Поетичні твори, літературно-критичні статті

1

Рильський Аі. Творче літ—■ Малишко А. Звенигора,-*- К.* 1959,

2

Павличко Д. Сонця і правди сурма.— Малишко Л, Твори в де-» сяти томах.— К., 1972, т, 1., с. 40—41.

3

Коваленко Л. Статті та нариси. К., 1987, с. 247.

4

кличе в путь життя моє просторе, Товариші, ровесники мої,

Дзвенять берези, І клекоче море,

І не старіють птиці солов’ї!

5

ти б летів (велике встало діло)',

Чи по землі, чи прямо до небес,

6

літери чудні і кривулясті Розповідають про важкі напасті, Лягаючи безмовно на папір,

Про двох братів, що впали біля тину, Про вибиту копитами долину,

Обсіяну пшеницею з тих пір.

7

стає він в мертвім гулі, Заряджа набої стерті,

8

проходять у всесвіт. Лиш небо гуде неокрає.

Та сім’я журавлина на крилах весну піднімає,

Та ясними ночами .

Зорі світять мечами На Дону, на Дніпрі, на Дунаї.

9

тому та дівчина з Волині,

Молоде продовження твоє,

В кожній хвилі, в кожній тій годині Юнь свою Вітчизні віддає,

10

старенька статуя з банкіром — Бо давно подружені вони —

Знову палить над світанком сірим Смолоскип для третьої війни.

11

від того слова в нью-йоркському світі Клевета і злоба кричать навспішки,

12

вийшов він вперед, змахнувши булавою Над віком,

Над життям',

Над раттю бойовою,

Судьбою бойовищ обпалений стократ,

Братам російським — український брат,

13

поведе нас до саду доріжкою,

І подарує глевтямик на подив,

14

скажуть недруги злі і вперті:

— Дивися, у нього ще й серце єІ І скажуть друзі: — Воно ж без смерті, Юнацьке, зелене, багате моє!

15

шумить земля мені привітом:

— Хліба? їжі Води схотів? ПопийІ Так іду з народом теплим світом Радісний і вічно молодий!

16

воно брунькується охоче,

Як не є, знайомиться з життям,

І моя душа над ним тріпоче Так, як мати над малим дитям.

17

крізь плити Дубровника тисячолітні,

18

Крізь платани у листі,

19

крізь камінь похилий, Пробивається голос твій — травкою в квітні:

20

— Милий мій, не забув мене?

Милий, милий...

21

Пелехівщииа — село на Полтавщині, народилися брати Майбороди.

22

*

*

А потім із ріст пішла уся трава, Червонобока, тиха,грозова,

Заплетена у стрілки, в дуги гнута,

Вона і м’ята, і зелена рута,

Ромашка й чебер...

Вогняний стосил її узяв, подарував їй крил,

Отій трав'і, тим дітям волошковим,

23

Кінчиться звада потаємних стріч, Зітхань, прощань і зоряного блиску,

І сивувата, корчувата ніч Заколисає із дитям колиску.

24

сам, як ласкавий промінь, заносиш тепло до хати: —Уже ж бо весна, Андрію, .

Ходім джерело копатиі

25

*

*

Пиши, як кажуть, хлопче, із натури,

А я землі і серця маю сплав.

Летять, летять дзвінкі колоратури Вітрів і птиць, хмарин і синіх трав.

26

*

*

Не руйнуй мені, віку, ті сотки малі,

Бо бджолині рої не заміниш осами,

Не обпалюй гілля на деревах землі, Щоб душа плодоносила.

27

*

*

Мене так доля народила,

Дала жадання вікове,

І молоденька хвиля мила Десь біля серця, а живе.

28

стоїть Ливон на меридіані,

На розпеченім нервичку біль снує, Сиві очі землі біля нього в благанні

29

Фадеев, Прокоф’єв і Твардовський. (Прим. авт.). 523

30

журюся по тих, що, як листя зелене, Облетіли, згоріли, пішли від мене, Наостанку подавши братерську руку, Що не стежку послали, а вічну розлуку.

31

знов стовпи і кілометри,

Залізна даль, вишнева даль,

І українські села й нетри,

Як в пісні кинутий Трансвааль.

32

вже бреде сліпий кобзар,

І Гонта кличе на пожар,.

Кавказькі гори, в млу повиті, Рясною кровію политі,

Чолом підводяться до хмар.

33

Переклад Б. Кежуиа.

34

*

Хочу говорити про пісню, тому що без неї не можна уявити народного життя; вона обіймає всі сторони людської поведінки і діяльності, всю глибоку, багатогранну палітру душевних переживань. Вірш чи талановита книга в письмовій формі приходить в людську свідомість десь