Гаррі Поттер і Напівкровний Принц

Розділ двадцять четвертий Сектумсемпра

Уранці на уроці заклинань, попередньо наклавши на тих, хто сидів поблизу, закляття-глушиляття, втомлений, але задоволений учорашнім досягненням, Гаррі розповів про все Ронові й Герміоні. Обоє були приємно вражені тим, як Гаррі лестощами виманив у Слизорога спогад, і з благоговінням вислухали розповідь про Волдемортові горокракси та Дамблдорову обіцянку взяти Гаррі з собою, коли він знайде наступного горокракса.

Слухаючи Гаррі, Рон мимоволі розмахував чарівною паличкою, спрямованою кудись у стелю, а коли той закінчив, Рон від здивування аж рота роззявив:

— Ого. Ти з Дамблдором… щоб знищити… ого.

— Роне, ти викликаєш снігопад, — терпляче взяла його за руку Герміона й відвела чарівну паличку зі стелі, з якої й справді почали падати великі білі сніжинки. Гаррі помітив, що запухла від сліз Лаванда Браун з-за сусіднього столика кинула на Герміону такий спопеляючий погляд, що Герміона негайно відпустила Ронову руку.

— Ой, так, — здивовано глянув собі на плечі Рон. — Вибачте… Тепер можна подумати, що в нас лупа…

Він струсив з Герміониних плечей штучні сніжинки. Лаванда розплакалася. Рон відвернувся від неї з винуватим виразом.

— Ми з нею порвали, — прошепотів він Гаррі, не ворушачи губами. — Учора ввечері. Коли вона побачила, як я виходив з Герміоною зі спальні. Тебе вона не помітила, то й подумала, що ми там були тільки вдвох.

— А ти, — спитав Гаррі, — не шкодуєш, що між вами все скінчилося?

— Ні, — зізнався Рон. — Не дуже було приємно, коли вона здійняла крик, але принаймні ми порвали не з моєї ініціативи.

— Боягуз, — муркнула Герміона задоволено. — Та той вечір узагалі був важкий для романтичних пар. Джіні й Дін також посварилися — чув, Гаррі?

Гаррі здалося, що вона, повідомляючи новину, глянула на нього багатозначно, та хіба могла вона знати, що всередині в Гаррі зненацька все затанцювало в ритмі самби? Вдаючи незворушність, він запитав якомога байдужіше:

— Чого це вони?

— Та через дурничку… Джіні сказала, що не любить, коли він їй помагає пролазити в отвір за портретом, наче вона сама не вміє… але вони вже давно гиркалися.

Гаррі подивився на Діна, що сидів у протилежному кутку класу. Видно було, що той смутний.

— І ти тепер опинився перед вибором, правда? — запитала Герміона.

— Тобто? — не зрозумів Гаррі.

— З квідичною командою, — пояснила Герміона. — Якщо Джіні й Дін не розмовлятимуть…

— А… ну, так, — відлягло Гаррі від серця.

— Флитвік, — попередив Рон.

До них підскоком наближався крихітний викладач заклинань, а крім Герміони, ніхто з них ще не зумів перетворити оцет на вино; її колба була повнісінька соковитої темно-червоної рідини, тоді як у колбах у Гаррі й Рона хлюпало щось брудно-буре.

— Годі вже, хлопці, годі, — докірливо пискнув професор Флитвік. — Менше розмов, а більше діла… ану покажіть, на що ви здатні…

Хлопці з усієї сили зосередилися, разом підняли чарівні палички й націлили їх на колби. У Гаррі оцет перетворився на лід; а Ронова колба взагалі вибухла.

— Так… завдання додому… — вигулькнув з-під стола професор Флитвік, виймаючи з капелюха скалки скла, — відпрацювати практичні навички.

Так збіглося, що після уроку заклять у всіх трьох виявився вільний урок, тож вони пішли разом до вітальні. Рон, видно, вже й забувся про розрив стосунків з Лавандою, Герміона теж була в доброму гуморі, хоч, коли її запитали, чого вона так усміхається, то дівчина відповіла просто:

— День сьогодні гарний.

Ніхто з друзів не здогадувався про жорстоку битву, що точилася в голові у Гаррі:

Вона Ронова сестра.

Але ж вона порвала з Діном!

Вона все одно Ронова сестра.

А я його найкращий друг!

Це ще гірше.

Якщо я спочатку поговорю з ним…

Він тебе вдарить.

А якщо мені все одно?

Він же твій найкращий друг!

Гаррі й не помітив, як вони пролізли крізь отвір за портретом у залиту сонцем вітальню, і тільки невиразно зафіксував, що там зібралася зграйка семикласниць. Аж тут Герміона закричала:

— Кеті! Ти повернулася! Як здоров’я?

Гаррі поглянув — і справді, це була вже здорова-здоровісінька Кеті Бел, навколо якої щебетали подруги.

— Усе чудово! — радісно відповіла Кеті. — Виписалася зі Святого Мунґа в понеділок, побула кілька днів удома з батьками, а сьогодні зранку прибула сюди. Гаррі, Ліна мені якраз розповідала про Маклаґена й про матч…

— Так, — буркнув Гаррі, — але тепер, коли ти повернулася і Рон у формі, ми маємо всі шанси роздовбати Рейвенклов, а це означає, що ми зможемо ще поборотися й за Кубок. Послухай, Кеті…

Його так розпирала цікавість, що на певний час він навіть забув про Джіні. Притишивши голос, поки подруги Кеті збирали речі, щоб не спізнитися на трансфігурацію, Гаррі спитав:

— …оте намисто… пам’ятаєш, хто його тобі дав?

— Ні, — сумно похитала головою Кеті. — Усі мене про це питають, а я поняття не маю. Пам’ятаю тільки, що в «Трьох мітлах» ішла в жіночий туалет, і все.

— Але ти туди зайшла? — втрутилася Герміона.

— Пам’ятаю, що двері відчинила, — відповіла Кеті, — отже, той, хто мене імперіуснув, мусив стояти відразу за ними. Після того в моїй пам’яті провал, і отямилася я лише два тижні тому в лікарні Святого Мунґа. Чуєте, я мушу вже бігти, не хочу, щоб у перший же день Макґонеґел примусила мене переписувати тексти…

Вона схопила сумку й підручники і побігла наздоганяти подруг, покинувши Гаррі, Рона й Герміону за столом біля вікна міркувати про сказане.

— Отже, намисто Кеті мала дати якась дівчина чи жінка, — сказала Герміона, — якщо це відбулося в жіночому туалеті.

— Або хтось перевтілився в дівчину чи жінку, — уточнив Гаррі. — Не забувайте, що в Гоґвортсі був цілий казан з багатозільною настійкою. Ми знаємо, що частину її вкрали…

В його уяві марширували, як на параді, численні Креби й Ґойли, перевтілені в дівчат.

— Думаю, варто мені знову хильнути фелікса, — сказав Гаррі, — й ще раз спробувати проникнути в кімнату на вимогу.

— Тільки змарнуєш відвар, — заперечила Герміона, відкладаючи щойно вийняту з сумки «Складову абетку Спелмена». — Гаррі, тут одного везіння мало. Ситуація зі Слизорогом була інакша; ти й так умів його переконувати, треба було тільки підкоригувати обставини. Але нема сенсу покладатися на удачу, коли треба подолати могутнє закляття. Не марнуй відвару! Тобі він ще ой як знадобиться, якщо тебе візьме з собою Дамблдор… — пошепки закінчила вона думку.

— А чи не могли б ми зробити його самі? — запитав Рон, не звертаючи уваги на Герміону. — Було б класно мати невеличкий запас… ось подивись у підручнику…

Гаррі вийняв «Прогресивну методику зіллєваріння» і знайшов там фелікс-феліціс.

— От чорт, це дуже складно, — сказав він, переглядаючи перелік складників. — І триватиме це півроку… відвар повинен настоятися…

— Отак завжди, — зітхнув Рон.

Гаррі вже було збирався ховати підручник, коли помітив загнутий кутик сторінки; розгорнув її й побачив закляття «Сектумсемпра», під яким було написано «Для ворогів» — цю сторінку він загнув ще кілька тижнів тому. Гаррі й досі не з’ясував, як воно діє, насамперед тому, що не хотів випробовувати закляття в присутності Герміони, але збирався перевірити його дію на Маклаґені, коли той знову несподівано підійде до нього ззаду.

Єдиною особою, яку не надто тішило повернення Кеті Бел, був Дін Томас, адже він грав замість неї загоничем, а тепер став зайвим. Він аж заскрипів зубами, намагаючись мужньо прийняти цей удар, і лише стенув плечима, коли Гаррі повідомив йому про зміни у складі команди. Проте Гаррі, коли від нього відходив, виразно почув, як Дін і Шеймус щось обурено бурмочуть у нього за спиною.

У наступні два тижні відбулися, мабуть, найкращі квідичні тренування, відколи Гаррі став капітаном. Гравці його команди були задоволені, що позбулися Маклаґена, й так раділи з повернення Кеті, що літали, мов на крилах.

Джіні не дуже сумувала, що порвала з Діном — навпаки, вона була життєрадісна й стала справжньою душею команди. Коли вона дотепно імітувала, як Рон тривожно підстрибує біля воріт, пильнуючи за квафелом, або як Гаррі горлає на Маклаґена перед тим, як отримати нокаут, усі ледь не луснули зі сміху. Гаррі, регочучи з усіма, був радий кожній нагоді зайвий раз крадькома глянути на Джіні, а тому отримав кілька додаткових ударів бладжером, бо весь час забував шукати снича.

У голові в нього й досі бушувала битва: Джіні чи Рон? Іноді йому здавалося, що післялавандний Рон не був би аж надто проти, якби Гаррі почав зустрічатися з Джіні; та потім він пригадував Ронове лице, коли той побачив, як вона цілується з Діном, і вже не сумнівався, що Рон вважав би за підлу зраду навіть найменшу його спробу торкнутися руки Джіні…

Проте Гаррі не міг відмовитися від задоволення розмовляти з Джіні, сміятися, вертатися разом з тренувань; хоч як гризло його сумління, та він постійно думав, як би опинитися з нею віч-на-віч: ідеальним варіантом здавалася чергова вечірка в Слизорога, бо тоді поряд не було б Рона… однак Слизоріг, на жаль, чомусь про вечірки геть забув. Раз чи двічі Гаррі навіть міркував, чи не звернутися по допомогу до Герміони, але боявся, що не витримає її зарозумілого вигляду; йому здавалося, що в Герміони з’являвся саме такий вираз обличчя, коли вона помічала, як він дивиться на Джіні чи сміється з її жартів. Ситуація ускладнювалася ще й постійною його тривогою, що, поки він вагатиметься, з Джіні почне зустрічатися хтось інший: вони з Роном цілком були згодні в тому, що хлопці за нею бігали табунами.

Так чи так, а спокуса причаститися ще одним ковточком фелікс-феліціса щодень міцніла, бо хіба це не була саме та ситуація, коли, за словами Герміони, треба було «трішечки підкоригувати обставини»? Минав травень з його погожими днями, проте щоразу, коли Гаррі бачив Джіні, біля його плеча, немов приклеєний, теліпався Рон. Ой, як Гаррі хотілося, щоб Рон нарешті зрозумів, що для нього самого найбільшим щастям буде, якщо його найкращий друг і єдина сестра відчують симпатію одне до одного; як хотілося, щоб він залишив їх удвох хоч на кілька секунд. Та на це надії не було, бо наближалася остання квідична гра сезону; Рон увесь час обговорював з Гаррі тактику матчу й більше ні про що не думав.

Рон був не один такий; цікавість до зустрічі Ґрифіндор — Рейвенклов була в школі на диво висока, бо ця гра мала нарешті визначити, хто ж стане чемпіоном. Якби Ґрифіндор переміг Рейвенклов з різницею триста очок (майже неможливе завдання, але ж команда Гаррі ще ніколи так добре не літала), то він став би чемпіоном. Якщо вони переможуть з меншою різницею, то будуть другі після Рейвенклову; якщо програють не більше ста очок, то посядуть третє місце після Гафелпафу, а якщо продують більше ста очок, то опиняться на четвертому місці, й ніхто, подумав Гаррі, ніколи в житті не забуде, що саме він був капітаном ґрифіндорської команди, коли її розгромили й вона вперше за двісті років посіла останнє місце в турнірній таблиці.

Підготовка до вирішального матчу йшла у звичному режимі: учні з ворогуючих гуртожитків залякували в коридорах гравців команд-суперників; образливі куплети, присвячені окремим квідичистам, лунали їм услід щоразу, як ті проходили; та й самі гравці або вихвалялися здобутками, тішачись загальною увагою, або ж на перервах бігли стрімголов у туалети, бо їх починало нудити. Чомусь ця гра в свідомості Гаррі нерозривно пов’язувалася з успіхом або з невдачею його планів стосовно Джіні. Він не міг позбутися передчуття, що їхня перемога з різницею понад триста очок, загальна ейфорія й галасливе святкування після матчу виявляться не менш дієві, ніж добряча порція фелікс-феліціса.

Попри всю заклопотаність, Гаррі не забував і про іншу свою мету: з’ясувати, що робить Мелфой у кімнаті на вимогу. Він постійно перевіряв Карту Мародера і часто, не бачачи там Мелфоя, робив висновок, що Мелфой, як і раніше, стирчить у тій кімнаті. Хоч Гаррі і втратив надію туди проникнути, однак уперто повторював спроби щоразу, як опинявся неподалік. Та, незважаючи на всі вигадані ним варіанти прохань, двері на стіні не з’являлися.

За кілька днів перед матчем з Рейвенкловом сталося так, що Гаррі на вечерю ішов з вітальні сам, бо Рон знову кинувся в найближчий туалет блювати, а Герміона побігла до професорки Вектор, щоб виправити помилку, яку, як їй здавалося, вона зробила в останньому рефераті з числомагії. Гаррі за звичкою пішов обхідною дорогою по коридору на восьмому поверсі, заодно перевіряючи Карту Мародера. Якусь мить він ніде не міг знайти Мелфоя і подумав, що той, мабуть, знову в кімнаті на вимогу, але тут раптом побачив крихітну цяточку з написом «Мелфой» у хлопчачому туалеті поверхом нижче, а поруч з ним не Креба з Ґойлом, а Плаксиву Мірту.

Гаррі перестав дивитися на цю химерну парочку аж тоді, як наштовхнувся на лицарські обладунки. Голосний брязкіт повернув його до реальності; не чекаючи на появу Філча, він кинувся до мармурових сходів і збіг у нижній коридор. Добіг до туалету і притис вухо до дверей, але нічого не почув. Тоді тихесенько прочинив їх.

Драко Мелфой стояв спиною до дверей, обхопивши руками раковину й нахиливши над нею біляву голову.

— Не треба, — пролунав з якоїсь кабінки голос Плаксивої Мірти. — Скажи, що сталося… я допоможу…

— Ніхто мені не допоможе, — озвався Мелфой. Він увесь тремтів. — Я не можу цього зробити… не можу… нічого не виходить… а якщо я не зроблю якнайшвидше… то він сказав, що мене вб’є…

І Гаррі зрозумів, приголомшено застигши на місці, що Мелфой плакав… просто ридав… сльози котилися по його блідому лиці й крапали в брудну раковину. Мелфой захлинався й душився слізьми. І тут, коли він перевів погляд на потріскане дзеркало й побачив у себе за спиною Гаррі, його аж пересмикнуло.

Він різко обернувся, вихопивши чарівну паличку. Гаррі машинально вихопив свою. Мелфоєве закляття просвистіло за кілька сантиметрів од Гаррі, розбивши лампу на стіні позаду; Гаррі відстрибнув, подумав «Левікорпус!» і махнув чарівною паличкою, але Мелфой заблокував це закляття й приготувався для нового…

— Не треба! Перестаньте! — верещала Плаксива Мірта, і її голос відлунював в обкладеному кахлями приміщенні. — Стійте! СТІЙТЕ!

Щось голосно бабахнуло, і в Гаррі за спиною вибухло відро для сміття; Гаррі спробував закляття «ноги під замком», але воно зрикошетило від стіни за Мелфоєвим вухом і розтрощило туалетний бачок під Плаксивою Міртою, що дико залементувала — бурхнула вода, й Гаррі послизнувся, а Мелфой з перекошеним обличчям закричав:

— Круці…

— СЕКТУМСЕМПРА! — заволав з підлоги Гаррі, знавісніло махнувши чарівною паличкою.

З Мелфоєвого обличчя й грудей струменями бризнула кров, наче його посікло невидимим мечем. Він заточився й зі страшенним сплеском гепнувся на залиту водою підлогу; його чарівна паличка випала з обм’яклої правиці.

— Ні… — зойкнув Гаррі.

Ковзаючи й спотикаючись, Гаррі звівся на ноги й кинувся до Мелфоя, обличчя якого стало вже яскраво-червоним, а побілілі руки роздряпували закривавлені груди.

— Ні… я ж не…

Гаррі сам не тямив, що белькоче; він упав навколішки біля Мелфоя, що судомно трусився в калюжі власної крові. Плаксива Мірта оглушливо заголосила.

— УБИВСТВО! УБИВСТВО В ТУАЛЕТІ! ҐВАЛТ!

За спиною в Гаррі розчинилися двері; він злякано підвів голову: в туалет увірвався Снейп з перекошеним від люті лицем. Грубо відштовхнувши Гаррі, він став над Мелфоєм навколішки, витяг чарівну паличку і провів нею над глибокими ранами, що їх завдав Гаррі своїм закляттям. Снейп при цьому бурмотів закляття, схоже на пісню. Потік крові поступово вщух; Снейп витер її рештки з Мелфоєвого обличчя й повторив закляття. Рани почали затягуватися.

Гаррі просто дивився й дивився, переляканий скоєним, не усвідомлюючи, що й сам з голови до п’ят заляпаний кров’ю й водою. Плаксива Мірта й досі ридала й завивала вгорі. Снейп утретє виконав протизакляття й обережно поставив Мелфоя на ноги.

— Тобі треба в лікарню. Можуть залишитися шрами, але якщо негайно вжити материнку, то можна уникнути й цього… ходімо…

Він допоміг Мелфоєві вийти з туалету, а біля самих дверей обернувся й звелів холодним злим голосом:

— А ти, Поттер… зачекай на мене тут.

Гаррі і не намагався протестувати. Він поволі встав, тремтячи всім тілом, і глянув на мокру підлогу. По ній розпливалися, немов червоні квіти, криваві плями. Гаррі не мав сили примусити Плаксиву Мірту замовкнути, хоч та завивала й стогнала, упиваючись насолодою.

Снейп повернувся за десять хвилин. Зайшов у туалет і зачинив за собою двері.

— Геть, — наказав він Мірті, й та негайно шубовснула в унітаз, залишивши по собі дзвінку тишу.

— Я не хотів, — одразу почав виправдовуватися Гаррі. Його голос відлунював у холодному, вогкому просторі. — Я не знав, як діє це закляття.

Але Снейп не зважав на його белькотання.

— Очевидно, я тебе, Поттер, недооцінив, — сказав він тихо. — Хто міг би подумати, що ти знаєш такі темні чари? Хто тебе навчив?

— Я… прочитав.

— Де?

— У… бібліотечній книжці, — на ходу вигадував Гаррі. — Не пам’ятаю, як нази…

— Брешеш, — урвав його Снейп. У Гаррі пересохло в роті. Він знав, що зараз зробить Снейп, і він не зможе йому перешкодити…

Туалет немовби замерехтів перед його очима; він силкувався заблокувати свої думки, та, попри всі намагання, примірник «Прогресивної методики зіллєваріння» Напівкровного Принца сповільна таки виринув у його свідомості…

І ось він знову дивився на Снейпа посеред цього розтрощеного й затопленого туалету. Дивився в Снейпові чорні, як ніч, очі, без надії сподіваючись, що він не побачив того, чого він так боявся, однак…

— Принеси мені свою сумку, — шовковим голосом звелів Снейп, — і всі свої підручники. Усі. Принеси сюди. Негайно!

Не було сенсу сперечатися. Гаррі розвернувся й побрьохав з туалету. Вийшовши в коридор, кинувся бігти до ґрифіндорської вежі. Більшість учнів рухалися в протилежний бік; вони витріщалися на нього, захлюпаного водою й кров’ю, щось питали, але він не відповідав.

Він був ошелешений; мав таке відчуття, ніби улюблена домашня тваринка раптом оскаженіла. Що собі думав Принц, записуючи в підручник таке закляття? І що буде, коли його побачить Снейп? Чи скаже він Слизорогові… (Гаррі аж у животі замлоїло)… як саме Гаррі цілісінький рік досягав таких чудових результатів? Чи він конфіскує і знищить книжку, завдяки якій Гаррі стільки всього навчився… книжку, яка стала своєрідним наставником і приятелем? Так не повинно статися… Гаррі не міг би цього дозволити…

— Де ти був?.. Чому увесь мокрий?… Це кров?

Рон стояв угорі на сходах, очманіло дивлячись на Гаррі.

— Дай мені свій підручник, — важко дихав Гаррі. — Підручник з настійок. Швидко… давай…

— А що з Напівкровним?…

— Поясню потім!

Рон витяг з сумки «Прогресивну методику зіллєваріння» і віддав Гаррі; той помчав далі, у вітальню. Там схопив свою шкільну сумку, не звертаючи уваги на здивовані погляди кількох учнів, які вже повернулися з вечері, вистрибнув крізь отвір за портретом і помчав коридором на восьмому поверсі.

Різко загальмував біля гобелена з танцюючими тролями, заплющив очі й рушив далі.

«Мені потрібне місце, щоб заховати книгу… мені потрібне місце, щоб заховати книгу… мені потрібне місце, щоб заховати книгу…»

Тричі він пройшов уздовж порожньої стіни. Коли розплющив очі, то нарешті побачив двері в кімнату на вимогу. Гаррі рвучко їх відчинив, заскочив досередини й хряснув за собою дверима.

Йому перехопило дух. Попри метушню, паніку, попри страх від того, що його чекає в туалеті, Гаррі не міг стримати свого захвату побаченим. Він стояв у приміщенні завбільшки як величезний собор, з височенних вікон якого струменіло світло, осяваючи справжнісіньке містечко з вежами й мурами, вибудоване, як здогадався Гаррі, з різних речей, що їх тут переховували численні покоління вихованців Гоґвортсу. Там були вулички й провулки, оточені хиткими стосами поламаних і понищених меблів, чи то схованих тут, щоб знищити сліди невдало виконаних чарів, чи викинутих сюди прибиральниками-ельфами. Там були тисячі книжок — або заборонених, або крадених. Були крилаті рогатки й ікласті літальні тарілки, деякі й досі мляво ширяли над горами заборонених предметів; там були надщерблені пляшечки з загуслими настійками, капелюхи, коштовності, мантії; було щось схоже на шкаралупи драконячих яєць, закорковані пляшки, в яких і досі щось зловісно булькотіло, кілька іржавих мечів і важка закривавлена сокира.

Гаррі забіг в один з багатьох переходів між усіма цими захованими скарбами. Завернув направо біля величезного опудала троля, пробіг ще трохи, тоді повернув ліворуч біля поламаної щезальної шафи, у якій торік загубився Монтеґю, й нарешті зупинився біля іншої величезної шафи, вкритої пухирями, очевидно, від кислоти. Відчинив рипучі дверцята — шафу використовували як схованку для клітки з істотою, що давно вже здохла; її кістяк мав п’ять лап. Гаррі запхав підручник Напівкровного Принца ззаду за клітку й зачинив дверцята. Затримався на мить, відчуваючи, як несамовито калатає серце, й обвів поглядом увесь цей непотріб… чи знайде він це місце серед такого мотлоху? Схопив з якогось ящика пощерблене погруддя бридкого старого чаклуна, поставив його на шафу, в якій щойно заховав книжку, почепив на голову погруддю, щоб було прикметніше, стару запорошену перуку й якусь потьмянілу тіару, а тоді притьмом помчав назад провулочками, захаращеними прихованим від чужих очей мотлохом, підбіг до дверей, вискочив у коридор, грюкнувши, зачинив за собою двері, й ті негайно знову злилися з суцільною кам’яною стіною.

Гаррі помчав прямо до туалету поверхом нижче, запихаючи по дорозі в сумку Ронову «Прогресивну методику зіллєваріння».

За хвилину він уже стояв перед Снейпом, котрий мовчки простяг руку до сумки. Гаррі, важко дихаючи й відчуваючи, як пече в грудях, віддав її й чекав.

Снейп по одному витягував підручники й оглядав. Останнім залишився підручник настійок, і він дуже уважно його переглянув, перш ніж заговорити.

— Поттер, це твій підручник «Прогресивної методики зіллєваріння»?

— Так, — відповів Гаррі, усе ще важко дихаючи.

— Ти в цьому впевнений, Поттер?

— Так, — трохи виклично підтвердив Гаррі.

— Ти купив цю «Прогресивну методику зіллєваріння» в книгарні «Флоріша й Блотса»?

— Так, — рішуче визнав Гаррі.

— Тоді чому, — запитав Снейп, — зсередини на палітурці написано «Руні Ввазусруні»?

Серце в Гаррі на мить зупинилося.

— Це моє прізвисько, — відповів він.

— Твоє прізвисько, — повторив Снейп.

— Так… мене так прозвали друзі, — уточнив Гаррі.

— Я розумію, що таке прізвисько, — сказав Снейп. Його холодні чорні очі знову почали свердлити Гаррі, але він намагався в них не дивитися. Закрий свій мозок… закрий свій мозок… але ж він так і не навчився цього робити…

— Знаєш, що я думаю, Поттер? — дуже спокійно запитав Снейп. — Я думаю, що ти брехун і шахрай, і що ти заслуговуєш відбувати в мене покарання щосуботи аж до кінця семестру. А ти що думаєш, Поттер?

— Я… я з цим не погоджуюся, пане професоре, — відповів Гаррі, і далі уникаючи Снейпових очей.

— Побачимо, що ти скажеш після покарань, — сказав Снейп. — О десятій ранку в суботу, Поттер. У моєму кабінеті.

— Але ж, пане професоре… — пробелькотів у розпачі Гаррі. — Квідич… останній матч цього…

— Рівно о десятій, — прошипів Снейп і вишкірив жовті зуби. — Бідолашний Ґрифіндор… цього року четверте місце вам забезпечене…

І, не кажучи більше ні слова, Снейп вийшов з туалету, а Гаррі стояв і дивився в потріскане дзеркало, відчуваючи таку слабкість, якої Рон, напевно, не відчував ніколи в житті.

— Не хочу нагадувати, що я тобі це не раз казала, — зронила Герміона згодом у вітальні.

— Перестань, Герміоно, — сердито буркнув Рон.

Гаррі так і не пішов вечеряти; у нього геть пропав апетит. Він щойно закінчив розповідати Ронові, Герміоні й Джіні про те що сталося, хоч у цьому й не було великої потреби.

Новина розлетілася блискавично: Плаксива Мірта, очевидно, вважала за свій обов’язок вигулькувати в кожнісінькому туалеті замку, розносячи цю вістку; Мелфоя в шкільній лікарні вже провідала Пенсі Паркінсон; не гаючи часу, вона почала скрізь паплюжити Гаррі, а Снейп розповів викладачам усі подробиці того, що сталося. Гаррі вже довелося пережити страшенно неприємні п’ятнадцять хвилин у товаристві професорки Макґонеґел, яка сказала, що йому дуже пощастило, як його відразу не вигнали, і що вона від усього серця підтримує призначене Снейпом покарання щосуботи до кінця семестру.

— Я ж тобі казала, що той Принц був паршивий тип, — ніяк не могла вгамуватися Герміона. — І я мала рацію, скажи?

— Я так не думаю, — впирався на своєму Гаррі.

Йому було погано й без Герміониних повчань; обличчя гравців ґрифіндорської команди, коли він їм повідомив, що не гратиме в суботу, були для нього найгіршою карою. Він відчував погляд Джіні, але не піднімав на неї очей; не хотів побачити її розчарування чи обурення. Сказав їй тільки, що в суботу вона буде ловцем, а Дін знов увіллється в команду і займе її місце загонича. Якщо вони переможуть, то Джіні помириться з Діном на хвилі загальної післяматчевої радості… ця думка пронизала Гаррі крижаним ножем…

— Гаррі, — все чіплялася Герміона, — і як же ти можеш захищати ту книжку після того, як закляття…

— Та скільки можна триндіти про книжку! — зло урвав її Гаррі. — Принц просто переписав це закляття! Він же не радив його застосовувати! Скоріше за все, він записав те, що хтось використав проти нього!

— Я в це не вірю, — заперечила Герміона. — Ти просто виправдовуєшся…

— Я не виправдовуюся! — вигукнув Гаррі. — Краще б я такого не робив — і не тільки через той десяток покарань. Ти знаєш, що я не використав би таке закляття навіть проти Мелфоя, але не можна звинувачувати в цьому Принца, адже ж він не написав: «Випробуйте, це класна штучка»… він просто робив нотатки для себе, а не для когось іншого…

— То ти хочеш сказати, — не могла повірити Герміона, — що підеш туди і..

— …і заберу книжку? Аякже, — переконано заявив Гаррі. — Послухай, без Принца я б ніколи не виграв фелікс-феліціс. Ніколи б не довідався, як урятувати від отруєння Рона, ніколи б…

— …не здобув незаслуженої репутації блискучого знавця настійок та відварів, — уїдливо додала Герміона.

— Та годі вже, Герміоно! — втрутилася Джіні, і Гаррі був цим такий приголомшений і такий вдячний, що навіть посмів на неї глянути. — Судячи з усього, Мелфой збирався скористатися непрощенним закляттям, то ти б краще раділа, що Гаррі мав чимось добрим оборонитися!

— Ну, звичайно, я радію, що Гаррі не закляли! — сторопіла Герміона, — але я б не казала, що «Сектумсемпра» — добре закляття. Дивися, Джіні, які він тепер має неприємності! А які тепер у вас мізерні шанси в матчі…

— Ой, тільки не прикидайся, ніби ти щось тямиш у квідичі, — урвала її Джіні, — бо тільки пошиєшся в дурні.

Гаррі й Рон витріщили очі: Герміона й Джіні, які завжди так добре ладнали, тепер сиділи, схрестивши руки на грудях, повідвертавшись одна від одної. Рон боязко підвів очі на Гаррі, а тоді схопив якусь книжку й затулився нею. А от Гаррі, навіть знаючи, що великої його заслуги в цьому не було, раптом відчув неймовірне піднесення, хоч ніхто з них до кінця вечора так і не заговорив.

Та його радість тривала недовго. На другий день він мусив терпіти кпини слизеринців, не кажучи вже про обурення колег-ґрифіндорців, яких страшенно засмутила звістка про заборону їхньому капітанові брати участь у фінальному матчі сезону. Коли настав суботній ранок, Гаррі, незважаючи на те, що він казав Герміоні, з радістю віддав би увесь фелікс-феліціс світу за право вийти на квідичне поле разом з Роном, Джіні та всіма іншими. Було нестерпно плуганитися проти маси прикрашених стрічками, кепками, прапорами та шарфами учнів, що сунули надвір, на сонечко, і спускатися по кам’яних сходах у підвали, куди майже не долинав далекий галас юрби, знаючи, що не почує звідти ані словечка коментарю, ані радісних криків чи розпачливих стогонів.

— А-а, це ти, Поттер, — озвався Снейп, коли Гаррі постукав у двері і зайшов у до болю знайомий кабінет, що його Снейп так і не звільнив, хоч і викладав тепер на кілька поверхів вище; в кабінеті було, як завжди, тьмяно, а попід стінами в різнобарвних рідинах плавали ті самі слизькі мертві істоти. На столі, за яким, очевидно, мав сидіти Гаррі, загрозливо височів цілий стос затягнутих павутинням коробок; відчувалося, що з ними буде пов’язана важка, виснажлива й абсолютно марна праця.

— Містер Філч давно вже шукав, кому б доручити навести лад у його старій картотеці. Тут зафіксовано всі гоґвортські правопорушники та їхні покарання. Там, де поблякло чорнило, або картки погризені мишами, ти повинен заново переписати всі злочини й покарання, а тоді розкласти картки по відповідних коробках за абеткою. Чарами користуватися заборонено.

— Добре, пане професоре, — сказав Гаррі, вкладаючи в останнє слово якомога більше зневаги.

— Можеш починати, — зловісно посміхнувся Снейп, — з коробок від тисяча дванадцятого номера до тисяча п’ятдесят шостого. Там побачиш кілька знайомих прізвищ, щоб цікавіше було працювати. Ось, поглянь…

Він витяг картку з коробки, що лежала згори, і прочитав: «Джеймс Поттер і Сіріус Блек. Затримані за накладення незаконного закляття на Бертрама Обрі. Голова Обрі збільшилася вдвоє. Подвійне покарання». — Снейп відверто знущався. — Як, мабуть, приємно усвідомлювати, що їх уже немає, але свідчення їхніх видатних діянь залишилися…

Гаррі знову відчув, як у грудях почало закипати. Він прикусив язика, щоб не огризнутися, сів перед коробками, одну підсунув до себе.

Це була, як Гаррі й передчував, невдячна й марудна праця, супроводжувана, як, безперечно, задумав Снейп, постійними судомами в животі, коли він натрапляв на батькове чи Сіріусове ім’я — бо їх затримували за скоєння дрібних правопорушень найчастіше разом, хоч іноді до них долучалися ще й Ремус Люпин та Пітер Петіґру. Переписуючи всілякі їхні провини й покарання, Гаррі думав про те, що відбувається надворі, де вже мав початися матч… Джіні в ролі ловця проти Чо…

Гаррі знову й знову зиркав на великий годинник, що цокав на стіні. Здавалося, його стрілки рухаються удвічі повільніше, ніж у нормальних годинників; може, Снейп його зачаклував і вповільнив? Не може бути, щоб він нидів тут лише півгодини… годину… півтори години…

У Гаррі почало бурчати в животі, коли годинник показав пів на першу. Снейп, що не промовив ані слова після того, як пояснив Гаррі його завдання, о першій десять нарешті підвів голову.

— Думаю, вже досить, — холодно сказав він. — Познач те місце, до якого дійшов. Продовжиш о десятій ранку наступної суботи.

— Так, пане професоре.

Гаррі навмання запхнув у коробку зігнуту картку й кинувся до дверей, поки Снейп не передумав, і помчав кам’яними сходами нагору, прислухаючись, чи не почує галасу зі стадіону, але там було тихо… отже, гра вже закінчилась…

Він на мить затримався біля забитої учнями Великої зали, а потім побіг мармуровими сходами нагору — виграв Ґрифіндор чи програв, але команда зазвичай святкувала чи приймала співчуття у своїй вітальні.

— Quid agis? — невпевнено запитав він у Гладкої Пані латиною, гадаючи, що ж там діється всередині.

Пані з непроникним лицем відповіла:

— Сам побачиш.

І відхилилася.

З отвору за її спиною долинув святковий гамір. Гаррі аж рота роззявив, коли учні, побачивши його, загорлали; кілька рук одразу втягли його в кімнату.

— Ми виграли! — зарепетував Рон, підскочивши до Гаррі й розмахуючи срібним кубком. — Ми виграли! З рахунком 450:140! Ми виграли!

Гаррі озирнувся; до нього бігла розпашіла Джіні; вона обвила Гаррі руками. Він навіть не встиг нічого подумати, збагнути, усвідомити, що на них дивиться півсотні учнів, а просто взяв її й поцілував.

Це тривало кілька довгих митей… а може, півгодини… чи навіть декілька сонячних днів… поки вони випустили один одного з обіймів. У вітальні все стихло. Тоді кілька учнів грайливо свиснули, і вся кімната вибухла нервовим хихотінням. Гаррі глянув поверх голови Джіні й побачив Діна Томаса, що стискав у руці розбиту склянку, і Ромільду Вейн, яка, здавалося, зараз кине в нього чимось важким. Герміона сяяла, але Гаррі шукав очима Рона. Нарешті знайшов. Рон тримав у руках кубок з таким виразом, наче його хтось ударив по голові довбнею. Якусь частку секунди вони дивилися один на одного, а тоді Рон легенько смикнув головою, що, на думку Гаррі, означало: «Ну… як треба, то треба…».

Істота у Гаррі в грудях переможно заревіла, Гаррі всміхнувся Джіні й показав жестом на отвір за портретом. Це був натяк на довгу прогулянку шкільними угіддями, під час якої… якби вистачило часу… можна було б поговорити і про гру.