Американська трагедія

СПОМИН

Літній вечір, присмерк.

І торговий центр Сан-Франціско — високі будинки, високі сірі стіни у вечірній імлі.

І на широкій вулиці на південь від Маркет-стріт, тепер майже затихлій після гомінкого дня, — група з п’ятьох чоловік: мужчина років шістдесяти, куценький, огрядний, але з застиглим обличчям і збляклими, тьмяними очима мерця — дуже миршава і стомлена особа; густа грива сивого волосся вибивається з-під старого круглого фетрового капелюха; на ремені, перекинутому через плече, невеликий органчик, яким звичайно користуються вуличні проповідники і співаки. З ним жінка, всього років на п'ять молодша, трохи вища, не така огрядна, але кремезна, з білим, мов сніг, волоссям, уся в чорному з голови до ніг — чорне плаття, капелюх, черевики. Її широке обличчя виразніше, ніж обличчя чоловіка, але глибоко порите зморшками — слідами злигоднів і страждань. Поруч, тримаючи в руках біблію і кілька книжечок псалмів, іде хлопчик років семи-восьми, не більше, меткий, окатий, не дуже добре одягнений, та жвавий і граціозний; видно, він дуже прив'язаний до літньо» жінки і намагається триматися якнайближче до неї. Слідом за ними, трохи віддалік, ідуть змарніла і невродлива жінка років двадцяти семи і друга — п’ятдесяти, дуже схожі одна на одну — очевидно, мати й дочка.

Було жарко, але в повітрі почувалася приємна знемога тихоокеанського літа. Дійшовши до рогу Маркет-стріт, великої і людної вулиці, по якій снувало в протилежних напрямах безліч автомобілів і трамваїв, вони затрималися, чекаючи знака полісмена на перехресті.

— Стань ближче до мене, Рассел, — сказала старша жінка. — Дай-но руку.

— Мені здається, рух тут зростає з кожним днем, — тихо і невиразно промовив її чоловік.

Дзенькотіли трамвайні дзвінки, пирхали і гуділи автомобілі. Але маленька група здавалася байдужою до всього і тільки намагалася якнайскоріше перейти вулицю.

— Вуличні проповідники, — зауважив, проходячи мимо, банківський клерк своїй приятельці-касирці.

— Так, я їх зустрічаю тут майже кожної середи.

— Ну, по-моєму, зовсім не діло тягати такого малюка по вулицях. Він надто малий для цього, правда, Елла?

— По-моєму, теж. Не хотіла б я, щоб мій братік займався такими справами. Що за життя для дитини? — підтримала Елла.

Перейшовши вулицю і дійшовши до дальшого перехрестя, маленька група спинилася і оглянулася, немов досягнувши своєї мети; чоловік поставив органчик на землю, відкрив його і підняв невеликий пюпітр. Тим часом його дружина взяла з рук онука біблію і книжечки псалмів, передала біблію та одну з книжечок чоловікові, іншу поклала на пюпітр, ще одну залишила собі і дала по книжечці всім іншим. Чоловік неуважливо, та все ж з удаваною впевненістю поглянув навколо і проголосив:

— Сьогодні ми почнемо з двісті сімдесят шостого псалма: «Яка міцна твердиня». Міс Шуф, прошу вас.

І молодша з жінок, дуже худа, висохла, вайлувата і негарна, — доля нічим не обдарувала її,— сіла на жовтий складаний стілець і, пробігши пальцями по клавішах і перегорнувши ноти, заграла названий псалом; усі підхопили наспів.

Тим часом люди різних професій і стану, що розходилися по домівках, помітивши маленьку групу, яка так зручно розташувалася поблизу головної вулиці міста, нерішуче уповільнювали кроки і скоса оглядали її або трохи спинялися довідатися, що діється. І поки ті співали, невиразний та індиферентний вуличний натовп видивлявся на них, приваблений дивним виглядом цієї непоказної групи, яка піднесла свій голос проти загального скептицизму і байдужості. Цей сивий, жалюгідний і нікчемний старик у поношеному, мішкуватому синьому костюмі, ця дужа, але грубувата і стомлена жінка з зовсім білим волоссям, цей свіжий, чистий, незіпсутий і наївний хлопчик… а він тут навіщо? І ще ця безбарвна і охляла стара діва та її мати, така ж охляла, з розгубленим поглядом… З усієї цієї групи тільки у сивоволосій жінці перехожі могли відчути силу і рішучість, що сприяють, хоч які б були сліпі і хибно спрямовані, якщо не успіхозі в житті, то самозбереженню. В ній, більше ніж у будь-кому з цієї групи, помітна була переконаність, — хоч і неуцька, та все ж вона викликала повагу. Жінка стояла з книгою псалмів в опущеній руці, дивлячись поперед себе, — і багато з тих, хто затримався тут, дивлячись на неї, казали собі, кожний на свій лад: «Так, от вона, незважаючи на всі свої вади, напевно, прагне робити тільки те, в що вірить». Уперта, непохитна віра в мудрість і милосердя тієї вищої могутньої і пильної сили, яку вона прославляла, відбилася в кожній рисі її обличчя, в кожному жесті.

Коли псалом було проспівано, дружина прочитала довгу молитву; потім чоловік виголосив проповідь, а всі інші посвідчили все, що вчинив господь для кожного з них. І далі, коли книжки було зібрано, а орган закрито і чоловік перекинув його на ремені через плече, вони рушили назад.

— Чудовий вечір. Здається, публіка була трохи уважніша, ніж звичайно, — заговорив чоловік.

— О так, — підхопила жінка, яка грала на органі.— Щонайменше одинадцять чоловік узяли брошурки. І один старий джентльмен спитав мене, де міститься місія і коли у нас буває служба.

— Хвала господу! — сказав чоловік.

І ось, нарешті, сама місія — «Зоря уповання. Місія дисидентів. Молитовні збори щосереди і щосуботи від 8 до 10 години вечора; у неділю об 11, З і 8 годині. Двері відчинені для всіх». Під цим написом на кожному вікні інший: «Бог є любов», а ще нижче дрібнішими буквами: «Скільки часу ти не писав матері?»

— Дай мені монетку, бабусю! Я побіжу на ріг по морозиво! — попросив хлопчик.

— Гаразд, Рассел. Тільки відразу ж повертайся, чуєш?

— Ну, звичайно, бабусю! Не турбуйся!

Він схопив десятицентову монетку, яку бабуся видобула з глибоченної кишені спідниці, і бігом подався до морозивника.

Її дорогий хлопчик. Світло і радість її на схилі літ. Вона повинна бути добра до нього, поблажлива, не надто сувора, як, може, вона була до…. З ніжністю і трошки неуважливо дивилася вона вслід хлопчикові, що побіг. «Заради нього».

І вся маленька група, крім Рассела, зайшла в непоказні жовті двері і зникла.

Редактор О. С. Дяченко Художник Р. Ф. Ліпатов Художн. редактор К. /. Золотарьова Техн. редактор А. А. Вовк Коректор М. Л. Брандіс

Теодор Драйзер. Американская трагедия

(На украинском языке).

БФ 06437. «Радянський письменник». Здано на виробництво 17/11 1955 р. Підписано до друку 9/У 1956 р. Папір 60 X 92Лв = 20³/4 папер. арк., 41,5 друк, арк., 51,1 обл. — вид. арк. Зам. 519. Тираж 50 000. Ціна в оправі 24 крб.

Надруковано з матриць Київської книжково-журнальної фабрики в 4-ій поліграфічній фабриці Головвидаву Міністерства культури УРСР, м. Київ, пл. Калініна, 2.