Брюно Ле Му нас покинув, ця книга присвячувалася саме йому.
Коли вже так сталося,
дарую її Хлої,
яка щойно народилася.
Ясна річ, немає жодних підстав, аби нові тоталітарні режими були схожі на старі. Керування державою шляхом репресій, страт, штучного голоду, ув'язнень, масових депортацій є не лише негуманним (хоча в наші дні це нікого особливо не турбує), але - і це можна довести - неефективним. До того ж в епоху розвинених технологій це є злочином проти Святого Духу. Тоталітарний режим, який можна назвати «ефективним», - це така система, де всемогутній виконавчий комітет політичних керівників та їхня армія бюрократів тримають у рабській покорі населення, яке навіть не треба стримувати. Примусити їх до любові - головний обов'язок, який покладено в тоталітарних державах на міністерства пропаганди, шеф-редакторів газет і шкільних викладачів.
Олдос Хакслі. Нова передмова до «Чудового нового світу», 1946
Нам нав'язують бажання, які нас пригнічують.
Ален Сушон. Сентиментальний натовп, 1993
Капіталізм пережив комунізм.
Тепер йому тільки й лишилося,
що пожерти самого себе.
Чарлз Буковскі. Капітан пішов на обід, а матроси захопили корабель, 1998
THE NAMES HAVE BEEN CHANGED TO PROTECT THE GUILTY.
УСІ ІМЕНА ТА НАЗВИ ЗМІНЕНІ, АБИ УКРИТИ ВИННИХ.
І - Я
Те, що неможливо змінити, слід хоча б описати.
Райнер Вернер Фасбіндер
1.
Все дочасне: кохання, мистецтво, планета Земля, ви, я. Смерть є настільки неминучою, що приходить до всіх зненацька. Як знати, чи не є цей день останнім? Всі гадають, що мають час. А потім бац - і все: гинуть, час вийшов. Про побачення зі смертю ніколи не знайдеш запису в щоденнику.
Все можна купити: кохання, мистецтво, планету Земля, вас, мене. Я пишу цю книгу, аби мене звільнили з роботи. Якщо я звільнюся за власним бажанням, то прощавай компенсація. Мені потрібно спиляти гілку, яка забезпечує мій добробут. Моя свобода зветься допомогою з безробіття. Краще хай мене витурить підприємство, ніж життя. БО Ж Я БОЮСЯ. Навколо мене колеги мруть наче мухи: переохолодження у басейні, замасковане під інфаркт міокарда передозування кокаїну, вибух приватного літака, фатальні викрутаси у кабріолеті. Цієї ночі мені наснилося, наче я утопаю. Я бачив, як опускаюся на дно, гладячи величезних скатів, мої легені наповнюються водою. Віддалік, на пляжі, мене кличе вродлива жінка. Але я не можу їй відповісти, бо захлинаюся солоною водою. [9]
Я тонув, але не благав про спасіння. І всі в морі робили те саме. Плавці потопали, але не волали про допомогу. Думаю, настав час піти, бо я більше не втримаюсь.
Все дочасне, і все можна купити. Людина - такий самий товар, як і все інше, зі своїм терміном придатності. Ось чому я вирішив піти на пенсію у 33 роки. Мені здається, що це ідеальний час для воскресіння.
2.
Звуть мене Октав, одягаюся я в АРС. Я рекламіст: так-так, я забруднюю навколишнє середовище. Я саме той, хто продає вам лайно. Той, хто змушує вас мріяти про речі, яких ви не матимете ніколи. Завжди блакитне небо, незмінно принадні дівчата і досконале щастя, підмальоване у PhotoShop. Заяложені картинки, чіпкі мелодії. Зрештою, коли ви, зекономивши на всьому, назбираєте на омріяний драндулет, я подбаю, аби він вийшов із моди. Я завжди на три кроки попереду і завжди зроблю все, аби лишити вас невдоволеними. Гламур - країна, до якої ви ніколи не потрапите. Я підсаджую вас на згубну новизну, особливість якої в тому, що вона ніколи не залишається новою. Завжди є свіжа новинка, яка витіснить застарілу попередницю. Ви шаленітимете від мого священнодійства. У моїй професії ніхто не бажає вам щастя, бо вдоволені люди нічого не споживають.
Ваші страждання - допінг для торгівлі. На нашому жаргоні це зветься «посткупівельним розчаруванням». Ви вкрай потребуєте якогось товару, але тільки-но ви його придбаєте - вже хочете чогось іншого. Гедонізм - це не [11] гуманізм, а рух готівки. її девіз? «Я витрачаю, отже, я існую». Аби створити попит, необхідно розпалити заздрість, біль, невдоволеність - ось моя зброя. І ви - мішень.
Я живу з того, що брешу вам, і платять мені за це достобіса. Я отримую 13 000 євро (не враховуючи представницьких, службової чортопхайки, біржових акцій та golden parachutes(1). Євро винайшли заради того, аби непристойна зарплата багатіїв здавалася вшестеро меншою. Чи багатьох хлопців мого віку ви знаєте, які б заробляли по 13 тисяч євро? Я ошукую вас, а до мене пливе новий «Мерседес-SLK» (з відкидним дахом), чи BMW Z3, чи «Порше-Бокстер», чи «Мазда-МХ5». Особисто я маю слабкість до BMW Z3, де зовнішню аеродинамічну естетику поєднано з міццю шестициліндрового мотора у 321 к. с, який дозволяє розігнатися до 100 кілометрів на годину за якісь 5,4 секунди. Іншими словами, це авто нагадує велетенську свічку, яку можна увігнати в дулу Землі.
Я перериваю ваші телефільми, аби нав'язати свої логотипи, і мені за це оплатять відпустку на острові Сен-Барт, чи в Ламу, чи на Пхукеті, чи в Лакабані (Кверсі). Я наводнюю своїми слоганами ваші улюблені журнали - мені дарують сільський будиночок у Провансі, чи замок у Пері-гурдені, чи віллу на Корсиці, чи ферму в Ардеші, чи палац у Марокко, чи катамаран на Карибах, чи яхту в Сен-Тропе. Я Усюди(2). Вам мене не уникнути. Куди не кинь оком - [12] усюди царює моя реклама. Я забороняю вам нудьгувати. Я заважаю вам думати. Примара новизни прислуговується мені у продажі порожнечі. Будь-який серфінгіст вам підтвердить: аби утриматися на поверхні, треба мати під ногами пустку. Серфішувати - значить линути над глибочиною (користувачі Інтернету це знають так саме добре, як і чемпіони Лакано). Я проголошую, що саме є Істиною, що є Красою, що є Добром. Я відбираю манекенниць, які збуджуватимуть вас за півроку. Завдяки мені ви охрестите їх топ-моделями, мої дівчата змусять комплексувати будь-яку жінку, якій більше ніж чотирнадцять. Ви обожнюєте мій вибір. Цієї зими треба мати цицьки, вищі за плечі, та плескату сідницю. Чим більше я граюся з вашою підсвідомістю, тим більше ви мені підкоряєтеся. Якщо я буду вихваляти йогурт, заліпивши плакатами стіни вашого міста, то гарантую, що ви його куплятимете. Вам здається, що ви робите власний вибір, але того чи іншого дня ви впізнаєте цей товар на полицях супермаркету і, присягаюся, купите його, нібито спробувати. Повірте мені, я на своїй справі знаюся.
(1) «Золотий парашут» (англ.) - грошова допомога в разі звільнення, сума якої визначається під час підписання контракту.
(2) «Я Усюди» - назва патріотичної газети, яка виходила у Франції під час Другої світової війни.
М-м-м, як мені це подобається - сушити вам мізки. Я бавлюся з вашою правою півкулею. Ваші бажання більше не належать вам: я нав'язую свої. Я забороняю вам бажати навмання. Ваше бажання є результатом мільярдних інвестицій. Це я вирішую сьогодні, чого ви схочете завтра.
Все, що я сказав, напевне, не звеличує мене у ваших очах. Взагалі, коли пишеш книгу, краще удавати друзяку, але не хочу перекручувати правди: я не люб'язний оповідач. Я скоріше сволота, яка спотворює все навколо. Краще [13] вам зненавидіти мене зараз, перш ніж ви зненавидите епоху, яка мене породила.
Хіба не приголомшує, що всі вважають цю ситуацію нормальною? Ви мені огидні, жалюгідні раби моїх найменших примх. Чому ви дозволили мені стати Володарем Світу? Я хочу викрити цю таємницю: яким чином на гребені нашої цинічної ери відбулася коронація імператриці Реклами? Ніколи за дві тисячі років безвідповідальні кретини на зразок мене не мали такої влади.
Я хотів би все кинути і, прихопивши грошенят, нар-коти та кількох мандрьох, втекти на якийсь безлюдний острів. (Уявляю, як цілими днями я милуюся Сореєю і Тамарою, які пальцюють одна одну та водночас сукають мою тростину.) Але мені бракує духу звільнитися самому. Тому я й пишу цю книгу. Як тільки мене витурять, от тоді й покину цю золоту в'язницю. Я шкідливий, зупиніть мене, доки не пізно, зробіть ласку! Киньте мені сто штук, і я заберуся назавжди, присягаюся! Що я можу зробити, якщо людство замінило Бога на продукти масового споживання?
Я посміхаюся, тому що тільки-но вийде ця книга, мене не тільки не виженуть, але й підвищать. У світі, про який я збираюся вам розповісти, перетравлюють будь-яку критику, заохочують нахабність, платять за доноси, організовують провокації. Саме час роздавати Нобелівську премію за Кращу провокацію - я буду кандидатом, якого навряд чи хто переможе. Бунт є частиною гри. Раніше диктатори боялися свободи слова, викорінювали інакомислення, ув'язнювали письменників, спалювали опозиційні [14] книги. Славетні часи мерзенних інквізицій дозволяли відрізнити добрих від поганих. Рекламний тоталітаризм краще призвичаївся вмивати руки. Цей різновид фашизму добре засвоїв уроки попередніх диктатур (Берлін 1945 та Берлін 1989 - зрештою, чому ці варварські режими сконали в тому самому місті?).
Аби перетворити людство на рабів, реклама обрала тихий шлях вправного переконання. Ми живемо в часи першої за всю історію системи володарювання людини над людиною, проти якої навіть свобода є безсилою. Навпаки, ця система базується на свободі, що і є найбільшою її знахідкою. Будь-яка критика її тішить, памфлети створюють ілюзію її солодкавої толерантності. Вона підкорює вас надзвичайно елегантно. Усе дозволено, ніхто тебе не чіпатиме, якщо ти миришся з безладом. Система досягла своєї мети - навіть непокора стала формою покори.
Наші розбиті долі гарненько розкладені по поличках. Навіть ви, читачі цієї книжки, напевно міркуєте собі: «Який він прикольний, цей рекламіст, що узявся сцяти проти вітру! Насправді, любчику, ти зав'язаний, як і всі ми, і завжди разом з нами платитимеш податки». І немає ніякого виходу. Все під охороною, всі посміхаються. Вас тримають за віжки - кредитами, щомісячними внесками, квартплатою. Ви не в гуморі? Мільйони безробітних на вулицях чекають, доки звільниться ваше місце. Ви можете ображатися скільки завгодно, Черчілль давно все пояснив: «Це найгірша система, за винятком всіх інших». Він не став лицемірити. Він не сказав «найкраща система», а сказав «найгірша».
3.
Сьогодні о 9 ранку я відснідав із маркетинг-директором Відділу нової продукції компанії «Мадон» - однієї з найбільших у світі агропромислових корпорацій (торговельний обіг у 1998 р. - 84,848 мільярда франків, або 12,395 мільярда євро) - у бункері зі сталі та скла у стилі а-ля Альберт Шпеєр. Аби потрапити всередину, слід пред'явити перепустку: імперію йогуртів ретельно охороняють. Ще ніколи молочні продукти не були так добре захищені. Тільки й залишилося позначити термін зберігання над автоматичними дверима. Мені видали магнітну картку, без якої до ліфтів не дістатися. Я перетнув хол із турнікетами, як у метро, аж раптом відчув власну значущість, наче я йшов відвідати самого Президента Франції, а не якогось старого канюку-векакашника(1) в смугастій сорочці. У ліфті мені спали на думку рядки Мішеля Уельбека:[16]
На Голгофу люди пнуться
У ліфтах, які аж сяють,
Секретарки скрізь снуються,
Штучні ви накладають(2).
(1) ВКК - Вищі комерційні курси.
(2) Переклад Миколи Луцюка.
Дивно було почувати себе ніби всередині цієї холодної поезії.
Якщо згадувати, то зрозуміло, що ця ранкова нарада власне й була важливішою, ніж прийом у президента. Саме це зібрання виявилося доленосним у моєму житті, бо ж визначило все, що сталося далі.
На дев'ятому поверсі «Мадон» усі керівники виряджені у смугасті сорочки та краватки із зображеннями звірят. Маркетинг-директор тероризує своїх помічниць, які аж пухнуть - от-от рознюняються. Його звати Альфред Дюлер. Альфред Дюлер починає всі свої meetings(1) однаково: «Ми зібралися тут не заради власного задоволення, а задля задоволення нашого споживача». Наче цей споживач якоїсь іншої раси - «Untermensch»(2) чи що. Мене тягне блювати: тому, хто печеться виключно про «харчі», це чути нудно. Я уявляю його ранок: він голиться, затягується краваткою, шокує дітей запахом із рота, голосно, аж гай гуде, слухає «Франс-Інфо», допиваючи каву на кухні, читає «Еко». Він не торкається своєї дружини з 1975 року, більше того - не скаче в гречку (на відміну від неї). Він читає максимум одну книжку на рік, та цю й єдину написав Ал єн Дюамель. Він виряджається у свій костюмчик, щиро вірує, що посідає чільне місце у холдингу, має потужний «Мерседес», який вронькає у дорожніх пробках, і стільникову «моторолу», яка пілімкає в шкіряному футлярі під автомагнітолою Pioneer, яка нескінченно волає: «CASTO-CASTO-CASTORA-MA!», «МАМОНТ» ТРОЩИТЬ ЦІНИ!», «ОБИРАЄТЕ ВДАЛО - ЗНАХОДИТЕ МЕТУ!» Він переконаний, що зростання виробництва - добра новина, тоді як це зростання [17] є лише надвиробництвом - «великим скупченням продавців» (Карл Маркс), кучугурою непотребу, яка нас накриє та погребе. Він має Віру. Він здобув її на Вищих курсах: так повіримо ж у ЗРОСТАННЯ ВИРОБНИЦТВА Виготовлятимемо мільйони тонн продуктів - і будьмо щасливі! Хай живе експансія - двигун заводів, які рухають експансією! Головне - не зупинятися і не замислюватись!
(1) Зібрання, зустрічі (англ).
(2) Людина нижчої раси (нім).
Ми сидимо в огидному конференц-залі, схожому на всі офісні приміщення світу, навкруги овального столу зі склянками апельсинового соку, і секретарка-прислужниця, очі по-рабськи додолу, розносить термос із кавою. Звідусіль тхне спітнілими пахвами - свідчення довгих нарад напередодні.
Дюлер відкриває нараду попередженням: «Все, про що піде мова, є конфіденційною інформацією; протоколу ми не ведемо, ця зустріч обумовлена кризою; слід розглянути можливість повторних закупівель, але мене непокоїть ротація; наш конкурент запустив на ринок товар-імітатор і розпочав потужну рекламну кампанію; згідно з деякими джерелами, він намагатиметься захопити частину нашого ринку; ми розцінюємо це як спробу атаки». За мить всі присутні почали супити брови. Не вистачає лише касок кольору хакі та штабних мап, і було б точно як у «Найдовшому дні»(1).
Після звичних метеорологічних коментарів Жан-Франсуа, екаунт-менеджер нашої агенції, бере слово, аби коротко викласти вихідне завдання, водночас демонструючи на стіні слайди.[18]
(1) Відомий американський фільм про висадку союзників у Нормандії під час Другої світової війни.
- Отже, ми покажемо вам сценарій тридцятисекундного ролика, покликаного захистити «Мегрелет»(1) від атакувань розповсюджувачів товару-імітатора. Нагадаю стратегічну мету, яку було поставлено на попередній нараді: «В умовах нестійкого ринку «Мегрелет» з'являється як інноваційний продукт і пропонує нове бачення солодких сирків завдяки новій ергономічній упаковці».
Він відриває носа від своїх записів і змінює слайд. На стіні з'являється текст, надрукований жирними літерами:
Основні переваги товару (продовження):
Емоційні:
Для гурманів/неможливо втриматись
Задоволення/Мода - «МЕГРЕЛЕТ» - Стрункість/Краса
Раціональні
Корисний/поживний
Оскільки ніхто не заперечує, він продовжує переказувати те, що набрала у Word 6 його асистентка (дитина якої того ж дня захворіла на отит в муніципальному дитсадку).
- Як ми вирішили 23 числа з Люком та Альфредом, наші міркування повинні ґрунтуватися на користі для споживача: «З «Мегрелет» я залишаюся стрункою, та до того ж харчуюся раціонально завдяки його вітамінам і вмісту кальцію». Вивчення конкуруючих брендів у цьому перенасиченому секторі свідчить, що слід спиратися на подвійний ефект: краса + здоров'я. «Мегрелет» - це добре для мого тіла та мого мозку. Як кажуть, і рибку з'їсти, і ...ха-ха... сісти. Кхм-кхм...[19]
(1) «Maigrelette» (фр.) - худорлява.
Ця промова - плід міркувань департаменту стратегічного планування (двох депресивних сорокарічниць) і кількох замів з реклами (випускників Діжонських вищих комерційних курсів). У ній враховані бажання та смаки клієнта і a priori обґрунтований сценарій, який я народив учора ввечері. Тут Жан-Франсуа (або просто Джеф) припиняє сміх, бо почуває себе трохи самотньо. І продовжує свій танок живота:
- Ми розробили загальну концепцію, яка, сподіваюся, повністю збігається з ідеями копірайтерів і дозволить максимально виправдати сподівання від товару, зокрема на рівні візуального коду. Ну ось, а тепер я передаю слово Октавові.
Оскільки Октав - це я, то я підводжуся і викладаю сюжет ролика в мертвій тиші, демонструючи розкадров-ку з дюжини кольорових картинок, які наш художник намалював за шалені гроші.
- Отож, почнемо: ми на пляжі Малібу в Каліфорнії. Погода казкова. Дві блондинки янгольської вроди біжать по піску в червоних купальниках. Раптом одна каже іншій: «Ономастична екзегеза входить у суперечність з помилковою герменевтикою». Інша відповідає: «Уважай, аби не впасти в онтологічну параномазію». У цей час, в океані, сперечаються двоє засмаглих серфінгістів: «Чи знаєш ти, що Ніцше проспівав плаванню справжню гедоністичну хвалу в "Ессе Homo"?» Інший сердито заперечує: «Зовсім ні, він лише відстоював концепцію Великого Здоров'я за допомогою алегоричного соліпсизму». Ми повертаємося на пляж, де дівчата креслять на піску математичні рівняння. Діалоп «Якщо припустити, що кубічний корінь з х змінюється як функція на нескінченності...» «Так, - каже інша, - але ти не виділила множину, яка прямує до асимптоти». [20]
Ролик завершується планом баночки «Мегрелет» зі слоганом: «МЕГРЕЛЕТ» - БУТИ СТРУНКИМ, СТАТИ РОЗУМНИМ».
Присутні продовжували мовчати. Маркетинг-дирек-тор повів оком на своїх бренд-менеджерів, ті похапцем кинулися щось занотовувати, аби тільки їх не змусили висловлюватись.
Нарешті Жан-Франсуа наважується випробувати долю і невпевнено починає:
- Звичайно, наприкінці йде наш джингл «м-м-м Мадон», це, напевне, зрозуміло. Гм... Ми вважаємо, що було б цікаво взяти стрункість за символ і об'єднати його з інтелектуальними бесідами. До того ж не забуваймо: спорт на свіжому повітрі стає дедалі моднішою течією. Утім, можливі такі варіанти: дві Міс Франції сперечаються про геополітику або про Брестський мир (1918 p.); двоє голих стриптизерів-чіпендейлів з волохатими грудьми баляндрасять про наготу як вивільнення тіла і заперечення постмодерністського відчуження, граючи своєю мускулатурою. Кумедно, чи не так?
Тут уже й зами надумалися висловитися: «непоганий хід», «я скоріше підтримую», «не дуже переконаний, але я одразу все добре зрозумів», «цей напрям вимагає ретельного вивчення». Причому кожен з них, наче папуга, вторив своєму підлеглому. Аж ось черга дійшла й до самого Дюлера. Шеф не погоджується з нижчими за статусом:
- Навіщо нам гумор?
Насправді Альфред Дюлер мав рацію: на його місці мені було б не до сміху. Ледве утримуючись від блювоти, що вже підходить до горлянки, намагаюся аргументувати:
- Це добре для вашого бренду. Гумор викличе до вас симпатію. До того ж він завжди добре запам'ятовується. [21]
Споживач любить згадувати про те, що його насмішило: він переповідатиме цей жарт на обідах, у офісах, на відпочинку. Подивіться на комедії, які йдуть зараз. Люди, які ходять у кіно, полюбляють розваги...
І ось тут Альфред Дюлер вирікає безсмертну фразу: - Так, але вони не їдять потім кіноплівку. Я вибачаюся і прямую до клозету: «Ти, велике лайно, ти вже знайшов собі місце у моїй книжці. Тобі у ній відведена гідна роль. Починаючи з третього розділу. АЛЬФРЕД ДЮЛЕР - ВЕЛИКЕ ЛАЙНО.
Кожен письменник - стукач. Уся література - донос. Навіщо писати книгу, якщо не плювати в колодязь. Так сталося, що я є свідком певних подій, окрім того, я знаю одного досить навіженого видавця, який дозволить мені розповісти про них усім бажаючим. Я від самого початку нічого не вимагав. Я просто опинився всередині механізму, який винищує все на своєму шляху, і ніяк не сподівався лишитися неушкодженим. Я скрізь шукав того, хто зможе змінити світ, доки не зрозумів: можливо, це саме я і є.
4.
Загалом, їхня мета - винищити ліси і замінити їх автомобілями. І це не був усвідомлений та продуманий проект: все було набагато гірше. Вони не знали, куди прямують, але йшли та насвистували - після нас хоч потоп (чи радше кислотні дощі). Вперше за всю історію планети Земля всі народи об'єднала єдина мета: заробляти стільки грошей, щоб стати схожими на героїв реклами. Все інше - пусте, бо ж не на їхні голови зваляться наслідки.
Маленьке уточнення. Я не збираюся займатися ані самощством, ані публічним психоаналізом. Я пишу сповідь сина тисячоліття(1). I коли я вживаю слово «сповідь», то маю на увазі його католицький зміст. Я хочу врятувати власну душу, перш ніж сконаю. Пригадую: «І будуть на небесах більше радіти за одного грішника, що покаявся, ніж за дев'яносто дев'ять праведників, які покаяння не потребують» (Євангеліє від Луки). Відтепер єдиний, з ким я згоден укласти безстрокову угоду, це Господь. [23]
(1) «Сповідь сина тисячоліття» - твір Альфреда де Мюссе.
Нагадаю, що я намагався пручатися, хоча й знав: сама участь у цих збіговиськах - уже колабораціонізм. Тільки-но засядеш у їхніх охолоджених кондиціонерами хворобливих мармурових залах - і ти вже сприяєш загальному обтісуванню. їхній войовничий лексикон їх і викриває: вони орудують словами кампанія, ціль, стра-тегія,удар. Вони планують тактичні завдання, перший наступ, другий наступ. Вони побоюються канібалізації, не дозволяють себе вампірити. Я чув, що у Марса (виробника шоколадних батончиків, який є тезком бога війни) рік поділяють на 12 періодів, по 4 тижні кожний. Вони не скажуть «1 квітня» - тільки «П4 ТІ»! Теж мені військові - от-от розв'яжуть Третю світову війну. Дозвольте нагадати вам, що рекламу - цей засіб промивання мозку - винайшов у 1899 році американець Альберт Девіс Лас-кер, а такий собі Йозеф Геббельс блискуче удосконалив її у 30-і роки, аби переконати німецький народ винищити всіх євреїв. Геббельс був видатним винахідником концептуальних слоганів: «DEUTSCHLAND UBER ALLES», «EIN VOLK, EIN REICH, EIN FMHRER», «ARBEIT UACHT FREI»(1). Затямте це: з рекламою краще не жартувати. І взагалі, різниця між словами «споживати» і «виживати» не така вже й велика.
(1) «Німеччина понад усе», «Єдиний народ, єдина країна, єдиний фюрер», «Праця робить вільним» (лозунг на воротах Освенціма).
В одну прекрасну мить мені здалося, що я можу стати тією вирішальною клепкою, яка поверне хід диявольського млина. Бунтівник у череві ще плодючої потвори; солдатик-салага піхоти глобального ринку. Я казав собі: «Не можна примусити літак змінити курс, якщо не увійти до нього; слід змінювати світ зсередини, як заповів [24] нам Грамши». (Грамши діяв з більшим шиком, ніжТро-цький, але сповідував той самий принцип «проникнення». Також тут я міг би процитувати Тоні Блера чи Даніеля Кон-Бендіта.) Це допомагало мені у моїй брудній роботі. Зрештою, хлопці 68-го починали з революції, а закінчили в рекламі, я ж хотів діяти навпаки.
Я уявляв себе кимось на кшталт ліберального Че Гева-ри, повстанцем у костюмчику від Gucci. Hi, зачекайте: я був ад'ютантом Гучче! Viva el Гучче! Чудовий слоган! Прекрасно запам'ятовується! Але є дві невеличкі проблемки на рівні сприйняття:
1) звучить як «дуче»;
2) найбільшим революціонером XX століття був не Че Гевара, а Михайло Горбачов.
Повертаючись пізно ввечері до своєї гігантської квартири, інколи довго не міг заснути - співчував безпритульним. Наразі, моєму сну заважав металевий присмак кокаїну в горлі. Я мастурбував у ванній кімнаті, куди прямував за пігулкою стілнокса. Прокидався опівдні. У мене більше не було жінки.
Здається, взагалі-то я завжди хотів сіяти добро навколо себе. Але це було неможливим з двох причин: по-перше, мені в цьому заважали, а по-друге, я передумав. Добрими намірами вимощений шлях до пекла. Сьогодні вже знаю напевне: нічого я не зміню, це нереально, бо вже запізно. Даремно боротися із супротивником, якщо він всюдисущий, віртуальний і його неможливо уразити. Заперечуючи П'єрові де Кубертену, я стверджую, що нині головне - не брати участь. Треба просто втекти, як зробили Ґоген, Рембо чи Кастанеда, і все. Драпонути на безлюдний [25] острів разом із Анжелікою, яка умащуватиме нардом перса Джуліани, яка смоктатиме моє жало. Обробляти свій садочок з маріхуаною і сподіватися, що здохнеш раніше, аніж настане кінець світу. Торгові марки виграли у людства у World War III. Особливість цієї війни полягає в тому, що всі країни продули її одночасно. Повідомляю вам сенсаційну новину: Давид ніколи не переможе Голіафа. Я був наївним. Щирість - це не та чеснота, яка має попит у нашій корпорації. Ось мене і взули. Втім, як і вас, - і це єдине, що нас об'єднує.
5.
Я виблював дванадцять чашок кави в туалеті «Мадон-Інтернешнл» і зарядився значною дозою коксу, аби трохи оговтатися. Перш ніж повернутися до зали, сприснув обличчя холодною водою. Не дивно, що жоден креатор не поспішає кряжитися на «Мадон» - тільки час гаяти. У мене було ще декілька сценаріїв, і я запропонував проект під назвою «Пискаті молодухи» - три кралечки скачуть в кадрі під музику соул 70-х і тикають в камеру пістолети; вони заарештовують двох головорізів, декламуючи вірші Бодлера (прийомчики дзюдо, удари ногою в стилі кун-фу, стрибки і викрутаси); одна з них дивиться в камеру, водночас викручуючи руку бідному гангстерові, який волає від болю, і проголошує:
- Нам ніколи б цього не вдалося без фруктового знежиреного йогурту «Мегрелет». «Мегрелет» - завжди прекрасна фізична й інтелектуальна форма!
Ця пропозиція теж зазнала поразки, втім, як і всі наступні: пародія на індійський структуралістський фільм, дівчата-агенти 007 на прийомі у психоаналітика, римейк [27] «Диво-жінки» в дусі Жан-Люка Годара, лекція Юлії Крис-тєвої, знята Девідом Гемілтоном(1)...
Наш сільський ідіот глобального масштабу продовжував просіювати гумор:
- Ви, креатори, уявляєте себе великими митцями - тільки й думаєте, що про каннські премії, а мені потрібно приймати рішення go/no go щодо цієї штуки, треба налагоджувати збут, від нас цього вимагають! Ви розумієте це, Октаве? Особисто мені ви дуже симпатичні, ваші жарти мене смішать, але я, на жаль, не «домогосподарка до п'ятдесяти»! Ми працюємо на ринку, тож слід абстрагуватися від власних поглядів на життя і зосередитись на споживачеві, який повинен назавжди запам'ятати наші везувіанські «гондоли»(2)...
- Венеціанські, - виправив я. - Залишіть гондоли Венеції.
Але цей проктер'янець навіть не усміхнувся. Він зачепився за необхідність проведення тестів. Його цуцики у краватках продовжували щось шкрябати в блокнотах.
(1) Юлія Кристєва - французька письменниця. Девід Гемілтон - фотограф, який спеціалізується на еротичних знімках.
(2) «Гондолами» французькі рекламісти називають плакати, розвішані над проходами поміж полицями в супермаркетах.
- Ми зібрали фокус-групу з двох десятків покупців і переконалися, що вони нічого не розуміють про товар з ваших творчих знахідок: домогосподарки не змогли відтворити сюжети роликів. Все, що цікавить їх у рекламному ролику, - це сам продукт та його ціна, і баста! Далі, де у сценарії моя візуальна ідея? Ваші творчі рішення - це прекрасно, але я звичайний фабрикант і мені треба здобути прихильність споживачів на ринку. Як я буду рекламуватися [28] в Інтернеті? Американці вже винайшли «спам» - розсилку реклами по електронних скриньках, а ви мислите так, наче живете в минулому столітті. Мене ви не надурите! Годі полоскати мені мізки! Твердий ґрунт під ногами - ось у чому сенс! Врешті-решт, я згоден заплатити за щось надзвичайне, але в межах наших вимог! Я насилу стримувався:
- Дозвольте запитати, як ви збираєтесь заскочити споживачок, якщо ви заздалегідь запитуєте про їхню думку? Чи запитуєте ви свою дружину, який сюрприз вона хотіла б отримати в подарунок на день народження?
- Моя дружина ненавидить сюрпризи.
- Тому вона й пішла за вас? Жан-Франсуа зайшовся кашлем.
Я продовжував мило і ввічливо посміхатися Альфре-дові, а в голові весь час крутилася фраза Адольфа Гітлера: «Якщо бажаєте здобути прихильність мас, ви повинні говорити їм найбезглуздіші і найбрутальніші речі». Яке презирство, яка ненависть до народу - його тримають за нікчемну істоту... Інколи мені здається, що торговці, аби примусити споживачів жерти їхні продукти, ладні загнати людей у вагони для худоби. Можу дозволити собі ще три цитатки? «Ми шукаємо не правди, а ефекту», «Пропаганда втрачає свою ефективність, коли стає неприхованою», «Що більшою є брехня, то більше їй вірять». Усі вони належать Йозефу Геббельсу (що вдієш, знову він).
Альфред Дюлер продовжує свою голобельщину:
- Наша мета - збути за цей рік 12 000 тонн продукту. Ваші дівчата, що бігають по пляжу з філософськими розмовами, надто високодумні. Це більш пасує для відвідувачів кафе «Флора», а пересічна споживачка цього не втямить. Щодо цитування «Ессе Homo», особисто я зрозумів, [29] про яку книжку йдеться, але боюся, що публіка вбачатиме в цьому щось педерастичне. Ні, скажу відверто: на жаль, це доведеться переробити. У «Проктері» ходить чудова приказка: «Не майте людей за дурнів, але не забувайте, що вони дурні».
- Те, що ви кажете, - жахливо! Це означає, що демократія прямує до самознищення! З такими висловами ми незабаром повернемося до фашизму: почнемо з того, що назвемо людей кретинами, а потім їх винищимо.
- О! Тільки не треба удавати з себе повстанця, шановний пане креаторе! Ми просто продаємо йогурти і не збираємося тут влаштовувати революцію! Що з тобою сьогодні? Вчора не пустили у «Бен»?
Розмова ставала дедалі бурхливішою. Жан-Франсуа спробував змінити тему:
- Відверто кажучи, контраст між сексуальністю цих дівчат та їхніми розмовами про платонівську герменевтику... він відображає саме те, що ми прагнемо донести: єдність краси і розуму... чи не так?
- Але ця фраза задовга для напису на фургоні, - устряв один з очкастих замів-підлабузників.
- Дозвольте нагадати вам головний принцип реклами: гумористичні контрасти (вони на нашому жаргоні звуться «креативними стрибками») змушують глядачів посміхатися, викликають у них відчуття причетності - це і допомагає нам продати бренд. Щодо так званих прок-тер'янців, перепрошую, ваша стратегія є досить нестійкою - «стрункість і розум» як унікальна торговельна пропозиція вочевидь спрацює!
Жан-Франсуа подав мені знак, аби я не наполягав. Я ледь утримався, щоб не запропонувати слоган: «Мадон iiber alles». Можливо, ви думаєте, ніби я дещо перебільшую, [30] ніби все не так вже й серйозно. Але придивіться краще до нашого ранкового зібрання - це не просто безневинне обговорення рекламної кампанії, ця зустріч важливіша за Мюнхенську змову (у Мюнхені в 1938 році керівники Франції і Англії Едуард Даладьє і Невіль Чем-берлен, отак просто, не встаючи з-за столу, віддали Чехо-словаччину нацистам). Сотні подібних збіговиськ день по дню руйнують світ! Тисячі мюнхенів щодня! Важливим є те, що насправді відбувається внаслідок подібних зустрічей - знищення ідей, заборона будь-яких змін. Ви опиняєтесь віч-на-віч з типами, які зневажають маси, які хочуть тримати їх у рамках безглуздої, але жорстко обумовленої купівлі. Думки їх завжди прив'язані до «дурну-ватки з трикімнатки біля п'ятдесятки». Ви намагаєтесь запропонувати їм щось цікавіше, хоч з якоюсь повагою до людей, трохи вищого рівня, - зрештою, це питання ввічливості (якщо вже перериваєш їхні серіали...). Але це вам забороняють. І завжди те саме, весь час, кожного дня... Тисячі райтерівутергалевих костюмчиках щоденно капітулюють, підібгавши хвіст. Тисячі подібних легкодухих принижень щодня. Потроху ці сотні тисяч дебільних нарад готують перемогу цинічної та прорахованої тупості над простим і наївним прагненням людства до прогресу. В ідеалі, за нинішньої демократії, неймовірна сила мас-медіа повинна розбурхувати розум людства, а не трощити його. Але цього не буде ніколи, бо ж типи, які керують Цією силою, воліють не ризикувати. Рекламодавці хочуть, аби все було перетравлене, протестоване, їм не потрібно, аби ваш мозок працював, вони прагнуть перетворити вас на баранів - я не жартую, ось побачите, як одного Дня вони поштампують магнітні коди на ваших зап'ястках. Для них єдина ваша сила - у вашій кредитній картці. [31]
Їм необхідно відібрати у вас право вибору. Вони прагнуть звести всі ваші дії до однієї - дії купівлі.
Неприйняття змін - ось що найбільш ревно оберігається в цих безликих конференц-залах. Серце консерватизму і відсталості калатається саме тут, у натовпі цих байстрюків з лупою у волоссі і супінаторами в черевиках. Саме їм якогось біса довірили ключі від влади. Вони - центр Всесвіту! Політики вже нічого не контролюють, усім править економіка. Маркетинг - це збочення демократії, оркестр, який командує диригентом. Опитування громадської думки визначають політику, тести - рекламу, вибірка - музику на радіо, sneak preview(1) - розв'язку фільмів, рейтинги - програми на телебаченні і всіма цими дослідженнями маніпулюють отакі альфреди дю-лери по цілому світі. Немає осіб, відповідальніших за аль-фредів дюлерів. Альфреди дюлери смикають віжки, але з місця ані руш. Big Brother is not watching you, Big Brother is testing you(2). Проте тестоманія і є проявом консерватизму, вона - самозречення. Вам не можна пропонувати казна-що, це РИЗИКОВАНО, бо може вам не сподобатися. Саме так альфреди дюлери убивають новизну, оригінальність, творчість, бунт духу. Все інше - вже наслідки. Наші клоновані долі... Наше сомнамбулічне отупіння... Самотнє існування... Загальна нечутливість до потворності...
Ні, це не звичайні збори. Це кінець світу в наступі. Не можна водночас підкорятися світові і змінювати його. [32]
(1) Пробні перегляди (англ.).
(2) Великий Брат не слідкує за вами, Великий Брат тестує вас. - Відсилання до роману-антиутопії Дж. Оруела «1984» (гасло «Великий Брат слідкує за вами»).
Надійде час, коли в школах вивчатимуть, як демократія сама себе зруйнувала.
Років десь за п'ятдесят Альфреда Дюлера судитимуть за злочини проти людства. Щоразу, коли цей тип вимовляє слово «ринок», він має на увазі «бариш». Якщо він говорить «вивчення ринку», слід розуміти «дослідження баришів»; «економіка ринку» означає «економіка баришів». Він схвалює лібералізацію баришів, хоче викидати на ринок все більше товару заради баришів, завойовувати нові ринки заради баришів, і він ніколи не забуває підкреслювати світове значення баришів. Він вас ненавидить, знайте це. Для нього ви лише худоба, яку треба відгодовувати, собаки Павлова; його цікавлять виключно ваші мідяки у кишенях його акціонерів (читай «американських пенсійних фондів», тобто банди дідуганів з «підтягнутими» пиками, які от-от дадуть дуба в якомусь басейні на узбережжі Маямі, штат Флорида). Ось що рухає Кращим з Матеріальних Світів!
Я знову попросив у Альфреда дозволу вийти, бо відчув, що ось-ось носом рине кров. Одвічна проблема з цим паризьким коксом: він так розведений усілякою бурдою, що для нього потрібні залізні ніздрі. Я відчув, як прилинула кров, підвівся, шмигаючи носом мов скажений, і вшпарив до клозету. Уже там з носу полило - крові було як ніколи багато, вона ніяк не припинялася і за мить залила все: дзеркало, мою сорочку, валик із серветками, кахель, а з моїх ніздрів видувалися величезні червоні кулі. На щастя, до вбиральні ніхто не заходив. Я дивився на своє відбиття у дзеркал і - скривавлене обличчя, червоні плями на підборідді, губах, комірці, багряний умивальник, закривавлені руки. Вони відкрили рахунок: 1:0. Мої руки буквально були в крові, і це надихнуло мене на вчинок: я почав виписувати кров'ю на стінах їхнього нужника - «Pigs», «PIGS» на дверях, вийшов у коридор - «pigs» на панелях, «pigs» на килимі, «pigs» у ліфті, - і втік. Сподіваюся, камери спостереження зафіксували цю славетну мить. То був день, коли я охрестив капіталізм власною кров'ю.
6.
Оце так! Сам Президент нашої контори завітав до мого кабінету! Він носить білі штани, темно-синій блей-зер з білою хусточкою в кишеньці і золоченими ґудзиками та рожеву картату сорочку - очевидно, «віші». Я ледве встиг сховати цей текст на моніторі. Він по-батьківськи плеснув мене по плечу: «Ну що, все прієш?» Філіп мені симпатизує, бо, наче пес, зачуває, що я тримаюся на відстані від нашої брудної професії. Йому добре відомо, що без мене він - як нуль без одинички, і це взаємно. Без нього - прощавай безлюдний острів, кокс і шльондри (млосна Вероніка на розпаленій Фіоні, а я у Вероніці). Філіп належить до тих людей, яких мені буде шкода, коли мене разом із усією французькою рекламою почнуть лупцювати, тільки-но вийде ця книжка. Він мені добре платить, аби довести свою любов. Я ж його поважаю, бо його хороми більші за мої. Отож він якось дивно плескає мене по плечу та збентежено шепоче на вухо:
- Слухай, ти часом не втомився? Я знизую плечима:
- Я втомлений від самого народження.
- Октаве, ти знаєш, що тебе тут обожнюють, але схаменися трохи. Схоже, ти нагалабурив зранку у «Мадон». [35]
Дюлер викликав мене і скажено нагримав - я був змушений відправити загін прибиральниць, аби вони змили твої шедеври. Може, тобі краще взяти відпустку...
- Може, краще витурити мене взагалі? Філіп сміється і знову ляскає мене по спині.
- Покинь ці пусті слова. Ніхто так питання не ставить, ми надто цінуємо твій талант. Ти добре прислужився «Россу» - знаєш, як америкоси захоплювалися твоїми роликами «Оранжина-Кола», а як Ipsos(1) оцінив твій сло-ган «Це надто WONDERFUL»?! Може, тобі просто не слід так часто зустрічатися з клієнтами?
- Зачекай-но, я був абсолютно спокійний, але цей недоумок Дюлер заштрикав мене своїм спамом у Мережі. Хай дякує, що я не попросив Чарлі «відмилити» йому «троянського коня» - здохла б уся його система, і це обійшлося б йому значно дорожче, ніж відмити нужник.
(1) Інститут рейтингових оцінок товарних знаків.
Філіп вийшов, голосно кудкудакаючи, що значило одне - він нічого не втямив. Поява генерального власною персоною - добрий знак, провісник мого звільнення, інакше б він просто зв'язався зі мною у корпоративній мережі. Люди говорять одне з одним щодалі рідше, а так-то, коли вже хтось спроможеться сказати тобі правду в очі, буває НАДТО пізно.
7.
Мене часто запитують, за що креаторам так круто платять. Позаштатний газетяр, який цілий тиждень убивається заради замітки для «Фігаро», отримує в п'ятдесят разів менше, ніж копірайтер, якому вистачить десяти хвилин, аби розродитися рекламним слоганом. Чому? Все просто: копірайтер виконує справунок, який в кінцевому підсумку принесе великий бариш. Рекламодавець щороку виділяє десятки, а то й сотні мільйонів під рекламні бюджети. Агенція облічує свої гонорари, виходячи з відсотка від вартості закупівельних рекламних площ - зазвичай, ця комісія становить 9 відсотків (раніше ми здирали 15, але рекламодавці швидко викрили облуду). Насправді креаторам навіть недоплачують, якщо враховувати принесені ними доходи. Коли бачиш, які гроші спливають з-під самого носу, які суми заграбастують шефи, наша платня виглядає дитячою. Але якщо хтось із креативників раптом наважиться просити підвищення, це вважатимуть невдалим жартом. Якось, виходячи після зібрання, я запитав у Марка Марроньє:
- Чому всі слухають Філіпа, а не мене?
- Бо не ти, а Філіп уриває п'ятдесят штук євро на місяць, - влучно підколов він мене. [37]
Креатив - це не те ремесло, де потрібно виправдовувати свою платню; у цій справі платня виправдовує нас. Як і в телевізійних ведучих, кар'єра наша досить ефемерна. Ось чому копірайтер за кілька років загрібає стільки, скільки звичайна людина отримує за все життя. Втім, між рекламою і TV є одна істотна різниця-, у креатора іде рік на створення тридцятисекундного ролика, тоді як ведучий за 30 секунд може виголосити програму на рік.
Отже, креатив - не така вже й легка справа. Імідж нашої професії підмочує її удавана легкість. Усі гадають, що тут нема чого робити. Сподіваюсь, сьогоднішнє ранкове збіговисько трохи змінило ваші уявлення. Якщо продовжувати аналогію з позаштатним газетярем «Фігаро», робота креатора виглядає так: його замітку спочатку виправляє редактор відділу, потім шеф-редактор, потім головний редактор, тоді її затверджують всі особи, про яких йдеться у статті, потім ідуть публічні читання для вибраних представників читацької аудиторії, зрештою, її треба писати спочатку, причому 90 шансів зі 100, що її ніколи не надрукують. Чи багатьох журналістів ви знаєте, які б витримували подібні маневри? Ось чому нам стільки платять.
Як би там не було, хтось повинен штампувати цю рекламу, яка вам потім муляє очі. Директор агенції і його за-ми штовхають її рекламодавцям, її обсмоктують у пресі, з неї глузують у ящику, її розчленовують в дослідницьких конторах, і врешті-решт вона робить продукт відомим - збут повзе догори.
Ось чому жовторотий кеп сидить у кріслі і напружено шукає ідейки у своїй юній голові. І цей молокосос коштує чимало, бо він - Хазяїн Всесвіту, якя вам уже пояснив. Цей [38] молокосос сидить на вершині виробничого процесу, там, де все виробництво вже довершене і починаються най-жорстокіші економічні війни - за збут. Фірми вигадують нові продукти, мільйони робітників їх виготовляють, потім вони продаються у незліченних магазинах. Але вся ця метушня виявиться марною, якщо цей жовторотий кеп у кріслі не винайде, як обійти конкурентів, перемогти на ринку, переконати споживачів, що саме цей продукт треба вибрати. І ця війна - не безкоштовна забаганка, не дилетантська гра. Вона ведеться на повному серйозі. Щось містичне відбувається щоразу, коли ми з Чарлі, нашим арт-директором, намацуємо ідею, яка допоможе заштовхнути якийсь непотріб до кошика бідного покупця. Ми переглядаємося, наче змовники, - чаклунство здійснилося: люди, у яких обмаль коштів, почнуть мріяти про речі, які ще десять хвилин тому їм взагалі не були потрібні. Це щоразу ошелешує, як уперше. Ідея народжується на голому місці. Диво приголомшує, на очах з'являються сльози. Схоже, їм насправді краще позбутися мене.
Точна назва моєї посади - редактор-концептуаліст, так у наш час охрестили авторів реклами. Я розробляю сценарії тридцятисекундних роликів і слогани для плакатів. Я вживаю слово «слоган», аби ви мене зрозуміли, хоча це слівце давно уже has-been(1). Сьогодні кажуть «зачіпки» або «титр». Мені до вподоби «зачіпки», але говорити «титр» - це крутіше. Усі концептуалісти-сноби завжди кажуть «титр». Час від часу я також вихваляюся, що «народив той чи інший титр», бо снобові швидше підвищать платню. Я кряжуся одразу на 8 кампаній: французькі парфуми, старомодне шмаття, італійські макарони, замінник [39] цукру, мобільні телефони, знежирений йогурт, розчинна кава та «Оранжина». Мої дні спливають як суцільний zapping між вісімкою цих палаючих вогнищ, які треба гасити. Мені постійно доводиться прилаштовуватися. Я - хамелеон-хапуга.
(1) У контексті «минуло» (англ.).
Знаю, що ви мені не повірите, але я обрав цю професію не тільки заради грошей. Мені подобається вигадувати вислови. Жодна інша професія не дає такої влади над словами. Рекламіст-текстовик - це автор афоризмів, які продаються. Я щиро ненавиджу те, на що я перетворився, але назвіть мені іншу роботу, де можна протягом трьох тижнів сваритися з приводу одного прислівника? Коли Чоран писав «Я мрію про світ, де можна померти заради однієї коми», чи розумів він, що йдеться про світ концеп-туалістів-редакторів?
Концептуаліст-редактор тягне своє ярмо разом із арт-директором. Ці художні керівники також гнуть кирпу і надумали величатися «AD» (Art Director). Вони могли б називатися і «ХК» (Художній Керівник), та де там, тільки «AD», по-англійському. Добре, годі вже про коники рекламістів, у нас із вами не про це йдеться. Кому ж це цікаво, хай читає комікси дідугана Лозьє або ж дивиться по телеку недільними вечорами комедії сімдесятих з П'єром Рішаром у ролі рекламіста. Колись реклама викликала сміх. Сьогодні вона вже нікого не тішить. Це більше не радісна пригода, а непереможна система. І працювати в рекламі зараз так само захоплююче, як бути бухгалтером.
Канули вже ті часи, коли рекламісти були сумирними блазнями. Тепер ми ділові люди: небезпечні, розважливі [40] та нещадні. Мабуть, ви це вже втямили і тепер перемикаєте канали, тільки-но починається рекламний блок, рвете наші проспекти, відвертаєтеся від реклами на зупинках, розмальовуєте наші щити. Ми називаємо це «рек-ламофобією». Це явище виникло тому, що реклама, наче величезний спрут-ненажера, учепилася в планету і почала нею заправляти. Спочатку все виглядало досить безневинно, аж раптом: реклама фінансує телебачення, керує пресою, царює в спорті (це не французи перемогли бразильців у фіналі Кубка світу з футболу, це «Adidas» переміг «Nike»), перекроює суспільство, впливає на сексуальність, підтримує зростання виробництва. Трохи статистики? У 1998 році в усьому світі на рекламу було витрачено близько 2 340 мільярдів франків (навіть у євро ця сума вражає!). Запевняю вас, за такі гроші купити можна все - а вашу душу й поготів.
8.
Я розтираю ясна, які сверблять неспинно. Незабаром я, мабуть, зітру їх зовсім. Тепер мені потрібно чотири грами кокаїну на добу. Починаю з самого ранку - перша «смужка» іде ще до кави. Прикро, що у нас всього по дві ніздрі, інакше б я занюхував і більше: «кокс - файний розрадник», - казав Фрейд. Він наче анестезія від проблем. Цілими днями я тиняюся з місця на місце, а ночами вештаюся по вечірках, де мене ніхто не впізнає.
Чому америкоси правлять світом? Бо вони контролюють масові комунікації. Я прийшов до американської агенції «Rosserys & Witchcraft» (усі називають її просто «Росе»), бо знав, що тут працює Марк Марроньє. Це французьке представництво найпершого у світі мережевика, який у 1947 році в Нью-Йорку заснували Ед Россеріс та Джон Уїчкрафт (5,2 мільярда доларів чистого прибутку в 1999 році). Представництво, схоже, будували в 70-х - тоді в моді були подібні «будівлі-кораблі» з великим подвір'ям і жовтими димарями усюди, такий собі гібрид Бобура та Алькатраса, але розташований на задвірках Булонь-Біянкур, що, звісно, не Медісон-авеню. Навколо [42] двох гігантських літер «R&W», що царюють у холі, зеленіють пластикові рослини. Снують молодики з теками в обіймах, круті дівчата цвірінькають по крутих мобілках. Кожен з них відчуває себе виконавцем важливої місії: один надає блиску обгортці туалетного паперу, інший розкручує новий порошковий суп, хтось «консолідує ре-позиціонування, оптимізоване в минулому році щодо маргаринового сегмента», ще один «знаходить нові ринки збуту для копченої ковбаси»... Одного разу я натрапив на вагітну дівчинку з комерційного відділу, яка плакала в закутку (вони завжди ховаються, коли плачуть). Я удав джентльмена - запропонував склянку води, простягнув паперову серветку і навіть ляснув її по сідниці. Але все марно: хоча вона спромоглася посміхнутися, їй було соромно, що рознюнялася у всіх на очах.
- Цієї ночі мені наснилося, наче ноги більше мене не слухаються і самі ведуть мене в «Росе». Я пручалася, але нічого не могла вдіяти - крокувала на автопілоті. Але це нічого, все гаразд, запевняю, це мине.
Вона просила мене не переказувати цей випадок її шефу, запевняла, що вже все гаразд, що це ніяк не пов'язане з її роботою, просто вагітність трохи втомлює, і все. Вона підфарбувалася і бадьоренько почимчикувала. Тоді я второпав, що прислужуюся диявольській секті, яка перетворює вагітних жінок на заіржавших роботів.
Марк Марроньє(1) привітно поплескав мене по плечу:
- Привіт, партачу! Продовжуєш шкрябати свій пасквіль, аби винищити рекламу за рахунок агенції?
- Стривай, чи не ти, часом, мене цього навчив?! [43]
(1) «Marronnier» (фр.) означає «безпідставно обіймати якусь посаду».
Найгірше те, що це правда. Марроньє - креативний директор у «Россі», однак встигає видавати книжечки, миготіти на телебаченні, розлучатися, пописувати літературні рецензії у скандальні тижневики... Він одночасно робить безліч справ і співробітників своїх заохочує наслідувати свій приклад, аби, як він каже, «мізки не висихали» (я ж бо знаю, що все це робиться заради того, щоб зовсім з глузду не з'їхати). У рекламі на Марроньє вже можна ставити хрест, але були часи, коли він ходив у тузах: «Каннські леви», обкладинка «Strategies», перша премія клубу A.D... Йому належить чимало відомих споганів: «АУ ВАС ЯКИЙ ТЕЛЕФОН?» для Bouygues Telecom, «ЧОГО ВАРТИЙ ЗВУК БЕЗ ЗОБРАЖЕННЯ» для музичного каналу МСМ, «ДИВИСЬ МЕНІ У ВІЧІ, Я СКАЗАЛА: У ВІЧІ!» для виробника бюстгальтерів Wonderbra, «ЯКЩО ОДНА ВАША ПОЛОВИНА ВМИРАЄ ВІД БАЖАННЯ, ІНШІЙ ПРОСТО ЗАТКНІТЬ ПЕЛЬКУ» для Ford. Найбільш відомим став такий: «КАВА «МАМІЄ». ОБ'ЄДНАЙМО НАШІ ЗУСИЛЛЯ». Он воно як! Здається, що немає нічого простішого, а спробуй таке вигадати - отакі «легкі» титри якраз найважче народжуються. Найліпшими є ті слогани, що обеззброюють своєю дохідливістю: «ТРЕБА РОЗУМУ НЕ МАТИ, ЩОБ НАДМІРУ ВИТРАЧАТИ», «ВСЕ, ЩО Є ВСЕРЕДИНІ, МОЖНА ПОБАЧИТИ І ЗЗОВНІ», «ВОДА, ПОВІТРЯ, ЖИТТЯ», «ХЛІБА, ВИНА - Й СИРУ ГОРА!», «100% ПЕРЕМОЖЦІВ СПОЧАТКУ ВИПРОБУВАЛИ ДОЛЮ», «ОД'ЄДНАЙМО НАШІ ТАЛАНТИ», «ЖИТТЯ ЗАНАДТО КОРОТКЕ, АБИ ВДЯГАТИСЯ СІРО», «ДОБРА ГІРЧИЦЯ - ВСЕ ПЩСМАЧИТЬСЯ», «SEB - ЦЕ ДОБРЕ», «ЦЕ ЛЕГКО - НЕ ПОМИЛИТИСЯ», «ВИ БІЛЬШЕ НЕ ЗАЙДЕТЕ ДО НАС... ВИПАДКОВО», «АДЖЕ Я ЦЬОГО ВАРТА!», «НЕ ПРОХОДЬТЕ ПОВЗ ПРОСТІ РЕЧІ», [44] «КІЛЬКА ГРАМІВ ЛЕГКОСТІ В ЦЬОМУ СКЛАДНОМУ СВІТІ», «ТЕ, ЩО ВСЕ ВЖЕ ЗРОБЛЕНЕ, - НЕ ПРИВІД НІЧОГО НЕ РОБИТИ», і, нарешті, найкращий за всю історію реклами - «JUST DO IT!»(1) (Хоча, як на мене, цей кращий: «HYNDAI. PREPARE TO WANT ONE»(2) - він більш щирий.) Раніше людей катували зі словами «Зараз ти заговориш!», нині - «Зараз ти захочеш!» Цей, останній, біль нестерпніший, адже вражає сильніше.
(1) Тільки зроби це (англ).
(2) Хюндаї. Приготуйся забажати його (англ.).
Марроньє в курсі того, що відбувається за лаштунками нашої професії. Це він навчив мене неписаних правил реклами, яких ніколи не дізнатися на Вищих курсах. Я заради втіхи роздрукував їх на аркуші А4 та прикнопив над своїм «макінтошем».
ДЕСЯТЬ ЗАПОВІДЕЙ КРЕАТОРА:
1. Розумний креатор звертається не до споживачів, а до двадцяти осіб у Парижі, які здатні його завербувати, - тобто до креативних директорів двадцяти найкращих агенцій. Без сумніву, здобути «Каннських левів» чи приз від Клубу A.D. важливіше, ніж допомогти клієнту завою-ваті нові ринки.
2. Найперша ідея - найкраща, але завжди проси ще тижнів три, перш ніж її презентувати.
3. Реклама - єдина галузь, де платять тоді, коли працюєш гірше. Якщо ти приніс геніальну ідею, а замовник [45] хоче її прирізати, згадай про свою платню і наляпай похапцем усілякого лайна під диктовку клієнта - можеш сміливо забивати в календарі тиждень на зйомки ролика на Маямі чи в Кейптауні.
4. Неодмінно запізнюйся на зустрічі. Пунктуальному креаторові менше вірять. Коли входиш до зали, де на тебе чекають вже майже годину, не слід особливо виправдовуватися: «Привіт! Я можу подарувати вам лише кілька хвилин». Або процитуй Ролана Варта: «Ми продаємо не мрії, а сенс» (є й інший варіант, щоправда, менш вишуканий: «Лайно продається погано». Раймон Леві). Тоді клієнт вирішить, що ти вартий їхніх грошиків. Не забувай, що замовники звертаються до агенцій тому, що не в змозі народити власні ідеї, отже, від нас вони вимагають того, що їм самим не до снаги. Нам слід їх зневажати: усі бренд-менеджери - мазохісти і завиди. Вони платять нам за власне приниження.
5. Якщо в тебе немає готової пропозиції, виступай останнім і повторюй все, що сказали попередники. На подібних збіговиськах має рацію той, хто говорить останнім. Май на увазі: кожен на цьому зібранні мріє підкласти свиню сусідові.
6. Метр відрізняється від початківця тим, що працює менше, а отримує більше. Чим більше тобі платять, тим уважніше тебе слухають і тим менше ти говориш. У цій справі, якщо ти крутий перець, краще помовчувати - усі вважатимуть тебе за генія. Висновок: аби продати ідею КД (креативному директору), креатору треба якомога частіше вселяти у КД віру, що ця ідея належить саме йому, [46] КД. Отож, починай свої презентації так: «Я добре помізкував над твоєю вчорашньою пропозицією...», чи «Я повернувся до твого первісного задуму...», або ж «Я скористався твоєю нещодавньою ідеєю...» Ясна річ, КД нічого не казав ані вчора, ані позавчора, і тим більше не було в нього ніяких задумів.
6-а. Інший спосіб відрізнити метра від початківця: початківець постійно видає дотепні жарти, над якими ніхто не сміється, тоді як над дебільними анекдотами метра регочуть усі.
7. Культивуй абсентеїзм - завалюйся до офісу опівдні, не відповідай на привітання, обідай не менше трьох годин, завжди будь недосяжним. Якщо хтось тобі докорятиме, відповідай: «Креатор підкорюється не розкладу, а терміну».
8. Ніколи не цікався думкою колег з того чи іншого питання. Питаючи чиєїсь думки, ризикуєш її почути. І тоді доведеться з нею рахуватися.
9. Споконвіку всі виконують роботу своїх керівників. Практикант кряжиться за концептуаліста, який мозолиться за КД, який щосили працює за Президента. Чим вищий статус, тим менше упріваєш (див. заповідь 6). Жак Сегеля понад 20 років виїжджав-на своїй «Незворушній силі», яку сформулював Леон Блюм, використавши ідеї двох своїх креаторів, про яких ніхто вже не згадає. Філіп Мішель відомий публіці завдяки постерам «Завтра я зніму верх, завтра я зніму низ», ідея яких належала його службовцеві П'єру Бервілю. Збувай свою роботу практикантам: [47] якщо все піде добре, ти спочиватимеш на лаврах; якщо все накриється, позбудуться саме їх. Стажери - раби нашого часу: безкоштовні працьовиті кріпаки, перші претенденти на звільнення, підручні носії кави та копій, так само разові, як і леза ВІС.
10. Коли колега вигадав класний слоган, ні в якому разі не виказуй свого захоплення. Слід відповісти, що це дурість, за яку ніхто не заплатить, ідея - стара як світ і заїжджена, уже відгриміла в одній з англійських кампаній. Якщо ж тобі показують щось плюгавеньке, слід зойкнути «Лепсько!» і удати страшенну заздрість.
Відтоді, як Марроньє очолив агенцію, він забув про свої напучення. Коли йому презентують кампанію, він муркоче: «доброн» або «хрєнон». «Доброн» означає, що згодиться, і можна очікувати підвищення ще до кінця року. Якщо ж «хрєнон» - поквапся вигадати щось нове, доки не вилетів геть. Як бачите, у нашого директора хліб легкий: слід просто знати, коли що пробуркотіти. Інколи я запитую себе, чи не навмання Марк виносить свої вироки, подумки підкидаючи монету?
Він ніжно подивився на мене і обірвав мої мріяння:
- Кажуть,тинагалабурдиву«Мадоні»?
І тут я видав йому таку тираду (одночасно забиваючи її в комп'ютер, аби ви тепер змогли її прочитати):
- Слухай-но, Марку, у ВСІХ креаторів із часом глузд за розум завертає - наш справунок не з легких, кожен радий тобі в душу наплювати, і стає дедалі все гірше. Наш найбільший клієнт - кошик для сміття, ми пріємо задля [48] нього! Зазирни у покірливі очі старих рекламістів - там більше не жевріє надія. Постійні відмови зламають будь-кого - настає зневір'я, і навіть якщо хтось удає, ніби йому начхати, це не може не діставати. Мало того, що ми самі по собі творчі невдахи, так ще й муштрують нас з ранку до ночі, тоді як наші шафи пухнуть від неприйнятих проектів. Ти скажеш: це краще, ніж гнутися на заводі. Але робітник знає, що він виробляє щось конкретне, якісь речі, тоді як креатор плете нісенітницю, вигадує гасла, що струшують повітря і, мов повії, заманюють клієнтуру. Геть усі, хто тут є, - або алкоголіки, або наркомани, або просто депресивні. Уже опівдні хто до пляшки зазирає, хто пельку розкриває, хто у відеоігри ріжеться, хто травку курить - кожен розслабляється як може. Якось на моїх очах один тип уявив себе канатохідцем - він прогулювався по балці на висоті 15 метрів. Поглянь на мене, якого вже все дістало вкрай: ніс роздертий, зуби скрегочуть, морду тіпає, весь спітнілий. В ім'я усіх рекламістів-страдників присягаюся: моя книжка помститься за всі загублені ідеї.
Марроньє чуйно слухав мене, як лікар, котрий готується оголосити пацієнтові, що його аналіз на СНІД виявився позитивним. Коли я закінчив свою палку промову, він вирію
- Чого б тобі тоді не звільнитися? - і вийшов з кабінету.
То й що? Плювати. Буду боротися щосили, але нізащо не звільнюся. Піти зараз - все одно, що здатися перед самим закінченням боксерського раунду. Ні, краще здохнути тут - тоді хоч на цвинтар! Все одно він бле-фує: ніхто не дозволить мені грюкнути дверима. Якщо ж я втечу, як у серіалі «Полонений», вони весь час мене запитуватимуть: «ЧОГО ВИ ЗВІЛЬНИЛИСЯ?» Раніше я дивувався, [49] чому жителі Селища постійно питали про це Шостий Номер. Тепер я розумію: питання, що гідне нашої прекрасної епохи, заляканої безробіттям і культом праці, саме таке: «ЧОГО ВИ ЗВІЛЬНИЛИСЯ?» Пригадую, як я захоплювався Патріком Макгоеном на початку кожної серії, коли він з іронічною посмішкою виголошував: «Я не номер, я вільна людина!» Сьогодні всі ми перетворилися на шісток. Ми пробиваємося, аби отримати безстроковий контракт! І навіть якщо кинути все та чкурнути на безлюдний острів із накокаїненими мандрьохами, і там з-під землі вилізе величезна біла куля і з несамовитим виттям закликатиме тебе повернутися до офісу: «ЧОГО ВИ ЗВІЛЬНИЛИСЯ???»
9.
У ті часи гігантські фотографії із зображеннями товарів заліплювали стіни, зупинки, будинки, тротуари, таксі, вантажівки, фасади реконструйованих будівель, меблі, ліфти, автомати з продажу квитків і навіть сільські вулички. Життя заполонили бюстгальтери, заморожені овочі, шампуні проти лупи та бритви з потрійними лезами. Ніколи ще людське око не було так перевантажене. Хтось підрахував, що від народження до 18 років кожен з нас встигає побачити близько 350 000 рекламних оголошень. Навіть на лісових галявинах, у забитих околицях, у глибинах безлюдних долин, на білосніжних гірських шпилях і в кабінах фунікулерів ви наривалися на логотипи: «Castorama», «Bricodecor», «Чемпіон Мідас» та «Ринок одягу». Ані хвилини спокою для очей homo consommatus.
Так само і тиша опинилася на межі зникнення - майже неможливо заховатися від всюдисущих голосів радіоприймачів, телевізорів, крикливих споганів, що вриваються навіть у ваші телефонні розмови. Винахідником цього чергового злочину став «Bouygues Telecom» - ця [51] компанія першою запропонувала безкоштовні розмови по телефону за умови рекламних вставок кожні 100 секунд. Тільки-но уявіть: телефонний дзвінок, поліцейський повідомляє, що ваша дитина загинула в автокатастрофі, і ви, ковтаючи сльози, слухаєте, як веселий голосок приспівує: «Carrefour(1) - і я щасливий!»
(1) «Перехрестя» (фр.) - мережа французьких супермаркетів.
Так звана «ліфтова музика» звучала усюди, не лише в ліфтах. Мобільні телефони стрекотіли в надшвидких потягах TGV, у ресторанах, церквах, і навіть монастирі бенедиктинців не встояли перед загальною какофонією (я перевіряв!). Згідно з вищезгаданими дослідженнями, пересічний європеєць змушений вислуховувати близько 4 000 рекламних повідомлень щодня.
Людство опинилося в печері Платона. Грецький філософ уявляв, ніби люди прикуті в підземеллі, на стінах якого бачать лише тіні реальності. Печера Платона вже існує, просто ми звемо її телебаченням. На блакитних екранах нам пропонували милуватися реальністю «Canada Dry»: це нагадувало реальність, це мало реальні кольори, але це не було реальністю. Ми замінили Logos на логотипи, що вибиті на вогких стінах нашого склепу.
Людству знадобилося дві тисячі років, аби дійти до цього.
А ТЕПЕР - РЕКЛАМНА ПАУЗА!
ДІЯ ВІДБУВАЄТЬСЯ НА ЯМАЙЦІ. ТРИ РАСТАМАНИ ЛЕЖАТЬ ПІД КОКОСОВОЮ ПАЛЬМОЮ, ЇХНІ ОБЛИЧЧЯ ЗАХОВАНІ ПІД ПАСМАМИ DREADLOCKS. ВОНИ НАКУРИЛИСЯ ТРАВИ І ТЕПЕР ВАЛЯЮТЬСЯ БЕЗСИЛІ - УНИХДОВБИ ЧОРНА ТОВСТУХА НАБЛИЖАЄТЬСЯ ДО НИХ І РЕПЕТУЄ:
- ГЕЙ, ХЛОПЦІ! ЧАС БРАТИСЯ ДО РОБОТИ! РАСТАМАНИ НАВІТЬ НЕ ПОВОРУХНУЛИСЯ. ЇХ НАДТО
РОЗМОРИЛО,АБИ ХОЧ ПАЛЬЦЕМ КИВНУТИЛИШЕ СКАЛЯТЬ ЗУБИ І ЗНИЗУЮТЬ ПЛЕЧИМА, АЛЕ ТОВСТУХА НЕ ВГАМОВУЄТЬСЯ:
- ПІДЙОМ! СІЄСТУ ЗАКІНЧЕНО!ДО СПРАВИ, ПАРУБЧАКИ! ТОВСТУХА БАЧИТЬ, ЩО ЧУВАКИ ЗНОВУ НЕ РЕАГУЮТЬ,
У ВІДЧАЇ ПОЧИНАЄ ТРЯСТИ БАНОЧКОЮ «ДАНЕТ». ПОБАЧИВШИ ДЕСЕРТНИЙ ШОКОЛАДНИЙ КРЕМ, ХЛОПЦІ КВАПЛИВО СХОПЛЮЮТЬСЯ, НАСПІВУЮЧИ ПІСНЮ БОБА МАРЛІ: «GET UP, STAND UP!» РАСТАМАНИ ВИТАНЦЬОВУЮТЬ НА ПЛЯЖІ, ТРІСКАЮЧИДАНЕТ.
PACKSHOT: БАНОЧКА «ДАНЕТ» З НАПИСОМ: «ХТО ЖНЕ ПІДНІМЕТЬСЯ ЗАРАДИ «ДАНЕТ»!»
II - ТИ
Можна зробити досить цінні відкриття
яку «Думках» Паскаля,
так і в рекламі мила.
Марсель Пруст
1.
Сьогодні на тебе чекає безсонна ніч. Відтоді, як Софі пішла, ти тупо вбиваєш вихідні. Ти слабуєш, бо зрештою знайшов своє слабке місце. Механічно дивишся «The Grind» no MTV. Тисячі дівчат у бікіні й коротеньких топі-ках викаблучуються на гігантському танцмайданчику просто неба, мабуть, десь на південному узбережжі біля Маямі. Чорні велетні так і в'ються навколо них своїми кремезними блискучими шоколадними торсами. Програмка ні про що - уславлення тілесної краси і захоплення техно. Усім повинно бути по 16. Треба бути привабливими, молодими, спортивними, смаглявими, усміхненими та попадати в ритм. Скаженіти, звичайно, але тільки усім разом і після сигналу, дисципліновано так дуріти під сонечком. І обов'язково, щоб шмаття облягало тіло. «The Grind» - це інший світ, світ ідеальних пляжів, безневинних танців. Але ж англійське «grind» це наші «довби». І це задовбування культом молодості нагадує тобі «Тріумф волі» Лені Ріфеншталь або скульптури Арно Брекера.
Час від часу одна з дівок на задньому плані, не підозрюючи, що вона зараз у кадрі, позіхає і розслабляється. Потім камера наближається, і вона, помітивши об'єктив, заводиться [57] і починає приймати пози актриси з порнухи, з удавано цнотливим виглядом смоктати пальці. Цілу нескінченну годину ти спостерігаєш за цим пляжним фашизмом, нюхаючи кокс. Аби знову не залитися кров'ю, довго розтираєш кристалики порошку на дзеркальці своєю карткою «Прем'єр», аж доки вони не перетворяться на дрібну пудру. Чим кокс дрібніший, тим менше він подразнює слизову оболонку. Все твоє життя в цих «доріжках». Вдихаючи «доріжку» через золоту соломину, ти різко закидаєш голову назад, аби нічого не попало на слизову. Тільки-но відчуваєш присмак коксу в горлі, ти випиваєш велику склянку горілки з тоніком, аби припинити це безупинне чхання. Перехворівши на алергічний риніт, ти відкрив нову хворобу: коксова лихоманка (онімілі ніздрі, хронічна нежить, тремтіння щелепи і кредитка «Прем'єр» із роз'їденим білим краєчком). Після цього ти протягом усього уїк-енду буяєш десь у хмарах поза собою.
Наркотики, за ними ти давно спостерігаєш. Бачив, як вони наближалися до тебе. Спочатку це були звичайні балачки:
- Усі вихідні ми бавилися з «Корінною». Потім з'явилися якісь друзі твоїх друзів:
- Хочеш нюхнути?
Потім ці друзі твоїх друзів стали твоїми дилерами.
Врешті-решт один з них здох від передозу, інший скінчив за ґратами. Спочатку ти їх просто пробував, час від часу, потім розслаблявся вихідними днями, зрештою, почав бавитися ними і серед тижня. Кінець кінцем ти уже й забув, що то була просто забавка. Аби бути в нормі, ти став заряджатися кожного ранку. Знемагаєш, коли до нарко-ти підмішане проносне, твій ніс розриває, коли підмішаний [58] стрихнін. Але ти ніколи не скаржишся: якби ти не підсів на цей порох, то довелося б стрибати на батуті в зеленому флуоресцентному комбінезончику, або кататися на роликах з потворними наколінниками, або горлати караоке у китайських ресторанах, або гамселити чорних разом із бритоголовими скінами, або ходити до тренажерної зали з підстаркуватими красенями, грати у лото на самоті, займатися психоаналізом на диванчику, різатися в покер із шахраями, серфінгувати в Інтерне-ті, відвідувати клуби аматорів садо-мазо, сидіти на дієті, хлебестати віскі вдома, вирощувати садові рослинки, кататися на лижах, колекціонувати марки з міськими краєвидами, по-міщанськи сповідувати буддизм, завести кишенькового тамагочі, записатися до гуртка народних ремесел, зачастити на анальні груповухи. Усім потрібно чимось займатися, типу «для розслабону», але ти прекрасно розумієш, що насправді всі просто хочуть якось виправдати своє нікчемне існування.
Відтоді, як ти залишився сам, ти надто часто мастурбуєш під порнуху. Увесь час шматки паперових серветок липнуть до пальців. Позбавляючись Софі, ти закинув їй, що віддаєш перевагу шльондрам:
- Я відданий тобі: ти єдина людина, яку я хочу зраджувати.
Якже це сталося? Так, ти обідав з нею у ресторані, коли раптом вона повідомила, що вагітна від тебе. Не надто приємні спогади! Ти зайшовся нескінченним монологом, зупинити який було неможливо. Ти ошелешив її всім тим, Що кожен мужик мріє сказати своїй подрузі, яка понесла від нього: [59]
- Я лише хочу, щоб ми розійшлися... Я вибачаюся... Благаю, припини ревіти... Я ні про що більше не мрію, окрім того, щоб ми розійшлися... Я сконаю, як остання мерзота... Біжи від мене, доки не пізно, почни життя спочатку, ти ще досить гарна... Тримайся якнайдалі від мене... Я намагався, повір, намагався звикнути, але нічого не вийде... Я задихаюся, я більше так не можу, не вмію бути щасливим... Я прагну самоти і випадкових жінок... Я хочу вештатися по незнайомих місцях.. Я не здатний виховувати нашого малюка, бо сам іще дитина... Я сам собі син... Щоранку я народжую себе і починаю життя... У мене не було батька, звідки я знаю, які вони... Твоє кохання мені непотрібне... Я...
Коротше кажучи, безліч речень, які починаються з «я». Софі відповіла лише:
- Ти чудовисько!
- Якщо я чудовисько, а ти мене кохаєш, тоді ти така ж дурепа, як і наречена Франкенштейна.
Софі просканувала тебе поглядом, підвелася і пішла з твого життя, залишивши по собі болючі спогади. Дивна річ, коли вона, ковтаючи сльози, виходила із зали, ти почувався, ніби звалюєш ти, а не вона. Ти зробив вдих-ви-дих і відчув те боязливе полегшення, яке супроводжує всі розставання у світі. На паперовій серветці нашкрябав: «Розриви стосунків - це мюнхени кохання», а також «Те, що люди називають ніжністю, я називаю страхом перед самотою», і ще «Або тобі наплювати на жінку, або ти її боїшся». Якщо тобі не байдужі ваші стосунки, це ознака того, що тебе залякали.
Коли дівчина повідомляє свого коханого, що вона при надії, питання, що МИТТЄВО виникає у чоловіка, не «Чи хочу я цю дитину?», а «Хіба я залишуся з цією дівчиною?». [60]
Зрештою, свобода - це кепський стан, що минає. Цього вечора ти вирішив відвідати бар «П'янка втіха», твій улюблений лупанар. Взагалі-то борделі у Франції заборонені, однак у Парижі їх можна нарахувати щось із п'ятдесят. Тільки-но увійдеш туди - усі дівчата вже тебе обожнюють. У повій є дві чесноти:
1. Вони гарні.
2. Вони тобі не належать.
Ти замовляєш пляшку «шампусика», пригощаєш усіх, і ось уже дівчата пестять твоє волосся, облизують шию, крадуться своїми нігтиками під твою сорочку, ледь-ледь торкаються твоєї пружної ширінки, мурмочуть на вухо солодкі непристойності:
- Красунчику, як я хочу тебе посмоктати. Соню, подивись, який він гарнесенький! Палаю бажанням побачити твої очі, коли він буде в моєму роті. Всунь-но руку в мої трусики - я вже така мокренька. Мій клітор аж тремтить від бажання, ось, відчуваєш своїм пальчиком?
Ти віриш їхнім словам. Забуваєш, що купив їх. Ти здогадуєшся, що Іоанну насправді звати Жанін, але доки ти задовольнишся, тобі однаково. Ти наче солоденький півник серед люксових курочок. У надрах бару «П'янка втіха» ти смокчеш їхні силіконові груди, вони пестять тебе, наче мамці, по-котячому вилизують твоє обличчя. І ти намагаєшся себе переконати:
- Аби відремонтувати машину, я звертаюся до механіка, аби побудувати будинок - до архітектора, коли хворію - кличу лікаря. Чому ж у пошуках тілесного задоволення ми не можемо звернутися до професіоналів? Ми ж усі повії! Дев'яносо п'ять відсотків людей погодяться переспати [61] будь з ким, якщо їм запропонувати 1500 євро. Будь-яка дівуля відсмокче в тебе і за менше. Звичайно, вона буде удавати, наче розлючена такою пропозицією, ніколи не зізнається своїм подружкам, але я переконаний: за штуку з нею можна буде зробити все! Та навіть і дешевше. Злягтися можна з будь-ким, це питання ціни: чи погодилися б ви на мінет за мільйон, десять мільйонів, сто мільйонів? У більшості випадків кохання - суцільне лицемірство. Молоді красуні закохуються (і вони переконані, що щиро!) у крутеликів, які (абсолютно випадково!) можуть забезпечити їм солодке життя. Чи вони ж, у такому разі, не шльондри?
Іоанна і Соня схвалюють твої міркування. Вони в захваті від твоїх блискучих теорій. Ви схожі, ви в одній зв'язці. Ти ж бо, як остання повія, продаєшся Великому Капіталові!
До того ж лише повії здатні розпалити тебе, примусити стирчати твою мляву тичинку в гондоні, коли сам ти зі своїм набитим коксом носом здатен хіба що пробуркотіти:
- Не дивися на соломину в ніздрях сусіда, якщо в самого колода стирчить у штанах!
Ти удаєш із себе байдужого, але ти - інший. І відвідуєш мандрьох не тому, що цинік, але через те, що боїшся кохати. Вони - це секс без почуттів, задоволення без болю. «Правда - це момент хиби», - писав Гі Дебор, наслідуючи Гегеля, а вони обидва були розумніші за тебе. Влучно сказано, особливо якщо йдеться про будинки розпусти. З повіями облуда є миттю істинного. І ти нарешті стаєш собою. З так званою «нормальною» жінкою треба постійно докладати зусиль, фанфаронити, невпинно вдосконалюватись, а значить - брехати, бути повією [62] чоловічого роду. Тільки в борделі можна просто бути собою, не шукати нічого, крім задоволення, не виставляти себе з кращого боку. Бордель - єдине місце, де ти стаєш щирим, ніжним, гарним і вразливим. Може, написати роман під назвою «Кохання коштує 500 євро»?
Ти дорого платиш дівчатам за втіхи, але заощаджуєш самого себе. Ти надто вразливий, аби наважитися знову стрибнути у вир кохання. Що потім? Серце тіпається, палають пристрасті, а тоді - швидке розчарування, скавчання і рюмсання на два голоси. Ні, нема дурних! Що може бути романтичніше за побачення з розпусницями? Лише такі насправді чутливі створіння, як-от ти, потребують платного кохання, аби захиститися від страждань.
Після тридцяти людські душі черствішають. По численних розчаруваннях у коханні жінки побоюються кожного молодика і спілкуються лише з безпечними підстаркуватими недоумками. Чоловіки не прагнуть більше кохати і підсідають на лоліт чи шльондр. Кожен укривається металевою бронею, бо не хоче бути ані смішним, ані жалюгідним. Ти з тремтінням згадуєш свої 16 років, коли кохання ще не приносило болю. У шістнадцять ти з однаковою легкістю як чіпляв дівчат, так і позбавлявся їх, і вони ставилися до цього з такою ж легкістю - за дві хвилини вирішувалося все. Чому з часом все стає таким важливим? Насправді все має бути навпаки: трагедії в підлітковому віці і байдужість зараз. Але не в цьому випадку. Чим старіший, тим ніжніший. Коли тобі 33 роки, життя здається надто серйозним.
Після цього ти повертаєшся до себе і налексомилюєш-ся - більше ти не мрієш. Ти відрубаєшся на декілька годин, тільки це дозволяє тобі, бідоласі, тимчасово забути Софі.
2.
Ранок понеділка, ти плентаєшся у «Росе» на важких, немов зі сталі, ногах і розмірковуєш про безжалісний природний відбір Його Величності Маркетингу. Раніше, скажімо, було понад 60 сортів яблук. На сьогодні лишилося 3 - жовті, зелені та червоні. Раніше курка виростала за 3 місяці, сьогодні ж від яйця до курки, що лежить на поличці супермаркету, минає всього 42 дні (і які ці дні - двадцять п'ять птахів на квадратний метр, відгодівля антибіотиками та транквілізаторами!). До середини сімдесятих налічувалося з десяток різних вишуканих смаків нормандського сиру камамбер, сьогодні ж їх лишилось максимум три - через уведення стандартів на стерилізоване молоко. Це не твоїх рук справа, але це твій світ. До кока-коли (витрати на рекламу в 1997 році становили півтора мільярда євро!) більше не підмішують кокаїну, але додають фосфорну і лимонну кислоту, аби створити ілюзію заспокоєння спраги і призвичаїти до напою. Молочних корів годують бродильним силосом, що призводить до цирозу печінки, їх нашпиговують антибіотиками, які утворюють колонії резистентних бактерій, котрі, до речі, продовжують плодитися в яловичині, яку нам продають, не кажучи вже про кісткове борошно, що спричиняє коров'ячий сказ (про це і без мене волає преса). До того ж молоко цих корів через годівлю брудною травою містить дедалі більше діоксанів. Рибу, яку вирощують у штучних водоймах, також відгодовують рибним борошном (так само шкідливим, як і кісткове борошно для худоби), та ще й антибіотики знов-таки... Тепер трансгенна полуниця не замерзає навіть узимку - завдяки спеціальному гену риби з північних морів. Генетичні маніпуляції здатні схрестити курку із картоплею, скорпіонів із бавовною, ховрашків із тютюном, тютюн із латуком, людину із помідором.
Водночас дедалі більше людей по досягненні тридцяти років хворіють на рак нирок, матки, грудей, простати, щитовидної залози, шлунка, кишечника, яєчок, - лікарі не знають причини! Це торкнулося і дітей: зростає кількість захворювань на лейкемію, пухлин мозку; у великих містах стають пошесними гострі респіраторні захворювання. Професор Люк Монтаньє переконаний, що СНІД спричинений не просто появою вірусу ВІЛ (який він, власне, і відкрив), але й «наслідками глобальної цивілізації»: він відзначав забруднення навколишнього середовища, харчування, що послаблює імунітет. З кожним роком знижується якість сперми - людський рід наближається до виродження.
Ця цивілізація ґрунтується на хибних бажаннях, які ти живиш. Вона впевнено прямує до загибелі.
Там, де ти працюєш, вирує безліч цікавої інформації. Так, зовсім випадково ти довідався, що існують «вічні» пральні машини, які не хоче виробляти жоден з фабрикантів; що хтось винайшов надміцну нитку для панчіх, а якась велика компанія викупила патент і знищила його; що винахід шини, яка ніколи не лопне, також заховано у скриню (і це незважаючи на тисячі смертельних випадків на дорогах щороку!); що лобі виробників пального щосили стримує поширення електромобілів (ціною забруднення планети вуглекислим газом, що спричиняє глобальне потепління, так званий «парниковий ефект», який, можливо, є і буде причиною численних природних катастроф як у наші дні, так і в найближчі п'ятдесят років, - ураганів, танення полярної криги, підвищення рівня моря, поширення раку шкіри, не кажучи вже про розлив нафти). Тобі навіть розкрили таємницю, що зубна паста є цілком нікчемною вигадкою, бо ж зубам просто потрібний масаж, і все, а паста тільки допомагає освіжити подих. Ти знаєш, що засоби для миття посуду всі однакові, до того ж посуд миють не вони, а сама машина для миття; і те, що CD такі ж ламкі, як і вінілові платівки; що алюмінієва фольга настільки ж шкідлива, як і азбест; що формула кремів від сонця не змінювалася з часів Другої світової війни, незважаючи на зростання захворювань на меланому (сонячні креми захищають лише від досить безпечних бета-променів, тоді як проти насправді шкідливих альфа-променів вони безсилі); відомо тобі й те, що рекламні кампанії сухих молочних сумішей для дитячого харчування марки «Nestle» у країнах третього світу призвели до мільйонів смертей, бо батьки розчиняли . суміш у воді аж ніяк не питній.
Ринок царює доти, доки здійснюються продажі, твоє ж завдання - переконувати споживачів купувати саме ті товари, які слугуватимуть недовго. Виробники звуть це «програмованим застарінням». Тобі лишається відводити очі і стримувати емоції. Завжди можна, рятуючи власну [66] шкуру, піти за прикладом Моріса Папона(1) і вигукувати на кожному кроці, що ти нічого не знав, не міг діяти по-іншому, намагався затримати процес, але... і взагалі, ти зовсім не зобов'язаний бути героєм... Сумний підсумок: за десять років ти жодного разу не повстав. Можливо, без тебе все б склалося інакше. Може, ми бачили б світ без всюдисущих плакатів, міста без нав'язливих біг-бордів, вулиці без фаст-фудів, і скрізь би спокійно прогулювалися люди і просто говорили б одне з одним. Життя мало бути організоване зовсім по-іншому. Ти ніяк не прагнув цього штучного страхіття. Зовсім не ти вигадав усі ці авто (уже в 2050 році на планеті буде 2,5 мільярда чортопха-йок!). Алежти нічогісінько не зробив, аби покращити світ! Одна з біблійних заповідей така: «Не створи собі кумира, ані його зображення... І не схиляйся перед ним, і не служи йому...» Але ти, як і решта світу, погорів на цьому смертному гріху. І настала кара - пекло, у якому ти живеш.
- Чи знайдете хвилинку для мене, чи ви надто overbooked?
ЦеЖан-Франсуа, екаунт-менеджер «Мадон», просунув голову у двері.
- Чарлі зараз викуповує розробки художників, заходь пізніше, одразу по обіді.
- О'кей, - відповів він. - Але не сумнівайся, доведеться погнутися з «Мегрелет». їх слід заспокоїти.
- Улестити, підлабузнитися - ось наше священнодійство, і нічого іншого на землі, окрім цього двигуна прогресу!
Він витріщився на тебе, наче на пришелепкуватого:
(1) Моріс Папон - француз, що співпрацював із гітлерівцями під час Другої світової війни. [67]
- Ти впевнений, що добре відпочив за ці вихідні?
- Я готовий до нового робочого тижня і зроблю все, що вимагається від відданого поплічника Суспільства Показухи! Уперед до четвертого рейху!
Джеф підходить ближче і придивляється до кінчика твого носу.
- У тебе тут щось біле.
Він краєчком рукава змахує залишки кокаїну і продовжує:
- Я, можливо, незабаром вийду на зустріч, але ти знайдеш мене по мобілці.
- М-м-м, Джеф, обожнюю розшукувати тебе по мобілці!
Незабаром повертається Чарлі і сідає напроти тебе. Чарлі - твоя фортеця: наскільки ти кволий, настільки він кремезний. Здається, Чарлі - щаслива людина; або ж він добре прикидається. Він одружений і має двох дітлахів, на життя він дивиться крізь призму конструктивності - кожен протистоїть загальному абсурдові як може. Чарлі пробачає тобі твої витівки. Він подобається тобі, адже в усьому він твій антипод. Чарлі покурює травку, коли ти заправляєшся коксом. Він годинами висить в Інтернеті, відшукуючи найжорсткіші порнушки (наприклад, жінка відсмоктує у коня, або тип прибиває свої шари до дерев'яної дошки, або ж товстуха дрючить себе в зад величезним пластиковим фалосом), він вважає це кумедним.
- Чарлі, ти бачив «The Grind» на MTV? Думаю, можна щось заварити із цим збіговиськом потіпак, недитячим натовпом мандрьох, така собі просторова естетика...
Продовжуючи забивати петарду травою, Чарлі погоджується:
- А-а, оця пришелепувата програмка для недоумків. Чого б «Мегрелет» не стати їхнім спонсором? Для реклами [68] можна надибати планів з програми секунд на двадцять, а у правому верхньому куті замість MTV показувати їхній лого.
- Класний хід! Блазні з дівками будуть крутити дулами на каналі «Мегрелет TV»! Це ж можна і CNN запропонувати! І вставляти під час вечірніх новин спільний бренд «Grind-Мегрелет!»
- Так! А оскільки сама програма іде годинами, можна щодня вирізати нові уривки - це буде перша телереклама, яка йтиме без повторів!
- Супер-вигадка, аби завалити пресу! Занотуй все і розпиши, як просувати ідею.
- О'кей, але як вставити туди титр, що «МЕГРЕЛЕТ» зробить вас красивими і розумними»?
- Все, я знаю. Слухай. Ми бачимо, як сотні молодиків викаблучуються під хаус біля величезного басейну під електричними блакитними небесами. І раптом, десь на двадцятій секунді, з'являється напис: «МЕГРЕЛЕТ». І ЦЕ ВИ ЩЕ НЕ ЧУЛИ, ЯК ВОНИ ГОВОРЯТЬ!»
- Октаве, ти геній!
- Ні, Чарлі, це ти найкращий!
- Я знаю.
- Але я також
- Цьом-цьом!
- Я у захваті від того, що ти робиш!
- Ні! Це я у захваті від тебе!
Ні те, ні інше, ти вистукуєш новий сценарій, Чарлі тим часом нишпорить у Мережі в пошуках нового відео: якийсь тип начепив штучного члена на електродриль і збирається буравити ним вагіну дівчинки-підлітка, яка в цей час смокче використаний тампон. Кумедно, га? [69]
Наступного дня ти показуєш сценарій Марроньє, він пихато похитує головою (нормально, він же усьому голова):
- Варіант не на продаж, але якщо вас це розважає, добре, сушіть голову й далі! Єдине, про що я тебе благаю, Октаве, - більше ніяких графіті в дусі Чарлза Менсона у клозетах наших улюблених клієнтів.
Після цього ти набираєш Джефа по «дебільнику»:
- Жан-Франсуа, у нас уже є дещо!
- Уррика!
(Є в нас така традиція - покручувати слова: «уррика» - це «ура!» та «еврика».)
- Але нам треба три тижні відстрочки. Мертва тиша на тому кінці зв'язку без дроту.
- Хлопці, чи ви здуріли? Я маю подати щось до кінця наступного тижня!
- П'ятнадцять днів.
- Десять.
- Дванадцять.
- Одинадцять.
- Відправимо їм касету із записом програми сьогодні ж, - керує Чарлі. - У «Мадоні» так здивуються нашій реактивності, що куплять ідею, не вагаючись.
Джеф додає, що «ця перспективна пропозиція повністю відповідає вимогам федеративної марки» (кінець цитати). Ти аплодуєш. Забагато патякають, наче немає більших ворогів, ніж креатори та екаунт-менеджери. Так от, це неправда: вони потребують один одного, а в нашій справі любиш тільки тих, хто тобі потрібний, з іншими ж знайомишся тільки після їхнього звільнення - на прощальній вечірці. Чарлі ж завжди у формі. Ніхто не лізе з ним сперечатися, коли він дає вказівки.
3
Софі попрощалася з тобою востаннє так запросто, наче це було буденне «привіт».
Ти снідаєш на самоті.
Раніше в тебе було море друзів, тепер не залишилося жодного.
Це значить, що їх ніколи і не було.
Ти пиячиш, від твоєї куртки тхне сиром раклет.
Замилуєшся та й годі.
«Дозволь мені тебе покиїтути, дозволь мені піти, дозволь мені бути молодим покидьком», - сказав ти їй.
Ти знімаєш окуляри, аби не бачити нічого поза своїм носом.
Короткозорість - твоя остання розвага: все так чарівно пливе, наче у відеокліпі.
Все лише поверхове.
Тримайся, друзяко. Ти на вершині суспільства споживання та інформаційного суспільства. Ти замовляєш суші із фуа-гра із сичуанським перцем із кисло-солодкою грушевою приправою до м'яса шатні із соусом з телячого бульйону із соєю під запашним оцтом.
Ти бачиш усміхнену дівчинку. [71]
Ти ладен у неї закохатися. Вона ніколи про це не дізнається.
Лепська мить, чорт забирай!
Спираючись на барну стійку, ти мрієш про нових жінок. Тобі був потрібний час, аби зрозуміти, чого ти прагнеш у житті: самотності, тиші, наркоти, алкоголю, багато читати, писати та час від часу злягатися з принадною дівчиною, яку більше ніколи не побачиш.
І настав час відсосу у креаторів. Проходячи Булон-ським лісом, ти зупиняєшся на платну феляцію без гондона. За двадцять хвилин ти повертаєшся до офісу.
- Звільніть мене!
Ти волаєш у холі «Росса», але тебе ніхто не слухає.
- Звільніть мене!
Кілька практикантів пирснули зі сміху, тикаючи в тебе пальцями. Вони думають, що ти блазнюєш, і вирішили скористатися нагодою та вислужитися, тому й заходилися сміятися від твоєї патетичної витівки.
- Звільніть мене!
Але в цій космічній пустелі тебе ніхто не чує. І тут ти втелепуєш, чого вони регочуть: на ширінці твоїх білих джинсів яскравіють сліди червоної помади.
З ранку до ночі по ящику крутять твої слогани: «НЕ ВИНАХОДЬТЕ, ІМІТУЙТЕ», «НАВІЩО ЖИТИ БЕЗ ШАМПАНСЬКОГО KRUG?», «ПОТОЛОЧ. ПАРФУМ, ЯКИЙ ЛЮБИШ НЕНАВИДІТИ», «РАДІО «NOVA». НІКОЛИ НЕ ЗАСТАРІЄ», «KENZO JUNGLE. СПРОБУЙ ПРИРУЧИТИ», «ВІАГРА. ОСІДЛАЙ КОБИЛКУ», «ЄВРОСТАР. НАВІЩО ЇХАТИ З РУА-СІ ДО ХІТРОУ, ЯКЩО МОЖНА ЇХАТИ З ПАРИЖА ДО ЛОНДОНА», «CANDEREL ТИ ГАРНА, ТИ СТРУНКА, ТИ - ЦЕ ТИ!», [72] «BOUYGUES TELECOM. ВИ ЗАМОВЛЯЛИ МАЙБУТНЄ? НЕ КЛАДІТЬ СЛУХАВКУ!», «LACOSTE. СЛУХАЙ СЛІВ СВОЇХ БАТЬКІВ», «ШАНЕЛЬ № 5. СУЦІЛЬНЕ PRET-A-PORTER».
- Звільніть мене!
Тобі хочеться розлягтися на галявинці просто неба і ридати. Це реклама довела людей до того, що вони обрали Птлера. Це реклама покликана переконувати, що все гаразд, тоді як усе геть погано. Вона наче середньовічні нічні вартові безупинно кричить: «На добраніч, добрі люди, уже північ, все спокійно, «хліба, вина - й сирна гора», «вода, повітря, життя!», «добра гірчиця - все під-смачиться», «Міні-світ, Міні-ціна, все інше - Максі». Спіть, добрі люди. «Усі нещасливі в сучасному світі», - прорі-кав Шарль Пеґі. Так і є: безробітні страждають через те, що не мають роботи, від якої страждають ті, хто вже влаштувався. Спіть спокійно і пийте снодійне! Головне, ні про що не питайте. Hier ist kein warum(1).
Слід визнати: все, що відбувається на поверхні планети Земля, не так уже й важливо в масштабах Всесвіту. Усе, що пише один землянин, усього лише читає інший землянин. Напевно, іншим галактикам плювати, що річний обіг «Microsoft» дорівнює валовому прибутку цілої Бельгії, а статок Білла Гейтса сягає ста мільярдів доларів. Ти тут працюєш, закохуєшся в якихось людських істот, прив'язуєшся до тих чи інших місць, метушишся на цьому кругляку, що обертається в чорній безодні. Ти міг би і зменшити свої вимоги. Чи не втелепав, що ти лише мікроб? Чи є ефективний Байгон-інсектицид проти тебе? [73]
(1) Ніяких «чому» (нім.).
Ти слухаєш виключно музику самогубців: «Nirvana», INXS, Joy Division, Mike Brant. Ти відчуваєш себе дідуганом, бо тобі подобається слухати їх на тридцятисантиметрових вінілових платівках. Щороку 12 000 французів накладають на себе руки. Це більше, ніж один самогубець на годину, і так протягом усього року. От ви читаєте цю книжку вже годину - БАЦ, один мрець. Дві години (так повільно читаєте?)? БАЦ, БАЦ. І так далі. 24 добровільні трупи - щодня. 168 смертей за власним бажанням щотижня. Тисяча покійників щомісяця. Кривава різанина, про яку всі мовчать. Франція - гігантська секта Сонячного Собору. Згідно з даними опитування Sofres, 13% дорослих французів «серйозно обмірковували можливість самогубства».
Ти щоранку перевіряєш три автовідповідачі: у себе вдома, на роботі, на мобільному телефоні, ще плюс e-mail на твоєму «макінтоші». Тільки твоя поштова скринька залишається безнадійно порожньою. Ти не отримуєш більше поштою письмових освідчень у коханні. Ніколи не тримати тобі в руках паперового метелика, від краю до краю вкритого сором'язливим почерком, зволоженого дівочими сльозами та ароматом кохання і дбайливо складеного в конверті, на якому старанно виведено адресу і припис для поштаря: «Не загуби цей лист дорогою, о милий поштарю, віднеси це важливе послання його адресатові, моєму бажаному...» Люди накладають на себе руки, бо більше не отримують у свої скриньки нічого, крім рекламних проспектів.
Ти поступаєшся спокусі УФ. Тільки-но починається депресуха (а вона в тебе й не закінчується!), ти квапишся попестити себе ультрафіолетом. Чим більше скнієш, тим [74] більше засмагаєш. Журба надає тобі здорового вигляду. Безпорадність - ось твій сонячний промінь. Хто второпає, що ти страждаєш? Твоє обличчя сяє щастям. Ти вважаєш, що бути смаглявим - значить лишатися молодим. Насправді ж усе навпаки: старого шкарбуна можна впізнати по завжди засмаглій шкірі. Сьогодні лише старі дідугани мають час, аби золотити свою пілюлю. Молодь бліда і занепокоєна, тоді як старигани - бронзові й безтурботні (їхні пенсії крапають із заробітків перших). Бути схожим на Жака Сегеля - цього ти прагнеш? Одного дня цей ультрафіолет підсмажить тебе не гірше, ніж у пеклі.
Це було в МЕГА-раю, в садах Майкрософта...(1) Вибачте, це все через кокаїн. Існує багато речей, на які б ти без нього ніколи не наважився: от, скажімо, розставання із Софі, або ці дурні каламбури. Кокс - непогане виправдання. Набираючи цю книжку на клавіатурі, ти уявляєш себе секретним агентом, який просочився до самого серця системи; такий собі підземний кріт-резидент, призначення якого - слідкувати за механізмом, що отруює суспільство. (Зрештою, хіба ЦРУ - не та сама Агенція?) Найманець і шпигун водночас, ти колекціонуєш надсек-ретну інформацію у своєму вінчестері. Якщо ж тебе колись викриють, то будуть катувати, доки не віддаси всі зібрані мікрофільми. Але ти нічого не скажеш і в усьому звинувачуватимеш наркотики. Коли ж тебе перевірятимуть на детекторі брехні, ти присягатимеш іменами всіх відомих тобі богів, що у всій цій катавасії ти був лише... вартовим. [75]
(1) Обігрується початок роману Г. Флобера «Саламбо»: «Це було у Мегарі, в садах Гамількара».
Щодня ти зустрічаєш біля свого будинку бомжа, схожого на тебе. Це твій двійник: худий, високий, блідий, із впалими щоками. Це ти - тільки з бородою, брудний, одягнений у лахміття, смердючий, з сережкою в носі, без копійки в кишені, з диханням шакала; це ти вже найближчим часом, коли колесо Фортуни обернеться, лежатимеш на вентиляційних ґратах у метро, з голими закривавленими ногами. Ні, ти не купиш йому «Вуличний ліхтар». Час від часу він починає голосити: «Той, хто сіє вітер, пожинатиме буревій!» - і засинає.
Ти вбиваєш ночі перед своєю «Playstation». За 189 франків (включаючи ПДВ) ти вступив до клубу «Playstation». Сім разів на рік ти отримуєш «демо-версії CD із пропозиціями подальших купівель і анкету, яка дозволить «Sony» дослідити твою купівельну спроможність, дізнатися про твої наміри, ступінь задоволення і отримати відверті зауваження». Ти годинами товчешся в супермаркеті, посміхаючись камерам спостереження. На роботі ти дізнався, що незабаром ці камери слугуватимуть не лише для того, аби зупиняти клептоманів. Інфрачервоні веб-камери, приховані у підвісних стелях і підключені до центрального комп'ютера, дозволять дистриб'юторам слідкувати за твоїми споживацькими звичками, фіксуючи штрих-коди на вибраних тобою товарах, аби пропонувати тобі дегустацію нових продуктів і підказувати з радіоточки, де містяться полички з твоїм улюбленим товаром. З часом тобі не потрібно буде навіть виходити з дому: виробники знатимуть твої смаки, бо холодильник буде приєднаний до Мережі, вони доставлятимуть ті харчі, запаси яких у тебе скінчилися. Все твоє життя буде розписане та враховане у глобальному процесі виробництва. Чи це не чудово? [76] Посміхнися і помахай ручкою в камеру - вона твоя єдина подруга.
Ти щойно отримав щільний конверт формату А4. Ну от, не слід було впадати у відчай: хтось нарешті тобі написав. Ти його розриваєш і знаходиш всередині дивний чорно-білий лазерний фотознімок із дивним рядом літер та цифр: «43 5.0 bg4 frl 5 psel 2 rj33 gm f 2, air 1 i/1 ml dr55»; у лівому верхньому куті - дата і час. Ти здивований. Ти роздивляєшся дивні білі плями на сірому тлі і нарешті знаходиш око неземної істоти, яке ніби дивиться на тебе, вгадуєш дві ручки, зародок носа і щось дуже схоже на вушко... Ти впізнаєш ехограму. Цей витвір абстрактного мистецтва супроводжував невеличкий напис: «Уперше і востаннє ти побачив свою дочку. Софі».
4.
Уже декілька днів ти нікого з них не бачив. І от Жан-Франсуа ввалюється до твого кабінету зі своєю депресією.
- У мене кепський feedback від замовника. Альфред Дюлер зателефонував відразу, тільки-но переглянувши «Grind», і сказав, що там забагато кольорових. Він заявив, цитую: «Я не расист, але чорних все-таки не більшість. До того ж ми маємо акцентувати на тому, що продукт французький. Це не моя провина, що товар білий, тому, аби продавати його, слід показувати білих. І це не расистська балаканина, чорт забирай, просто ми не продаємо чорні йогурти! Ми залучимо чорних, коли випускатимемо шоколадну серію «Мегрелет». Мені здалося, що його зами гигикали, поки він це говорив. Але тільки-но він згадав про можливість нового тендера на цю кампанію, усі гигикання припинилися.
- Слухай, облиш це, заспокойся. Цей фашист - живе втілення посередності. Краще б відповів йому, що його накачаний діоксинами «Мегрелет» повинні рекламувати криві, отруєні, безформні та прищаві моделі.
Тишком-нишком ти радієш: завалити одне з найбільших замовлень агенції - це королівський хід на шляху [78] до здійснення твоєї заповітної мрії, до раю оплачуваного гультяйства... тривалого ледарства за рахунок суспільства... Але Жан-Франсуа так і бачить себе викинутим на вулицю. Для нього ця справа значить зовсім інше: він запрограмований на «безвуличне» існування. Закінчивши невеличку приватну комерційну школу для мажорних синків, він одружився зі стерильною занудою, потім протягом п'ятнадцяти років зазнавав образ і принижень від керівництва та клієнтів, аби тільки отримати кредит від «Сосьєте женераль» і придбати трикімнатну квартиру в Леваллуа-Перре. Чи знаєте, яка в нього улюблена розвага? Слухати оригінальні записи з «Титаніка». Він ігнорує той факт, що буває й інше життя. Він ніколи не покладається на випадок, його життєвий шлях не може раптово зійти з наміченого маршруту. І він не переживе, якщо «Мадон» забереться геть. Він от-от рознюняється: такий поворот не передбачено в його кар'єрних планах. Уперше від свого народження він засумнівався. Дивись-но, так він і людиною може стати!
- Я добре знаю, що Дюлер - фашистська сволота, - буркоче Жан-Франсуа, - але він платить 12 мільйонів євро.
Ти починаєш співчувати йому. Зрештою, саме він нещодавно струхнув кокс з твого носа.
- Заспокойся, - чуєш ти власний голос, - ми з Чар-лі тобі допоможемо, чи не так, Чарлі?
- Так-к-к, я за те, що вже час оголошувати бойову готовність до операції «ЛОХ».
У відчинених дверях з'являється голова Марка Мар-роньє.
- Гей, гардемарини, чого носи повісили? Наче три співробітники «Rosserys & Witchcraft»... Отакої!..
Б'є долонею по лобі. [79]
- Ну я й телепень! Ви ж ними і є!
- Припиняй чудити, Марк, - скиглить Джеф, - ми по самі вуха в лайні через довбаний «Мегрелет».
- А-а-а, вони дійсно важкуваті, ці виробники надлегких сирків...
Марроньє окинув тебе оком згори донизу - він стоїть на горі, а ти сидиш у низах.
- Октаве, Чарлі... - каже він, - чи не час вам скористатися планом Orsec?
- Вони вже оголосили бойову готовність до операції «ЛОХ», - вставляє Джеф. - Але я не розумію: що це за історія?
Чарлі береться до своєї коронної справи: здіймає руки та зводить очі до неба, глибоко вдихає, голосно видихає. Це означає, що він уже готовий або взяти слово, або розчавити якусь миленьку тварючку. Після довгої паузи він кидає на Марроньє останній погляд, перш ніж розпочати:
- Шеф, даєте зелене світло?
Шеф киває головою і виходить. У кімнаті нарешті запановує майже дзенівський спокій і тиша. Чарлі повільно повертається до тебе і проголошує пароль:
- Лайно Останньої Хвилини.
- Є!
І прямо на очах Ж.-Ф., рівно за хвилину, ви з Чарлі ліпите сценарій, про який мріє кожен рекламодавець: щось чарівне, ніжне, невинне і брехливе, призначене для стада баранів, які бекають і мекають (бо завдяки різним генетичним мудруванням можна примусити мекати і бика).
Ти йому зачитуєш «лайно» з урочистою інтонацією: «Чарівна жінка (не молода й не стара), З БІЛОЮ ШКІРОЮ, шатенка (не білявка й не брюнетка), сидить на терасі [80] чудового сільського будиночка в стилі «Південний Берег» у кріслі-качалці (не дорогому й не дешевому). Вона дивиться в камеру і промовляє солодким, але природним голосом: «Я гарна? Так мені кажуть. Але я себе про це не запитую. Я - це я, от і все». Вона спокійно бере баночку «Мегрелет» (не чуттєво й не стримано), обережно її відкриває (не швидко й не повільно), і куштує йогурт ложечкою (не порожньою й не повною). Вона аж заплющується від задоволення, смакуючи продукт (мінімум дві секунди). Потім вона промовляє свій текст, зазираючи прямо в очі глядачеві: «Мій секрет - це «Мегрелет». Смачний йогурт, у якому зовсім немає жиру. Але є кальцій, вітаміни та білки. Аби розум мати і чудово виглядати. Немає нічого кращого.» Вона елегантно (але не надто) підводиться і закінчує з грайливою (але не надто) посмішкою: «Ось мій секрет. Втім, це вже й не секрет, бо я вам про все розповіла - ха-ха-ха». Вона заходиться грайливим сміхом (але не надто). На екрані з'являється packshot (мінімум п'ять секунд) з таким написом «Мегрелет». Витончене тіло і розум».
Жан-Франсуа за мить переходить від відчаю до ейфорії. Цей тип міг би вступити до Школи драматичного мистецтва на відділення «мімів-циклотиликів». Він чоломкає нам руки, ноги, губи.
- Друзі, ви мені врятували життя!
- О ні, все ж таки обійдемося без панібратства, - бурмоче Чарлі, знову споглядаючи на своєму комп'ютері, як якийсь чоловік спарюється із вугром.
І ти нарешті усвідомлюєш свій промах.
- Під три чорти! Тепер мене напевно ніхто не викине за двері. З таким спотом Філіп тішитиме мене немов [81] царську особу ще років з десять. Доведеться знову нагнути цей клятий «Мадон»!
Але Чарлі залишив останнє слово за собою: - Ти скільки завгодно можеш казати, що ми їх нагнемо, але в глибині душі добре знаєш, що це ми гнемося.
Жан-Франсуа пішов від вас щасливим, радісно обіймаючи твій миршавий сценарій. Ця сцена відбувалася на початку третього тисячоліття після Різдва Христового. (Ісус Христос був неперевершеним рекламістом, автором численних відомих слоганів: «Возлюби ближнього свого», «Прийміть, ядіть, це - тіло моє», «Відпусти їм, бо не знають, що чинять вони», «Хто понижується, той піднесеться», «Спочатку було слово», - ой, вибачте, це сказав його тато.)
5.
Якісний кокаїн коштує 100 євро за грам. Ціна спеціально надто висока, щоб тільки багатії могли залишатися у формі, а бідні нехай тупішають від анісового «Рікару».
Ти телефонуєш Тамарі, своїй улюбленій call-girl. її ав-товідповідач промовляє солоденьким голосом: «Якщо ви бажаєте запросити мене підбухнути, натисніть один. Якщо ви запрошуєте мене на вечерю, натисніть два. Якщо ви хочете одружитися зі мною, покладіть слухавку». Ти залишаєш свій прямий номер з агенції: «Згадай мене, я потребую тебе цієї ж миті, твої плечі, що нагадують гладеньке яйце, розпороши мій смуток, я мрію зануритись у твою м'якоть. Октав». У неї таке обличчя, від якого важко відвести погляд.
Загадка: у кого духмяна шкіра, тіло мексиканки й азіатські очі?
Відповідь: у берберочки, яку звати зовсім не Тамарою. Увечері вона прийде до тебе. Ти попросив її пахнути «Obsession» - парфумами Софі.
У неї хрипкий голос, тонкі пальці, мішана кров.
На жіночому тілі безліч приємних островків: засмаглі тендітні щиколотки, налаковані пальці ніг, усюди ямочки [83] (у куточках губів, на зачині сідниці), білісінькі зубки контрастують з пурпуровими губками, неповторні вигини литок, стрункого стану, рожеві відтінки вилиць, колін, п'яточок, сосочків, але долоньки завжди сніжно-білі й ніжні, як почуття, що вони розпалюють.
Так, то був час, коли продавалася навіть ніжність.
Тамара - повія, з якою ти ніколи не злягаєшся. На її міні-спідниці написано: «LICK ME TILL I SCREAM»(1), але ти вдовольняєшся тим, що вилизуєш їй вуха (вона це ненавидить). Проте за 500 євро вона ладна приходити до тебе спати. Іноді ви разом слухаєте диски: групи «II e'tait une fois», Moody Blues, Massive Attack. Ти готовий заплатити шалені гроші за одну лише мить, коли ваші губи зійдуться, наче магніти. Ти не хочеш злягатися з нею, лише поволі її торкатися, відчувати її неземне тяжіння. Коханці - наче магніти. Ти відмовляєшся вдягати презерватив з Тамарою. Ось чому ви ніколи не кохаєтеся. Спочатку вона не розуміла цього клієнта, який вдовольняється тим, що сплітає свій язик з її. Але з часом вона призвичаїлася до його зубів, що покусують її лице, до його слини із присмаком горілки, тепер вона сама просовує язика до твого ніжного рота якомога глибше, а потім уже й твій язик володарює в її роті, лиже соски, щоки, шию, очі... присмак... стогін... дихання... лоскіт... бажання. Стоп. Ти припиняєш це, аби всміхнутися в сантиметрі від її обличчя, витримати й почекати, посмакувати, уповільнитися і розпочати знову... Назвемо речі своїми іменами: сплетіння язиків буває кращим за сплетіння тіл. [84]
(1) Лижи мене, доки я не закричу (англ). Кінець фрази співзвучний із ice-cream (морозиво).
- Я обожнюю твоє волосся.
- Це - перука.
- Я обожнюю твої блакитні очі.
- Це - лінзи.
- Я обожнюю груди.
- Це «Wonderbra».
- Я обожнюю твої ніжки.
- О! Нарешті комплімент. Тамара сміється.
- З тобою так кайфово.
- Це жаргонне слівце значить, що ти щаслива?
- Цієї миті? Так.
- Цієї миті, я упевнений, ти придурюєшся.
- По-перше, якщо я працюю за гроші, це ще не значить, що я прикидаюся. Це ні про що не свідчить. І по-друге, так, я справді дуже щаслива з того, що заробляю десять штук на місяць готівкою.
- Гроші роблять тебе щасливою?
- Зовсім ні, просто я досить заощаджую, аби купити будинок і виховати дитину.
- Яка прикрість, я дуже б хотів зробити тебе нещасливою.
- Доки мені платять, це неможливо.
- А я навпаки, плачу тобі, аби не бути нещасним.
- Поцілуй мене, сьогодні я даю тобі десятивідсотко-ву знижку.
І вона оголює «верх». ЇЇ талію уперізує тоненький золотий ланцюжок Під правою груддю витатуйована троянда.
- Це справжнє татуювання чи наклейка?
- Справжнє, можеш його полизати - воно не зійде. Ще декілька намагнічувань - і ти знімаєш Тамару на цифрову камеру та інтерв'юєш її: [85]
- Скажи-но мені, Тамаро, ти насправді хочеш стати акторкою чи це жарт?
- Це моя мрія, освоїти цю справу на додаток до... моєї.
- То чому ж ти тоді не модель?
- Чого ж це ні, удень я працюю як модель, як і більшість дівчат з нашого бару «П'янка втіха». Увесь вільний час я бігаю по кастингах. Але дівчат так багато, а роботи так мало, що слід чимало упрівати, аби дотягти до кінця місяця.
- Та ні, я тебе почав про це питати, бо... слухай, я хочу запропонувати твою кандидатуру для зйомок у наступній рекламі «Мегрелет».
- О'кей, сьогодні відсмокчу безкоштовно.
- Нізащо! Послухай, невже ти ще не зрозуміла, що я новий Робін Гуд?
- Як це?
- Це ж просто: я здираю з багатіїв і віддаю дівкам.
Так, були вечори, коли ти відстібав по півштуки лише за те, аби цілуватися з нею під дощем. Це було варто робити, хай йому грець, ще й як варто!
6.
Десять днів по тому в агентстві зібрали РРМ (вимовляти «піпіем») - «Pre-Production Meeting», тобто останню нараду перед початком зйомок. Справжнісінький саміт. Навіть мух не було чути, що й не дивно, вони ж бо добре знають, якої жорсткої зазнають содомії, коли будуть спіймані. Від «Мадон» прийшов Альфред Дюлер, ще й із трьома своїми мушкетерами, від «Росса» було двоє менеджерів, крім того присутня була телепродюсерка, два креатори (Чарлі й ти), залучений режисер Енріке Бадюкюль(1), а з ним паризький продюсер, депресивна стилістка, англійський декоратор та фінансова директорка із «підтягнутим» обличчям. Чарлі б'ється зтобою об заклад, хто першим вимовить слова «анк-сіоген» та «міноризувати», приз - обід в «Апіциусі».
- Рішення, - починає телепродюсерка, - які ми прийняли на нараді дванадцятого, зазнали змін. Усі чекають на новий кастинг, але Енріке ухвалив вибір агентства. Зараз ми покажемо вам відеозапис.
(1)У прізвищі Бадюкюль обігрується англійське слово bad (поганий) та французьке cul (дула).
Але, як це завжди буває, відеомагнітофон не працює, і ніхто не знає, що робити. Треба кликати механіка, бо чотирнадцять [87] присутніх, чия сумарна річна платня перевищує мільйон євро, не в змозі впоратися із технікою, з якою кожен шестирічний малюк розбереться однією лівою, ще й із зав'язаними очима.
Поки всі чекають на рятівника, який знає, де знаходиться «play», режисер піднесеним голосом зачитує свій проект.
- Нє треба дівцина надто гарна, цє буде свіза зінка, молозава, але доросла.
Енріке був фотографом у гламурному журналі, перш ніж стати зіркою рекламних роликів, естетизованих у помаранчевих тонах. Він культивує свій венесуельський акцент, бо ця екзотична нота і є головною запорукою його успіху (близько 500 безробітних режисерів знімають так само, як він, тобто «з розмитим зображенням», яке дають численні фільтри, і з аудіорядом у стилі тріп-хоп, але на них не звертають уваги, бо їх не звуть Енріке Бадюкюль).
- Мені дузє подобається, шцьо марку мозна цитати з перших кадрів. Esta muy muy importante(1). Але, як на мєнє, треба і творчості місце дати.
Його вибрали, бо Джо Пітка був зайнятий, а Жан-Батист Мондино відмовився. Усі присутні уважно стежити за тим, що він говорить, водячи пальцем по своїх копіях, наче першокласники. Тут без стуку заходить робітнику блакитному светрі, зітхає і вмикає відеомагнітофон.
- Дякуємо, Жеже, - каже Джеф, - і що б ми без тебе робили?
- Сиділи б у дулі, - відповідає Жеже, виходячи з кімнати.
Джеф почав реготати.
- Ха-ха-ха! Оце так Жеже! Добре, можемо дивитися запис кастингу. [88]
(1) Це дуже, дуже важливо (ісп).
Чотирнадцять тих, що «сидять у дулі», нарешті бачать чарівну Тамару з оголеним торсом у чорному бюстгальтері Wonderbra, яка дивиться в камеру і промовляє, покусуючи губку:
- Це моя мрія - освоїти цю справу на додаток до... моєї. Увесь вільний час я бігаю по кастингах. Але дівчат так багато, а роботи так мало...» (стоп).
Ти береш слово, аби пояснити, що йдеться про спонтанний кастинг, неперевершену модель, яку ти зняв випадково, і що слід з нею зв'язатися, аби вона спробувала прочитати точний текст за сценарієм.
Альфред Дюлер запитує, чи можливо буде на монтажі трохи висвітлити її шкіру.
- Звичайно, немає проблем. Вона у нас стане, як французький триколор - синьо-біло-червона.
Альфредова директорка з реклами, величезна сарделька у костюмчику від Zara, розтулила рота єдиний раз за всю нараду, аби пробелькотіти таке:
- Головне - розбудити бажання. Неймовірно! Ці дурепи, яких давно уже ніхто не трахав, цілими днями працюють над тим, щоб «розбудити бажання» у мільйонів споживачів!
Телепродюсерка занотувала собі: ОК, Тамара в резерв - віддзвонитися і висвітлити обличчя.
Альфред Дюлер знов бере слово:
- Я хотів би зазначити, що ми щасливі працювати з Енріке, його порт-фоліо нас вразило, тож ми впевнені, що він так само професійно впорається з нашим рекламним відеороликом.
(Синхронний переклад: «Ми вибрали цього слухняного режисера, бо він не змінюватиме запропонований нами сценарій».)
- А також, Енріке, я оцінив те, що ти щойно сказав про присутність нашої марки в кадрі. Ми прекрасно розуміємо, [89] що тут не поетичний клуб. Тож наголошую ще раз: логотип повинен читатися з перших же кадрів.
- Si, si! Я планую зробити дузє яскравий packshot.
- Саме так! - підхоплює Джеф. - Загалом у кадрі буде сонячна атмосфера, але сонце буде не надто сліпуче, таке собі clean.
Нарешті встряє стилістка:
- Ішлося про те, що одяг не повинен бути сумним.
І вона починає теліпати перед нами різнокольоровими кофточками.
- Можна зупинитися на червоному, якомусь сліпучому, як оцей.
- Так, - сказав один з представників «Мадон», аби виправдати свою присутність на цій РРМ (та й узагалі в керівництві «Мадон»), але нам слід подумати про щось демісезонне, аби ролик залишався актуальним протягом усього року.
- І зважаючи на те, про що йшлося на зібранні дванадцятого числа, - додала фінансова директорка, завдання якої - оцінювати готову роботу, за яку платить «Мадон», все критикувати і занижувати тарифи (за винятком власної платні), - ролик має бути грайливішим, він повинен спокушати.
- Це очевидно, - запевняє Джеф, - ми ж вирішили це ще дванадцятого.
Ці скажені виглядають наче під кайфом. Стилістка розрум'янилася й стала такою ж червоною, як і її кофточки.
- Я принесла ще оцю сорочку.
Усі починають критикувати сорочку, аж доки не помічають, що таку саму носить і сам клієнт.
- Слухайте, - каже Чарлі, - базовий контракт уже підписаний, але ж ми можемо дещо поімпровізувати під час зйомок, так?
Всі погляди обертаються на Альфреда-Дюлера-дундука. [90]
- Я змушений нагадати, що «Мадон» уже затвердив сценарій, і, якщо на монтажі ми помітимо відхилення від нього, ролик ми не приймемо. Ми маємо чітко виписаний контракт - це моє останнє слово.
- Звичайно, - здригається Джеф, - агентство зобов'язується не відхилятися від того, що вам було представлене.
І такі ось діалоги тривають годинами. Уже й ніч настала. А ти все записуєш, ретельно, наче секретар у суді, - літописець сучасного лихоліття. Це зібрання - зовсім не дрібничка в історії Третьої світової війни.
- Додайте прислівник «жадібно» в сценарії. Це обов'язково.
- А чи потрібні нам усі тридцять секунд? Чи не можемо ми викласти цю історію за двадцять і підрізати трохи плани?
- О'кей, ми уріжемо плани, але це зжужмить ролик.
- Викладемо все якомога стисліше.
- Якщо ж після тестування IPSOS не заперечуватиме, я думаю, ми зможемо його утиснути у двадцять секунд.
- Замініть «жадібно» на «нездоланно» в сценарії. Це надає важливого відтінку, на якому нам слід акцентувати. Це обов'язково.
- Ми хочемо, щоб нашому продукту людина не чинила опір, а підкорялася. Нагадаю вам, що ми протестуємо ролик на фокус-групі, перш ніж запускати його в ефір. Якщо ж дослідження не підтвердять очікуваного ефекту, усе ваше кіно піде до біса.
- Я вам зачитаю оновлений проект: «Споживання продукту: Жінка відкриває баночку «Мегрелет» і з нездоланним бажанням смакує продукт за допомогою ложечки».
- Октаве, ти вважаєш, що це кумедно?
- Можна показати, як дівчина прогулюється з йогуртом у руках... [91]
- О, ні! Одразу зупиню вас! «Мегрелет» - не якийсь там бродячий йогурт!
Ти занотовуєш все, що він говорить, бо це надто правдиво, аби бути прекрасним.
- Можемо перейти до вибору натури. Слово Тоні.
- Ми оглянув декілька будинок навколо Маямі. Є безліч варіанти: зовсім відкрита чи з велика сада, або сучасний галявинка. Тут ти бачите фото: це такий терас, веранда, чи можна в традиційному сільська хатка, так?
- М-м-а, - зауважує Енріке, - ти нам даєш поради, якою esta твоя рекомандасьон?
- Я думати, що це добре класична дім із ґанком, ця галявинка добра для тебе, сподіваюсь. Не треба сумні речі, ні?
- У мєнє okay, якщо ти esta okay.
- Повернемося до зйомок власне продукту.
- Треба, аби цей йогурт вписався в життя... не знаю, поставте його на траву, аби акцентувати ідею природності.
- Цей продукт ніби для розваги, але страшенно корисний для здоров'я.
- Наша єдина цінність, - закінчує Дюлер, - це любов. Наші клієнти купують не йогурт, а любов (як це сподобається Тамарі, думаєш ти). Ми продаємо не йогурт, а материнське молоко! Ось чому ми стали всесвітньою компанією. Любов - це всесвітня цінність. Треба мислити глобально! Міркувати глобально! Бути усюди! Ось у чому, на мою думку, полягає призначення «Мегрелет».
Раптом без стуку ввійшов Філіп. Він просить не зупинятися і не звертати на нього уваги. Але обговорення починається спочатку і час від часу переривається дзвінками його мобільника, який він і не збирався вимикати.
- Це повинна бути дуже жіночна жінка. На ній грубі джинси, футболка з довгими рукавами - тільки-но уяви, слід одразу дати зрозуміти - вона зневажлива, але елегантна. [92]
- Це Шерон Стоун, лише брюнетка і трохи молодша.
- То ви маєте певність, що мадам Мішу з якогось там Валансьєна ототожнить себе з нею?
- Увага-, вона типова представниця середнього класу, але fun.
- Щось у неї не зовсім європейський вигляд!
- Ми нічого не маємо проти північних африканців, але є ризик, що наша аудиторія не ототожнить себе з нею.
- Вона лише трохи «південна», що чудово відповідає сучасній тенденції - зараз у моді смаглявки а ля Інес Састр-Дженніфер Лопес-Сельма Хайєк-Пенелопа Крус.
- Хто така Сельма Хайєк?
- Енріке передивився 80 дівчат і сказав, що вона найбільш фотогенічна.
- Вона уособлює всі цінності продукту: свободу, чуттєвість, - справжній «Мегрелет».
- Вона esta цудова.
- Very cute.
- Хто така Сельма Хайєк?
- Вона насправді поводиться в кадрі дуже емоційно.
- Я не проти підтвердити цей вибір, але тільки після повторних зйомок
- «Атмосфера передмістя спокійна, але динамічна. Трава має бути зеленою, але середземноморською. Природний звук, пташині співи».
- Слід буде додати цвіркунів на монтажі.
- Хто така Сельма Хайєк?
- Це модна краля з «латинок».
- Вона була на обкладинці вересневого «Vogue».
- Я її не знаю.
Стилістка, яка вже на межі нервового зриву, дістає двадцять пар окулярів від сонця і розкладає їх на столі, аби клієнт обрав, які Тамара повинна начепити собі на маківку. [93] За двадцять хвилин вирішують принести їх усі на знімальний майданчик і зорієнтуватися на місці. (Тобто, вирішили не вирішувати нічого.)
- Музика: п'ять композиторів надіслали свої пропозиції. Послухаємо?
ТЕЛЕГРАМКанал с обзорами, анонсами новинок и книжными подборками
Книжный Вестник
Бот для удобного поиска книг (если не нашлось на сайте)
Поиск книг
Свежие любовные романы в удобных форматах
Любовные романы
О психологии, саморазвитии и личностном росте
Саморазвитие
Детективы и триллеры, все новинки
Детективы
Фантастика и фэнтези, все новинки
Фантастика
Отборные классические книги
Классика
ВКОНТАКТЕБиблиотека с любовными романами, которая наверняка придётся по вкусу женской части аудитории
Любовные романы
Библиотека с фантастикой и фэнтези, а также смежных жанров
Фантастика
Самые популярные книги в формате фб2
Топ фб2
книги