Ангели по десять шилінгів

4

Чед не квапився повертатися в Касл-Хоум. Він повільно пройшов вузькими провулками, вибоїстою вулицею, що тягнулася уздовж Оук-Рівер, вийшов на шосе з самотніми віллами по обидва боки і лише потім звернув до будинку. Зовсім несподівано перед ним виріс кам'яний мур, він зиркнув угору і за кілька десятків метрів побачив каплицю. Чед заблукав до крайстчерчського цвинтаря.

Швидше машинально, ніж з якоюсь певною метою, він відчинив хвіртку. Неподалік від каплиці стояло п'ять чоловіків. Зодягнені в чорні костюми, вони з виразом нудьги на обличчях дивилися перед себе. Чед запитав одного з них, чи не знає він, де похована місіс Шеклі. Чоловік пояснив, і Чед, минувши кілька рядів могил, незабаром опинився на південній частині цвинтаря.

Сімейний склеп Шеклі — дешева мініатюрна копія грецького храму з двома колонами — був споруджений лише 1940 року і містився в тій частині цвинтаря, де вже не було могил. Метрів за сто виднівся черепичний дах Касл-Хоума.

Вхід до склепу закривали іржаві ґратчасті двері. Чед вже зібрався повертатися назад, але ненароком штовхнув двері. Вони несподівано відчинилися. Кинувши погляд на замок і петлі, Чед помітив, що їх недавно змастили. Запалений цікавістю, він спустився вниз. Маленькі двері в глибині були зачинені. Чед припустив, що ці двері ведуть в інше приміщення, яке, очевидно, міститься під склепом. Замислений, він повернувся до виходу з цвинтаря.

П'ятьох чоловіків, що стояли раніше біля каплиці, вже не було. З іншого кінця цвинтаря долинав церковний спів. Потім на алеї з'явилися люди у траурному вбранні. Вони поспішали якомога швидше піти звідси, бо небо запнули темні хмари і ось-ось мав линути дощ. Тісною юрмою вони йшли до виходу, де на них чекали кілька екіпажів і три автомашини.

Пастор Стерджен, природно, повинен був показати, що він вважає непристойною ту поквапливість, з якою парафіяни залишали цвинтар, і йшов останнім. Коли він порівнявся з Чедом, той заговорив з ним. Окинувши пастора простодушним поглядом, Чед сказав, що має намір оселитися в Крайстчерчі, а оскільки людина він віруюча, то не хотів би жити без благословення церкви. Він хоче брати діяльну участь у житті общини і постійно зустрічатися з людьми, які в цей грізний час не можуть жити без віри.

У пастора Стерджена було вузьке обличчя. Сиве ріденьке волосся звисало майже до комірця. Загалом Стерджен справляв враження добропорядної людини. Він захотів докладно ознайомитися з життям і суспільним становищем свого нового підопічного, і Чед розповів йому про Касл-Хоум, про місіс Порджес і покійну Шеклі, яку він назвав своєю далекою родичкою. Тут же, не сходячи з місця, розповів про багатьох неіснуючих братів і сестер, дядьків і тіток та наговорив сім кіп гречаної вовни про свої благодіяння, які він нібито здійснив в ім'я святої церкви. У великій пригоді став йому в розмові репортаж про фарисейства англіканської церкви, якого він написав два роки тому. Саме цей репортаж дав чудову можливість Чедові вивчити всю церкву і її організацію.

Найбільше вразило Стерджена те, що місіс Шеклі доводиться Чеду двоюрідною тіткою і що гість у майбутньому має намір остаточно оселитися в Касл-Хоумі. Його наречена, дочка заможного купця, який торгує імпортним тютюном та кавою, спить і бачить своє життя на лоні шотландської природи. Вона так само, як і Чед, твердо переконана, що давні добрі британські звичаї збереглися тільки в таких містечках, як Крайстчерч. Тому в найближчі дні він має намір зробити візит і адвокатові Хаббарду, щоб домовитися про купівлю будинку. Потім, ніби ненароком, Чед перевів мову на заповіт померлої. Особисто він сумнівається, що заповіт існує, бо в останні роки стара пані стала надто забудькуватою. Певна річ, він не плекав ніяких надій одержати щось у спадок — ні в якому разі! — адже в старої місіс Шеклі були й інші, ближчі родичі, а вони не так легко змиряться з відсутністю заповіту.

— Ви кажете — стала забудькуватою? — очі Стерджена з навислими над ними густими бровами блиснули. — Якщо в когось у сімдесятирічному віці й була бездоганна пам'ять, так це у вашої тітки. Можете мені вірити.

— Особисто я не можу сказати нічого певного з цього приводу, — зауважив Чед. — Але мій дядько Річард, котрий провідав її востаннє чотири роки тому, помітив у неї якусь розгубленість і неуважність. Сімдесят років — це ж таки вік!

— Можливо, з якоїсь причини вона зумисне хотіла викликати у вашого дядька саме таке враження, — нетерпляче заперечив Стерджен. — Я ж можу лише повторити: в пам'яті вашої покійної тітки все зберігалося, як на кіноплівці.

Стерджен хотів було йти, але потім згадав:

— Ви, здається, казали, що збираєтесь купити й привести до ладу Касл-Хоум?

— Так, так, — ствердив Чед. — Моя наречена хоче мати купу дітей, а Касл-Хоум у нинішньому стані не зможе вмістити велику сім'ю. І взагалі я людина, що все звикла робити грунтовно. Коли вже оселюся в Касл-Хоумі, то хочу мати спокій, а не спостерігати, як по моєму будинку постійно швендяють ремонтники.

— Я з вами повністю згоден, — сказав Стерджен. — До того ж і ремонтники сьогодні проблема. Я знаю лише один виняток — наш будівельний підрядчик Фенвік. Він починав з низів, працював спершу простим муляром. І якщо вже він візьме замовлення, то виконає його так сумлінно, що ніхто не матиме до нього жодних претензій. Не так давно він ремонтував будинок для старих людей, яким опікується церква, і я дуже задоволений.

— У вас в Крайстчерчі є будинок для старих?

— Коли ви дізнаєтесь, як багато робить для людей наша община, щоб урятувати їх душі від розтління, то не так здивуєтеся, містер Олів'є. Ми утримуємо не лише притулок. У нас є молодіжний клуб, власна бібліотека. Хто хоче завоювати душі людські, той повинен іти в ногу з часом. Ми не можемо допустити, щоб нас обплутали всілякими пережитками й забобонами.

«Якби твоя воля, ти повідкручував би школярам вуха і бив би їх по пальцях лінійкою», — подумав Чед, але вголос промовив:

— Найближчим часом я завітаю до вас, ваша превелебність. Мене дуже радує те, що я матиму можливість брати діяльну участь у такій зразковій общині.

— Хай вас бог береже, сину мій! — гучним голосом попрощався пастор і попрямував до свого будинку, що стояв навпроти цвинтаря.