Герої Українського неба. Пілоти Визвольної Війни 1917-1920 рр.

Повітряний флот Директорії УНР, кінець 1918-літо 1919 рр

14 грудня 1918 р., одночасно зі вступом армії Директорії до Києва, на сході України почався наступ більшовицьких військ. Спалахнула Друга українсько-більшовицька війна. Як і наприкінці 1917 — навесні 1918 рр., через обмаль військ з обох боків боротьба точилася переважно навколо великих міст і вузлових станцій. На той час у розпорядженні штабу Дієвої армії УНР перебували декілька авіаційних підрозділів з мізерною кількістю літаків. Після досить масового відходу льотчиків до білогвардійців наявні авіаційні частини перебували у стані реорганізації. У підпорядкуванні командуванню військ Директорії залишилися кадри 1-го Волинського, 2-го Подільського, 4-го Київського, 5-го Чернігівського, 6-го Полтавського, 7-го Харківського, 8-го Катеринославського авіаційних дивізіонів, а також 1-й Український (Запорізький) авіаційний загін. Однак зважаючи на те, що більшість військових льотчиків та льотчиків-дозорців залишила українську військову службу, а наявні літаки переважно були несправними, боєздатність цих підрозділів виявилася низькою.

Отже, означилася нагальна потреба перепису службовців та інвентаризації майна у цих авіаційних частинах задля подальшої повномасштабної реорганізації Повітряного флоту України. Тим більше, що у Києві на бік військ УНР перейшли майже всі раніше створені авіаційні та повітроплавні інституції. Так, станом на 15 грудня 1918 р. тільки у тодішній столиці у розпорядженні УНР перебували:

Авіаційно-повітроплавне управління (Хрещатик, 25), начальник (командувач Повітряного флоту) — полковник Вегинер Олександр Миколайович;

Штаб та управління інспектора Української авіації (вул. Столипінська, 10) — Самійло Павло Олександрович;

Інспекторат авіації Київського району (вул. Хрещатик, 29);

4-й Київський авіаційний дивізіон (вул. Хрещатик, 29) — військовий старшина Горчанінов Микола Олександрович;

5-й Чернігівський авіаційний дивізіон (вул. Маріїнсько-Благовіщен-ська, 26, помешкання 11) — значковий Куниця Георгій Миколайович;

Київський авіаційний парк (будинок Офіцерської залізничної школи) — сотник Передков Михайло Геннадійович;

Управління інспекції повітроплавання (вул. Мала Житомирська, 20) — т. в. о. полковник Марков Микола Михайлович;

Інспекція повітроплавання Київського району (вул. Мала Житомирська, 20, помешкання 49) — сотник Покідов Олександр Якович;

3-й Київський повітроплавний дивізіон (цитадель напроти Лаври) — військовий старшина Федорів Сергій Олександрович.

Повітроплавний парк (хутір Грушки) — значковий Юрьєвський³³.

Під час упорядкування старих гетьманських кадрів визначилася необхідність скорочення наявної кількості штабів та інспекторатів. Для початку було звільнено начальника авіаційно-повітроплавного управління полковника О. Вегинера, який ще під час служби у гетьмана П. П. Скоропадського активно допомагав білогвардійцям. Замість нього командувачем Повітряного флоту УНР 25 грудня 1918 р. було призначено полковника В. Павленка. На посаді інспектора авіації П. Самійла замінив сотник О. Наконечний, а інспектором повітроплавання став військовий старшина П. Крицький. Ф. Кудря повернувся до обов’язків командира Київського авіаційного парку. Районні інспекторати авіації тимчасово зберігались, але вже навесні 1919 р. були скасовані.

Варто зауважити, що планомірно реорганізувати наявні авіаційні дивізіони та загони штабу Повітряного флоту УНР не вдалося. Ще з середини грудня 1918 р. на Східній Україні тривали запеклі сутички з більшовицькими військами та їх союзниками — махновцями, есерівськими загонами й іншими формуваннями радянського спрямування. Під тиском Червоної армії та радянських повстанських загонів військам Директорії, реорганізованим у Дієву армії УНР, довелося залишити Харків, Чернігів, Полтаву, Катеринослав, а в ніч з 5 на 6 лютого 1919 р. — Київ. За цих умов перетворення української авіації, запроваджені ще навесні 1918 р., було цілком зупинено.

Таким чином, на початок 1919 р. у вирі боротьби за незалежність України опинилися тільки рештки авіаційних дивізіонів УНР. Найбільше у виступах проти військ гетьмана П. П. Скоропадського відзначився авіаційний загін К. Голіцинського, у листопаді 1918 р. виокремлений зі складу 1-го Волинського авіаційного дивізіону, який ще певний час залишався у розпорядженні командування Осадного корпусу військ Директорії. Залишки 1-го Волинського авіаційного дивізіону на чолі з військовим льотчиком сотником Костянтином Калініним з 3 грудня 1918 р. були включені до складу військ УНР Південно-Західного району³⁴. Станом на 11 січня 1919 р. дивізіон мав на озброєнні 4 справних літаки, з якими згодом брав активну участь у бойових діях на Холмсько-Галицькому фронті Дієвої армії УНР проти радянських та польських військ. На початку березня 1919 р. 1-й Волинський дивізіон було об’єднано з рештками кількох інших авіаційних підрозділів і перейменовано на 3-й бойовий авіаційний загін Повітряного флоту УНР. Холмсько-Галицького фронту. На 13 березня 1919 р. у загоні нараховувалося 13 старшин, 52 козаки, 6 літаків, 9 коней, 2 автомобілі³⁵.

Захоплений радянськими військами у Вінниці літак «Фарман»-30 з намальованим спереду тризубом, березень 1919 р.

Напередодні Протигетьманського повстання був розділений і 2-й Подільський авіаційний дивізіон. Одна з його частин відбула на формування до Одеси, де згодом перейшла на бік білогвардійців. Інша, у свою чергу, залишилася у Вінниці й уже у 20-х числах листопада 1918 р. увійшла до складу армії УНР. У той самий час до командування військ Директорії прибули делегати від уряду Західно-Української Народної Республіки з проханням надати допомогу в боротьбі з поляками. Зокрема, делегати потребували передання у розпорядження Галицької армії авіаційних підрозділів. Відтак, рештки 2-го Подільського авіаційного дивізіону було передислоковано до м. Красне, де на їх базі невдовзі утворився Летунський відділ Галицької армії. У Вінниці лишився тільки невеличкий підрозділ дивізіону (напевно, матеріальна частина), який станом на 11 січня 1919 р. мав лише 20 багнетів, 1 кулемет і 3 автомашини.

З чисельних авіаційних підрозділів, які розташовувались у Києві, на боці Директорії служили поодинокі льотчики, інші — дезертирували. З найбільш надійних літунів зі складу загону К. Голіцинського, 4-го Київського авіаційного дивізіону та загонів 5-го Чернігівського дивізіону, що формувалися у тодішньому столичному місті, було створено Особливий авіаційний загін Осадного корпусу полковника Є. Коновальця. Він дислокувався на летовищі на ст. Пост-Волинський та здійснював бойові польоти на схід і на південь від Києва. Для кращої орієнтації на місцевості всі льотчики загону отримали мапи Київського району. Одна з них зберігалася у Фастові в помешканні колишнього льотчика Л. Скурського та була вилучена у 1930 р. під час арешту й обшуку органами ДПУ і згодом стала приводом для окремого розслідування³⁶. Рештки розташованих у Києві кадрів 4-го і 5-го авіаційних дивізіонів залишились у підпорядкуванні штабу Повітряного флоту УНР.

Переважна більшість особового складу авіазагонів, які дислокувалися у Харкові, Полтаві та Чернігові, дезертирувала. Залишки 5-го Чернігівського, 6-го Полтавського та 7-го Харківського авіаційних дивізіонів протягом січня 1919 р. були захоплені радянськими військами. Зокрема, у Чернігові 12 січня 1919 р. до рук більшовиків потрапило 6 літаків (1 справний, інші потребували ремонту)³⁷. Частина 6-го Полтавського авіаційного дивізіону, яка опинилися у складі Червоної армії, була перейменована на авіазагін 2-ї бригади 2-ї Української радянської дивізії³⁸. Поодинокі пілоти полтавського підрозділу на чолі з сотником О. Жаховським залишилися у складі Дієвої армії УНР і незабаром влилися до 1-го Запорізького авіаційного загону.

Під час боротьби між П. П. Скоропадським і військами Директорії льотчики 8-го Катеринославського авіаційного дивізіону залишалися у складі підпорядкованого гетьману 8-го Катеринославського корпусу і здійснили два розвідувальні польоти у розташування повстанців. Проте 1-й Запорізький авіаційний загін Катеринославського авіаційного дивізіону одразу і беззастережно перейшов на бік Директорії. Коли командування корпусу вирішило розірвати стосунки з гетьманським урядом і наказало підлеглим частинам вирушити у бік Криму на з’єднання з білогвардійськими військами, це розпорядження виконали лише кілька військовослужбовців дивізіону на чолі з сотником Іваном Калугіним. Командир дивізіону С. Заборовський і більшість його особового складу залишилися у Катеринославі та 12 грудня 1918 р. оголосили про перехід до військ Директорії³⁹. Відтоді, фактично, почалася ліквідація цього підрозділу, в якому на початок грудня 1918 р. і без того залишалося не більше 10 старшин. 20 грудня 1918 р. з дивізіону вибуло два найкращих військових льотчики: сотник Анжельсон («захворів») та сотник Турчановський (дезертирував і був виключений зі списків)⁴⁰. А вже 26 грудня 1918 р. до Катеринослава увірвалися анархістські загони Нестора Махна, який у той час був союзником радянської влади, й одразу захопили казарми Феодосійського полку, де розташовувався авіаційний дивізіон. Тут махновці знайшли три літаки, про які й доповіли радянському головнокомандувачеві⁴¹. За кілька днів підрозділи Дієвої армії УНР відбили місто у махновців, але від дивізіону залишилися тільки потрощені літальні апарати й авіаційне обладнання. Отже, 8-й Катеринославський дивізіон зник з реєстрів Повітряного флоту УНР.

Наприкінці січня 1919 р. усі розташовані у Києві авіаційні інституції та частини (4-й Київський, 5-й Чернігівський дивізіони) були евакуйовані до Козятина, а 3-й повітроплавний загін — до Бердичева⁴². З Козятина льотчики вже за кілька днів відбули до Вінниці, а наприкінці лютого

1919 р. — до Проскурова. Під час евакуації Вінниці у місті залишилися рештки Ескадри повітряних кораблів, кадр якої та єдиний справний літак «Ілля Муромець» 18 березня 1919 р. потрапили до рук червоноармійців і пізніше використалися у формуванні радянської авіації в Україні. Зокрема, колишній помічник командира ескадри сотник Яків Шаров з 20.06.1919 був призначений до Штабу повітряного флоту радянської України та згодом обіймав командні посади в РСЧА⁴³.

Про проскурівський період Повітряного флоту УНР колишній начальник його канцелярії Петро Білон згадував: «До Проскурова прибули авіяційні дивізіони: Київський, Чернігівський, частина Полтавського, деякі старшини-літуни з Харкова, Житомира і Вінниці. Тут почали направляти літаки і треніювати старшин-літунів. У Проскурові було надзвичайно багато авіяційного майна, і про це дали знати галицькій літунській сотні, що стояла в Краснім, біля Львова (в тій сотні літуни були майже всі з України). І ось прилетіли вони до Проскурова і вивезли яких до 60 старих літаків та велику силу технічного авіяційного майна. Частина літунів нашої армії залишила нас і відлетіла до Галичини до літунської сотні»⁴⁴. З Проскурова до складу Летунського відділу Галицької армії справді було передано велику кількість літаків та авіаційного майна.

На фронтах Дієвої армії УНР протягом весни 1919 р. діяло щонайменше чотири авіаційних загони:

— 1-й Запорізький авіаційний загін сотника Олександра Єгорова, у якому станом на 29.03.1919 було 11 старшин, 1 урядовець, 83 козаки, 10 автомашин та 2 літаки⁴⁵. Він обслуговував фронт Південно-Східної групи Дієвої армії УНР, яка оперувала на Півдні України.

— 3-й бойовий авіаційний загін на чолі з сотником Костянтином Каліниним, у якому, як уже згадувалось, на 13.03.1919 нараховувалось 6 літаків. Він діяв на фронті Північної групи Дієвої армії УНР, що вела бої з радянськими військами на житомирському та сарненському напрямках.

— 4-й бойовий авіаційний загін, переформований з Особливого авіаційного загону й очолюваний сотником Митрофаном Бого-моловим, який знаходився при штабі Повітряного флоту УНР та оперував на центральній ділянці фронту Дієвої армії УНР.

У травні 1919 р. на території Західно-Української Народної Республіки з решток різних авіаційних дивізіонів і загонів був зорганізований 5-й бойовий авіаційний загін, командиром якого став поручик Микола Шеремецинський.

Деякі подробиці з життя 4-го бойового авіаційного загону знаходимо в архівно-слідчій справі колишнього льотчика Льва Скурського. Він, зокрема, згадував про дві небуденні події: «В начале марта 1919 года помню случай, когда наш отряд стоял в Проскурове, расстреливали 9 человек китайцев, пойманных на фронте по рассказам при таких обстоятельствах: когда красные части отступили под натиском войск УНР, то часть китайцев остались с пулеметами и все время продолжали отстреливаться до последнего патрона, пока не были взяты живыми в плен. Их судил полевой суд. Когда только прибыл наш эшелон, то разнесся слух, что повели расстреливать китайцев. Я вышел из эшелона и пошел посмотреть. Это было недалеко от станции, часов в 6 утра. Конвой состоял приблизительно из одного взвода человек 20. Их поставили у каменной стены. Один из китайцев сел на корточки и показал пальцем себе в лоб. Команде были распределены приговоренные: один человек на трех приблизительно, и расстреляли их одним залпом»⁴⁶.

Літак «Ньюпор»-17 який використовувався у Летунському відділі Галицької армії та Повітряному флоті УНР. На передньому плані підстаршина Володимир Пилипець. Фото з видання: Українська Галицька Армія. У 40-річчя її участи у визвольних змаганнях (матеріяли до історії). — Вінніпег, 1958

Ще одна подія сталася, за словами А. Скурського, наприкінці березня 1919 р., коли командир авіаційного загону доручив йому обрати місце для аеродрому в районі містечка Гнівань. Лев Скурський виконав завдання і виявив потрібне місце біля цукрового заводу під Гніванню.

На зворотному шляху він сів у перший потяг, як виявилося, — отамана Палієнка, якого мали заарештувати за звинуваченням у здійснені погромів. На ст. Тюшки поїзд було несподівано зупинено й оточено 200 українськими вояками Окремого Запорізького стрілецького куреня сотника П. Шандрука. Іменем Головного отамана палієнківцям було запропоновано скласти зброю, але вони відповіли на це вогнем. У відповідь українські вояки також почали обстріл поїзда. 4 палієнківців загинуло, 16 були поранені, решта — заарештована. Л. Скурського, як непричетного до загону Палієнка, одразу звільнили⁴⁷.

Наприкінці квітня 1919 р. оперативна ситуація для Дієвої армії УНР ще більше ускладнилася. Південно-Східна її група під тиском червоних і зважаючи на бунти у власних частинах була інтернована на румунській території. Так само сталося і з 1-им Запорізьким авіаційним загоном. У Північній групі армії УНР також відбувся заколот, після якого, затиснута з обох боків радянськими та польськими військами, вона була розгромлена. Рештки її відійшли в район м. Крем’янець, де затято відбивалися від червоних військ. За таких умов управління Повітряного флоту УНР, Київський авіаційний парк та інші інституції були евакуйовані на територію Західно-Української Народної Республіки до м. Броди. 3-й і 4-й бойові загони розташувалися у Здолбунові, звідки провадили авіаційні рейди проти радянських військ: здійснювали розвідку та бомбили ворожі розташування. У червні 1919 р. Дієва армія УНР почала операцію зі звільнення м. Камянець-Подільський і згодом здобула його. Невдовзі до міста було переведено всі державні інституції, зокрема й управління Повітряного флоту, Київський авіаційний парк, 1-й Запорізький, 3-й і 4-й бойові загони.

У Камянці-Подільському відбулася остаточна реорганізація Повітряного флоту УНР: було скорочено зайві інституції та переформовано бойові частини. На посаді начальника Повітряного флоту УНР залишився полковник Віктор Павленко. Його найближчими помічниками стали: начальник канцелярії військовий урядовець Петро Білон, який працював в українській авіації з часу її організації, а також начальник загально-муштрового відділу льотчик-дозорець сотник Михайло Поготовко (колишній осавул 1-го Запорізького авіаційного загону). Крім трьох названих у складі управління служило ще шість осіб: начальник господарчо-рахівничого відділу військовий урядовець Костянтин Орішков, бухгалтер Микола Домашенко, діловод Ферапонт Міцкевич, канцелярист Віталій Бафталовський, друкар Петро Тисменецький та друкарка Олена Голіцинська (дружина військового льотчика К. Голіцинського)⁴⁸.

Олександра Наконечного було знято з посади інспектора авіації УНР та призначено начальником Військово-авіаційної школи УНР, яка створювалась у Камянці-Подільському в приміщені Комерційного училища на вул. Високій⁴⁹. Замість нього виконувачем обов'язків інспектора авіації, а з 22.07.1919 — інспектором авіації став колишній командир 1-го Запорізького авіаційного загону Олександр Єгоров. Серед його найближчих співробітників — помічник інспектора з технічної частини льотчик-дозорець Василь Торічнєв, помічник інспектора з муштрової частини чотар Леонід Любарський, канцелярист Іван Левковський, друкарки Любов Торічнєва (дружина В. Торічнєва) та Софія Калініна (дружина військового льотчика К. Калініна)⁵⁰.

У Камянці-Подільському при управлінні Повітряного флоту було створено комісію з розробки основних положень «Військово-воздушної фльоти Української Народної Республіки», яка підготувала кілька важливих законопроектів, а саме:

— Положення про військово-воздушну фльоту УНР;

— Статут про начальника військово-воздушної фльоти УНР;

— Статут про начальника авіації УНР;

— Статут про начальника повітроплавання УНР;

— Штат головного управління військово-воздушної фльоти УНР;

— Права і обов’язки осіб головного управління воздушної фльоти УНР.

Комісія працювала під керівництвом начальника повітроплавання військового старшини П. Крицького. До складу комісії входили т. в. о. державного інспектора повітряної фльоти льотчик-дозорець Ткаченко, сотник льотчик-дозорець М. Поготовко, а також сотник військовий льотчик К. Калінін⁵¹.

Чисельність бойових авіаційних загонів Дієвої армії УНР залишилась незмінною: 1-й Запорізький, 3-й, 4-й та 5-й, однак перші два змінили своїх командирів: 1-й Запорізький очолив сотник Олександр Жаховський, 3-й — осавул Сергій Федорів (колишній командир 3-го Київського повітроплавного дивізіону, який, імовірно, опанував льотну справу навесні 1919 р.).

У червні 1919 р. штаб Повітряного флоту УНР розміщувався у Камянці-Подільському (район Нового плану, навпроти собору), 4-й авіазагін — на площі біля міського вокзалу. Поряд розташовувався штаб коменданта тилу Дієвої армії УНР сотника М. Чеботаріва, який виконував функції контррозвідки. Щодо останнього Лев Скурський описує прикрий інцидент: підлеглі сотника під час слідства брутально повелися з одним із арештованих льотчиків. У відповідь на це відомі українські авіатори О. Наконечний, О. Жаховський та інші, обурені таким поводженням, скликали нараду, на якій заявили рішучий протест проти дій М. Чеботаріва⁵².

Невдовзі через внутрішні суперечки у складі 4-го бойового авіаційного загону було усунуто його командира — сотника М. Богомолова, а на його місце призначено начальника Військово-авіаційної школи О. Наконечного.

Бойовий стан авіації Української Народної Республіки у середині серпня 1919 р. був таким:

— 3-й авіазагін: 9 старшин, 16 козаків, 1 рушниця, 2 коня, 4 кулемети, 1 легкове та 1 вантажне авто, 2 літаки, командир — осавул Федорів;

— 4-й авіазагін: 8 старшин, 74 козаки, 10 рушниць, 2 кулемети, 1 легкове та 1 вантажне авто, 6 літаків, командир — сотник Наконечний;

— 5-й авіазагін: 10 старшин, 79 козаків, 12 рушниць, 14 кулеметів, 2 легкових авто, 4 літаки, командир — поручик Шеремецинський;

— 1-й Запорізький авіазагін: 3 старшини, 31 козак, командир — сотник Жаховський⁵³.

За цим описом, найбільш боєздатним був 4-й бойовий авіаційний загін, який з квітня 1919 р. безперервно здійснював бойові операції проти радянських військ. Льотчик цього загону Лев Скурський під час допитів у 1931 р. побіжно свідчив про це: «Служа летчиком в авиации в армии УНР, я принимал участие в следующих боях: Налет на ст. Шепетовка в конце апреля или в начале мая 1919, в то время наш 4 авиаотряд находился в Здолбунове. В то время большевики вели наступление. Брат мой Петр в это время уже был со мной в 4 отряде, но участия в бою не принимал. Следующий бой, в котором я принимал участие, это бой под г. Староконстантиновым в июне 1919 г., откуда большевики вели наступление на Проскуров. Наш авиаотряд в то время находился в Каменец-Подольске, где шла борьба за командование отрядом. Богомолова сменил нач. школы Наконечный Александр, а Богомолова нач. штаба или инспектор авиации посадил там же в так называемую турецкую крепость за растрату, а нач. хозчасти летчик Бардашевский Виктор в то время боясь ареста бежал, родом он из местеч. Мирополь, что около ст. Полонное. В августе 1919 нас перебросили на Деникинский фронт. Боев мне не приходилось иметь, но разведки вел в районе Голты и Балты над Днестром до Помошной. Отряд в это время стоял на ст. Кодыма. Под напором Деникинцев мы отступали в Проскуров, это было в ноябре 1919 г.»⁵⁴. В іншому місці своїх зізнань А. Скурський повідомив, що у червні 1919 р. за бойові заслуги та вдалі повітряні розвідки наказом по авіації УНР його було підвищено до звання хорунжого.

Льотчики 1-го Запорізького авіаційного загону влітку-восени 1919 р. виконували як бойові вильоти, так і важливі державні завдання. Начальник канцелярії Повітряного флоту УНР Петро Білон згадував: «З переїздом до Кам’янця в нас залишився лише один авіозагін на ім’я „Запорізький", під командою сотн. Жаховського. В цім авіазагоні всі літуни і механіки за ввесь час боротьби залишились вірними і не раз проявляли героїзм. В Кам’янці начальником авіяції був призначений сотн. Єгорів. Це був один з найкращих літунів. Він завжди робив розвідки. Вилітали до бойового лету й інші відважні літуни, як напр. Жаховський, Островидів та інші й давали нашій армії дуже цінні відомості. Вилітали у справах державних і за кордон»⁵⁵.