Пригоди Вернера Гольта

РОМАН ДІТЕРА НОЛЛЯ «ПРИГОДИ ВЕРНЕРА ГОЛЬТА»

Читач вже переконався, що роман Дітера Нолля менш за все є твором пригодницької літератури, як того можна було б сподіватися, виходячи з назви.

«Пригоди Вернера Гольта» — роман соціально-політичний, проблемний, глибоко психологічний за способом трактування теми.

Хто винен у тому, що в 30-і роки нашого століття Німеччина, країна трудолюбивого народу, перетворилася в суцільний концтабір для кращих своїх синів? Як сталося, що фашистська пропаганда змогла отруїти свідомість навіть деяких простих людей і зробити їх співучасниками злочинів гітлерівської зграї? Чи можуть ті по суті чесні німці, що через недосвідченість, політичну незрілість, особисту слабодухість дали себе ошукати або пасивно підкорилися грубій силі й власним хибно витлумаченим уявленням про обов’язок перед батьківщиною, — чи можуть вони спокутувати свою провину перед історією? Минуло вже двадцять років після закінчення другої світової війни, а ці питання все ще хвилюють прогресивних німецьких письменників. Та це й не дивно. Трагедія мільйонів людей різних націй була водночас і трагедією німецького народу. Війна ще живе в пам’яті поколінь, її наслідки ще відчуває на собі світ, а в країнах НАТО, на самій німецькій землі, у ФРН, вже знову лунають до болю знайомі заклики, чути брязкіт зброї. Минуле нагадує про себе сучасності, але людство не хоче, щоб історія повторилася.

Трилогія «Рідні та знайомі» Віллі Бределя, романи «Доктор Фаустус» Томаса Манна, «Час жити і час помирати» Еріха-Марії Ремарка, «Міст» Манфреда Грегора, «Вирішення» Анни Зегерс і її повісті — такий далеко не повний перелік творів новітньої німецької літератури, спрямованих гроти фашизму та війни. Щоб повніше зрозуміти своєрідність і значення роману Дітера Нолля, варто розглядати його на фоні німецької антифашистської літератури повоєнного періоду.

Перше, що впадає в око при такому підході,— це характер загального спрямування твору. Викриваючи сутність фашизму і винуватців другої світової війни, оцінюючи перспективи історії, Нолль продовжує традиції Бехера, Бределя і Зегерс — письменників-комуністів старшого покоління.

У розвитку сюжету, в системі образів роману раз у раз відчуваємо внутрішню полеміку з Ремарком. А часом вона виступає і на поверхню, як у роздумах Вернера Гольта над ремарківськими романами «На західному фронті без змін» і «Повернення» або в його полеміці з комерційним радником Реннбахом. Шукаючи свій шлях, Гольт розуміє, що для нього «не може бути «повернення à la Ремарк», бо в творах Ремарка «обурення… не виходить за рамки дозволеного». У романі «Час жити і час помирати» Ремарк зробив крок уперед, змалювавши початок політичного прозріння гітлерівського солдата Гребера, але обірвав життя героя в момент, коли той ще не знайшов відповіді на питання «що робити?». Фінал роману дозволяв сподіватися зближення талановитого майстра слова з революційним напрямом у німецькій літературі, але нові його твори, на жаль, не виправдали цих надій. Гуманізм, антифашистський і антивоєнний пафос Ремарка позбавлені того оптимізму, що є прикметою літератури, спрямованої в майбутнє. Те саме можна сказати і про західнонімецького письменника Ман-фреда Грегора, який у майстерно написаному романі «Міст» скував себе вже самим вибором сюжету. Основні події твору відбуваються протягом доби, коли герої (шістнадцятилітні, як і в Нолля), виконуючи безглуздий наказ, гинуть усі, крім головного, що потім, через багато років, з жалем і тугою згадує минуле. Дітер Нолль простежує історію свого героя на протязі майже чотирьох років. Та поряд з Гольтом у нього виростають постаті Гомулки, Шнайдерайта, Гундель, і трагедія втраченої юності перестає бути загальною і неминучою. Які б страшні картини і тяжкі переживання не малював автор, у творі немає того сумовитого флеру, властивого письменникам, далеким від розуміння закономірностей історії. Аж ніяк не применшуючи значення критичного реалізму творів демократичного спрямування, слід, однак, сказати, що саме література Німецької Демократичної Республіки розкриває перед усім німецьким народом справжні перспективи.

Якщо в названих романах Грегора і Ремарка події відбуваються в роки війни, а в повістях Зегерс — після неї, то Нолль веде свого головного героя і через випробування війни, і через складні суперечності суспільного життя перших повоєнних літ. Поряд з тим широта охоплення дійсності в часі поєднується в Нолля, як і в трилогії Бределя, і в романі Зегерс «Рішення», з прагненням змалювати в межах одного твору людей різних поколінь, класів і соціальних верств, що є характерною рисою багатьох сучасних романів прогресивного напряму. Ціла галерея образів, старанно виписаних автором, проходить перед нашими очима. Гімназисти Вольцов, Феттер, Візе, Гомулка, Цемцький, з їх індивідуальними характерами і різним ступенем свідомості, так чи інакше захоплені виром подій і перетворені на знаряддя злочинної війни; молодші командири, що під удаваною грубістю ховають у душі справжні людські почуття (колишній учитель Готтескнехт і селянин Шмідлінг); фашистський покидьок Ціше, для якого масові убивства — «необхідне ослаблення нижчої раси», донощик Бранцнер, обер-форман Шульце, унтер-офіцер Бем, есесівець Мейснер; західнонімецькі промислові магнати Реннбахи, буржуйські синки Геннінг і Вульф, «золота молодь», яка шукає насолоди в розпусті або забуття в декадентських роздумах; комуністи Мюллер і Арнольд, молодий робітник Шнайдерайт, що в сімнадцять років опинився у фашистській тюрмі за організацію саботажу на заводі, а після перемоги став активним учасником боротьби за демократизацію Східної Німеччини, за перебудову життя на соціалістичних засадах, — всі ці персонажі створюють той активний фон, на якому розгортається історія Вернера Гольта, розкриваючись у взаємодії характерів, у складних і різноманітних колізіях.

Така композиція роману дає авторові можливість проаналізувати суспільно-політичні й морально-психологічні явища у їх сукупності, показати гостроту соціальних конфліктів і поставити долю головного героя, в якій уособлено шлях чималої частини німецької молоді тих літ, у залежність від долі цілого народу, від ходу і наслідків боротьби кращих людей за майбутнє нації. Психологічний аналіз найповніше виявляється у структурі образу Вернера Гольта. Складний внутрішній світ Гольта розкривається в боротьбі протилежних настроїв і почуттів, у суперечливому процесі наростання психологічних зрушень. Утвердження нового і позитивного в характері героя чергується з поверненням до старих, начебто вже переборених хибних уявлень, щоб потім це хибне знову поступилося перед іншим, перспективним, яке спрямовує на вірний шлях. Замислюючись над образом Вернера Гольта, згадуємо твори класичної літератури, що прищепили авторові таку увагу до внутрішнього світу героя. Чимало міг позначитися вплив і старших сучасників — Зегерс або того ж Ремарка, визнаного майстра дослідження душі. Та принципи і функція психологічного аналізу в Ремарка і в Нолля різні. У Ремарка розвиток особи відбувається в замкненому колі ізольованої «одиниці», що зрештою лишається самотньою, і це стверджує якусь фатальність життя, зумовлюючи відповідну тональність Ремаркових творів. Нолля ж цікавить у душевних порухах Вернера передусім те, що має привести до появи нових якостей характеру і кінець кінцем вивести героя за межі індивідуалістичного сприйняття світу, спонукати до участі у спільних зусиллях, спрямованих на боротьбу за докорінні зміни в суспільному житті. Основи цієї відмінності закладені в ідейних позиціях авторів.

Шлях Вернера — це важкий шлях пізнання істини в умовах суворого часу, спочатку трагічного, а по тому — історично перспективного, шлях від темряви, забобонів, упереджень, ілюзій до правди і світла; це — історія сумнівів, поразок, падінь, внутрішньої боротьби і перших перемог над самим собою, виховання людини вогнем і стражданням.

Гімназиста Гольта ваблять пригоди, змальовані в «Пісні про Нібелунгів», у романах Купера, Майн-Ріда і Жюля Верна, але цей здоровий інтерес набирає в умовах гітлерівського рейху спотвореного характеру, — участь у війні починає уявлятися Гольтові найцікавішою пригодою. Хоч реальність розвіює романтичну ілюзію, а проте дають себе знати школа гітлерюгенду, брехливе гасло «Німеччина понад усе», знаходячи живлющий грунт у почутті солдатського обов’язку, «гідному мужчини». Злочини есесівців, загибель сотень тисяч ні в чому не повинних людей поволі розхитують сліпу віру в обов’язок перед рейхом; постає питання: для чого, власне, ведеться така війна? Вернер Гольт шукає відповіді в батька, і професор Гольт намагається відкрити синові очі на правду. Згадайте цей епізод, і ви відчуєте глибину бачення світу письменником, його художницький такт. Здавалося б, розмова мала стати поворотним пунктом в еволюції Вернера. Та автор враховує і конкретні обставини, і закони психології. Націстська пошесть сидить ще в мозку юнака, і він чекає не підтвердження сумнівів, а, навпаки, їх заперечення, не хоче і боїться правди, бо ж вона позбавляє сенсу все те, що він робив, робить і мусить робити. У Вернера народжується почуття гіркого розчарування, обурення і ненависті до батька («Шпурляє мені свою правду, мов кістку собаці, кидає додолу і залишає лежати»), глибокого недовір’я до старшого покоління (адже старші знали, до чого все це призведе, та не спинили, не розкрили очі). Виникав бажання відкинути сумніви, виховати в собі волю вірного солдата рейху. Та у життя свої закони. Зустріч з російськими полоненими; служба у загоні, що мав знищити партизанів у Словаччині; роль конвоїра, що мусить стріляти в словацьку патріотку Мілену; боротьба між почуттям необхідності коритися наказові й усвідомленням його злочинності,— ці епізоди психологічно вмотивовують дальшу поведінку Вернера. Він рятує заарештованих, вступає в гострий конфлікт з Вольцовом, який став переконаним фашистом, і, врешті, згадуючи пораду Мілени, повертає зброю проти «своїх» — стріляє в есесівців.

Прочитавши першу книгу роману, можна було б сподіватися, що Вернер, опинившись у Східній зоні, незабаром стане до лав передових людей Німеччини. Але художній такт і тут не зраджує письменника. Справді, чи міг Вернер, морально спустошений, втративши віру у старших, переносячи це невір’я мало не на все людство, на будь-які ідеї, будь-яку політику, одразу знайти місце в новому житті? Ні, це суперечило б логіці характеру. Аполітичність, індивідуалізм, неправомірне ототожнювання протилежних явищ (гітлерюгенд і Спілка вільної німецької молоді для Вернера Гольта майже те саме — накази, втрата особистої свободи), відчуття своєї непотрібності («…я просто зайва, некорисна людина. Тільки і вмію, що стріляти та вистукувати морзянку. Нічому іншому мене за все моє життя не навчили», — говорить він Гундель).

Невизнання будь-чийого авторитету заважає героєві в його «мандрах» по оновленій землі, змушує тікати на Захід. І в той же час саме бажання скинути з себе ярмо примусу, ненависть до фашистів, що і тепер вільно ходять вулицями Гамбурга, дозволяє Вернерові побачити в магнатах Реннбахах справжніх винуватців трагедії Німеччини, народжує огиду до способу життя панівного класу, приводить до відкритого розриву з торговцями кров’ю, з лицемірним світом «добропорядної» фрау Гольт, хоч він і не знає, чи зможе «прижитись» у світі новому — там, на Сході. «Повернення» Вернера спочатку в дечому нагадує повернення героїв Ремарка. Не участь в революційній перебудові життя, а освіта, праця в галузі «чистої» науки, праця для себе — ось мета Вернера Гольта. Оцінку такої позиції вкладає автор в уста мистецтвознавця Церніка: «Ви хочете податися в духовну еміграцію», «професія математика для вас — просто засіб сховатися від дійсності».

Чи зможе Вернер Гольт знайти, зрештою, правильний шлях? Роман дає на це позитивну відповідь. Образи комуністів Мюллера і фрау Арнольд, активістів Спілки молоді Шнайдерайта і Гундель, маючи цілком самостійне значення, стають поряд з тим своєрідними образами — критеріями. Свої думки, розуміння і вчинки Вернер мимоволі співвідносить з уявленнями і діями будівників нової Німеччини. Він хоче, щоб старий Мюллер був задоволений змінами, які відбуваються в його поглядах, шкодує, що між ним і Шнайдерайтом стоїть Гундель, — інакше в особі цього кадрового пролетаря він, «буржуазний синок», здобув би справжнього друга. Вернер читає марксистську літературу, яка відкриває перед ним закономірності суспільного розвитку. І хоч зміни в характері й поглядах Вернера Гольта залишаються поки що сферою внутрішнього життя героя, ми віримо, що він буде з тими, хто бореться за здійснення ідеалів демократії та соціалізму. Віримо, тому що торжество соціалістичного будівництва в НДР практично веде до згуртування всіх чесних німців навколо спільних завдань. Віримо, бо письменник зумів передати еволюцію Вернера у всій її психологічній складності — перемога героя над силами темряви і зла підготовлена розвитком сюжету, логікою характеру, художнім ладом роману. Тобі «ще багато доведеться зробити, і мета поки що далека», — говорить про себе Вернер, тяжко переживаючи смерть Мюллера, чию повагу він не встиг завоювати, як не здобуде і любові Гундель. Але шляхи його давно вже розійшлися з шляхами героїв Ремарка, бо живе він не у Веймарській республіці» не в Західній Німеччині, а в першій німецькій державі трудящих.

Не все в романі Дітера Нолля може задовольнити вимогливого радянського читача. Часом автор перенасичує твір детальними описами «ресторанних» пригод, сценами пияцтва і розпусти, ідучи за натуралістичними тенденціями буржуазної романістики. З надмірною детальністю розповідається про гімназіальний побут у прелюдії роману, про численні любовні зв’язки героя. Поверхово розкритий внутрішній світ Шнайдерайта, Гундель, професора Гольта і деяких інших позитивних персонажів — людей, що своєю працею закладали основи майбутньої Німеччини. Цікаво задуманий образ єфрейтора Горбека залишається ледь окресленим, ескізним.

Та ці недоліки не применшують творчий успіх молодого ще письменника, учасника війни, який добре знає, про що пише. Нолль уміє малювати справді типові, колоритні характери, глибоко індивідуалізовані через їх поведінку, внутрішній і зовнішній портрет, особисту мовну манеру (Вольцов, Готтескнехт, Бургкерт, фрау Гольт, Ута, Еберсбах), використовує в різноманітних художніх завданнях набуті світовою літературою XX століття прийоми зосередження навколо основного героя широкої системи епізодів, образів персонажів, введення політичних дискусій і філософсько-етичних роздумів, внутрішнього монолога і невласної прямої мови, вміння триматися в рамках «об’єктивованої розповіді», характерної для багатьох зарубіжних романістів (Ремарк, Белль, Хемінгуей та інші), за якою, проте, завжди відчуваємо позицію автора. Образ Вернера дозволяє сказати, що еволюція молодого гітлерівського солдата, який, за власними його словами, має «печать Каїна на чолі», до людини нового світу розкривається з психологічною глибиною, чи не найбільшою для німецької прози. Навіть у такої досвідченої письменниці, як Анна Зегерс, психологічна мотивація еволюції есесівця Рецлова («Людина та її ім’я»), що швидко стає активістом мирного будівництва, видається трохи спрощеною. Дітер Нолль глибше підходить до зображення складного процесу перевиховання молодого німця.

Письменники XIX століття дали світові цілу серію романів про історію молодої людини того часу. Новітня зарубіжна література теж чимало зробила в цьому відношенні, хоч образи молодих людей XX століття — Марка Рів’єра («Зачарована душа» Ромена Роллана), Жака Тібо («Сім’я Тібо» Мартена дю Гара), Ерніти («Ерніта» Теодора Драйзера), Прінсі («Глибинне джерело» Альберта Мальца), Ервіна («Мертві залишаються молодими» Анни Зегерс), Еріка Горіна («Живи з блискавкою» Мітчела Уїлсона) та інших ще не вичерпують ускладненої проблематики епохи. А саме новітня епоха відкриває перед молоддю такі перспективи і можливості, яких минуле століття не давало.

Цілком природно (інакше і не могло бути), що твір написаний у традиційному жанрі «роману виховання». Та це — виховання людини сучасної, яка може стати (і в багатьох країнах світу вже стала) будівником зовсім нового суспільства. Тема «пропащого покоління», про яке так багато писали зарубіжні письменники, переростає в романі Нолля, як і у творах Бределя, Бехера, Зегерс, Арагона, Олдріджа та інших, в тему покоління, що знаходить майбутнє. У Нолля зображений не стільки конфлікт поколінь, скільки конфлікт світоглядів, — адже Вернер Гольт приходить до висновку, що і серед «старих», і серед «молодих» були не лише Мейснери і Вольцови, а й Мюллери, і Шнайдерайти. Роман відповідає на болючі питання сучасності, звучить пересторогою всій німецькій (і не тільки німецькій) молоді, якій політика реваншу та агресії, що йде від капіталістичних монополій, загрожує новою трагедією. В цьому і полягає пізнавальне, суспільно-виховне значення «Пригод Вернера Гольта» — твору, що є свідченням зростання молодої літератури Німецької Демократичної Республіки.

Проф. А. ІВАНОВ