До 72-х Роковин знищення більшовиками Києва та киян

Німецький гарнізон був настільки великий?

Не слід забувати, що місто буквально кишило диверсантами, з якими також треба було комусь боротися, організовувати зачистки і облави.

Якщо вже розстріли були так необхідні, що заважало підготуватися і провести їх через місяць?

Дехто стверджує, що саме євреї влаштовували диверсії з моменту взяття Києва і особливо під час пожежі – і тому всіх євреїв було вирішено знищити. Однак це пояснення не витримує жодної критики – практично всі працездатні євреї або відправилися в евакуацію або були призвані в армію чи стали біженцями, залишивши місто своїм ходом. Навіть резерв Червоної Армії – молодь предпрізивного віку 15-16 років – був в обов`язковому порядку вивезений з міста. Часу виїхати було предостатньо, а в Києві залишилися самі безпорадні євреї. Навіщо їх потрібно було розстрілювати?!

У Києві пекло, апокаліпсис, реальний холокост, люди згорають живцем, по місту метаються збожеволілі погорільці, трупи, антисанітарія загроза епідемій з горищ палять снайпери, диверсанти серед білого дня ріжуть пожежні рукави… І раптом німці від усього цього відсторонилися і всі сили кинули на розстріл єврейських дідів та бабусь?

Як ми знаємо, вибухи в будинках лунали ще 28 вересня, проте, згідно розповідям про трагедію Бабиного Яру, німці в цей день займалися не боротьбою з вогнем і не забезпеченням біженців, а приймали рішення про розстріл всіх київських євреїв. У цей же день, 28 вересня німці нібито встигли підготуватися до розстрілу, надрукувати 2000 примірників горезвісного безіменного оголошення `всім жидам ` Києва і околиць `і розвісити їх у палаючому місті та околицях. Згідно з розповідями, незважаючи на комендантську годину, євреї встигли його прочитати, зібратися і прибути з речами на наступний день до 8 ранку в належне місце на кут двох вуличок. Там їх зібралося з речами, колясками та возами аж 35 тисяч осіб!? А далі вони все спокійно стояли і чекали поки їх групами по 30-40 людина не відведуть у яр і не розстріляють…

Повна відсутність логіки, мотивів закінчуючи фізичною неможливістю описуваного процесу збору, розстрілу і поховання тіл.

Знищення більшовиками Києва стало наймасштабнішим умисним спалюванням своїх же громадян. Цифри жертв роблять розстріл у Бабиному Яру найграндіознішою розстрілом всіх часів і народів, причому, до цих пір не вдалося виявити ні єдиного матеріального доказу цієї події. Співставляйте…

Існують тисячі метрів кіноплівки і сотні фотознімків пожежі та її наслідків (українські історики категорично не люблять їх показувати), на яких події зафіксовані чи не щохвилини. Однак немає ні єдиної фотографії як відбувався, під час пожежі, збір десятків тисяч євреїв на розстріл і самого розстрілу (відомі фотографії Хеле зроблені ще до початку пожежі). Але ж євреї мали рухатися мальовничими колонами з усіх кінців міста і околиць – але вони не потрапили ні на одну з фотографій!

У місті перебувало десятки тисяч погорільців – і ми бачимо їх і їх врятовані пожитки на фотографіях. Тисячі жінок з вузлами і кошиками цілими потоками йшли через Київ до таборів військовополонених в надії знайти там і нагодувати своїх чоловіків – і ми бачимо їх на фотографіях.

Натовпи жінок біля огорожі стадіону «Зеніт» (нині «Старт») на вулиці Лагерній (Маршала Рибалка), де в сусідніх казармах на вулиці Керосинній (Шолуденка) у фільтраційному таборі утримувалися військовополонені. Жінки приходили сюди, щоб знайти і забрати додому своїх чоловіків, синів, братів. Полонених було так багато, що німці відпускали місцевих жителів по домівках. Фото зроблене ще до підпалу Києва німецьким військовим фотографом Йоганнесом Хеле.

Але нікого з більш ніж тридцяти тисяч євреїв, які з речами нібито рухалися по всьому Києву і околицях, на фотографіях, зроблених практично в той же час, ми не бачимо!

Чому прихильники оповідань про розстріл у Бабиному Яру уникають теми знищення Києва і бояться публікувати фотографії вибухів і пожеж? Та тому що кожне фото по-своєму спростовує це оповідання письменника Анатолія Кузнєцова.

Професор Ф. Богатирчук згадує, що німці через радіорупор попередила населення Києва бути готовим до поголовної евакуації. На фото добре видно фургон 637- го відділу пропаганди, радіорупор на даху і кияни, які слухають якісь німецькі повідомлення на поки що не знищеному Хрещатику.

Немає нічого незвичайного в тому що кияни слухають радіорупор і в тому що за його допомогою киян попереджали про евакуацію 25-27 вересня. Однак, оповідники про Бабин Яр розповідають що той же самий 637- й відділ пропаганди 6- ї армії за один день 28 вересня скликав євреїв Києва на розстріл за допомогою розвішаних у палаючому місті оголошень. І жоден оповідач ніколи не згадав про потужний засобі звукового оповіщення, що працював у Києві в тому час. Чому? Та тому що ті, хто складав міф про розстріли в Бабиному Яру, не були в окупованому Києві і не знали як насправді німці оповіщали населення!

У розпал пожежі німці запросили до Києва представників іноземних засобів масової інформації щоб продемонструвати світовій громадськості страхітливі злочини більшовиків, що грубо порушували міжнародні конвенції про закони і звичаї війни. Іноземні репортери прибули до ще паруючого прифронтового Києва у перших числах жовтня і зафіксували у своїх репортажах і фотознімках масштабні руйнування.

Як тільки більшовики зайняли Київ, вони, намагаючись відвернути увагу світової громадськості, також запросили в місто групу західних журналістів, яких відразу повезли у Бабин Яр і там безуспішно намагалися їх переконати, що в цьому місці розстріляли, поховали, а потім викопали і спалили трупи 50 тисяч євреїв.

У наявності типова відволікаюча пропагандистська операція більшовиків, спрямована на дискредитацію супротивника і на приховування власних злочинів. При цьому реальні події підмінялися іншими – вигаданими. За такою схемою більшовики та їх правонаступникам створювали пропагандистську галас для підміни Катині Хатинню, ГУЛАГу Освєнцімомом, жертв НКВД жертвами СС. І звичайно ж приписували німцям власні злочини. Ось рядки з репортажу її військового кореспондента Я. Макаренка, передані з Києва телеграфом 7 листопада і надруковані в «Правде» 8 листопада 1943:

«Захопивши Київ, німці почали методично умертвляти його. Спочатку був зруйнований Хрещатик – один з найкрасивіших і упорядкованих проспектів столиці України…

У купу уламків перетворені театр ім. Франка, навчальне містечко в Голосіївському парку, поштамт, готель «Континенталь»… Щоб виправдати свої чорні справи, німецькі власті пішли на хитру і підлу провокацію все, що піднімалося силою вибуху у повітря, приписувалося партизанам. Німці підірвали мости, будинки, водопровід, культурні установи».

Ті кияни, хто пережив окупацію і бачив все на власні очі, прикусили язики (не всі…) і мовчали, знаючи чим може закінчитися критика офіційної правди. Тому радянська пропаганда не боялася перегнути палицю. Так, в 1953 році «Вечірній Київ» писав, що Ланцюговий міст висадили німці в… 1941! Перед собою? Але нові кияни вірили…

Радянські пропагандисти показували фотографії, де вказувалосяся що ці руїни – справа рук німців.

СРСР немає понад 20 років, а його тотальна брехня живе і досі отруює свідомість людей. Традиційно брешуть і „українські” табачні так звані „історики”. У приховуванні правди про знищення Києва укрсучісторики навіть не намагаються дістатися до істини. Укрсуч історики не лише нічого не роблять для спростування запущеного??радянським міністром пропаганди Еренбургом брехні, але й щосили поширюють її далі. І не тільки поширюють, але і придумують нові неймовірні деталі!

Наприклад, гебешний „історик” Юрій Шаповал розповів, що хтось колись бачив у Бабиному Яру десятиметровий (!) шар попелу. І цю маячню несе доктор історичних наук! А далі ці несусвітні вигадки починають передруковувати такі з дозволу сказати видання як `Дзеркало тижня`. Про знищення більшовиками Києва ця газета воліє не згадувати.

Незрозуміло, чому за державний рахунок, за наші з вами гроші, існує ціла армія „істориків” і структури, які відстоюють ворожі Україні пропагандистські розробки неіснуючих і зарубіжних держав?

Невже вони не помічають того факту, що на підтримку розстрілів у Бабиному Яру не існує жодних речових доказів?

Невже вони не помічають безглуздя й нестиковок в цій історії?

Хотілося б все списати на їх непрофесіоналізм, але свідома відмова від досліджень знищення більшовиками Києва і розстрілів НКВДистами киян у вересні 1941 року, не дозволяє зробити це.

Занадто помітна продажність „істориків”, які десятиліттями повторюють оповідання Еренбурга-Кузнецова про 33 тисячах розстріляних євреїв, і навіть не намагаються з`ясувати куди в ті ж дні поділися 50 тисяч бездомних киян і скільки людей загинуло під час вибухів і пожеж…

Сьогодні згадані непересічні події розслідуються і аналізуються виключно суворовими, а так звана історична наука як і раніше користується напіврелігійними радянськими догмами і штампами. Чинна в Україні влада відкрито взяла курс на увічнення табачних радянських міфів. Тому і в 2013 році на сторінках газет і на екранах у ЗМІ ніхто не віддасть данину пам`яті загиблим у вересні 2013 року від рук більшовиків киянам…