Талант

Де ти бродиш, моя доля…

Разом із тим він широким рухом вийняв із кишені пляшку, ніби про це вже була в нас мова раніш, вибив пробку, повів очима по кімнаті:

- У вас тут чарки, або хоч шклянки не буде?

Я сказав, що горілки не буду пити.

Він не почув чи не зрозумів:

- Що?

- Кажу, що я пити не буду.

- Чому?

- Не п'ю.

Він пильно дивиться мені в вічі, неймовірно:

- Ви - козак?

Сміюся:

- Козак.

- І не будете? - В очах випливає готовий уже ворожий виблиск.

Кажу спокійно й рішуче:

- Ні.

Довго дивиться в очі, далі помалу, нерішуче заткнув пляшку пробкою, сховав у кишеню, взяв свій кавун, встає.

- Не треба. Казали - приїде до нас такий і такий, аж бачу: до нашого берега що не запливе…- Він махнув безнадійно рукою, кинув на кучері шапку, пішов.

У порозі спинився, саркастично зажмурив око:

- Знаю, звідкіля цей вітер… Певне, вже наговорили… Ну і к чорту - плакати не буду.

Ляснув дверима, зник.

Дивлюсь услід.

Химерна якась людина.