Зникнення Стефані Мейлер

2016 Через два роки після тих подій

Восени 2016 року один невеликий нью-йоркський театр зіграв п’єсу, що звалася «Темна ніч Стефані Мейлер». Написав її Мета Островскі, а поставив Кірк Гарві, але п’єса не мала геть ніякого успіху. Втім, Островскі був від неї у захваті.

— Те, що не має успіху, якраз і вартісне, слово критика, — сказав він Кіркові Гарві, якого втішила та добра новина.

Обидва зараз гастролюють країною й дуже задоволені собою.

Цілий рік після тієї траурної мандрівки до Єлловстоуна Стівена Берґдорфа переслідував образ Аліси. Він бачив її скрізь. Він чув, як вона гукає його. Вона з’являлася в метро, у його кабінеті, у ванній кімнаті.

Щоб полегшити своє сумління, він вирішив у всьому зізнатися дружині. Не знаючи, як це сказати їй, написав сповідь. Він розповів усе до найменших подробиць, від готелю «Плаза» до національного парку в Єлловстоуні.

Він закінчив свій текст увечері вдома і побіг до дружини, щоб та його прочитала. Та вона саме збиралася йти на вечерю до друзів.

— Що це таке? — запитала вона, розглядаючи стос аркушів, що простягав їй чоловік.

— Ти повинна це прочитати. Негайно.

— Я вже запізнююся на вечерю, як повернуся, то прочитаю.

— Почни зараз. Ти все зрозумієш.

Заінтригована Трейсі Берґдорф почала читати першу сторінку, стоячи в коридорі. Потім дійшла до другої сторінки, скинула пальто, роззулася й сіла на дивані у вітальні. Увесь вечір вона не зрушила з місця. Не могла відірватися від тексту. Читала запоєм, забувши про вечерю. Жодного слова не промовила, відколи почала читати. Стівен пішов до спальні й сів на подружньому ліжку. Він був геть пригнічений і не міг відгадати, як поставиться до тієї сповіді його дружина. Урешті відчинив вікно і висунувся надвір. Одинадцятий поверх. Він одразу ж загине. Треба стрибнути. Зараз.

Він уже хотів було стати на підвіконня, аж двері відчинилися й увійшла Трейсі.

— Стівене, — захоплено вигукнула вона, — це геніальний роман! Я й не знала, що ти пишеш детективи.

— Роман? — пробелькотів Берґдорф.

— Це найліпший детектив, який я читала в моєму житті.

— Але ж це не...

Трейсі була в такому захваті, що не слухала його.

— Я дам його Вікторії. Ти знаєш, вона працює в літературній агенції.

— Ні, гадаю, що...

— Стівене, треба опублікувати цю книжку!

Усупереч його бажанню Трейсі дала Стівенів текст своїй подрузі Вікторії, а та показала його своєму начальникові: той був у захваті й відразу ж зв’язався з кількома найбільшими нью-йоркськими видавництвами.

Книжка побачила світ через рік і мала небувалий успіх. Зараз за нею пишуть сценарій для кінофільму.

Алан Браун не виставив своєї кандидатури на муніципальних виборах у вересні 2014 року. Він подався з Шарлоттою до Вашингтона, де почав працювати при сенаторі.

Сильвію Тенненбаум обрали міським головою Орфеї. Мешканці міста дуже її цінують. Торік навесні вона організувала літературний фестиваль, який набуває дедалі більшої популярності.

Дакота Іден почала навчатися на філологічному факультеті в Нью-Йоркському університеті. Джеррі Іден пішов зі своєї посади. Разом із Синтією він покинув Мангеттен і оселився в Орфеї, де перебрав книгарню незабутнього Коді. Вони назвали її «Світ Дакоти». Та крамничка славиться у всьому Гемптонсі.

Що ж стосується Джесса, Дерека і Анни, то після завершення слідства щодо зникнення Стефані Мейлер вони одержали нагороди від губернатора.

Дерека на його прохання перевели з адміністративного до кримінального відділу.

Анна покинула орфейську поліцію і вступила до поліції штату в званні сержанта.

Після того як Джесс погодився продовжити свою кар’єру в поліції, йому запропонували звання майора, але він відмовився від нього. Натомість попросив, щоб їм дозволили працювати утрьох — йому, Дерекові й Анні. На сьогодні це єдина бригада в поліції штату, що може діяти в такий спосіб. Відтоді вони розплутали всі справи, які їм довіряли. Колеги називають їх Бригадою 100%, їм дістаються найделікатніші розслідування.

Поза службою вони перебувають в Орфеї, де віднедавна мешкають усі троє. Якщо захочете їх побачити, то завжди можете знайти їх у прегарному ресторані на Бендгем-роуд, 77, де була крамниця залізних виробів, поки в червні 2014 року її не знищила пожежа. Той заклад зветься «У Наташі». Тримає його Дарля Скотт. Якщо заглянете туди, скажіть, що прийшли побачити Бригаду 100 %. Це їх потішить. Сидять вони завжди за тим самим столом, у глибині зали, під світлиною дідуся й бабусі, а також великим портретом Наташі, увічненої в усій її красі, — їхні душі оберігають той заклад і його відвідувачів.

Це та місцина, де життя здається трохи лагіднішим.