!» Атмосфера концерту була надзви-

чайно піднесеною. Як виконавці, так і слухачі були схвильовані до глибини

душі, у багатьох на очах бриніли сльози.

Наступного дня, 12 січня, у концертному залі музичної школи №1 від-

бувся другий виступ «Антея». У програмі були заздалегідь заплановані духовні

твори українських та зарубіжних композиторів, колядки та щедрівки. Фено-

мен української культури – колядки та щедрівки були представлені «Антеєм»

у великому розмаїтті: від церковних (релігійних), створених здебільшого ком-

позиторами-священиками, до світських (народних), майстерно оброблених

українськими композиторами-класиками М. Леонтовичем, К. Стеценком, С.

Людкевичем, О. Кошицем, В. Барвінським.

Як завжди, зачарувала слухачів своїм голосом і професійністю виконан-

ня Ярослава Крилошанська. На її долю на цьому концерті випало чимало соль-

них номерів. Серед інших і коляда «Що то за предиво» В. Барвінського. Вона

ПІСЕННІ ОБРІЇ «АНТЕЯ»

29

полонила серця чернігівчан найбільше (хтось висловився про цей твір як про

українську «Аве Марію»).

13 січня у приміщенні Палацу культури хіміків відбувся третій, заключ-

ний великий святковий концерт «Антея» під назвою «Ой, радуйся, земле».

Перед цим виступом ситуація в країні стала ще більше напруженою.

Про це свідчить такий факт. У публікації чернігівського журналіста Володи-

мира Шкварчука, якою він відгукнувся на наші виступи, згадується про почуту

ним перед самим концертом розмову. Один чоловік бідкався: «Хіба тепер до

співів? Уже в Литві кров ллється. Хочеться облити себе на площі бензином і ...»

Далі журналіст зауважує: «Додавали напруги і сумнозвісні постанови облради

не допускати на територію області, заради збереження ідеологічної незайма-

ності підопічних громадян, галицькі колективи».

Концерт затримувався. У його організаторів була певна невизначеність,

пов’язана з драматичними подіями, що відбувалися в Литві. Люди, які зібра-

лися у залі (а їх було дуже багато), чекаючи на початок концерту, схвильовано

обговорювали ці події. Не цілком зрозуміла ситуація склалася й щодо нашого

виступу, справді йшлося навіть про його відміну. Однак переважила рішучість

представників національно-демократичних організацій, які, порадившись, узя-

ли всю відповідальність на себе і вирішили, що концерт обов’язково повинен

відбутися, але програму слід вибудувати в руслі останніх подій.

Спочатку було виголошено слово про тих, хто в братній республіці про-

лив кров за волю і незалежність своєї Вітчизни. Їх пам’ять вшанували хвили-

ною мовчання. Потім зал заповнили звуки молитви «Отче наш» М. Вербицько-

го, а далі у виконанні «Антея» звучали твори духовної музики композиторів Д.

Бортнянського, А. Веделя, К. Стеценка, М. Вербицького, С. Рахманінова.

У дусі реквієму за полеглими хор співав у першій частині концерту. Для

піднесення патріотичного і національного духу в другій частині звучали ко-

зацькі, стрілецькі та повстанські пісні. «Молитвою за Україну» та Державним

гімном традиційно ми завершили наш виступ. У просторому залі Палацу хімі-

ків довго не вщухали оплески, з уст керівників «Просвіти» і «Руху» ми почули

слова вдячності і побажання приїжджати ще. А ввечері ми з нашими чернігів-

ськими друзями зустрічали Новий рік за старим стилем. Вони прибули до нас

з Вертепом, Козою і Маланкою, показали цікаве і оригінальне театралізоване

дійство, збагачене фольклорними перлинами Наддеснянського краю. Потім ще

довго під час спільної святкової вечері звучали колядки, щедрівки, народні піс-

ні, привітання з Новим роком. Це була зустріч однодумців, серця яких вболіва-

ли за долю України.

Наступного дня, 14 січня, ми збиралися додому. На залізничний вокзал

«Антей» супроводжували голова Чернігівського обласного товариства україн-

ської мови імені Т. Шевченка «Просвіта» Василь Чепурний, відповідальний

секретар Володимир Ступак, голова міського товариства української мови іме-

ні Т. Шевченка «Просвіта» Лариса Куровська, голова Чернігівської крайової

організації Народного Руху України Валерій Сарана, а також наші прихиль-

30

Зиновій ДЕМЦЮХ

ники і друзі. Буду відвертим, ми захоплювалися їхньою відвагою і одержиміс-

тю в боротьбі за демократичні перетворення на Чернігівщині, за незалежність

України. Нам було відомо, що їх лякали, погрожували, декому обіцяли «золоті

гори» взамін на відречення від обраного шляху. Але ніщо не могло їх зламати

чи спокусити. Це були воістину лицарі з Прометеївським духом і Антеївською

любов’ю до рідної землі.

На вокзалі нас знову об’єднала рідна пісня. На прощання ми дружною

сім’єю зібралися біля вокзальної новорічної ялинки. Хтось затягнув коляду,

яку вмить всі підхопили. І полилася задушевна різдвяна мелодія попід небе-

сами, заповнюючи всі закутки вокзалу. Люди завмерли. Міліціонери були на-

сторожені і дещо розгублені. Один із них підійшов до колективу, щось виясню-

ючи. Здавалося, що ось-ось пролунає команда «Прекратить!» Але все ж якась

сила стримала його від такого рішення, він спокійно відійшов від нас і почав

уважно слухати. Ми зрозуміли, що і тут часи теж міняються. А присутні на

вокзалі підходили до нас все ближче і ближче. Через декілька хвилин довкола

ялинки створилося кільце з доволі чисельної громади, які заворожено слухали

нас і просили співати ще і ще.

Так виник імпровізований концерт. З колядок і щедрівок ми мимоволі

перейшли на патріотичні пісні. Не оминули і пісню, яку люб’язно нас навчили

чернігівські побратими, – «В нас велике свято нині, всі прапори жовто-сині…»

Ця пісня народилася в цьому краю і була дуже популярною.

Але підійшов поїзд, слід було прощатися. Незважаючи на смуток про-

щання, ми все ж були у піднесеному настрої, бо знали, що незабаром сюди по-

вернемось, адже в липні на нас чекало козацьке свято, а в його рамках – наукова

конференція «Батурин – гетьманська столиця України».

Переповнений враженнями від поїздки до Чернігова колектив довго «не

відпочивав» і вже 19 січня 1991 року, на саме Водохрестя, співав у Будинку

культури с. Заболотці Бродівського району на Львівщині, а 21 січня виступив з

великим святковим концертом до Дня Соборності України у приміщенні Львів-

ського агропрому. Ініціаторами і організаторами концертних виступів були

провідний бас «Антея», уродженець с. Заболотці Роман Мартинюк та прези-

дент нашої капели Микола Лазуркевич. Обидва концерти мали великий успіх.

1991 рік був не тільки неспокійним і напруженим у суспільстві, а й роком

об’єднання демократичних сил, громадських рухів і організацій. Як свідчення

і усвідомлення того, що в єдності – сила народу, депутати Івано-Франківської,

Львівської і Тернопільської обласних рад приймають рішення про проведення

у Львові об’єднаного сесійного засідання з метою вироблення спільної страте-

гії і тактики для якнайшвидшого повалення ненависного тоталітарного режи-

му і утворення Української незалежної держави.

Увечері 16 лютого на честь цієї події у Львівському театрі опери та ба-

лету імені Івана Франка відбувся концерт для його учасників силами провід-

них творчих колективів та сольних виконавців з трьох областей. Тут виступили

симфонічний оркестр Львівського державного академічного театру опери та

ПІСЕННІ ОБРІЇ «АНТЕЯ»

31

балету імені Івана Франка (диригент – народний артист України Ігор Лацанич),

заслужена капела бандуристів України «Кобзар» Струсівського сільського Бу-

динку культури Теребовлянського району Тернопільської області (художній

керівник і головний диригент – заслужений артист України Богдан Іванонь-

ків), Львівський фольклорний театр Остапа Стахіва, вокальний квартет у скла-

ді Северина, Соломії, Ольги, Олесі Сокальських з м. Івано-Франківська, ор-

кестр заслуженого вокально-хореографічного ансамблю України «Галичина»

Палацу культури виробничого об’єднання «Електрон» (керівник – заслужений

працівник культури України Петро Рачинський), народний ансамбль танцю

«Покуття» Коломийського міського Будинку культури Івано-Фанківської об-

ласті (керівник – заслужений працівник культури України Дмитро Демків), со-

лісти – Василь Дудар, Степан П’ятничко, лауреат республіканського конкурсу

(нині народний артист України), заслужена артистка України Оксана Білозір

(м. Львів), Михайло Сливоцький (м. Івано-Франківськ). Поезії В. Самійленка

читав артист Львівського державного академічного українського драматичного

театру імені М. Заньковецької Святослав Максимчук.

Хорова капела «Антей» мала честь відкривати цей поважний концерт

«Молитвою за Україну» М. Лисенка. Найбільше враження на слухачів спра-

вило виконання хором «В’язанки стрілецьких пісень» Я. Ярославенка (в аран-

жуванні для хору автора цих рядків) та старовинної галицької пісні в обробці

М. Гриценка «На славній річеньці, на Сяну» (соліст – Василь Дудар). На завер-

шення концерту всі учасники виконали гімн «Ще не вмерла Україна».

Настали перші весняні дні. З їх приходом «Антей», збагачуючи свою

снагу, знову торкається струнами своєї душі безсмертної Музи Великого Коб-

заря. Поповнюється репертуар цікавими знахідками, серед них «Наша дума,

наша пісня…» А. Кос-Анатольського, твір, який люб’язно допомогла знайти

для капели дружина композитора Надія Кос, написаний раніше, але з відомих

причин довго замовчуваний. 9 березня 1991 року «Антей» вперше виконав цей

твір на концерті, присвяченому 177-й річниці від дня народження Т. Шевченка,

який відбувся у Львівському академічного театрі опери та балету імені І. Фран-

ка з ініціативи управління культури облдержадміністрації, товариства «Просві-

та» і Спілки письменників України.

Наприкінці березня 1991 року в духовному житті України і, зокрема,

Української Греко-Католицької Церкви сталася визначна подія: на Батьківщи-

ну повернувся Блаженніший Патріарх Мирослав Іван кардинал Любачівський.

Зустріч громадян м. Львова і Західної України з Владикою відбулася 31 березня

на площі перед оперним театром. Супроводжували його представники влади

на чолі з В’ячеславом Чорноволом, а також духовенство, творча інтелігенція.

На спеціально підготовленій сцені хор «Антей» разом із славнозвісним

«Дудариком» зустрічали главу УГКЦ «Молитвою за Україну» М. Лисенка. Під

час урочистого відзначення цієї події перед велелюдною аудиторією, що зібра-

лася на площі, обидва колективи почергово виконували твори української ду-

ховної музики. У виконанні «Антея» прозвучали «Алилуя» М. Вербицького,

32

Зиновій ДЕМЦЮХ

«Благослови, душе моя, Господа» К. Стеценка, «Пісня на честь святого Воло-

димира» В. Барвінського, «Будь ім’я Господнє» Д. Бортнянського. У фінальній

частині у спільному виконанні обох колективів могутньо і велично прозвучали

«Многая літа» Д. Бортнянського і «Ще не вмерла Україна».

Тижнем пізніше, у Великодній понеділок, з нагоди повернення Бла-

женнішого Патріарха Мирослава Івана кардинала Любачівського в приміщен-

ні Львівського театру опери та балету імені Івана Франка відбулася Святочна

Академія, на якій хорова капела «Антей» удостоїлася честі відкривати урочис-

тий концерт. Величним і піднесеним твором «Христос Воскрес» Богдана Вах-

нянина ми розпочали свою програму. Далі «Антей» співав «Пісню на честь

святого Володимира» Василя Барвінського, «Аве Марію» Джуліо Каччіні (соло

– Ярослава Крилошанська) і старовинну галицьку пісню в обробці Миколи

Гриценка «На славній річеньці, на Сяну» (соло – Василь Дудар). Останній твір,

як завжди, мав найбільший успіх, завдяки значною мірою глибоко проникли-

вому виконанню сольної партії. Фортепіанний супровід «Аве Марії» з тонким

відчуттям ансамблю провів Остап Демцюх.

У цьому концерті також брали участь народна чоловіча хорова капела

«Гомін» Львівського відділення Всеукраїнської музичної спілки та Товариства

української мови імені Т. Шевченка «Просвіта» (диригент – Олег Цигилик),

хор хлопчиків та юнаків «Дударик» (художній керівник та диригент – Микола

Кацал, концертмейстер – Тетяна Лагола), струнний квартет у складі Богдана

Каськіва, Тетяни Шуп’яної, Юрія Женчура, Олени Журової, камерний оркестр

Спілки композиторів (керівник – професор Мирослав Скорик), симфонічний

оркестр Львівського театру опери та балету імені І. Франка (диригенти – Ігор

Лацанич та лауреат Державної премії УРСР імені Т. Г. Шевченка, професор

Юрій Луців), провідні оперні співаки Світлана Мамчур (сопрано), народний

артист УРСР Володимир Ігнатенко (тенор), Тамара Куценко (сопрано). Про-

граму вів актор Юрій Брилинський. Відповідав за програму професор Ярема

Якуб’як, а координував її – Володимир Луців (Англія).

Події одна за одною яскравим калейдоскопом змінювалися, закарбовую-

чись у творчому літописі нашого колективу. У квітні-травні 1991 року «Антей»

вписав ще кілька яскравих сторінок у свою творчу біографію. Це – виступ на

Першому Всеукраїнському з’їзді репресованих (політв’язнів) в актовому залі

Політехнічного інституту (21 квітня), участь у Міжнародному музичному фес-

тивалі, присвяченому 100-річчю української еміграції («Музика українського

зарубіжжя», 18-26 квітня), концерт-лекція на Львівському молококомбінаті (8

травня), виступ, присвячений 130-річчю з дня перевезення праху Т. Г. Шев-

ченка з Петербурга на рідну землю (мітинг-реквієм на площі перед оперним

театром, 22 травня).

Міжнародний музичний фестиваль «Музика українського зарубіжжя»,

який проходив у концертному залі імені С. Людкевича Львівської державної

філармонії привернув увагу не тільки професійних музикантів з усієї Укра-

їни (композиторів, теоретиків, музикознавців, диригентів), а й прихильників

ПІСЕННІ ОБРІЇ «АНТЕЯ»

33

хорової, інструментальної і вокальної музики. Форум під такою назвою був

особливим, адже він відбувався вперше (відгородженість від світу не давала

можливості зробити це раніше).

Зацікавленість фестивалем була дуже великою. Напередодні його про-

ведення доктор мистецтвознавства, професор Стефанія Павлишин разом з

професором Яремою Якуб’яком звернулися до мене з пропозицією виконати

Літургію американського композитора українського походження Ігоря Соне-

вицького, вручивши партитуру автора, який написав її буквально напередодні.

Познайомившись з нею, мене зацікавила новизна музичної мови композитора в

цьому жанрі, колорит звучання, використання українського народного мелосу

(зокрема гуцульського), своєрідність інтонацій, гармонії і фактури. Поділив-

ся своїми міркуваннями з колективом. А ще йшлося про можливе виконання

цього твору не тільки у Львові, а й на подібному фестивалі у США. Це певною

мірою заінтригувало хор і ще більше заохотило до роботи.

Усі усвідомлювали, що праці потрібно вкласти чимало, адже твір масш-

табний, а часу обмаль. Сподівалися також на приїзд композитора. Наш виступ

на фестивалі разом із заслуженою хоровою капелою «Трембіта» (співала у дру-

гому відділенні програми) припав на 23 квітня.

Після короткого слова ведучої про життєвий і творчий шлях композито-

ра зал заполонила музика Літургії. Прозвучали останні акорди твору, публіка

на якусь мить завмерла, потім щедро нагородила «Антей» палкими тривалими

оплесками. Вони були адресовані також і солістам Василю Дударю, Ярославі

Крилошанській, Роману Литвину.

Але на цьому наш виступ не закінчився, адже в програмі був ще один

твір композитора-українця зі США Івана Недільського «Засяло сонце золоте»,

який за духом дуже актуальний у ці дні, неодноразово виконувався і мав вели-

кий успіх у слухачів. Не стало винятком і наше виконання: на прохання публі-

ки твір довелося повторити. Концерт записувало Львівське телебачення. З по-

важних причин Ігор Соневицький, на жаль, не зміг прибути на фестиваль. Ми

зустрілися кількома місяцями пізніше. Він з великим зацікавленням послухав

фонозапис свого твору на радіо, а згодом разом з дружиною зустрівся з колек-

тивом «Антея» у нашому репетиційному залі. Хор радо вітав дорогого гостя,

проспівав декілька частин з його Літургії. Були привітання, слова вдячності,

обмін думками, фотографування на згадку.

У Міжнародному музичному фестивалі «Музика українського зарубіж-

жя» також брали участь хорова капела «Легенда» (м. Дрогобич, диригент – І.

Циклінський), чоловічий хор «Гомін» (диригент – О. Цигилик), жіноча хорова

капела «Горлиця» (диригент – І. Небожинський), жіночий ансамбль Львівсько-

го культосвітнього училища (керівник – Т. Маркевич).

22 травня 1991 року у Львові на площі біля театру опери та балету імені

Івана Франка відбувся мітинг-реквієм, присвячений 130-річчю з дня переве-

зення праху Т. Г. Шевченка з Петербурга на рідну землю. «Антей» був запро-

шений до участі у цьому поважному заході. Відкривав і вів мітинг начальник

34

Зиновій ДЕМЦЮХ

управління культури облвиконкому професор Олег Гринів. Слово про Кобзаря

виголосили поети Ігор Калинець, Богдан Стельмах, актор Львівського держав-

ного академічного українського драматичного театру імені М. Заньковецької

Святослав Максимчук. До виступу були запрошені голова президії НТШ, член-

кореспондент АН УРСР Олег Романів, завідувач кафедри української літера-

тури Львівського університету імені Івана Франка Тарас Салига, голова Росій-

ського національно-культурного товариства імені академіка Андрія Сахарова

Микола Сергєєв, голова Польського національно-культурного товариства Ста-

ніслав Черкас.

У виконанні хорової капели «Антей» прозвучали твори на слова Т. Шев-

ченка «Заповіт» Л. Ревуцького, «Думи мої» в обробці Є. Козака, «Наша дума,

наша пісня» А. Кос-Анатольського, «Реве та стогне Дніпр широкий» в оброб-

ці А. Авдієвського. Мітинг-реквієм завершився національним гімном «Ще не

вмерла Україна».

Знаменним для «Антея» видався день 2 червня 1991 року. Була неділя,

на церковному календарі – свято всіх Святих: капела вперше співала Боже-

ственну Літургію Івана Золотоустого у храмі Преображення Господнього у м.

Львові спільно з отцем-деканом, парохом церкви Ярославом Чухнієм і свяще-

ником з Німеччини отцем Йосифом. Це був час, коли поодинокі хорові колек-

тиви робили свої перші спроби у літургійному співі. На відміну від концертно-

го виконання, де успіх колективу залежить в основному від його вишколеності

і професіоналізму диригента, тут є значно більше чинників: музично-слухові

дані у священиків, їхнє вміння ансамблювати з хором, акустичні умови (хор

співає «на хорах», а священики перебувають на великій відстані від хористів),

постійна зміна ладотонального плану літургійних фрагментів, відчуття драма-

тургії служби та інше. Усвідомлюючи все це, колектив дуже відповідально і

серйозно готувався до такої важливої події в творчому житті.

До храму «Антей» прийшов, як до першого причастя. Було хвилюван-

ня у хористів, рівно ж як і у диригента, адже ми вперше торкалися струнами

своєї душі до високої молитви, складеної видатними українськими компози-

торами Д. Бортнянським, К. Стеценком, М. Леонтовичем, А. Гнатишиним. За-

цікавленість тією подією у вірних церкви була не меншою: храм переповнений

парафіянами, нашими рідними, близькими, знайомими. Літургія записувалася

на аудіо- і відеотехніці. Все це посилювало наші старання і відповідальність.

Скажу без перебільшення: капела співала натхненно, проникливо, молитовно.

По закінченні Служби Божої ми ще раз переконалися, що східний обряд – це

містерія, в якій священики, хор та присутні парафіяни діють спільно, возвели-

чуючи славу Бога. Це особливе відчуття, адже співаючи, підносимо свою душу

до небесних висот, очищаючись від скверни і суєти, переконуючись у мудрості

слів Івана Золотоуста: «Хто співає, той молиться подвійно». Нам пощастило.

Глибока і прониклива молитва отця Чухнія, відмінні вокальні і слухові дані

обидвох священиків, добрі акустичні дані церкви, висока духовна атмосфера

– все це надихало і спонукало до молитовного співу. Кожен із нас повертався

ПІСЕННІ ОБРІЇ «АНТЕЯ»

35

до своєї родини окриленим і щасливим, а стан душі кожного визначався над-

звичайним піднесенням.

Так починався перший літній місяць, який видався напрочуд плідним для

нас. У цьому контексті варто згадати ще про чотири виступи, які запам’яталися

надовго. 23 червня хорова капела взяла участь у мітингу-реквіємі пам’яті

жертв сталінських репресій, які загинули від рук енкаведистів у червні 1941

року в соляних шахтах села Соляноватка Старосамбірського району на Львів-

щині. Розпочався мітинг панахидою, потім посвятили камінь, на місці якого

мав споруджуватися пам’ятник. Ми підготували спеціальну програму, з якою

виступили на завершення.

На мітингу-реквіємі прозвучало звернення до громадян з проханням

збирати дані про цей злочин (розповіді очевидців, опубліковані замітки чи

статті в газетах, журналах як в Україні, так і за її межами, архівні матеріали),

повідомляти та висилати їх за відповідною адресою для майбутнього музею.

Не минуло й тижня, як «Антей» разом з представниками львівської вла-

ди, депутатами різних рівнів і начальником управління культури, професором

О. Гринівим виїжджає за межі міста (на перехрестя трьох областей – Львів-

ської, Івано-Франківської та Тернопільської), щоб взяти участь у посвяченні

місця, де буде споруджено пам’ятник борцям за волю України. І знов звучали

пісні: «Гей, у лузі червона калина», «За Україну», «Там на горі Маківці», «Ой,

там при долині», «Повіяв вітер степовий», «Зродились ми», марш «Україна»,

«Не пора», «Коли ви вмирали», «Молитва за Україну», Український національ-

ний гімн.

Це було в суботу, 29 червня, а в неділю капела співала Божественну

Літургію у храмі святих Ольги і Володимира у м. Львові за участю свяще-

ника отця Баратинського з м. Чикаґо (США), настоятеля однойменної церк-

ви. Оскільки у той час був лише закладений фундамент майбутнього храму, то

Служба Божа правилася поряд, у спеціально збудованій каплиці. Як виявилось,

метою приїзду священика з Чикаґо було не лише спільно помолитись з братами

і сестрами з України, а й передати зібрані українцями пожертви для якнай-

швидшої побудови храму Божого. Згодом «Антей» теж долучився до акції до-

помоги, давши благочинний концерт на майданчику біля каплиці, кошти від

якого пішли на спорудження цієї церкви.

А ввечері того ж дня ми вже були на сцені Будинку культури с. Звени-

города Пустомитівського району, що на Львівщині. Мешканцям цього давньо-

історичного поселення, що колись було стольним градом князівства, ми по-

дарували великий концерт з творів зарубіжної і української класики, духовних

творів, українських народних пісень. Теплий і сердечний прийом, щирі приві-

тання, квіти залишили в наших серцях якнайкращі враження.

А час невблаганно і невпинно біг уперед. Здається, зовсім недавно ми

зустрічалися з нашими чернігівськими друзями, і ось знову збираємося в до-

рогу. Друга поїздка на Чернігівщину відбулася на запрошення обласного то-

вариства української мови імені Т. Г. Шевченка «Просвіта» (голова – Василь

36

Зиновій ДЕМЦЮХ

Чепурний) та Чернігівської крайової організації Народного Руху України (го-

лова – Валерій Сарана).

19 липня 1991 року ми прибули у м. Борзну, де в міському парку куль-

тури виступили з концертом для громади міста. Серед слухачів були депутати

Верховної і місцевих Рад, представники влади і демократичних організацій,

громадських рухів і партій. Хор піднесено і щиро приймали. Особливо великий

успіх мали твори композиторів-класиків, а також пісні на патріотичну темати-

ку.

Ми відчували, як з кожною наступною піснею піднімався патріотичний

дух присутніх, ще і ще раз переконалися у дивовижній силі мистецтва єднати

людей в ім’я високої мети – боротьби за незалежну Українську державу.

Завершивши концерт українським національним гімном, наш колектив

на чолі колони рушив до центра міста. Поряд з нами йшли депутати різних

рівнів, зокрема і наш знаменитий краянин, у той час депутат Верховної Ради

першого демократичного скликання, відомий письменник Роман Іваничук. До-

рогою в ряди нашої колони вливалося все більше і більше людей.

У центрі Борзни відбувся імпровізований концерт-мітинг. Із словом до

людей звернувся Роман Іваничук, а також інші національно-демократичні ліде-

ри. «Антей» підсилював слова промовців патріотичними піснями – стрілець-

кою, козацькою, повстанською. Мітинг-концерт підтвердив незламність люд-

ського духу в боротьбі за демократію і свободу.

Наступного дня, 20 липня, «Антей» прибув до колишньої гетьманської

столиці Батурина, навіть не районного центру, як було це до 60-х років, а зви-

чайного селища. Сюди з’їхалися кілька тисяч людей з усієї України. Два дні

тривало козацьке свято, в рамках якого відбулася наукова конференція «Ба-

турин – гетьманська столиця України», в якій взяли участь народні депутати

України Л. Лук’яненко, Р. Іваничук (він головував на конференції). З доповідя-

ми виступали відомі вчені О. Апанович, М. Дмитрієнко, В. Сергійчук. «Антей»

мав високу честь брати участь у відкритті і закритті конференції.

Увечері, о вісімнадцятій годині, в рамках цього ж свята відбувся ще

один вельми поважний захід культурно-просвітницького напрямку. Ось як про

нього згадує голова Чернігівського міського товариства української мови Л.

Куровська: «Увечері, на галявині, що неподалік від історичного музею, де ди-

ректор Р. Жучкова і досі не певна, що І. Мазепа – національний герой, розпо-

чався мітинг-концерт, на якому виступали гості і місцеві артисти, представники

влади, просто бажаючі. В центрі уваги були виступи таких прекрасних і добре

відомих в Україні колективів як академічний хор «Антей» зі Львова (художній

керівник і диригент З. Демцюх) та співочий гурт «Гомін» з Києва (той самий

«Гомін», якого разом з його незмінним керівником Л. Ященком у вересні 90-го

не впустили на територію Чернігівської області)».

А о дев’ятій почався вечір козацьких пісень. «Антей» був серед найак-

тивніших учасників цього заходу. У загальний вінок шани козацькій звитязі ми

вплели свою спеціально підготовлену програму.

ПІСЕННІ ОБРІЇ «АНТЕЯ»

37

21 липня сонячного погідного ранку ми йшли співочим походом разом

із священиком, представниками влади, «Просвіти», Руху до місця відкриття

пам’ятного знака на честь гетьмана Івана Мазепи. Наша колона значно зростала

із наближенням до місця головної події. Біля старої груші при дорозі, що вела

до місця колишньої Батуринської фортеці, зупинились. О дванадцятій годині

священик разом з «Антеєм» відправив панахиду по Іванові Мазепі і численних

жертвах, освятив місце і пам’ятну плиту з таким написом: «Вклонімось цій

землі! З неї черпав снагу гетьман України Іван Мазепа, з ім’ям якого пов’язане

славне і трагічне в історії твоєї Вітчизни». Після панахиди «Антей» заспівав

декілька духовних і патріотичних пісень на пошану славного гетьмана.

Після козацького свята Лариса Куровська у статті «Уроки гетьмана Ма-

зепи, або чи можна воскресити козацький дух на Чернігівщині», опублікованій

у місцевій газеті, писала: «Багато ще нам доведеться походів споряджати, ко-

зацьких і некозацьких, але мрія гетьмана Мазепи про самостійну українську

державу обов’язково здійсниться і тут, на нашій древній, стражденній Черні-

гівській землі». Воістину, блаженний той, хто вірує і хто іде до заповітної мети.

24 серпня 1991 року Україна стала незалежною державою. Мрія міль-

йонів людей і цілих поколінь здійснилася. «Антей» святкував разом з усією

країною, адже і наша лепта була вкладена у цю велику перемогу.

Настала осінь. 10 вересня. У цей лагідний і сонячний день, хорова ка-

пела «Антей» разом з професорсько-викладацьким складом консерваторії, му-

зичною громадськістю м. Львова і священиками спричинилися до вшанування

пам’яті видатного українського композитора С. Людкевича, співаючи панахиду

на його могилі на Личаківському цвинтарі.

Минуло трохи більше місяця і знову нам «запахло мандрівочкою». 18

жовтня колектив з благословення Львівського товариства української мови іме-

ні Т. Г. Шевченка та обласної організації Народного Руху вирушив у м. Херсон

з культурно-просвітницькою метою.

Нам випала нелегка дорога, яку здолали без особливих пригод. Прибули

до Херсона 19 жовтня, поселилися у готелі, а вже о шістнадцятій годині на від-

критій естраді міського парку культури виступали з концертом. З усього було

видно, місцеві організатори підготувалися до нашого прибуття не зовсім добре.

Нас здивувало насамперед те, що прийшло на концерт мало слухачів: з подібним

ігноруванням зустрілися вперше. Як згодом ми дізналися від представників ту-

тешньої «Просвіти» і «Руху» можновладці чинили всілякі перешкоди, щоб зірва-

ти цей давно запланований просвітницький захід. Та концерт усе ж відбувся. Нас

тепло і сердечно приймали. Після виступу відбулися задушевні розмови з хер-

сонцями про майбутнє України. Особливо активним у цих бесідах був професор

Львівського державного університету імені Івана Франка Володимир Працьо-

витий, який прибув на Херсонщину разом з нами з культурно-просвітницькою

метою. Його присутність, як виявилося, була дуже доречною, адже в незалежній

Українській державі, яка лише робила свої перші кроки, продовжували панувати

порядки більшовицького режиму. Це особливо відчували на Сході України.

38

Зиновій ДЕМЦЮХ

20 жовтня о дев’ятій годині ранку «Антей» співав Службу Божу з отцем

Сергієм, священиком УАПЦ з м. Нова Каховка, біля закритого храму, оскільки