В Сочельник

5

У церкві не так цікаво, як у дворі. Доводиться шукати, чим себе забавити.

Звісно ж, свічки. Мама завжди купує і дає мені кілька свічок. Запалюю і ставлю їх у високий підсвічник, сидячи на руках у мами, і пошепки називаю всіх, кого Бог має захистити: тата й маму, бабусю Зою і діда Антіна, які живуть у Києві, жуків, равликів і, звичайно, Машу.

Під кожним підсвічником на підлозі стоять бляшані банки зі згарками. Коли починається відправа, я сідаю біля однієї з цих бляшанок та з воскових паличок будую будиночки або літаки. Це не складно: відділяєш згарок від грудки зліплених свічок, підбираєш іншу воскову паличку, а потім скріплюєш обидва кінця.

Головне, щоб в цей час мене не помітила одна сувора місіс із дуже гострими очима. Якщо вона раптом націлить свій соколиний погляд на мене, як я сиджу біля бляшанки і будую, — все, кінець. Обов’язково підійде і, нахилившись, помахуючи перед моїм носом пальцем, скаже, що у церкві так поводитись не можна, це гріх, і змусить викинути збудований літачок назад до бляшанки.

Маша під час відправи стоїть як доросла, не пустує. Але іноді вона відходить і, сівши на лавку, починає малювати або читати. Я тоді також беру свою книжку про тварин і сідаю поруч. Так само, як тато, важно перегортаю сторінки.