Версола. Книга 1. Колоніст

Глава 9

— Тоді я займуся припасами і боєзапасом, на тебе теж брати, або ти сам собі купиш? — дочекавшись кивка партнера, продовжував — все, я переганяю машину в майстерню, до ранку обіцяли поміняти, а потім відразу стартуємо.

… Поки їхали, Волш встиг прочитати невелику лекцію про енергетичні рушниці — одна така була у нього в зброярні, також наш герой пам'ятав, що в кинутій техніці були схожі зразки.

— Головна перевага, ні, не так: головних переваг дві. По-перше: безшумність, а у разі, якщо ти працюєш по «м'ясу», то встигаєш завалити декілька звірів, поки ватажок не зрозуміє, що місце для стада небезпечне. По-друге: лазерний промінь наносить мінімальні ушкодження здобичі — це і ціла шкура, це і неушкоджені внутрішні органи, хоча за великим рахунком, і із звичайної рушниці можна вдало потрапити з першого разу в голову — мозки травоїдних ніхто не купує. Тепер про недоліки: все та ж мала поверхня зіткнення з тілом тварини — на відміну від кулі або голки, які розривають органи при попаданні, промінь лазера тільки пропалює дірку, а цього дуже часто буває мало, щоб повалити велику тварину.

— А проти хижаків застосовував колись енергетику, або тільки звичайні кінетичні рушниці? — поцікавився хлопець у бувалого мисливця.

— Всього пару разів: ми їздили в савану групою — три всюдиходи, шість бійців — на видноті завжди був один з нас, другий страхує біля люка. Зазвичай хижаки повинні бачити свою жертву, щоб брати її під контроль, але є, звичайно, і небезпечніші тварюки — ті працюють по площі, коли приблизно відчувають здобич. Ось так мене і піймали — природне забарвлення дозволяє їм добре маскуватися, ховаються і підбираються максимально близько і все — ти телепень, гм, це я про себе. Щоб ти знав, Вик — я у тебе у боргу!

— Та досить вже, заколивав — краще давай обдумаємо тактику, як тваринок добуватимемо — у мене ідея тільки одна. Добираємося до оазису чимдалі від селища, там стоїмо і чекаємо гостей…. хижак не хижак, а пити все одно хочеться — у них тут щось подібне до мирних зон в таких місцях, як я зрозумів, поки ходив-бродив тут, хе-хе. Але нам з ними не жити, правда? Правила на нас не поширюються!

— А де ти оазиси бачив, Вік? — затурбувався напарник — я за свою мисливську кар'єру тут був тільки у одного, та і то, на оазис це було не схоже — все загиджено лайном, витоптано на сотню метрів навкруги, а сама вода була довше схожа на велику калюжу сечі!

— А-а-а, так ти потрапив якраз на результат проміжної зупинки стада таких вугільно-чорних бізонів…. у них ще такі красиві довгі чорні роги, як списи — дуже агресивні травоїдні, навіть хижаків ганяють, як докучливу дріботу… так, є такі свинтуси тут.

— А нумо детальніше — перебив його напарник, і хлопець здивовано подивився на нього — які там роги і таке інше?

— Ти чого, Волш? Звичайні бізони,… ну майже звичайні — чорні такі зовсім, хоча я там бачив і альбіносів, пам'ятаю ще, як тоді здивувався, красиві такі…. їх там на усе стадо було не більше п'яти-шести штук. Голова більше, ніж у звичайних особин, що ми заготовлювали… так, щодо рогів: у альбіносів теж білі, як і шкура, а ось у усієї іншої маси такі ж чорні, як і забарвлення — красиві дуже…. але гострі. Біля голови вони трохи загнуті, але далі випрямляються прямо вперед — такі собі два списи, сантиметрів шістдесят, напевно, в довжину — на сонці навіть іноді відблиски дають. Так от, я продовжу: очевидно, у них теж імунітет до ментальної дії, оскільки вони дуже дружно погнали парочку кошаків, які думали трохи ними пообідати. Це приблизно виглядало так: ось усі спокійно жеруть траву, а потім раз — підняли голови в ту сторону, де ті хитрожопі засіли, потім всі натовпом ломанулись до них — тварюки ледве ноги понесли — на такий спис як насадять, ніяка регенерація не допоможе, хе-хе. До речі, я у базі даних таких не знайшов, так що ось зараз зрозумів твою зацікавленість — новий вид, премія за інформацію, та і сировина з них повинна йти по високій ставці. Потрібно подумати… злі вони, і діють спільно — чи витримає всюдихід таку масову атаку, якщо його почнуть буцати ті організми.?

— Ось тут якраз і згодиться енергетична зброя — працюємо тихо, себе не виявляємо, заразом і потренуєшся працювати з лазером.

— Ідея хороша, але на них потрібно ще наштовхнутися… так,… так що там щодо полювання на хижаків — є ідеї?

Волш якось дивно подивився на землянина і посміхнувся якимсь своїм думкам — наш герой підозріло спохмурнів, не розуміючи причини веселощів напарника.

— Вік, тут все просто: у нас є ти. ось і весь план — впіймавши спантеличений погляд партнера, продовжив — знаходимо стадо рогатих, все одно яких. Сто відсотків, що поруч полює, як мінімум одна пара тварюк — залазиш на дах і показуєш усій савані, який ти красивий і легкодоступний, а-ха-ха-ха.

— …Почекай, я не зрозумів… ти що, хочеш мене використати, як приманку? — здивовано констатував Віктор, округливши очі — та ти…

— Ну та, а що тут такого: тебе адже навіювання не бере, а звірятка неодмінно полізли би подивитися, що це за унікальна їжа така, яка не йде до них на сніданок? А тут ми такі усі раптові і з рушницями — я заляжу на даху, мене видно не буде, піднімемо щитки по бортах — якщо тварюки прості, то мене не зачеплять,… а якщо буде щось по-складніше… вважатимемо, що нам повезе. Ти їх відразу побачиш, як вони вилізуть із засідки — пару залпів і здобич в кишені. Сам посуди — якщо мене так виставити, то можуть і піти, поки ти знову зі мною розбиратимешся — це нам тоді повезло, що причіп був відкритим і запах їм перебив бажання полювати далі, а хто знає, якби не учули.

— Гм, я б не сказав, що нам повезло — задумливо сказав хлопець, погладжуючи ліве коліно — хоча ти правий, план цікавий, гріх втратити таку можливість, як моя стійкість… гаразд, дістанемося до кинутого всюдихода, там і будуватимемо подальшу стратегію.

Мінялися кожні чотири години, оскільки одноманітна дорога і зручне крісло розслабляло увагу і людину помалу починало хилити в сон, хоч усередині всюдихода і підтримувалася оптимальна атмосфера, і вони пило тонік увесь час. Особливо хлопцю подобався огляд з крісла — броньоване скло, або що там було на його місці, відкривало майже півсферичний огляд навколо водійської кабіни. Землянин ще в першу зустріч зі всюдиходом тих двох загиблих мисливців побачив різницю між серією «Корт» і тим просунутим агрегатом, що стояв зараз десь в глибині савани і чекав його. Тут було все простіше, чи що: ось наприклад, те ж лобове скло — тут воно не було тонованим, не міняло своєї прозорості, а температура підтримувалася суто системою кондиціонування салону. Чи, наприклад, дах — на «Кортах» були відсутні панелі сонячних елементів, або та ж внутрішня обробка. Та хоч узяти, приміром, ліжка — все простіше і, очевидно, що дешевше.

Такий висновок він зробив ще півроку тому, коли вивчив другу частину бази по всюдиходах «універсали» — та машина, що стояла десь далеко була з класу дорогих: «Хозус-Б4» — наворочений агрегат, на планеті було всього штук шість таких зареєстровано, і коштувала така техніка майже двісті сорок тисяч бон, та і то тільки на замовлення з повною передоплатою. Але це було в далеких планах мандрівника — туди потрібно було якось добратися, а без Волша це питання ніяк не вирішувалося. Але на цьому етапі їх спільного підприємства Віктор не поспішав ділитися такою інформацією з ким би то не було, тим більше що потрібно ще і дорогу знайти туди. Ось, наприклад, як в цьому рейсі: пару разів вони заїжджали в місця, які були невідомі землянинові — він плутав гаї, що попадалися не шляху. Кожного разу, зрозумівши, що місце незнайоме, поверталися до останнього орієнтиру і усе починали знову. Повезло на восьмий день блукань — заглушений фургон стояв на тому ж місці і в такому ж стані — все-таки савана величезна, і потрапити саме в це місце можна тільки в результаті цілеспрямованих пошуків або чисто випадково.

— Що трохи тягає потроху, але в цілому непогано-непогано — прорік Волш, коли оглянув знахідку — тепер потрібно його зламати, там ніби нічого складного, наскільки я зрозумів, коли слухав працівників сервісу, хоч сам і не полізу це робити — базу таку не вчив. Так що Вік, приступай.

— Дивно, а чого собі не закачав таку ж — дуже корисна база, багато різної цікавої інформації?

— А навіщо, ти ж закачав, і до того ж вона коштує майже десять шматків, а я гроші на омолоджування збираю!

— Тобто тобі потрібно збирати на омолоджування, а мені не потрібно — я правильно зрозумів?

— Ти ще молодий, тобі рано думати про такі речі, а я ось вже якраз в такому віці, що мені пора замислитися про пролонг! Ось скільки тобі років, Вік?

— Тридцять два, а тобі?

— А мені тридцять вісім — зрозуміло? Тому давай не сачкуй, а працюй — ветеран потребує короткочасного відпочинку, хе-хе — Волш відкинувся в нападі легкого сміху, а спантеличений такою логікою хлопець почухав потилицю і пошкандибав всередину трофея.

Спеціалізована база по ремонту всюдиходів дійсно була дорогою — хлопець купив її за дев'ять вісімсот, що майже удвічі дорожче за будь-який з раніше придбаних ним пакетів знань, та і вивчалася дуже довго… майже місяць з гаком. Але Віктор усвідомлено пішов на такий крок — там була досить специфічна інформація по активації і розблокуванню кристалів класу «Тензор-Б», який стояв на просунутому «Хозус-Б4», і який був набагато складніший у зломі, ніж простенькі кристали управління на машинах серії «Корт». Вірніше навіть так: зламати їх було майже нереально тут, на Версолі — таких фахівців і баз тут не було, там був тільки один варіант — заміна кристала на новий. Але це інформація на майбутнє, а зараз йому належало трохи попрацювати слюсарем і хакером, але швидше слюсарем — розкрутити, зняти, відключити, а потім все виконати в зворотному порядку. Тут вимагалося всього лиш: дістатися до кристала, витягнути з гнізда, потримати так не менше години без живлення, адже навіть в заглушеному виді керуючий кристал був на аварійному живленні накопичувачів — всюдихід тримав свій «мозковий вузол» в готовності.

Тому, як писала база, і як йому показували цю просту операцію фахівці (не безкоштовно, звичайно — дав пару сотень за цінну пораду), слід було просто знеструмити цінний пристрій на певний час, а потім повернути його на місце і притиснути палець до теплового сенсора біля будь-якого з крісел в кабіні. В цьому випадку скидалися усі існуючі налаштування, і кристал переходив в режим нової активації: задавай нових користувачів і катайся, скільки влізе! Поганим моментом було те, що втрачалася уся особиста інформація колишніх власників: маршрути, замітки, завантажені карти, але для їх дуету усе це було не важливо — навряд чи у простих мисливців за «м'ясом» було там щось цінне і секретне. Процедура проходила у декілька етапів: спочатку вимагалося розкрити підлогу між двома сидіннями в кабіні — спеціально для таких робіт Віктор купив в технічному магазині набір інструментів — віддав, як відірвав від серця ще півтора шматки. Під гумовою накладкою виявився сервісний люк для доступу до зони кристала — прямокутна пластина з важкого металу фіксувалася шістьма гвинтами, а під нею виявилася приблизно таких же розмірів ніша. Якраз, щоб вільно засунути туди руки і зробити свою згубну справу — глибина ніші оцінювалася в тридцять сантиметрів.

Враховуючи, що підлога всюдихода знаходилася десь в метрі над поверхнею землі, виходило, що під підлогою знаходилися деякі системи і агрегати всюдихода, що було украй нестандартно для Віктора, звиклого на Землі до того, що уся механіка і електроніка в машинах знаходиться вверху корпусу, вище від дороги. Але місцевим інженерам видніше, тим більше що цей тип машин був дуже популярний і надійний в експлуатації. Те, що голосно називалося кристалом управління, живцем виявилося кубиком напівпрозорого матеріалу, усередині якого були розташовані металеві деталі малих розмірів: набір контактів, якісь циліндри і інша незрозуміла начинка — свого роду полірований шматок бурштину, в якому щось застигло. Сам кубик кріпився до плати управління двома гвинтовими затисками, нижня частина сиділа в платі, а три інші площини утикалися проводками і кабелями (чи шлангами) — по інструкції слід було спочатку відключити їх. Потім розкрутити обидва затиски, і слідом витягнути кубик строго вертикально — нижня площина виявилася усипана контактними клемами, які мали своїх побратимів на самій платі. Кристал світився усередині слабким білим світом — якийсь заряд все ще був на його затисках. Перший досвід злому пройшов спокійно — ніяких непередбачених ексцесів не сталося, і незабаром кубик опинився в руках землянина — світіння повільно згасало в ньому, що підтверджувало отримані знання з бази — тепер година, не менше, і можна повернути все назад.

Дарма час партнери не втрачали — спочатку зайнялися інвентаризацією нового майна, вірніше цим займався Волш, а Віктор заносив все в планшет, щоб потім спільно оцінити прихід. Як вони і думали, нічого особливо цінного тут не виявилося: чотири іглостріла найпоширенішої моделі — по дві тисячі бон у будь-якому збройовому магазині, боєприпасів до них ще на три шматки — мисливці затарилися серйозно і надовго. Дві прості снайперські рушниці по дві двісті за штуку, ще одна енергетична, яку Волш оцінив, як непогану — хоч у хлопця і була вивчена база по ручній зброї, але стріляти з такого не доводилося поки що, тому довірився партнерові — три шматки в селищі, по любому. Усе інше було вирішено залишити собі: припаси, супутній інструмент, спецодяг для оброблення туш — продавати таке можна довго і у збиток собі, а в господарстві згодиться. Порадувала партнерів абсолютно ціла і неушкоджена стріла підйомника: існувала висока вірогідність того, що і камера і сам підйомник і лебідка повністю працездатні — для перевірки вимагалося лише запустити двигун всюдихода. Година на скидання налаштувань пройшла швидко, і незабаром Віктор обережно встановив кубик кристала назад у своє гніздо і став підключати все знову. Ретельно все закріпивши і перевіривши, переконався, що кубик знову починає світитися усередині і закрив верхню захисну кришку, застелив назад гумове покриття підлоги і притиснув великий палець до сенсора. Цього разу панелька спалахнула і пару секунд не гаснула — відбувалося зчитування малюнка шкіри на пальці, а далі все пішло вже веселіше і швидше: створення нових облікових записів для нього і для Волша, запуск двигуна і тест систем. Кристал оцінив час тесту в двадцять хвилин, весь цей час розумна штучка щось запускала і зупиняла, під ногами щось гуділо і вібрувало, мимоволі спрацював підйомник і так далі — деякий час машина жила своїм життям.

— За інформацією розумника причіп завантажений на 25 %, щось є в двох холодильних шафах, але я думаю, що там вже все гниє давно — нас чекає огидна робота по очищенню причепа. Палива майже ²/₃ баки, води в резервуарі майже ¾ — економні були хлопці, нехай земля їм буде пухом.

— Так, нехай буде…. пішли робити порядки, партнер.

Трьома годинами пізніше два всюдиходи зупинилися в парі кілометрів далі за те місце, де викинули вміст причепа, що загнив — хоч там було і трохи, але страхітливий сморід гниючого м'яса постійно доводив людей до блювотних позивів. Тому, як тільки вдалося все зсередини викинути, пара мисливців відразу поміняла місце, вирішивши відмити причіп де-небудь чимдалі від «ароматної» купи лайна, на яке перетворився його вміст. Потім знову поміняли стоянку, щоб поїхати і звідти чимдалі — наближалася ніч, і слід було затихнути і чекати світанку, оскільки ця місцевість була вже не умовно «безпечною» зоною, а тому повторювати свій минулий сумний досвід мандрівники не вирішилися. Ночували в трофейній машині — фургон був в кращому стані, ніж всюдихід Волша.

Наступного дня зайнялися пошуками здобичі: тут у них були два варіанти — або максимально наблизитися до якого-небудь стада травоїдних, або знайти діючий оазис і очікувати клієнтів там. Місцевість оглядали камерою на гідропідйомнику: якість оптики дозволяла оглядати круг місцевості діаметром до дванадцяти кілометрів — Віктор запропонував поглибитися ще трохи в савану, де було більше шансів наштовхнутися на здобич. Оазису не знайшли, але біля одного гаю виявили невелике стадо плямистих травоїдних з невеликими ріжками і брудно-жовтою шкурою, де і влаштувалися. До тварин змогли підійти на «дитячу» для снайперки відстань — двісті метрів, а потім Волш з біноклем поліз на дерево, щоб розглянути стадо з нової точки. В принципі, його партнер у всюдиході робив теж саме за допомогою камери на стрілі, але Волш пояснив своє бажання звичкою і бажанням розглянути все своїми очима, а не через камеру. Потягнулися тягучі години очікування: землянин витягнув на дах стілець і став зображувати з себе безглузде двоноге м'ясо, в той час, як його партнер сидів внизу і дивився на світ очима оптики. Переговорювалися через подібність рації — щоб не займати руку, у кожного на шиї був ларингофон і один навушник — Віктора цікавили різні питання.

— Слухай, Волш — а як тут з любителями чужого добра, у тебе були проблеми? Я маю на увазі, що, судячи з основного контингенту, тут в основному ті, хто відпрацьовує борг або покарання — для таких типів самотній мисливець цілком собі легка здобич.

— Така небезпека завжди є — підтвердив побоювання хлопця мисливець — особливо у ближній до селищ зоні, ти адже в курсі місцевих законів, якщо вивчав правовий пакет баз. Так от, там найлегше напоротися на таких людей — охорона селища може втрутитися тільки в парі кілометрів від нього, а трохи далі — і вже не полізе, перевірено. У них контракти на охорону периметра, на решту наплювати. Я потрапляв в таку ситуацію двічі — один раз повертався з полювання з напарником — довелося половину віддати, інакше б прибили — такі хлопці їздять бригадами, у одинака немає шансів відбитися.

— Дивно, виходячи з того, що ти говориш, могли б все забрати, докінчити вас двох, і це б зійшло їм з рук.

— Ну, не знаю, таких, повністю відморожених не зустрічав, та і до того ж мисливці тут намагаються допомагати один одному, а таких людей швидко б вичислили і точно також пристрелили б спільно — зібрали б рейд, наздогнали і убили — тут без варіантів. Тому беруть частину здобичі і відпускають. А ось другий раз це було у складі групи — у нас були чотири всюдиходи, а їх тільки шість машин. Ми тоді просто відбилися — тут адже фортуна може обернутися різними сторонами, і невідомо, хто краще відстріляється. Говорять, що в глибині савани ховаються цілі банди, але я щось сумніваюся в такому: багато людей, потрібно багато води, провізії, боєзапас той же — а місцевість-то небезпечна, ті ж хижаки вночі можуть зжерти половину за раз, а наступного дня повернутися і повторити успіх — маловірогідна теорія. Навіть якщо табір розбити біля оазису, гм, все одно не повірю.

— Але ж рельєф і характер місцевості не скрізь однаковий — заперечив землянин — навіть по картах, які у нас є, і те видно, що характер територій міняється і десь є ліси і гори, річки, моря — адже волога звідкись повинна з'являтися?

— Може ти і правий, але це досить далеко — не на наших всюдиходах туди їздити — застрягнемо десь в глушині, і там рано чи пізно нас піймають місцеві кішки або ведмедики, або хтось ще, неважливо хто — і каюк! До речі, схоже, що ти там даремно просидів весь цей час, ха-ха: спостерігаю пару плямистих левів — їх цікавить стадо, на п'ять годин від осі всюдихода.

Віктор підняв бінокль і став розглядати напрям, куди вказував напарник, який став раптом внизу шумно возитися і незабаром виліз на дах зі своєю рушницею — цього разу вирішили стріляти з лазерних, щоб не створювати багато шуму і використати стадо надалі у вигляді наживки. Виявив двійку хижаків не відразу: тварі уміло ховалися серед рослинності, повільно підбираючись до стада. У бінокль плямистий лев був майже копією земного африканського лева з тією різницею, що голова була трохи більша, а забарвлення було дійсно схоже на набір плям на світло-коричневій шкурі, тоді як у земних кішок це швидше схоже на несиметричні розводи і смуги по тулубу. Трохи менше була грива самця, а на ногах у обох тварин були своєрідні «чоботи» з волосся — такі особливо волохаті ноги — тварини встигли підібратися до стада на сорок-п'ятдесят метрів і там зупинилися. Волш і Віктор лежали на животах на даху за відкидними щитками — зараз їх не було видно знизу, зате по усій довжині щитків йшли своєрідні прорізи і отвори, через які можна було спостерігати за здобиччю і стріляти при необхідності не встаючи.

— Б'ємо в груди — ти правого, я лівого — запропонував Волш — мозок коштує дорожче, ніж серце або печінка… два-три імпульси в кожного.

— Пшш-свист, пшш-свист — рушниці робили постріл і тут же відновлювали рівень заряду у випромінювачі — віддачі не було абсолютне, а просунута оптика дозволяла розглянути на такій відстані, як на грудях у застиглих тварин з'являються маленькі чорні плями від імпульсів. Нашому героєві не вдалося покласти два підряд пострілу в одне місце, і на те, щоб заспокоїти жертву знадобилися чотири імпульси, в той час, як його напарник виконав те ж саме за два прийоми.

— Об'їдемо стадо справа, щоб не сполохалися — запропонував мисливець, і його партнер кивнув — незабаром два всюдиходи повільні, майже «кроком» об'їжджали зону, де паслися і відпочивали травоїдні, наближаючись до місця, де лежали дві тушки левів.

— Хороші екземпляри — зрадів мисливець, піднімаючи за задні лапи першого лева — шкуру знімемо в обов'язковому порядку, ідеальний стан, заберуть по три штуки, як мінімум. Але головне — мозок цілий, на одній тваринці піднімемо не менше вісімнадцяти тисяч.

Потім почалася «кривава» робота для Волша — його напарник вибрався на дах і зайняв там спостережний пост, видивляючись інших хижаків в окрузі — напевно таке велике стадо притягне увагу не однієї парочки чотириногих мисливців. А старший тим часом розпочав з нутрощів: розпоров акуратно черево і витягнув те, за що платили скупники — серце і печінка, у разі ж лева, якого завалив землянин, воно виявилося з двома дірками, ще дві були в районі задньої частини тулуба. Шкури знімав довго — удвох було б швидше, але твердо вирішили не ризикувати і працювати з прикриттям, тому провозилися до настання сутінків. Вже у вечірніх, останніх променях сонця затягнули шкури в причіп, і швидко поміняли точку стоянки — обігнули стадо по широкій дузі і зупинилися майже в протилежному місці. Але розслаблятися було рано: вимагалося обробити цінні шкури, тому дістали хімікати для очищення їх від залишків органіки, і розтягнули їх усередині причепа на спеціальних рамках. Працювати усередині було безпечно і зручно: світло і вентиляція є, причіп надійно закритий, і ніяк не дає про себе знати зовні ні світлом, ні шумом, ні запахами. Кожен працював зі своїм екземпляром, хоча Волш кидав час від часу погляди на роботу молодшого партнера і задоволено кивав сам собі — хлопець все робив правильно. Закінчили, коли була вже ніч — щільна, швидка вечеря і по ліжках.

Уранці виявилося, що стадо пішло — його можна було спостерігати візуально, оскільки тварини не занадто квапилися рухатися на захід. Недовго поміркувавши, вирішили їхати в тому ж напрямі, адже можливо, що звірі відчувають воду і рухаються в її сторону — шанс був дуже високий. Рухаючись на захід, довгождану воду виявили на другий день шляху — до того моменту вони вже досить далеко віддалилися від звичних місць з «м'ясними» маршрутами добувачів, і тут були високі шанси щось знайти на свою голову, в обох сенсах. Якось Віктор знову задав пару питань, що цікавлять його, своєму наставникові.

— Слухай, Волш, я не зрозумію — тут особливо живучі і небезпечні нічні хижаки, з яких напевно можна зняти особливо цінні трофеї. А чому немає у продажу більш дієвої зброї проти них? Міни там різні, гранати, великокаліберне озброєння — упевнений, що це усе значно полегшило б життя мисливцям, та і приплив трофеїв скупникам на порядок би збільшився відповідно. Ось чогось я тут не розумію — високорозвинена цивілізація, а не може якихось звіряток нагнути?

— Хе-хе, а ти ось подумай — почнуть продавати важке озброєння…. потрапить воно в руки все тим же відморозкам, які полюють не на тварюк, а на самотніх мисливців, що повертаються з полювання. Чи почнуть мінувати підступи до селищ — яка забава почнеться тут тоді — багато хто подумає, що, маючи гранатомет, можна не полювати, а виставляти вимоги селищам, ну, або мало що прийде в голову такому хворому мозку. А так все підтримується на певному балансі: стрілецька зброя, максимум напівавтоматична — і все, хоча та ж охорона в селищах набагато більш крутіше екіпірована і озброєна, узяти хоч би ті ж бронекостюми на них, якщо ти звернув на це увагу.

— Але ж від хижаків людей би менше гинуло і полювання було б безпечнішим, не говорячи про кількість цінної сировини — це ж проста вигода, сам подумай.

— Що можна сказати відносно безпеки: тут поки людина нормально навчиться користуватися рушницею, проходить півроку і більше, а дай людям міни — так половина сама ж і підірветься на них, разом з напарниками і всюдиходом. Вже повір мені, я за свої десять років тут на такі організми надивився,… а що стосується загибелі — кого це хвилює, тут основна маса, це засуджені на ті або інші терміни відробітки боргу. Сюди адже не відправляють особливо небезпечних і вбивць — було б смішно поселити тут маніяка і дати йому зброю — для нього це подарунок зверху буде. Таким суди ухвалюють зовсім інші вироки, без права вибору…. а що стосується таких добровольців, як ми з тобою — тут все ще простіше: не подобається — відлітай додому, тебе тут ніхто не тримає силою, ти вільний громадянин.

— Чекай-чекай, я не зрозумів — яке це право вибору? — виходячи із земної практики, Віктор знав, що злочинцеві призначали покарання і місце його відбуття без його побажань — інше у нього в голові не укладалося.

— Ну як же — пожвавився Волш — злочини, не пов'язані із загибеллю людей або їх травмуванням в особливо важких випадках, розглядаються з точки зору корисності індивідуума суспільству. Такому засудженому дають вибір: звичайний термін у в'язниці або шкідливому виробництві, наприклад, як тут — термін колоністові дають більше, зате тут він живе майже нормальним життям. Головне, ти повинен їздити на полювання і знижувати свій борг — встигнеш раніше терміну погасити — вільний, не встигнеш — що ж, працюй далі, іглостріл тобі в поміч! Це мені все одно або тобі — я сюди за власним бажанням приїхав, але тут таких мало… ось так то, Вік.

Позиція, вибрана біля стада, виявилася вдалою — за дві доби мисливці змогли підстрілити ще пару плямистих левів і пару саванних вовків: що цікаво, то вовки полювали зграєю у вісім голів, але втративши пару родичів, відступили углиб савани, не розуміючи, очевидно, причин загибелі своїх родичів. Наші герої не світилися, лежачи за відкидними щитками на даху всюдихода, тому благополучно уникнули пильної уваги тварин. Сама тваринка була повною копією земних вовків, як будовою, так і зграєвою тактикою полювання — дещо збільшені габарити, от і всі відмінності. Волш обробив обидві тушки і препарував їх на предмет цінних інгредієнтів, оцінюючи загальну вартість двох призів в чотирнадцять тисяч бон — звірі були менше інших хижаків, тому вага здобичі і була менше.

— Пропоную закруглятися — вніс пропозицію старший мисливець — палива залишилося на зворотну дорогу, холодильник ми забили цінностями, пора рухати назад.

— Гм, Волш, у нас порожній причіп, якщо не рахувати двох забитих холодильних шаф — пропоную не їхати напівпорожніми, а добити об'єм «м'ясом» — пару зайвих тисяч нам не зашкодять, як вважаєш?

— Я думав, що ця бойня тобі набридла ще з минулого разу, ха-ха, але ти правий — безглуздо повертатися з порожньою тарою.

Наступних декілька днів вони знову займалися «м'ясним» бізнесом — працювали за простою схемою: били з лазерних рушниць чотири-шість туш, як виходило, а потім під'їжджали до стада, яке відразу міняло свою позицію… недалеко, але все ж. Зворотний шлях пройшли за тиждень — маршрут був в пам'яті кристала, так що змогли навіть в декількох місцях зрізати криву їх первинної траєкторії. Ночами, природно, відпочивали: битий корпус від попадань того нічного «коника» навчив їх обережності. У селище в'їжджали десь під обід — відразу зайнялися реалізацією натуральних трофеїв — за м'ясо вдалося сторгувати десять тисяч бон, шкури травоїдних пішли за три триста, субпродукти і роги — коротше, за увесь «мирний» товар отримали п'ятнадцять з чвертю штук. Потім навідалися особисто до Кайла — уніки купував або він, або інший приймальник «Новомеда», але договір у обох був з Кайлом. За ексклюзив отримали майже сімдесят тисяч бон, у результаті, за мінусом накладних витрат, палива і так далі, на уніках підняли по тридцять шість тисяч місцевих грошей на кожного — цілком пристойний результат за майже тритижневе турне по дикій природі.

Тепер залишалося тільки відремонтувати їх «Корт — 2800/п», а трофейний продати. Цього разу сума за ремонт виявилася не такою великою: стрілу і верхній люк поміняли на їх аналоги з трофейного зразка, мало того — Віктор, що вивчив бази по ремонту всюдиходів, і маючи комплект інструменту у своєму розпорядженні, сам поміняв люк. Робота зажадала від майстра всього три години колупання, скручування і розкручування, з яких година пішла на матюки і спалахи злості у початкуючого майстра — але, проте, все встало на свої місця і працювало. Міняти стрілу не наважився — цю роботу провели фахівці майстерні, точно так, як і ремонт корпусу і заміну камери. Всього заплатили дві з чвертю тисячі — майже в три рази менше спочатку озвученої ціни. Залишався трофейний «Корт — 1600/п» — ремонтники відразу запропонували його викупити за двадцять дві тисячі бон — Волш пообіцяв подумати, ціна йому зовсім не подобалася. Тому виставили в місцеву мережу свою «гарячу» пропозицію: некомплектний всюдихід пропонувався усім, хто бажає, за двадцять вісім з половиною шматків. Сюди порахували відсутність причепа — вісім тисяч, відсутність підйомника з камерою — дві з половиною тисячі і непрацюючий люк — на штуку. Покупець знайшовся на третю добу, хоч і виторгував у парочки п'ять сотень знижки: у результаті, кожен отримав ще по чотирнадцять шматків на рахунок — тобто за останній рейд обоє напрацювали по п'ятдесят тисяч бон, а це вже був серйозний заробіток для місцевих.

— Слухай, Волш, а як тут з нерухомістю? — запитав якось землянин напарника, коли вони сиділи в одному з барів, вбиваючи час і роздивляючись представниць жіночої статі, як кандидаток на майбутню ніч. — Ось ми живемо або у всюдиході, або в одному з місцевих «готелів», якщо їх так можна назвати, а щось своє тут можна мати?

— Звичайно, можеш купити будинок або квартиру у будь-якому селищі, тільки навіщо тобі це, якщо ти тут проводиш менше третини свого часу — в чому сенс такої купівлі? Приїхати в порожній будинок, потинятися по ньому, а потім відправитися у бар за черговою тимчасовою подругою. Адже таке задоволення тут недешеве: купити квартиру на дві-три кімнати з кухнею і усіма зручностями можна за сто п'ятдесят тисяч мінімум, а свій будиночок тобі побудують будівельні роботи за триста-чотириста шматків. Хоча є і дешевший, але ризикованіший варіант…. але це тобі краще поговорити з Кайлом — я мало що знаю за цією програмою для переселенців в далеких територіях.

Наступного дня, приємно провівши час з милою дівчиною з вугільно-чорним волоссям, імені, на жаль, не запитав, хе-хе,… так от, з ранку вирішив з'ясувати те питання, що цікавило вчора — хотілося мати в майбутньому свій кут, а не бути постійним квартирантом. Чиновник виглядав задоволеним і дуже привітним — ще б, їх пара тепер забезпечувала його уніками, а таких клієнтів корпорація цінувала.

— Це виглядає так, Віктор, тут справа така: є така програма для колоністів «Першопроходець», яка була придумана в перші дні колонізації Версоли, але потім зовсім не прижилася унаслідок усіх тих же ментальних тварюк. У перші місяці ми втратили багато людей, а їх будинки залишилися там, де їх і побудували, хоча, якщо чесно, сумніваюся, що там від них щось залишилося за ці роки. Особливо людей шкода — це адже були добровольці в основній масі, не те, що зараз сюди присилають… мдя… але програма все ще актуальна. Навіть скажу більше: усі держави, що беруть участь в освоєнні планети, внесли спільно декілька змін в неї, це стосується в основному, повернення кредиту на спорудження будинку, за будівельних роботів, матеріали і начинку будинку. Все ж ми зацікавлені в поширенні людських поселень, особливо враховуючи проблеми із скануванням поверхні з космосу — такі мисливці можуть сильно просунути наші знання про далекі території. А враховуючи твої ментальні здібності, у тебе не повинно бути серйозних проблем з проживанням в глушині — головне не провокувати до себе агресивні форми життя,… та що я тобі розповідаю, ти це знаєш не гірше мене.

— А що там в цій програмі хоч пропонують, і про роботів і усе інше детальніше? — зацікавився землянин, почув слово «роботи».

— Ну дивися: по-перше, це дуже вигідний кредит з погашенням частини тіла самого кредиту — усього 1 % річних на двадцять п'ять років, притому що максимальна сума кредиту до мільйона бон. Принцип погашення простий, як голка: перший рік ти платиш, як усі скрізь виплачують кредит — вважається, що якщо людина рік втримується на місці, то вона там і залишиться…. вірніше так вважається в ідеалі, а місцева фауна вносить свої корективи в наші плани. Але, проте, фінансова частина така, що після першого року виплат такий колоніст починає отримувати бонуси від корпорації, з якою укладає договір на кредитування власної нерухомості у видаленому місці. На другий рік такий поселенець вже не платить відсоток по кредиту, а тільки тіло. На третій рік йому зменшують залишок заборгованості на 3 %, на четвертий рік вже на 4 % — отже до двадцять п'ятого року договору йому постійно знижують залишок. Що характерно — на двадцятому році виплат такої іпотеки корпорація вже гасить 25 %, а до кінця договору ця знижка досягає 33 %.

— Це усе божевільно цікаво, але що там по техніці і будівельним роботам? Мені цей момент не ясний.

— Тут все просто: в суму кредиту входить саме техніка, оскільки основну частину робіт виконують з підручних матеріалів, виключаючи те, що створити самостійно на місці не можна. Це, наприклад, скло, покриття для будинку, сантехніка, сонячні батареї, електроніка і так далі. Сам же будинок будується з того, що знаходиться в районі майбутнього розташування селища — для цієї мети виділяється, або точніше, входить в набір спеціалізований робот-розвідник «Геолог-р». Всього до складу цієї будівельної «бригади» входить двадцять два механізми різного напряму, і, звичайно ж, майбутньому хазяїну селища потрібно буде вивчити декілька баз знань, щоб віддавати накази цим бійцям — там нічого складного, оскільки в комплексі є присутнім модуль з кристалом, який управляє усією цією братією. Орієнтовно, є декілька проектів: найпростіший кредитується на триста вісімдесят тисяч бон, а найдорожчий майже на мільйон — якщо цікаво, можу скинути тобі на імплант детальний опис програми «Першопроходець», проекти поселень, шаблон договору…. відправити?

— Кидай, хоча я зараз просто цікавлюся самою можливістю — виглядає цікаво, ось мені тільки незрозуміло, а як це усе устаткування доставляється на майбутній буд-майданчик? По повітрю не можна, тут літати шкідливо, хе-хе — по землі…. це виходить, що якісь сторонні люди знатимуть моє місце розташування, а це якраз то, що хотілося б зберегти в таємниці, враховуючи контингент населення планети. Ти адже розумієш, про що я говорю, Кайл, так?

— Звичайно — кивнув чиновник — все передбачено: комплекс роботів і нестандартні матеріали і техніка для будинку комплектується в один причіп до всюдихода колоніста. Так, звичайно, причіп більший за стандартний, але будь-який всюдихід спокійно потягне такий причіп — природно, що свій робочий, основний причіп доведеться на якийсь час залишити в тому місці, де збираєшся будувати — це зрозуміло. Все просто: приїжджаєш сюди, чіпляєш і від'їжджаєш до себе, вартість причепа включається в контракт на кредитування, так що повертати його не потрібно — такий ось одноразовий приціпчик, хе-хе, там сума мізерна — всього півтори тисячі бон. Так що думай, Віктор — «Новомед» зацікавлена в далеких поселеннях — це і шанс рідкіснішої і ціннішої здобичі, це і картографія планети. Я ж спробую ще деякі бонуси просунути для тебе, якщо погодишся на програму: розумієш, за три десятки років колонізації всього пів десятка діючих видалених поселень. Люди там живуть громадами, так їм легше справлятися з ментальними хижаками, і подумай сам: що таке п'ять незалежних поселень-постачальників в масштабах навіть тих 25 % територій, що видимі з супутників… це мізер,… крапля в морі, так що моя корпорація запропонує тобі вигідні умови, не сумнівайся.

— Гм, а з серйознішої зброї щось для майбутнього селища можна замовити — автоматичні захисні вежі, наприклад, з системою розпізнавання «свій-чужий». Самі розумієте, де таке поселення існуватиме, хто його знає, що там водиться…?

— Це тяжке питання, Віктор — важке озброєння заборонено продавати в приватні руки, щоб не влаштовувати тут повномасштабних військових дій…. швидше за все, ні — ти вже не ображайся, але це загальноприйнятий підхід на планеті. Тільки системи контролю і спостереження.

— Ех… шкода, хотілося якось узабезпечити свій кут, так би мовити від невідомості… облом, що взагалі нічого, Кайл — хлопець хитро подивився на чиновника.

— Гм… гм — пом'явся той — є один варіант, але дорогий — деякі типи всюдиходів з лінійки «профі» комплектуються когерентним лазером постійного променя. Ця штука йде там в комплекті виробника і не вважається важким озброєнням, але вимагає серйозного генератора. Хоча, якщо подумати, воно і справді не вписується в поняття «Важке озброєння» — ось такі пристрої можна буде замовити для селища під програму. Але до них знадобиться своя система спостереження, кристал управління, не говорячи про серйозну енергетичну установку, а крім того, тобі потрібно буде вивчити декілька додаткових баз знань. Так, трохи не забув: в обов'язковому порядку установка загородження — шестиметрова огорожа з металопластика. Тут не так йде мова про створення периметра, як в цьому селищі, наприклад, як про світломаскування на нічний час — включиш вночі світло у будинку, попити води, наприклад — і злетяться і сповзуться до тебе усі, хто вирішить поцікавитися, хто тут такий яскравий і дурнуватий? Але що я тобі говорю, ви адже з Волшем з таким допитливим організмом вже познайомилися якось, хе-хе.

— І що тобі наговорив цей Кайл? — поцікавився напарник, коли через пару днів вони знову розтинали своїм всюдиходом савану — напевно, локшину на вуха вішав професійно, що все, мовляв, безкоштовно і все таке інше?

— Та ні, нічого безкоштовного там немає, якраз — все за гроші, хоча і гасять частину боргу через двадцять п'ять років. Вигідно виплачувати увесь термін такий кредит — тоді ти в хорошому плюсі, а ось якщо погасити раніше терміну, то тоді невигідно — ось така замануха, партнер!

— А ти знаєш, Вік, у тебе може вийти, враховуючи твою стійкість — помітив задумливо Волш, розглядаючи місцевість по ходу руху — ось якби ти був не один такий унікальний, тоді б все було взагалі прекрасно.

— У мене є деякі думки із цього приводу — може і вийде, але нам потрібно знайти тих вугільно-чорних бізонів, що паскудять на своєму шляху скрізь — потрібно перевірити одну ідею — Волш тільки зацікавлено подивився на напарника, але промовчав.

Сказати по правді, думка у Віктора була хоч і безглуздою, але логічною — він міркував так: ось ці найчорніші бізони, або як їх там правильно назвати. Судячи з усього, тварини були ментально стійкими до зовнішнього навіювання, як і він — це виходячи з їх реакції на атаку хижаків. Значить, копитні мали такий природний захист за умовчанням при народженні, і в цьому землянин не сумнівався — щоб людині успішно полювати, потрібно мати і власний ментальний захист. Ідея хлопця полягала в тому, щоб добути один-два неушкоджених мозку цих тварин і згодувати їх Волшу,… та і самому не перешкодить спробувати — дивишся, і ці мерзенні відчуття в голові або пропадуть, або стануть не такими мерзенними,… а може і взагалі, якось видозміняться. Звичайно, для цієї справи можна було спробувати мозки якогось хижака, але тут опиралася внутрішня жаба — втрачати десять-п'ятнадцять штук, було украй шкода, а у випадку з цими копитними можна і спробувати. Адже мозки травоїдних не приймаються скупниками, хоча Віктор припускав, що конкретно ці тварини будуть вченим «Новомеда» цікаві — потрібно буде привезти на пробу пару екземплярів: не може бути, щоб ментально стійкі звірі не мали чогось цінного в голові. Але спершу їх потрібно було знайти — адже такий вид був відсутній у базах по фауні Версоли, тобто у близьких до селищ територіях вони ніколи не з'являлися.