Убік

Розділ 3

Не знімаючи барвистої, смугастої, мов у клоуна, піжами, з усе ще трохи затуманеною після сну головою, Джо Чип влаштувався за кухонним столом і підпалив сигарету, а тоді опустив монетку в нещодавно орендований газетомат і крутнув диск. Потерпаючи від похмілля, він спершу набрав міжпланетні новини, побіжно проглянув місцеві та врешті обрав світську хроніку.

— Так, сер, — люб’язно озвався газетомат. — Світська хроніка. Здогадайтеся, що Стентон Мік, відлюдькуватий, відомий на всіх планетах біржовик і фінансист, задумав цього разу, — механізм заскреготів і зі щілини з’явився згорток вкритого текстом паперу. Надрукований чотирма кольорами, елегантно декорований жирним шрифтом, він покотився поверхнею столу з неотикового дерева й упав на підлогу. Долаючи головний біль, Чип підняв його й розгорнув перед собою на столі.

— Це не плітки, — відповів автомату Джо Чип. — Це необгрунтовані розпатякування про фінансові оборудки. Сьогодні я хочу читати про те, хто з телезірок крутить із чиєю дружиною-наркоманкою.

Як завжди, Джо спав погано, принаймні у яем-фазі — фазі швидкого сну. Прийняти снодійне він не міг, бо, на превеликий жаль, вичерпав тижневу норму стимуляторів, які забезпечувала розташована у його багатоквартирному будинку автономна аптека. Слід визнати, снодійне закінчилося тому, що Джо Чип вживав його надто пожадливо, проте тут уже нічого не вдієш: за законом він не міг звернутися до аптеки по додаткові медикаменти аж до наступного вівторка. Ще два дні, два довгих дні.

— Оберіть опцію «Низькопробна світська хроніка», — пролунало з газетомата.

Так він і зробив, й автомат одразу ж видав другий згорток. Джо витріщився на бездоганне, намальоване від руки зображення Доли Герцбург-Райт, задоволено облизав губи, побачивши її праве, розпусно виставлене напоказ, вухо, а потім почав смакувати текст.

Пролунав різкий дзвінок у двері. Здригнувшись від несподіванки, Джо Чип підвів очі й виявив, що сигарета ось-ось пропалить ламіновану поверхню столу з неогикового дерева. Він прибрав сигарету й невпевнено почовгав до домофона, завбачливо розміщеного біля дверного замка.

— Хто там? — пробурчав Джо. Поглянувши на годинник на своєму зап’ястку, він побачив, що ще навіть не восьма. Ймовірно, то був робот, який прийшов за орендною платою. Або ж кредитор. Він не поспішав відчиняти.

— Джо, я знаю, що пора рання, — долинув з динаміка бадьорий чоловічий голос, — але я щойно дістався до міста. Це Джі Джі Ешвуд. Я натрапив у Топіці на декого дуже перспективного для нашої компанії. По-моєму, це чудове надбання, але хочу, щоб ти підтвердив мої припущення, перш ніж я доповім Ранситеру. Так чи інакше, він зараз у Швейцарії.

— Моє вимірювальне обладнання не вдома, — відповів Чип.

— То я зганяю в лабораторію і привезу.

— Воно не в лабораторії, — неохоче визнав Джо, — а в машині. Вчора ввечері у мене не дійшли руки, щоб її розвантажити.

Насправді він надто накачався папапотом і не зміг відімкнути багажник свого говеркару.

— Це може зачекати до дев’ятої? — роздратовано запитав Джо. Маніакальна енергійність Джі Джі Ешвуда діяла йому на нерви навіть опівдні. Зараз, о сьомій сорок, вона видавалася просто нестерпною: Ешвуд був гіршим за кредитора.

— Чипе, любий мій, це просто цукерочка, ходячий симпозіум чудес, від якого голки твоїх датчиків викривляться і який подарує нове життя компанії, а це нам зараз дуже потрібно. І до того ж…

— Це анти-хто? — запитав Джо. — Телепат?

— Побачиш все на власні очі, — заявив Джі Джі Ешвуд. — Я не знаю. Слухай, Чипе, — він стишив голос, — це конфіденційна справа. Не можу ж я стояти тут перед входом й патякати про це прямо на вулиці. Ще хтось підслухає. Насправді я вже вловлюю думки якогось йолопа з цокольного поверху, він…

— Гаразд, — здався Джо Чип. Якщо вже Джі Джі Ешвуд починав свої безкінечні монологи, його було не спинити. Схоже, доведеться вислухати. — Дай мені п’ять хвилин — я вдягнуся й погляну, чи десь у квартирі ще лишилося трохи кави.

Він невиразно пригадував, ніби скуповувався минулого вечора у місцевому супермаркеті. Зокрема, здається, пам’ятав, як відривав зелений купон, тож це могло означати, що купував він чай або каву, або сигарети, чи якісь вигадливі імпортні товари.

— Вона тобі сподобається, — енергійно заявив Джі Джі Ешвуд. — Хоча, як часто трапляється, вона донька…

— Вона? — стривожився Джо Чип. — Мою квартиру не можна показувати людям. Я заборгував роботам-прибиральникам, вони вже два тижні до мене не зазирали.

— Зараз запитаю, чи для неї це важливо.

— Не запитуй. Це важливо для мене. Я її протестую в лабораторії у робочі години.

— Я читаю її думки — їй байдуже.

— Скільки їй років? — він подумав, що вона може бути ще дитиною. Деякі нові й перспективні інерціали були дітьми, які розвинули свої здібності, щоб захищатися від псіонічних батьків.

— Скільки тобі років, золотце? — тихо запитав Джі Джі Ешвуд, повернувшись до своєї супутниці. — Дев’ятнадцять, — сказав він Чипу.

Оце так. Але тепер Джо зацікавився. Нервова метушня Джі Джі Ешвуда зазвичай з’являлася тоді, коли йшлося про привабливих жінок. Можливо, ця дівчина якраз із цієї категорії.

— Дай мені п’ятнадцять хвилин, — сказав Джо Ешвуду. Якщо він діятиме швидко й працюватиме на повну, і ще пропустить каву та сніданок, то, можливо, йому за цей час вдасться більш-менш прибрати у квартирі. Принаймні варто спробувати.

Він вимкнув зв’язок, потім пошукав у кухонних шафках віника (звичайного чи з автономним джерелом живлення) або пилосмока (на гелієвій батареї чи електричного). Ні першого, ні другого не було. Вочевидь, власники будинку не потурбувалися забезпечити його знаряддями для прибирання. І треба ж довідатися про це тільки зараз! Він жив тут уже чотири роки.

Підійшовши до відеофона, Джо набрав «214», номер господарчої служби будинку.

— Послухайте, — сказав він, почувши голос гомеостатичної системи, — я зараз маю змогу виділити частину коштів, щоб розрахуватися з вашими роботами-прибиральниками. Я хотів би, аби вони негайно прийшли й прибрали мою квартиру. Я повністю оплачу заборгованість, щойно вони закінчать.

— Сер, ви оплатите заборгованість повністю ще до того, як вони розпочнуть.

Він уже тримав гаманець, звідки витрусив свій запас Магічних кредитних ключів — на більшості зараз не було ні цента. Мабуть, такими вони й залишаться назавжди, зважаючи на його стосунки з грошима і борги, які треба було негайно виплатити.

— Я оплачу протермінований рахунок Трикутним магічним ключем, — проінформував він свого безтілесного суперника. — Тоді моя заборгованість уже вас не стосуватиметься. Для вашої бухгалтерії це виглядатиме як повна виплата боргу.

— Плюс штрафи, плюс пеня.

— Їх я покрию Серцеподібним…

— Містере Чип, «Агенція аудиту й аналізу споживчого кредитування Ферріса і Брокмана» надала щодо вас спеціальну інструкцію. Ми її отримали вчора, тож вона ще свіжа в пам’яті. Починаючи з липня, ваш статус кредитоспроможності впав із трьох Є до чотирьох Є. Наш відділ — а насправді весь будинок — тепер запрограмовано не надавати послуги або кредитування для таких нікчемних аномалій як ви, сер. Усі подальші операції з вами здійснюватимуться лише у готівковий спосіб. Правду кажучи, вам, імовірно, доведеться розраховуватися готівкою до кінця життя. Насправді…

Він поклав слухавку, полишивши надію заманити чи якось затягнути роботів-прибиральників у свою захаращену квартиру. Натомість почалапав у спальню одягатися — це він міг зробити без сторонньої допомоги.

Одягнувшись в елегантний темно-бордовий халат, черевики на яскравій підошві з задертими носками і фетрову шапочку з китицею, він почав сновигати кухнею в надії відшукати хоч трохи кави. Однак її не було. Тоді він зосередився на вітальні й знайшов біля дверей до ванної блакитний, вкритий брудними плямами плащ, який мав на собі вчора, та поліетиленовий пакет, де виявив приблизно півфунта справжньої кенійської кави — зважитись на купівлю такого смаколика він міг хіба що обдовбаним. Особливо зважаючи на його нинішній печальний фінансовий стан.

Повернувшись на кухню, Джо попорпався у своїх численних кишенях, шукаючи десять центів, щоб увімкнути кавник. Вдихаючи такий тепер незвичний для себе запах, він знову поглянув на годинник — п’ятнадцять хвилин уже минули, тож він енергійно рушив до вхідних дверей, повернув ручку і потягнув їх на себе. Двері не відчинилися. Пролунав голос:

— П’ять центів, будь ласка.

Джо пошукав у кишенях. Жодної монети, жодної.

— Я заплачу вам завтра, — відповів він дверям, знову хапаючись за ручку. Але вони й далі були міцно замкнені.

— Те, за що я вам плачу, насправді безкоштовне. Я не зобов’язаний платити.

— А ми думаємо інакше, — сказали двері. — Можете перевірити договір купівлі-продажу, який ви підписали, купуючи квартиру.

Джо знайшов контракт у шухляді столу. Відколи він його підписав, доводилося частенько туди заглядати. Ну, звісно: за відкриття та закриття дверей було передбачено обов’язковий платіж. Не просто добровільний внесок.

— От бачите, наша правда, — самовдоволено заявили двері.

З шухляди біля раковини Джо Чип дістав ножа з нержавіючої сталі і почав неквапливо викручувати замок на зажерливих дверях.

— Ми подамо на вас до суду, — сказали двері, коли випав перший шуруп.

— Двері зі мною ще ніколи не судилися, — відповів Джо. — Але думаю, що якось дам собі з цим раду.

Раптом у двері постукали.

— Агов, Джо, малий, це я, Джі Джі Ешвуд. І вона тут зі мною. Відчиняй.

— Вкинь за мене монету в отвір, — попросив Джо. — Схоже, з мого боку механізм заклинило.

Всередині дверей задзеленчало, і вони відчинилися. За порогом стояв Джі Джі Ешвуд, сяючи посмішкою. Заводячи дівчину до квартири, він аж світився від лукавої завзятості, сповнений дивного сяйливого тріумфу. Якусь мить дівчина стояла і пильно дивилася на Джо. Очевидно, їй було не більше сімнадцяти: струнка фігура, мідного кольору шкіра, великі темні очі. «Боже мій, — подумав він, — та вона красуня». Дівчина була одягнена в куртку і джинси з полотнозамінника й важкі чоботи, вкриті чимось дуже схожим на справжню грязюку, її сплутане блискуче волосся було зібране позаду і перев’язане червоною банданою. З-під закочених рукавів виступали засмаглі вправні руки. На поясі зі шкірозамінника дівчина мала ніж, рацію і запас їжі та води для критичних ситуацій. На оголеному темному передпліччі він помітив татуювання: Caveat emptor. «Цікаво, що це означає», — подумав він.

— Це Пет, — сказав Джі Джі Ешвуд, із показною фамільярністю обіймаючи дівчину за талію. — Прізвище не має значення.

Квадратний і пухкий, ніби цеглина, що страждає від ожиріння, одягнений у своє звичне мохерове пончо, абрикосового кольору фетровий капелюх, лижні шкарпетки з ромбиками та кімнатні капці, він підійшов до Джо, самовдоволено шкірячись кожною молекулою тіла: Ешвуд знайшов щось цінне і, не вагаючись, показував це всім своїм виглядом.

— Пет, це висококваліфікований, першокласний електротестувальник нашої компанії.

— То це ви електричний? Чи ваші тести? — незворушно запитала дівчина у Джо Чипа.

— А ми по черзі, — відповів Джо. Довкола він вловлював нестерпний сморід своєї неприбраної квартири, вона ніби випромінювала сміття і безлад, і він знав, що Пет це вже помітила.

— Сідай, — незграбно сказав він, — я пригощу вас справжньою кавою.

— Яка розкіш, — відповіла Пет, влаштовуючись за столом на кухні. Вона машинально зібрала абияк накидану купу тижневих газет в охайніший стосик. — Містере Чип, невже ви можете дозволити собі справжню каву?

— Джо до біса добре платять, — мовив Джі Джі Ешвуд. — Без нього фірма не змогла би функціонувати.

Потягнувшись, він узяв сигарету з пачки на столі.

— Поклади, — сказав Джо Чип. — У мене майже скінчилися, а я використав останній зелений купон на каву.

— Я заплатив за двері, — нагадав Джі Джі. Він простягнув пачку дівчині. — Джо лише вдає, не звертай уваги. Так само, як із безладом у квартирі. Показує, який він творчий. Усі генії так живуть. То де твоє обладнання, Джо? Ми марнуємо час.

Звернувшись до дівчини, Джо зауважив:

— Ти дивно одягнена.

— Я обслуговую підземну кабельну мережу для відеофонів у кібуці Топіки, — відповіла Пет. — Там тільки жінкам дозволено займати посади, які передбачають фізичну працю. Саме тому я подалася туди, а не в кібуц у Вічита-Фолз, — її чорні очі гордо заблищали.

— А той напис на руці, твоє тату, — це іврит? — запитав Джо.

— Латина, — погляд Пет намагався приховати те, що слова Джо її трохи насмішили. — Мені ще ніколи не доводилося бачити настільки захаращеної квартири. Невже у вас немає дівчини?

— У цих типів — експертів з електроніки — немає часу на дурниці, — роздратовано заявив Джі Джі Ешвуд. — Слухай, Чипе, батьки цієї дівчини працюють на Рея Голліса. Якби вони знали, що вона тут, то зробили б їй лоботомію.

— Вони не знають, що у тебе контрталант? — запитав Джо, звертаючись до дівчини.

— Ні, — вона похитала головою. — Я й сама цього не усвідомлювала, аж поки ваш скаут не сів поруч зі мною в кафетерії кібуцу й не розтлумачив мені. Можливо, це правда, — Пет стенула плечима. — Можливо, ні. Він сказав, що з вашим тестувальним обладнанням ви зможете надати мені об’єктивний доказ мого дару.

— А як ти почуватимешся, — запитав Джо, — якщо тести покажуть, що він у тебе і справді є?

Подумавши, Пет відповіла:

— Це видається таким… негативним. Я ж нічого не роблю: не пересуваю об’єкти, не перетворюю каміння на хліб, не народжую без зачаття і не зцілюю хворих. А також не читаю думок. Не заглядаю в майбутнє — у мене немає навіть таких звичних здібностей. Я лише блокую вміння інших. Це так… — вона махнула рукою, — безглуздо.

— Як фактор виживання людської раси, — сказав Джо, — це не менш важливо за таланти псі. Особливо для нас, нормів. Фактор, що протидіє псі, сприяє природному відновленню екологічного балансу. Одна комаха здобула здатність літати, тож інша навчилася плести павутину, щоб її ловити. Хіба це гірше, ніж уміння літати? Молюски розвинули для захисту тверді оболонки. Тому птахи навчилися піднімати їх високо в повітря і розбивати об скелі. У певному сенсі ти — форма життя, для якої псі є здобиччю, а псі — це форма життя, для якої здобич — це норми. Тож це робить тебе другом нормів. Баланс, повне коло, хижак і здобич. Здається, це вічна система, і, щиро кажучи, я не знаю, як її можна покращити.

— Мене можуть вважати зрадницею, — сказала Пет.

— А тебе це хвилює?

— Мене хвилює, що люди ставитимуться до мене вороже. Та, гадаю, неможливо прожити життя, не викликавши до себе ворожого ставлення. Догодити всім вкрай важко, бо люди прагнуть різних речей. Що приємне одному, те не годиться для іншого.

— Який твій антиталант? — поцікавився Джо.

— Це важко пояснити.

— Як я і казав, — мовив Джі Джі Ешвуд, — він унікальний. Я ніколи не чув про таке.

— Якому таланту псі він протидіє? — запитав Джо у дівчини.

— Ясновидінню, — сказала Пет. — Мабуть. — Вона вказала рукою на Джі Джі Ешвуда, який і далі самовдоволено посміхався. — Ваш скаут, містер Ешвуд, пояснив це мені. Я знала, що можу робити кумедні речі. У мене завжди були такі дивні періоди, починаючи десь із шестирічного віку. Я ніколи не казала про це батькам, бо відчувала, що їм це не сподобається.

— Вони ясновидці? — запитав Джо.

— Так.

— Твоя правда. Їм би не сподобалося. Але якби ти застосувала свої здібності, коли вони були поряд — хоча б раз — вони би про це дізналися. Невже вони нічого не запідозрили? Ти ніколи не перешкоджала їхнім вмінням?

— Я… — Пет махнула рукою. — Думаю, перешкоджала, але вони про це не довідалися.

Вона зніяковіла.

— Дозволь пояснити, — сказав Джо, — як зазвичай працює свідомість антиясновидця. Принаймні у тих випадках, про які нам відомо. Ясновидець бачить низку версій майбутнього, які лежать перед ним наче стільники у вулику. Проте одна з них видається йому яскравішою, і саме її він обирає. Щойно вибір зроблено, антиясновидець вже нічого не може вдіяти: він має втрутитися, поки ясновидець все ще вирішує, а не опісля. Антиясновидець змушує свого суперника сприймати всі версії майбутнього як однаково ймовірні, він цілковито нівелює його вміння обирати. Ясновидець одразу розуміє, що антиясновидець десь поряд, бо зазнає зміни все його сприйняття майбутнього. У випадку з телепатами схоже блокування…

— Вона подорожує назад у часі, — перебив його Джі Джі Ешвуд.

Джо витріщився на нього.

— Подорожує назад у часі, — повторив Джі Джі, смакуючи кожне слово. Снопи зарозумілості розліталися з його очей в усі боки кухні Джо Чипа. — Ясновидець, на якого вона впливає, і далі бачить найімовірнішу версію майбутнього. Як ти і казав, ту версію, яка світиться яскравіше за інші. Він обирає її і має рацію. Але чому він має рацію? Чому саме ця версія сяє? Бо ось ця дівчина, — він кивнув у бік Пет, — контролює майбутнє. Та єдина яскрава версія сяє, бо вона повернулася у минуле і змінила його. Змінюючи минуле, вона змінює й теперішнє разом із самим ясновидцем. Він зазнає впливу, сам того не усвідомлюючи, а його таланти, які, здавалось би, працюють, насправді нічого не варті. Ось у чому полягає перевага її антиталанту над вміннями решти антиясновидців. Він перевершує всі інші, оскільки ця дівчина може нівелювати рішення ясновидця навіть після того, як він його прийняв. Вона може втрутитися у ситуацію згодом, а це проблема, з якою досі ми не могли впоратися, ти ж знаєш. Якщо нам не вдавалося задіяти наших спеціалістів з самого початку, то далі ми вже нічого не могли вдіяти. Певною мірою ми ніколи не мали змоги нівелювати здібності ясновидців так, як робили це з іншими, авжеж? Хіба це не було слабкою ланкою у нашій роботі? — він вичікувально поглянув на Джо Чипа.

— Цікаво, — мовив Джо.

— Дідько, лише «цікаво»?! — Ешвуд обурено замахав руками. — Та це найвеличніший антиталант, із яким нам доводилось мати справу!

— Я не мандрую назад у часі, — мовила Пет тихим голосом. Вона підвела очі й подивилася на Джо Чипа, чи то вибачливо, чи то вороже. — Я й справді дещо роблю, проте містер Ешвуд занадто все перебільшив.

— Я читаю твої думки, — сказав їй Джі Джі трохи роздратовано, — і знаю, що ти можеш змінювати минуле. Ти це вже робила.

— Я можу змінювати минуле, — відповіла Пет, — але не переношуся туди. Я не подорожую у часі, як ви намагаєтеся переконати вашого тестувальника.

— То як же ти змінюєш минуле? — запитав її Джо.

— Я думаю про нього. Про якийсь його аспект, наприклад, певну подію або те, що хтось сказав. Чи про якусь дрібницю, яка трапилася, однак я б цього не хотіла. Вперше я зробила таке ще дитиною…

— Коли їй було шість, — перебив Джі Джі. — Вона тоді жила у Детройті, з батьками, звісно, і розбила антикварну керамічну статуетку, якою дуже дорожив її батько.

— А хіба він не міг цього передбачити? — запитав Джо. — Із його талантом ясновидця?

— Він передбачив, — відповіла Пет, — і покарав мене за тиждень до того, як я розбила статуетку. Однак сказав, що це так чи інакше трапиться. Ви ж знаєте, в чому полягає талант ясновидця: вони можуть передбачити, але нічого не можуть змінити. Коли ж статуетка врешті розбилася, тобто, радше, коли я її розбила, я задумалася і почала міркувати про той тиждень, який передував цій події, коли я не отримала десерту на вечерю й мені довелося лягти спати о п’ятій. Я думала: «Господи (чи що там може думати дитина?), невже немає способу запобігти усім цим нещасливим випадкам?» Батькові здібності ясновидця не справляли на мене особливого враження, оскільки він не міг змінити хід подій. Я й досі це відчуваю, щось на кшталт зневаги. Увесь наступний місяць я намагалася зібрати статуетку докупи за допомогою сили волі. Думками я поверталася до того моменту, коли ще не розбила її, уявляла, якою вона була… це було жахливо. Аж раптом одного ранку я прокинулася — це мені навіть наснилося — а вона стояла ціла й неушкоджена, — Пет напружено схилилася до Джо Чипа, її голос звучав різко й рішуче. — Але мої батьки нічого не помітили. Їм здавалося цілком нормальним, що статуетка ціла. Вони вважали, вона завжди такою і була. Лише я все пам’ятала, — дівчина посміхнулася, відкинулася на спинку стільця, взяла ще одну сигарету Джо й закурила.

— Піду заберу з машини тестувальне обладнання, — сказав Джо, рушаючи до дверей.

— П’ять центів, будь ласка, — заявили двері, коли він узявся за ручку.

— Заплати дверям, — звернувся Джо до Джі Джі Ешвуда.

Притягнувши оберемок апаратури з машини, він попросив скаута вшиватися.

— Що? — обурився Джі Джі — Це ж я знайшов її, вона — моя здобич. Майже десять днів я вистежував її поле, я…

Джо заперечив:

— Я не можу тестувати її в присутності твого поля, ти й сам це добре знаєш. Позитивне і негативне поля деформують одне одного. Якби це було не так, ми з тобою не займалися би тим, чим займаємося зараз.

Він простягнув руку Ешвуду, який невдоволено звівся на ноги.

— І залиш мені кілька монет. Щоби ми з нею змогли звідси вибратися.

— У мене є дріб’язок, — пробурмотіла Пет. — У сумочці.

— Ти можеш виміряти силу її поля через зменшення інтенсивності мого, — сказав Джі Джі. — Я сотні разів бачив, як ти це робиш.

— Це інше, — коротко відповів Джо.

— У мене більше немає монет, — заявив Джі Джі. — Я не можу вийти.

Зиркнувши на Джо, а потім на Джі Джі, Пет сказала:

— Візьми мою.

Вона жбурнула Ешвуду монету, яку той спіймав зі спантеличеним виразом на обличчі. Тоді спантеличеність поступово змінилася на вираз похмурої образи.

— Ти позбувся мене мов щеняти, — сказав він, кидаючи монету в отвір у дверях. — Власне, ви обоє, — бурмотів він, поки двері за ним зачинялися. — Я її знайшов. Це не бізнес, а якась безжальна війна, якщо… — його голос стих, коли двері врешті зачинилися. Настала тиша.

— Щойно ентузіазм Ешвуда вичерпується, — мовила Пет, — від нього майже нічого не лишається.

— З ним усе гаразд, — відповів Джо. Він почувався як завжди — винуватим. Але не надто сильно. — Врешті-решт, він виконав свою частину роботи. А тепер…

— Тепер твоя черга, — сказала Пет. — Так би мовити. Можна зняти чоботи?

— Звісно, — Джо вже почав налаштовувати обладнання, перевіряти барабани та джерело живлення. Він тестував кожну голку, надаючи їй певного заряду та записуючи отримані результати.

— Душ? — запитала вона, акуратно відставивши взуття вбік.

— Четвертак, — пробурчав Джо. — Коштує четвертак, — він поглянув на неї й побачив, що вона почала розстібати блузку.

— У мене немає четвертака, — додав він.

— У кібуці, — зауважила Пет, — усе безкоштовно.

— Безкоштовно?! — він витріщився на дівчину. — Це ж неможливо з економічного погляду. Невже вони можуть функціонувати так більше місяця і не збанкрутувати?

Вона й далі незворушно розстібала блузку ґудзик за ґудзиком.

— Наші зарплати вносять у спільну касу, а ми отримуємо все необхідне у міру того, як виконуємо свою роботу. Кібуц існує завдяки нашим спільним внескам. Власне, кібуц у Топіці приносить прибутки ось уже кілька років, разом ми вкладаємо більше, ніж забираємо звідти.

Розстібнувши блузку, вона зняла її й повісила на спинку стільця. Під блакитною блузкою з грубої матерії на ній більше нічого не було, і він побачив її груди: пружні й високі завдяки міцним плечовим м’язам.

— А ти впевнена, що хочеш цього? — запитав він. — Я про роздягання.

— Ти не пам’ятаєш, — відповіла Пет.

— Що саме не пам’ятаю?

— Що було, коли я не роздягнулася. В іншій версії теперішнього. Вона тобі не дуже сподобалася, тож я її знищила. Цього разу спробуємо так.

Вона граційно стояла перед ним.

— І що ж я зробив, — запитав він обережно, — коли ти не роздягнулася? Відмовився тебе тестувати?

— Ти пробурмотів щось на кшталт того, що містер Ешвуд переоцінив мій антиталант.

— Я так не працюю. Це не мої методи, — сказав Джо.

— Ось, — Пет нахилилася, і її груди гойднулися, подавшись уперед. Попорпавшись у кишені блузки, вона витягла згорнутий аркуш паперу й подала Чипу:

— Це з попередньої версії теперішнього, тієї, яку я скасувала.

Він прочитав написане, свій однорядковий висновок: «Генероване антипсі поле недостатнє. Нижче за стандартне. Жодної цінності у протидії здібностям сучасних ясновидців». Далі був його кодовий знак — коло, розділене повздовжною лінією. Символ означав «не наймати». Його знали лише він і Ґлен Ранситер. Навіть їхнім скаутам значення цього символу було невідоме, тож Ешвуд не міг їй про це розповісти. Він мовчки повернув папірець. Дівчина згорнула його й поклала назад до кишені.

— Ти все ще хочеш мене тестувати? — запитала вона. — Після того, що побачив?

— Я притримуюся стандартної процедури, — відповів Джо. — Шість показників, які…

— Ти нікчемний і неефективний бюрократ, що сидить по вуха в боргах і не може навіть нашкребти достатньо грошей, щоб заплатити дверям, аби ті випустили його з квартири.

Її тон, нейтральний, але безжалісний, відлунював у вухах. Джо відчував, як ціпеніє та зіщулюється, а його обличчя буряковіє.

— У мене зараз важкий період, — сказав він. — Найближчими днями я знову стану на ноги. Можу взяти позику. У фірми, якщо буде потрібно, — він невпевнено підвівся, узяв дві чашки й два блюдця, налив кави із кавника. — Цукру? — запитав він. — Вершків?

— Вершків, — сказала Пет, досі боса й оголена до пояса.

Джо потягнувся до ручки холодильника, щоб дістати пакет молока.

— Десять центів, будь ласка, — заявив холодильник. — П’ять центів за відкривання дверей, п’ять центів за вершки.

— Це не вершки, — відповів Джо, — а звичайнісіньке молоко, — він даремно й далі смикав дверцята холодильника. — Один разочок, — попросив він, — присягаюся, я поверну борг. Сьогодні ж.

— Ось, — сказала Пет і штовхнула йому монету через стіл. — Їй краще бути при грошах, — мовила вона, спостерігаючи, як він опускає монету в отвір холодильнику. — Твоїй дівчині. Справи твої кепські, правда ж? Я знала це, коли містер Ешвуд…

— Так буває далеко не завжди, — огризнувся він.

— Хочеш, щоб я витягнула тебе з твоїх негараздів, містере Чип? — поклавши руки в кишені джинсів, вона дивилася на нього з байдужим виразом на обличчі. На ньому не проглядала жодна емоція. Лише жвава настороженість. — Ти ж знаєш, що я можу. Сядь і напиши звіт. Забудь про тести. Все одно мій талант унікальний. Ти не можеш виміряти мого поля — воно в минулому, а ти тестуєш мене у теперішньому, яке є лише неминучим наслідком минулого. Згоден?

— Дай мені той аркуш із висновками, що лежить у кишені твоєї блузки. Хочу ще раз його переглянути. Перш ніж прийняти рішення.

Вона знову витягнула жовтий папірець, спокійно простягнула його через стіл, і Джо ще раз прочитав написане. «Почерк мій, — сказав він до себе, — отже, це правда». Чип повернув їй аркуш, а з комплекту для тестування дістав новий чистий клаптик паперу того самого жовтого кольору.

На ньому він написав її ім’я, потім вигадані, надзвичайно високі результати тестування і, нарешті, свої висновки. Свої нові висновки. «Наділена неймовірними здібностями. Антипсі поле унікальне за силою. Вочевидь, може протистояти будь-якій за обсягом групі ясновидців, успішно нейтралізуючи їхні дії». Нижче він нашкрябав символ. Цього разу два хрестики, кожен підкреслений. Пет, стоячи у нього за спиною, уважно спостерігала. Джо відчував її подих на своїй шиї.

— А що означають два підкреслені хрестики? — запитала вона.

— Найняти, — сказав Джо. — Будь-якою ціною.

— Дякую, — вона занурила руку в сумочку, витягла жменю поскредів, обрала велику купюру й подала йому. — Це допоможе тобі з витратами. Я не могла дати тобі гроші, перш ніж ти написав офіційний висновок. Бо ти б одразу передумав і до смерті вважав би, що я намагалася тебе підкупити. Врешті-решт, ти навіть вирішив би, що в мене немає контрталанту.

Вона розстібнула джинси й знову почала поквапно скрадливо роздягатися.

Джо Чип розглядав те, що написав, не дивлячись на неї. Два підкреслені хрестики означали не те, що він їй сказав. Вони означали: «Не зводьте з цієї особи очей. Є загрозою для компанії. Вкрай небезпечна».

Він підписав експертний висновок, згорнув його й передав Пет. Вона одразу ж сховала його в сумочку.

— Коли мені можна перетягти сюди свої речі? — запитала вона, прямуючи до ванної. — Я вважаю, що тепер це мій дім, оскільки вже заплатила майже повну орендну плату за місяць.

— Коли захочеш, — відповів Джо.

Ванна промовила:

— П’ятдесят центів, будь ласка. До того, як увімкнете воду.

Пет повернулася на кухню, щоб узяти з сумочки гроші.