Додатки
Біографічний довідник українських авіаторів[1]
Алєлюхін Федір Васильович (27.01.1896-9.09.1937), сотник, військовий льотчик. Народився в селянській родині у с. Павліново Чебсарського району Вологодської губернії. У реєстраційних картках українських армій незмінно власноручно зазначав, що вважає себе українцем. Насправді Чебсарський район здавна був заселений нащадками фіно-угорського племені інгерманландців (іжорців), рештки якого нині збереглись частково на Півночі Росії, частково — в Естонії. Закінчив гімназію, один курс Санкт-Петербурзького політехнічного інституту.
19.08.1914 вступив однорічником до 1-ї авіаційної роти російської імператорської армії, 1.09-1.10.1914 перебував на авіаційних курсах при Петроградському політехнічному інституті, потому до 10.03.1915 навчався у Севастопольській авіаційній школі, звідки дістав призначення пілотом до 30-го корпусного авіаційного загону, в складі якого брав участь у Першій світовій війні. З 13.10.1916 служив у 14-му авіаційному, а з 12.07.1917 — у 9-му винищувальному авіаційному загоні.
За подвиги на фронті дістав офіцерський чин, а пізніше отримав низку наступних звань.
18.11.1915 (зі старшинством з 12.10.1915) — наказом штабу IX армії за бойові заслуги дістав звання прапорщика.
Лютий 1917 р. (зі старшинством з 12.05.1916) — підвищений до звання підпоручика за 7 місяців служби на фронті та 87 годин перебування у повітрі в бойових умовах.
Вересень 1917 р. (зі старшинством з 12.10.1916) — отримав звання поручика за ще 5 місяців перебування на фронті та 187 годин 25 хвилин пілотування у бойових умовах.
Ф. В. Алєлюхін, фото 1914 р.
З книги: Летающие тузы. Российские асы Первой мировой войны. — Москва. — 2006
Наприкінці 1917 р. представлений до звання штабс-капітана (зі старшинством з 12.06.1917) за 7 місяців перебування на фронті та 141 годину 25 хвилин польотів під час воєнних дій.
Крім вищезазначеного часу перебував на фронті 9 місяців і додатково налітав у бойових умовах ще 128 годин 30 хвилин.
У грудні 1917 р. 9-й винищувальний авіаційний загін був українізований, 13.03.1918 рештки його демобілізовано. Потому виїхав в Одесу, де 5.04.1918 вступив до складу Армії Української Народної Республіки. Спочатку служив в Одеському авіаційному дивізіоні Армії УНР (потім — Армії Української Держави), згодом — у 2-му Подільському авіаційному дивізіоні (у Вінниці). За сукупністю загальної кількості нальотів на фронті під час Першої світової війни наказом Військової офіції Української Держави був затверджений у ранзі сотника зі старшинством з 12.07.1918. Під час Протигетьманського повстання у складі дивізіону перейшов на бік військ Директорії. 27.11.1918 за розпорядженням Директорії у складі ескадрильї, виокремленій з Подільського авіаційного дивізіону, відбув до Західно-Української Народної Республіки. З 1.12.1918 служив льотчиком у 1-й польовій летунській сотні Галицької армії, згодом перейшов до 2-ї летунської сотні. Під час польоту 10.10.1919 під м. Монастирище був збитий з кулемета денікінцями та потрапив у полон. У грудні 1919 р. утік з полону та приєднався до своєї сотні, яка на той час перебувала в Одесі. Після захоплення 1-го Галицького авіаційного загону у Козятині 26–27.04.1920 перейшов на службу до Армії УНР. Брав участь у роботі авіаційної закупівельної комісії УНР в Італії. Потому служив у 1-й Запорізькій авіаційній ескадрильї Повітряного флоту УНР. У 1922 чи 1923 р. повернувся до Радянського Союзу. Мешкав у м. Мала Вішера Ленінградської області. 18.08.1937 заарештований і невдовзі засуджений до страти. Розстріляний у Ленінграді.
Мав такі нагороди:
Відзнака Святого Георгія 4-го ступеня — 13.04.1915 (№ 194207);
Відзнака Святого Георгія 3-го ступеня — 27.04.1915 (№ 81905);
Відзнака Святого Георгія 2-го ступеня — 25.04.1915 (№ 16254);
Відзнака Святого Георгія 1-го ступеня — 6.09.1915 (№ 3473);
Орден Святого Станіслава 3-го ступеня з мечами та биндою — березень 1916 р.;
Орден Святої Анни 4-го ступеня — грудень 1916 р.;
Орден Святої Анни 3-го ступеня з мечами та биндою — вересень 1917 р.;
Орден Святого Володимира 4-го ступеня з мечами та биндою — лютий 1918 р.;
Орден Зірки Румунії кавалерського ступеня — березень 1918 р.
(ЦДАВОУ. — Ф. 3172. — Оп. 1. — Спр. 67. — С. 243–246; Ф. 2188. — Оп. 2. — Спр. 136. — С. 15-зв-16).
Арватов Юрій Гнатович (1896-10.12.1937), хорунжий, військовий льотчик. Народився у м. Вержболово Сувалкської губернії. У 1916–1917 рр. навчався в англійській авіаційній школі у м. Кройтон, з весни 1917 р. як військовий льотчик воював на Південно-Західному фронті. У 1919 р. служив військовим льотчиком у 1-му Запорізькому авіаційному загоні Повітряного флоту УНР. На початку 1920 р. з групою інших українських льотчиків влився до складу 1-го Галицького авіаційного загону РСЧА. Під час загибелі загону 26–27.04.1920 у Козятині втік з оточення на літаку та дістався до Києва.
Радянський військовий льотчик Ю. Г. Арватов, фото кінця 1920-х років. З книги: Спатарель И. К. Против черного барона. — Москва. — 1967. — С. 161
Потому був призначений червоним військовим льотчиком спочатку до 21-го, а потім — до 23-го розвідувального авіаційного загону РСЧА. З осені 1920 р. — командир 9-го авіаційного загону РСЧА, який діяв проти білогвардійських військ П. Врангеля. У середині жовтня 1920 р. очолив авіаційну групу 4-ї радянської армії РСЧА, що брала участь у штурмі Перекопу та взятті Криму. Особисто відзначився в бойових повітряних операціях проти білогвардійців. 1921 р. за діяльність під час ліквідації армії генерала П. Врангеля нагороджений орденом Червоного прапора. Після закінчення громадянської війни очолював 4-й авіаційний загін Робітничо-селянського Червоного флоту. У 1924 р. створив повітряний міст між СРСР та Афганістаном, очолював переганяння радянських літаків з Термеза до Кабула. За успішне виконання цих завдань у 1924 р. нагороджений другим і третім орденами Червоного прапора. Одружився на рідній сестрі майбутнього радянського маршала М. М. Тухачевського Єлисаветі. У 1930-ті роки працював заступником директора з технічної частини радянсько-німецького товариства повітряних сполучень «Дердлуфт». 14.07.1937 заарештований за справою маршала М. Тухачевського, звинувачений у шпигунстві, засуджений до страти 10.12.1937. Похований у братській могилі на цвинтарі «Комунарка» під Москвою.
Байвенко Володимир Онисимович (02.09.1885-?) підполковник, військовий льотчик. Народився у Житомирі. Закінчив Рівненське реальне училище, Київське піхотне юнкерське училище (1906), служив у 126-му піхотному Рильському полку (Острог). У 1907 р. склав іспит на звання військового інженера при Миколаївському інженерному училищі та перевівся до 5-го саперного батальйону (Київ). Закінчив Офіцерську військову авіаційну школу (1913). Останнє звання у російській армії — штабс-капітан. На початку 1916 р. потрапив до німецького полону. Після повернення з полону, з 01.03.1918 р. — пілот 1-го Волинського авіаційного дивізіону військ Центральної Ради, згодом — Армії УНР та Армії Української Держави. З 01.11.1918 р. — помічник командира цього дивізіону. 30.01.1919 р. став командиром 1-го кадрового Республіканського авіаційного дивізіону Дієвої армії УНР. З 20.04.1919 р. — голова технічного відділу інспекції авіації та повітроплавання Дієвої армії УНР. 1.07.1919 р. призначений начальником 1-го відділу Учбового дивізіону Авіаційної школи УНР, яка мала створюватися інспекцією авіації Повітряного флоту УНР.
1.08.1919 р. поставлений помічником командира 1-го Київського авіапарку Дієвої армії УНР. З 25.03.1920 р. перебував у резерві старшин Військово-повітроплавної управи Військового міністерства УНР. З 8.06.1920 р. — булавний старшина 2-го відділу організаційної управи Головного управління Генерального штабу УНР. У 1920-х роках жив на еміграції у Польщі. Подальша доля невідома. (ЦДАВОУ. — Ф. 1078. — Оп. 2. — Спр. 169. — С. 144-зв.).
Басан Олексій (?—5.02.1919), поручик. Колишній офіцер австро-угорської армії. Наприкінці 1918 р. вступив до Летунського відділу Галицької армії. Загинув під час практичних занять з вивчення авіаційної бомби. Похований у м. Красне (Українська Галицька Армія, матеріали до історії. — Вінніпег, 1968. — Т. 4. — С. 101).
Бернгубер Едвард (22.10.1897–1920), чотар, військовий льотчик. Народився у Відні, австрійський німець. Під час Першої світової війни був мобілізований до австро-угорської армії, після навчання у Терезієнштадтській військовій академії служив у 1-му ландверному уланському полку, що здебільшого складався з вояків-українців. Згодом закінчив авіаційну школу, став військовим льотчиком. 25.02.1919 вступив добровольцем до Летунського відділу Галицької армії, в якому перебував протягом 1919 р. У 1920 р. вступив на службу до Повітряного флоту УНР, яким був делегований до Італії для придбання літаків. Випав з кабіни і розбився під час випробування одного з цих літальних апаратів (ЦДАВОУ. Ф. 2188 — Оп. 2. — Спр. 136 — С. 14-зв-15).
Білон Петро Павлович (1879-?), старший дорадчий управління Повітряного флоту УНР. Народився у м. Васильків Київської губернії. Закінчив Народний університет у Москві. З 1911 р. служив квартирмейстером (військовим урядовцем) у 132-му піхотному Бендерському полку (Київ), у складі якого брав участь у Першій світовій війні. У 1917 р. — на тій самій посаді у 3-му авіапарку (Київ).
Священник о. Петро Білон, фото 1921 р.
Зі збірника «За Державність»
У 1918 р. призначений старшим діловодом управління авіації та повітроплавання Української Держави, з 19.02.1919 — начальник канцелярії інспектора Повітряного флоту УНР. 1921 р. висвятився й відтоді виконував обов’язки польового священика 6-ї Січової дивізії Армії УНР. З 1923 — православний ієрей у США. Автор чисельних праць та спогадів.
Богомолов Митрофан Іванович (Гнатович(?)), командир авіаційного загону УНР, військовий льотчик. Колишній старший унтер-офіцер російської імператорської армії. Закінчив Одеську школу авіації (6.06.1917), потому служив льотчиком у складі 2-го армійського авіаційного загону. У березні-червні 1919 р. — командир 4-го бойового авіаційного загону Повітряного флоту УНР, згодом — помічник командира цього підрозділу. На початку 1920 р. з групою інших пілотів Повітряного флоту УНР вступив до 1-го Галицького авіаційного загону РСЧА. Зник безвісти після захоплення загону у Козятині 26–27.04.1920 (дані надано дослідником Маратом Хайруліним).
Голіцинський Клавдій Миколайович (19.07.1884-?), підполковник, військовий льотчик. Уродженець м. Вінниця (у Подільській губернії). Закінчив 2-гу Кишинівську гімназію, курс юридичного факультету Дерптського університету, в 1906–1907 рр. служив у російській армії. З 1.09.1914 — однорічник 2-го розряду Гатчинської авіаційної школи, з 29.03.1915 — прапорщик, військовий льотчик 11-го корпусного авіаційного загону. Від 1.09.1915 працював молодшим офіцером авіаційного дивізіону Оборони ставки Верховного головнокомандувача. З 1.12.1915 — поручик, з 1.10.1916 — штабс-капітан. У червні 1917 р. пілотував у 39-му корпусному авіазагоні, за місяць — у 12-му авіаційному загоні. З серпня 1917 р. — командир 12-го авіазагону. Останнє звання в російській армії — штабс-капітан (з 1.10.1916). У грудні 1917 р. перебував при штабі української авіації в Києві. З січня 1918 р. — льотчик українізованого 5-го авіаційного парку, з березня — командир решток 5-го авіапарку, що переформувалися у Київський авіаційний парк Армії УНР. Від серпня 1918 р. — льотчик Волинського авіаційного дивізіону, від 1.10.1918 — сотник. Після початку Протигетьманського повстання з власної ініціативи сформував у своєму дивізіоні відділ з трьох літаків, на чолі якого прибув у розпорядження штабу військ Директорії. Згодом керував цим відділом під час облоги Києва, за сумісництвом був помічником командира Волинського авіаційного дивізіону. З грудня 1918 р. — інспектор авіації Південного району. 11.02.1919 відряджений з державним дорученням за кордон, зокрема в серпні 1919 р. був радником місії УНР у Польщі. У червні 1920 р. повернувся до Дієвої армії УНР, де обіймав посаду начальника технічного відділу управи військово-повітряних сил. З 1.10.1920 — старшина для доручень цієї управи, з 29.06.1921 — т. в. о. начальника загального відділу Інженерно-технічної управи. 1.04.1921 отримав звання підполковника. Подальша доля невідома (ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 55. — С. 25; Спр. 614. — С. 4–9; Спр. 652. — С. 46–47; Записна книжечка О. Жуковського з 1919 року//Український історик. — Торонто, 1986. — Ч. 3–4. — С. 105)
Городиський Євген (1893-?), чотар, льотчик-дозорець. Народився в с. Забойки Тернопільського повіту, Галичина. Напередодні Першої світової війни навчався на юридичному факультеті Львівського університету.
У 1914 р. мобілізований до австро-угорської армії. З 1.11.1918 служив у Галицькій армії, з 5.12.1918 — у запасній летунській сотні.
Губер Борис Олександрович (21.03.1891-5.02.1919), сотник, військовий льотчик. Походив із дворян Московської губернії, закінчив Псковський кадетський корпус, Віленське військове училище (1913), Військову школу льотчиків-дозорців (1916) і Севастопольську військову авіаційну школу (1917).
Б. О. Губер, фото 1916 р.
З фондів Центрального державного архіву кінофотофонодокументів ум. Санкт-Петербург
Під час Першої світової війни воював у складі 19-го корпусного авіаційного загону. 24.08.1916 атакував і збив літак ворога, за що нагороджений орденом Святого Георгія 4-го ступеня. Останнє звання в російській армії — штабс-капітан. У 1918 р. вступив на українську військову службу. Був помічником командира 2-го Подільського дивізіону з муштрової та технічної частини. Наприкінці 1918 р. у складі дивізіону прибув до м. Красне, де розташовувався Летунський відділ Галицької армії, й обійняв посаду помічника командира Летунського відділу з технічної частини.
Загинув від вибуху авіаційної бомби під час проведення практичних занять. Похований у м. Красне. Сотник Петро Франко так згадував про Б. Губера: «Тоді, коли полк. Канукова всюди повно: в бараках, гангарах, майстернях, коло скорострілів, полк. Губер сидів у своїй кімнаті. Це була мовчазна людина, москаль з походження, який важко переживав драму російської армії» (Авиаторы — кавалеры ордена Св. Георгия и Георгиевского оружия периода Первой мировой войны 1914–1918 годов, биографический справочник. — Москва. — 2006. — С. 93; Франко А. Летунський відділ УГА// Літопис Червоної Калини. — Львів, 1937. — Ч. 11. — С. 9)
Гумецький Орест (10.02.1891-5.02.1919), поручик, авіаційний технік. Народився в с. Далєба Дрогобицького повіту, Галичина. На початку Першої світової війни мобілізований до австро-угорської армії; воював у складі 27-го лан дверного полку. 1.12.1918 вступив до Галицької армії, згодом — до Летунського відділу. Загинув від вибуху авіаційної бомби під час проведення практичного заняття. Похований у м. Красне (ЦДАВОУ. — Ф. 2188. — Оп. 2. — Спр. 136. — С. 9-зв-10; Українська Галицька Армія, матеріали до історії. — Вінніпег, 1968. — Т. 4. — С. 101).
Єгоров Олександр Іванович (15.03.1889–1961), сотник, військовий льотчик. Закінчив Херсонське реальне (1908) та Єлисаветградське кавалерійське училища (1910). Брав участь у Першій світовій війні в складі 9-го гусарського Київського полку. У 1916 р. закінчив винищувальне відділення Севастопольської військової авіаційної школи. Потому служив у 12-му корпусному авіаційному загоні на Південно-Західному фронті; відзначився як військовий льотчик. Останнє звання у російській армії — штабс-ротмістр З 16.12.1917 військовий льотчик 1-го Українського авіаційного загону військ Центральної Ради, з кінця грудня 1917 р. — його командир. Залишався на цій посаді протягом 1918 р., коли загін кілька разів перейменовувався (на 1-й Український армійський, 1-й Запорізький, 2-й гарматний 8-го Катеринославського корпу- ' су та 46-й) і в листопаді перейшов на бік Директорії. З червня 1919 р. виконував обов’язки інспектора авіації Повітряного флоту УНР. 22.07.1919 призначений інспектором авіації Повітряного флоту УНР. З вересня 1919 р. — в. о. інспектора Повітряного флоту УНР. Обставини служби О. Єгорова у листопаді-грудні 1919 р. точно не відомі. За даними, які вже мешкаючи в СРСР поширював він сам, 18.11.1919, пілотуючи літак в районі Вапнярки-Бірзули, він нібито зазнав аварії та як полонений білогвардійців потрапив до Одеси. Однак більш вірогідно, що у листопаді 1919 р. він залишався з рештками особового складу української авіації у Кам’янці-Подільському, а коли залишки Дієвої армії УНР вирушили у Зимовий похід, з групою добровольців-авіаторів відбув до Одеси, де від початку 1920 р. служив (як помічник командира) у 1-го Галицького авіаційного загону РСЧА, який тоді перебував на одеському заводі «Анатра». 26–27.04.1920, під час захоплення загону в Козятині, зник за загадкових обставин. Про перебіг служби у 1920–1923 рр. відомостей немає.
У 1923 р. прибув з Москви до Єлисаветграда, де певний час викладав в Українській кавалерійській школі ім. С. Будьонного. З 1925 р. — викладач Військово-повітряної академії ім. Жуковського у Москві, начальник штабу навчальної ескадрильї ім. В. І. Леніна. У 1931 р. арештований за справою «Весна» (сфабрикована ДПУ «контрреволюційна змова колишніх офіцерів проти радянської влади»), згодом звільнений з ув’язнення, але без права повертатися до авіації. Став одним з організаторів і керівників Центрального будинку авіації та космонавтики у Москві, де працював до останніх днів життя. Помер і похований у Москві (ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 1. — Спр. 49. — С. 1–2; Оп. 2. — Спр. 37. — С. 223; Білон П. Спогади. — Пітсбург. — 1952. — С. 45; Волков С. В. Офицеры армейской кавалерии. — Москва, 2004. — С. 196–197; матеріали з власного архіву автора)
Жарський Іван, десятник, військовий льотчик. З січня 1919 р. служив у Летунському відділі Галицької армії. 25.05.1919 на літаку «Ллойд» Ц.5 перелетів на територію Чехословаччини й там був інтернований. Згодом виїхав до Відня, де протягом 1919–1920 рр. працював у представництві ЗОУНР. У 1920–1921 рр. знаходився у складі Української бригади у містах Німецьке Яблонне та Йозефів (Франко П. Летунський відділ УГА//Літопис Червоної Калини. — Львів, 1937. — Ч. 11. — С. 10).
Іван Жарський, фото 1920-х років.
З колекції Юлії Олійник
Жаховський Олександр Григорович (?-12.03.1961), підполковник, військовий льотчик. 1912 р. завершив навчання в Єлисаветградському кавалерійському училищі та призначений у 5-й драгунський Каргопольський полк, у кладі якого брав участь у Першій світовій. Під час війни закінчив військову авіаційну школу. Останнє звання — ротмістр. З весни 1918 р. перебував на службі в авіаційних частинах військ Центральної Ради. Від серпня 1918 р. обіймав посаду командира 1-го гарматного загону 8-го Катеринославського авіаційного дивізіону Армії Української Держави. 25.07.1918 звільнений з військової служби за власним бажанням. За кілька тижнів знову вступив на українську військову службу та був призначений льотчиком 1-го гарматного загону 6-го Полтавського авіаційного дивізіону. Після початку Протигетьманського повстання очолив рештки 6-го Полтавського авіаційного дивізіону, із якими згодом влився до 1-го Українського (Запорізького) загону Повітряного флоту УНР. З червня 1919 р. — командир 1-го Запорізького авіаційного загону Армії УНР, з 19 березня 1920 р. — помічник командувача Повітряного флоту УНР. У період з травня 1920 р. до кінця 1922 р. був командиром 1-ї Запорізької авіаційної ескадрильї УНР, після розформування якої мешкав у Польщі. Згодом емігрував до Бразилії. Помер і похований у м. Сан-Паулу, (Незабытые могилы. — Москва, 1999. — Т. 2. — С. 518).
О. Г. Жаховський, фото 1919 р. Фото з приватної колекції автора
Залозний Никандр Семенович (3.11.1890-?), сотник, військовий льотчик. Народився у м. Харцизьк. Закінчив Севастопольську військову авіаційну школу (1916), з 2.08.1916 служив військовим льотчиком у 14-му корпусному авіаційному загоні, згодом — 30-го. У 1917 р. отримав звання штабс-капітана. Протягом 1918 р. служив у 2-му Подільському авіаційному дивізіоні Армії Української Держави, у складі якого в грудні відбув до Летунського відділу Галицької армії. Був військовим льотчиком, а з березня 1919 р. — командиром 2-ї летунської сотні Летунського відділу Галицької армії. У листопаді 1919 р. разом із Летунським відділом ГА перейшов до складу авіації Збройних сил Півдня Росії. З 19.11.1919 призначений до 6-го авіаційного дивізіону Збройних сил Півдня Росії, із яким пізніше евакуйований до Грузії. Подальша доля невідома (ЦДАВОУ. — Ф. 2188. — Оп. 2. — Спр. 136. — С. 15-зв-16; дані, надані російським істориком Маратом Хайруліним).
Н. С. Залозний, фото 1916 р.
Надане для публікації дослідником М. Хайруліним
Заславський Осип (6.02.1897-?), поручик, військовий льотчик. Народився у Тернополі. Закінчив реальну гімназію, під час Першої світової війни мобілізований до австро-угорської армії. Став військовим льотчиком, служив у 27-й та 23-й авіаційних ротах. 30.11.1918 вступив до Галицької армії; невдовзі відправлений до складу Летунського відділу і з наступного року служив у його 1-й сотні. Від 21.05.1919 — командир Летунського відділу Галицької армії. На почату 1920 р. залишив Летунський відділ і перейшов у кінноту. Станом на 5.03.1920 — ад’ютант штабу Кавалерійського полку 3-ї бригади ЧУГА. 6.04.1920 у складі своєї частини брав участь у повстанні проти більшовиків, а незабаром приєднався до армії УНР і був учасником її рейдів у Зимовому поході. Згодом служив у 5-й Херсонській дивізії. 24.08.1920 разом з іншим вояками-галичанами дістався до Чехословаччини. У 1920–1921 рр. перебував у складі Української бригади в Німецькому Яблонному та Йозефові. Подальша доля невідома (ЦДАВОУ. — Ф. 2188. — Оп. 2. — Спр. 136. — С. 15-зв 16; Ф. 2188. — Оп. 2. — Спр. 59. — С. 397-зв, 398).
Земик Рудольф (12.11.1891-?), поручик, льотчик-дозорець. Народився в Чернівцях. Закінчив політехнічний інститут, працював інженером, на початку Першої світової війни мобілізований до австро-угорської армії. 10.11.1918 вступив до Галицької армії, з грудня 1918 р. служив у Летунському відділі ГА, займався ремонтом літаків, як льотчик-дозорець брав участь у бойових польотах. Пізніше перебував на службі в 1-му Галицькому авіаційному загоні ЧУГА аж до його знищення 27.04.1920. Згодом опинився в Армії УНР, деякий час залишався в резерві управи її Повітряного флоту, потім перейшов до складу 5-ї Херсонської дивізії. 24.08.1920 разом з іншими вояками-галичанами перейшов на територію Чехословаччини. У 1920–1922 рр. служив в Українській бригаді у Німецькому Яблонному та Йозефові. Автор перших спогадів про Летунський відділ Галицької армії. Доля після 1922 р. невідома (ЦДАВОУ. — Ф. 2188. — Оп. 2. — Спр. 136. — С. 7-зв-8,15-зв-16; Земик Р. Дещо про літунство УГА//Український Скиталець. — 1922. — Ч. 13. — С. 9–11; Ч. 14. — С. 3–5; Ч. 15. — С. 4–5).
Золотов Павло (13.11.1892-8.11.1979), поручик, військовий льотчик. Народився у Таганрозі в родині донського козака та польки. У 17-річному віці захопився авіаційною справою, невдовзі втік з дому, дістався до Санкт-Петербурга, де влаштувався учнем механіка.
У 1913 р. склав іспити на звання авіаційного механіка, згодом працював старшим механіком на російському військовому аеродромі Мокотов у Варшаві. 1915 р. закінчив Севастопольську військову авіаційну школу, згодом брав участь у повітряних боях на фронті Першої світової війни; останнє звання — поручик.
У 1918 р. служив льотчиком 2-го гарматного загону 2-го Подільського авіаційного дивізіону Армії Української Держави. У 1920 р. вступив до 1-ї Запорізької авіаційної ескадрильї Армії УНР, у складі якої потрапив у 1-шу польсько-французьку авіаційну школу в Бидгощі.
П. Золотов, фото 1921 р. З приватної колекції автора
На запрошення поляків працював там інструктором до 1926 р. 1924 р. придбав два списаних літаки типу «Альбатрос» ВИ, на яких почав перевозити пасажирів, виступав як льотчик-спортсмен і займався рекламою різних підприємств, малюючи їх товарові знаки на своїх літаках. Крім того, протягом 1926–1932 рр. працював інструктором авіації в аероклубах Вільно та Лодзі. З 1932 р. працював інструктором і випробувачем літаків в авіаційному клубі Любліна. У 1944-му заарештований нацистською владою та як заручник вивезений до Німеччини. 1945 р. повернувся до Любліна, де обійняв посаду керівника цивільного авіаційного клубу. 1949 р. від польської комуністичної влади отримав заборону літати; поновив польоти на спортивних літаках лише 1960 р. Протягом 1950-1970-х років займався реставрацією старих літаків, які зберігалися у колекціях Музею авіації й аеронавтики у Кракові та Музею техніки у Варшаві. Помер і похований у Любліні (Біографія на польських інтернет-ресурсах: www.tnn.pl/slownik_biograficzny.php?ids=390; www.samoloty.pl).
Іванов Михайло (3.11.1893-?), чотар. Народився у Санкт-Петербурзі. Під час Першої світової війни мобілізований до російської армії. У 1917 р. — прапорщик. 1918 р. вступив до складу 2-го Подільського авіаційного дивізіону, де виконував обов’язки завідувача гарматною частиною; звання — хорунжий Армії Української Держави. У грудні 1918 р. із дивізіоном відбув до складу Летунського відділу Галицької армії, в якому обіймав таку ж посаду. 31.07.1919 дістав військове звання чотаря Галицької армії. Доля після осені 1919 р. невідома (ЦДАВОУ. — Ф. 2188. — Оп. 2. — Спр. 136. — С. 15-зв-16).
Кавута Василь (24.09.1891-березень 1919 р.), старший десятник, військовий льотчик. Народився у с. Дубляни Львівського повіту, Галичина. Напередодні Першої світової війни працював гірником на шахті, згодом — слюсарем з ремонту машинного устаткування. У 1914 р. мобілізований до австро-угорської армії: служив у будівельних частинах і авіації, де здобув звання військового пілота. 26.11.1918 вступив до Галицької армії, 7.12.1918 зарахований до запасної летунської сотні. Літав разом із командиром Летунського відділу сотником Петром Франком. 4.01.1919 збитий і разом з П. Франком потрапив у польський полон. Невдовзі втік і дістався до Красного. У березні 1919 р. направлений до штабу авіації УНР з метою відібрати для Летунського відділу найліпші літаки. Загинув під час авіакатастрофи у Проскурові. Похований на цвинтарі у Красному (ЦДАВОУ. — Ф. 2188. — Оп. 2. — Спр. 136. — С. 4-зв-5; Земик Р. Дещо про літунство УГА//Український Скиталець. — 1922. — Ч. 14. — С. 3; Франко П. Летунський відділ УГА//Літопис Червоної Калини. — Львів, 1937. — Ч. 11. — С. 11).
Калінін Костянтин Олексійович (17(29). 12.1889-12.09.1938) — командир авіадивізіону Дієвої армії УНР. Видатний авіаконструктор, на честь якого було названо планету «Костянтин».
К. О. Калінін, фото 1920-х років.
З музею Харківського авіаційного заводу
Народився у Варшаві, походив з селян м. Валуйки на Вороніжчині (колишніх слобідських козаків). Закінчив Одеське військове училище (1912), Гатчинську авіаційну школу (1916). Служив у 3-ій Сибірській стрілецькій гарматній бригаді, з 1913 р. — у 2-му Владивостоцькому фортечному артилерійському полкові. Від жовтня 1916 р. — військовий льотчик 26-го корпусного авіаційного загону. Останнє звання у російській армії — штабс-капітан.
У1918 р. служив в авіації Армії Української Держави. З 03.12.1918 р. — командир 1-го Волинського авіаційного дивізіону. Від березня 1919 р. обійняв посаду інспектор авіації Київського району, з травня — інспектор авіації Галицької армії. Влітку-восени
1919 р. — завідувач авіаційного складу Повітряного флоту УНР, в управі якого служила канцеляристкою і дружина Костянтина Калініна Софія.
1920 р. у Козятині потрапив до червоних і як авіаційний фахівець був відправлений до Москви. У 1920–1922 рр. навчався у Московському інституті Червоного повітряного флоту, звідки в лютому 1922 р. відрахований як колишній петлюрівець. Прибуває до Києва, де вступає на механічний факультет Київського політехнічного інституту. У березні 1923 р. призначений завідувачем конструкторського бюро на Київському авіаційному заводі № 6 (Ремвоздух-6). 1925 р. закінчив механічний факультет КПІ, а наступного року очолив авіаційне конструкторське бюро у Харкові (згодом — власного імені) на авіазаводі ім. Раднаркому УРСР. Працював над конструюванням і спорудженням літаків цивільної та військової авіації. Фактичний засновник радянської цивільної авіації. Під його керівництвом було створено понад 20 типів літаків, зокрема:
К-1 (1923–1925) — перший радянський пасажирський літак, розрахований на 1–2 членів екіпажу та 3–4 пасажирів. Розроблений К. О. Калініним у Києві під час роботи на підприємстві Ремвоздух-6. Уперше піднявся в небо над Києвом 26.07.1925. Рекомендований до серійного виробництва, але жоден із серійних екземплярів не був добудований.
К-2 (1925–1927) — пасажирський літак, схожий на К-1, створений авіаконструктором уже в Харкові на Авіазаводі ім. Раднаркому УРСР. Перший політ — 12.05.1927. Було збудовано кілька екземплярів К-2, які використовувалися в СРСР для аерофотозйомки та картографічних робіт.
КЗ (1927) — санітарний літак, розроблений на основі К-2. Його салон облаштований під перевезення трьох носилок з постраждалими.
К-4 (1928) — пасажирський літак, розрахований на 6 пасажирів; усього збудовано 22 таких апарати.
К-5 (1926–1929) — найбільш успішний пасажирський літак Костянтина Калініна, розрахований на 2 пілотів та 8 пасажирів. Уперше здійснив політ у Харкові 18.10.1929. Серійне виробництво цього типу літаків почалося 1930 р.; створено близько 260 екземплярів. До 1940 р. був найбільш використовуваним пасажирським літаком Аерофлоту СРСР; в експлуатації до 1943 р.
К-6 (1930) — поштовий літак, який міг переобладнуватися для бомбардування.
К-7 (1929–1935) — багатоцільовий військовий літак-гігант: використовувався як бомбардувальник, десантний та транспортний засіб. Екіпаж — 12 пілотів. Озброєний 8 гарматами, 8 кулеметами; міг переносити до 16 600 кг. авіаційних бомб, вояків-десантників чи військових вантажів. У свій час був найбільшим радянським літаком. Перший політ на ньому здійснено у Харкові 21.08.1933. Під час випробувань виявилися технічні вади, які призвели до загибелі літака та всього екіпажу. Апарат було відправлено на доробку. 1935 р., у зв’язку зі зміною державної концепції військового літакобудування, подальша робота над К-7 була припинена.
К-9 — літак-моноплан (крило розташовано над фюзеляжем та кріпиться до нього кількома стійками).
К-10 — спортивний низькоплан.
К-12 — перший радянський надзвуковий бомбардувальник, більш відомий як «Жар-Птиця» (за яскравість кольорів). Вважається першим у світі бомбардувальником, яким започаткована надзвукова авіація
К-13 (1933–1936) — бомбардувальник, розрахований для 3 пілотів. Міг підніматися в небо до 7800 м і переносити до 1 т бомб. Озброєний 3 кулеметами. Єдиний дослідний екземпляр створено 1936 р. у Воронежі. Літак мав один суттєвий недолік: його було визнано заважким. Виправити становище К. О. Калінін не встиг.
К-14 (1933–1936) — «мирний» варіант бомбардувальника К-13, розрахований на 2 членів екіпажу та 12 пасажирів. Проект не здійснений.
У 1938 р. заарештований і страчений НКВС.
1990 р. Міжнародний планетний центр (США) затвердив для нововідкритої планети № 3347 назву «Костянтин». Як ішлося в тексті офіційного повідомлення — «На честь Костянтина Олексійовича Калініна (1889–1938) — видатного льотчика і талановитого конструктора, що розробив низку аеропланів різних типів, один з яких дістав Золоту медаль на Міжнародній авіаційній виставці у Берліні 1928 р.» (ЦДАВОУ. — Ф. 2248. — Оп. 1. — Спр. 7. — С. 154; ДГАСБУ. — Фп. — Спр. 406. — Т. 7, С. 286; Ляховецкий М. Б. Все в крыле: страницы жизни и творчества авиаконструктора К. А. Калинина. — Харьков, 1986; Савин В. С. Планета «Константин». — Харьков, 1994; История авиации, библиографический указатель. — Москва, 2003. — С. 244)
Кануков Джамбулат (1.04.1887-21.05.1919), сотник, військовий льотчик. Магометанин, син Тагаурського алдара Терської області. Закінчив Владикавказьку чоловічу гімназію, Тверське кавалерійське училище за 2-м розрядом (1909). Вийшов корнетом до 7-го гусарського Білоруського полку (Володимир-Волинський). Мав важкий характер, тому під час навчання в училищі сам відраховувався до Осетинського кінного дивізіону, а згодом — 27.09.1912 — був звільнений у запас. Після початку Першої світової війни добровільно повернувся до армії. З 19.07.1914 — у розпорядженні штабу 2-ї армії, з 18.09.1914 за власним бажанням при-командирований до 22-го піхотного Нижегородського полку, з 10.10.1914 виконував обов'язки ад'ютанта цього полку. 15.05.1915 дістав контузію та евакуйований з фронту. 25.06.1915, по одужанні, за власним бажанням переведений до 17-го корпусного авіаційного загону, де служив льотчиком-дозорцем. 17.10.1915 відряджений на навчання до Військової авіаційної школи. 10.05.1916 підвищений до звання поручика. 7.08.1916 закінчив школу та дістав звання військового льотчика. З 20.10.1916 служив у 14-му авіаційному загоні, з 24.03.1917 очолював 30-й авіаційний загін. Останнє звання у російській армії — штабс-ротмістр. У 1918 р. вступив до Армії Української Держави, де очолював 2-й Подільський авіаційний дивізіон, із яким у грудні 1918 р. прибув до м. Красне — у склад Летунського відділу Галицької армії. Після прибуття до ГА вирішив здійснити «переворот»: самочинно оголосив себе полковником і спробував зайняти посаду командира Летунського відділу. Незважаючи на те, що галицьке командування не ставило під сумнів вигадане звання Канукова, йому не було дозволено обійняти посаду командира Летунського відділу. Окремим наказом Кануков був призначений помічником з муштрової частини командира Летунського відділу сотника П. Франка. З 26.03.1919 — командир Летунського відділу Галицької армії. Загинув в авіаційній катастрофі під ст. Озірною біля Тернополя.
Сотник Петро Франко згодом так характеризував свого помічника: «Полк. Кануков був чудовий знавець літання і добрий організатор. Своєю веселою, товариською вдачею скоро зумів позискати всіх. Завжди мав нові «нечувані» ідеї: вмонтовував могутні двигуни на маленькі орли, щоби дійти до великої скорості, наших пільотів, що вміли літати на повільних «авіятках» та «льйодах», посадив на скорі «нюпори» і не зражувався початковими невдачами. Полк. Кануков із самого звуку двигуна означував непомильно, який літак летить» (ЦДАВОУ. — Ф. 2188. — Оп. 2. — Спр. 136. — С. Іб-зв-17; РГВИА. — Ф. 2008. — Оп. 1. — Спр. 1398. — С. 3–3-зв; Франко А. Летунський відділ УГА//Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1937, Ч. 11. —С. 9).
Кануков Хазбулат (?—5.02.1919), хорунжий. Рідний брат Джамбулата Канукова. У грудні 1918 р. з 2-м Подільським авіаційним дивізіоном прибув до складу Летунського відділу Галицької армії. Загинув від вибуху авіаційної бомби під час проведення практичного заняття. Похований у м. Красне (Українська Галицька Армія, матеріали до історії. — Вінніпег, 1968. — Т. 4. — С. 101).
Козловський Георгій (Юрій) Іванович (1895-?), сотник (?), військовий льотчик (?). Серед списків військових льотчиків та льотчиків-дозор-ців російської армії відсутній. Ймовірно, закінчив Українську авіаційну школу в Києві навесні 1918 р., але дані щодо цього неточні. У 1918 р. служив льотчиком винищувального загону 2-го Подільського авіаційного дивізіону Армії Української Держави. Вступив до Армії УНР у травні 1920 р. у Вінниці. З 19.09.1920 очолював 1-й бойовий авіаційний загін 1-ї Запорізької авіаційної ескадрильї, на чолі якого пізніше відбув на фронт. У листопаді 1920 р. усунений з посади через інтриги проти командира 1-ї Запорізької авіаційної ескадрильї сотника О. Жаховського та відкомандирований до запасних військ. У 1921 р. певний час служив в управлінні інспектора технічних військ Армії УНР, але звідти також звільнений за інтриги проти головного інспектора полковника О. Козьми. Крім того, у серпні 1921 р. вища атестаційна комісія при Військовому міністерстві УНР виявила, що насправді Г. Козловський не є сотником і, до того ж, самочинно присвоїв собі орден Святого Георгія 4-го ступеня, що носив на мундирі. На початку 1923 р. разом зі старшим братом, сотником Армії УНР, вирішив повернутися до СРСР. 13.04.1923 відбув із Варшави на батьківщину. Мешкав у Камянці-Подільському, намагався заробляти кооперацією, але більшість часу був безробітним. Фактично забезпечував прожиття роботою в ДПУ, куди був завербований як таємний агент: мав прізвисько «Мєтєльський» і виказував радянським каральним органам ветеранів АУНР, що залишились мешкати в СРСР. Зокрема, видав ДПУ льотчиків В. Федченка та А. Скурського. Доля після 1930 р. невідома (ЦДАГОУ. -Ф. 263. — Оп. 1. — Спр. 52795. — С. 55–56; ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 4. — Спр. 29. — С. 7, 13; Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 55. — С. 109).
Костів Василь (5.2.1889-?), поручик, технічний старшина. Народився у с. Буднів Тернопільського повіту, Галичина. Закінчив гімназію, кілька курсів політехнічного інституту. Під час Першої світової війни був мобілізований до австро-угорської армії. З грудня 1918 р. служив у Летунському відділі Галицької армії. Влітку 1919 р. як технічний експерт відправлений до Берліна для закупівлі літаків на замовлення Повітряного флоту УНР та Галицької армії. У 1920 р. з рештками Галицької армії дістався до Чехословаччини, де й оселився. Подальша доля невідома. Сотник Петро Франко згадував про нього: «Одним із кращих технічних старшин був Костів, завжди спокійний, здержливий із червоним відмороженим обличчям. У всіх труднощах знаходив щасливий вихід і я мав із нього направду поміч» (ЦДАВОУ. — Ф. 2188. — Оп. 2. — Спр. 136. — С. 15-зв-16; Франко П. Летунський відділ УГА//Літопис Червоної Калини. — Львів, 1937. — Ч. 11. — С. 10)
Кривенко Микола Кіндратович (1894-1.03.1938), хорунжий, військовий льотчик. Народився у с. Тиниця Бахмацького повіту Чернігівської губернії. Закінчив 2-класне училище, склав іспит за 6 класів реального училища. У грудні 1914 р. мобілізований до російської армії, служив у солдатській команді Гатчинської військової авіаційної школи, пізніше закінчив солдатське відділення цієї школи, став льотчиком. З літа 1916 р. воював у складі 3-го армійського авіаційного загону. У березні 1917 р. за 50 годин бойових польотів дістав звання прапорщика, наприкінці року демобілізований. 1918 р. приєднався до Національного союзу, був одним з організаторів повстання проти влади гетьмана П. П. Скоропадського на Чернігівщині. У грудні перебував у складі 1-ї Козацько-стрілецької (Сірожупанної) дивізії, згодом — помічник житомирського губернського коменданта, співробітник військово-наукового відділу Генштабу УНР. З серпня 1919 р. перебував у Німеччині, де як військовий експерт належав до складу посольства УНР у Берліні. У 1923 р. повернувся на батьківщину. Працював референтом ВСНХ УРСР і був таємним співробітником ДПУ. Заарештований у Харкові за справою «Українського Національного Центру» 6.11.1930. Засуджений 7.02.1932 до 3 років позбавлення волі. Термін відбував у ДмитровЛАГу. Під час перебування в таборах перейшов на адміністративні посади у системі ГУЛАГ. Працював начальником фінансової частини ВязємЛАГу. Знов заарештований 15.08.1937, засуджений 5.01.1938 до страти (ДГАСБУ — Фп. — Спр. 59881. — Т. 72, архівно-слідча справа Кривенка М. К.).
Крицький Павло Митрофанович (3.11.1868-після 1924), полковник, повітроплавець. Уродженець с. Мала Дівиця Прилуцького повіту Полтавської губернії. Закінчив Прилуцьку гімназію (1888), Московські військово-училищні курси (1893), Офіцерську військово-електротехнічну школу (1896), Офіцерську повітроплавну школу (1901). У складі 7-го саперного батальйону брав участь у Китайському поході 1900–1901 рр., у складі 1-го Східносибірського саперного батальйону — у Російсько-японській війні 1904–1905, з 1.10.1909 — підполковник.
20.04.1914 призначений командиром 4-ї авіаційної роти, 20.03.1915 — командиром фортечної Новогеоргіївської повітроплавної роти. 7.08.1915 у складі залоги Новогеоргіївської фортеці потрапив у німецький полон, звідки повернувся 12.10.1918. З 20.10.1918 — помічник командира Херсонсько-Миколаївського науково-повітро-плавного загону, з 12.11.1918 — начальник відділу повітроплавного управління Повітряного флоту Української Держави. Від 15.12.1918 — т. в. о. інспектора повітроплавства УНР, від 15.01.1919 — інспектор повітроплавства УНР. З 16.11.1919, по розформуванні інспекції, працював у закордонному відділі Генерального штабу; інтернований поляками. Від 10.01.1920 — булавний старшина для доручень при командирі 4-ї стрілецької бригади Армії УНР, від 24.04.1920 перебував у резерві старшин 2-ї запасної бригади Армії УНР, був співробітником Військово-технічної управи Військового міністерства УНР. З 9.11.1920 — начальник штабу Технічних військ Армії УНР. Навесні 1924 р. переїхав до Львова, де працював інженером. Помер у Львові (ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 165. — С. 51–52; Спр. 653. — С. 34–55; Білон П. Спогади. — Пітсбург, 1952. — С. 40, 47–48; Єрмолаєв Л. Спомин//Тризуб. — 1973. — Ч. 71. — С. 7–9)
Крицький П. М., фото 1920-х років. З книги: Білон П. Спогади. — Пітсбург, 1952. —Ч. 1
Кудря Федір Євдокимович (16.02.1894–1920), сотник, льотчик-дозо-рець. Народився у с. Скопці Переяславського повіту Полтавської губернії. Навчався на механічному факультеті Київського політехнічного інституту. Під час Першої світової війни мобілізований до російської армії, закінчив артилерійське училище, служив у 33-й гарматній бригаді. Згодом навчався в Київській школі льотчиків-дозорців і за цим фахом у складі 33-го корпусного авіаційного загону брав участь у бойових діях; останнє звання у російській армії — штабс-капітан. У 1917 р. був активним членом Української партії соціалістів-революціонерів. Восени 1917 р. — комісар Центральної Ради на Південно-Західному фронті. З 16.12.1917 — льотчик-дозорець 1-го Українського авіаційного загону військ Центральної Ради, з 16.01.1918 — «революційний головнокомандувач Південно-Західного фронту», призначений на цю посаду Центральною Радою. Від початку лютого 1918 р. — голова демобілізаційної комісії фронту. Навесні 1918 р. призначений командиром 3-го авіаційного парку в Києві, але 15.06.1918 звільнений зі служби та взагалі з Армії Української Держави. У листопаді-грудні 1918 р. був активним діячем повстання проти П. П. Скоропадського, наприкінці грудня 1918 р. — у січні 1919 р. виконував обов’язки командувача авіацією військ Директорії, згодом став командиром Київського авіаційного парку. На початку грудня 1919 р. долучився до отамана О. Волоха, який із кількома частинами Армії УНР перейшов на бік червоних, і був призначений командиром сотні. Того ж місяця захворів на тиф. По одужанні повернувся в рідне село. У квітні 1920 р. приїхав до Києва, де дочекався приходу польських та українських військ. Вступив до АУНР і був зарахований до резерву управління Повітряного флоту. Виїхав у розпорядження управління до Кам’янця-Подільського, та, крім цього, вступив тут до університету. У липні 1920 р., по відході українських військ із Камянця-Подільського, залишився у місті й вирішив повернутися на батьківщину, однак дорогою — ум. Калинівка Вінницького повіту, був схоплений місцевими органами ЧК. Потому відправлений до Сквирської в’язниці, де підмовляв ув’язнених здійснити колективну втечу. 18.08.1920 був переведений до Києва, а 27.09.1920 колегією Київської губернської ЧК засуджений до страти. У Повітряному флоті УНР також служив урядовцем рідний брат Федора Д. Є. Кудря, який залишився у Радянській Росії та в 1920-ті роки був членом правління «Українбанку» в Харкові (ЦДАГОУ. — Ф. 263. — Оп. 1. — Спр. 9571, архівно-слідча справа Кудрі Ф. Є.).
Кузьмович Степан (10.12.1893-?), чотар, військовий льотчик. Народився у Тернополі. До Першої світової війни навчався у ветеринарному інституті. 2.09.1914 добровольцем вступив до Легіону УСС австро-угорської армії, згодом закінчив летунську школу. Вступив 25.11.1918 до Галицької армії у ранзі хорунжого, з 5.12.1918 — у запасній летунській сотні. 10.10.1919 дістав звання чотаря Галицької армії. По закінченні Визвольної війни залишився в СРСР і в 1923 р. мешкав у Харкові. Подальшу долю з’ясувати не вдалося. Петро Франко так згадував про С. Кузьмовича: «До літання ставився із захопленням, був спокійний та відважний. Відбув 5 чи 6 летів» (ЦДАВОУ. — Ф. 2188. — Оп. 2. — Спр. 136. — С. 14-зв-15; Франко П. Летунський відділ УГА//Літопис Червоної Калини, Львів, 1937. — Ч. 11. — С. 10).
Лупул (Люпул) Євген (Іван?) (?—11.02.1919), поручик. Походив з Буковини. На початку 1919 р. вступив до Галицької армії та зарахований у Летунський відділ. 5.02.1919 був важко поранений від вибуху авіаційної бомби під час проведення практичного заняття. Помер від ран за тиждень у госпіталі м. Золочів. Похований у м. Красне. У спогадах П. Франка Євген (Іван?) Лупул помилково іменується підхорунжим (Українська Галицька Армія, матеріяли до історії. — Вінніпег, 1968. — Т. 4. — С. 101).
Ляліч Нікола (4.11.1895-?), поручик, військовий льотчик. Народився у с. Кніп, Далмація, хорват. Закінчив реальну школу, військову академію, офіцерську школу пілотів. У складі австро-угорської авіації брав участь у Першій світовій війні. 13.12.1918 добровольцем вступив до Летунського відділу Галицької армії та служив у ньому щонайменше до травня 1919 р. Подальша доля невідома (ЦДАВОУ — Ф. 2188. — Оп. 2. — Спр. 136. — С. 15-зв-16).
Масікевич Іван, військовий льотчик. Перебував у лавах Летунського відділу Галицької армії з весни 1919 р., потому — в 1-му Галицькому авіаційному загоні ЧУГА. Під час знищення загону в Козятині 26–27.04.1920 зміг уникнути полону та пробився до розташування радянських військ. Зарахований до червоної авіації; в складі 13-го Казанського розвідувального авіаційного загону воював з Російською армією генерала П. П. Врангеля. Подальша доля невідома.
Міхенко Леонід Андрійович (30.06.1898-27.02.1938), чотар, льотчик-дозорець. Народився у Тернополі. Закінчив гімназію, навчався в інституті. У серпні 1917 р. мобілізований до австро-угорської армії, закінчив старшинську авіаційну школу, став льотчиком-дозорцем. 1-го листопада 1918 р. у званні хорунжого вступив до Галицької армії, а в грудні 1918 р. перейшов у Летунський відділ. Виконував обов’язки льотчика-дозорця та фотографа. 31.07.1919 підвищений до звання чотаря Галицької армії. 27 квітня
1920 р., під час знищення 1-го Галицького авіаційного загону РСЧА, залишився у Козятині, був полонений поляками. Згодом перейшов на службу до Армії УНР: зарахований льотчиком-дозорцем до складу 1-ї Запорізької авіаційної ескадрильї. У листопаді 1920 р. разом із льотчиком П. Золотовим здійснював бойові вилети проти червоних військ. Після інтернування Армії УНР на польській території повернувся до Тернополя. Навчався у медичних інститутах у Тернополі, Відні та Празі. З 1923 р. — член Комуністичної партії Західної України. У 1925 р. здійснив подорож до УСРР, де був завербований розвідувальним управлінням РСЧА. 1926 р. через причетність до терористичних актів Української військової організації мусив тікати з Польщі та виїхати до СРСР. Оселився у Києві, працював завідувачем аптеки ім. К. Маркса на вулиці Воровського, 17 (нині — Хрещатик), згодом — завідувачем відділу постачання аптечного управління УСРР. Мешкав на вулиці Короленка, 47, кв. 9 (нині — Володимирська). 9.03.1933 заарештований за справою Української військової організації, засуджений 1.10.1933 до 10 років ув’язнення. Загинув у концтаборі в Каргополі. Брат Л. А. Міхенка Богдан (1906 р. н.), член КПЗУ, також виїхав до СРСР і мешкав у Києві. Був заарештований у 1935 р. і засуджений у 1936 р. до 5 років позбавлення волі. Дружина А. А. Міхенка Катерина Нечипорівна (1904 р. н.) у 1936 р. засуджена до 5 років позбавлення волі (ДГАСБУ. — Фп. — Спр. 55190. — Т. 1, архівно-слідча справа Міхенка А. А; ЦДАВОУ. — Ф. 2188. — Оп. 2. — Спр. 136. — С. 15-зв-16; ЦДАГОУ. — Ф. 263. — Оп. 1. — Спр. 55192, архівно-слідча справа Міхенка Б. А. та Міхенко-Гусакової К. Н.).
Мовчук Михайло (11.10.1894-?), чотар, льотчик-дозорець. Народився у с. Мамаїв Зборівського повіту, Галичина; закінчив гімназію. З початком Першої світової війни мобілізований до австро-угорської армії, навчався у військовій авіаційній школі. 7.11.1918 у званні хорунжого вступив до Галицької армії, у грудні 1918 р. перевівся до Летунського відділу. 31.07.1919 підвищений до звання чотаря Галицької армії. У складі Летунського відділу, а згодом — 1-го Галицького авіаційного загону ЧУГА залишався до її загибелі 27.04.1920. Потому певний час перебував у резерві управління Повітряного флоту УНР. Влітку 1920 р. повернувся на батьківщину (ЦДАВОУ. — Ф. 2188. — Оп. 2. — Спр. 136. — С. 15-зв-16).
Молоко Іван (11.11.1889-10.10.1968), військовий урядовець. Народився у с. Борисівка Харківської губернії. Під час Першої світової війни служив військовим урядовцем у складі російської армії, у 1917 р. — на тій самій посаді в 3-му Київському авіаційному парку. З 1918 р. — незмінний завідувач господарства 1-го Українського (Запорізького) авіаційного загону. У 1922 р., після остаточного розформування 1-ї Запорізької авіаційної ескадрильї, виїхав до Чехословаччини. Закінчив Вищу господарчу школу в Чехословаччині (1926). Емігрував до Парагваю, згодом — до Аргентини, працював агрономом. Похований на англійському цвинтарі у Буенос-Айресі. Зберіг колекцію фотографій з життя 1-ї Запорізької авіаційної ескадрильї, яка публікується у цій книзі (Інформацію надано Арсенієм Созоником та Ігорем Василиком, Буенос-Айрес).
Молоко І, фото 1921 р.
З приватної колекції
Мурашко Василь Опанасович (6.03.1894-після 1957 р.), полковник, військовий льотчик (?). Народився у с. Вересоч на Чернігівщині. Закінчив Чернігівську класичну гімназію, юридичний факультет Київського університету, 1-ше Київське військове училище (1.05.1915), Севастопольську військову авіаційну школу (10.07.1917; за іншими даними — у цьому закладі не навчався). Під час Першої світової війни — офіцер 70-го піхотного Ряжського полку, нагороджений орденом Святого Георгія 4-го ступеня (18.09.1916) та Георгіївською зброєю (8.03.1917, за бій 14.07.1916), останнє звання в російській армії — штабс-капітан. З 13.09.1918 — старшина 4-го Сердюцького полку Армії Української Держави, з 1.01.1919 помічник інспектора авіації Київського району, з 9.04.1919 — командир Київського авіаційного загону, згодом відлетів до Берліна. 20.08.1919 призначений експертом уряду УНР у справі закупівлі авіаційного майна у Німеччині, Чехословаччині та Австрії. З 13.08.1920 — т. в. о. начальника управління Повітряного флоту УНР. У 1921–1922 рр. — начальник управління Повітряного флоту УНР. З 1922 р. мешкав на еміграції у Чехословаччині, Здобув освіту на лісовому відділі Української господарської академії у Подєбрадах (1927), потому працював лісничим на Закарпатській Україні. З 1938 р. — активний член Союзу гетьманців-державників, був начальником організаційного відділу та заступником керівника союзу в Чехословаччині. 1942 р. за сприяння П. П. Скоропадського відвідав Київ і Лохвицю, за кілька днів був відкликаний німцями з України, бо зіткнувся там з нацистським терором стосовно мирного населення. По поверненні до Чехословаччини відмовився від подальшої діяльності в СГД, оскільки організація продовжувала підтримувати тісні стосунки з Німеччиною. Переїхав до Судет, де наприкінці 1944-го — у 1945 р. підтримував чеський антифашистський партизанський рух. Улітку 1945 р. заарештований СМЕР11І, провів 9 місяців під слідством, але був звільнений завдяки наполяганням чеських партизанів. У подальшому мешкав під м. Підмокле у Чехословаччині (ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 652. — С. 46–47; Білон П. Спогади. — Пітсбург, 1952. — С. 48; Прохода В. Записки непокірливого. — Новий Ульм, 1972. — Кн. 2. — С. 34, 62–64; Київ, 1996. — Кн. 3. — С. 197–198).
Мурашко В. О., фото 1930-х років. Наріжний С. Українська еміграція. — Прага, 1942
Найгавзер, десятник, військовий льотчик. Учасник Першої світової війни, ветеран австро-угорської армії. Наприкінці лютого 1919 р. на запрошения уряду ЗУНР із групою австрійських фахівців вступив до складу Летунського відділу Галицької армії. Наприкінці травня 1919 р. із поручиком Степаном Слєзаком відлетів до Відня. Потому до Галицької армії не повертався (Фостаковський І. Летунство//Українська Галицька Армія. У 40-річчя її участи у визвольних змаганнях (матеріяли до історії). — Вінніпег, 1958. — С. 229).
Наконечний Олександр Омелянович (23.04.1887-?), сотник, військовий льотчик. Закінчив Одеське міське училище, Школу авіації військового часу Імператорського Московського товариства повітроплавства (1914), навчався у Севастопольській військовій авіаційній школі (1916, 1917). Під час Першої світової війни служив у 13-му корпусному авіаційному загоні, брав участь у повітряних боях, був нагороджений орденом Святого Георгія 4-го ступеня (29.05.1917, за здійснення бомбардування ст. Єловка 26.11.1916).
О. О. Наконечний (другий зліва), фото 1916 р.
З фондів Центрального державного архіву кінофотофонодокументів у м. Санкт-Петербург
З 16.12.1917 — командир 1-го Українського авіаційного загону військ Центральної Ради, за кілька днів перейшов на роботу до Центральної Ради. З 16.04.1918 — начальник авіації УНР, згодом — авіації Української Держави (до 27.08.1918). Від 25.12.1918 — інспектор авіації УНР, від червня 1919 р. — начальник Військово-авіаційної школи УНР. У липні 1919 р. призначений командиром 4-го бойового авіаційного загону, з 16.08.1919 — інспектор авіації Дієвої армії УНР та Галицької армії. 1.11.1919 звільнений з посади інспектора через профнепридатність, повернувся на посаду командира 4-го авіаційного загону. У виданні «Офіцерський корпус Армії УНР (1917–1921)», Київ, 2007, кн. 1, помилково зазначено, що Олександр Наконечний у 1920 р. мешкав у Києві та очолював антирадянську організацію. Останнім часом за матерілами ДГАСБУ вдалося перевірити цю інформацію, і вона виявилася неправдивою. Насправді, антирадянську організцію у Києві у 1920–1921 рр. очолював однофамилець видатного льотчика. Відтак, інформації про його долю після 1919 р. ми не маємо (ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 1. — Спр. 49. — С. 1–4; Авиаторы — кавалеры ордена Св. Георгия и Георгиевского оружия периода Первой мировой войны 1914–1918 годов. — Москва, 2006. — С. 201; Голинков Д. Л. Крушение антисоветского подполья в СССР. — Москва, 1978. — Кн. 2. — С. 139).
Новак Фердинанд (?), сотник. Навесні 1919 р. недовго служив у Летунському відділі, потому повернувся додому (Франко П. Летунський відділ УГА//Літопис Червоної Калини. — Львів, 1937. — Ч. 11. — С. 9).
Нестор Михайло (?-5.02.1919), хорунжий. З кінця 1918 р. служив у Летунському відділі Галицької армії. Загинув від вибуху авіабомби під час проведення практичних занять. Похований у м. Красне (Українська Галицька Армія, матеріали до історії. — Вінніпег, 1968. — Т. 4. — С. 101).
Огар Іван Дмитрович (28.08.1892-19.06.1938), чотар, льотчик-дозорець. Народився у Тернополі. Закінчив гімназію, два курси механічного факультету Віденського політехнічного інституту. 1914 р. мобілізований до австро-угорської армії, навчався у військовій школі, служив у 15-му піхотному полку. У 1918 р. закінчив курси льотчиків-дозорців, потому ніс службу в австро-угорській авіації, де, виконуючи завдання, налітав 60 годин. З початку 1919 р. служив льотчиком-дозорцем у Летунському відділі Галицької армії, з лютого 1920 р. — у 1-му Галицькому авіаційному загоні РСЧА. Під час загибелі загону в Козятині 26–27 квітня 1920 р. здійснив із льотчиком Ю. Арватовим утечу на одному з літаків і прибув у розпорядження радянського командування. З 2.05.1920 — льотчик-дозорець 21-го розвідувального авіаційного загону РСЧА, з 10.05.1920 — на тій же посаді у 23-му розвідувальному авіаційному загоні РСЧА. Станом на 21.02.1921 перебував на військовій службі у цьому загоні. У 1932 р. викладав в Оренбурзькій авіаційній школі РСЧА, згодом — начальник авіації Західно-Сибірського крайового комітету організації «Осоавіахім», майор РСЧА. 17.09.1937 заарештований за справою антирадянської військово-фашистської змови в РСЧА, 19.06.1938 засуджений до страти та того ж дня розстріляний (Сувениров О. Ф. Трагедия РККА, 1937–1938. — Москва, 1997. — С. 460; РГВА. — Ф. 11812. — Оп. 1. — Спр. 18, С. 2, 8, 9; інформація, надана дослідником М. Хайруліним).
Островідов Сергій Миколайович (1889-?), сотник, військовий льотчик. Навчався у Санкт-Петербурзькому політехнічному інституті на суднобудівельному відділенні. 19.08.1914 вступив добровольцем до 1-ї авіаційної роти російської армії. Закінчив Севастопольську авіаційну школу (5.05.1915), потому воював у складі 23-го корпусного авіаційного загону. 4.12.1915 підвищений до звання прапорщика, невдовзі став підпоручиком. Під час Першої світової війни нагороджений відзнаками Святого Георгія 4-го, 3-го та 2-го ступенів, а також всіма орденами до ордена Святого Володимира 4-го ступеня з мечами та биндою. З квітня 1918 р. обіймав посаду помічника голови технічного відділу управління авіації УНР, потім — Української Держави (формально значився льотчиком винищувального загону 1-го Волинського авіаційного дивізіону, потім — льотчиком 13-го загону 3-го Одеського авіаційного дивізіону). Наказом Військової офіції Української Держави від 16.10.1918 отримав звання поручика російської служби з перейменуванням у значкові української служби.
Після приходу до влади Директоріїзалишився на старому місці. Влітку-восени 1919 р. — льотчик 1-го Запорізького авіаційного загону Дієвої армії УНР, брав активну участь у боях проти радянських військ. 1920 р. перебував у закордонних відрядженнях із закупівлі авіаційного та іншого військового майна. До листопада 1920 р. повернувся в АУНР і як військовий льотчик вступив до 2-ї бойової групи 1-ї Запорізької авіаційної ескадрильї, дістав звання сотника. По інтернуванні Армії УНР разом із особовим складом ескадрильї відбув до 1-ї польсько-французької авіаційної школи у Бидгощі, де протягом 1921–1922 рр. працював інженером. Згодом емігрував до Франції, закінчив школу цивільного суднобудування, потому працював інженером. Подальша доля невідома (відомості надані дослідником М. Хайруліним).
Островідов С. М., фото 1916 р.
Надане для публікації М. Хайруліним
Павленко Віктор Олексійович (10.11. 1886–1932?), генерал-хорунжий Дієвої армії УНР. Походив з міщан Харківської губернії. Отримав домашню освіту, закінчив Чугуївське піхотне юнкерське училище за 2-м розрядом (1906), вийшов підпоручиком до 29-го піхотного Чернігівського полку (Забалканський штаб, Польща). Напередодні Першої світової війни навчався у Севастопольській авіаційній школі, служив військовим льотчиком XVIII корпусного авіаційного загону. За повітряні бої у січні-лютому 1915 р. нагороджений Георгіївською зброєю (2.06.1915). З кінця 1916 р. — підполковник, начальник повітряної охорони ставки Верховного Головнокомандувача російськими військами у м. Могильові. На Першому Всеукраїнському військовому з’їзді 18–20.05.1917 обраний членом Українського Генерального Військового комітету. З кінця липня 1917 р. — представник Українського Генерального Військового Комітету при Ставці Верховного Головнокомандувача. Командувач Київської військової округи, з 13.12.1917 — завідувач авіаційною справою української армії. Від 5.12.1918 до листопада 1919 р. обіймає посаду начальника управління Повітряного флоту УНР і одночасно — начальника Тилу Дієвої армії УНР. З 19.03.1920 — т. в. о. начальника (згодом — начальник) управи Повітряного флоту УНР, з 11.07.1921 до 3.11.1921 — в. о. Військового міністра УНР. У 1928 р. повернувся до СРСР. Ймовірно, працював сторожем в одному з колгоспів на Кубані, помер від голоду під час Голодомору (РДВІА. — Ф. 409. — Оп. 1. — п/с 6553; ЦДАВОУ. — Ф. 1078. — Оп. 2. — Спр. 91. — С. 71–73; Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 37. — С. 223; Ф. 1076. — Оп. 1. — Спр. 1-а — С. 16; Білон П. Спогади. — Пітсбург, 1952; Омелянович-Павленко М. Спогади українського командарма. — Київ, 2002. — С. 44, 66).
Павленко В. О., фото 1920-х років.
Зі збірника «За державність»
Панкєєв Микола Петрович (7.12.1886-?), полковник, військовий льотчик. Уродженець Києва, кубанський козак за походженням. Закінчив Костянтинівську реальну школу, Одеське піхотне юнкерське училище (1906), вийшов хорунжим до 3-го Кубанського пластунського батальйону. З початком Першої світової війни переведений до 78-го піхотного Навагінського полку, в якому командував ротою та батальйоном. Після навчання у Двінській школі льотчиків-дозорців (січень 1916), служив у 13-му авіаційному загоні, згодом став військовим льотчиком. 15.06.1917 дістав звання підполковника за бойові заслуги. Крім того, за час Першої світової війни нагороджений всіма орденами до Святого Володимира 4-го ступеня з мечами та биндою, а також англійським військовим хрестом короля Георга. Неодноразово був поранений: у груди, ногу, голову; контужений, двічі розбивався на літаку. З 1.03.1918 — помічник командира, невдовзі — командир Київського авіаційного парку. 2.02.1919 призначений начальником організаційного відділу управління Повітряного флоту УНР, а в червні 1919 р. — начальником електротехнічного відділу базисного технічного складу Повітряного флоту УНР. З грудня 1919 р. мешкав у Камянці-Подільському. У березні 1920 р. приряджений до штабу 2 ї запасної бригади. З 26.04.1920 — командир Учбового куреня Польової жандармерії (ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 1. — Спр. 68. — С. 91–92; Оп. 2. — Спр. 919. — С. 314–316).
Поготовко Михайло Миколайович (8.11.1891-31.03.1944), підполковник, льотчик-дозорець. Уродженець с. Баранове Валкського повіту Харківської губернії. Закінчив Полтавське реальне училище, 1-е Київське військове училище (1.12.1914), вийшов до 30-го піхотного Полтавського олку, у складі якого брав участь у Першій світовій війні; остання посада в полку — полковий ад’ютант. Після навчання у Військовій школі льотчиків-дозорців у Києві (16.12.1916) служив за цим фахом у 8-му корпусному авіазагоні, 1-му Туркестанському корпусному авіазагоні, брав участь у його українізації та переведенні 15.11.1917 до Києва. Останнє звання в російській армії — штабс-капітан. Нагороджений усіма орденами до Святого Володимира 4-го ступеня з мечами та биндою, Георгіївською зброєю.
З 15.12.1917 — льотчик-дозорець 1-го Українського авіаційного загону, з яким увійшов до складу Гайдамацького коша Слобідської України, з 12.03.1918 — льотчик-дозорець та осавул 1-го Запорізького авіаційного загону (до вересня 1918 р.) 1.01.1919 призначений юрисконсультом управління Повітряного флоту УНР, 10.02.1919 — начальником господарчо-рахівничого відділу управління Повітряного флоту УНР. З 22.03.1919 — начальник загально-муштрового відділу управління Повітряного флоту УНР. Від 19.02.1920 перебував у Кам’янці-Подільському поза штатом. З 19.05.1920 — помічник начальника управління Повітряного флоту УНР, з 27.02.1921 — т. в. о. командира Учбового куреня Польової жандармерії Армії УНР. З 1923 р. мешкав на еміграції у Варшаві. Навесні 1940 р. очолив Український допомоговий комітет у Варшавській окрузі, виступав за створення українських частин у складі вермахту, був одним з ініціаторів створення Українського Визвольного Війська, загинув у Варшаві від кулі бойовика Армії Крайової. Похований у Варшаві на православному цвинтарі «Воля» (ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 1. — Спр. 68. — С. 103–104; Оп. 2. — Спр. 653. — С. 127; Боляновський А. Українські військові формування в збройних силах Німеччини (1939–1945). — Львів, 2003. — С. 45, 251, 252, 258, 367; Прохода В. Записки непокірливого. — Торонто, 1969. — Кн. 1. —С.422).
Поготовко М. М., фото 1920-х років. З видання: Вісті братства колишніх вояків 1УД УНА. — Мюнхен, 1954. — Ч. 43–44
Пуза Євген, сотник, льотчик-дозорець. Походив із Закарпатської України. З лютого 1919 р. служив у Летунському відділі Галицької армії, з 10.04.1919 обіймав посаду авіаційного референта Державного секретаріату військових справ ЗОУНР. 25.05.1919 віддав наказ двом чи трьом українським літакам перелетіти на територію Чехословаччини. З 1920 р. мешкав у м. Берегові на Закарпатті (Франко П. Летунський відділ УГА// Літопис Червоної Калини. — Львів, 1937. — Ч. 11. — С. 9).
Рудорфер (Рудольфер) Франц (29.08.1897–1919), поручик, військовий льотчик. Народився у Відні, австрійський німець. Навчався у гімназії, 15.03.1915 вступив добровольцем до австро-угорської армії, згодом закінчив військову авіаційну школу, брав участь у повітряних боях на Італійському фронті, вважався одним з австрійських асів. 10.12.1918, уже як доброволець Галицької армії, відряджений до Летунського відділу, в складі якого брав участь у бойових операціях проти польських військ. 25.05.1919 на літаку «Ньюпор» 23 перелетів на територію Чехословаччини, а звідти повернувся додому (ЦДАВОУ. — Ф. 2188. — Оп. 2. — Спр. 136. — С. 15-зв 16).
Рудорфер Франц, фото 1918 р.
З видання: Albatros D.II & D.lll Oeffag, JaPo, 1998
Савчук Михайло (27.09.1892-?), поручик, військовий льотчик. Народився у Чернівцях. Кадровий офіцер австро-угорської армії. Під час Першої світової війни закінчив офіцерські школи льотчиків-дозорців та пілотів. 23.12.1918 вступив до Летунського відділу Галицької армії, вважався одним з найкращих пілотів. Після поразки Галицької армії у війни з Польщею емігрував до Австрії, осів у Відні, де одружився з оперною співачкою. Подальша доля невідома (ЦДАВОУ. — Ф. 2188. — Оп. 2. — Спр. 136. — С. 15-зв 16; Франко П. Летунський відділ УГА//Літопис Червоної Калини. — Львів, 1937. — Ч. 11. — С. 10).
Сєріков Микола Михайлович (27.06.1898-28.05.1980), поручик, військовий льотчик. Народився у Харкові. На початку Першої світової війни вступив добровольцем до складу російської армії, служив в авіації, за що нагороджений Георгіївськими хрестами 4-го, 3-го, 2-го та 1-го ступенів. Закінчив Севастопольську військову авіаційну школу (листопад 1916 р.), потому був військовим льотчиком у складі 19-го корпусного авіаційного загону, у 1917 р. отримав звання поручика. 12.10.1918 мобілізований до 2-го Подільського авіаційного дивізіону, з яким у грудні того ж року відбув до складу Летунського відділу Галицької армії, де здійснював службу у званні чотаря, вважався одним із найкращих пілотів. 31.07.1919 дістав звання поручика Галицької армії. Під час своєї військової служби протягом 1914–1919 рр. налітав понад 263 години, у тому числі 128 годин 18 хвилин в українській авіації. Зокрема, під час перебування у 2-му Подільському дивізіоні та Летунському відділі Галицької армії він провів у небі на літаках: «Ньюпор»-17 — 38 хвилин, «Ньюпор»-23 — 110 годин 35 хвилин, «ДФВ» — 14 годин 55 хвилин, «ЛВГ» — 2 години 10 хвилин. Останній політ здійснив 12-го жовтня 1919 р. У листопаді 1919 р. із Летунським відділом Галицької армії перейшов до Збройних сил Півдня Росії. Був відряджений до Севастополя за бензином для Летунського відділу, але не зміг повернутися до Одеси через наступ Червоної армії. З 21.02.1920 перебував на обліку в збірному пункті Галицької армії у Севастополі. 20.09.1920 мобілізований до Російської армії генерала П. Врангеля та призначений у 5-й авіаційний загін на солдатську посаду для випробування у придатності до несення служби льотчика-дозорця. У листопаді 1920 р. евакуювався до Галліполі, звідки емігрував до Єгипту. Помер та похований у м. Олександрія (Єгипет). Петро Франко згадував про М. Сєрікова: «Поважніший, хоч і молодший був Сєріков. Це був дуже гарний юнак, високий та стрункий, який подобався усім жінкам» (ЦДАВОУ, ф. 2188, оп. 2, Спр. 136, С. 15-зв-16; Франко П. Летунський відділ УГА//Літопис Червоної Калини. — Львів, 1937. — Ч. 11. — С. 10; Беляков В. В. Российский некрополь в Египте, Москва. — 2001; інформація, надана дослідником Маратом Хайруліним).
Скурський Лев Олександрович (1889-після 1934), хорунжий, військовий льотчик. Народився у с. Пришивально Васильківського повіту Київської губернії. Походив з родини будівельника, який працював у Києві на будівництві Критого ринку, Луцьких казарм тощо. Закінчив реальну школу у Фастові, потому був покликаний на дійсну військову службу, яку відбував у Києві. У складі авіаційних частин російської армії брав участь у Першій світовій війні. 1917 р. отримав звання унтер-офіцера. У 1917 р. з групою інших російських пілотів відряджений до Франції, де навчався у школах авіації у Шартрі, Аворі, Па та Казо. 12.10.1917 разом з іншими авіаторами прибув до Петрограда. По розпаді російської армії зарахований до РСЧА та призначений на службу військовим льотчиком у Смоленський авіаційний загін. Втік з Радянської Росії на батьківщину. Певний час служив в авіації Української Держави, але був звільнений як особа, що не мала офіцерського звання. У січні 1919 р. служив льотчиком Особливого авіаційного загону Осадного корпусу Дієвої армії УНР, здійснював бойові польоти під час боротьби українських військ з більшовиками на Лівобережній Україні. Протягом 1919 р. служив у 4-му авіаційному загоні Дієвої армії УНР, здійснював неодноразові повітряні операції, причому в червні 1919 р. наказом по авіації за бойові заслуги та вдало проведені повітряні розвідки дістав ранг хорунжого. У листопаді 1919 р. з дозволу командира загону О. Наконечного залишив Проскурів, в якому розташовувався 4-й авіаційний загін, та разом із дружиною виїхав до Камянця-Подільського, де до квітня 1920 р. приватно мешкав у тестя (працівника місцевої польської поліції). У квітні 1920 р. за наказом Військового міністерства УНР виїхав до Варшави, де мала формуватись 1-а Запорізька авіаційна ескадрилья Армії УНР.
Скурський Я. О., фото 1930 р. З архівно-слідчої справи
19.09.1920 зарахований до 1-го бойового авіаційного загону, в складі якого у листопаді 1920 р. брав участь у повітряних бойових операціях проти Червоної армії. Після інтернування Армії УНР на польській території здійснив переліт з Ярмолинців до Львова. Потому був відправлений у Бидгощ, куди у той час прибула вся 1-а Запорізька авіаційна ескадрилья. У 1922 р. перейшов працювати на завод «Блюмве» у Бидгощі. 1.02.1923 відправлений у табір для осіб, що бажали повернутися до Радянської Росії, у Повзонках (Варшава), і 13.04.1923 відбув на батьківщину. Після повернення намагався влаштуватися на завод «Ремвоздух» № 6 у Києві, але по 3 днях роботи був звільнений. Потому перебивався випадковими заробітками, бідував. 10.11.1926 нарешті влаштувався мідником на завод «Червоний Жовтень» у Фастові. Остаточно оселився у Фастові за адресою: станція Дачна, 11. Дружина Л. О. Скурського, Софія Іллівна Вавіловська, мешканка Камянця-Подільського, по відступі Армії УНР утекла до Польщі, але 17.06.1921 приїхала у Бидгощ — до чоловіка. Згодом повернулася на батьківщину разом із чоловіком. Померла у Синельниковому 11.10.1927. Брат Скурського, Петро Олександрович, працював механіком у Славуті в майстернях Земсоюзу. У квітні 1919 р. приїхав до брата Л. О. Скурського, який у той час служив у Здолбуновому в 4-му авіаційному загоні. Добровільно вступив до загону на посаду моториста й служив у ньому до кінця 1919 р. У 1920–1922 р. — моторист 1-ї Запорізької авіаційної ескадрильї. Одружився з місцевою мешканкою. Повертатися на батьківщину відмовився, бо не міг змиритися з пануванням більшовиків. 15.11.1930 був заарештований під час масової спецоперації ДПУ з вилучення колишніх білогвардійців, засуджений на 5 років позбавлення волі. Працював на будівництві Біломорсько-Балтійського каналу. 23.10.1934 достроково звільнений за заліком трудоднів і від’їхав до Черкас. Подальша доля невідома (ЦДАГОУ. — Ф. 263. — Оп. 1. — Спр. 60238, архівно-слідча справа Л. О. Скурського).
Слєзак Стефан, поручик, інженер-конструктор. З кінця грудня 1918 р. завідував ремонтними майстернями Летунського відділу Галицької армії. У травні 1919 р. з пілотом Найгавзером відлетів до Відня, де від імені уряду ЗОУНР передав представникам Антанти протест у зв’язку з наступом польської армії генерала Галлера. Залишився у Відні (Фостаковський І. Летунство//Українська Галицька Армія. У 40-річчя її участи у визвольних змаганнях (матеріяли до історії). — Вінніпег, 1958. — С. 229).
Соневицький Сильвестр (12.01.1896-?), чотар, технічний старшина та льотчик-дозорець. Народився у Бережанах, закінчив гімназію. Під час Першої світової війни мобілізований до австро-угорської армії, служив техніком в автомобільних частинах 5-ї, 6-ї, 10-ї та 11-ї армій. 10.11.1918 у званні хорунжого вступив до Галицької армії. З грудня 1918 р. служив у Летунському відділі ГА. 31.07.1919 отримав звання чотаря Галицької армії. Залишався у складі Летунського відділу, а пізніше — 1-го Галицького авіаційного загону РСЧА аж до часу його загибелі 27.04.1920. Потому деякий час перебував у резерві управління Повітряного флоту УНР. Влітку 1920 р. повернувся на батьківщину. Як згадував П. Франко, С. Соневицький «був добрим майстром у репарації моторів і віддав нам за час війни поважні прислуги». Перебуваючи у Летунському відділі, також часто як льотчик-дозорець вилітав на бойові завдання (ЦДАВОУ. — Ф. 2188. — Оп. 2. — Спр. 136. — С. 15-зв-16; Франко П. Летунський відділ УГА//Літопис Червоної Калини. — Львів, 1937. — Ч. 11. — С. 10).
Сухенко Василь Іванович (7.08.1893-після 1962 р.), сотник, льотчик-дозорець. Народився у Києві. Навчався у Переяславській гімназії та Київському політехнічному інституті. Після початку Першої світової війни пішов на військову службу та закінчив школу прапорщиків (1.05.1915). З 1.06.1915 навчався у Гатчинській авіаційній школі, випущений з неї 1.10.1915 зі званням льотчика-дозорця. Служив у 10-му авіаційному загоні, остання посада — ад’ютант загону, останнє звання у російській армії — штабс-капітан. Нагороджений орденами Святої Анни 4-го ступеня, Святого Станіслава 3-го ступеня з мечами та биндою, Святої Анни 3-го ступеня з мечами та биндою. З 15.03.1918 перебував на військовій службі в Армії УНР, обіймав різні посади у штабі авіації. З 10.01.1919 — військовий льотчик евакуйованого до Проскурова Полтавського авіаційного дивізіону Повітряного флоту УНР (до 30.03.1919). З 1.05.1919 — член української військового-технічної місії УНР у Відні, Берліні та Празі, яка займалася закупівлею озброєння, зокрема літаків, для Дієвої армії УНР. 20.06.1920 повернувся з закордону до Армії УНР і був зарахований льотчиком-дозорцем у 1 — шу Запорізьку авіаційну ескадрилью. З 10.10.1920 обіймав посаду коменданта групи 1-ї летунської франко-польської школи у Бидгощі. 1.06.1922 був демобілізований з Армії УНР. Потому працював інженером-електриком на різних польських підприємствах, згодом здобув освіту у Вищій Політехніці у Відні, обіймав керівні посади на різних промислових підприємствах Франції. Зокрема тривалий час керував промисловим відділом фабрики «Simens Kolike» та фабрикою «Philips-Metalix». Протягом 1930-1950-их років мешкав у Парижі. Помер після 1962 р. (ЦДАВОВУ. — Ф. 5235. — Оп. 1. — Спр. 1598. — С. 115–116).
Томас Рудольф (?—1919), десятник, військовий льотчик. З лютого 1919 р. служив у Летунському відділі Галицької армії. Загинув у квітні або травні 1919 р. на більшовицькому фронті під час виконання бойового завдання (Земик Р. Дещо про літунство УГА//Український Скиталець. — 1922. — Ч. 14. — С. 4).
Томенко Теодор (25.05.1892-5.02.1919), поручик, повітроплавець. Народився у с. Дебеславці, Коломия, Галичина. Закінчив торгівельну академію, працював юристом. Брав участь у Першій світовій війні в австро-угорській армії у складі повітроплавних частин. До Галицької армії вступив 17.11.1918, з 6.12.1918 служив у Летунському відділі. Загинув від вибуху авіаційної бомби під час проведення практичного заняття. Похований на батьківщині (ЦДАВОУ. — Ф. 2188. — Оп. 2. — Спр. 136. — С. 4-зв-5; Українська Галицька Армія, матеріяли до історії. — Вінніпег, 1968. — Т. 4. — С. 101).
Торічнєв Василь Миколайович, підполковник, льотчик-дозорець. Народився у Черкасах. У 1917 р. працював доглядачем авіаційних майстерень у Київському політехнічному інституті, з 1.03.1918 (наказ від 21.07.1918) — молодший механік потягу-складу-майстерні Чернігівського авіаційного дивізіону. 31.07.1918 призначений льотчиком-дозорцем розвідувального загону Волинського авіаційного дивізіону. З 9.09.1918 — механік потягу-складу-майстерні 4-го авіаційного дивізіону; з 13.06.1919 — помічник інспектора авіації УНР з технічної частини, з 1.12.1920 — т. в. о. старшини для доручень (ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 652. — С. 46).
Тоцький Микола Васильович (18.05.1894 — після 1948 р.), сотник, льотчик-дозорець. Народився у с. Старий Олексинець Кременецького повіту Волинської губернії. Закінчив Рівненську реальну школу. З 15.12.1893 служив однорічником 2-го розряду у 42-му піхотному Якутському полку, в складі якого брав участь у Першій світовій війні. Навчався у школі прапорщиків у Києві (15.05.1915), потому — прапорщик 247-го запасного батальйону (Новоузенськ). Після Оранієнбаумської кулеметної школи 15.03.1916 направлений на службу до 2-го запасного кулеметного полку (Стрільна під Петроградом). 20.04.1916 отримав звання підпоручика та незабаром був відправлений на фронт — до 3-го стрілецького полку.
З 21.09.1916 — поручик, з 17.05.1917 — штабс-капітан. 5.06.1917 за власним бажанням відкомандирований на посаду гарматного дозорця у 10-й корпусний повітроплавний загін, який перебував на Румунському фронті.
17.12.1917 цей підрозділ було офіційно українізовано. 10.03.1918 рештки його прибули до Києва, де були використані Військовим міністерством УНР як кадри для формування українських повітроплавних частин. З 15.06.1918 служив у Чернігово-Волинському повітроплавному дивізіоні Армії Української Держави. 1.09–30.12.1918 навчався на інженерному відділенні Інструкторської школи старшин, потім повернувся до складу дивізіону. 25.01.1919 за наказом командування Дієвої армії УНР дивізіон приєднався до складу Галицької армії, де невдовзі (1.03.1919) був розділений на два. До одного з них — 1-го бойового загону, що ввійшов до складу II Галицького корпусу, гарматним дозорцем було зараховано й М. В. Тоцького. Згодом у його складі Микола Тоцький брав участь у всіх бойових діях II Галицького корпусу на території Галичини та Наддніпрянщини. У листопаді 1919 р. потрапив у радянський полон, але в грудні звільнений і відправлений до лав РСЧА. Відмовився служити у радянських військах і переховувався в Києві. На початку травня 1920 р. після звільнення Києва польськими та українськими військами, вступив до 6-ї Стрілецької дивізії Армії УНР. 20.05.1920 від'їхав до Варшави, де почала формуватись 1-а Запорізька авіаційна ескадрилья Армії УНР. 1.06-1.07.1920 перебував на курсах льотчиків-дозорців, потому за фахом був зарахований до ескадрильї. У листопаді 1920 р. як льотчик-дозорець брав участь у повітряних операціях проти червоних у складі 1-го авіаційного загону 1-го Запорізької авіаційної ескадрильї Армії УНР. Після відступу Армії УНР на територію Польщі разом з особовим складом ескадрильї був відправлений до Бидгощі, де працював у 1-й летунській польсько-французькій школі. 21.02.1923 звільнений з інтернування; приватно мешкав у Польщі. Під час Другої світової війни виїхав до Німеччини. Станом на 2.09.1948 перебував в українському таборі для переміщених осіб у м. Людвігсбург. Подальша доля невідома (ЦДАВОВУ. — Ф. 5235. — Оп. 1. — Спр. 1599. — С. 85–89).
Федорів Сергій Олександрович, підполковник, військовий льотчик. Станом на 1.01.1910 поручик 93-го піхотного Іркутського полку (Псков). Згодом закінчив Офіцерську повітроплавну школу в Гатчині та перейшов на службу до повітроплавних частин. Останнє звання у російській армії — підполковник. У 1918 р. був помічником командира, а потім — командиром Києво-Полтавського науково-кадрового повітроплавного загону. Напевно, 1918 р. або навесні 1919 р. опанував фах військового льотчика. Навесні-влітку 1919 р. очолював 3-й бойовий авіаційний загін Повітряного флоту УНР. З січня 1920 р. служив у 1-му Галицькому авіаційному загоні ЧУГА. Під час знищення загону в Козятині 26–27.04.1920 відлетів на вцілілому літаку в напрямку Києва, де залишався й 3.05.1920, а після заняття міста польськими військами дезертирував із Червоної армії. Подальша доля невідома.
Федченко Венедикт Михайлович (1894-5-6.08.1927), поручик, військовий льотчик. Народився у с. Негринці Хотинського повіту Бессарабської губернії. Навчався у Кишинівському реальному училищі (1911), потому працював лісничим, заочно здобував фах агронома. Під час Першої світової війни мобілізований до російської армії, закінчив артилерійське училище. У 1917 р. — підпоручик Севастопольської фортечної артилерії, відвідує курси Севастопольської військової авіаційної школи (вересень 1917 р.). Навесні 1918 р. прибув до Києва, де брав активну участь у створенні Повітряного флоту УНР, у 1919 р. служив в авіації Директорії та Дієвої армії УНР. 20.08.1919 відлетів із В. Мурашком до Берліна, а потім — до Відня й Праги, де працював експертом у справі закупівлі авіаційного та військового майна для Армії УНР. У травні 1920 р. прибув до Кам’янця-Подільського і отримав призначення командиром резерву Повітряного флоту УНР. Наприкінці червня — на початку липня 1920 р. через хворобу полковника В. Павленка був т. в. о. начальника управління Повітряного флоту УНР. У липні 1920 р., після того, як радянські війська здобули Кам’янець-Подільський, залишився у місті та легалізувався під власним прізвищем, але з фальшивими документами, за якими з листопада 1916 р. до червня 1920 р. начебто перебував в австро-угорському полоні. Працював у радянських лісових господарствах на території Кам’янецького, Проскурівського, Могилів-Подільського округів, а також Молдавської АССР. У 1927 був упізнаний і викритий сексотом «Мєтєльським» (колишнім сотником АУНР Г. І. Козловським). Заарештований 14.06.1927 у Могилеві-Подільському. Категорично заперечував, що був колись офіцером, військовим льотчиком і служив в Армії УНР. Повісився в камері у ніч на 6 серпня 1927 р. (ЦДАГОУ. — Ф. 263. — Оп. 1. — Спр. 52795, архівно-слідча справа Федченка В. М.; ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 37. — С. 471).
Фостаківський Іван (1.01.1890-26.12. 1964), сотник, льотчик-дозорець. Народився у с. Товстім, повіт Скалат, Галичина. Закінчив гімназію у Тернополі (1909), Торговельно-експортну академію у Відні (1911). У 1912–1913 рр. відбував строкову військову службу у фортечній артилерії фортеці Катаро (Південна Далмація). Напередодні Першої світової війни працював у банківський сфері, був люстратором крайового патронату фінансової спілки «Райфайзен». Під час війни служив у гірській та польовій артилерії.
Фостаківський І., фото 1919 (?) р. З книги: Українська Галицька Армія, матеріяли до історії. — Вінніпег, 1958. — Т. 1
12.12.1918 у званні поручика вступив до Летунського відділу Галицької армії, був льотчиком-дозорцем. 5.02.1919 важко поранений від вибуху авіаційної бомби під час проведення практичного заняття. Тривалий час перебував на лікуванні. У травні 1919 р. повернувся до Летунського відділу ГА. 31.07.1919 отримав звання сотника Галицької армії. Навесні 1920 р. демобілізувався й повернувся на батьківщину. Згодом емігрував до Сполучених Штатів Америки. Автор спогадів. Помер у м. Готдейл, штат Массачусетс, США (ЦДАВОУ. — Ф. 2188. — Оп. 2. — Спр. 136. — С. 7-зв-8; Фостаківський І. Летунство//Українська Галицька Армія, матеріяли до історії. — Вінніпег, 1958. — Т. 1. — С. 217–240, 657; Матеріяли до історії Української Галицької Армії. — Вінніпег, 1966. — Т. 3. — С. 7).
Франко Петро Іванович (21.06.1890-28.06.1941), сотник, льотчик-дозорець. Син видатного українського письменника Івана Франка, народився у с. Нагуєвичі біля Дрогобича. Закінчив Львівську Політехніку, школу старшин піхоти у Вінер-Нойштадт, літну школу у м. Райльовац під Сараєвом (1916). Вступив на українську службу в ранзі поручика, з 1.01.1919 — сотник. З 1.01.1918 був референтом авіаційних справ Державного військового секретаріату ЗУНР та очолював Летунський відділ Галицької армії. 4.01.1919, виконуючи з льотчиком В. Кавутою бойове завдання, збитий поляками і потрапив у полон, звідки невдовзі втік та 21.01.1919 повернувся у Летунський відділ. Залишався командиром Летунського відділу до 26.03.1919, а референтом авіаційних справ — до 10.04.1919. 14.04.1919 відбув із місією Українського Червоного Хреста до Белграда. У 1922 р. повернувся на батьківщину і працював викладачем у Коломийській гімназії, у 1931 р. виїхав до СРСР, став старшим науковим співробітником Інституту прикладної хімії в Харкові. У 1936 повернувся до Східної Галичини, викладав у гімназіях Львова та Яворова. Протягом 1939–1941 рр. декан товарознавчого факультету Українського державного інституту радянської торгівлі у Львові. У 1940 р. обраний депутатом Верховної ради УРСР. Заарештований у червні 1941 р. у Львові. За одними даними, загинув під час втечі на ст. Прошова поблизу Тернополя, за іншими — страчений у в’язниці. Автор спогадів про Летунський відділ Галицької армії (ЦДІА у м. Львові. — Ф. 640. — особистий фонд П. І. Франка; Франко П. Летунський відділ УГА//Літопис Червоної Калини. — Львів, 1937. — Ч. 10. — С. 3–5; Ч. 11. — С. 9–11).
Франко П. І., фото 1916 р.
З фондів ЦДІА у м. Львові
Хрущ Антін Васильович (29.10.1891-?), поручик, льотчик-дозорець. Народився у с. Рожнів, Буковина. Закінчив учительську семінарію, працював викладачем. З початком Першої світової війни мобілізований до австро-угорської армії, навчався в офіцерській школі льотчиків-дозорців, потому воював у складі авіації, мав 120 годин лету. 8.11.1918 вступив до Галицької армії, а в грудні 1918 р. перейшов до Летунського відділу Галицької армії. З березня 1919 р. — командир 1-ї летунської сотні Летунського відділу Галицької армії, з лютого 1920 р. — командир 1-го Галицького авіаційного загону ЧУГА, вступив до РКП(б). Під час загибелі загону в Козятині 26–27 квітня 1920 р. зумів вибратися з оточеного поляками міста разом із кількома іншими вояками і приєднався до радянських військ. Був відправлений до школи військових льотчиків у Москві, по закінченні якої 10.09.1920 служив за фахом у 23-му розвідувальному авіаційному загоні РСЧА. Станом на 20.02.1921 перебував на службі у складі загону (ЦДАВОУ. — Ф. 2188. — Оп. 2. — Спр. 136. — С. 15-зв-16; РГВА. — Ф. 11812. — Оп. 1. — Спр. 18. — С. 2, 8, 10).
Швець Осип (1895-5.02.1919), хорунжий (чотар посмертно), льотчик-дозорець. Народився у с. Пустомити Львівського повіту, Галичина. До Першої світової війни навчався в університеті. У 1914 р. мобілізований до австро-угорської армії, служив у Легіоні УСС та 15-му піхотному полку. Закінчив військову авіаційну школу, потому перебував в авіації. 8.12.1918 вступив до Галицької армії і був призначений до запасної летунської сотні. Загинув від вибуху авіаційної бомби під час проведення практичного заняття. Похований у м. Красне. Розпорядженням Державного секретаря військових справ від 25.03.1919 отримав звання чотаря (посмертно) (Українська Галицька Армія, матеріяли до історії. — Вінніпег, 1968. — Т. 4. — С. 101).
Шевченко Леонтій Андрійович (1891–1919), хорунжий, військовий льотчик. Напередодні Першої світової війни працював електромеханіком у казармах 132-го піхотного Бендерського полку в Києві. У вересні 1915 р. вступив добровольцем до 1-ї авіаційної роти, із якою брав участь у Першій світовій війні. Закінчив Севастопольську військову авіаційну школу (10.08.1916), згодом як військовий льотчик воював у складі 7-го армійського та 1-го Гвардійського корпусного авіаційних загонів. З 7.03.1917 служив на Центральній аеронавігаційній станції, 30.06.1917 дістав звання прапорщика. З жовтня 1917 р. — у складі бази 13-го авіаційного дивізіону. З грудня 1917 р. обіймав посаду помічника командувача українською авіацією підполковника В. Баранова. Навесні-влітку 1918 р. — Звенигородський повітовий комендант. У середині червня 1918 р. заарештований німцями разом зі своїм перекладачем Ярославом Телішевським і вивезений у невідомому напрямку. Загинув у 1919 р. (ЦДАВОУ. — Ф. 1077. — Оп. 1. — Спр. 35. — С. 318; Білон П. Спогади. — Пітсбург, 1952. — Ч. 1. — С. 29–30; відомості, надані дослідником М. Хайруліним).
Шепарович Фелікс (?-6.01.1920), чотар, військовий льотчик. Народився у Відні, австрійський німець. Рідний брат сотника Едмунда Шепаровича — командира 1-ї кінної бригади Галицької армії. Під час Першої світової війни закінчив старшинську авіаційну школу і як військовий льотчик воював на Західному фронті. На початку 1919 р. вступив до Летунського відділу Галицької армії. Помер від тифу в потязі на залізниці між Вапняркою та Крижополем. Похований у м. Крижопіль (Шкруменяк Ю. Поїзд мерців. — Львів, 1922. — С. 60; Українська Галицька Армія, матеріяли до історії. — Вінніпег, 1968. — Т. 4. — С. 120).
Шеремецинський Микола Валеріанович, поручик, військовий льотчик. У складі 220-го піхотного Скопинського полку брав участь у Першій світовій війні; нагороджений орденом Святого Георгія 4-го ступеня (наказ від 27.09.1916). З 7.07.1915 до 19.04.1917 — льотчик-дозорець 11-го корпусного авіаційного загону. Закінчив Севастопольську військову авіаційну школу (1917). З січня 1918 р. — військовий льотчик 1-го Українського армійського авіаційного загону. Влітку 1919 р. — командир 5-го бойового авіаційного загону Повітряного флоту УНР. У мемуарах галицьких авіаторів згадується хорунжий Аркадій Шеремецинський, який у квітні 1919 року покінчив життя самогубством і був похований на цвинтарі у м. Красне. Можливо, вони помиляються, і насправді писали саме про М. В. Шеремецинського (РГВА. — Ф. ЗО. — Оп. 1. — Спр. 62. — С. 409, матеріали надано дослідником Маратом Хайруліним).
Шестаков Іван (31.01.1893-?), сотник, льотчик-дозорець. Народився у м. Бендери (Бессарабія). Закінчив Миколаївське інженерне училище, служив у саперних частинах, згодом перевівся до авіації та в складі 30-го корпусного авіаційного загону брав участь у Першій світовій війні. Останнє звання у російській армії — штабс-капітан. 22.05.1918 вступив на українську військову службу та був зарахований льотчиком-дозорцем до 1-го гарматного загону 2-го Подільського дивізіону Армії Української Держави, із яким у грудні 1918 р. відбув до складу Летунського відділу Галицької армії, де також ніс службу як льотчик-дозорець. Доля після осені 1919 р. невідома (ЦДАВОУ — Ф. 2188. — Оп. 2. — Спр. 136. — С. 15-зв 16).
Польські супротивники українських льотчиків
Бастир Стефан (17.08.1890-6.08.1920), капітан, військовий льотчик. Народився у м. Уланов. У складі австро-угорської авіації брав участь у Першій світовій війні. З 4.11.1918 очолював польський авіаційний загін у Львові, у 1920 — заступник начальника авіації 6-ї польської армії. Загинув в авіаційній катастрофі у Львові (ЦДІА у м. Львові. — Ф. 659. — Оп. 1. — Спр. 15. — течка № 5).
Беаурін (де Беаурін) Януш (25.12.1893–1959), поручик, льотчик-до-зорець, з 1937 р. — генерал бригади Війська Польського. Народився у Варшаві, навчався у Варшавській гімназії та на механічному факультеті Львівської Політехніки. З 1914 р. служив у Польських легіонах австро-угорської армії. 1916 р. закінчив авіаційну школу у Вінер-Нойштадт, потому у складі 34-ї австрійської авіаційної роти воював на Італійському фронті. У 1918 р. повернувся до Львова, де був одним з організаторів Польської Організації Військової. 13.11.1918 збитий українськими підрозділами у небі над Львовом. З 13.11.1918 лікувався у лікарнях Львова та Кракова. По одужанні з березня 1919 р. обіймав посаду начальника штабу управління військово-повітряних сил Головного командування Війська Польського. Після завершення польсько-радянської війни працював у галузі літакобудування, зокрема у 1926 р. створив і очолив Інститут технічних досліджень авіації. Протягом 1935–1939 рр. — заступник командувача авіації Війська Польського. По закінченні Другої світової війни перебував на еміграції у Великобританії (ЦДІА у м. Львові. — Ф. 659. — Оп. 1. — Спр. 15. — течка № 8; Słownik biograficzni generałów wojska polskiego 1918–1939. — Warszawa, 1998. — S. 73).
1. Стефан Бастир, фото 1920 р. Із фондів ЦДІА ум. Львові
2. Януш Беаурін, фото 1930-х років. Із фондів ЦДІА ум. Львові
Роланд Євген (2.12.1891-?), поручик, військовий льотчик. Народився у Львові. Під час Першої світової війни служив у складі авіації австро-угорської армії, з 5.11.1918 — у польському авіаційному загоні у Львові.
13.11.1918 під час виконання бойового завдання підбитий українськими військами, дістав важку контузію. Від 14.10.1920 перебував у резерві, мешкав у Львові. У 1930-ті роки був одним з організаторів і керівників авіаційної секції польського Союзу оборонців Львова (ЦДІА у м. Львові. — Ф. 659. — Оп. 1. — Спр. 22. — С. 18–19).
Стец Стефан (25.11.1889-11.05.1921), поручик, військовий льотчик, згодом — майор Війська Польського. Народився у Львові. Служив у польському авіаційному загоні у Львові з 5.11.1918. У 1920 р. — заступник командувача польської авіації. Загинув в авіаційній катастрофі у Варшаві. 24.11.1935 перепохований на Цвинтарі «Орлят» у Львові (ЦДІА у м. Львові. — Ф. 659. — Оп. 1. — Спр. 23. — С. 40–42)
1. Стефан Стец, фото 1918 р. Із фондів ЦДІА ум. Львові
2. Владислав Торунь, фото 1920-х р. Із фондів ЦДІА ум. Львові
Торунь Владислав (7.07.1889-9.08.1924), поручик, льотчик-дозо-рець, згодом — підполковник Війська Польського. Народився у м. Новий Санч. З 4.11.1918 був заступником з технічної частини командира польського авіаційного загону у Львові. У повоєнний час — начальник авіаційних майстерень у Варшаві. Трагічно загинув. 24.11.1935 перепохований на Цвинтарі «Орлят» у Львові (ЦДІА у м. Львові. — Ф. 659. — Оп. 1. — Спр. 23. — С. 55–56)
Командний та особовий склад Повітряного флоту 1918 р.[2]
Інспекція Повітряного флоту УНР (з травня 1918 р. — Української Держави):
Горшков Георгій, полковник, військовий льотчик, голова інспекції;
Вегинер Олександр, полковник, голова інспекції (після Г. Горшкова);
Андреев Сергій, полковник, військовий льотчик, голова технічного відділу;
Мрочковський Антон, сотник, військовий льотчик, голова відділу;
Терлецький Валеріан, значковий, військовий льотчик, помічник голови відділу;
Соколовський Сергій, військовий льотчик, помічник голови відділу, 1.10.1918 звільнений з посади;
Репік Грицько, військовий льотчик, помічник голови відділу;
Березицький Олександр, військовий льотчик, помічник голови відділу;
Білон Петро, дорадчий, старший діловод.
Наконечний Олександр, хорунжий, військовий льотчик, з 16.04.1918 — голова інспекції (до 27.08.1918, 1.10.1918 усунутий з посади та зовсім звільнений від служби);
Баранов Вячеслав, полковник, військовий льотчик, з 27.08.1918 — в. о. голови інспекції;
Андреев Сергій, полковник, військовий льотчик, з 22.09.1918 — в. о. голови інспекції;
Самійло Павло, полковник, військовий льотчик, з 1.10.1918 голова інспекції.
Баранов Вячеслав, полковник, військовий льотчик, голова інспекції;
Вальницький, військовий старшина, військовий льотчик, помічник голови інспекції, з 27.08.1918 — голова інспекції;
Голубов Павло, військовий старшина, військовий льотчик, помічник голови інспекції, з 16.10.1918 — в. о. голови інспекції.
Гаусман Тимофій Платонович, військовий старшина, військовий льотчик, голова інспекції;
Яковлев Михайло Андрійович, сотник, військовий льотчик, помічник голови інспекції;
Шишков Михайло Михайлович, сотник, військовий льотчик, помічник голови інспекції.
Самійло Павло, військовий старшина, військовий льотчик, голова інспекції;
Павловський, сотник, військовий льотчик, помічник голови інспекції, з 4.10.1918 — в. о. голови інспекції.
1-й авіаційний загін (26-й корпусний авіаційний загін РІА)
2-й авіаційний загін (28-й корпусний авіаційний загін РІА)
3-й авіаційний загін (9-й винищувальний авіаційний загін РІА)
4-й авіаційний загін (4-й Сибірський корпусний авіаційний загін РІА)
Коваленко, сотник, військовий льотчик, помічник командира дивізіону з муштрової частини;
Лойко Іван, значковий, військовий льотчик, помічник командира дивізіону з технічної частини;
Синдер, значковий, осавул дивізіону;
Комоско-Гневко, сотник, завідувач гарматною частиною дивізіону;
Мартинюк, хорунжий, завідувач фотографічною частиною дивізіону;
Мушинський, сотник, завідувач аеронавігаційною частиною дивізіону;
Романов, сотник, завідувач радіотелеграфною частиною дивізіону;
Калінін, значковий, військовий льотчик, командир 1-го авіаційного загону;
Куранов, хорунжий, військовий льотчик, льотчик 1-го авіаційного загону;
Данилов, хорунжий, військовий льотчик, льотчик 1-го авіаційного загону;
Фрейман, хорунжий, військовий льотчик, льотчик 1-го авіаційного загону;
Єфімов, сотник, дозорець 1-го авіаційного загону;
Гребнєв, хорунжий, дозорець 1-го авіаційного загону;
Тихосиров, хорунжий, військовий льотчик, командир 2-го авіаційного загону;
Петров, значковий, військовий льотчик, льотчик 2-го авіаційного загону; Зуєв, хорунжий, льотчик-дозорець, дозорець 2-го авіаційного загону; Гурков, значковий, військовий льотчик, командир 3-го авіаційного загону; Лазарев, сотник, військовий льотчик, командир 4-го авіаційного загону; Григорєв, хорунжий, військовий льотчик, льотчик 4-го авіаційного загону;
Стадницький-Коленда, сотник, дозорець 4-го авіаційного загону, 2.10.1918 звільнений з посади;
Коноваленко, значковий, льотчик-дозорець, дозорець 4-го авіаційного загону;
Куновський, значковий, голова потягу-складу-майстерні дивізіону; Гартман Костянтин, старшина, молодший механік потягу-складу-майстерні дивізіону.
7-й авіаційний загін (2-й корпусний авіаційний загін РІА)
8-й авіаційний загін (2-й Гвардійський корпусний авіаційний загін РІА)
9-й авіаційний загін (7-й винищувальний авіаційний загін РІА)
10-й авіаційний загін (19-й та 32-й корпусні авіаційні загони РІА)
Губер Борис, значковий, військовий льотчик, помічник командира дивізіону з муштрової та господарчої частини;
Іванов Михайло, хорунжий, завідувач гарматною частиною дивізіону, 1.08.1918 звільнений з посади;
Мнухін, старшина, завідувач фотографічною частиною дивізіону; Пігулевський, старшина, завідувач радіотелеграфу дивізіону; Мілевський, значковий, завідувач аеронавігаційною частиною дивізіону, з 23.09.1918 — осавул дивізіону;
Алєлюхін, військовий льотчик, льотчик винищувального загону; Козловський, військовий льотчик, льотчик винищувального загону; Безкровний, значковий, військовий льотчик, льотчик винищувального загону;
Турчак-Абрамович, сотник, військовий льотчик, льотчик розвідувального загону;
Котович, військовий льотчик, льотчик розвідувального загону; Буксгевден, хорунжий, військовий льотчик, льотчик розвідувального загону;
Золотарьов, військовий льотчик, льотчик розвідувального загону, звільнений зі служби;
Губарев, старшина, дозорець розвідувального загону, звільнений зі служби; Красюк Олександр, військовий льотчик, льотчик розвідувального загону;
Лобко-Лобановський Віктор, льотчик-дозорець, дозорець розвідувального загону;
Бржезицький Олексій, сотник, дозорець розвідувального загону, 30.09.1918 звільнений з посади;
Потарідзе, військовий льотчик, командир 1-го гарматного загону, звільнений зі служби;
Воронін, військовий льотчик, командир 1-го гарматного загону, звільнений зі служби;
Карклін Рудольф, значковий, військовий льотчик, командир 1-го гарматного загону, 1.10.1918 звільнений з посади;
Скворцов, військовий льотчик, з 1.10.1918 — командир 1-го гарматного загону;
Макейчик Василь, військовий льотчик, льотчик 1-го гарматного загону; Лупинський Чеслав, сотник, військовий льотчик, льотчик 1-го гарматного загону;
Баторський Володимир, старшина, дозорець 1-го гарматного загону, 23.09.1918 звільнений з посади;
Шестаков Іван, льотчик-дозорець, дозорець 1-го гарматного загону; Огродзінський, старшина, дозорець 1-го гарматного загону;
Яїчников, сотник, військовий льотчик, командир 2-го гарматного загону, 1.10.1918 звільнений з посади;
Іванов Михайло, військовий льотчик, командир 2-го гарматного загону; Золотов Павло, військовий льотчик, льотчик 2-го гарматного загону; Жуковський, старшина, дозорець 2-го гарматного загону;
Сімонов Віктор, значковий, з 20.07.1918 голова потягу-складу-майстерні 2-го авіаційного дивізіону.
13-й авіаційний загін (1-й Залізний авіаційний загін)
14-й авіаційний загін (27-й корпусний авіаційний загін РІА)
15-й авіаційний загін (Одеський авіаційний загін)
16-й авіаційний загін (36-й корпусний авіаційний загін РІА)
Руднєв Євген, сотник, військовий льотчик, командир дивізіойну, 5.10.1918 звільнений з посади;
Гартман, військовий старшина, військовий льотчик, помічник командира дивізіону, 3.07.1918 звільнений з посади;
Кованько Олександр, військовий льотчик, помічник командира дивізіону;
Колчанов, старшина, осавул дивізіону, 22.08.1918 звільнений з посади; Аегат, значковий, військовий льотчик, осавул дивізіону;
Торопов Олекса, військовий льотчик, завідувач гарматної частини дивізіону;
Телесницький Володимир, старшина, завідувач фотографічної частини дивізіону;
Спенглер Арьєд, старшина, завідувач аеронавігаційної частини дивізіону;
Камінський 1-й Володимир, сотник, військовий льотчик, командир винищувального загону, 5.10.1918 звільнений з посади;
Думбадзе Антон, сотник військовий льотчик, льотчик винищувального загону;
Краузе Костянтин, військовий льотчик, льотчик винищувального загону;
Камінський 2-й Олексій, хорунжий, військовий льотчик, льотчик винищувального загону, 5.10.1918 звільнений з посади;
Садовніков Гаврило, військовий льотчик, льотчик розвідувального загону;
Михайлов Сергій, військовий льотчик, льотчик розвідувального загону;
Моляревський Василь, військовий льотчик, льотчик розвідувального загону;
Павлов Іван, старшина, дозорець розвідувального загону;
Вросинський Вітольд, старшина, дозорець розвідувального загону;
Савелов Костянтин, сотник, військовий льотчик, льотчик 1-го гарматного загону, 16.09.1918 звільнений з посади;
Соменко Кузьма, військовий льотчик, льотчик 1-го гарматного загону;
Мізерський Борис, військовий льотчик, льотчик 1-го гарматного загону;
Волошановський Флоріан, військовий льотчик, льотчик 1-го гарматного загону;
Васильєв Стефан, хорунжий, льотчик-дозорець, дозорець 1-го гарматного загону, 16.09.1918 звільнений з посади;
Бик, військовий льотчик, командир 2-го гарматного загону;
Поляков Андрій, військовий льотчик, льотчик 2-го гарматного загону;
Мінчонок, сотник, військовий льотчик, льотчик 2-го гарматного загону, 20.08.1918 звільнений з посади;
Томашевський, старшина, льотчик-дозорець 2-го гарматного загону;
Кононенко, військовий льотчик, голова потягу-складу-майстерні дивізіону;
Куниця Сергій, льотчик-дозорець, молодший механік потягу-складу-майстерні дивізіону.
19-й авіаційний загін (3-й Сибірський корпусний авіаційний загін РІА)
20-й авіаційний загін (4-й гарматний авіаційний загін РІА)
21-й авіаційний загін (6-й винищувальний авіаційний загін РІА)
22-й авіаційний загін (31-й корпусний авіаційний загін РІА)
Бруяк, військовий старшина, військовий льотчик, командир дивізіону;
Сусалін, військовий льотчик, завідувач аеронавігаційної частини дивізіону, 1.08.1918 звільнений з посади;
Семенов Олександр, сотник, військовий льотчик, завідувач радіотелеграфної частини дивізіону, з 1.08.1918 — командир винищувального загону; Орлов, значковий, осавул дивізіону, з 1.08.1918 завідувач радіотелеграфної частини дивізіону;
Єгоров Олександр, сотник, льотчик-дозорець, завідувач аеронавігаційної частини дивізіону;
Германюк, сотник, льотчик-дозорець, дозорець винищувального загону, з 1.08.1918 — осавул дивізіону;
Коровацький, військовий льотчик, льотчик винищувального загону; Гранковський, військовий льотчик, льотчик винищувального загону, 1.09.1918 — звільнений з посади через хворобу;
Остахнович, значковий, дозорець винищувального авіаційного загону; Цамая Григорій, льотчик-дозорець, дозорець розвідувального загону, 1.09.1918 звільнений з посади;
Каймовський, військовий старшина, військовий льотчик, командир 1-го гарматного загону;
Кістяковський Олександр, військовий льотчик, льотчик 1-го гарматного загону;
Крилов, військовий льотчик, льотчик 1-го гарматного загону;
Камінів Григорій, військовий льотчик, льотчик 1-го гарматного загону, 1.08.1918 звільнений з посади;
Самуйлов, сотник, військовий льотчик, льотчик 1-го гарматного загону; Гричишкін, військовий льотчик, льотчик 1-го гарматного загону, 1.09.1918 звільнений з посади;
Єрмолинський, сотник, льотчик-дозорець, дозорець 1-го гарматного загону;
Марков, сотник, військовий льотчик, командир 2-го гарматного загону.
25-й авіаційний загін (12-й корпусний авіаційний загін РІА)
26-й авіаційний загін (9-й корпусний авіаційний загін РІА)
27-й авіаційний загін (2-й винищувальний авіаційний загін РІА)
28-й авіаційний загін (-)Прохоров, льотчик-дозорець, завідувач радіотелеграфної частини дивізіону, 20.07.1918 звільнений з посади;
Недзельницький, значковий, завідувач радіотелеграфної частини дивізіону;
Кациновський, льотчик-дозорець, завідувач аеронавігаційної частини дивізіону, 20.07.1918 звільнений з посади;
Соловьйов, льотчик-дозорець, завідувач аеронавігаційної частики дивізіону, звільнений з посади;
Локотков, сотник, льотчик-дозорець, завідувач аеронавігаційної частини дивізіону;
Максимовський, військовий льотчик, командир винищувального загону;
Фокін, військовий льотчик, льотчик винищувального загону, 21.07.1918 звільнений з посади;
Снігірьов, військовий льотчик винищувального загону, 1.06.1918 звільнений з посади;
Толмягов, сотник, військовий льотчик, льотчик винищувального загону;
Олейніков, сотник, льотчик-дозорець, дозорець винищувального загону;
Зигін, військовий льотчик, льотчик винищувального загону, 1.09.1918 звільнений з посади;
Міхельсон Олександр, сотник, військовий льотчик, льотчик винищувального загону;
Базилевич, хорунжий, військовий льотчик, льотчик винищувального загону;
Хмілевський, військовий льотчик, командир розвідувального загону;
Федяй, військовий льотчик, льотчик розвідувального загону, 20.07.1918 звільнений з посади;
Чуприна Валеріан, військовий льотчик, льотчик розвідувального авіаційного загону;
Матушинський, військовий льотчик, льотчик розвідувального загону, 3.08.1918 звільнений з посади;
Павловський, військовий льотчик, командир 1-го гарматного загону;
Сокирич, військовий старшина, військовий льотчик, льотчик 1-го гарматного загону;
Повшедний, хорунжий, льотчик-дозорець, дозорець 1-го гарматного загону;
Федоров Віктор, військовий льотчик, льотчик 2-го гарматного загону, 6.08.1918 звільнений з посади;
Чернатинський Костянтин, сотник, військовий льотчик, льотчик 2-го гарматного загону, 6.08.1918 звільнений з посади;
Константинов, військовий льотчик, льотчик 2-го гарматного загону;
Малиновський Володимир, старшина, голова потягу-складу-майстерні дивізіону.
31-й авіаційний загін (-)
32-й авіаційний загін (-)
33-й авіаційний загін (-)
34-й авіаційний загін (-)
Гриньов Лев, сотник, військовий льотчик, командир дивізіону;
Демичев Іван, сотник, військовий льотчик, помічник командира дивізіону з муштрової частини;
Горн Борис, сотник, військовий льотчик, помічник командира дивізіону з технічної частини;
Левенець Максиміліан, значковий, льотчик-дозорець, завідувач фотографічної частини дивізіону;
Кузнецов Сергій, значковий, льотчик-дозорець, завідувач артилерійської частини дивізіону;
Шахнович Олександр, сотник, льотчик-дозорець, завідувач радіотелеграфної частини дивізіону;
Гриньов Владислав, старшина, завідувач радіотелеграфом дивізіону;
Васильєв Гліб, значковий, льотчик-дозорець, осавул дивізіону;
Янченко Василь, військовий льотчик, командир винищувального загону;
Вольський Віктор, військовий льотчик, льотчик винищувального загону, 20.07.1918 наказ про призначення відмінено;
Чистоклєтов Сергій, значковий, військовий льотчик, льотчик винищувального загону;
Макієнок Донат, військовий льотчик, льотчик винищувального загону, на посаду не прибув, 14.09.1918 звільнений зі служби;
Максимович-Васильковський Василь, сотник, військовий льотчик, льотчик винищувального загону;
Литвиненко Дмитро, хорунжий, військовий льотчик, льотчик винищувального загону;
Семенов Василь, сотник, військовий льотчик, командир розвідувального загону, 21.09.1918 звільнений з посади;
Ільяшенко Сергій, військовий льотчик, льотчик розвідувального загону;
Мазикін Аркадій, значковий, військовий льотчик, льотчик розвідувального загону;
Молов Грицько, льотчик-дозорець, дозорець розвідувального загону, 19.07.1918 звільнений з посади;
Терешкевич, сотник, льотчик-дозорець, дозорець розвідувального загону;
Мікерін Іван, значковий, військовий льотчик, льотчик розвідувального загону;
Римкевич Іван, хорунжий, військовий льотчик, льотчик розвідувального загону;
Скуднов Михайло, хорунжий, льотчик-дозорець, дозорець розвідувального загону;
Величай Тимофій, сотник, військовий льотчик, командир 1-го гарматного загону;
Комарницький, значковий, військовий льотчик, льотчик 1-го гарматного загону;
Сергеев Микола, військовий льотчик, льотчик 1-го гарматного загону;
Жаховський, сотник, військовий льотчик, льотчик 1-го гарматного загону;
Волконський, військовий льотчик, льотчик 1-го гарматного загону, 31.10.1918 звільнений зі служби;
Аутц Олександр, значковий, військовий льотчик, командир 2-го гарматного загону;
Башкатов Анатолій, значковий, військовий льотчик, льотчик 2-го гарматного загону;
Рощін Іван, військовий льотчик, льотчик 2-го гарматного загону;
Сапов (Саков?) Олександр, військовий льотчик, льотчик 2-го гарматного загону;
Федоров Дмитро, військовий льотчик, льотчик 2-го гарматного загону, 12.08.1918 звільнений зі служби;
Богатирьов Грицько, значковий, військовий льотчик, льотчик 2-го гарматного загону;
Богатирьов, значковий, військовий льотчик, льотчик 2-го гарматного загону;
Богатирьов Юрій, значковий, льотчик-дозорець, дозорець 2-го гарматного загону;
Брашеван Михайло, хорунжий, голова потягу-складу-майстерні;
37-й авіаційний загін (8-й армійський авіаційний загін РІА)
38-й авіаційний загін (1-й Туркестанський корпусний авіаційний загін РІА)
39-й авіаційний загін (-)
40-й авіаційний загін (1-й Український гарматний авіаційний загін)
Шоманський Роман, полковник, військовий льотчик, командир дивізіону;
Зінов’єв Олександр, військовий старшина, військовий льотчик, помічник командира зі стройової частини;
Іванов Володимир, значковий, військовий льотчик, помічник командира з технічної частини;
Котлярів Михайло, хорунжий, військовий льотчик, завідувач радіотелеграфної частини дивізіону;
Желнін Борис, урядовець, завідувач аеронавігаційної частини дивізіону;
Поцелуев, сотник, завідувач аеронавігаційної станції дивізіону;
Гридін, значковий, з 16.06.1918 завідувач артилерійської частини дивізіону, 11.10.1918 звільнений з посади;
Кузьмінський, сотник, військовий льотчик, завідувач артилерійської частини дивізіону;
Шафранський Олександр, значковий, льотчик-дозорець, завідувач фотографічної частини дивізіону;
Новаковський, значковий, завідувач фотографічної частини дивізіону;
Розвадовський Дмитро, льотчик-дозорець, осавул дивізіону;
Бафталовський Микола, сотник, військовий льотчик, командир винищувального загону;
Пішеванов Олександр, хорунжий, військовий льотчик, льотчик винищувального загону;
Зарін Олександр, хорунжий, військовий льотчик, льотчик винищувального загону;
Вишняков Олександр, хорунжий, військовий льотчик, льотчик винищувального загону;
Скурський, військовий льотчик, льотчик винищувального загону, 30.09.1918 виключений зі складу дивізіону;
Філін Микола, льотчик-дозорець, дозорець винищувального загону;
Суханов, хорунжий, старшина винищувального загону;
Драгаль Микола, сотник, військовий льотчик, командир розвідувального загону;
Брянцев Борис, сотник, військовий льотчик, льотчик розвідувального загону;
Бардашевський, хорунжий, військовий льотчик, льотчик розвідувального загону;
Марш-Маршад Григорій, хорунжий, військовий льотчик, льотчик розвідувального загону;
Марш-Маршад Данило, хорунжий, військовий льотчик, льотчик розвідувального загону;
Боровий Тимофій, хорунжий, військовий льотчик, льотчик розвідувального загону;
Лясковський Олександр, хорунжий, військовий льотчик, льотчик розвідувального загону;
Писанко Олександр, полковник, льотчик-дозорець, дозорець розвідувального загону;
Шапошніков Микола, військовий старшина, дозорець розвідувального загону;
Аященко Сергій, значковий, військовий льотчик, командир 1-го гарматного загону;
Тихонов Микола, хорунжий, військовий льотчик, льотчик 1-го гарматного загону;
Холщевніков Володимир, сотник, військовий льотчик, льотчик 1-го гарматного загону;
Суханов, значковий, військовий льотчик, льотчик 1-го гарматного загону;
Хинцинський Євген, льотчик-дозорець, дозорець 1-го гарматного загону, 24.07.1918 звільнений з посади;
Дема Олександр, значковий, старшина 1-го гарматного загону;
Багровніков Іван, значковий, військовий льотчик, командир 2-го гарматного загону;
Делінсгаузен Едуард, сотник, військовий льотчик, льотчик 2-го гарматного загону, 1.08.1918 звільнений з посади;
Колонтаєв Василь, сотник, військовий льотчик, льотчик 2-го гарматного загону;
Янковіус Віктор, сотник, військовий льотчик, льотчик 2-го гарматного загону;
Живаго Костянтин, значковий, військовий льотчик, льотчик 2-го гарматного загону;
Невдачний Вячеслав, військовий льотчик, льотчик 2-го гарматного загону;
Воронцов Дмитро, значковий, старшина 2-го гарматного загону;
Лігаров Микола, значковий, льотчик-дозорець, дозорець 2-го гарматного загону.
43-й авіаційний загін (16-й корпусний авіаційний загін РІА)
44-й авіаційний загін (3-й армійський авіаційний загін РІА)
45-й авіаційний загін (8-й винищувальний авіаційний загін РІА)
46-й авіаційний загін (1-й Український армійський авіаційний загін)
Коровніков Дмитро, військовий старшина, військовий льотчик, командир дивізіону, 8.10.1918 звільнений з посади;
Заборовський Сергій, полковник, військовий льотчик, з 8.10.1918 командир дивізіону;
Турчановський, сотник, помічник командира з технічної частини;
Васильєв Вячеслав, льотчик-дозорець, завідувач артилерійської частини дивізіону, 5.07.1918 звільнений з посади;
Плущевський Євген, сотник, завідувач артилерійської частини дивізіону;
Завадський Маріан, завідувач фотографічної частини дивізіону;
Карачевський Ігор, сотник, завідувач аеронавігаційної частини дивізіону;
Плушевський Євген, старшина, завідувач аеронавігаційної частини дивізіону;
Трегубов Володимир, старшина, завідувач радіотелеграфної частини дивізіону;
Носик Йосип, хорунжий, осавул дивізіону;
Кисилевич Микола, військовий льотчик, командир винищувального загону;
Калугін Іван, сотник, військовий льотчик, станом на 31.10.1918 командир винищувального загону;
Касперович Борис, хорунжий, військовий льотчик, льотчик винищувального загону;
Черевко Яків, хорунжий, військовий льотчик, льотчик винищувального загону;
Ідзиковський Людвик, хорунжий, військовий льотчик, льотчик винищувального загону;
Висоцький Костянтин, військовий льотчик, льотчик винищувального загону, 12.08.1918 звільнений з посади;
Василевський Пилип, військовий льотчик, командир розвідувального загону;
Павловський Іван, сотник, військовий льотчик, з 25.07.1918 — командир розвідувального загону;
Третьяков Олександр, військовий льотчик, льотчик розвідувального загону;
Машкін Андрій, військовий льотчик, льотчик розвідувального загону;
Букалов Олександр, хорунжий, військовий льотчик, льотчик розвідувального загону;
Осипов, значковий, льотчик-дозорець, дозорець розвідувального дивізіону;
Гофман Борис, льотчик-дозорець, дозорець розвідувального загону;
Дошек Анте, льотчик-дозорець, дозорець розвідувального загону;
Кузнецов Микола, хорунжий, дозорець розвідувального загону;
Жаховський Олександр, військовий льотчик, командир 1-го гарматного загону, 25.07.1918 звільнений зі служби на власне прохання;
Анжельсон, сотник, військовий льотчик, командир 1-го гарматного загону;
Абрам Микола, військовий льотчик, льотчик 1-го гарматного загону;
Силяндер Олександр, хорунжий, військовий льотчик, льотчик 1-го гарматного загону;
Горбачов Михайло, військовий льотчик, льотчик 1-го гарматного загону;
Тихонович Петро, сотник, військовий льотчик, льотчик 1-го гарматного загону;
Трифонов Вячеслав, льотчик-дозорець, дозорець 1-го гарматного загону, 21.07.1918 звільнений за недисциплінованість;
Єгоров, сотник, військовий льотчик, командир 2-го гарматного загону;
Кутєйніков, сотник, військовий льотчик 2-го гарматного загону;
Попченко Яків, військовий льотчик, льотчик 2-го гарматного загону;
Грищенко Євграф, військовий льотчик, льотчик 2-го гарматного загону;
Андреев Георгій, військовий льотчик, льотчик 2-го гарматного загону;
Кольє Мануїл, льотчик-дозорець, дозорець 2-го гарматного загону;
Вержбицький, значковий, льотчик-дозорець, дозорець 2-го гарматного загону;
Якубов Леопольд, значковий, голова потягу-складу-майстерні дивізіону.
Ніжевський Роберт, військовий старшина, військовий льотчик, начальник ескадри повітряних кораблів, восени 1918 р. звільнився зі складу ескадри та від’їхав на службу до білогвардійської Добровольчої армії;
Неймарк, сотник, начальник ескадри повітряних кораблів;
Рего Юрко, хорунжий, військовий льотчик;
Гаврилов Олександр, військовий льотчик, до 28.12.1918 звільнився зі складу ескадри;
Ларіонов Микола, військовий льотчик, до 28.12.1918 звільнився зі складу ескадри;
Шаров Яків, сотник, військовий льотчик;
Дмитровський, сотник;
Лавров, хорунжий;
Кулішов, хорунжий;
Рупшінський, сотник;
Синявін, значковий;
Бачинський, хорунжий.
Кудря, старшина, командир 3-го авіаційного парку, 15.06.1918 звільнений з посади;
Голіцинський, військовий льотчик, з 2.03.1918 командир 5-го авіаційного парку (до часу його розформування);
Богдашевський, військовий старшина, військовий льотчик, з 1.03.1918 — завідувач майстерень Київського авіапарку, з 15.06.1918 — командир об’єднаного Київського авіапарку;
Панкєєв, сотник, військовий льотчик, помічник командира Київського авіаційного парку;
Нестеренко, сотник, військовий льотчик, помічник командира Київського авіаційного парку;
Передков, військовий льотчик, з 20.06.1918 — завідувач аеродромом Київського авіаційного парку;
Яновський, значковий, військовий льотчик, осавул Київського авіаційного парку.
Жовнер Митрофан, сотник, військовий льотчик, командир авіаційного парку;
Владіміров Леонід, військовий льотчик, завідувач майстерень Одеського авіаційного парку;
Пржигодський Валеріан, військовий льотчик, завідувач авіаційної школи Одеського авіаційного парку;
Анкудович Микола, льотчик-дозорець, завідувач аеродромом Одеського авіаційного парку;
Салов Володимир, старшина, осавул Одеського авіаційного парку;
Мхчіянц Амаяк, військовий льотчик, завідувач гвинтовим відділом Одеського авіаційного парку;
Дрямов Михайло, льотчик-дозорець, завідувач автомобільною частиною Одеського авіаційного парку;
Сомов Павло, льотчик-дозорець, завідувач аеронавігаційної частини Одеського авіаційного парку;
Делібалта, сотник, військовий льотчик, з 3.06.1918 — помічник командира Харківського авіаційного парку;
Батанов, значковий, військовий льотчик, з 1.05.1918 — командир немуштрової сотні Харківського авіаційного парку.
Типи літаків та їх стан у складі дивізіонів інспекції Харківського району у вересні 1918 р.
| тип літака | належність до підрозділу | пілот | стан | примітка |
| 6-й Полтавський авіаційний дивізіон | ||||
| Ньюпор XXIII Ньюпор XXIII | - | справний справний | отриманий з Київського авіапарку отриманий з Київського авіапарку | |
| Ньюпор XXIII | -- ------ | - ----- | справний потребує капітального ремонту | отриманий з Київського авіапарку отриманий з Київського авіапарку |
| Вуазен | ||||
| Вуазен | потребує капітального ремонту | отриманий з Київського авіапарку | ||
| Моран-Монокок | перебуває у ремонті | отриманий з Київського авіапарку | ||
| Ньюпор X | справний | отриманий з Київського авіапарку | ||
| Maprem | без мотору | отриманий з Київського авіапарку | ||
| Спад-Рон | потребує капітального ремонту | отриманий з Київського авіапарку | ||
| Фарман XXX | потребує капітального ремонту | отриманий з Київського авіапарку | ||
| Фарман XXX | потребує капітального ремонту | отриманий з Київського авіапарку | ||
| 7-й Харківський авіаційний дивізіон[6] | ||||
| Сопвич Ньюпор X Ньюпор XXIII Ньюпор XXIII Ньюпор XXIII | управління дивізіону | полковникШоманський | перебуває у капітальному ремонті | |
| управління дивізіону винищувальний загін винищувальний загін винищувальний загін | сотник Бафталовський хорунжий Зарін хорунжий Пішеванов | перебуває у капітальному ремонтіСправний (в ящиках) справний (в ящиках) справний (в ящиках) | прибув з Одеського авіапаркуприбув з Одеського авіапаркуприбув з Одеського авіапарку | |
| Моран-Монокок | винищувальний загін | перебуває у капітальному ремонті | прибув з Одеського авіапарку | |
| Ньюпор XXIII | розвідувальний загін | значковий Боровий | справний (в ящиках) | прибув з Одеського авіапарку |
| Моріс-Фарман | розвідувальний загін | хорунжийЛясковський | перебуває у ремонті | |
| Фарман XXX | розвідувальний загін | сотник Драгаль | збирається | |
| Моран-Парасоль | 1-й гарматний загін | сотник Холщевніков | без мотору, перебуває у ремонті | |
| Вуазен | 1-й гарматний загін | хорунжий Марш-Маршад | перебуває у капітальному ремонті | |
| Сопвич | 2-й гарматний дивізіон | значковийБагровніков | без мотору | |
| Вуазен | 2-й гарматний дивізіон | Сотник Колонтаєв | перебуває у ремонті | ------- |
| Катеринославський авіаційний дивізіон | ||||
| IMaprem | управління дивізіону | без мотору | не прибув з Києва | |
| Ньюпор IX | винищувальний загін | не прибув з Києва | ||
| Ньюпор XVIII | винищувальний загін | значковий Кисилевич | потребує дрібного ремонту | |
| Ньюпор XXI | винищувальний загін | хорунжий Касперович | справний | |
| Ньюпор XXIII | винищувальний загін | не прибув з Києва | ||
| Ньюпор XXIII | винищувальний загін | не прибув з Києва | ||
| Кодрон | розвідувальний загін | не прибув з Києва | ||
| Сопвич | розвідувальний загін | без мотору | не прибув з Києва | |
| Кодрон | розвідувальний загін | значковийВасилевський | справний | |
| Фарман XXX | 1-й гарматний загін | сотник Павловський | справний | |
| Декан | 1-й гарматний загін | хорунжий Обрам | справний | |
| Декан | 1-й гарматний загін | на ремонті | ||
| Фарман XXX | 1-й гарматний загін | без мотору | ||
| Кейс | 1-й гарматний загін | справний | ||
| Iaum | 1-й гарматний загін | справний |
(ЦДАВОУ. — Ф. 4588. — Оп. 1. — Спр. 3. — C. 1–2, 3,10–11,12-13).
Спис старшин 1-го повітроплавного дівізіону
| Дата остатнього іменуваня | Степень | Ім’я прозвіще | Рік і місце урождення | Службовеприділення | Степеньздібності |
| 3-го Січня 1919-го р. | Полковник | ОпанасШабський | 1879.Херсонщині | Командантдівізіону | Польова служба |
| 1-го Марта 1919 р. | Підполковник | Александр Молостов І | 1888.Полтавщині | Начальниктехчасті | Польова служба |
| 1-го Марта 1919 р. | — II- | Володимір Молостов II | 1891.Полтавщині | Начальникпостачання | Польова служба |
| — II- | Сотник | ПетроКражиновський | 1894. Бердичів | Командантмуштровоїпівсотні | Не муштрова посада |
| — II- | Сотник | ІванПодвінський | 1870. Межиречье | Осаул | — II- |
| — II- | Сотник | Юрко Василенко | 1895. Кременець | Пілот-дозорець | Польова служба |
| 1-го Марта 1919 р. | Підполковник | Дмитро Козаків | 1892. Київ | Командант 1-го від. | — II- |
| — II- | Сотник | Евген Сімонов | 1896. Міргород | Пілот-дозорець | — II- |
| 5-го Травня 1919 р. | Сотник | ГрицькоГречанівський | 1896. Лубни | Довишколу | — II- |
| — II- | Поручник | Федор Бутенко | 1897. Київ | Довишколу | — II- |
| 1-го Вересня 1919 | Поручник | Ервин Шобер | 1897. Прага | Механик | — II- |
| 1-го Серпня 1916 | Четарь | Тадей Зубелик | 1894. Перемишль | Гарматчик-дозорець | Аехка служба |
| 17-го Серпня 1918 р. | Четарь | Кость Алексевич | 1889. Яворов | Гармат. Дозорець | Польова служба |
| 1-го Марта 1919 р. | Підполковник | ЕдмундРейнфельд | 1882. Тукум | Командант 2-го від. | — II- |
| 1-го Марта 1919 р. | Сотник | Микола Тоцький | 1892. Кременец | Пілот-дозорець | — II- |
| 1-го Марта 1919 р. | Сотник | Федор Панченко | 1895. Новоград-Волинськ | Пілот-дозорець | — II- |
| 15-го Мая 1919 | Хорунжий | Денис Яцожинський | 1898-р. Нижнів | Пілот-дозорець | Яко ранений не муштрова посада |
Постій Озеряни дня 20-го Червня 1919-го року.
Командант 1-го Повітроплавного Дивізіону, Полковник (підпис)
В. об. Ад’ютанта, Молод. Старшина (підпис)
ЦДАВОУ. — Ф. 2188. — Оп. 2. — Спр. 60. — C. 45-45-зв.
Ілюстрації
Облікова анкета 1923 р. для органів ДПУ
«колишнього білого офіцера» Костянтина Калініна. З фондів ДГАСБУ
Авіаконструктор Костянтин Калінін
з членами свого конструкторського бюро у Харкові біля літака К-4, квітень 1930 р. Фото з приватної колекції Олександра Пересадька
Знаки для авіаційних та повітроплавних частин УНР,
запроваджені наказом по Військовому міністерству від ЗО липня 1919 З фондів ЦДАВОУ
Ескіз знаку авіаційної секції польського Союзу оборонців Львова проти українських військ,
розроблений у 1934–1935 рр. Малюнок з фондів ЦДІА у м. Львові
Ветеран авіаційної секції з остаточним варіантом знаку на мундирі,
виготовленим зі срібла у 1937 р. у кількості близько 100 штук. Фото з фондів ЦДІА у м. Львові
Стратегічний бомбардувальник «Цепелін Штаакен» XIV Р.70,
переобладнаний під транспортний літак. На борту намальовано білий тризуб, блакитні серійний № та абревіатура назви німецької авіаційної компанії «D.L.R.» — «Deutsche Luft-Rederei», літо-осінь 1919 р. Реконструкцію здійснено на підставі фотографій на сс. 37–45
Розпізнавальний знак (жовтий тризуб),
на правій консолі нижнього крила бомбардувальника «Цепелін Штаакен» XIV Р.70, літо-осінь 1919 р.
Одномісний літак-винищувач «Ньюпор» 23 № 3598
зі складу 1-ї летунської сотні Галицької армії, вид знизу, весна 1919 р. На малюнку також подано розпізнавальні знаки на крилах цього літака, коли він був у складі російської армії у 1917 р.
Одномісний літак-винищувач «Ньюпор» 23 № 3598
зі складу 1-ї летунської сотні Галицької армії, весна 1919 р. Реконструкцію здійснено на підставі фото на с. 89 та інших даних
Двомісний літак-розвідник «Бранденбург» Ц.1 64-ї серії
зі складу 2-і летунської сотні Галицької армії, весна 1919 р. Реконструкція за фотографією на с. 81
Перший літак Летунського відділу Галицької армії,
двомісний розвідник «Бранденбург» Ц.1 27-ї серії, січень 1919 р. Реконструкція за фотографією на с. 76
Двомісний літак-розвідник «ЛВГ» Ц.5 № 15960/17
зі складу 2-і летунської сотні Галицької армії, весна 1919 р. Реконструкція за фотографією на с. 81
Двомісний літак-розвідник «Ллойд» Ц.5 46-ї серії № 34
зі складу 2-ї летунскої сотні Галицької армії, весна 1919 р. Реконструкція за фотографією на с. 81
Одномісний літак-винищувач «Ньюпор» 21 № 2844
зі складу 2-ї летунської сотні Галицької армії, весна 1919 р. Реконструкція за фотографією на с. 81
Одномісний літак-винищувач «Ньюпор» 21 № 2844
зі складу 2-ї летунської сотні Галицької армії, вид знизу, весна 1919 р. Реконструкція за фотографією на с. 32
Одномісний літак-винищувач «Ньюпор» 23
зі складу Летунського відділу Галицької армії, вид знизу, літо 1919 р. Реконструкція за фото на с. 40
Літак «Гота» г. 7,
кінець 1919 р. Реконструкція за фото на с. 51
Літак «ДФВ» Ц.5,
який був на озброєнні 1-го Українського (Запорізького) авіаційного загону, весна 1918 р. Реконструкція розпізнавальних знаків здійснена на підставі фотографії на С. 10
ТЕЛЕГРАМКанал с обзорами, анонсами новинок и книжными подборками
Книжный Вестник
Бот для удобного поиска книг (если не нашлось на сайте)
Поиск книг
Свежие любовные романы в удобных форматах
Любовные романы
О психологии, саморазвитии и личностном росте
Саморазвитие
Детективы и триллеры, все новинки
Детективы
Фантастика и фэнтези, все новинки
Фантастика
Отборные классические книги
Классика
ВКОНТАКТЕБиблиотека с любовными романами, которая наверняка придётся по вкусу женской части аудитории
Любовные романы
Библиотека с фантастикой и фэнтези, а также смежных жанров
Фантастика
Самые популярные книги в формате фб2
Топ фб2
книги