Гаррі Поттер і Смертельні реліквії

Ельфаєс Додж. ЗГАДУЮЧИ АЛБУСА ДАМБЛДОРА

Я зустрів Албуса Дамблдора, коли мені було одинадцять років, у наш перший день у Гоґвортсі. Ми відчували взаємну близькість, бо обох нас ровесники не приймали до гурту. Незадовго до вступу в школу я перехворів на драконячу вітрянку, і хоч був уже незаразний, однак багатьох відштовхувало моє подзьобане зеленкувате обличчя. Ну, а Албус прибув у Гоґвортс з тягарем недоброї слави. Не минуло ще й року, відколи його батька Персіваля визнали винним у брутальному й скандальному нападі на трьох молодих маґлів.

Албус не заперечував, що його батько (котрий так і помер у Азкабані) скоїв цей злочин; навпаки, коли я набрався відваги його про це запитати, він мене запевнив, що не сумнівається в батьковій вині. Та поза тим Дамблдор ніколи не обговорював цієї прикрої справи, хоч його не раз до цього підштовхували. Дехто навіть схвалював батьків учинок, припускаючи, що Албус теж маґлоненависник. Усі вони помилялися, бо ж кожен, близький до Албуса, підтвердив би, що він ніколи не виявляв ані найменших антимаґлівських тенденцій. Ба більше, саме завдяки своєму рішучому захистові прав маґлів він у наступні роки здобув собі чимало ворогів.

Однак усього за кілька місяців власна Албусова слава затьмарила лихі поголоски, пов’язані з його батьком. Наприкінці першого навчального року вже ніхто й не згадував про нього як про сина маґлоненависника, натомість усі відзначали, що в школі ще не було такого здібного учня. Ті з нас, кому випала честь бути його друзями, мали з цього значну користь, не кажучи вже про допомогу й підтримку, якими він завжди щедро ділився. Уже в поважному віці він мені зізнався, що ще тоді знав, що найбільшу втіху відчуватиме, навчаючи інших.

Він здобував усі можливі шкільні відзнаки й нагороди, регулярно листувався з такими видатними чарівниками того часу, як славетний алхімік Ніколас Фламель, відомий історик Батільда Беґшот та теоретик магії Адальберт Вофлінґ. Деякі його праці було опубліковано в таких поважних наукових виданнях: «Трансфіґурація сьогодні», «Проблеми замовлянь» і «Практичне зіллєваріння». Перед Дамблдором відкривалася блискуча кар’єра, єдине питання було — коли саме він стане міністром магії. І хоч у наступні роки ходили чутки, ніби він претендує на цю посаду, та насправді він не прагнув працювати в міністерстві.

Через три роки навчання у Гоґвортсі до школи вступив Албусів брат Еберфорс. Вони дуже різнилися. Еберфорса анітрохи не приваблювали книжки, і він, на відміну від Албуса, полюбляв вирішувати суперечки двобоями, а не в розважливих дискусіях. Та не варто повторювати помилку тих, хто вважав, ніби брати не приятелювали. Попри те, що вони були дуже різні, хлопці легко знаходили спільну мову. Треба віддати належне Еберфорсу, адже постійно перебувати в тіні Албуса було не вельми затишно. Від цього потерпали всі його друзі, і це, безумовно, позначалося й на їхніх братерських стосунках.

Коли ми з Албусом закінчили Гоґвортс, то вирішили, перш ніж братися до праці, здійснити разом традиційну навколосвітню подорож, щоб поспілкуватися із закордонними чарівниками. Та на заваді нам стала трагічна подія. Перед самою подорожжю померла Албусова мати Кендра, і Албус лишився єдиним годувальником у сім’ї. Я відклав подорож, щоб віддати шану Кендрі на її похороні, а тоді вирушив у мандрівку сам. Албус мусив тепер дбати про менших брата й сестру, грошей у них було мало, тому питання про нашу спільну подорож відпало само собою.

У цей період нашого життя ми контактували дуже мало. Я писав Албусові, описуючи, можливо, трохи нетактовно, свої враження від подорожі, починаючи з того, як ледве уник зіткнення з химерами в Греції, й закінчуючи експериментами з єгипетськими алхіміками. З його листів важко було щось дізнатися про його побут — либонь, страшенно одноманітний для такого блискучого чаклуна. Захоплений власними пригодами, я аж через рік, наприкінці подорожі, з жахом довідався про ще одну трагедію, що спіткала Дамблдорів: смерть його сестри Аріани.

Хоч Аріана хворіла вже давно, однак ця втрата, ще й одразу після смерті матері, стала для братів страшним ударом. Албусові близькі — а я зараховую себе до цих обраних — погоджуються, що Аріанина смерть і почуття своєї провини за неї (хоч насправді її, звісно, не було) залишили в серці Албуса невигойну рану.

Повернувшись додому, я побачив молодого чоловіка, що зазнав таких страждань, ніби прожив цілий вік. Албус став значно стриманіший, втратив колишню безтурботність. На додачу до всіх нещасть його стосунки з братом після втрати Аріани не тільки не поліпшились, а навпаки, погіршилися. (З часом усе владналося — в похилому віці їх пов’язували взаємини якщо не близькі, то принаймні доброзичливі). Албус рідко заводив розмову про батьків чи Аріану, і його друзі теж уникали згадок про них.

Хтось іще опише його перемоги. Численні Дамблдорові внески в скарбницю чаклунських знань, зокрема відкриття дванадцяти способів використання драконячої крові, служитимуть багатьом наступним поколінням. Це також стосується мудрості, яку він виявив, приймаючи рішення на посаді головного мага Чарверсуду. Ще й досі подейкують, що жодна дуель між чаклунами не може зрівнятися з битвою між Дамблдором та Ґріндельвальдом, що відбулася 1945 року. Її свідки описують, з яким жахом і захопленням вони спостерігали за двобоєм двох видатних чаклунів. Дамблдорову перемогу та її наслідки для всього чаклунського світу вважають поворотним моментом магічної історії, з яким можна порівняти хіба що запровадження Міжнародного статуту про секретність або падіння Того-Кого-не-Можна-Називати.

Албус Дамблдор ніколи не був пихатий чи зарозумілий. Він умів розгледіти щось цінне в будь-якій, здавалося б, упослідженій і жалюгідній особі, а те, що він так рано зазнав утрат, наділило його, на мою думку, великою людяністю і вмінням співчувати. Мені страшенно бракуватиме дружніх стосунків з ним, проте мою втрату годі й порівнювати з утратою, якої зазнав увесь чаклунський світ. Поза сумнівом, це він був найяскравіший і найулюбленіший гоґвортський директор. Він помер, як і жив — прагнучи добра всім і до останньої хвилини готовий простягти руку допомоги навіть малому хлопчикові з драконячою вітрянкою, як у той день, коли ми з ним познайомились.

Наступного тижня читайте шокуючу історію порочного генія, котрого багато хто вважає найвидатнішим чаклуном його покоління. Розвінчуючи популярний образ спокійного сивобородого мудреця, Ріта Скітер розповідає про бурхливе дитинство, протиправну юність, дорослі ворожнечі і таємні провини, що їх Дамблдор забрав з собою в могилу. ЧОМУ цей чоловік, якому пророкували посаду міністра магії, залишався простим директором? ЯКА була справжня мета таємної організації під назвою «Орден Фенікса»? ЩО насправді призвело до смерті Дамблдора?

Відповіді на ці та багато інших питань ви знайдете в скандальній новій біографії «Життя та сміття Албуса Дамблдора», написаній Рітою Скітер, ексклюзивне інтерв’ю з якою від Бетті Брейсвейт читайте на 13-й сторінці.

У житті Ріта Скітер набагато делікатніша й лагідніша, ніж можна судити з її відомих своєю нещадністю життєписів. Зустрівши мене в передпокої свого затишного дому, вона веде мене на кухню, де пригощає чаєм, шматочком яєчного пирога і, звичайно ж, цілою виваркою гарячих пліток.

— Зрозуміло, що Дамблдор — просто знахідка для біографа, — каже Скітер. — Таке довге й насичене життя. Я впевнена, що моя книжка — тільки перша з дуже-дуже багатьох, присвячених цій постаті.

Слід сказати, що Скітер зреагувала блискавично. Її книжку на дев’ятсот сторінок було написано всього за місяць, що минув з часу загадкової Дамблдорової смерті у червні. Я запитую, як їй вдалося створити книжку так супершвидко.

— Ой, якщо так довго працюєш журналісткою, то вкладатися в стислі терміни — твоя друга натура. Я знала, що чаклунська громада прагне почути цілісну історію, і хотіла перша вдовольнити цю потребу.

Я згадую недавні широко розрекламовані зауваги спецрадника Чарверсуду і давнього Дамблдорового приятеля Ельфаєса Доджа, що у книжці Скітер фактів менше, ніж на вкладці в шоколадній жабці.

Скітер закидає голову й сміється.

— Ох цей Доджик! Пригадую, кілька років тому брала в нього інтерв’ю, присвячене правам русалок і водяників, щоб йому добре було. Повна шиза, йому здавалося, що ми сидимо на дні озера Віндермір, і тому він увесь час мені радив берегтися форелі.

І все ж таки звинувачення Ельфаєса Доджа, що в книзі забагато неточностей, знайшли відгук. Чи справді Скітер вважає, що місяця достатньо для змалювання цілісної картини довгого й неординарного життя Дамблдора?

— Ой, дорогенька, — сяє усмішкою Скітер, доброзичливо попліскуючи мене по руці, — ви ж не гірше за мене знаєте, скільки інформації можна здобути завдяки натоптаній торбинці з ґалеонами, відмові чути слово «ні» та гарному й гостренькому самописному перу! Та люди в чергу ставали, щоб вилити на Дамблдора якнайбільше бруду. Не всі, знаєте, вважають його аж таким чудовим, бо він не одній поважній особі наступив на мозіль. Але старенький Доджик може злізти з улюбленого гіпогрифика, бо я отримала доступ до джерела, заради спілкування з яким більшість репортерів залюбки пожертвували б своїми чарівними паличками, до джерела, яке ще ніколи не виступало публічно і яке було наближене до Дамблдора у найбурхливіший і найтривожніший період його юності.

Попередня реклама написаної Скітер біографії відверто натякає, що люди, які вірили в бездоганність Дамблдорового життя, можуть зазнати шоку. «Що стало найбільшою несподіванкою під час її розслідування?» — запитую я.

— Що ви, Бетті, я не розкриватиму всіх таємниць, доки люди не придбають книжки! — сміється Скітер. — Але можу пообіцяти, що всіх, хто й далі вважає Дамблдора білим і пухнастим, мов його борода, чекає гірке розчарування! Скажімо, всі чули, як він обурюється Відомо-Ким, і ніхто й припустити не міг, що замолоду він і сам розважався темними мистецтвами! І хоч на старість він постійно закликав до терпимості, в юності він аж ніяк не був терпимий! Так, минуле в Албуса Дамблдора надзвичайно темне, вже не кажучи про його вельми сумнівну родину, згадок про яку він завжди старанно уникав.

Я запитую, чи Скітер має на увазі Дамблдорового брата Еберфорса, чиє засудження Чарверсудом за зловживання магією викликало невеличкий скандал п’ятнадцять років тому.

— Ой, та Еберфорс — це тільки верхівка купи гною, — сміється Скітер. — Ні-ні, я пишу про значно гірші речі, ніж братова любов до видозмінення кіз, гірші навіть, ніж його батько-маґлобій… зрештою, Дамблдор жодного з них не зумів угамувати, і їх обох засудив Чарверсуд. Ні, мене якраз заінтригували його мати й сестра, і трохи покопавшись, я виявила там ціле кубло мерзоти… але, як я вже казала, детальніше ви про все дізнаєтесь, прочитавши розділи з дев’ятого по дванадцятий. Я скажу одне — немає нічого дивного, що Дамблдор ніколи не розповідав, як йому зламали носа.

Якщо заплющити очі на всі ці родинні «скелети в шафі», невже Скітер заперечить блискучі магічні відкриття, здійснені Дамблдором?

— Він мав голову на в’язах, — визнає вона, — хоч нині багато хто сумнівається, чи саме його заслуга в усіх приписаних йому досягненнях. Так, у шістнадцятому розділі моєї книжки Айвор Ділонсбі стверджує, що він був відкрив вісім способів використання драконячої крові, коли Дамблдор «позичив» його записи.

Але, наполягаю я, важливість деяких Дамблдорових досягнень усе ж годі заперечити. Скажімо, його знамениту перемогу над Ґріндельвальдом?

— О, це добре, що ви згадали Ґріндельвальда, — звабливо всміхається Скітер. — Боюся, що ті, в кого навертаються на очі сльози при згадці про видатну Дамблдорову перемогу, повинні налаштуватися на справжню бомбу… можливо, навіть како-бомбу. Це дуже брудна справа. Я скажу одне — є підстави сумніватися, що ця легендарна дуель узагалі відбулася. Прочитавши мою книжку, дехто буде змушений зробити висновок, що Ґріндельвальд просто вичаклував з кінчика своєї чарівної палички білу хустинку і спокійно пішов собі геть!

Скітер відмовляється детальніше обговорювати цю інтригуючу тему, через те ми переходимо до питання стосунків, які, поза сумнівом, найбільше зацікавлять читачів.

— О, так, — рішуче киває Скітер, — я присвятила цілий розділ взаєминам Поттера й Дамблдора. Їх можна назвати хворобливими, навіть зловісними. Знову ж таки, читачі повинні придбати книжку, щоб довідатися про все в деталях, однак немає сумніву, що від самого початку Дамблдор виявив нездорове зацікавлення Поттером. Чи це справді пішло хлопцеві на користь… Що ж, побачимо. Ні для кого не таємниця, що Поттер мав вельми неспокійну юність.

Я цікавлюся, чи Скітер і далі підтримує зв’язки з Гаррі Поттером, у якого вона торік узяла знамените інтерв’ю: у тій скандальній публікації Поттер наполегливо переконував, що повернувся Відомо-Хто.

— О, так, стосунки в нас зараз дуже тісні, — відповідає Скітер. — Бідолашний Поттер має небагато справжніх друзів, а ми зустрілися в один з найвизначальніших моментів його життя, під час Тричаклунського турніру. Я, мабуть, одна з небагатьох нині живих, хто знає справжнього Гаррі Поттера.

І тут ми плавно переходимо до численних чуток про останні години Дамблдора. Чи Скітер вірить, що Поттер був присутній при Дамблдоровій смерті?

— Я не хочу багато говорити — усе це є в книжці, — але очевидці в Гоґвортському замку бачили, як Поттер тікав з того місця відразу потому, як Дамблдор упав, стрибнув чи був зіштовхнутий. Згодом Поттер давав свідчення проти Северуса Снейпа, людини, на яку він, як відомо, давно вже гострить зуби. Чи все було так, як здається? Хай це вирішує чаклунська громада… прочитавши мою книжку.

На цій інтригуючій ноті я й прощаюся з нею. Немає сумніву, що з-під пера пані Скітер вийшов бестселер. А от легіони Дамблдорових прихильників, мабуть, з переляком чекають прикрих відкриттів про свого кумира.