Версола. Книга 1. Колоніст

Глава 12

Підготовка багато часу не зайняла — пожертвували декількома комплектами одягу і деякими побутовими предметами, які добре горіли…. теоретично. Потім перелили в дволітрову пляшку трохи палива — тягнути більшу кількість було безглуздо, а того що є повинно вистачило на створення невеликого вогнища — сподівалися, що це притягне увагу хижаків. Ще однією проблемою стало взуття — вимагалося забратися по висувних скобах тихо, а в черевиках це було важко зробити — тут вирішено було просто обмотати їх тими ж частинами одягу, оскільки нічого м'якого і легкого серед взуття у всюдиході не було. Ну не в нічних же тапочках йти на справу? Увесь наступний день провели на нервах і в стані томливого очікування — переслідувачі скорочували відстань, і була вірогідність, що їх наздоженуть до настання темряви. Але повезло: на ночівлю влаштовувалися майже поруч — до двох всюдиходів були не більше трьохсот метрів. Ця відстань була приблизною — Віктор встиг в останніх променях сонця скористатися вбудованим у бінокль далекоміром, щоб хоч орієнтовно оцінити дистанцію, яку доведеться проходити вночі заднім ходом практично на дотик. Хоч маршрут і записувався в кристал, але ідеально повторити шлях з точністю до метра справа зовсім нереальна.

З першого заходу схибили, хоч хлопець і намагався коригувати рух через нічний приціл — огляд він давав мізерний, це адже не повноцінний військовий ПНБ — невеликий круг зору не дозволяв точно орієнтуватися в ночі. Виїхали в сорока метрах від стоянки двох машин — ті поставили свої агрегати поруч, майже упритул, залишивши місце для відкидного пандуса у центрального входу між двома корпусами фургонів. Віктор не наважився виходити в ніч так далеко — навіть цих сорок метрів його лякали не на жарт, адже з його невмінням тихо пересуватися він точно притягне до себе увагу, тому від'їхали назад і спробували ще раз, тільки тепер уже їхали нормально вперед. Цього разу Волшу повезло, і він зупинив свій всюдихід всього в чотирьох метрах від борту чужої машини. Така дистанція була вже прийнятною для хлопця, і землянин став збиратися: рюкзак з паливною пляшкою і шмотками за спину, нічний приціл в руки і підійшов до виходу — серце стукало в грудях так, що йому здавалося його чутно усім кругом за кілометр. Страшно було до тремтіння в колінах, настільки він вже звик до безпечного нутра всюдихода — деякий час обоє стояли біля дверей в причепі і дивилися один на одного, прислухаючись до звуків зовні.

На жаль, конструкція корпусу і дверей мали хорошу звукоізоляцію, і нічого не вдавалося розчути, і оскільки тягнути більше не було сенсу, погасили в причепі світло і відкрили двері. У обличчя пахло ароматами савани, які приніс нічний теплий і легкий вітерець. Одночасно навалився набір різних звуків, розрізнити в яких щось було важко, оскільки вітер колисав навколишню траву, чий шелест збивав з пантелику, не даючи зосередитися. Чотири метри, які розділяли борти двох машин, хлопець здолав майже за хвилину, потім притиснувся до корпусу чужої машини і безрезультатно намагався заспокоїти серце, яке стукало, як скажене. Навколишня темрява і нічні шерехи його настільки лякали, що декілька хвилин він стояв не рухаючись, намагаючись змусити себе зробити крок в ту сторону, де по опису мають бути висувні аварійні сходи на дах. Бажання поливати колеса відразу пропало — хотілося якнайшвидше виявитися вгорі — там було відносно безпечніше. Нічний приціл виявився майже даремним і тільки займав руку — засунув його в кишеню і далі все проробляв на дотик — першу скобу намацав через довгі п'ять хвилин, борючись із страхом і постійно зупиняючись від підозрілих звуків, хоча точно пам'ятав, де вона повинна висуватися.

Обережно потягнув — сходинка вийшла з пазів туго, але без скрипу — давалося взнаки те, що нею ніхто і ніколи, мабуть, не користувався з моменту спорудження машини. Потім друга, трохи вище третя… — став підніматися — було незручно, ззаду бовтався рюкзак, опора була маленькою, черевики, обмотані ганчірками, теж виявилися незручними. Верхні скоби доводилося витягати вже однією рукою, оскільки другою притримувався за корпус, щоб не втрачати стійкості на сходинці. Дві останні тягнув двома руками, корпус вгорі йшов з нахилом — там можна було притулитися до нього — остання скоба вийшла із скрипом, і Віктор завмер, подумавши, що зараз усередині заворушаться мешканці машини, але пронесло — очевидно, все та ж звукоізоляція спрацювала. Склав усі речі на купу, включаючи рюкзак і порожню пляшку, коли виплеснув її вміст на підготовлену купу барахла і трохи налив у бік сходів, щоб звідти підпалити. Тепер мав відбутися найризикованіший пункт плану: слід було підпалити і встигнути спуститися вниз, а потім дістатися до свого всюдихода цілим і ніким не з'їденим.

Щоб не занадто ризикувати, спочатку спустився на пару сходинок вниз і кинув запал в купу речей — вогнище радісно спалахнуло, а його організатор вже судорожно перебирав ногами, не особливо тепер піклуючись про тишу спуску. Неусвідомлене почуття часу, що втікає крізь пальці, гнало його вниз не оглядаючись на обережність. Коли до землі залишалося за його розрахунками невисоко, він стрибнув вниз, важко приземлився і спробував швидко зорієнтуватися в яку сторону бігти. Світло вогнища на даху всюдихода трохи розганяло абсолютну темряву навкруги, але все одно було темно — рвонув убік, де повинен стояти його всюдихід. Трохи не розрахував і вмастився в корпус машини, сильно ударившись коліном і чолом — звук був глухим, але хлопець порахував, що гуркнуло так, ніби підірвали гранату. Ще пару митей рухався наосліп, дотримуючись руками корпусу, поки не вліз в задні двері і не закрив їх за собою на замок. Деякий час заспокоювався, важко дихаючи і відновлюючи самовладання — Волш стояв поряд і дивився на усе це з цікавістю.

— Що там таке, Вік? — запитав він із занепокоєнням.

— Не знаю, напарник… і знати не хочу — відрізав хлопець — мені здалося, що ще трохи і я труп… жахливе відчуття смерті, брр. Давай, заводь і рухай повільно звідси, щоб ми не потрапили у світло прожекторів, якщо ці хлопці раптом включать їх здуру,… і включи зовнішні динаміки — може, по звуку дізнаємося, прокатала наша приманка або ні?

Волш від'їхав назад, так, щоб бачити вогнище через лобове скло — горіло на даху у переслідувачів дуже непогано, кидаючи рухливі тіні на все навкруги — так ззаду і вирішили залишитися в парі десятків метрів. Нічна фауна зреагувала на останніх хвилинах горіння — яскравість стала убувати, і ось тоді двоє паліїв знову побачили у справі того монстра, який атакував їх біля «Версоли-2». Цього разу тварюк було більше, що трохи здивувало Віктора, який вже звик до того, що місцеві хижаки працюють парами. Ці коники-переростки, очевидно дуже не любили світло, тому що розлючено намагалися розкрити ці металеві коробки, де ховалася здобич, яка прийшла в себе при перших же ударах монстрів. Через динаміки доносився гуркіт, коли тварюка опускалася на корпус і била його своїми лапами, мелькотіли часті спалахи — очевидно, їх переслідувачі намагалися потрапити в комах, але виходило погано. По-перше, куди стріляти — навкруги ніч, звіра не видно, а по-друге, спалахи і звуки пострілів ще більше розпалювали монстрів в їх бажанні дістатися до їжі, яка зовсім поряд за міцною шкаралупою.

— У них зовсім немає шансів — тихо сказав Волш, продовжуючи спостерігати за подіями, що розгорталися зовсім поряд — чим більше вони намагаються чинити опір, тим зліше тварюки.

— Ми їх сюди не звали — відгукнувся хлопець — навряд чи вони за нами стільки гналися, щоб поїсти з нами вечірком смаженої хрюші і поговорити про бізонів, і взагалі, якось там все затихає, потрібно додати їм драйву.

З цими словами Віктор взяв парочку саморобок Волша і попрямував на вихід, залишивши партнера в подиві від своїх намірів втрутитися в нічне свято савани. До місця стоянки було метрів двадцять, може тридцять — хлопець сподівався докинути подарунки звідси. Кидав з даху — вилазити через двері в траву побоявся.

— Бах! Бах! — дві хлопавки з невеликими спалахами прослідували з невеликим інтервалом, а їх організатор вужем сповзав по сходах всередину всюдихода, прикриваючи за собою люк. Після такого допінга тварюки зовсім збожеволіли — вогнище на даху вже згасло, і зараз обидва партнери могли тільки безсило вдивлятися в непроглядну пітьму попереду себе і слухати зовнішні звуки — до ударів і пострілів додалися звуки скрипучого металу і незрозумілі клацання.

— Розкрили броню — підсумував Волш — може, відсунемося трохи ще назад, якось тут страшно, як думаєш, Вик?

— Ні, ні в якому разі — стоїмо тихо і мирно,… думаю, що реакція на звуки у цих коників відмінна — потрапимо під роздачу!

Неприємний скрекіт і клацання, що видавалися цими «комахами» укупі із скреготом металу, заглушили декілька людських криків — хижаки дісталися до своїх жертв, які намагалися відбитися, але безуспішно — для протидії таким монстрам було потрібне щось серйозніше, ніж ручна зброя.

— І як таке чудовисько убити? — думав вголос Волш — тут танки потрібні і артилерія, або авіація. Я в селищі тоді спілкувався з охороною, яка намагалася нас прикрити на підході до селища від такого коника. Так от вони говорили, що тільки змогли один раз його поранити із стаціонарного лазера — ти тільки прикинь, який захист у такого монстра, йому і мій «слонобій» розрядити прямо в морду — все одно, що плюнути туди, напевно.

— Та ні, не може бути такого — в морду, швидше за все, було б нормально…. ось тільки спробуй туди потрапити — тварюка спритна, стрибуча, а коли ти побачиш перед собою її морду, тобі вже «слонобій» не знадобиться, тебе вже їстимуть, а-ха-ха-ха.

На такій веселій ноті завершили день — хижаки-стрибуни колупалися у всюдиходах їх переслідувачів ще близько години — чого шукали, незрозуміло, а мандрівники навіть усередині своєї машини пересувалися босоніж, адже була підозра на відмінний слух у цих монстрів. Наступного дня увесь ранок присвятили огляду того, що залишилося від переслідувачів: той всюдихід, на даху якого хлопець склав вогнище, постраждав дуже сильно. Обшивка розкрита в десятці місць, кругом спостерігалися рвані довгі отвори із загнутими назовні краями, деякі з яких були вимазані в густій, погано пахучій густій жовтій масі. Що це за субстанція, залишалося тільки будувати припущення. Лобового скла не було — декілька невеликих фрагментів по краях кабіни трималися на чесному слові, верхнього люка не було, як і причепа — його виявили в десятці метрів за другим всюдиходом в густій траві на боці.

Усередині навіть дивитися було нема на що: все пошматовано в клапті, неначе різали без роздумів направо і наліво великою циркулярною пилою, а крім того, були пошкоджені сантехнічні системи і паливо-проводи — підлога була залита сумішшю пального і води, яка повільно стікала в рвані діри в підлозі фургона. У декількох місцях знайшли кров, що загусла, і деякі останки від людей: десь знайшли відірвану кисть із затиснутою в ній зброєю, а у іншому місці черевик з фрагментом ступні. Здавалося, що мисливців за трофеями розірвали на дрібні частини, нічого більшого, що могло належати людям, вони не виявили.

— Мисливці стали дичиною — констатував побачене хлопець, а напарник кивнув головою — а швидше їжею, жахлива смерть…. але вийшло непогано, хе-хе.

— Ти помітив, що навкруги так пустинно — зазвичай після такого дуже швидко з'являються всякі стерв'ятники і так далі, а тут нікого немає окрім нас.

— А що тут їм робити? Трупів немає, м'яса немає, хоча мені здається, ці коники тут усіх конкретно злякали,… але швидше, перше — немає потенційної здобичі, немає і інтересу сюди тупати. До речі про здобич: дещо тут залишилося, потрібно б зібрати — нічого добру пропадати!

Подальші декілька годин пошли на збір залишків спорядження убитих мисливців на людей: взяли в робочому виді три іглостріла найпоширенішої моделі, дві снайперські рушниці під безгільзові голки, одну енергетичну, яка вимагала невеликого ремонту — для цього був ЗІП і невеликий набір інструментів. Перевантажили собі усі вцілілі продукти, додали води з баків другого, менш постраждалого агрегату, увесь запас ліків і приладдя, боєприпаси, а також супутні товари і предмети першої необхідності. Потім трохи повозилися з кабінами обох фургонів: оскільки машини були сильно покалічені, то зняли з них найцінніше: кристали управління — ніші в підлозі захистили свій цінний вміст на усі 100 %, зняли фільтри в системах очищення води. Кожен такий фільтр складався з чотирьох циліндрів з різною начинкою, сполучених в ланцюг послідовно. На жаль, двигуни в цих кораблях савани були величезними, і демонтувати їх в польових умовах було нереально, а усе інше було малоцінним і абсолютно не підйомним для них. У причепи заглянули лише мигцем: там був хаос з перекрученого металу — переростки-комахи порвали все в мотлох. Деякий час зайняло перекачування палива, що залишилося з другого всюдихода — тут проблем не виникло, оскільки кожен всюдихід комплектувався двома насосами для таких операцій — один мав привід від штатного генератора, а другим був ручним важільного типу. Оскільки запустити двигун не представлялося можливим, то по черзі качали собі мускулатуру, змінюючи один одного у міру втоми.

— Бачиш, у них теж були додаткові баки, як і у нас, але більше за об'ємом — вони б нас не відпустили, гнали б до кінця — так висловився Волш після огляду нутрощів побитих машин — нам ця надбавка припаде в тему, зможемо довше залишатися в дорозі.

Усе паливо не вмістилося, але вирішили заскочити сюди по дорозі назад, щоб добро не пропало даремно — як мовиться, один бон штуку бонів береже. Потім прикинули можливий маршрут з таким розрахунком, щоб рухатися в потрібному землянинові напрямі, але через добу наштовхнулися на мігруюче стадо довгорогих чорних буйволів і тут же намалювався новий план по заробітку цінної сировини. Віктор відсторонено подумав, що і цього разу не дістанеться до призу, але тисячі бон ходили просто поруч, так що мисливський азарт швидко вибив усі дослідницькі думки з голови. Працювали за старою схемою: били звірів і відганяли стадо хлопавками, патрали, знімали шкури і відпилювали роги — на чотири туші великих тварин йшов майже увесь світловий день. Таким чином, забили причіп за три доби монотонної, але прибуткової роботи. На другу добу фарма потрапили під ментальну атаку хижаків, чому виявилися тільки раді, оскільки Волш тепер міг не лише визначати вектор атаки і контролювати себе, але і тримати зброю і стріляти з неї. Віктор теж виявив у себе здатність визначати кут атаки, з якого його намагалися підпорядкувати — поглинені «делікатеси» з буйволів пішли на користь їм обом.

Також звернув увагу, що трохи ослабіло почуття тиску на голову, хоча неприємні відчуття укладеної на голову медузи були все такими ж огидливими і гидотними, але і тут був невеликий прогрес, що не могло не радувати хлопця. Гостями виявилися вже відомі темні топтиші — цього разу мисливці були готові до такого розкладу і тримали зброю за спиною — Волш працював зі своїм коханим іглострілом, а його партнер вирішив випробувати своє придбання: міні-слонобій «Шутах-36». Звірюці, яка вискочила познайомитися з незговірливою їжею, прилетів подарунок в шию: гармата порадувала хазяїна помірною віддачею і хорошим зупиняючим ефектом — з дірою в шиї ведмежа-людоїд довго не протягнув, а незабаром і його побратим (чи подруга) склав компанію на траві. Цього дня працювали в посиленому режимі, оскільки кожному додалося по одному тілу для розділки. У результаті, закінчили майже у сутінках, затягнувши двох хижаків лебідкою всередину причепа і доробляючи роботу усередині, щільно закривши двері і під штучним освітленням. Швидко скинувши з себе одяг для роботи з м'ясом, поспішно від'їхали на двісті-триста метрів, не включаючи фар — нічого непереборного попереду не було, оскільки встигли заздалегідь оглянути місцевість попереду по курсу руху, ну і трохи допомогли нічні приціли — хоч якось, але зорієнтувалися, де потрібно трохи згорнути з прямої.

Тільки від'їхавши на безпечну відстань від місця бійні, розслабилися і привели себе у відносний порядок. Третя доба забою нічим особливим не запам'яталася: звичайна робота мисливця-заготівника сировини. Оскільки на той момент забили причіп органікою, то з ранку, гарненько виспавшись, рушили в дорогу назад в селище — проклали найкоротший маршрут із заїздом на дозаправку до кинутої техніки — їздити далі без вигоди по савані було безглуздо. Поки їхали, склали список трофеїв і здобутої сировини — підсумком рейду стали (суми вказали орієнтовні, оскільки мав відбутися торг із скупником):

1. Кристал керування (2 шт.)= 8000.

2. Набір фільтрів (1 к-т) = 1400.

3. Іглостріл калібру 3мм (3 шт.) = 5400.

4. Снайперська рушниця (3 шт.) = 8000. Боєзапас залишили собі, як і припаси — це не входило в розрахунок. Разом по спорядженню набрали на двадцять дві тисячі з гаком. Тепер, що вийшло по сировинному товару:

5. Мозок чорного буйвола неушкоджений у вакуумній упаковці (8 шт.) = 27000.

6. Мозок білого буйвола неушкоджений у вакуумній упаковці (4 шт.) = 14000.

7. М'ясо, лівер і інші органи копитних (всього 12 т.) = 24000.

8. Білий ріг буйвола-альбіноса (4 шт.) = 12000.

9. Чорний ріг антрацитового буйвола (4 шт.) = 14000.

10. Шкура буйвола-альбіноса (4 шт.) = 16800.

11. Шкура антрацитового буйвола (8 шт.) = 30500.

12. Мозок темного топтиша неушкоджений у вакуумній упаковці (2 шт.) = 14000.

13. Печінка топтиша (2 шт.) = 1200.

14. Серце топтиша (2 шт.) = 1600.

15. Шкура топтиша (2 шт.) = 7000.

— Торгуватимемося з Кайлом — підвів підсумки Віктор — у нас сировини на сто шістдесят два шматки, спробуємо вибити з нього більше, товар відмінний, ліквідний, нехай платить. Устаткування зі всюдиходів здамо в майстерні, там теж гроші, як-не-як.

Без подій дісталися до селища, розповіли свою історію виявлення двох пошкоджених всюдиходів — партнери вже давно навчилися розуміти один одного з одного слова, так що адміністрація отримала урізану версію подій. Два кристали з машин довелися поступитися представникам селищної охорони — ті сподівалися, що зможуть оживити вироби і отримати з них інформацію. Віктор тільки посміхнувся — він знав, що при відключенні від живлення більш ніж на годину, кристал втрачав усю накопичену в собі інформацію безповоротно, але найманці мали із цього приводу, мабуть, свою точку зору. Охорона заплатила їм всього сім тисяч замість восьми, як розраховував землянин, але торгуватися було ні з ким — їх просто поставили перед фактом вилучення девайсів. Непотрібну зброю і зняте устаткування продали в перший же день, потім довго торгувалися з Кайлом по кожній позиції, вичавлюючи з нього свій інтерес. В результаті гарячих суперечок, ближче до вечора всюдихід був очищений від трофеїв, а на рахунок кожному компаньйонові впало по вісімдесят шість тисяч бон.

— Непогано-непогано — подумав наш герой, оцінюючи стан особового рахунку: триста сорок п'ять тисяч бон — вдало з'їздили, потрібно буде повторити через тиждень-другий… чоловік приїхав з важкого рейсу, потрібно і розслабитися, хе-хе.

Того ж вечора партнери завалилися в один з барів селища в надії нормально відпочити, познайомитися з приємною співрозмовницею і провести з нею не менш приємну ніч, коротше все за списком.

Додо Ленцер не любив своє ім'я — в дитинстві його усі дратували «додіком», але на батьків за такий дивний вибір він ніколи не гнівався — він їх щиро любив. З віком кількість кепкувань припинилася, і по імені до нього майже ніхто не звертався — прізвище він сам собі скоротив, пропонуючи усім укорочений варіант — так він став просто Ленцем. Зараз його називали містер Ленц або доктор Ленц: свою кар'єру на Версолі він починав медиком в медичному центрі корпорації «М-Тех», дослужившись на даний момент до посади голови місцевого представництва корпорації в селищі «Версола-2». Зараз чоловік перебував в невдоволеному і сумному стані, переглядаючи звіт про діяльність увіреного йому відділення за останній місяць: кількість дорогої, унікальної сировини, яка добувалася з небезпечних звірів, залишала бажати кращого. Мисливці вважали за краще не ризикувати і працювали на «м'ясному» напрямі, не особливо горів бажанням підставляти свої життя під удар, віддаючи перевагу невеликому, але стабільному заробітку на постачаннях свіжого м'яса, ліверу і шкур з травоїдних тварин, швидкому, більше прибутковому, але небезпечному бізнесу на хижаках Версоли.

Ленц розумів людей — кому охота самому стати кормом у цих монстрів, перетворюючись буквально на маріонетку під навіюванням ментальних тварюк. Але це було з одного боку, а ось з боку глави представництва його давили інші почуття: керівництво давило на горло, вимагаючи збільшення постачань цінної сировини саме з хижаків. З нього синтезувалися дорогі препарати, які мали підвищений попит в цивілізованих світах: препарати, що піднімають природну регенерацію у людини, витяги, що уповільнюють на деякий час процес старіння, та і багато усього іншого. На особливому рахунку були мозки ментальних тварин — учені упевнено просувалися шляхом створення препарату, який посилював ментальну стійкість людей — саме ця слабкість людського мозку так гальмувала освоєння планети, чиї мешканці давно вже засвоїли, що двоногі організми, що нещодавно з'явилися на планеті, дуже непогані на смак, хоч і дуже огризалися. Саме такої сировини катастрофічно бракувало останнім часом і все з тієї ж причини: люди боялися за свої життя, виїжджаючи на полювання групами, щоб хоч якось протистояти хижакам — усіх відразу під контроль не візьмеш, перевірено практикою, але і крайнім в цій групі ніхто не хотів бути.

Тому постачання органічної, дешевої сировини збільшувалися, а унікального точно також зменшувалися — саме над цією проблемою зараз думав чиновник, хоча, що тут придумаєш — силою адже нікого не змусиш. Ті, хто відпрацьовував борг за рішенням суду, не сильно квапилися знижувати його небезпечним для життя шляхом, а та мала частина добровольців, що прилетіли сюди за пригодами і бонами, тим більше — нафіг такі пригоди, коли тебе запросто можуть зжерти! Але пару тижнів назад один з мисливців, що працював на нього, приніс цікаві новини: в селищі з'явився хлопець з ментально стійкою психікою — інформація якимсь чином просочилася з середовища конкурента, «Новомеда». Джерело витоку стверджувало, що цей чоловік не підвладний дії навіювання місцевих тварин, та і сама поява того індивіда в селищі була якоюсь неправильною. Доступу до цієї частини інформації у лазутчика не було — хлопця на ім'я Віктор курирував особисто Кайл Трол, глава конкуруючої медичної корпорації «Новомед» в їх селищі — звідки він взявся було невідомо, документи були оформлені особисто Кайлом, і ніяких натяків про походження хлопця там не було. Конкурент відразу оцінив потенціал, який потрапив йому в руки — швидко підписали договір, також швидко знайшлася пара — такий собі Волш, один з добровольців, що прибув на планету майже десять років тому у складі однієї з партій колоністів.

— Швидко зметикував — гмикнув Додо, читаючи матеріал — хоча, чого дивуватися, я б теж такому клієнтові швидко знайшов напарника з досвідом. Тут адже ідіотові зрозуміло, що Віктор — діамант на тлі усієї планетарної маси мисливців, і напарник йому потрібний тільки для зміни у водійському кріслі і оброблення туш. З імунітетом до менталу він може і сам полювати, ні з ким не ділячись здобиччю,… шкода, що він не до мене прийшов — я б такий скарб з рук не упустив.

Трохи посумувавши з такого приводу, продовжив знайомство з доповіддю агента: там було ще цікавіше. Джерело стверджувало, що Кайл відразу отримав від новоприбулого якісь ексклюзивні матеріали тваринного і рослинного походження, яких не було у базах по Версолі. Що саме це було, по звіту зрозуміти було важко, але сума в шістдесят тисяч бон за щось невелике, але однозначно унікальне, говорила сама за себе. Це сильно зацікавило Ленца, і він спробував зібрати інформацію по цьому Віктору, але і тут його чекало місцеве звірятко під ім'ям версольскій обломайло: даних було нуль! Ну, якщо не рахувати того, що хлопець відмінно спрацювався з цим Волшем, і вони постійно їздили на полювання, продовжуючи привозити конкурентові унікі. Додо тільки поморщився, прикидаючи в думці, які дивіденди отримує Кайл з цих поставок — станція на орбіті забирала органічну сировину у декілька разів дорожче за те, що платили мисливцям, і це було нормально — усі хотіли заробити відразу і багато.

Ось саме тоді чиновник і вирішив промацати грунт, так би мовити — послав до цієї парочки двох своїх давніх працівників поцікавитися у хлопця, чи немає у нього бажання приєднатися до іншого табору на вигідніших умовах. Нічого такого серйозного він тоді не замишляв: ніякого тиску, загроз і тому подібного — на Версолі це було не в моді, адже усі ходили зі зброєю, і будь-який нахаба, що загордився себе пупом землі, міг легко несподівано пропасти в савані остаточно і безповоротно. Людині зі зброєю небезпечно погрожувати — невідомо ще, хто краще вистрілить, тому його люди просто поговорили з клієнтом, правда, безрезультатно. Загалом, хлопець тоді відмовився, пославшись на діючий контракт, а під кінець розмови висунув зовсім нереальні вимоги по розподілу здобичі — тут було зрозуміло, що він просто посміявся над невдалими агітаторами. Невеселі роздуми перервав його помічник, який без стука увійшов до кабінету і всівся в крісло навпроти — Додо поморщився: його підопічний не славився хорошим вихованням і високою культурою поведінки.

— Слухай, Ленц, тут є новини: пам'ятаєш, я на твоє прохання відправляв до цього унікуму… як його… Віктора, наших хлопців — дочекавшись кивка начальника, продовжив — так от ці два барани вирішили проявити самодіяльність в питаннях агітації нових співробітників «М-Тех». Уяви собі: загітували ще двох своїх знайомих і відправилися услід за нашою солодкою парочкою в савану — ймовірно вирішили провести бесіду в «безпечнішому» місці… кретини!

- @лять, ідіоти! — зреагував Додо, нутром відчуваючи, що це ще не усі новини, які зараз йому зіпсують остаточно не такий і гарний настрій з ранку — кого ти послав, з ким ти працюєш? У тебе що, нормальних людей немає взагалі?

— Вибач шеф, але вибору особливого у нас немає — посміхнувся помічник — вибирати-то не з кого, сам знаєш: вільні колоністи плювати хотіли на агітацію, а із засуджених нормальних вибрати складно. Так от, не перебивай, начальник: учора ці двоє, я маю на увазі цього Віктора і Волша, повернулися, і знаєш на скільки бон здали товару нашому конкурентові? Не мучся, шеф — на сто шістдесят з гаком шматків — вдумайся в цифру, за неповних три тижні такий шматок притягнули. Але не це найголовніше тут.

— Та ну, здивуй мене — Ленц зручно розташувався в кріслі — що ж тут головнішим може бути, такий куш… ого!

— Головне в тому, що вони ще здали в майстерні деталі зі всюдиходів, а крім того, охорона викупила у них два контрольні кристали. А ці барани, що поїхали за ними услід проводити агітацію, не повернулися — метикуєш, начальник, до чого я веду?

— А-ха-ха-ха — розсміявся Додо, а його підлеглий спантеличився, не очікуючи почути таку реакцію — я ж говорив, що твої знайомі ідіоти: поїхали полювати, а в результаті самі стали здобиччю, ось же кретини. Послухай, забудь про цих дурнів — вони отримали те, на що наривалися, цілком у дусі Версоли — силовий метод переконання тут часто дає осічку, а в даному випадку ті недоумки могли і убити цього Віктора. А ось тоді я б особисто наказав тобі закопати двох бовдурів, що позбавили нас потенційному прибутку в особі хлопця. До того ж я переконаний, що той же Кайл з «Новомеда» став би теж землю рити у пошуках винних, і, врешті-решт, знайшов би — а нам війна тут не потрібна, розумієш? Нам тут потрібно сировину, тому притягнути цього Віктора можна тільки грошима,… і на майбутнє — спробуй знайти парочку нормальних людей для таких питань, запропонуй їм нормальні гроші…. врешті-решт, не всі ж навколо тебе дебіли!

— Я, звичайно, пошукаю,… тільки тут ось яка справа намітилася, шеф: у тих дурнів, що поїхали і пропали, тут було багато друзів — рано чи пізно, але інформація до них дійде, і знайдуться ті, що бажають звести рахунки з цією парочкою. І ось тут ми з вами, шеф, нічого не зможемо зробити — так що ваш потенційний постачальник може потенційно пропасти. Хоча звичайно, не факт, що до пропажі наших людей вони мають якесь відношення — я можу поцікавитися в адміністрації, там адже є ті два кристали, що викупили у мисливців, можливо, на них є якийсь запис з місця, де їх знайшли… можна спробувати взнати.

— Що ти там зібрався взнавати? — ці всюдиходи зовні на одну морду, як мовиться — забий…. вважатимемо, що хлопцям не повезло, а що стосується якихось мстивих планів, то тут ти правий — ми нічого не зможемо зробити. Максимум, це попередити Волша і цього Віктора, що у них скоро з'являться серйозні проблеми,… я тебе попрошу, скинь їм повідомлення, не варто зустрічатися особисто — на нас вони не працюють…. поки. Так що мінімум особистих контактів, добре?

Вчорашній вечір і ніч пройшли успішно — задоволено подумав Віктор, коли прокинувся і оглядівся навкруги — він був в гостях у своєї нової подруги, дівчину звали Лора, і це було їх друге по рахунку спільне «свято». Подружка була приємна в усіх відношеннях: не дурна, не сміялася просто так з будь-якої його фрази, сама могла почати і підтримати розмову на будь-яку тему, і не місцеву теж — Лора виявилася з числа насильницьких переселенців. У своєму минулому житті вона була власницею невеликої косметичної фірми, яка приносила непоганий доход, поки одній з клієнток не стало погано після якоїсь чи то операції, чи то корекції — Віктор не став вдаватися до подробиць, оскільки дівчина (швидше, звичайно, жінка) відповідала неохоче і втрачала гарний настрій від подібних питань. Загалом, клієнтка щось серйозно втратила у своєму здоров'ї, і в результаті позову, колишня власниця фірми стала на Версолі відпрацьовувати збиток цьому здоров'ю. Суд погодився на вимоги постраждалої, хоча, як зрозумів наш герой, сума була явно завищена по відношенню до дійсного збитку здоров'ю, і вилікувати клієнтку можна було дешевше.

Але…. не повезло, і ось вона тут: а працювати на планеті мисливцем не змогла — маленька, руки слабкі, крові боїться, але стріляти сподобалося, як виявилося. Тобто, теоретично, вона могла б і в савану їздити, але практично, такий «дохлий» напарник нікому був не потрібний, хоча було декілька пропозицій на партнерство «близького» характеру — мисливцеві в савані часто стає дуже самотньо, але Лора такі вакансії проігнорувала. Тому на сьогодні вона працювала в секторі обслуговування селища, повільно, але упевнено погашаючи свій борг. Тут слід пояснити рівень зарплати і життя в цивілізованих світах, які присилали на Версолу поселенців — знову ж таки, із слів цієї жінки. Середня зарплата на планеті, де вона раніше жила, складала одну тисячу бон — приблизно стільки вона заробляла на посту директора своєї фірми, а ось штраф суд їй призначив у розмірі сорока шести тисяч. Оскільки на той момент заощаджень у неї було всього на вісім тисяч, то іншу суму їй нав'язали на наступні десять років, адже на Версолі багато заробити можна було тільки полюванням, а їй це не світило. Відносно добре тут ще заробляли кваліфіковані медики — випадки травм, пов'язані з процесом полювання тут були найпоширеніші і найважчі. Приблизно стільки ж, як і лікарі, заробляли і хороші ремонтники — обслуговування і ремонт транспорту складало великий сегмент ринку — техніка, хоч і була дуже надійною, але все одно іноді ламалася. Окремою групою стояли бійці охорони селищ — сюди брали тільки добровольців після ретельної перевірки — ці люди теж добре заробляли на Версолі.

Але усі три категорії не йшли ні в яке порівняння по рівню доходів з мисливцями, які могли напрацювати за місяць від десяти і вище тисячі бон — все залежало від самих мисливців, чим більше працюєш в савані, тим більше заробітку. Так що Лорі нічого такого не світило — відпрацьовувати свій борг їй припаде ще довго, враховуючи, скільки їй платили в сервісі. Дивлячись на красиве жіноче тіло, що лежить збоку від нього, а особливо на красиву ніжку, яка була не прикрита простирадлом і закінчувалася апетитною попкою, наш герой думав над двома питаннями. По-перше, вид жіночих принад став його збуджувати, і він збирався розтермосити подругу на невелику уранішню «розминку». По-друге, йому прийшла в голову ідея погасити борг Лори в обмін на договір про партнерство на пару років — йому вже почало набридати подорожувати по савані в компанії іншого чоловіка. Мати під боком таку приємну супутницю з такими ж не менш приємними формами було набагато перспективніше в його розумінні життя. Крім того він думав, що оскільки наступного разу вони відправляться на пошуки його просунутого всюдихода, то надалі, при успішному рішенні цієї проблеми, вони з Волшем зможуть їздити на полювання двома машинами, що підвищить їх заробіток і збільшить комфортність його життя. Звичайно, він не знав, як до його пропозиції віднесеться сама дівчина, адже такі натяки їй у минулому робили і інші чоловіки, але тут був трохи інший випадок — він відразу гасить її борг, а не бере дівчину на відсоток від доходу. Вирішивши обмізкувати цю проблему трохи пізніше, хлопець обернувся до подруги і став її гладити,… у різних місцях — красуня прокинулася майже відразу, швидше за все вже майже і не спала, а дрімала перед пробудженням.

— О!.. Добре, не зупиняйся — тихо промуркотала вона і притиснулася усім тілом до чоловіка — у тебе є шанс, хі-хі.

Лора дуже вдало присунулася до партнера, так що його господарство виявилося легко притиснуте пружними сідницями пані — тепле м'яке тіло жінки вибило усі думки з голови Віктора, і його пустун став різко набирати в розмірах. Дівчина для вірності трохи посовалася по ньому дупкою і притиснулася ще тісніше — у хлопця різко вибило пробку із запобіжного крану, і він ривком розгорнув пустуху до себе обличчям — Лора приємно посміхалася і вабила чоловіка до себе — мисливець не став більше чекати і опанував свою здобич.

— Хороший початок дня — констатував уранішню гімнастику землянин, коли розімлілі від сексу коханці зайнялися своїми справами: Віктор повалився на подушку і став вирячитися в стелю, відпочиваючи після активного відпочинку (каламбурчик!), а дівчина пішла в душ, заклично виляючи сідницями, до чого наш герой не залишився байдужий, відпустивши їй услід пару приємних компліментів.

— Життя налагоджується, потрібно подумати над проблемою самотності: чоловік я вигідний, з грошима — ось нерухомості доки немає і машини, але з останньою перешкодою спробуємо найближчим часом розібратися, а ось з нерухомістю доки ніяк.

Приємні роздуми були перервані писком його кома — прийшло якесь повідомлення. Через пару секунд, узявши в руки свій планшет, синхронізований з комом, був трохи спантеличений текстом повідомлення від невідомого абонента.

— У вас з Волшем проблеми! Хочу попередити дружньо: хлопці, яких ви завалили в савані, були в авторитеті і мали багато знайомих — з вами спробують розібратися в найближчому рейсі, будьте обережні! Просто так вас в спокої не залишать.

— Гм, ось це розклад з самого ранку…. потрібно поговорити з напарником на цю тему — досвіду у нього більше все ж.

Коротка розмова з компаньйоном ясності не внесла — мисливець сказав, що теж отримав аналогічне послання і висловився в тому дусі, що рано чи пізно, але вони б все одно устряли в якісь розбірки, а так хоч трохи прорідили кількість тих, хто має якісь претензії до них і їх майна.

— Загалом, зрозуміло, що діватися все одно нікуди, тобто нехай все йде своїм ходом — чому бути, того не минути,… ще подивимося, хто в савані тигр. До речі, Волш, мені здається, що в цей рейс нам потрібно заготовити більше твоїх фірмових саморобок, вони нам згодяться, та і запас швидко займистих матеріалів не завадить — спробуємо влаштувати ще один шашлик, хе-хе. І дещо ще потрібно прикупити — з'явилася пара думок.

Тут повернулася подруга, і поцікавилася, з ким і про що говорив Віктор — хлопець пішов від прямої відповіді, обмежившись загальними фразами про підготовку до виїзду на полювання.

— Е… Лора, у мене до тебе буде ділова пропозиція, але відразу не потрібно в мене нічого кидати, а вислухай, добре?

— Ось навіть як? — здивувалася жінка, вийшовши з душу — і що ж це за пропозицію: руки і серця?

— Ні…. щось таке, але близько. Коротше, справа така: ти мені подобаєшся, і мені б хотілося бачитися з тобою набагато частіше, ніж пару раз на місяць, тому. Суть пропозиції така: я хочу тебе зробити своїм напарником — мені одному нудно в савані, суспільство Волша, це добре, але трохи не те, чого б мені хотілося. Їздитимеш зі мною на полювання, якщо захочеш, тебе учитиму нашому ремеслу — але це тільки по твоєму бажанню. Я беру на себе усі турботи про тебе і витрати — тобі не треба буде ні про що думати, просто будеш зі мною поруч… як тобі?

— Я адже тобі говорила, що, по-перше, я тут заробляю на покриття боргу — а як мене наблизить до мети твоя пропозиція? Ну, а по-друге, ти мені теж подобаєшся, Вік, але роль постільної подружки мені не імпонує — мені такі пропозиції вже робили неодноразово, я тобі про це говорила. І хоч ти не такий, як ті попередні «працедавці», але…

— Так-так, я зрозумів — перебив її Віктор — я не все сказав. Я хочу укласти з тобою контракт на три роки, або навіть на п'ять — як захочеш, не збираюся тебе просто взяти і використати пару місяців, а потім вигнати — у мене все серйозно. Я встиг оцінити твій розум, точно так, як і твою красу — мені здається, що ми підходимо один одному. Так, жити у всюдиході, це трохи не те, що ти, найімовірніше хочеш, але у мене є деякі плани в найближчому майбутньому — я думаю, що це питання буде не таким гострим. Але це в недалекому майбутньому, а ось, що стосується твого першого питання, то давай зробимо так: я тобі скину проект договору між нами — ти там знайдеш один пункт, який тобі повинен сподобатися — він повинен підтвердити тобі серйозність моїх намірів. Відразу відповідь не давай, подумай, ми з напарником завтра вирушаємо в тривалий рейс — хочемо пошукати щось цінне, так би мовити — за місяць плануємо впоратися і повернутися, тоді я тебе ще раз запитаю, йде?

— Гм… який ти загадковий — жінка вже встигла одягнутися і зараз задумливо розглядала хлопця, який продовжував валятися в ліжку — можу пообіцяти, що уважно прочитаю і подумаю над твоєю пропозицією.

Віктор витратив залишок дня на підготовку до походу — основний час приділив зброї, боєприпасам і стану всюдихода — останнє вони виконали разом з напарником, адже від справності транспорту зараз залежало дуже багато чого. Витративши на профілактичні роботи близько тисячі бон, приятелі залишок дня провели хто де. Віктор, наприклад, нікуди не пішов розважатися, витративши увесь час на складання двостороннього договору, узявши за основу його власний контракт з Волшем, додавши в нього декілька ключових пунктів. Коли, на його думку, документ був готовий, відправив його на пошту подрузі і полегшено зітхнув — можливо, що зараз він закладає фундамент своєї нової сім'ї. Перша так і не відбулася в тому житті: Ніна виявилася не тією жінкою, з якою йому б хотілося провести залишок життя, та і наостанок відкрилася її жадібна злодійська натура.

Уранці збиралися в дорогу неспішно — до стоянки всюдиходів обоє підійшли ближче до обіду — там Волш звернув увагу на групу людей, які явно чекали їх появи. Ті просто стояли біля одного зі всюдиходів і якось недобре дивилися на компаньйонів. Колеги переглянулися: очевидно, це друзі тих людей, які намагалися їх дістати в савані минулим рейсом — ось і підтвердження попередження від невідомого абонента. Один з тих, що зустрічали зробив характерний жест долонею по шиї, дивлячись на мисливців і посміхаючись — група недоброзичливців складалася з восьми чоловік. Волш зробив знак Віктору завантажуватися у всюдихід, а сам попрямував до цієї делегації і пару хвилин там щось їм говорив, а потім, до здивування хлопця, компанія розсміялася, а його напарник з усміхненою пикою повернувся назад.

— І що ти їм такого сказав, що вам усім стало так весело? — поцікавився наш герой — знаєш новий анекдот, поділися з другом…

12.2017-01.2018

Далі буде.