Добрі новини з Аральського моря

Подяки

Дякую...

Олені Бодні, що героїчно слухала мої читання цілого (!) тексту через вайбер, бо тільки так я могла редагувати: все, що не звучить, не має права лишатися на папері.

Олександру Михеду, що читав цей текст геть сирим і змусив переписати кілька слизьких моментів; найкраща критика в моєму житті, бо конструктивна.

Ірі Цілик, що трохи пообсмикувала мою недбалість щодо героїнь (не всі вони можуть однаково матюкатися чи бути освіченими).

Андрію Куркову що, сам того не підозрюючи, став мотиватором закінчити цю писанину.

Олегу Артиму що завжди є моїм першим читачем і каже «ну шо, нормальна книжка».

Олі Котрус, що прочитала і зрозуміла цей текст так, як міг зрозуміти тільки автор. Героїні самі не чекали такого співпереживання: найкращий фідбек.

Гасі Шиян, моїй partner in crime, що пустила до себе в письменницьку квартиру в Хорватії, де я за З дні, розкладаючи історії героїнь по пачках, зробила більше структурування, ніж за 2 роки (і за те, що хвалила мою кулінарію).

Моїй психотерапевтині Ларисі Волошиній, яку я на додачу до моїх проблем вантажила проблемами героїнь і героїв (зате всі діагнози роздані правильно).

Олександру Каменцю, що захостив у своїй французькій арт-резиденції для фінальної роботи над книгою.

Даті Дмитрук, Жені і Дімі, що терпіли мене в рутині й давали поради по суті.

Олесі Ногіній, що допомогла прийняти важливе рішення у відповідальний момент.

Прототипам героїв і другорядних персонажів за те, що ділилися своїми історіями (що ще раз доказує непричетність авторки до їхніх переконань та інтерпретації фактів).

Парижу, що зрушив все з мертвої точки і закрутив у мільйонний роман.

Терасам, доброму вину і вам, для кого це все тут писалося, — ну бо як же інакше?..