Теорія держави і права: Навч. посіб.

13.1. Поняття правового регулювання

Право є елементом системи соціального нормативного регулювання. Право виступає важливим засобом регулювання взаємин індивідів, соціальних груп, всього суспільства в цілому, і воно само виступає як соціальна цінність. Основним призначенням права є упорядкування і організація взаємин громадян, їхньої поведінки і, враховуючи їх індивідуальні потреби, спрямування діяльності членів суспільства в русло загальносоціальних інтересів.

Правове регулювання — це цілеспрямований вплив права на суспільні відносини і поведінку осіб з метою їх впорядкування за допомогою системи спеціальних юридичних засобів.

Право — багатогранне явище, покликане регулювати суспільні відносини. Його можна розглядати з різних боків: як культурне явище, як засіб (інструмент) для вирішення практично значущих завдань суспільства. Такий підхід в юридичній науці називається інструментальним, у рамках якого і досліджуються правові засоби.

У теорії права під правовими засобами розуміють інституційні явища правової дійсності, що втілюють регулятивну силу права. У загальному виді правові засоби — це правові інститути, за допомогою яких задовольняються інтереси суб’єктів права, забезпечується досягнення соціально корисних цілей, основною з яких є упорядкування суспільних відносин. Як правові засоби виступають норми права, правозастосовчі акти, договори, юридичні факти, суб’єктивні права, юридичні обов’язки.

Але право не тільки регулює суспільні відносини, воно ще й впливає на них не тільки за допомогою норм права, а й інших правових явищ — правосвідомості, правової культури, правових принципів, правотворчості. У цьому значенні, окрім функції регулювання, право ще справляє інформаційний вплив (право як різновид нормативної інформації), ціннісно-орієнтувальний тощо.

Інформаційно-психологічний вплив права характеризується впливом правової інформації на мотиви суб’єктів. Тут можна виділити два основних юридичних засоби — правові стимули й обмеження, що синтезують у собі інформаційні і психологічні закономірності. Під стимулом у широкому розумінні слова мають на увазі спонукальний фактор, під обмеженням — стримуючий.

Виховний вплив полягає в загальноідеологічному впливі всієї правової дійсності на внутрішній світ суб’єкта, на формування в людей ціннісних уявлень, на правове виховання особистості.

Соціальний вплив заснований на системі економічних, політичних, моральних факторів, що утворюють загальносоціальне середовище дії права.

13.2. Предмет і методи правового регулювання

Предмет правового регулювання — це суспільні відносини, на які звернено правове регулювання. До сфери правового регулювання входять відносини, що:

• відображають як індивідуальні інтереси членів суспільства, так і загальні інтереси суспільства в цілому;

• реалізують взаємні інтереси всіх її учасників, кожний з яких йде на певний утиск своїх інтересів задля задоволення інтересів іншого;

• потребують дотримання певних правил поведінки, обов’язковість яких підкріплена силою держави.

Перерахованим ознакам відповідають такі три види суспільних відносин, як:

• відносини людей, пов’язані з обміном цінностями (як матеріальними, так і нематеріальними). Тут потреба у правовому регулюванні виражена найпомітніше, адже у взаємоприйнятному обміні зацікавлені як окремі особи, так і суспільство в цілому. Ці відносини будуються на основі загальновизнаних правил, обов’язковість яких підкріплена силою держави;

• відносини, пов’язані з владним управлінням суспільством, бо в управлінні суспільними процесами зацікавлені як окремі особи, так і суспільство в цілому. Управління здійснюється для задоволення як індивідуальних, так і суспільних потреб відповідно до чітко встановлених правил та підкріплюються силою примусу держави;

• відносини, пов’язані із забезпеченням правопорядку, покликані забезпечити нормальне функціонування усіх сфер суспільного життя.

Право регулює лише ті відносини, що носять свідомо-вольовий характер. Право не може регулювати дії, що не залежать від волі та свідомості людей.

Різноманітність суспільних відносин, що входять у сферу правового регулювання, викликають відмінності в методах та засобах правового регулювання. Методи правового регулювання — це способи, засоби і прийоми, за допомогою яких правове регулювання здійснюється. Виділяють два основних методи правового регулювання.

Перший метод — метод децентралізованого регулювання — автономний. Він побудований на координації цілей та інтересів сторін у суспільних відносинах та застосовується для регламентації рівних за становищем (рівноправних) суб’єктів, які задовольняють свої приватні інтереси. Децентралізований метод правового регулювання, як правило, застосовується у приватно-правових галузях (цивільне, сімейне, трудове право).

Другий метод — метод централізованого, або імперативного, наказового регулювання. Він базується на відносинах субординації між учасниками суспільних відносин — вони не є рівними за статусом. За його допомогою регулюються відносини, в яких пріоритет надається загальносоціальному інтересу. В державно-організованому суспільстві загальносоціальні інтереси виражає держава, яка здійснює централізоване управління суспільними процесами та наділена владними повноваженнями. Тому централізований, імперативний метод використовується в публічно-правових галузях (конституційне, адміністративне, кримінальне право).

13.3. Способи і типи правового регулювання

Способи правового регулювання — це специфічні прийоми регулювання суспільних відносин, які визначаються характером припису, зафіксованим в нормі права, та засобами впливу на поведінку осіб. В теорії права прийнято виділяти три основних способи правового регулювання.

1. Надання учаснику правових відносин суб’єктивних прав — уповноваження або дозвіл. Це — надання права на активні дії. Воно виявляється в делегуванні певних дозволів уповноваженій особі на здійснення нею певних дій (наприклад, власнику дозволено володіти, користуватись та розпоряджатись належною йому власністю на свій розсуд).

2. Зобов’язання як припис виконувати певні активні дії (власник підприємства зобов’язується сплачувати податки).

3. Заборона, тобто покладання зобов’язання утримуватись від заборонених дій, зобов’язання пасивно поводитись у передбачених законом випадках (заборона керувати транспортним засобом у стані сп’яніння).

Всі способи правового регулювання обумовлені функціями права: регулятивно-динамічна — дозвіл та зобов’язання; регулятивно-статична функція права — заборона.

Крім того, можна визначити також додаткові способи правового регулювання: застосування засобів примусу та юридичної відповідальності. Цей спосіб є додатковим, бо, по-перше, являє собою вид обов’язку (юридична відповідальність може розглядатись як обов’язок зазнати покарання та позбавлення певних благ), а по-друге, цим способом забезпечується належне виконання обов’язків, дотримання заборон та використання прав.

Тип правового регулювання — це загальна спрямованість впливу права на суспільні відносини, яка залежить від того, що покладено в основу регулювання — дозвіл чи заборона. В юридичній науці та практиці існують дві юридичні формули, на основі яких виділяють два типи правового регулювання.

Перша формула: дозволено все, крім того, що прямо заборонено в законі. Це — загальний дозвіл. На цій формулі побудовано загальнодозвільний тип правового регулювання. За цим типом встановлюються чітко сформульовані заборони. Як правило, їх кількість невелика, а обсяг дозволеного не визначено. Можна робити все, що не заборонено. Це означає, що суб’єкти можуть здійснювати будь-які дії, які не увійшли в перелік заборонених. Цей тип правового регулювання сприяє або принаймні не заважає прояву ініціативи, активності.

Друга формула правового регулювання звучить інакше: заборонено все, крім того, що прямо дозволено законом. Цей тип називається звільненням від заборони, або спеціальним дозволом. Це означає, що учасник правових відносин може здійснити тільки дії, що прямо дозволені законом, а всі інші дії заборонено. Формулюється конкретне звільнення від заборони, тобто робиться виняток із загальної заборони.

Якщо за першою формулою перед особою є можливість вибору з усіх дозволених законом видів поведінки, то за другою — правове регулювання здійснюється для чіткого впорядкування суспільних відносин, в яких реалізуються загальні інтереси, для здійснення державного управління, втілення принципів законності, застосування заходів державного примусу, юридичної відповідальності.

13.4. Стадії правового регулювання

Правове регулювання — це процес, що триває в часі, який є досить складним і довготривалим.

Процес правового регулювання охоплює кілька стадій або етапів.

Першим з них є правова регламентація суспільних відносин — це стадія, на якій відбувається розробка юридичних норм, здійснюється загальне неіндивідуалізоване регулювання суспільних відносин.

Перший етап правового регулювання тісно пов’язаний із право- творчістю — діяльністю, спрямованою на створення правових норм, яка починається з виявлення потреби у правовому регулюванні і закінчується прийняттям і введенням у дію правових розпоряджень. В сучасній юридичній науці сформувалась думка, згідно з якою право- творчість — це процес пізнання і оцінки правових потреб суспільства і держави, формування і прийняття нормативних актів уповноваженими суб’єктами в межах відповідних процедур. Нормативні рішення мають носити істинно правовий характер, прийматись з урахуванням усього спектра умов життєдіяльності суспільства та реальних суспільних потреб.

Другим етапом виступає конкретизація прав і обов’язків у випадках, коли настає ситуація, передбачена нормою права (певний юридичний факт), у результаті якої суб’єкти вступають у правовідносини і у них виникають взаємопов’язані суб’єктивні права й юридичні обов’язки. Проте не завжди для виникнення правових відносин достатньо самих юридичних фактів. Як відомо, деякі відносини можуть розпочатись лише за участі спеціально уповноважених органів, що приймають індивідуальне рішення, на основі якого суб’єкти наділяються правами та обов’язками. Такі правозастосовчі рішення самі виступають у ролі юридичних фактів, які в окремих випадках мають вирішальне значення.

Третій етап правового регулювання є кінцевою стадією процесу правового регулювання, який завершується фактичною реалізацією, впровадженням у життя прав і обов’язків суб’єктами правових відносин у формі використання, дотримання і виконання. Реалізація права є результатом правового регулювання і постає як завершальний підсумок специфічного правового впливу, що здійснюється як суто правовими засобами, так і внаслідок виховного, інформаційного, ідеологічного та іншого впливу права на поведінку суб’єктів. На цій основі встановлюється режим законності і правопорядку.

13.5. Механізм правового регулювання та його структура

Механізмом правового регулювання називають систему взаємозв’язаних юридичних засобів, за допомогою яких здійснюється правове регулювання. Механізм правового регулювання — це спосіб функціонування єдиної системи правого регулювання, який розкривається через взаємозв’язки між її складовими елементами.

Категорія “механізм правового регулювання” дозволяє охопити весь процес правового регулювання, представити його в системно- динамічному вигляді, розкрити його структуру, взаємозв’язок і взаємодію всіх елементів, з’ясувати їх характерні ознаки і функції.

Комплексне вивчення механізму правового регулювання і теоретичне опрацювання пов’язаних з ним питань дасть можливість виявити додаткові напрями в дослідженні цього правового явища, зокрема, пошук шляхів підвищення ефективності як окремих складових елементів цього механізму, так і правового регулювання в цілому.

Механізм правового регулювання представляється як діяльність, “робота” складових елементів системи правового регулювання, спрямована на досягнення суспільно корисного результату, що виявляється у втіленні правових норм у життя. Він повинен розглядатись в єдності та у взаємодії всіх його складових як категорія не лише збірна, але й системна. Поняття механізму правового регулювання дозволяє систематизувати юридичні засоби правового впливу на суспільні відносини, визначити місце і роль того чи іншого юридичного засобу у правовому житті суспільства.

До елементів механізму правового регулювання належать: юридичні норми, нормативно-правові акти, акти офіційного тлумачення, юридичні факти, правовідносини, акти правореалізації, правосвідомість та режим законності та правопорядку, який впроваджується в результаті досягнення цілей правового регулювання.

Кожній стадії правового регулювання відповідають специфічні елементи механізму правового регулювання (див. табл.), місце яких у механізмі правового регулювання обумовлене їх функціональною роллю. Функціонування механізму правового регулювання відрізняється послідовністю: кожен з його елементів вступає в дію на певній стадії правового регулювання.

Запитання і завдання для самоконтролю

1. Як співвідноситься правове регулювання і правовий вплив?

2. Розкрийте предмет і методи правового регулювання.

3. З яких стадій складається процес правового регулювання?

4. Які елементи входять в механізм правового регулювання?