Вічний рух

Дмитро Нечай ДРІМЛИВЕ ПРОКЛЯТТЯ Містичний детектив

Буря, що клубочилась над узбережжям, набирала силу. Вітер змітав все на своєму шляху, залишаючи землю за собою чорною і спустошеною. Ближче до моря смерч ледь послаблювався і змикався своєю масою з основним повітряним потоком. Поступово переходячи в центр потоку вітер змінювався, дещо втрачав свою силу, потім знову напружувався і дмухав уже так, що втриматися було неможливо. Повітряний фронт розтягнувся на тисячі кілометрів поверхнею моря і поступово уривався біля південно-західного узбережжя Індії. Там починалась зона теплого повітря. Воно покривало Індійський океан, Африку, Мадагаскар. Саме тут потік починав коливатися і закручуватися в небачені спіралі та кільця. Об’єднавшись з прохолодною повітряною течією це марево прокотилось по Намібії і, прихопивши кілька хмар, понеслося до Атлантики, пригальмовуючи між Африкою та Південною Америкою. Це скупчення іноді змінювало висоту, кружляло над океаном і утворювало щось нове. Хоча внутрішня зміна сил ні на мить не припинялась. Маленькі й більші струмені повітря змішувались, нагадуючи кублиська прозорих зміюк. Оговтавшись над просторами океану вітри розсипались і над центральною частиною океану запанувала темрява, в якій зливалися блискавки і сипався град, змінюючи хвилі дощу. Втрачаючи силу потік вийшов до Китаю, де почав розсіюватись і поглинатись іншими течіями, спрямованими на материк Східно-Корейської затоки. На материку до течії приєдналась хмарність, що очікувано висіла над центральним Китаєм. Все це разом дійшло до хребтів Тибету. Тут панувало розмаїття, утворене злиттям та розпадом залишків вітрів та фронтів. Південно-західний потік тут роздвоївся, переміщуючись так і надалі. Поділ продовжувався, коли на шляху виникали зустрічні потоки, залишки вітрів. Легенький теплий вітрюганчик наштовхнувся на більш сильного співбрата і змушений був опуститися нижче. Тут він закрутився поміж бетонних корпусів будинків, залишаючи на кожному з них частинку своєї минувшої сили. За великим будинком з червоного бетону вітер лизькнув траву і, піднявшись крізь листя дерев, гупнувся об стіну дев’ятиповерхового будинку. Ледь загули скляні вікна і прочинилась одна з кватирок.

На кухні враз стало свіжіше. Зашаруділи та знялися слідом за вітром папери, що лежали на столі. Марта глянула та вирішила не повертатись. Вона тримала в руках важкий тазок з білизною, а в її віці кожний рух вимагає багато сили. Вона пройшла коридором до ванної кімнати і поставила тазок на раковину. Відкрила кришку пральної машини. Електронний годинник, переключившись на режим програмування засвітився білими нулями на інформаційній панелі. Марта неспішно склала білизну в машину, набрала воду і помалу нахилилась до клавішів програмового механізму. Вона заклала програму і ввімкнула таймер, а її погляд поволі потягнувся на білу кахельну стіну, ліворуч ванної. Вона була такою як завжди, але щось надто сильно змушувало Марту дивитись на цю стіну. Неприємне відчуття зародилось і з неймовірною швидкістю почало наростати в душі жінки. Марта майже захлиналась від незрозумілого жаху, коли на білокахельній поверхні почали концентруватися червоні краплини чогось масного і непрозорого. Вони зростали, набухаючи, і помалу сповзали гладкою поверхнею, зливаючись одна з одною і падаючи на дно ванної. Лише за хвилину вся стіна була темно-червоного кольору. Марта з жахом відступила крок і щоб не впасти, сперлась руками на протилежну стіну. Руки одразу ж стали масними і тепер Марта вже реально відчувала неприємний запах чогось знайомого. Вона відсахнулась від стіни, по якій теж повзли гидкі гадюки рідини і зрозуміла, що помилитись тут неможливо — так, це була кров і це був запах крові. Жінка зіщулилась, поглянула на свої руки. їй уже не було страшно, її відчуття було за тією межею, коли страх стає немічним і безсилим у порівнянні з тим, що іде йому на зміну. Дикий крик вихопився з її горла. Вона стала посеред ванної, піднявши руки вгору, а навколо лилась справжня кров. Вона зливалась у великі калюжі у ванні, на підлозі і врешті-решт дощем забрижчала зі стелі. На крик з кімнати прибіг зляканий чоловік. З онімінням він зупинився в дверях, абсолютно нерозуміючи ситуації. Він схопив Марту за плече і витягнув у коридор.

— Алекс, це ж кров! Сама справжня кров! — Вона простягнула йому свої руки. — Боже ж мій! Невже ми з’їхали з глузду?!

Вона відвела погляд за спину чоловіка і на її обличчі застиг вираз неминучості від чогось незвичайно страшного. Алекс теж повернув голову і також закляк від нерозуміння. Стіни коридора червоніли від струменівшої крові, а на дальній стіні, що проглядалась крізь двері в кінці коридору, виднілась кров’яна пляма велетенського розміру.

День мав бути динамічним і Алан ще зранку відчув це. У офісі на нього одразу ж накинувся директор, жадаючи дізнатися всі подробиці попередньої справи. Потім, ніби змовившись, почали телефонувати друзі, і наприкінець, цей чортів виклик. Купивши вранішню газету Алан розвалився на задньому сидінні авто і, скориставшись хвилиною вільного часу, проглядав свіжі повідомлення. Від початку він зайнявся політичним оглядом. За цим розділом була побутова хроніка та ланцюжок приватних оголошень.

Машина зупинилась на розі дев’ятиповерхового будинку. Біля дверей стояв поліцейський і сумним поглядом супроводжував всіх прохожих. В під’їзді Алан наштовхнувся на свого помічника.

— Ел, що ви тут робите? Мені здається, я вас не інформував про цей випадок!

Помічник зобразив вигляд розгубленості, та лише на кілька секунд.

— Я не бачу нічого страшного в тому, що дозволив собі випередити вас. Це лише на користь. А про подію я дізнався від чергового.

— Ну, добре, вибачаю, жити будеш. А тепер розповідай, що ж тут скоїлося, — промовив інспектор.

— Врешті нічого кримінального, — Ел жестом запросив Алана до ліфту. — В квартирі однієї подружньої пари похилого віку з стіни, з доброго дива, почала ллятися сама справжня кров, причому у зовсім неможливій кількості.

Алан поглянув на помічника із співчуттям.

— Інспекторе, зі мною все нормально. Зараз ви самі це побачите, і приготуйтесь — видовисько не з приємних.

Двері до квартири на третьому поверсі були відчинені. З кімнати долинали приглушені голоси. Алан і Ел зайшли до квартири і міцно причинили двері за собою. У великій кімнаті, на зсунутих до купи стільцях сиділи двоє стареньких, поряд з ними метушилися експерти-криміналісти.

Алан зміряв поглядом кімнату. Побачене оптимізму не вселяло. Складалося враження, ніби тут нещодавно роздерли кілька чоловік. Для повноти не вистачало лише трупів. Кров була усюди. Плями її виднілися на підлозі, стінах, меблях. Всі із занімінням споглядали цю картину.

— Ну що мовчите? І хто вам сказав, що ця штука, — він мазнув пальцем по стіні, — що ця штука — кров?

Алан понюхав палець і зрозумів, що помилитись тут важко. Але інспектор мав здоровий глузд і чудово розумів, що справжня кров ніколи не має властивості з’являтися з кам’яних стін.

Експерти спостерігали за подіями. Старший з них поклав свій чемодан на стіл і неспішно витер лінзи у своїх окулярах.

— Знаєте, пане інспектор, я теж розумію, що це абсурд, але дуже і дуже схоже.

— Так, але перш за все, — почав Алан, — візьміть-но цю бурду на аналіз. А ви, шановний, — звернувся до іншого експерта, — розколупайте мені в цьому місці стіну, — він вказав на повністю заплямоване місце.

Експерти відкрили свої чемоданчики і зайнялися роботою. Видовбаний шматок стіни був сухим, як і сподівався Алан. Лише зовнішній бік був ніби политий рідиною, хоча за умови, що кров саме просочувалась, таке було неможливо. Алан почав підозрювати, що старі щось надумали і тепер просто дурять всіх, як раптом із сусідньої кімнати заволав Ел.

— Інспекторе, швидше сюди, ви лише гляньте!

Алан влетів у маленьку кімнатку і завмер на місці. Із стіни, ніби з губки, просочувалась рідина темно-червоного кольору і, зливаючись в калюжі, розпливалась по підлозі.

— Всі сюди! З усім, що привезли! Хутчіш!

Експерти тієї ж миті заметушились біля свіжих виділень.

— Візьміть це в якомога більшій кількості на консервацію. Зможете?

Старший експерт уже дістав консервувальний пакет і підійшов з помічником до стіни. Маска рідина заливала їм руки і хлюпала на халати. Врешті вони наповнили обидва пакети і, відштовхнувши Алана, стрімголов кинулись з квартири.

Алан починав нервувати. Він нестерпно ставився до подібних витребеньок. Все своє життя він чекав на такий випадок. Чекав, щоб викрити, спростувати і віддати на суд людський. І тому він буде робити есе, щоб ця містична мерзота пройшла всіма колами атеїстичного досліджуваного пекла. Він був переконаний, що ця штука подібного випробування не пройде і наприкінець виявиться спритною імітацією. На це він сподівався і був задоволений, що видалося можливим взяти пробу. Алан підійшов до кровоточивої стіни і відколупав ще шматок. Він ляпнувся в калюжу криваво-червоного киселю і Алан з подивом побачив, що чиста ділянка стіни, на місці роздовбування, знову зачервоніла від крові. Алан розколупав знову, і знову на чистих місцях виступали блискітки червоної рідини. Дивність реальності приворожувала. Минула хвилина. Виділення уповільнилися і кров почала звертатися. Повернулися експерти.

— Інспекторе, — ми її законсервували, — очі співробітника сльозилися як від перевтоми, — можете скористатися нею як завгодно. Звіт ми подамо ввечері.

Алан пожвавішав.

— Чудово! Так, робити тут більше нічого. Залишіть двох вартових, нехай допоможуть старим прибратися. А ми, — звернувся до помічника, — поїдемо. До речі, принесіть мені з архіву, якщо щось знайдете, про цю квартиру. Можливо когось там арештовували, чи хтось переховувався, ну, коротше, ти зрозумів.

— Так, пане інспектор, я лечу в архів. Телефонувати вам у офіс?

— Звичайно, я буду у себе. І ще одне прохання, — Алан звернувся до старшого експерта, — дуже прошу перевести проби в найсприятливіший режим зберігання.

І щоб жодна собака не внюхала. Під вашу особисту відповідальність.

Експерт схилив голову, виказуючи безухильне виконання.

Форсуючи перенасичене автошосе Алан взявся було дочитувати газету, але це не лягло на душу і, втупившись поглядом у вікно, він розмірковував: «Помічник правий. Абсолютно нічого кримінального». Одначе, відчуття занепокоєння вешталося по всіх закутках мозку. Чуття детектива працювало, і хоча не було ніяких результатів, змушувало Алана придивитися до дрібниць цієї справи.

Діставшись до офісу, Алан засів у кабінеті і вже було збирався телефонувати в архів, Елу, як той сам, з печаткою виконаного обов’язку на обличчі, ввалився до кімнати.

— І лише спробуйте сказати, що я не честь і совість нашої епохи. За годину — і така безцінна інформація. Так, і коли підете на підвищення, мене не забудьте, добре.

Обоє посміхнулись.

— Чудово, чудово. Але про підвищення — це занадто. Ця справа на підвищення не потягне. І взагалі, якщо будете видавати мені інформацію під таким соусом — звільню!

Інспектор хитро примружив очі і посміхнувся.

— Шуткую, звичайно, я ж добрий. Ну давайте, що ж там? — Алан взяв дві великі папки з рук помічника.

— В принципі, нічого фантастичного. Перша справа про пограбування. Ваші підозри підтверджуються. Так ось. Сім років тому, ще за старих господарів квартири, хтось заліз до них і добряче почистив. Витягли все, навіть зубочистки, а втім в папці все є. А інша папка з розділу нерозкритих вбивств.

Ел підійшов до вікна.

— Я вами страшенно задоволений, Ел, але ви гарантуєте, що в архіві більше нічого немає.

— В нашому архіві електронний банк даних, інспекторе, і це гарантую не я, а комп’ютер.

— О, звичайно, ми йому довіримося, тим паче, що він теж з класу поліцейських. Я вас відпускаю до завтра, але про всяк випадок будьте вдома.

— Домовились. Я буду вдома. Однак дозвольте вас попередити: пам’ятайте про шефа, ви ж його знаєте. Він не дасть вам більше трьох діб для закриття цього інциденту.

Ел вийшов, тихо причинивши двері.

Інспектор підняв телефонну трубку.

— Алло, це лабораторія? Які результати по сьогоднішнім пробам?

— Пане інспектор, — відповів експерт, що брав проби на квартирі, — я вже давно чекаю вашого дзвінка. Справа в тому, що це сама справжня кров, першої групи з позитивним резус-фактором, помилки бути не може. Перевіряв кілька разів.

Голова Алана пішла обертом, він глибоко затягнувся повітрям і легкий жах огорнув його плечі.

— Дуже дякую за допомогу і маю надію, що ви пам’ятаєте моє прохання, стосовно збереження консерванту. Так, і чекаю на ваш звіт.

Справа ставала набагато серйознішою, ніж здавалось спочатку.

«Добре, це людська кров. Але звідки в такій кількості. Адже це не літр і не три. Щоб заляпати таку квартиру необхідно літрів двадцять, а то й усі тридцять».

Алан стримував всезростаюче напруження. Він переглянув справу про пограбування. Жодного натяку. Нічого подібного. Через тиждень грабіжників арештували. Справу закрили і передали до архіву. Алан відкинув папку на край столу і дістав нову. Ретельно записав усі сьогоднішні події і залишив місце для звіту експертів. Більше писати було нічого. Алан узяв до рук іншу справу про вбивство.

Від початку був звіт поліцейського, який першим опинився на місці злочину. Алан відразу звернув увагу, що події трапились рівно десять років тому. Зрозуміло, чому нерозкритий злочин потрапив у архів. За прийнятим років з двадцять законом, навіть знайшовши вбивцю, його могли не судити через десятилітній термін, який вважався достатнім для виправлення його особистості. За умови, що протягом цих десяти років він не скоїв нічого протиправного.

Далі — опис місця події, яким його побачив інспектор. Алан схилився над дрібним шрифтом, щоб не напружувати зір.

Алан прикрив очі рукою.

«Господи, яке жахливе співпадіння, а втім, де ж тут співпадіння? Це, схоже, є те саме, що підсвідомо підказувала інтуїція. Але, як, ну як? Вона лилась нізвідки, з порожнечі».

Інспектор знов схилився над описом.

Нижче була приклеєна фотокартка вбитого.

«М-да, не розженешся, — Алан прикусив губу, — хоча ну що можна додати до життя вченого-одинака».

Алан відчував, що клубок до розв’язки у нього в руках, але як його розплутати?

«Вбивця нічого не взяв. Вбивав непрофесійно. Щось знав цей Артур Бруляк. І хтось цього дуже боявся. Виходить, Бруляк знав таємницю цієї людини, і ця людина, зрозуміло, боялася. А просто з боязні вбити неможливо. А вбили Бруляка, тому що він заважав. Заважати вбивці він міг у випадку, ну хоча б у просуванні по службових щаблинах. Так. Необхідно перевірити співробітників».

Алан швидко перегортав підклеєні сторінки справи. «Так… так… ось де!»

Далі йшов перелік знайомих Бруляка і обставини, виправдовуючі їх. Алан пробіг очима по мотивуванням і зупинився на останньому: «Є алібі». Алан перегорнув кілька сторінок з фотокартками друзів та знайомих убитого і все ж таки знайшов опис алібі. Воно звичайно було залізне. За якогось Остена Іва поручились чотири свідки, протоколи котрих додавались. З них випливало:

Алан підсвідомо відчував, що усі його підозри скупчуються над Остеном Івом.

«Всі свідки гарантують алібі. Та жодного з них, мабуть, не знайти. І навіть якщо це зробити, і вони змінять свідчення, то десятирічний термін все одно стирає всю провину до краплі».

Все поглиналось і загрузало в реальність буття. Усі намагання інспектора упиралися в цей триклятий термін давності.

Алан з понурістю перегорнув папку. Так, зовсім нікому не потрібні його зусилля. Єдине, що Алан міг зробити — це заднім числом підписати звіт про події з кровотечею з своїми висновками і відіслати все в архів.

Інспектор ще раз перегорнув аркуші справи. Всередині папки сторінки-злиплися і перегортаючись, зачіплювалися за пальці. Алан розгорнув їх. Це був протокол пояснень Остена Іва. У верхньому лівому кутку була його кольорова фотографія. Алан зупинив свій погляд на обличчі цієї людини. Щось невловимо знайоме ковзнуло в пам’яті. З’явилось відчуття, що він його десь бачив. Алан болісно пригадував, але нічого з пам’яті не виринало. Інспектор встав і пройшовся по кабінету. Потім знову сів. У двері постукали. З коридору пролунав голос чергового.

— Пане інспектор, каву будете? — це був розносник офісу, і він уже вкотив свого візничка до кімнати, коли Алан, виринувши із своїх думок, заволав на нього так, ніби той був винен у десятках злочинів. Розносник смикнувся, перечепився за свій візничок, схопив його і швидко виїхав у коридор. Юнак повернувся обличчям до дверей, щоб їх зачинити і у нього з кишені випала газета.

— Свіжа? — кивнув навздогін Алан.

— Так точно, пане інспектор, — теж кинув розносник і двері за ним причинилися.

Одним стрибком Алан підхопив газету і, мов у лихоманці, почав її переглядати, різко і необережно перегортаючи сторінки. Одну з них він навіть надірвав. І раптом він завмер, стискаючи газету. В очах мерехтіли рядки повідомлення: «Сьогодні увечері, до столиці прибуває рейсом 666 керівник відділу ракетних двигунів. Національного центру космічних досліджень, пан Остен Ів. Його візит в центр пов’язаний з підписанням угоди між Укркосмоцентром і приватною фірмою про продаж зорельотних двигунів. Назва фірми до моменту підписання угоди не оголошується».

Так, сумнівів бути не може. Алан не здивувався цьому факту, що І в прилетів у місто, він поглянув на годинник, — так уже прилетів. Хоча, ну звідки взялося це переконання, якщо він навіть гадки не має о котрій прибув літак № 666 з півночі. Алан схопив телефонну трубку і швидко набрав номер довідкового аерофлоту.

— Добридень, — промурчало в трубці.

— Добридень, — голос Алана ледь тремтів. — Будь ласка, о котрій прибув літак № 666?

Через кілька хвилин знайоме мурчання.

— Рейс 666 з півночі прибув о вісімнадцятій сорок п’ять, без запізнення.

Алан не встиг усвідомити того, що почув, а трубка уже бурмотіла гудками. Він поклав слухавку і висунув шухляду столу. Дістав почату сьогодні папку, перегорнув сторінку з власним звітом і зупинився на аркушику зі свідченням жителів квартири.

«Усе почалося о вісімнадцятій сорок п’ять. Я запам’ятала це так точно, тому що виставляла програму на пральній машині. Таймер висвітив години, хвилини, секунди і саме тоді я побачила перші краплини червоної рідини на стіні».

Алан зблід.

Днина видалася сонячною. Алан вирішив пройтися і, випивши дорогою чашечку кави, почувався чудово. Вчорашній настрій вже не змучував інспектора. Хоча невирішені питання тримали лещатами розум і почуття.

Весь минулий вечір він просидів у офісі. Лише о дванадцятій, змучений та стомлений він дістався додому і заснув, навіть не роздягаючись. Справа була ясна як білий день, — розплутувати і край. Стосовно терміну давності, то Алан знайшов оригінальне та дієве рішення. Зараз Алан прямував до одного із свідків Остина. Це була бабуся, котра донині жила поряд з старою квартирою Остина Іва. З усіх свідків вона одна не змінила квартири.

Відправивши Ела за даними про роботу Бруляка інспектор сподівався до середини дня зорієнтуватися у ситуації і отримати матеріал, що дасть можливість просунутися далі. Алан знайшов мотивацію, щоб арештувати Іва хоч зараз. Це відібрало в нього масу нервових клітин та він знайшов.

І навіть термін давності став його сильним спільником. Тепер він міг збирати дані, не думаючи, що хтось відмовиться говорити боячись відповідальності. Вона знімалась і тому (як розраховував Алан) свідки могли змінити свої показання. Проблема була в іншому — не було самих свідків. Він перерив купу паперів, але так і не знайшов, куди виїхали всі троє. Пошуки захлинались кількістю найманих ними квартир та неточністю даних, наданих поліції.

Алан не чекав від старечі чогось особливого. Жінка бачила Остина о шостій вечора, але він міг бути вдома і через сорок хвилин після вбивства. Втім, все необхідно з’ясувати похвилинно.

Алан зупинився поблизу затишного будиночка, що примостився поміж величавих тополь. Безліч горщиків та ящиків з квітами робили його ще привабливішим. Інспектор піднявся сходами і опинився в під’їзді. Тут було надто чисто. Навіть на кожній площадці висіли картини. Зрозуміло, що сусідів, котрі плюють в ліфтах і голосно кричать в будинках тут ніхто ніколи не любив.

Алан знайшов потрібну квартиру і подзвонив. Відчинивши двері жінка уважно зміряла його, а дізнавшись про мету візита не надто привітно запросила зайти.

— Я хотів би детально розпитати вас про пана Іва, — почав Алан коли вони пройшли до вітальні і зручно вмостилися в крісла. — Що це за людина, які життєві примхи мала, які уподобання?

Жінка принесла пахнючу каву і сіла навпроти Алана.

— Відверто, я зовсім не розумію навіщо вам, поліції, через стільки років копирсатися в цій справі. Наскільки я пам’ятаю, Ів не був причетний до злочину.

— Та не хвилюйтеся. Просто нам необхідно дещо з’ясувати поперед того, як закрити цю справу остаточно. Ми так робимо завжди, коли передаємо справу до архіву.

Стареча відпила кави та посміхнулась.

— А я то думала, що все. Закінчились мої тіпання, все забулося. А воно он, бач, не забули. Що вам сказати, чоловіче? Остин був надто порядною людиною. Ніколи нічого такого собі не дозволяв. Не пиячив, не влаштовував оргій. Ми з ним навіть товаришували. Я йому насіння квітів приносила. У нього вся квартира була в квітах. Шкода, що з’їхав звідси. А зараз — велика людина. Розумник. Таких і потрібно нагору.

— А як він поводив себе, як почувався, коли це сталося? Нервував, пив?

— Пив??? — жінка скептично поглянула. — Ви що? Остин ніколи не пив. Курив. Я тоді його на балконі частіше бачила з цигаркою, аніж з поливалкою. Що не погляну — він там. Слава Богу, це швидко скінчилось. Звинувачення зняли і перед ним вибачилися. Він тоді як заново народився. До мене частенько заглядав, цікавився.

Алан слухав уважно.

— Мені він подобався, — мовила стареча, — та й жінки його любили, і ті, що були у нього — усі красуні. Ну, хоча б Ганнуся — остання, котру бачили перед від’їздом. Казкова фея. Та й почуття в них були справжніми. День у день він з нею зустрічався. Рік я їх бачила, а все як на першому побаченні.

— Пробачте, а коли він з нею познайомився? — зацікався інспектор.

— Та в незабарі, як закінчився процес у суді.

Алан подумки попідкидав цей факт розмірковуючи на що він може знадобитися, але так нічого й не знайшов. Та все ж вирішив витягти з старечі ще щось про цей роман.

— Ну що ви? Це була дуже порядна дівчина. Може хтось і вважав її за повію, так то хіба що людина недалекозора. Хіба то показник, що вона в перукарні працювала? Дехто й вищу освіту має, а розпусниця з розпусниць.

— А перукарню, де вона працювала, не пам’ятаєте?

— Здається, та, що в наступному кварталі.

Алан знав цей салон і сам неодноразово укладав там свою зачіску.

— І наостанок, будь ласка, — чи не тримав Ів домашніх тварин? — поцікавився інспектор.

— Ні, він був чистюля. Він казав, що це його найкраща риса. Хоч би грамулю десь замастився — одразу відмивався.

Алан запам’ятав цю властивість, вона могла пояснити те, що вбивця спішно відмивався на місці злочину, а не намагався змінити одяг.

Інспектор чемно подякував бабусі і вийшов на площадку перед ліфтом. Дістав з кишені диктофон, відмотав плівку назад і ввімкнув: «Пив? Ви що, Остин ніколи не пив», — промовив динамік голосом старечі. Алан перемотав на початок і кинув диктофон у сумку.

Ел чекав у офісі.

— Інспекторе, у мене ціла купа інформаційного сміття для вас. А перше, саме найдрібніше: вас шукає шеф» він шаленіє від того, що ви займаєтесь цією непотрібною справою.

Алан кинув сумку на стілець.

— І це все, що ти хотів сказати?

— Як ви мене не поважаєте. Я, до речі, мав бесіду з одним інженером з центру. Щоправда, він не працював на час загибелі Бруляка, але дещо мені пояснив. Він розповів над чим працював Бруляк. Це був ракетний двигун. Розробка мала на меті вдосконалення моделі старої модифікації. Вся цінність була у відсутності потреби великих витрат на нові програми. І в тих показниках, котрі мав цей двигун. За умов технологічної кризи ідея Бруляка економила мільярди космічному управлінню, вдовольняючи його потреби на кілька років уперед.

У Алана вихопилося:

— Ну нічого ж собі, можу лише уявити, яка премія за цю роботу чекала на нього, якби він закінчив цей проект.

Ел розклав на столі розкреслені папери.

— Тут детально описана уся розробка, її загальна інформація за всіма параметрами та показниками. Вона уже не є секретом, хоча і залишається на арені космічних досліджень. Наприклад, такий двигун не без задоволення купують країни третього світу. Там він здається вершиною досягнення. Тим паче, що він приносить прибутки, котрі перевищують наші з вами зарплати за десятиліття.

— Так хто ж? Хто допрацював розробку і на якій стадії зупинився Бруляк?

Ел посміхнувся.

— Ви що, за дурника мене тримаєте?! В цьому ж то і є моя знахідка. Бруляка вбили саме тоді, коли починалась головна стадія розробки. І зрозуміло, ніхто й гадки не мав, що ж робити далі. Проект зупинився і в управлінні почали підраховувати суми з багатьма нулями, необхідні на розробку нових систем і ті, що були втрачені на цьому. Тим часом заступник Бруляка — Остин Ів — переконав керівництво дати йому час на розробку проекту. І щоб ви не мали сумнівів — він доробив головну стадію і розробив другу (власну) частину. Дослідивши розробку І в поклав на стіл керівництва вже мало не поховане дітище. Самі розумієте, як управління віддячило йому. Ів став зіркою і по цю пору насолоджується колишньою славою.

Інспектор схилив голову в задумі.

— Але, Ел, це нам не допоможе. Це переконує. Та лише тебе і мене.

— Так. Хоча й це ще не все. Ів ні до, ні після не займався ніякими розробками, і, тим паче, винаходами. А хіба може така людина бути здатна на подібну капітальну роботу?

— Ну що, знову тебе є за що похвалити. А ти зафіксував це письмово?

Ел демонстративно поклав списані папери. Інспектор склав усе це в папку і промовив:

— Безперечно. Все зрозуміло. Я навіть сумніву не маю, стосовно особи вбивці. Але як же тяжко до нього докопатися.

Ел погоджено кивнув головою, потому запитав:

— Для мене ще робота буде?

— Поки що ні, можете відпочивати.

Ел пішов, а Алан почав знову катувати себе думками. Нічого не клеїлось. Все мало чітку логічну будову, але за відсутності доказів розпадалося як паперовий будиночок. Інспектор знову звернувся до сьогоднішніх даних, принесених Елом. Його зацікавила одна деталь описів вченого. Наприкінці автор описав діалог з самим Остином Івом. Одне із запитань цієї бесіди стосувалося трудомісткості даного проекту. І в відповів: «Ця робота поглинула два роки мого життя на той час, коли над ним працював ще мій друг і колега Бруляк, і мало не рік напруженої, доводячої до непритомності праці після його загибелі». У Алана перехопило дихання від злості. «Це він-то працював одинаком?! Мало того, що ця свиня нагло бреше, та це й збезцінює працю всіх тих, хто доклав розуму і сил до цього проекту».

Алан злився і судомно хапався за кожну нову думку. Тут він пригадав слова старечі про приятельку Іва з перукарні. План виник стихійно. Алан зачинив справу у сейф і швидко вибіг за двері.

Починало сутеніти. Пік уже минув, проте людей було скрізь багато. Прямо з автобуса Алана підхопила доріжка прямого екскалатора. Вона довезла інспектора на ріг вулиці і там акуратно зіштовхнула пасажирів на тротуар, Алан пройшов ще квартал і зупинився поблизу поштового відділення. Дочекавшись зеленого світла перейшов вулицю, зупинившись навпроти сяючої вітрини перукарні. В залі було багато клієнтів і тому Алан вирішив одразу завітати до господині цього салону.

Жінка років п’ятдесяти зустріла його спокійним поглядом похмурих очей.

— Що потрібно панові тут? — вона запропонувала жестом сісти.

— Ось моє посвідчення. А потрібні мені ви. Я шукаю одну з ваших працівниць на ймення Ганна.

Інспектор мав благеньку надію, що Ганна ще не звільнилась і нікуди не зникла. Але минулося стільки років…

Жінка поцікавилась:

— У нас працює дві Ганни. Котру вам покликати?

Алан на хвильку знітився.

— Ту, будь ласка, яка працює у вас більше десяти років.

— Зрозуміло. Чекайте тут, я її покличу.

Алан скористався тимчасовою самотністю і налаштував в кишені диктофон. Черкати довго не довелося. За кілька хвилин до кімнати зайшла красива жінка років тридцяти п’яти.

— Добридень, ви мене розшукували?

Інспектор запропонував їй сісти.

— У мене до вас запитання: чи знали ви Остина Іва, інженера національного центру космічних досліджень?

Жінка залишалась спокійною.

— Так, я була знайома з цією людиною. Одначе це було дуже давно.

Ганна спостерігала за кожним рухом Алана.

— Остин Ів проходив по одній справі, але був виправданий. Нам необхідно, перш ніж передати цю справу до архіву, доповнити її деякими деталями. Зрозумійте, це лише формальність відповісти на мої запитання.

Жінка трохи розслабилась. З усього було видно, що її вдовольнили пояснення, Алан же подумки тішився, що вона клюнула на цю нісенітницю.

— Мені здавалося, що ми любили одне одного. Все було так дивно. Познайомилися ми в березні, — сумна посмішка ковзнула обличчям, — він у мене стригся. Я пам’ятаю кожну дрібницю, мені здавалося, що щастя поряд. Ми зустрічалися три — чотири рази на тиждень. Розважались, ходили по ресторанах, в басейн. Десь до квітня ми зійшлися остаточно. Я втрачала розум, він здавався мені принцом дівочої мрії. Кожного дня я отримувала пишний букет.

Алан підсвідомо відчував перемогу, і слухав, ледь стримуючи бажання пошвидше зробити з усього цього документ.

— Ми ночували зрідка у мене, а загалом у нього. Він витрачав купу грошей, щоб принести мені задоволення.

В червні ми відпочивали на узбережжі. Я купалась у щасті, мені заздрили всі оточуючі. І навіть повернувшись, наші почуття залишились міцними і палаючими.

Вона розповідала все це, як чудову казку.

— Вибачте, я хотів би уточнити, — перебив її оповідь Алан, — скільки часу ви зустрічалися і як часто ви розлучались.

Жінка здивувалась.

— Ви що! Я ж сказала, ми не розлучались ні на секунду з квітня до грудня. Ми жили разом, їли, пили, спали разом. Нас неможливо було розлучити. Прикро, що все це так закінчилося, хоча, можливо, полум’я наших почуттів так швидко згасло саме тому, що так яскраво палало.

Було зрозуміло, що вона досі береже світлу пам’ять про минулі почуття до Іва. Та Алан був певен, що за любих обставин Ганна ніколи б не стала дружиною Остина.

— Скажіть, будь ласка, він протягом всього цього часу займався якоюсь роботою? Можливо, щось писав, креслив, ну хоча б читав?

Інспектор дістав записничка.

— Прикро, що ви ніколи не знали, судячи з усього, що таке кохання, інакше не задали б мені це запитання після всього того, що я вам тут розповіла. Я краще напишу все, а ви самі вирішуйте.

Вона взяла ручку і почала свою сповідь. Алан не хотів заважати. Він сидів непорушно. Кожний написаний рядок наближав інспектора до успіху в цій справі. Інспектор чудово пам’ятав, що саме в січні Ів закінчив розробку. І саме в січні відбулася остання зустріч з Ганною. «Багато ж він працював, якщо навіть не вилазив з постелі цієї жінки. У звіті було обумовлено, що для досягнення подібного результату потрібен хоча б рік. Рік невтомної праці з безсонними ночами та щоденною працею, інакше просто неможливо виконати таку кількість розрахунків. Саме так працював над проектом Бруляк, поспішаючи створити цей двигун. І в же не лише затягнув народження проекта на цілий рік, але й викрав його у Бруляка, знищивши його самого. Цим самим він завоював собі славу і гроші». Алана ще цікавив момент боротьби Бруляка і Іва, коли один з них був з простреленою грудиною, а інший був ошелешений несподіваним продовженням нападу.

«Однак, це дрібниці порівняно з трьома свідками Остина. Хто вони? Де вони? Чим керувалися, прикриваючи вбивцю. Знайти їх було самим нагальним завданням. Лише їм під силу озброїти слідство матеріалами нищівної, для Іва, сили».

Інспектор розумів, проти кого він почав гру. Це був не колишній Ів, це вже був національний герой, це був улюбленець наукової еліти, це був обранець симпатій багатьох впливових людей держави. І врешті-решт це був мільйонер, котрому нічого не варто було задавити Алана, як комашку. Тому Алану потрібна найміцніша аргументація: докази свідків.

Ганна закінчила писати і простягнула інспектору руку для прощання.

— Ви витріпали мені душу. Однак, я вам вдячна, мені здалося, що я знову була в тому щасливому сні.

Вночі Алана змучували кошмари. Він прокинувся о шостій. Одразу — кілька фізичних вправ, бутерброд, вранішнє приготування. На роботу з’явився на годину раніше. Так було більше шансів проскочити повз шефа. Але Алан помилився. Шеф ніби навмисне очікував на нього. Він накинувся на підлеглого, мов розлючений тигр, і до моменту, коли вдалося дійти до свого кабінету, Алан був знервований до межі. Він не виправдовувався, він мав із себе дурника, і зрозуміло, отримав від шефа купу звинувачень та погроз. Ображень він просто не помічав, вони були як приправа з перцем. Уже в себе в кабінеті Алан дійшов висновку, що загалом поговорили непогано. Перш за все, йому вдалося витягти у шефа, посилаючись на свою тупість, ще два дні. Так що не все було кепсько.

Інспектор відчинив вікно. Свіже повітря сповнювало кабінет. Хвилин за десять з’явився незмінно веселий Ел. Побачивши похмурість інспектора — здивувався.

— Бога ради, що скоїлося?

Алан поглянув на помічника без будь-яких емоцій.

— Танцюємо на місці як слони. Свідки, свідки потрібнії А де вони? Не-ма!

Ел причинив вікно.

— Вибачте, пане інспектор, надто сильний протяг, я можу схопити нежить. Вам гірше буде.

— Мені б ваші проблеми, Ел. — Все ще похмурнів Алан.

Протягом трьох годин інспектор і помічник рилися в паперах, копирсалися в думках. Десь о дванадцятій Алан зрозумів, — це все, край, повний безвихідь.

— Ну, що ж, любий мій заступничок, зважаючи на наше ступлення, оголошую остаточну кризу.

— Весела ви людина, пане інспектор. Я чув, вас шеф погрожує звільнити, а ви все жартуєте.

— А це і є жарт, Ел. Шеф мене ніколи не звільнить, це дуже просто. Якщо він мене звільнить, то на одного інспектора стане менше, а от справ залишиться так само. Хто буде їх розплутувати?.. Я хотів сказати інше, Ел. Схоже, що мені доведеться абсолютно непередбачено діяти в умовах кризової ситуації.

— А що, невже з’явилась якась думка? — Ел ляснув у долоні.

— Ну, не радійте даремно. Є лише одна безглуздість, але саме нею ми і скористаємось. Згода?

Інспектор з помічником зачинили кабінет і зупинивши таксі, помчали в кримінальну лабораторію, що залишилась в старому приміщенні управління. Дорогою Ел силився розгадати задумку шефа, та марно.

Хвилин за п’ятнадцять похмура будівля відчинила двері перед пошуківцями. Там вони ще хвилин десять чекали експерта, котрий був з ними на квартирі, коли сталася ця містична кровотеча.

— Консерванти на місці? — мало не пошепки запитав Алан у експерта.

Той склав руки за спиною.

— Зрозуміло, все на місці і під охороною.

— Чудово, — мовив Алан. — А тепер уважно слухайте мене. Ніяких запитань. Все необхідно виконати точнісінько і без помилок.

Ел та експерт зацікавлено спостерігали за Аланом.

— Ви запевнили, — звернувся до експерта, — що кров справжня. До того ж O/І/Rh+.

— Так.

— Ну, так і в мене І. Резус фактор позитивний. А тому, любий ви наш, візьміть один консервант під мою особисту відповідальність, я підкреслюю, особисту відповідальність, при свідках, зробіть мені перекачування крові.

У експерта мало не вилізли очі.

— Та ви що… Що?.. Що?..

Алан посміхнувся.

— Що, що? Це ж справжня кров.

І взагалі, я наказую вам. Відповідальності ви не несете. А Ел підтвердить все, і як юрист, і як просто свідок.

Алан схопив Ела за руку. Помічник відкрив рот від здивування, але вчасно зорієнтувався і махнув головою.

Зрозуміло, можете не хвилюватися. Пан інспектор, з власної волі, хоче зробити переливання крові з метою слідчого експерименту.

Алан міцно стис руку Ела в знак подяки та підтримки.

Експерт вагався, але повернувшись до виходу сказав:

— Я не можу дати жодної гарантії, що з вами все буде нормально і під час переливання крові і після.

— Добре, добре. Але несіть і готуйте все швидше. Я чекаю тут, — Алану нетерпеливилося.

Він спочатку проходжався коридором, а потім сів на стілець під стіною. Ел мовчки поглядав на Алана. В очах німе запитання. Було видно, що зараз він нічого не міг втямити. Минуло хвилин тридцять. Алан мірився шукати експерта та двері тихо прочинилися і робітники лабораторії внесли обладнання. Вони вовтузилися довго, встановлюючи та перевіряючи правильність пристрою. До кімнати зайшов експерт, причинив за собою двері, оглянув обладнання і наблизився до Алана.

— Що ж, ми можемо починати. Думаю буде зайвим, коли хтось буде сторонній.

Він дістав з валізи прозорий пакет та під’єднав до пристрою.

Алан зняв сорочку, ліг на ліжко.

— Ел, все що станеться, ти опиши — і в справу, зроби висновки, ти знаєш, — Алан поспішав. Дістаючи ключі для помічника від сейфу його руки ледь тремтіли.

Голка плавно та акуратно ввійшла в шкіру, судина ледь розширилась, зустрівши сталеву гостю. Вміст пакету почав поступово зменшуватися. Експерт швидко під’єднав до Алана всі передавачі, і підсів на ліжко, спостерігаючи за пристроєм. Інспектор відчув хвилі сонливості, які поступово відтягували його з реальності. Очі Алана заплющилися, голова схилилася набік.

Ел це відразу помітив.

— Він, здається, втратив свідомість, йому поганої Що ж ви, робіть що-небудь! — кинувся він до експерта.

— А де привід для хвилювання? Всі показники в нормі, все проходить успішно.

Ел був готовий штовхнути експерта.

— Ви що не бачите?

— Бачу. Факт неординарний, але я підкреслюю — все в нормі.

Пакет спорожнювався. Ел нервував. А експерт не, міг пояснити, чому Алан втратив свідомість. Він лише бачив дані пристроїв і вірив, що вони помилитесь не можуть.

Крізь маленьке віконце лабораторії було чутно дощ. Він стукав по шибках, потім ковзався по підвіконню, розбивався об асфальт. Потоки, утворювані на землі, звивались поміж камінців і бігли донизу в люки каналізації і падали на дно стічних труб сильними водоспадами. В нутрощах труб вони прискорювали свої течії, ставали сильнішими і перетворювались в струмки, розкидані у різні сторони міста. Проходячи крізь ґрунт вода приєднувалась до підземних струмків. Разом з ними вона виходила на поверхню. Тут течія дещо уповільнювалась. Спокійні води річок неспішно вливались в моря. Хвилі невдоволено пінилися, розбивались одна об одну і поспішали на схід. Викочуючись в океанські простори, багато з них розчинялося і лише численні відходили підводними течіями на північ, щоб додати сил Гольфстріму. Цей велетень розбурхував Північну Атлантику допоки ставало сил. Потім води течії слабшали і одразу ставали кригою. Так починалося їхнє дрейфування в Північному Льодовитому океані. Рухаючись роками крижини обростали сніговими бурунами, іноді кришилися, росли і розпадались. Це тривало доти, поки не виходили до чистої води, що несла айсберги на північ. Розкидані в усіх напрямках вони пливли в різні частини світу, тонучи і випаровуючись в теплих зонах, утворюючи чи то тумани, чи то роси на луках. Звідти доля несла їх знову і знову далі.

Крові в пакеті залишилось зовсім мало. Експерт прослідкував її до останньої краплі і перекрив маленький гвинт на трубці, що вела до голки. Кров зупинилася і він швидким рухом витягнув її з судини. Алан все ще лежав нерухомо.

— У нього збільшилась швидкість циркуляції крові в організмі, — констатував експерт, звіривши показники приладів, — він повинен повернутися до свідомості.

Потому Алан поворухнув рукою і помалу повернув голову. Після невеличкої паузи він знову ворухнувся, відкрив очі. Поведінка спокою Алана запевняла, що все у нормі. За кілька хвилин він піднявся і вже зовсім легко трусонув головою.

— Ну що, я ніби живий, — але голос Алана став нижчим і хрипів. — Всім дякую. Експеримент вважаю успішним. — Він переборював в’ялість і через силу піднявся з ліжка.

— Це лише факт, що ви живі. А от за ваше здоров’я я побоююсь, — мовив експерт, від’єднуючи датчики, — спостерігався цікавий факт. Ви занурилися в глибокий сон, ніби ми не кров, перекачували вам, а кінську дозу снодійного.

Алан розправив плечі і потер руки.

— Так, лікар, я це відчув і це чудово. Це те, що мені було необхідно. — Інспектор відчув полегкість і вже впевнено підвівся. — Дякую. Тепер ми з Елом маємо поспішати.

Біля дверей на вулицю Ел порушив мовчанку.

— Пане інспектор, я нічого не розумію. Що сталося і якого біса усе це потрібно?

Алан зупинився на тротуарі.

— Любий мій Ел, зараз я буду робити свою справу, а ви будете мовчати і допомагати мені. Коли усе скінчиться — розповім похвилинно. А поки що ви їдете у офіс охороняти сейф з справою і оборонятися від шефа поліції. Будь що маєте вистояти. А я виїжджаю на декілька днів. Та, навіть якщо я затримаюсь більш як на два дні — справу нікому не давати.

— Ви чогось боїтесь, інспекторе? Мені здається, що ніхто до пуття навіть і не знає,чим ви займаєтесь. Чого ж даремно хвилюватися? — здивувався помічник.

— Ел, ви мене не розумієте. Можливо ніхто й не знає, але я есе одно боюсь, тому що якщо не використаю таку можливість — мені цього не вибачить сам Господь Бог. А тому, доста розмов. Лізьте в машину, — і в офіс. Я може вам зателефоную, хоча звідти буде дорогувато.

Алан сів в машину і за хвилину її вже не було видно в загальному потоці. Ел не міг одразу зорієнтуватися. Лише в офісі він зрозумів: Алан поїхав витягувати зі свідків докази і що він знає, де їх шукати. Єдиною темною плямою залишалось те, що все це ніяк не можна було пов’язати з відвідинами лабораторії і подіями в ній. Дві доби Ел мізкував над цим і єдиний висновок, який зародився в його голові — поява інформації у інспектора прямо пов’язана з вживленням цього зразка рідини з квартири. Як людина здорового глузду Ел боровся з природним страхом за все скоєне. Він розумів, що хтось із світу іншого через якісь видива, вказує напрямок пошуку винних. Розумів, але визнати не наважувався. Ел з нетерпінням чекав Алана.

Увечері другого дня сталося те, чого так боявся інспектор. Шеф зі своїми однодумцями змушували Ела закрити справу без інспектора. Докази шефа були різноманітними: завал зі справами, приїзд президента, землетрус і таке подібне. Ел оборонявся мужньо. Він навіть вирішив заночувати в кабінеті Алана, охороняючи сейф з матеріалами.

О п’ятій ранку з’явився Алан. Він прочинив вікно і до кабінету увірвалися вранішні співи птахів.

— Ну що, інспекторе? Попереджаю, якщо ні — то нам кінець, будемо поховані живцем.

Алан посміхнувся. Вигляд у нього був впевнений.

— Ми перемогли. Ця мерзота у нас в руках. Я знайшов свідків. Хоча за одним з них їздив за кордон. Скажу одразу, витягти з них докази допомогла звичайна заздрість. Остин їх полишив, хоча й обіцяв нові премії та вищі посади. Тепер вони не бояться сісти і стали балакливіші.

Ел з полегшенням сів у крісло.

— Ох, чудово. Тепер жити можна.

Алан кинув на стіл пачку аркушів.

— Ось він, смертельний вирок Остену Іву. Я обіцяв вам усе пояснити, так слухайте…

Ел виставив уперед руку, випереджуючи інспектора:

— Непотрібно, Алан. Я все зрозумів. Ви бачили це, коли лежали без свідомості в лабораторії. Як це було, не розповідайте, я це не виношу. Але це так, правда?

Алан сів на край столу і почав ретельно складати аркуші.

— Так, Ел, це так. І я радий, що в мене вистачило розуму піти на цей експеримент. Інакше вбивця не був би покараний.

Ел похитав головою:

— Так, звичайно, але як ви збираєтесь його покарати? Ви це мені розкажіть. Ви забули про термін давності?

Інспектор дістав із сейфу матеріали справи.

— Звичайно, я все поясню. Але по дорозі.

Вони вийшли з офіса, коли починало сіріти і промені сонця проштовхувались крізь хмари. Місто просиналося.

Зранку було кілька вільних годин через запізнення представників фірми і Остин Ів вирішив провести їх спокійно і приємно для себе. Зручно вмостившись у великому шкіряному кріслі, він випив міцної кави і неспішно почав переглядати вранішній випуск новин. Дійшовши до третьої сторінки з подивом зазначив, що навіть не поцікавився першою полосою. Завжди вона привертала його увагу надовго, адже всі найважливіші події були освячені саме там. Він перегорнув аркуші назад і завмер від раптової судоми. Руки затремтіли, а від страху звело в шлунку. Перша полоса починалась заголовком:

Поруч були його фотографії десятирічної давності та зроблені нещодавно. Він зібгав краї газети і почав читати, щохвилинно зачіплюючись за слова статті. В тексті були представлені всі матеріали старого слідства, переплетені з новими пошуковими даними. Потім докази свідків, колишньої сусідки і колишньої коханки і зрозуміло, висновок з коментарем.

Свідомість мала залишити його. Очі вже не бачили нічого, окрім брудно-сірого туману. Він чітко знав, що тепер його чекало. Його не лякало те, що він віддасть вінець слави справжньому господарю, він боявся тріскотні і позору в своїх елітних колах. Боявся порожнечі майбутнього життя, ницості, жебрацтва після стількох років тріумфу.

Далі все було просто.

Крижаними руками він дістав зі столу пістолет і підніс його до скроні. В очах промайнуло фабричне тавро на дулі: К-666. Він не хотів вагатися і зціпивши зуби, натиснув на курок. Різкий постріл здійняв повітряний поштовх.

По хвилі всі відчули ще один сильний поштовх, від якого затремтіло все скляне на столі і у шафах. Далі знову і знову. Середньої сили землетрус на заході докочувався до міста. Поштовхи не були надто сильними і, не зчинивши руйнувань, землетрус на півгодини заспокоївся.

Там, де він відбувався, континент ледь зсунувся в бік моря, притиснувши накопичення магматичної магми з другого боку. Виверження почалося одразу. Розірвавши в тому місці землю розплавлена лава метнулася вгору, полишаючи воду і піднімаючись охолодженою кам’яною масою, що деякою мірою нагадувала хрест. Місцеві поклади рідкої лави, що знаходились на великій глибині з усіх сил тисли на невеличку перешкоду і врешті тут мав відбутися сильніший землетрус. Течії магми накопичувалися біля старого вулкану, який дрімав уже кілька тисяч років. Вони могли зірватися у прірву і скупчитися на західному схилі. Сповзаючи і скочуючись у водні глибини вони мали змінити загальний вигляд сусідніх земель.

_{З російської переклала Лариса МУДРАК}