РОЗДІЛ 38

ДІВИ СПИСА

Еґвейн сягнула саїдар іще до того, як крик вирвався з її уст, — і побачила сяйво також довкола Елейн. На мить вона замислилася над тим, чи почує Еллізор її крик і чи надішле когось на допомогу; «Блакитний журавель» не може бути далі ніж за милю вгору по річці. Тоді вона відкинула думку про чиюсь допомогу, вже сплітаючи потоки Повітря й Вогню у блискавку. Дівчина вже фактично чула їхні крики.

Найнів просто стояла, схрестивши руки на грудях, із рішучим виразом обличчя. Еґвейн не розуміла, чому та не сягає Істинного Джерела: чи то вона була недостатньо зла для цього, чи тому, що бачила те, що тепер бачила і Еґвейн. Особа, що стояла попереду, була дівчиною: не старшою від Еґвейн, але дещо вищою.

Вона не відпускала саїдар. Чоловіки інколи бувають достатньо дурні, аби вважати, що жінка менш небезпечна тільки тому, що вона — жінка; у Еґвейн не було таких ілюзій. Дівчина відчула, що Елейн також більше не оточує сяйво. Дочка-спадкоємиця, мабуть, і досі плекає ці безглузді уявлення. Вона просто ніколи не була бранкою шончанців.

Еґвейн думала, що мало хто буде дурним настільки, щоб вважати жінку перед собою безпечною, навіть якщо її руки порожні й у них не видно жодної зброї. У дівчини були блакитно-зелені очі та коротко підстрижене рудувате волосся, — окрім вузенької кіски, що звисала на її плече; м’яке шнуроване взуття до колін, обтислий плащ та бриджі усіх відтінків землі й скель. Про такі кольори й одяг Еґвейн колись розповідали; ця дівчина була аїлькою.

Дивлячись на неї, Еґвейн раптом відчула дивну спорідненість з дівчиною. Але вона не могла зрозуміти чому. Просто вона має такий вигляд, мов Рандова двоюрідна сестра, ось і все. Втім, навіть це відчуття подібності не притлумило її цікавості. Що, заради Світла, аїлька тут робить ? Вони ніколи не залишають Пустелю, —зчосів Аїльської війни. Вона все життя чула, які ж ті аїльці смертельно небезпечні, причому Діви Списа—не менше від воїнів-чоловіків. Але вона не відчувала страху; навпаки, її дратувало це відчуття. Із саїдар, що живиться Єдиною Силою, у неї не було потреби боятися. Окрім хіба що цілковито натренованих сестер, визнала вона. Але не інших жінок, — навіть якщо вона аїлька.

— Мене звати Ав’єнда, — мовила дівчина, — я із септу Дев’ять Долин клану Таардад Аїль. — Її обличчя лишалося таким самим спокійним і безтурботним, як і голос. — Я Фар Дарайз Май, Діва Списа. — Вона зробила паузу, вивчаючи дівчат. — У вас немає такого виразу на обличчях, — але ми бачили кільця. У ваших землях ви маєте жінок, подібних до наших Мудрих, — жінок, що називаються Айз Седай. Ви жінки з Білої Вежі, так?

Якусь мить Еґвейн відчувала розгубленість. Mu'? Вона обережно роззир-нулася навколо, але на відстані двадцяти кроків за кущами нікого не було.

Якщо були інші, то вони повинні бути в наступних хащах, більше ніж за двісті кроків попереду, — чи в тих, що за ними, ще вдвічі далі від цих. Надто далеко, щоб залякувати. Або ж вони мають луки. Тоді вони повинні були б добре володіти ними. Удома на змаганнях на Бел-Тайн та у День Сонця лише найкращі лучники могли поцілити з дистанції, більшої від двохсот кроків.

І все ж вона почувалася значно краще, коли знала, що може в будь-який момент вдарити блискавкою в того, хто спробує вистрілити.

— Ми жінки з Білої Вежі, — спокійно сказала Найнів. Вона аж занадто підкреслено не шукала довкола інших аїльок. А навіть Елейн їх виглядала. — А чи вважатимете ви котрусь із нас мудрою — це вже інше питання, — продовжила Найнів. — Чого ви хочете від нас?

Ав’єнда всміхнулася. Еґвейн переконалася, що вона справді була дуже милою; похмурий вираз обличчя приховував це.

— Ви говорите, як Мудра. По суті — і без поблажливості до дурниць. — її усмішка зникла, однак голос залишався спокійним. — Одна з нас тяжко поранена, — можливо, смертельно. Мудрі часто зцілювали тих, хто точно помер би без їхньої допомоги; і я чула, що Айз Седай можуть навіть більше. Вилікуєте її?

Еґвейн мало не похитала розгублено головою. їхня подруга помирає? А вона говорить так, наче просить позичити їй миску ячмінного борошна!

— Я допоможу їй, якщо зможу, — зважено сказала Найнів. — Я не можу давати обіцянки, Ав’єндо. Вона може померти, попри мої зусилля.

— Смерть прийде до кожного з нас, — сказала аїлька. — Ми вибираємо лиш, як її зустріти. Я відведу вас до неї.

Дві жінки в нільському вбранні стояли не далі ніж за десять кроків від них: одна з’явилася з-за вигину землі, де, згідно із спостереженням Еґвейн, не помістився б і собака, а інша — з-за трави, що ледь сягала її колін. Коли вони стояли, то їхні чорні серпанки були опущені — це дало їй ще один сигнал; вона пам’ятала, як Елейн казала їй, що аїльці приховують своє обличчя лише тоді, коли, можливо, доведеться скоїти вбивство. Вони відкинули тканину, якою обгорнули голову, на плечі. В одної було таке ж рудувате волосся, як і у Ав’єнди, та сірі очі, у другої — сині очі й волосся, мов полум’я. Обидві були не старші від Еґвейн чи Елейн, — і обидві були готові застосувати короткі списи, котрі вони тримали в руках.

Жінка з вогненним волоссям простягнула Ав’єнді зброю: довгий, із важким клинком ніж, що підвішувався на ремені, та колючий від стріл сагайдак, який кріпився з іншого боку; темний вигнутий лук, що тьмяно блищав, мов ріг, який вона причепила на спину; і чотири короткі списи з довгими вістрями, котрі вона стисла в лівій руці разом з малим округлим щитом. Ав’єнда, як і її подруги, надягла все так природно, як жінки в Емондовому Лузі одягли б шалик.

— Ходімо, — сказала вона й рушила у хащі, повз які вони вже проходили.

Еґвейн врешті відпустила саїдар. Вона розуміла, що всі троє аїльок могли б заколоти її своїми списами, перш ніж вона змогла б хоч якось захиститися, — якби вони цього захотіли. І, хоча жінки були настороженими, нападати зараз вони не збиралися. А якщо Найнів не зможе зцілити їхню подругу? Краще б вона запитала про це до того, як приймати якесь рішення, що впливає на нас усіх!

Коли вони рушили до дерев, аїльки оглянули землю довкола так, наче очікували, що порожній пейзаж приховує ворогів так само майстерно, як і їх самих. Ав’єнда крокувала попереду, і Найнів від неї не відставала.

— Я Елейн з Дому Траканд, — сказала подруга Еґвейн, щоб почати розмову. — Дочка-спадкоємиця Морґейз, королеви Андору.

Еґвейн спіткнулася. Світло, вона збожеволіла? Андор же воював з ними під час Аїльської війни. Це було років з двадцять тому, — але подейкують, що у аїльців хороша пам'ять.

Однак аїлька з вогненним волосся, що була найближче, відповіла лишень:

— Я Бейн, з септу Чорні Скелі клану Шаарад Аїль.

— Я Чіад, — відгукнулася трохи нижча жінка зі світлішим волоссям з іншого боку, — з септу Річкове Каміння клану Гошін Аїль.

Бейн і Чіад поглянули на Еґвейн; їхні обличчя нічого не виражали, але їй здалося, що вони подумали, ніби в неї погані манери.

— Я Еґвейн аль’Вір, — відповіла вона. Схоже, вони очікували продовження, тож вона додала: — Донька Мерій аль’Вір, з Емондового Лугу, що в Межиріччі. — Це, схоже, вдовольнило їх, але вона готова була заприсяг-тися, що вони зрозуміли не більше, ніж вона сама про всі ці септи й клани. Це, мабуть, означає роди — на їхній манір.

— Ви перші сестри? — Здавалося, Бейн говорить за всіх трьох.

Еґвейн подумала, що та має на увазі звертання, яке застосовують Айз Седай, і відповіла «Так», — водночас з Елейн, яка сказала «Ні».

— Перші сестри, — сказала Елейн до Еґвейн так, неначе читала лекцію, — означають, що жінки мають спільну матір. Другі сестри означають, що їхні матері — сестри. — Вона звернулася до аїльок. — Ми мало знаємо про ваш народ. Пробачте наше неуцтво. Інколи я сприймаю Еґвейн як першу сестру, — але ми не споріднені по крові.

— Тоді чому ви не виголосите слова перед вашою Мудрою? — спитала Чіад. — Бейн і я стали першими сестрами.

Еґвейн моргнула.

— Як ви могли стати першими сестрами? Або у вас спільна мати, або ні. Я не хочу образити. Більшість з того, що я знаю про Дів Списа, сказала мені Елейн. Я знаю, що ви воюєте і не турбуєтесь чоловіками, — ось і все, що мені відомо.

Елейн кивнула; те, як вона описала Дів, більше нагадувало якесь химерне поєднання якостей жінок-Охоронців та Червоних Айз Седай.

Погляд, що блиснув у відповідь від аїльок, засвідчив їх невпевненість щодо здорового глузду дівчат.

— Ми не турбуємося чоловіками? — пробурмотіла Чіад, немов розгадуючи ці слова.

Бейн замислено зсунула брови.

— Те, що ви кажете, наближене до правди, однак повністю позбавлене її. Коли ми поєднуємося зі списом, ми обіцяємо не пов’язувати себе ні з чоловіком, ні з дитиною. Дехто відмовляється від списа заради чоловіка чи дитини, — її тон дав зрозуміти, що вона не схвалює такого, — але якщо раз відмовишся, то вже більше не зможеш повернутися до списа.

— Або ж ти обираєш піти в Руйдіан, — вставила Чіад. — Мудрі не можуть пов’язати себе зі списом.

Бейн подивилась на неї так, мовби та сказала, що небо — синє, а дощ падає з хмар. Поглянувши на Еґвейн та Елейн, вона зрозуміла, що ті не знали таких речей.

— Так, це правда. Хоч дехто намагається боротися проти цього.

— Так і є, — Чіад сказала це так, наче вона ділилася чимось з Бейн.

— Але я віддалилася від теми, — продовжила Бейн. — Діви не танцюють зі списами одна з одною навіть тоді, коли це роблять їхні клани, — але Шаарад Аїль та Гошін Аїль зберігали кровну помсту понад чотириста років, тож Чіад і я відчули, що нашої вінчальної обіцянки буде недостатньо. Ми пішли виголосити слово перед Мудрими наших кланів — вона ризикувала життям на моїй території, а я на її — аби ті поєднали нас сестринським зв’язком. Як справжні перші сестри, що є Дівами, ми охороняємо спини одна одної, і жоден чоловік не може підійти до однієї, коли немає іншої. Але я б не сказала, що ми гребуємо чоловіками. — Чіад кивнула з легкою усмішкою. — Я прояснила тобі правду, Еґвейн?

— Так, — ледь чутно сказала Еґвейн.

Вона подивилася на Елейн і побачила здивування в її блакитних очах, — котре, мабуть, читалось і в її погляді. Не Червоні сестри. Можливо, Зелені. Щось середнє між Охоронцями й Зеленими Айз Седай, — а речей поза цим я не розумію.

— Тепер мені зрозуміліше, Бейн. Дякую.

— Якщо ви обидві відчуваєте себе першими сестрами, — сказала Чіад, — ви повинні піти до ваших Мудрих і виголосити слова. Але ви є Мудрими, хоч і молодими. Не знаю, як це має відбутися в цьому випадку.

Еґвейн не знала, сміятися їй чи червоніти. Вона уявила, як вони разом з Елейн ділять одного чоловіка. Ні, так може бути лише у Дів Списа. Правда ж? Обличчя Елейн вкрилося плямами, і Еґвейн була впевнена, птп та подумала про Ранда. Але ми не ділимо його, Елейн. Жодна з нас не отримає його.

Елейн прокашлялася.

— Гадаю, в цьому немає потреби, Чіад. Еґвейн і я вже й так охороняємо спини одна одної.

— Як таке може бути? — повільно запитала Чіад. — Ви не пов’язані зі списом. І ви — Мудрі. Хто підніме руку на Мудру? Це бентежить мене. Чому ви маєте охороняти спини одна одної?

Еґвейн могла не відповідати, — адже вони зайшли в перелісок. Під деревами, глибоко в хащах, але ближче до річки, були ще дві аїльки. Джолін із септу Соляні Рівнини клану Накай Аїль, блакитноока жінка із золотаво-рудим волоссям, майже таким, як у Елейн, доглядала за Д айлін, — з того ж клану, що й Ав’єнда. Волосся Дайлін сплуталось від поту, і через це стало темно-червоного кольору. Вона розплющила сірі очі лише раз, — коли вони увійшли, а тоді заплющила знову. Її плащ та сорочка лежали поруч, а тіло було обмотане закривавленими пов’язками.

— Вона дістала меча, — сказала Ав’єнда. — Якісь дурні, яких відступники- деревовбивці називають солдатами, подумали, що ми—жменя якихось грабіжників, якими кишить ця земля.

Найнів опустилася навколішки біля пораненої жінки й посунула пов’язки так, щоб можна було подивитися на рану. Вона здригнулася від побаченого.

— Ви переміщали її після поранення? Тут є струп, але він здертий.

— Вона хотіла померти біля ріки, — сказала Ав’єнда. Вона глянула на ріку, а тоді швидко відвернулася. Еґвейн здалося, що вона тремтить.

— Дурість! — Найнів почала ритися в своєму мішечку з травами. — Ви могли вбити її, коли переносили з такою раною. Вона хотіла померти біля ріки! — сказала вона обурено. — Лише тому, що ви носите зброю, як чоловіки, ви не повинні мислити, як вони.

Найнів дістала глибоке дерев’яне горня із торби й сунула його Чіад.

— Набери води. Вона мені потрібна, щоб змішати їх, аби вона змогла це випити.

Чіад і Бейн пішли до берега ріки й разом повернулися. Вираз їхніх облич залишався незмінним, але Еґвейн здалося, що дівчата очікували, ніби річка може потягнутися й схопити їх.

— Якби ми не віднесли її сюди, до... ріки, Айз Седай, — мовила Ав’єнда, — ми б не знайшли вас, і вона б усе одно померла.

Найнів пирхнула й почала просіювати порошкоподібні трави в горнятко з водою, щось бурмочучи до себе.

— Коренкорінь відновлює кров; собаче зілля зрощує плоть; і все-полікуй, звісно, і...

її бурмотіння перетворилося на шепотіння, котре важко було розчути. Ав’єнда насупилася.

— Мудрі використовують трави, Айз Седай, — але я не чула, щоб Айз Седай також користувалися ними.

— Я користуюся тим, чим користуюся! — відрізала Найнів і повернулася до перемішування порошку й шепотіння.

— Вона справді говорить, як Мудра, — тихо сказала Чіад до Бейн, й інша жінка ствердно кивнула.

Дайлін була єдиною аїлькою без зброї в руках; натомість інші були готові використати її будь-якої миті. Найнів точно не заспокоює нікого, подумала Еґвейн. Треба, щоб вони говорили про щось. Будь-що. Ніхто не хотітиме битися, якщо говоритиме про щось мирне.

— Не сприйміть це як образу, — обережно мовила вона, — але я помітила, що ви всі бентежитесь через річку. Вона не стане бурхливою, якщо немає бурі. Ви можете плавати в ній, якщо хочете, — хоча течія сильнішає далі від берега.

Елейн кивнула.

Аїльки, схоже, не зацікавилися. Ав’єнда сказала:

— Якось я бачила чоловіка, шайнарця, що робив це плавання.

— Я не розумію, — сказала Еґвейн. — Я знаю, що в Пустелі мало води, — але ви сказали, що ви з септу Кам’яна Ріка, Джолін. Напевне ж ви плавали у Кам’яній Ріці?

Елейн глянула на неї, наче на божевільну.

— Плавати, — недоладно сказала Джолін. — Це означає... потрапити у воду? В усю цю воду? Де немає за що триматися? — Вона здригнулася. Айз Седай, до того, як я перетнула Драконову Стіну, я ніколи не бачила потоку води, який не могла б перейти. Кам’яна Ріка... Дехто стверджує, що там колись була вода, — але все це перебільшення. Там лише каміння. Найдавніші записи Мудрих і вождів кланів говорять, що там ніколи не було нічого, крім каміння, відтоді, відколи наш септ відділився від септу Висока Долина і проголосив цю землю своєю. Плавати!

Вона стисла свої списи так, наче хотіла боротися із самим лише цим словом. Чіад і Бейн відійшли подалі від ріки.

Еґвейн зітхнула. І спаленіла, коли спіймала на собі погляд Елейн. Що ж, я не дочка-спадкоємиця, щоб знати всі ці речі. Я ще вивчу їх. Коли вона оглянула аїльок, то зрозуміла, що зовсім не заспокоїла їх, а навпаки: ще більше накрутила. Якщо вони щось утнуть, я втримаю їх Повітрям. Еґвейн не була впевнена, чи зможе охопити одразу чотирьох, але вона відкрилася для саїдар, сплела потоки Повітря й тримала їх напоготові. Сила пульсувала в ній, бажаючи вирватися. Сяйво не оточувало Елейн, і вона здивувалася, чому та така спокійна. Елейн просто глянула на неї й похитала головою.

— Я ніколи не завдам шкоди Айз Седай, — різко мовила Ав’єнда. — Ви маєте знати це. Помре Дайлін чи буде жити, — це не вплине. Я ніколи не застосую це, — вона трохи підняла короткий спис, — проти жодної жінки. А ви — Айз Седай.

Еґвейн раптово відчула, що жінка намагається заспокоїти їх.

— Я знаю це, — сказала Елейн, начебто до Ав’єнди, але її очі говорили ці слова Еґвейн. — Ми мало знаємо про ваш народ, але мене вчили, що аїлька ніколи не зашкодить жінці, хіба якщо та — як ви це називаєте? — не повінчана зі списом.

Бейн, схоже, подумала, що Елейн знову не змогла побачити правду.

— Це не зовсім так, Елейн. Якщо жінка не повінчана, але насувається на мене зі зброєю, я відлупцюю її, щоб вона подумала краще. Чоловік... чоловік може подумати, що жінка з ваших земель повінчана, якщо лише носить зброю; я не знаю. Чоловіки можуть бути дивними.

— Авжеж, — сказала Елейн. — Доки ми не нападемо на вас зі зброєю, ви не намагатиметесь зашкодити нам. — Схоже, всі чотири аїльки були вражені, — і вона кинула швидкий та виразний погляд на Еґвейн.

Дівчина все одно торкалась саїдар. Лише тому, що Елейн навчали цьому, не означає, що це правда, — навіть якщо аїльки говорять те саме. І саїдар було так... приємно утримувати в собі.

Найнів підняла голову Дайлін і почала заливати їй до рота свої ліки.

— Пийте, — твердо сказала вона. — Знаю, смакує воно не дуже, — але випийте все.

Дайлін ковтнула, закашлялася, і ковтнула ще раз.

— І навіть не тоді, Айз Седай, — сказала Ав’єнда Елейн. Втім, очі її були прикуті до Дайлін та Найнів. — Кажуть, що до Світотрощі ми служили Айз Седай, — хоч і невідомо, як саме. Ми провалили службу. Можливо, за цей гріх ми й потрапили до Трикратної землі; не знаю. Ніхто не знає, що то був за гріх, окрім хіба Мудрих, вождів кланів, — а вони не кажуть. Говорять, що, якщо ми знову схибимо перед Айз Седай, то вони знищать нас.

— Пийте це все, — бурмотіла Найнів. — Мечі! Мечі й м’язи, — а мізки відсутні!

— Ми не збираємося знищувати вас, — прямо сказала Елейн, і Ав’єнда кивнула.

— Як скажете, Айз Седай. Однак всі давні перекази сходяться на одному: ми ніколи не маємо битися з Айз Седай. Якщо ви нашлете блискавки й погибельний вогонь проти мене, я танцюватиму з ним, але не пошкоджу вас.

— Люди зі списами, — пробурчала Найнів. Вона опустила голову Дайлін і поклала руку на її чоло. Очі Дайлін знову були заплющені. — Жінки зі списами! — Ав’єнда переступила з ноги на ногу й знову спохмурніла. Вона була така не єдина серед аїльок.

— Погибельний вогонь, — сказала Еґвейн. — Ав’єндо, що це таке — погибельний вогонь?

Аїлька підняла своє спохмурніле обличчя й подивилася на дівчину.

— Чи ви не знаєте, Айз Седай? У давніх переказах Айз Седай володіли ним. Розповіді описують це як страшну річ, але більше я не знаю. Кажуть, ми чимало забули з того, що знали.

— Мабуть, Біла Вежа теж багато забула, — сказала Еґвейн. Я знала про це в тому... сні, чи що це було. Він був реальний, як Тел’аран’ріод. Я б заклалася на це з Метом.

— Жодного права! — рявкнула Найнів. — Ніхто не має жодного права так нівечити тіла. Жодного права!

— Вона зла? — розгублено запитала Ав’єнда. Чіад, Бейн і Джолін обмінялися схвильованими поглядами.

— Все гаразд, — сказала Елейн.

— Це навіть краще, ніж все гаразд, — додала Еґвейн. — Вона починає сердитися, — і це значно краще, ніж все гаразд.

Сяйво саїдар раптово оточило Найнів, — Еґвейн нахилилася вперед, намагаючись розгледіти, і Елейн вчинила так само — а Дайлін припинялася і почала кричати з широко розплющеними очима. За мить Найнів легко опустила її назад, і сяйво згасло. Дайлін заплющила очі й лежала, важко дихаючи.

Я побачила, подумала Еґвейн, здається... побачила. Вона не була певна, що змогла розпізнати всю множинність потоків, а тим паче — те, як Найнів сплела їх разом. Те, що Найнів зробила за ці кілька секунд, — все одно що із зав’язаними очима сплести чотири килими водночас.

Найнів використала закривавлені пов’язки, щоб витерти живіт Дайлін, розмазуючи яскраво-червону свіжу кров і темні струпи висохлої старої. На тілі не було ні рани, ні шраму, — лише здорова шкіра, значно світліша від шкіри на обличчі Дайлін.

Скривившись, Найнів взяла закривавлений одяг, підвелася й викинула його в річку.

— Змийте решту з її тіла, — сказала вона, — і одягніть. Вона змерзла. І будьте готові нагодувати її. Вона буде голодною. — Найнів присіла над водою, щоб вимити руки.

Загрузка...